Стрибок в Безодню.

2227 Загально Галактичний Рік

2447 рік по земному календарю ( 342 Зоряної Ери )

Третій обрій колоній. Північно-західний сектор.

Висока орбіта гірничої колонії “Старбрідж Клондайк 127”

Шепіт. Шепіт усюди. Він оточує. Охоплює. Пронизує стіни, підлогу та стелю. Здається туман пульсує в такт цим незрозумілим словам. Клятий туман затягнув усі палуби і рівні. Липкий та холодний, він спирав горло при кожному подиху. Але туман не може проникнути всередину скафандру. Отже, скафандр пошкоджено. Це погано. Треба поквапитись. Але зберігати спокій. Паніка перший ворог у критичній ситуації.

Дихати рівно.

Думати повільно.

Вирішувати швидко.

На всіх частотах лишень шипіння перешкод. Але це нічого не означає. Можливо просто десь обірвав антену. Зараз треба зорієнтуватися. Як найшвидше знайти заміну скафандру. І рухатись. Рухатись вперед. На палубі з човниками мають бути інші виживші.

Звідки туман? Певно вийшли з ладу теплообмінники і як тільки корабель піде у тінь астероїда, температура різко впаде і все замерзне. Треба вибиратись. Але як це зробити в цьому клятому тумані? Стіни коридору просто розчиняються у молочно-білій імлі. І не видно жодної двері. Жодної. Але якщо тут є туман то системи теплообмінників десь поруч. Тут мають бути сервісні коридори та переходи. Але де ж ці кляті двері?!

Шепіт. Звідки він? Він наростає. Стає гучніше. Стоп! Цього не може бути. Не може бути ніякого шепоту. Страх в сумі з кисневим голодуванням граються з уявою. Тримати картинку і рухатись вперед. Треба пересвідчитись, що ти рухаєшся. Дідько де в цього скафандру пульт діагностики?

У тумані щось ворухнулось. Ні це тінь від лампи. Ось. Цього разу щось точно ворухнулось! Якась тінь розсікла туман і залишила по собі пару воронок. І знову. Воно наближається. Туман відчутно похолов. А ще почав смердіти гнилою рибою.

Рука, наче лещата, вхопила його за плече.

- Влад. - рівний та байдужий голос полковника миттю вирвав підлеглого з забуття. - Час.

- Як ви це робите? - запитала лікар, що стоючи поруч з ліжком підкручувала дозатор на крапельниці.

- Це моя робота. - відповів командир та рушив до виходу. Біля самих дверей полковник зупинився та промовив не обертаючись — Вітаю всіх, ми закінчили стрибок без втрат. Брифінг за сорок п’ять хвилин.

- Пане полковнику! - Обурилась доктор Мак-Руді — це не реально! Ми щойно вийшли з Океану Хіггінса. Такий важкий переліт для нормальних людей стрес. Мені треба нагадувати наскільки вразливими є ваші підлеглі? Вам потрібні солдати чи каліки?

- Дев’яносто хвилин вам вистачить, доктор?

- Дякую полковнику.

Влад подивився на друзів по нещастю. Ерік вже сидів на ліжку та розтирав скроні. Марія повернулась на бік і скрутилась калачиком, тримаючись за живіт. Дівчина вся тремтіла. Що тут скажеш? Еліта еліт. Кращі з кращих. Рейнджери 75 окремого полку Сил Спеціальних Операцій приходили до тями. Жалюгідне видовище.

- Влад, - промовив Ерік, - як ти можеш виглядати краще ніж я себе почуваю?

- Можливо тому, що він був слухняним рейнджером, - промовила сива лікар Макруді не відриваючи погляд від показників голографічних моніторів. Потім схвально кивнула і розкидала примарні екрани так аби вони зависли над відповідними ліжками. - і виконав рекомендації лікаря.

- Набіса мені це все? — простогнала Марічка, кутаючись в ковдру. - Краще б так і жила в рідному селі на всіма забутій планеті. Кажу вам наш полковник точно робот.

- Ні, - заперечив Ерік розтираючи очі долонями — Він демон Пекла якого відправили катувати нас за життя.

- Чого ж тоді нічого не запропонував нам за душі? - спробувала пожартувати Марія.

- А він демон-мудак. - припустила Макруді.

Всі четверо розсміялись.

- Раз полковник нас квапить — промовив Влад, - то ми певно проспали більше необхідного і скоро есмінець піде на стиковку.

- Докторе - Ерік стурбовано подивився на побратима, - прошу вас уважніше огляньте нашого друга. Схоже його покусав Великий Каа.

- Так. - підтримала жарт лікарка, - Я і сама маю певні побоювання. Обов’язково треба взяти зразок слини полковника. Для дослідів звісно.

Солдати вимучено засміялися. Шлях у двадцять два стрибки виявився дуже важким. Двічі корабель потрапляв у шторми, один раз ледь не застряг у штилі. Зневоднені і змучені тіла рейнджерів боліли і відмовлялись підкорятись, а голови розколювались наче від смертельного похмілля. Хотілось просто померти.

Перш ніж заплющити очі Влад згадав як колись мріяв про зірки, і шкодував що ніколи їх не побачить.

***

- І що?! - випалив Роберт Мазелло, голова профспілки гірників.

Лисий низенький товстун, аж почервонів від злості. Він так швидко ходив від стіни до стіни, що був схожим не маленький, але дуже злий баскетбольний м’ячик. Особливо коли грюкав кулаком по столу так, що аж підстрибував. Джейкоб подумки посміхнувся цій аналогії і спробував спіймати на чому зупинився обурений чиновник.

- Що ви зробили? Може ви почнете щось робити? Спіймаєте врешті решт когось!

- Ну наприклад, - зітхнув старший слідчий, - ваші люди можуть ходити до офіційних борделів коли шукають розваг. І розраховуватись іменними картками, а не одноразовими.

- От не треба розповідати мені як мають поводитись мої люди. Просто виконуйте свою роботу.

- А про техніку безпеки на виробництві ваші люди чули?

- Це інше! - гримнув Мазелло і полишив офіс служби безпеки станції “Старбрідж Клондайк 127”.

- Знайдіть мені цих виродків, - промовила директорка станції, не молода вже жінка яка проходила терапію ЛонгЛайф мінімум другого покоління.

- Ми робимо усе, що в наших силах, пані О’Донелі — розвів руками Джейкоб.

- Тоді робіть ще щось. - Чітко відрізала жінка якій до смерті набридла діра керувати якою її заслали. - Чекаю на ваш звіт сьогодні о вісімнадцятій нуль нуль. Дайте хоча б план дій по врегулюванню ситуації. Звістка про кризу дійшла вже до керівництва компанії і вони попросили Бюро допомогти нам з цією проблемою.

- І думаєте новоприбулі слідчі нам сильно допоможуть?

- Це немає значення! - Відмахнулась О’Донелі, - Таке рішення керівництва! А нам все одно треба з цим покінчити. Бо леді Глейдон не цікавлять дрібні подробиці. Їй цікавить тільки мегатонни руди яку видобувають в день її копалини.

- Я розумію. - Кивнув Джейкоб.

- Тож чекаю на ваш план о шостій вечора.

Сказавши це ділова жінка, застібнула піджак з цяцькований візерунком і накинула коротенький плащ на плечі. Така одежа пасувала б шляхтянці колоній Першого Обрію. Але тут, трошки далі кордонів третього, серед простих шахтарів такий шик виглядав дико. Шановна директорка явно сумувала за товариством від якого її відірвали. Цікаво, що ж вона такого утнула?

- Ще один? - запитала слідчий Корнелія присівши на край столу Джейкоба та потягнувши колезі чашку. - майже три тижні було тихо.

Старший слідчий підвів погляд на жінку та вдячно кивнув приймаючи каву.

- ага. - важко зітхнув Джейкоб, повернувши погляд до монітору, - Історія та ж сама. Почав вигравати в казино, зустрів спокусливу незнайомку, потім очуняв на смітнику з пацюками без грошей та штанів. Дівчина знову нова. Медики кажуть, що спиртне є але ніяких галюциногенів, тобто спогади справжні.

- І дівчини звісно в базі немає. - розуміючи кивнула Корнелія.

- Цього разу є.

- правда? - жінка підхопилася — так чого ми досі тут сидимо?

- Просто я не вірю, що простого рудокопа пограбувала порнозірка, що мешкає в шести стрибках звідси, - Джейкоб зітхнув та відпив кави. - дурня якась.

- А що АйТішніки?

- Знайшли пару нелегальних програм, доступ до тоталізатора і підробну підписку на порно. Нічого серйозного і ніяких слідів зламу чи пошкодження імплантатів. Так що почистемо від вірусів, випишу штраф і відпустимо. Якась містика.

- Думаєш це може бути пов’язано з тим астероїдом?

- Ти про нову копальню? - Джейкоб сьорбнув кави.

- Ну так, - кивнула Корнелія, - кілька рудокопів звернулися зі скаргами на дивні аварії обладнання. Інші розповідають, що ніби щось чують. Якийсь шепіт. А один бідолаха скаржився на містичний туман.

- Ага і лепреконів, що танцюють разом з ретикулянами, - посміхнувся слідчий. - Що ж ми за шахтарська колонія без химерних вигадок? Історія стара як світ — кампанія економить на обладнанні і сервісі. Техніка працює на чесному слові, а цього звісно мало. От і маємо аварії та інциденти. Ну а мовчання інспектора з техніки безпеки коштує сильно дешевше за доставку запчастин. Тим більше в нас нова чудова байка.

- Це ти про корабель який нібито застряг на два місяці з ремонтом, а станцією вже повзуть плітки що це якісь агенти Землі.

- Ага, - посміхнувся слідчий, - Оце прямо з самої Землі припхався сюди аби провести на нас якісь експерименти. Просто в шахтарів життя нудне от і вигадують історії, одна яскравіше іншої. Аби було що обговорити за кухлем пива. Треба ж вразити друзяк.

- Та я все одно б перевірила цих приблуд. - замислено промовила Корнелія, - не подобаються вони мені.

- Зайвим не буде, - погодився Джейкоб, - не вистачало нам тут ще складу наркотиків чи нелегальної зброї. Я зроблю запит. Думаю панно О’Донелі зараз все, що завгодно підпише. А ми зможемо захисти станцію від чогось реального.

- Але ці напади реальні.

- Я не певен що всі, - заперечив Джекоб, - але Мазелло не дає допитати постраждалих.

- Навіщо?

- Є в мене сумніви. - слідчий сьорбнув кави — під час двох перших нападів були сліди побоїв, пошкодження одежі. Одній жертві квартиру розтрощили. А потім все чистенько. Тож мене мучить підозра, що це просто вигадка. Ну не може бути так що не залишається слідів.

- А якщо телепат? - Запитала Корнелія.

- Такий сильний що може створити реальні образи? - старший слідчий похитав головою. - скоріш вже прибульці чи лепрекони. Такий телепат до нас просто не долетить.

- Теж вірно, - погодилась Корнелія, - так що плануєш робити?

- Готувати папери аби задобрити О’Донелі. І подивлюсь кого там прислала Земля. Раптом щось з того та вийде.

***

/ Книга готується до друку. Продовження шукайте в паперовому форматі. /