Камінці

Бі. Наближення

Зараз запанували мир та гармонія. А з ними настав час для спільних дій. Отже, будьте щирі, але при цьому ретельно обирайте партнерів та друзів, щоб ваші ідеї знаходили заслужений відгук. Ланцюг, який здається досить міцним для тих, хто тягне в одному напрямку, може порватися, якщо тягнути в різні боки.

(Книга Змін)

Про те, що хотіли розповісти Роану про підслухану розмову, Джульєтта та Шелла згадали не відразу. Спочатку був чарівний, хвилюючий нічний політ на кайгарах. Вони летіли, наче пливли спокійним озером, і лише зрідка дрібні хвилі їх погойдували. Щоб не впасти, потрібно було сидіти подалі від країв і в жодному разі не вставати на ноги, бо щит, що захищає від вітру, не розрахованій на це, а вітер був сильний. Але хлопці, набравшись сміливості, все одно на животах підповзали до краю і дивилися вниз. А потім до хлопців ще й Ольда приєдналася, а Шелла поділилася по секрету, що минулого польоту теж займалася цими дурницями. Незважаючи на це, Джульєтта так і не ризикнула повторити подвиг Ольди. Тому старанно милувалася зірками та місяцем.

Потім група дружно облаштовувалася. Натягувала намети, ставила захисні контури, а дехто, особливо захоплений, навіть намагався розібратися в навалених купою речах. Щоправда, навіть їх вистачило ненадовго, і всі за командою Роана без суперечок і обурень вирушили спати. І благополучно спали до обіду.

Вони б із задоволенням спали й довше, але робити це, коли поруч хтось верещить так, ніби його ріжуть — дещо важко.

Роана розбудила сигналка. Хтось перетнув її контур і тепер впевнено, хоч і дуже повільно йшов до речей, не розібраних по наметах. А сигналка натягувалась і вібрувала, як струна, викликаючи у Роана не те щоб болісні відчуття, швидше, щось схоже до лоскоту, і додивитись прекрасний сон про рій крилатих дівчат, з фігурами як у местреси Йяди, шансів не було.

— Щоб тебе перекосило і прихлопнуло, — душевно побажав Роан, розуміючи, що встати і вийти з намету доведеться. Інакше група не дорахується якихось речей. Або якесь із сіл не дорахується мешканця. Дивлячись що йолоп, який вирішив пограбувати магів, спробує стягнути.

Одягався Роан неквапливо, в невиразній надії, що грабіжник самоусунеться тим чи іншим способом.

Грабіжник також нікуди не поспішав. Взагалі, судячи зі швидкості його пересування, він банально повз.

Виходив з намету Роан повільно та обережно. Не хотілося злякати здобич. Героя, який вирішив обікрасти магів, слід було роздивитися і налякати, щоб іншим не кортіло. Бо селяни люди прості — відчують слабину і все, до чого зможуть дотягнутися, розтягнуть. Навіть якщо воно їм буде не потрібне, і вони взагалі не знатимуть, що воно таке. У господарстві, на їхню думку, все може стати в нагоді.

На подив Роана, грабіжник виявився підлітком — худим і світловолосим. Одягнений він був пристойно, незважаючи на вимазане чимось обличчя. Повзти у хлопця виходило не сильно добре, але він старався. Потім з якогось переляку заповз у мишачий горошок і довго там борсався, доки не додумався встати і подолати перешкоду, пригнувшись і прикривши голову руками.

Озирнутися цій чудовій істоті на думку не спадало. Роан стояв біля намету і давав йому шанс за шансом озирнутися і хоча спробувати втекти, але не склалося.

А потім пацан, нарешті, доповз до речей і, мабуть від великого розуму і не меншої жадібності, потягнув на себе найбільший ящик, що формою нагадував труну.

Ящик зусиллям злодія спочатку взагалі не піддавався, але хлопчик був наполегливий і впертий. Тому Роан зовсім не здивувався, коли ящик все-таки впав на землю і розкрився. Злодюжка одночасно впав на дупу, через що не відразу побачив, чим сам себе ощасливив. Але потім він підвівся, згадавши грізну мамку, обтрусив штани, подивився на свою здобич і завмер з відкритим ротом і витріщеними очима.

— Сюрприз! — гаркнув Роан, невдоволений передчасним пробудженням.

Пацан, замість того щоб нарешті озирнутися і хоча б спробувати вибачитися, заверещав, знову впав на дупу і, не встаючи, спробував повзти кудись, бажано подалі від страшної знахідки.

— Це лише лялька, дурень, із свинини, — спробував звернутися до розуму злодія Роан.

Він його, мабуть, навіть не почув. Так і продовжував відповзати від ящика спиною вперед, буксуючи по траві ногами і більше не турбуючись про зіпсовані штани і матусину реакцію. І ще він повискував і підвивав.

З наметів почали вискакувати студенти, напіводягнені та сонні. Роан зі злості плюнув собі під ноги і пішов заспокоювати наївну сільську дитину. Підійшов упритул, поклав йому долоню на плече. А дитя взяло і, загорлавши фальцетом, рвонуло вбік, рачки, не розбираючи дороги. Закінчився цей дивовижний забіг в одному з наметів. Злодюга в нього забіг, там заверещали дівчата, а потім з гуркотом щось упустили.

— Справи, — сказав Роан.

— Так і з'являються розповіді про страшних магів та їхні непотребні діяння, — повчально сказав Малак, почісуючи потилицю дивного вигляду палицею, обтягнутою з одного боку шкірою.

Яс зазирнув у відчинений ящик і похитав головою. А потім акуратно, ногою, його зачинив.

З постраждалого через забіг злодія намету визирнула Тея.

— Він хоч живий? — спитав Роан, згадавши, що в тому ж наметі знаходиться Ольда.

— Він нам намагався прорвати стіну своєю дурною головою, — поскаржилася дівчина. — А ми його казанком та сумкою з книжками. Тепер у нас казанок гнутий, а мені ще зілля варити.

— Вбили, так? — невідомо чому зрадів Яс.— Тоді гаразд, ми його швидко прикопаємо, і ніхто нас не запідозрить. Напевно.

— Та живий він! — обурено закричала з намету Ольда. — Голова міцніша за котелок. Суцільна кістка, мабуть. Заберіть його від нас, він тут смердить!

— Протух, напевно, — продовжив гнути свою лінію Яс, за що й отримав потиличник від Роана.

Як виявилося, смердів нещасний селянин через реакцію організму на переляк. Хлопці його витягли на світ, уклали поруч із заростями мишачого горошку і стали приводити до тями, як уміли. Роан за цим неподобством відсторонено спостерігав і розмірковував про те, до добра ця подія, чи завтра сюди прийдуть селяни зі смолоскипами — вершити суд над злісними породженнями пітьми? Ні, він з недорослями відіб'ється, але неприємності на цьому навряд чи закінчаться.

А спробувати пояснити селянам, що в труні лежала зовсім не людина зі здертою шкірою... У принципі, переконати можна, якщо в них вистачить сміливості подивитися на власні очі. А то можуть запідозрити, що ящик проклятий, і з кожним, хто подивився, трапиться те саме, що і з нещасним хлопчиськом.

— Роан, — млосно прошепотіли магу у вухо, коли він задумався.

Маг від несподіванки любительку підкрадатися ледь не вдарив і одразу зрозумів, чому хлопчина почав тікати в намет.

— Чого тобі? — спитав у Джульєтти, яка переступала з ноги на ногу.

— Ми забули розповісти. Про перевертнів. Вони не просто так із нами поїхали. Вони шукають когось.

І нарешті розповіла про підслухану розмову. Тихо-тихо. А Роан слухав і радів, що носить амулет від підслуховування. Став в нагоді, нарешті.

Втім, він і так здогадувався, що перевертні поїхали сюди не випадково.

— Однією проблемою більше, однією меншою, — пробурмотів маг, коли Джульєтта, щаслива від того, що навантажила сильні плечі Роана ще й перевертнями з їхніми таємницями, побігла до Шелли. — Сподіваюся, тут хоча б нема того, кого вони шукають. А то практика остаточно перетвориться на балаган.

— Це точно він, ще та баба-примара сказала, що його шукають, не знаючи, що це він, — шепотів один із перевертнів-хлопців на вухо другому.

Дівчина-перевертень скептично дивилася на обох, але поки що не втручалася. Вона була розумною дівчиною, тому взагалі ніколи не втручалася, коли чоловікам хотілося зайнятися якоюсь дурнею. А навіщо це робити? Їх все одно не переконаєш. А потім ще й образяться, або на те, що не наполягла на своєму, або на те, що влізла, а потім спостерігала за їх ганьбою. Краще поки що помовчати і подумати, ніж потім ставати в позу і підвивати: «Я ж казала…». Така поведінка і дівчат теж у поганому світлі виставляє. Що ти за жінка, якщо тільки й можеш підвивати та зловтішатися, коли щось робити вже пізно? Серед перевертнів таких ніхто навіть заміж брати не хотів — користі немає, зате на нерви діє так, що хочеться перекинутися і когось загризти, бажано дорогу дружину, а там як пощастить.

— Та не може бути, — сказав другий перевертень, трохи поспостерігавши за тим, як майстер Роан на пару з Льєном намагаються вилікувати вразливому селянинові забій голови і одночасно переконати, що ніхто його тут вбивати і їсти не збирається. — Він надто дорослий, перше поглинання звіром мало статися років зо два тому, а то й три. За нашими розрахунками...

— Він купу амулетів носить, мабуть, серед них є й стримуючий, — наполягав на своїй версії Бадеш.

— Ні, — цього разу не промовчала Ратая. — Я підходила, просила показати. Адже я збираюся в аспірантуру йти, на амулетника вчитися, от і поцікавилася. Професійно. А він не відмовив. Він взагалі добрий.

— Ага, я помітив, — пробурчав Бадеш і весело вишкірився. — Як він по-доброму цього пацана налякав. А який у нього добрий вираз обличчя був при цьому, з таким убивають.

— Ні, це, мабуть, не він, — вирішив Вірат і стукнув долонею по землі. — Місяць майже повний, якби це він був, навряд чи стримався б. Відірвав би пацану голову і пішов далі спати. А потім щиро дивувався і не знав, хто вбивця. Але про всяк випадок простежимо. Мало що, може він амулет носить не на виду.

Ратая тільки зітхнула.

Чоловіки маються від нудьги. Насправді вони теж впевнені, що ні білобрисий хлопець, ні рудий викладач не носять у собі звіра і не чують поклику місяця. А зайнятися чимось хотілося, чимось, крім завдань на практику. Ось вони й стежитимуть за підозрілим викладачем.

— А що ви тут робите?

Голос пролунав настільки несподівано, що перевертні, які лежали в невеликій вимивні за буйними заростями бузини, ледь дружно не підскочили і не кинулися на утік. Прямо так, рачки, як веліли інстинкти звіра, який не звик, що до нього хтось підкрадається. Впоравшись із собою, перевертні обернулися і подивилися на дрібного кікх-хей.

Він сидів на якійсь невеликій летючій штуці, схожій на сидіння від табурету, вкрите щільною чорною тканиною, і з цікавістю дивився на перевертнів.

— А ти? — не вигадала нічого кращого, ніж відповісти запитанням на запитання Ратая.

— Звіра вигулюю, — гордо сказав Хене і поплескав долонею по тканині. — Мені його позичили до кінця практики, а потім треба повернути. Вони, поки маленькі, не такі сприйнятливі до денного світла, головне, добре їх накрити і можна вигулювати, заміри всякі робити... Я вже навіть розібрався, чому вони літають. Енергія, безсумнівно, магічного характеру, перетворює повітря у їхніх організмах на якийсь дуже легкий газ. Їх кілька видів є. Втім, для криланів жоден з них не годиться, простіше будувати дирижаблі… хм… вантажні. А це ідея, треба не забути, бо в історичних хроніках того світу вони є, а тут чомусь ні... Цікаво, якщо спробувати годувати кайгарів не енергією, а потрібним газом, вони будуть їсти?

Перевертні переглянулися, потім дружно втупилися в кікх-хей і натягнуто посміхнулися.

— Ах, так, не ваш профіль, — відразу покаявся Хене. — То що ви тут робите?

— Засмагаємо, — сказала Ратая, бо хлопці дружно мовчали.

— Да? — щиро здивувався Хене. — Хм… а я нічого не знаю про шлюбні ігри перевертнів. Ви тут бійку за жінку влаштовувати не збираєтесь?

— Ні! — квапливо відповів Бадеш.

— Ми б відійшли подалі, — хижо пробурчав Вірат і непривітно вишкірився.

Кікх-хей це не пройняло. Він задумливо погладив свого звіра, примруживши очі, глянув на сонце і посміхнувся.

— Якщо вирішите відійти якнайдалі, покличете? — спитав з наївністю дитини, яка не розуміє, чому тато вночі на повний місяць не бере її з собою в ліс. — Дуже цікаво.

— Покличемо, — благодушно пообіцяла Ратая, проігнорувавши обурені погляди хлопців. Виходити заміж або хоча б гуляти з кимось із них двох вона точно не збиралася, тож обіцяти можна було що завгодно.

Кікх-хей кивнув, життєрадісно посміхнувся і поплескав долонею по тканині. Розумний кайгар поплив ліворуч від перевертнів. Цілком безшумно, навіть довгі краї тканини тільки зрідка чіпляли найвищу траву.

— Проблема летюча, — пробурчав Вірат і став на ноги.

А сенс і далі ховатися, якщо цей життєрадісний ідіот розповість про несподівану зустріч своєму підозрілому брату? Краще зараз зробити вигляд, що ховалися зовсім не від нього. Може, вони там засідку влаштували на того злодюжку. Просто вискочити та загарчати не встигли.

Після того, як вдалося випровадити хлопчика, переконавши, що він живий, здоровий, а мамка за виваляні в грязюці штани не вб'є, життя потекло своєю чергою.

Студенти нарешті розібрали речі та почали займатися запланованими чи несподіваними справами. Яс, наприклад, з подивом та обуренням читав своє завдання на практику. Чомусь йому не спало на думку зазирнути туди раніше, і він був щиро впевнений, що домовився з магістром Діньяром, і той задав йому давно відомий вплив повного місяця на роботу з енергією та наповнення нею неживого.

Магістр, мабуть, образився на таке ставлення Яса до навчання і задав йому плетіння охоронних кордонів. А у Яса навіть однакових відполірованих водою камінчиків не виявилося, які всі плетівники-початківці використовують для орієнтування і прив'язки до них важливих вузлів. Тож для початку Ясу треба було знайти заміну.

Роан би навіть поспівчував, якби це диво насамперед не прийшло до нього радитися і не стало вимагати скористатися портальною поштою. Ага, за рахунок Роана, бо в Яса таких грошей не було. Ні з собою, ні загалом. Розумні батьки їх тільки після практики надішлють, а те, що Яс заробляв, він відразу ж і витрачав.

Потім з'явився життєрадісний Хене і став знайомити всіх зі своїм тимчасовим вихованцем. І студенти стали із задоволенням витрачати час на те, щоб лягти на спину, засунути голову під чорну тканину та спробувати розгледіти кайгара при денному світлі. Те, що під ганчіркою це світло не таке й денне, вони чомусь ігнорували.

Зельєвари, на щастя, першими подивившись на кайгара, тут же пішли з кошиками шукати рідкісні трави і більше Роана не турбували. Джульєтта, наївно кліпала очима, блукала за Роаном і міркувала про те, що їй підпалити. Тому що їй потрібно було зайнятися контролем вогню. А він у неї був настільки поганий, що братися одразу за свічки не варто, оплавляться миттєво. Краще потренуватися на багаттях. А дерев і навіть кущів навкруги не було, і де їх шукати, Джульєтта не знала.

Потім Шелла розповіла, що степовики палять коров'ячі коржі, дівчата одягли шкіряні рукавички, взяли по місткому кошику і пішли шукати цінний матеріал.

Коли Роан сів біля намету, вирішивши, що проблеми на сьогодні закінчилися і можна ще раз переглянути свої розрахунки, вдалині почувся гуркіт барабана та якісь завивання.

Табір магів завмер, прислухаючись, а потім заворушився, зашепотів, і студенти дружно пішли до крайнього праворуч намету, зустрічали гостей. Чомусь ніхто не сумнівався, що невідомі барабанщики та співаки йдуть саме до них.

Чекали досить довго. Потім побачили дивних людей. Вони йшли по четверо, один за одним. Попереду крокувала важка тітка, гордо несучи перед животом дерев'яний щит, з намальованою на ньому страшнуватою мордою в степовій шапочці-відерці. Замикали ходу барабанщик і похмурий хлопчина, той самий злодюжка.

— Закладаюся, що тітка попереду — грізна матуся пацана! — життєрадісно запропонував Яс.

Хтось одразу погодився його піддержати. Інші погодилися із припущенням Яса. І всі різко втратили інтерес до людей, що наближаються. Ті старалися, барабанили, співали, марширували, а маги злісно не звертали на них уваги. Навіть коли вони впритул підійшли.

— Слухайте, сили зла! — заголосила жінка, піднявши над головою щит.

— Тітонько, а ви не мама того хлопчика? — спитав нахабний Яс, поки Роан переглядався з Йядою і думав, що відповісти на таку заяву.

Тітка здивовано подивилася на Яса, потім озирнулася на пацана і обережно кивнула.

— А-я-яй, — похмуро мовив Роан. — Що ж ви, шановна, не пояснили вашій дитині, що красти погано, а красти у магів ще й небезпечно для життя? Добре, він мою ляльку спробував поцупити. А якби він реагентів Йяди торкнувся? Отруївся б, у кращому разі.

Тітка вилупилася на Роана і почала по-жаб’ячому відкривати і закривати рота. Мабуть, не таку реакцію чекала від сил зла. Потім вона до чогось додумалася і почала наступати на Роана, виставивши перед собою щит із мордою.

Роан на щит подивився і задумливо спитав:

— Цікаво, кого це так понівечили? Я б на місці цього бога образився.

— Це богиня! — викрикнула тітка.

— Не схоже, — як відрізав Роан.

— Майстер, у неї шапочка, значить дівчина, — вліз у переговори Яс.

— Да? Бідолашна дівчина з таким обличчям. Напевно, зла богиня, бо навряд її чоловіки люблять.

Тітка щось обурено крякнула й спробувала обігріти Роана по голові щитом із портретом охаяної богині.

Маг відійшов убік, і жінка мало не впала. Та вона й зробила б це, якби її не впіймав за відсутню талію світловолосий чоловік, схожий на вояка у відставці, і не втримав, рятуючи від ганьби.

Потім селяни довго розглядали ляльку зі свинячого м'яса в ящику, а колишній вояка водив над нею руками і щось шепотів.

— Не сили зла вони, Малано, — нарешті співуче сказав він, відібравши в тітки щит. — Просто магіки, яких багато. Вони не злі та не добрі, звичайні люди. А виховувати свою дитину треба краще. Мабуть, збрехав тобі твій син про те, що вони з живої людини шкіру на його очах здирали, побоявшись твого гніву.

Тітка почервоніла і нагородила сина недобрим поглядом. Чоловікові вона повірила одразу й беззастережно. Селяни розчаровано загули, зрозумівши, що дарма налаштовувалися на бій із самим злом. Пацан почав потихеньку відступати до бур'янів повище. І в цей момент саме з тих быр’янів виринув Хене на своєму кайгарі.

Вразливий пацан пискнув і рвонув у інший бік. Його хоробра матуся відібрала у чоловіка з гарним голосом щит і знову виставила його перед собою. Селяни притихли. А Хене, який не розумів, що тут за збори і з якого приводу, повідомив:

— Там такий цікавий яр. Нашарування породи видно. Уявляєте, раніше на цьому місці море було.

— Породження пітьми! — визначилася з особистістю Хене тітка.

— Яке ж це породження пітьми? — стомлено сказав колишній вояка, знову відбираючи щит. — Звичайний нелюд із Вогняних островів, верхи на кайгарі. Чи ви ніколи не бачили кайгарів?

— Бачили! — дружно гаркнули хлопці, а жінки підтримали їх по-різному, тоненькими голосами.

— А чому він удень літає? — засумнівався хтось.

— Бо маленький, — відповів Хене і підлетів ближче.

Селяни, що бачили кайгарів і не бачили кікх-хей, про всяк випадок відступили, трохи на нього повитріщались, а потім почали згадувати про справи, кинуті через малолітнього злодюжку і вигадника. Колишній вояка штовхнув невелику промову про те, що домашні справи ведуть до добра, і відпустив селян з добром. З чим вони й розбрілись, ділячись враженнями і оглядаючись на Хене, який дивився на них з не меншою цікавістю. Навіть нещасна мама підлітка, який втік, пішла, мабуть розсудивши, що нікуди він не дінеться, захоче їсти, прийде додому, як миленький. Студенти, розібравшись у тому, хто і про що сперечався, теж розійшлися. А барабанщик та колишній вояка залишилися.

— Хто це у вас намальований? — спитав Роан, коли селяни пішли досить далеко. Потрібно ж знати, портретом якої богині вони збиралися лякати породження зла.

— Каранка, степова мати, — сказав колишній вояка. — Я Ламіш, її місцевий голос, — представився, а потім почав скаржитися на підлітка. — Одні проблеми із цим пострілом. То його купці нібито нізащо побили. То трохи з бродячим цирком не втік. То у воїни хотів податися, ледве вмовив, щоб почекав і ще трохи підріс.

Голос богині зітхнув і сперся на щит.

— Я бачив її зображення, вона симпатичніша, — заявив Хене, роздивившись, що намальовано на щиті.

— Знаю, але Міран краще малювати не вміє, — сказав Ламіш, вказавши на барабанщика. — Тож відколи згорів мій колишній будинок, доводиться ходити з такою.

— Може, вип'ємо? — від безнадії запитав Роан, відразу зрозумівши, що якщо Ламішу доводиться ходити часто, то його паства, напевно, знайде ще не один привід, щоб прийти до магів під захистом цього портрета сумнівної краси.

— А давайте, — погодився Ламіш і посміхнувся.

А Міран несхвально щось пробурчав.

У наметі було душно, а витрачати заряджений амулет Роану не хотілося. Тому викладачі та гості розпивали вино зовні, сидячи за хитким розкладним столиком. Сиділося їм добре. І розмовляли вони більше, ніж пили.

Роан скаржився на студентів, Ламіш схожим тоном і схожими словами скаржився на селян. Окосівший з одного ковтка Міран добродушно кивав і посміхався. Хене, судячи з виразу обличчя, міркував про долі світів. А Йяда, що сиділа підперши щоку долонею, дивилася на чоловіків співчутливо, і за одне це її можна було полюбити.

Студенти не заважали. Займалися своїми справами. Малак з одним із перевертнів намагалися за допомогою округлого наверша кинджала виправити вм'ятину на казанку Теї, а дівчина ходила навколо них і зрідка заглядала через плечі. Яс сумно жував травинку, вдесяте перечитуючи своє завдання і намагаючись знайти там чарівну фразу: «Я пожартував, роби, що хочеш!». Фраза не знаходилася, і Яс усе більше втрачав оптимізм. Роан вважав, що краще б він підходящі камінці в яру пошукав, але підказувати цьому бовдуру не збирався. Принаймні, не одразу.

Потім повернулися Джульєтта та Шелла з корзинами. Джультта свою тримала перед животом, намагаючись відсунути її якнайдалі, але руки втомлювалися, і кошик безсоромно притискався до сукні, змушуючи господиню морщитися.

З дівчатами відразу ж почали ділитися новинами, і Джульєтта засмутилася, що пропустила стільки цікавого. А Шелла лише відмахнулася. Вона народилася десь у цих краях, так що про улюблені розваги осілих степовиків, розбавлених різноманітними приїжджими, знала все.

— Каранка, — несподівано для Роана прошепотів Міран і спробував підвестися, ледь не перекинувши стіл.

Його впіймав Ламіш. А Йяда озирнулася і зацікавлено запитала:

— Де?

— Он, та що темноволоса, — видихнув Міран і впевнено вказав на Шеллу, яка щось пояснювала Джульєтті. — На дикому коні спустилася з небес, упіймала блискавку…

— Це її тато блискавку впіймав, — поправив Роан. — І не зміг цю знаменну подію пережити.

— Це моя майбутня аспірантка, — представила дівчину Йяда. — Вона гарна дівчинка, розумна, тільки нестримна трохи.

— Так, — підтвердив Роан. — Джульєтта з таким захопленням розповідала, як волосся цієї дівчини зображало змій.

— Каранка! — ще більше переконався у своїй правоті Міран. — Каранка добра богиня, але коли сердиться, ловить блискавку і її волосся піднімається зміїними тілами...

— Електрика, — зі знанням справи сказав Хене і запив це одкровення вином. — Якщо ловити блискавки, так воно й буде.

Міран чомусь кивнув і захитався, заодно знову захитавши стіл.

Роан зрозумів, що краще відвести розмову подалі від богинь, а то нетверезий помічник божественного голосу зараз ще піде ловити Каранку, що втілилася в магічці. На очі магу знову потрапили Малак з перевертнем, які все ще намагалися повернути котелку первозданний вигляд, і нова тема для розмови була знайдена.

— Шановний Ламіш, ви як голос богині, повинні розбиратися в перевертнях, — сказав задумливо.

Ламіш теж глянув на перевертня і впевнено сказав:

— Клановий. І вовк.

— Ну, про цього перевертня я знаю все, що написано у його супровідних документах. А цікаво мені ось що. Як можна знайти не кланового перевертня, якого зводить з розуму місяць, якщо він не хоче, щоб його знайшли і поки що нікого не чіпав?

— Якщо він без магії, то нескладно, — озвався замість начальства Міран. — Достатньо взяти на руки кішку, спокійну таку, домашню, меланхолійну. Яку навіть діти тягають як іграшку, а вона не заперечує. Ось, взяти таку кішку і походити під дверима будинків. Де вона, всупереч своєму характеру, збожеволіє і спробує вирватися, там був перевертень. Вони завжди в двері шкребуться, коли шалені. Просто їм рідко відкривають, тому вони спочатку нікого не чіпають. Про те, що люди через двері ходять, божевільні ще пам'ятають, а відкрити їх чи виламати вже не можуть… Ось. Знайдеш перевертевий слід і йдеш ним. Можна зі спеціальним собакою, можна з амулетом, а можна навіть з клановим перевертнем, ну, чи самому навчитися ходити цим слідом.

— Ага, — сказав Роан. Ідея була цікава, але не в цьому випадку — перевертень не тільки маг, він ще й обертатися не вміє, місяць на нього якось інакше впливає, якщо вірити дівчатам, які люблять підслуховувати. — А якщо перевертень із магією?

Ламіш сумно зітхнув і сказав:

— Тоді тільки сторожові сітки натягувати та дзвіночки вішати. Свій слід він сховає.

— Ага, — знову сказав Роан. — А ще мені розповідали про перевертнів, які не вміють перетворюватися, вони всі маги, але, напевно, слабші за тих, хто вміє.

— Сильніші, — припечатав Міран і похитнувся на стільці.— Сила в них все одно перевертня, коли місяць повний. Ми ось, — вказав підборіддям на начальство, — через такого перевертня тут і кукуємо. Давно було діло. У варті ми служили, я так, пацан, який тільки військову школу закінчив, так і не зумівши повністю впоратися з доспішними амулетами. А Ламіш уже тоді був ветераном. Ви не дивіться, що він молодо виглядає, він справжній голос, його богиня тримає. Без богині він би одразу після тієї бійки помер, так його той хлопчик порвав.

— Порвав? — перепитала Йяда.

— Голими руками, — підтвердив Міран. — Це страшно, бачити, як тоненький недоросль ударом кулака зминає обладунки, а потім їх рве, як папір, і долонею пробиває грудну клітку, і кричить, що має з'їсти серце. Добре, що він не знав, де це серце знаходиться, інакше б і богиня не врятувала. Ось так. А ми й підійти не могли, нас сила не пускала. Поки Ламіш заговореним шилом йому потилицю не пробив, шпурляло нас, як кораблі по штормовому морю. Таких перевертнів треба знати, куди бити, регенерують вони навіть швидше, ніж ті, що вміють перетворюватися на звірів. Ось. А потім до Ламіша прийшла богиня і сказала, що скінчилася його воля, настав час віддавати борги — сім'ю завести, доглядати за людьми. Він і пішов. І я пішов разом із ним.

— Справи, — тільки й сказав Роан.

Якщо перевертень, якого шукають, справді такий, то можуть бути проблеми навіть у школі магів. Звичайні перевертні голими руками, та й іклами обладунок розірвати не можуть.

— Якщо зустрінеш такого перевертня, не намагайся його бити та ламати, — сказав Ламіш. — Він надто швидкий, і твої спроби його тільки підбадьорять. Краще спробуй утримати його на місці та бий по голові. Шилом чи звуком, чи ще чимось. Вбити не вб'єш, але сповільниш і встигнеш упіймати, а там уже, як вийде. Такі перевертні рідко божеволіють. Того хлопчика дуже налякали, а так, напевно, нічого б і не сталося. І не дізнались про нього навіть. Вміють вони ховатися.

Роан кивнув, не розуміючи, здогадався голос богині, що це не порожні розпитування, чи ні? А може, йому його богиня нашіптувала. Або він із усіма охочими слухати ділиться цією мудрістю.

Йяда сумно зітхнула.

Міран знову почав дивитися на Шеллу, чи то насправді підозрюючи в ній богиню, що спустилася з небес, чи просто сподобалася.

— Ех, — зітхнув він, надивившись. — Умів би я малювати краще, така Каранка б у нас була. Краще за ту, яка згоріла.

— Давайте я намалюю, — великодушно запропонував Хене. — Я вмію.

Міран розплився у широкій усмішці і мовчки вказав пальцем на Шеллу, яка в цей момент відступала подалі від Джульєтти, що дивилася на складені купкою сухі коров'ячі коржі.

Хене, що сидів спиною до цього пейзажу, різко обернувся, щоб подивитися на кого йому вказують.

Коров'ячі коржі спалахнули, як метеорит, із тріском, шипінням і розкиданням іскор помчали в небо. Хтось тут же почав матюкатися. Малак з перевертнем кинули чи то виправлений, чи ні казанок і кинулися гасити кут намету, на який звалився цілий корж, який чомусь не побажав підноситися разом з рештою. А Джульєтта стояла і безглуздо кліпала. Схоже, вона не такого ефекту очікувала від спроби підкорити стихію.

— Баяриця, — впевнено сказав Міран. — Та, що зрідка будить вічний вулкан і змушує киплячу воду вириватися з-під землі.

— Вулкана з гейзерами нам тут якраз і не вистачає, — пробурчав Роан, розуміючи, що на деякий час доведеться забути про свою ляльку.

Краще для початку навчити Джульєтту відчувати та порівнювати. Або хоча б переконати її відходити для експериментів подалі від табору. Інакше тут і гніву богині не знадобиться, Джульєтта з її роботою чудово впорається.

— А як було б гарно, якби воно полетіло вночі, — замріяно мовила Йяда.

— Хочете, я вам феєрверк зроблю? — одразу ж запропонував життєрадісний Хене. — У мене якраз порох є.

Роану захотілося стукнутися чолом по столу, зупинило тільки те, що такого удару долі ця хитка конструкція вже не витримає.

Ні, Хене чудовий брат. Але коли на нього нападає жага до діяльності, від нього краще триматися подалі. А то й собі знайде купу роботи, інших навантажить, а попутно обов'язково щось зламає. Потім сам же і полагодить, звичайно, але все одно неприємно. Залишалося сподіватися, що так на нього вино подіяло, і це скоро минеться.

На третій день Джульєтта виявила, що в яру, який знаходиться поблизу від табору, ростуть чагарники. Гілки у цих чагарників були тонкі, ламкі та колючі, але дівчина й таким зраділа. Тепер вона бігала туди-сюди, як заведена, тягаючи до табору сухі гілки. Ламати живі їй було шкода, тим більше одна із знахарок розповіла Джульєтті, що до осені дрібні зелені ягідки перетворюються на такі ж дрібні, але чорні. На смак ці ягідки та ще гидота, але вони лікують застуду, особливо у дітей. Тому їх дуже акуратно збирають, сушать, а потім або перетирають на порох для своїх потреб, або продають. Ціна у цих ягідок, не така й маленька.

Іноді Джульєтту хтось супроводжував у її походах за дровами, але найчастіше вона сама бігала. Тим більше, бігти було недалеко, а Йяда вже встановила жердини з дзвіночками, які попередили б, якби до табору став наближатися хтось чужий.

На п'ятий день до Джульєтти прибився Локан — той самий злодюжка і вигадник в одній особі. Чим він її розжалобив, вона нікому так і не сказала, але гілки пацан тягав чесно, і всі вдавали, що не впізнають його. Повертався додому недоросль лише пізно увечері. Чи робити там було нічого. Чи то навпаки, справ було багато, але займатися ними не хотілося. Чи поряд з магами йому було цікавіше.

Хене того ж дня злітав на кайгарі в село, розповів мамці хлопчака, де він пропадає, а заразом позичив у когось шапочку-відерце і почав малювати обіцяний портрет. Шелла зрідка йому навіть позувала, відпочиваючи від спроб зібрати з підземної води силу і влити її в дерев'яну заготівку так, щоб вийшов амулет, а не гірка трухи. У шапочці дівчина виглядала зовсім степнячкою, тільки сині очі видавали, що серед її предків були не тільки діти Каранки.

Роан, прочитавши про всяк випадок плани всіх підопічних і переконавшись, що вони займаються саме тим, чим треба, нарешті розклав навколо ящика накопичувачі і став перетворювати свою татуйовану ляльку з м'яса на фальшивого мага. Слабенького повітряника, чий щит у кращому разі протримається трохи більше півгодини, а в гіршому спалить лише ляльку. Ну, або підсмажить, і тоді студенти будуть їсти запечене магією м'ясо, а Роан метатися між селами, намагаючись купити нову свиню. Магу дуже цього не хотілося, тому він діяв повільно та обережно, часто перевіряючи, як зростають енергетичні канали. І саме у такі моменти хтось обов'язково намагався його відволікти. Найчастіше Яс, що тягав з яру камінчики різноманітної форми. Щодо кожного каменю він радився то з Роаном, то з Йядою, і обом встиг набриднути.

На шостий день у табір стали стягувати трави зільявари, що встигли розвідати місцевість і знайти все, що їм потрібне. Вони натягували між наметами мотузки та розвішували на них пучки трав. Потім цю справу накривали щільною тканиною, рятуючи свою здобич від сонця. А внизу розкладали амулети, покликані врятувати її від туману, роси і навіть нахабних кіз, що кілька років тому зжерли частину зібраних пучків.

Щоправда, як потім виявилося, від злодійкуватих студентів амулети не рятували. І частину пучків встигли обскубти любителі екзотичного чаю. Як Роан підозрював: перевертні, Тея з Ольдою і, найімовірніше, Льєн. Саме вони поглинали окріп літрами, запевняючи, що чай допомагає їм на щось там настроїтись. Але нічого довести Роан не міг, та й не дуже хотів. У нього й без того турбот вистачало.

Взагалі, єдиною його розвагою було спостереження за перевертнями, які намагалися непомітно знайти невідомо кого. Вони то обнюхували студентів, нібито випадково наблизившись мало не впритул. То до наметів забиралися, коли там нікого не було. То лежали в бур'янах і спостерігали.

Йяду перевертні теж веселили. І саме їх викладачі обговорювали вечорами, сидячи за хитким столиком і спостерігаючи за тим, як студенти намагаються перед сном прибрати весь бардак, який розводили протягом дня.

— Хочеш я тобі щось цікаве покажу? — спитав Локан, витираючи подряпаною долонею спітніле чоло.

Джульєтта глянула на нього скептично, склала насилу витягнуті з глибини чагарника гілки в купку, а потім побачила Яса. Хлопець брів, як сомнамбула, плавно так, повільно і зі схиленою головою. Локан спритно метнувся до Яса, зупинив його, упершись долонею в груди, і повторив заманливу пропозицію.

Яс здригнувся і втупився в пацана так, ніби вперше його бачив, а потім протяжно запитав:

— Цікаве?

— Так, — життєрадісно підтвердив Локан і додав: — Я такого ніде раніше не бачив, але воно точно магічне.

— Хм, — сказав Яс і глянув на Джульєтту.

Дівчина знизала плечима.

А потім вони взяли і пішли слідом за хлопцем до його загадкової знахідки. І напевно зробили це через схожі причини. Джульєтті хотілося відпочити від перетягування гілок, що миттєво згоряли, а Ясу — від пошуків відповідних за розміром і формою каменів.

Йшли вони не дуже довго. Яр петляв туди-сюди, як змія. Потім дійшли до струмка, на дні якого Яс назбирав повні кишені каміння. Струмок виринав з-під каменя, що стирчав на схилі яру таким собі козирком, збігав униз і через кілька кроків пропадав у кущах. А від струмка виявилося рукою подати до знахідки дурного Локана. І якщо Джульєтта з цікавістю витріщалася на чорні з білими прожилками листочки незрозумілої рослини, що виросла між схилом яру і великим плоским каменем, а пацан розливався солов'єм і хвалився своєю спостережливістю, то Яс, що встиг уже завалити іспит з темних явищ, відразу все зрозумів правильно .

— Ти його не чіпав? — дуже серйозно запитав у бовдура.

У відповідь отримав здивований погляд та невпевнене «ні».

— Скільки разів ти його чіпав? — з натиском спитав Яс.

— Один, воно печеться, — зізнався хлопчик. — Тоді тільки один листок був і я подумав, що це камінь такий, гарний. Я б дірку просвердлив, повісив на шнурок і подарував мамці.

— Так, — сказав Яс, не дуже розуміючи, що тепер робити.

Якби рослина була отруйна, пацан би давно помер. Якби підселяло сутність, це теж було б вже помітно. А значить, воно або стихійно-бойове, або скоро з цього яру полізе якась пакість. Звичайно, треба розповісти Роану та Йяді. Але що робити зараз? Може, воно пацана так спокійно відпускало саме через те, що він гадки не має, що це таке? Тоді і Локан, і Джульєтта можуть піти, головне, щоб не ставили безглуздих запитань і не вимагали відповіді. Роану дівчина у будь-якому разі все розповість.

— Так, — повторив. — Зараз ви тихо, мирно й неквапливо повернетесь до табору. Я поки що побуду тут.

Хлопчик дивився круглими очима і поривався щось спитати.

Джульєтта зморщила ніс і, несподівано для Яса, не стала звично кліпати, завмерши зацікавленим ховрахом. Натомість вона схопила Локана за долоню і потягла за собою.

Яс акуратно переступив з ноги на ногу, щосили намагаючись думати про те, що зі спини Джульєтта дуже гарна, а не про те, що за крок від нього по зеленій траві розповзлися чорно-білі пагони. Занепокоєння ця штука відчуває, це Яс добре пам'ятав.

На жаль, у нього нічого не вийшло. Або чорна трава відчула занепокоєння Джульєтти. А може, просто настав час.

Пагони заворушилися.

Яс, не відриваючи від них погляду, відступив на крок, сподіваючись, що зараз вони заспокояться, і будуть і далі поводитися як звичайна трава.

Вони не заспокоїлися. Різко метнулися один до одного, сплітаючись на кшталт дитячої косички, і Яс розвернувся і побіг, розуміючи, що не встигне. І підганяємі його криком пацан і дівчисько теж, мабуть, не встигнуть. Втішало лише, що зникнення трьох людей помітять, та й дзвіночки Йяди на активну пітьму відреагують. Так що рости цієї гидоті недовго залишилося.

— Каварра! — закричав хтось за спиною Яса, і хлопець, спіткнувшись, упав, ледь не стукнувшись лобом об землю.

Потім щось велике впало, Яс усім тілом відчув вібрацію землі, хоч звук був не гучний і м'який. Бігти було вже пізно і марно, тому він сів обличчям до темряви, яка проросла, вирішивши померти з честю.

І встиг помітити, як темноволосий чоловік у білій накидці, можливо навіть учнівській, просто одягнений навиворіт, щоб менше була схожа на шкільну, піднімає величезний камінь і кидає його на те місце, де проростала пітьма. Вдруге кидає, дуже вже звук схожий.

А потім утретє кидає. І вчетверте. Хоча там і після першого разу навряд чи щось здатне нашкодити лишилося.

А Яс сидів і тупо витріщався, не вірячи своїм очам. Людина безумовно була чоловіком, але навіть четверо таких чоловіків навряд чи змогли б той камінь підняти. А цей піднімає до грудей і кидає. Наче так і треба.

— Левітація? — невпевнено запитала Джульєтта, що якось опинилася поруч з Ясом.

— Навряд, магію воно чує і не дало б підняти камінь, за яким ховалося, — так само невпевнено відповів Яс.

Чоловік нарешті відкинув камінь убік, трохи постояв над тим місцем, де була чорна трава, а потім різко зірвався з місця і з нелюдською спритністю піднявся по схилу яру нагору.

— Втік, — сказав Джульєтта.

— Ага, — озвався Яс і зовсім не здивувався, почувши, що до них з тупотом і криками мчить цілий натовп. Йому навіть дивитися не хотілося, хто там біжить їх рятувати.

Якщо чесно, Яс дуже сумнівався, що зможе не зганьбитися і стати на ноги без чужої допомоги. Дуже давно він так не лякався.