Розділ 6

- То ви тут знаючі? - а до нас йде не місцевий, бо видно, але теж дурний, бо тут ой як холодно, а він у самому машталі та сандалях, як ото влітку на березі ходять, та й темний він, як ми, річкові.

- Ми не тут, ми взагалі, - брат Тескаль на оцього дивиться.

- То ж бачу. Мені одна овечка мекнула, що ви носа не в свої справи пхаєте.

- Справи якраз наші, а от те, що вашу людину хтось убив, то я навіть не знаю чому. То не вам той ніж треба? - брат Тескаль дивиться на небо.

- Та не ніж! Нащо нам той ніж, нам треба гроші! - той, дивний, аж руками сплеснув. - А чого зразу нашу людину, пане?

- Бо я покійника знав. Він з власної волі з хати не виходив, але за гроші - з павуками цілуватися та зі зміями кохатися ладен був!

Я не хочу це уявляти! Білки теж регочуть.

- Знали. Але от що з ним погано - він мав принести нам намисто. Гарне дороге намисто з покійниці. Він нам голуба відправив, що вже йде, а двічі новий місяць став - все нема та й нема.

- З якої покійниці? - Білки так стоять, щоб у вухо йому затопити, якщо що.

- З дружини одного стариганя, що заборгував нам гроші! Вони тут жили. Він забрав оте намисто, та стара вмерла, а потім він зник та замовк, - той, у сандалях, браслета на руці крутить, згадує.

- А чоловік її?

- А чоловік її амулети робить! Іші, сволота!

Отакої.

- А що за намисто? - брат Тескаль дивиться на отого, пильно так дивиться, наче дірку пробити в ньому хоче.

- Таке, срібне, в три змійки плетіння, якщо знаєте, що то, пане, - той, у сандалях, здивувався.

- Не знаю. Тільки я про чари питав. Може, воно чоловіків притягало, чи щось таке.

- Ні. Просто дорога річ, а тут люди дурні, речі на покійниках залишають, - той, у сандалях, плечима знизав.

- А, може, на тобі чари якісь, - Білки з лисим стоять, дивляться.

- Я - з Вугрів, ми ж холоду не боїмося, - той, у сандалях, пирхнув.

А от я про такий клан і не чув. Вони хто?

- А як то ви так отого вивчили? Мої на узбережжі живуть, де гниль-дерево росте. Чи він до школи не ходив?

І от що мені казати? Я й про гниль-дерево вперше чую!

- Ти людину з пантелику не збивай, бо ви ж не клан, а братчики, як Стерв’ятники чи Сорокопути. Ви ж у воді щось робите, що звичайні люди не можуть, - загигикали Білки.

- Яка різниця! Іші нам поламав усю квасолю, як то кажуть. Треба з ним щось робити!

- Спершу треба зрозуміти, що він наробив та чи не зашкодить його смерть усім мешканцям села, - брат Тескаль облизується.

- То ж зашкодить, Ми ж всі тут породичалися давно, Ще коли Чорну Дорогу будувати почали! - до нас підійшов отой старий розбійник, вже без сина.

- Я так і знав! Коли щось здається простим, то завжди ціле кубло хробаків під ним! - брат Тескаль плюнув. - І, люди добрі, то вам отут треба не мене, а інших знаючих, що з мерцями можуть розмовляти, але ви тут такого накрутили, що підмоги ми не дочекаємося, поки не розплутаємо ваших хробаків з купи на окремих.

- Ото якби тут були хробаки справжні, можна б їх було посмажити, пиріжків напекти, - зітхнув лисий.

- То тут сіру гусінь продають, жирненька, смачненька. Ото як повня, - старий розбійник аж заплямкав.

Пиріжки з хробаків я колись їв, ковалівна їх любить, то й зі мною тоді поділилася, але гусінь їсти не буду та не збираюся! Я ж не знаю, які листя вона їла!

- От хто про що, а воша про кучерики каже! - лисий зареготав.

- То ж чого ви такого малого взяли, панове? - а той, у сандалях, до мене причепився, наче зловив на доньці своїй. Гірше навіть, бо тоді або б’ють, або все ж треба одружуватися, а він від мене невідомо чого хоче.

- Треба було, то й взяли, - Білки очі мружать.

- Та прикмета то погана, дітей до вас брати.

- Ти мені це кажеш? - Білки, схоже, все ж будуть товкти його головою об паркан.

- Вам усім трьом. Я ж бачу, що ви двоїтесь, як придивитись, - той, у сандалях, сів на землю, - ви ж життя й не знаєте, як собаки на ланцюзі.

— А чого ж це ти такий добрий, як Кецалькоатль біля будівельників? - брат Тескаль у плащ щільніше замотався, вітер тут ой холодний.

- То ж не хочу, щоб ви мне засмажили, того й ввічливо з вами розмовляю.

- А чого б це невинуватій людині знаючих лякатися? Що ти вже встиг? - лисий собі підгавкує.

То ми й посунулись на кладовище, бо з нього, як Білки кажуть, все й потяглося. Якось не хочеться там уночі бути, але треба. Бо духи на кладовищі так не заводяться, то не їх місце. Та й привид того дядька з однією ногою там може бути, то в нього і порозпитую.

А от духів не було. Ніяких. Щось тут не те, чи ми не туди прийшли. Ще й холодно, лапи мерзнуть. Лапи? Я ж не заходив у туман! Брат Тескаль біжить поруч. Без обладунку.

- Так. Повертайся до села, бо далі тебе просто роздеруть.

А якщо там отой привид, який мені потрібен?

- Негайно! В тебе таке тіло в світі духів, що тут пройти не зможе.

Отепер в нього треба запитати, що ж там таке, але то - потім, бо коняка вчвал біжить додому, я й розвернути її не встиг, вона сама понеслася. То ж що там? Чи хто? А у селі що таке? Хтось наче верещить диким голосом, аж сюди чути. Що ж з тою людиною таке робити треба?

Ой, то когось на шматки рубають, з пагорба мені добре видно. Тримають та ноги обрубують. Щось тут не те. То не покарання, то чи конокрада зловили чи - а я його бачив. День чи два тому. Це був Іші. І отепер я до Тайоле носа не пхну! Треба назад їхати, якщо хто з наших ще живий, бо оці розумники нам попсували все й одразу! На Іші чаклування оте й трималось! Або він же тутешній. Як оцих у селі зараз не роздеруть духи, значить є ще хтось. Тим більш, амулета тоді на ньому не бачив, а такий амулет носити треба постійно, ще й так, щоб було видно. Теж погано. Бо він міг його дати тій людині, яку чи якого ми ще не знайшли, бо сіл тут десять чи більше навіть, то Тайоле просто велике, а інші села тут - аби хата стирчала, бо тут, виявляється, люди взимку в печерах живуть. І шукати щось нам треба не де овець пасуть, а глибше в горах. А Тайоле не тутешні будували, а ті, що тут хотіли якийсь камінь добувати. Не добули, бо до них якась лихоманка причепилась, вони й вмерли.

Це, звісно, якщо той старий розбійник нам не набрехав, бо він таке казав. Але хто ж чужинцям з чужими богами, ще й на дорозі, усю правду каже? А той десяток собі почепив шматки Іші на паркан, та й розійшлися хто куди. Мене не помітили, то й добре.

Але тепер - що мені робити? Ящо й той, з ногою. Тобто без ноги, отак вмер? Тоді зрозуміло, чому він питав про кістки. Та зрозуміло, чому в горах знаючих не буває - бо місцеві чаклунів самі вбивають. От тільки чари розплести тут нікому, то воно й виходить, як перці пекучі їсти - і голодним залишився, і наче й пообідав.

О, я бачу лисого! Він тікає з села.

- Бачив? Знаєш, за що його так?

- Ні! Мабуть, когось прибив той Іші?

Лисий похапцем заліз мені за спину.

- Не зовсім. Він почав казати, що в селі хтось керує духами, показав на одну жінку. Тільки вона з минулої повні з хати не виходить, в неї ноги віднялися та мову відібрало. А чи він не помилявся?

Гарне питання. А ще таке, на яке я відповісти не можу. То треба питати когось розумного, брата Паскаля, наприклад.

- То ти теж думаєш, що вона причетна?

- Не знаю. Не бачив. Треба старших питати, я ж ще підмайстер.

- Ото й б воно, - лисий зітхнув так, що коняка зупинилася та навалила купу.

- То ти їдь, не зупиняйся. Я тутешніх трохи знаю.

Я вже здогадався. Але вже ж темно, а я не знаю, чи правильно повертав на кладовище? Чи треба було від двох дерев ліворуч звертати?

- Їдь, їдь, кому кажу. Твої тебе знайдуть, а мені моя голова зараз ой потрібна!

Щось він там вже наробив, або я не змерз.

- Отой Тескаль не помилявся, ножик дійсно десь поруч. Бо я бачив тут, не в селі, а ото де дійсно живуть, дивних людей. Дощ йде - вони стовпом стоять.

- То нам до печер, чи що?

- Чи що. Покажу тоді, коли ми будемо якнайдалі від них!

- Лікаря наче поважають, а вони зовсім дурні?

- Не зовсім. Староста зайшов додому не дуже вчасно, а його жінка мені скаржилась, що один хлопець в них німий, а другий - глухий, німий та сліпий. Занадто близькі родичі вони з чоловіком, того й діти такі.

От саме цього мені й не вистачало! Бо про таке чути весело, а бити й мене будуть!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.