Мишеня

13. В обід в їдальні мене спіймала Алекс:

– Малишня, ти чого не заходиш, не вітаєшся?!

– Ну привіт!

– А чого такий злий?

– Та не злий, просто невиспаний.

– Дівка яка гаряча заваджала?

– Та ні, ти ж знаєш, я збоченець, сплю лиш з цифрами (вирішив підтримати легенду про те, як же мене бідного припахали, що тепер аж по ночах працюю).

– Ой, вас усіх як послухати, то всі такі правильні, лиш трудяться на благо більшості. А потім бац, і виявляється той з тією був, а ота з тим. І пішло-поїхало.

–Ні-ні, ти що, я ж ще навіть нецілований, бережу себе для однієї-єдиної.

– Клоун! От знайде тебе та єдина і влаштує таке – а ти не готовий.)))

– Все, від сьогодні починаю активно вивчати Камасутру.

Ще вона запитувала чи не бажаю я сьогодні прогулятись у парку. Але я мусів відмовити. Розмова з батьком мене насторожувала, та й відпочити хотілось. Перенесли на завтра.

14. – Ну і про що ти хотів поговорити? – спитав я тата, як тільки ми сіли в машину.

– Вдома, все вдома. Зараз мені потрібно зосередитись на дорозі. (Ага, а потім: сину, ось ми приїхали в закритий наркодиспансер, бо щось ти погано виглядаєш. Тут ти пробудеш пару місяців. Якщо витримаєш)…

– І що ж таке? – коли ми підіймались до входу.

– Давай у твоїй кімнаті, не хочу ще матір до цього підключати.

Що в той час творилось у моїй голові важко навіть описати. Я згадав усі фільми-катастрофи та ужастики. Спробував систематизувати, що я знаю з прикладів першої допомоги у випадку апокаліпсису… Тому, коли ми ввійшли, я готовий був практично на все.

– Денисе, тебе дуже хвалять на роботі, хоча пройшло всього три дні. (Це проблема?) Постійно кажуть, який ти розумний та старанний. Навіть Станіслав Романович тебе сьогодні дуже хвалив. І насправді я дуже радий за це. За те, що ти стараєшся, докладаєш усіх зусиль, щоб досягти успіху, готовий навіть ночі просиджувати за документацією. Та є декілька “але”. Насамперед, ніколи не забувай про життя. Ніяке просиджування в кабінетах не варте гарно проведеного часу із друзями та близькими. Також не забувай про здоров’я та сон. Ті всі цифри не заслуговують на те, щоб над ними померти. І гроші повинні служити тобі, а не ти їм…

– Це все?! Ради цього стільки пафосу? Чи ти ще щось приберіг?!

–… І я би попросив тебе поменше спілкуватись з нашим шефом, особливо в неформальній обстановці…

– Що?!

– Розумієш, Станіслав Романович дуже чудова людина, а як шеф він взагалі мрія. Але провірені джерела мені донесли, що він, як би то сказати, того… нетрадиційної орієнтації. (Ого, сюрприз!) А ти ще дуже молодий. Та й стосунки у вас в суспільстві зараз більш вільні, ніж колись…

– Ти вважаєш, що ми всі готові спати з тими, з ким тільки спілкуємось чи працюємо?

– Ні звичайно, але наробити дурниць можете. А людина запланована насамперед на продовження роду…

– Цікаво, а де тоді мій десяток братів та сестер?

– Ми в молодості робили свої помилки і тепер хочемо донести це до тебе.

– Тобто не дати мені ніякої можливості учитись на своїх?

– Ми б бажали, щоб ти максимально їх уникнув.

– А мене ви спитали, чого хочу я? Чи ви уже реально усе спланували?

– Ми підкажемо тобі правильний шлях.

– Правильний? Ви впевнені в цьому? І він єдиний для всіх? Та й якщо так, то може б самі ним спочатку ішли?

– Послухай…

– Навіть не хочу! Це все нагадує жорстку агітацію в якусь секту. Якщо ти не припиниш мені обирати з ким і як спілкуватись, то я змушений буду піти з дому. Я ще досі пам’ятаю подібні розмови за усіх моїх друзів. А тому гадав, що це уже пройдений етап. І знову повертатись до цього я не готовий!

– Але ж…

– Але ж що? Пам’ятаєш твоє “алкоголіки, наркомани, проститутки…”, як у якоїсь бабці під під’їздом комуналки? Тепер новина дня геї. Хто наступний? І чи буде цьому колись кінець? Більше я не готовий повертатись до цих тем.

Тато вийшов, а я задумався, що пора дійсно почати перейматись своїм життям дальше, ніж на день. І насамперед навчитись приймати його з усіма вибриками долі. А тому пора думати про реальний заробіток, та місце, куди я зможу перебратись подальше від батьків.

15. В четвер Алекс погано себе почувала, та й я був не в настрої після вчорашнього. По обіді ще й почалась злива, тому наша прогулянка анулювалась сама собою. Зате в п’ятницю нас усіх відпустили скоріше, хоча сказали, що це одиночна акція. День був неймовірно сонячним, а тому хотілось розваг, атракціонів та морозива (багато-багато). Взявши в прокаті ролики, ми з Алекс відправились на доріжку:

– І чого ти вчора була не в настрої?

– А сам?

– Краще забий.

– Аналогічно. …

– А твої батьки теж обирають з ким тобі дружити?

– В мене інша ситуація: я сама не бажаю ні з ким спілкуватись. Ти перший за такий довгий час.

– Ого, це як так?

– А отак. Ти така язва, що прямо струсонув мене як від сну. І більше не хочу у нього повертатись. Я ще надто молода, щоб заживо себе ховати. Так що тепер ти мій “куратор”.

– Та я взагалі суцільний подарунок долі!

– До речі про подарунки: ти на завтрашній корпоратив йдеш?

– Який ще корпоратив і до чого тут подарунки?

– У шефа ДН, завтра в честь цього влаштовують корпоратив, щоб було усе красиво і без паленого алкоголю як за попереднього боса. А потім усіх разом розвезуть по домах. Саме тому сьогодні нас і розігнали, щоб до завтра все привести до ладу.

– Мені ніхто нічого не казав.

– Всі працівники в курсі, Аліна сама провіряла. А оскільки ти тепер теж в штаті, то само собою маєш бути.

– Чого? І хто така Аліна?

– Бо шеф не любить на фірмі робити винятки. А Аліна його сестра, займається організацією свят. І цього в тому числі. Спитай батька, йому вона точно передала запрошення.

– Тоді його краще взагалі не питати. На котру, кажеш, початок?

– На 15:00. Вигляд вільний, хоча вітається святковий.

– А подарунки?

– Кожен відділ сам собі домовлявся, скидався чи об’єднувався з іншими. Думаю, тобі не треба над цим паритись.

– Можливо.

– То як? Тебе там очікувати?

– Думаю, треба спробувати. А то хто зна, коли мене ще чекатиме подібне.

– Я теж тому вирішила піти.

І от все вроді класно, а мені тепер думай, що подарувати людині, яка може дозволити собі більшість всього. Та ще й вирішити цю проблему за менш, ніж добу.

16. Тільки розбіглись з Алекс, як екстренно вмикаю чат-дзвінок. Без допомоги я точно не справлюсь.

– Ау, народ, потрібна термінова порада. Маю вибрати подарунок на днюху.

– Так до твого ще далеко, – Тамі як Міс Очевидність.

– А які параметри клієнта? – це уже Злата.

– Красивий чоловік, 32 роки, спортивна статура, керівна посада…

– Ти або хочеш випендритись, або уже щось начудив, – Саня констатує.

– А чим він цікавиться?

– Та таке враження, що майже усім.

– Подаруй йому дівок. Наших. Дешево і сердито, – Сірому тільки б в сутенери.

– Наших не піде. Що як свято спортять? – а це уже Макс.

– Тоді подаруємо вас, ви ще ті баби, – Злату зачепило не на жарт.

– А якісь корисніші ідеї будуть?

– Та бери якийсь хороший коньяк і пачку цукерок. І досить. Ти ж не син олігарха, – у Сані все завжди просто.

– А ще щось?

– Як тільки придумаємо – напишемо.

– То який коньяк брати?

– А ти погугли.

І все. Дуріки. Ні щоб хоч з назвою підказати – сам, все сам. Я вам ще це пригадаю.