22. З очима, повними страху, живу від завтра до завтра...
З очима, повними страху, живу від завтра до завтра.
Ніяких більше фантазій, лише про сонячну тишу.
Іде кривими стежками сумна замріяна правда.
Мабуть, слідкує, як в душу і в зошит вірші я пишу.
Вже їх, здається, доволі читали краплі осінні.
Сніги поважні й уважні скидають відгуки довго.
Коли ти будеш удома? Вже встигли вистигти й тіні.
Троянди тихого болю чекання споєні кров’ю.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.