ВІЙНА І ТЕ, ЩО ПІСЛЯ

Я так давно нічого для тебе не робила, що, здається, і не жила,

Та й хіба це життя – без твоїх долонь, без перцю і солі?

За відсутності обіймів з мене у простір випаровуються тонни тепла,

А йому все одно, він уперто не хоче знеболювати.

Я нав'язливо кидаюся поміж спогади, поміж лискучі сенси,

Намагаюся відшукати твою руку крізь пелену, війною видану.

Я дуже боюся слухати й розглядати як час креслить

Хто з ночі вийшов тілесним, а хто – невидимим.