Сонячна

Він знову прийшов! Під час обідньої перерви, коли більшість моїх співробітниць спускається у кав’ярню на першому поверсі, і лише я та Аня, наша адміністратор, залишалися в салоні. Я, тому що обідати внизу занадто дорого, а щодо Ані… ЇЇ обідня перерва не співпадала з нашою, аби не втрачати клієнтів, котрі могли завітати у цей час.

Так от, Савіцький вигулькнув, наче нізвідки. Я якраз заливала окропом чайний пакетик, коли двері кімнати відпочинку тиху скрипнули, сповіщаючи про прихід гостя.

- Аню, будеш чай? – поцікавилася, не оглядаючись.

- Було б добре, - приголомшив знайомий голос.

Зойкнувши, пролила гарячу воду на стіл, обприскуючи уніформу. «Та щоб йому!..»

- Вибачте! – підскочив чоловік, вихоплюючи у мене з рук чайника та метушливо підшукуючи йому місце. – Я не хотів вас налякати!..

- Все добре, - щиро посміхнутися не дозволяло переполошене серце, котре ніяк не бажало вгамуватися. – Не очікувала, що окрім Ані, нашого адміністратора, хтось іще може сюди заглянути…

- Он як… - Роман зам’явся, полишивши нарешті горезвісну кухонну техніку і поглянувши на мене дивним поглядом. - Зізнатися щиро, проник я сюди без дозволу. Їй хтось подзвонив… і я скористався можливістю…

- Ясно! То… щось не так із сукнею? – зробила логічний висновок його появи. – Ваша сестра бажає щось змінити?

- Що? – завис Роман, занадто пильно розглядаючи моє обличчя. Невже я забруднилася? – А! Ні… Чесно кажучи, я не знаю, навіщо прийшов…

Моя ліва брова ошелешено поповзла вгору. Здається, я тепер розумію значення вислову: «багаті також плачуть!» Ага, від власних дивацтв! Хоча, враховуючи, скільки у них грошей на рахунках, їм можна все!

- Світлано, можливо, ви погодитеся сьогодні пообідати зі мною? – випалив Савіцький, шокуючи мій бідний мозок.

- Е!.. – ото багатозначна відповідь! Точно в моєму стилі! - Не можу…

- Зрозуміло… - здалося, чи моя відповідь його розчарувала?

- Ну… тобто, обід уже закінчився… Тому, не можу! Але якщо завтра…

- Чудово! – вигукнув чоловік, схопивши мене за руку, аби судомно потиснути. – Тоді, я завтра зайду! До зустрічі!..

«І що це було?» - ошелешено подумала, коли за Романом навіть слід простиг…

День пройшов у якомусь сум’ятті, наче і працювала, а зібрати думки до купи ніяк не вдавалося.

- Ти чого телефон не береш? – обурилася Ліля, протискуючись повз мене до кімнати. Було вже біля дев’ятої години вечора, коли у квартирі пролунав дзвінок.

Вхопила покинутий ще декілька годин тому телефон, перевіряючи «пропущені». І справді, подруга дзвонила тричі за останні дві години.

- Ой! – схаменулася, вмикаючи на ґаджеті звук. – Я й забула, що ввімкнула віброрежим. Вибач! Щось трапилося?

- Це ти мені розкажи! – образа буквально сочилася із кожного її слова. Здавалося, якби на моєму місці був хтось інший, Птаха уже б стерла його з лиця землі! – Чому я повинна дізнаватися від абсолютно чужих мені людей про те, що Ольга Савіцька шиє свою весільну сукню у вашому салоні?

Ступор!

- А це так важливо?... – «Невже я знову щось пропустила?»

- Ти ще питаєш? – Ліля обурено загрюкала посудом у моїй крихітній кухні. Соля ще не спала, тож я не стала сварити подругу. – Уяви собі мій шок, коли вранці зустрічаю Оленку Квітницьку… Ну, ти ж знаєш, нашу бухгалтерку!.. А вона зухвало береться переповідати мені останні новини з інстаграму про місцеву знаменитість! І все б нічого, все ж таки я у відпустці та маю повне право пропустити мимо вух різні дурниці. Проте, коли виявилося, що свою страшенно дорогу і розкішну сукню Савіцька замовила не у світового дизайнера, а у вас!.. Лано, ти мене просто убила! Як ти могла?

- Лілю, не говори дурниць! – видихнула, зрозумівши безглуздість усіх звинувачень. – Це всього лише сукня. Подарунок Романа на весілля…

Хвилинна тиша… Ой!

- Отже, Роман… - задоволено посміхнулася жінка, зіщуливши очі.

- Не починай! – застогнала, розуміючи до чого вона веде.

- Але ж «Роман»! Це ж не просто так, правда? – не вгавала подруга. – Розповідай негайно!

Довелося розповідати! Подробиці із мене витягували до найменших дрібниць. Коли Ліля все ж пішла додому, здавалося, наче мою душу вирвали, викрутили і запхнули назад. Сил не залишилося!

- Ти чому не спиш? – запитала донечку, коли нарешті дісталася до ліжка.

- Боян нелвує, - знизала плечима доросла не по роках дівчинка.

Здивовано поглянула на великого чорного кота, що розлігся в ногах Солі. Знервованим він аж ніяк не виглядав. Радше самозакоханим балуванем долі і нашої маленької родини. Голосно муркотів, заплющивши жовті очі, і час від часу поводив пухнастим вушком.

- Думаю, Боян обов’язково впорається з будь-якими проблемами, - вкрила доньку тонкою ковдрою і поцілувала у лоб. Це наша маленька традиція від самого її народження. – Тобі не варто хвилюватися. Добраніч, люба!

- Добланіч!

- Солодких снів!

Вимкнула світло, залишивши лише маленький нічничок, і попрямувала до свого такого м’якого, зручного і теплого дивану. І байдуже, що він вузький! Байдуже, що завтра страшенно болітиме спина! Головне, нарешті хоч на хвилинку прикрити очі!..

***

На вулиці давно уже панувала густа ніч. Навіть автомобілі майже не перегукувалися гучними моторами за відчиненим нарозтвір вікном. А Роман і досі лежав на своєму розкішному м’якому ліжку, на шостому поверсі елітної багатоповерхівки, і пригадував кожну мить сьогоднішньої зустрічі із Світланою.

«Сонячна» - це все, що спадало йому на думку при спробі описати її одним словом. Спочатку чоловікові здавалося, що перед ним хитра, спритна лисичка, здатна що миті обвести його довкола пальця заради власної вигоди. Проте сьогодні… Він побачив її зовсім іншою! Такою ніжною, переляканою, схвильованою… Серце вилітало з грудей лише від однієї згадки про її спокусливі вуста та великі, трохи наївні очі. Щирі емоції вабили магнітом набагато сильніше, аніж вродлива зовнішність. Роман у це вірив! Тому що не може людина так натурально грати! Просто не може!..

Важко проковтнувши в’язку слину, чоловік вийшов на балкон, усім своїм єством занурюючись у довколишній світ. Нічне повітря оповило голий торс, проганяючи втому. Йому варто хоч трохи охолонути і тверезо усе обміркувати! Адже прийняте зараз рішення вплине не лише на нього. Однієї симпатії аж ніяк не досить для того, щоб легковажно гратися почуттями дитини! Та й чи стане Світлана так ризикувати? Якщо він у ній не помилився, тоді ні за які гроші світу не стане! Отже, коли рішення все ж таки буде прийнято, доведеться насамперед добряче попотіти, щоб потрапити у внутрішнє коло цієї маленької, проте дуже міцної родини.