Камінці

І. Харчування

Ця гексаграма нагадує широко відкритий рот. Вона символізує період активної підготовки. У верхньому ряду лінія суцільна (це період найвищого прояву сили), далі йдуть лінії уривчасті (періоди слабкості). Розкритий рот означає, що потрібно хороше «підживлення» (і енергетичне, і фізіологічне), щоб набратися сил у цей перехідний час і бути готовим до дії, коли настане потрібний момент.

(Книга Змін)

Янір то відставав від табору, то виривався вперед. Джульєтта навіть запідозрила, що для того, щоб не їхати поруч із нею, й страшно образилася. Правильні чоловіки так не роблять, це надто неввічливо. Он татко від тітки Ебіль не втікає. Він терпляче її слухає, дає поради і дякує за ті, які дала вона. Він одного разу тітку навіть через велику калюжу переносив, бо вона була у легких черевичках, а він у офіцерських чоботях. І це при тому, що татко щасливо одружений на матінці і не повинен бути ввічливим з тітками-надоїдами. Неодружені чоловіки повинні бути набагато терплячішими, інакше прославляться як неприємні типи і хорошу дружину вже не знайдуть.

Так говорили вчительки у школі для дівчат. І не те, щоб Джульєтта сильно вірила в їхню правоту, але щось у цьому твердженні було. Щось правильне та корисне.

— І солодощі ми так і не скуштували, — сказала Джульєтта і сумно зітхнула.

Купити солодощі їм не дозволив той похмурий чоловік. Сказав, що ярмарок після цього навряд чи встоїть. Ще й посміявся нахабно. Натомість коней привели дуже швидко, так хотіли, щоб студенти негайно вирушили до гір. От і довелося їхати, милуючись сумнівною красою степу.

Джульєтта знову зітхнула.

Якщо чесно, краса зовсім не була сумнівна. Дівчина досі навіть не підозрювала, що землі, які заросли бур'янами, можуть виглядати так по-різному. І цілого поля червоних маків жодного разу не бачила. І зарослого жовтими та фіолетовими квітами — теж. А ще з бур'янів вилітали якісь пташки і, гарно цвірінькаючи, злітали високо-високо, настільки високо, що їх не було видно. І метеликів було багато. Не якихось непоказних капустянок. Метелики були жовті та сині, з круглими очима на крилах та смугасті, наче оси. Якось Джульєтта навіть помітила величезного метелика, зеленого, з гарним візерунком на витягнутих крилах. А ще на луку сідла нахабно сів великий жук, який переливався з синяви в зелень і їхав там досить довго. Джульєтта його навіть погладила пальцем, бо жук був гарний і не противний. Не те що похмурий мужик та Янір.

— Тримай.

Задумана Джульєтта моргнула і здивовано подивилася на Льєна, що опинився поруч.

— Що?

— Не знаю, як воно називається. Така штука із шарів тіста, залитих медом та посипаних земляним горіхом. Ти ж про них зітхаєш.

— Ой, — сказала Джульєтта.

— Я їх на всіх купив, — серйозно сказав Льєн. — На привалі роздам, думаю, решта потерпять. Ми скоро доїдемо до першого селища, в яке нам дозволено заходити.

— Дякую, — прошепотіла Джульєтта, відчуваючи, що почервоніла.

Тепер він думатиме, що вона ненажера. Або ласунка. Друге, звісно, краще.

Солодощі Джульєтта взяли обережно, боячись упустити і образити такого доброго Льєна. Акуратно розгорнула промаслений папір і насамперед понюхала золотисто-коричневий і липкий шматочок чогось незрозумілого. Пах він медом, смаженими горіхами та якимись спеціями. Не спробувати його просто неможливо.

Льєн усміхнувся, кивнув і направив коня ближче до похмурого Малака. А Джульєтта обережно відкусила. Золотисто-коричневе щось виявилося дуже солодким, навіть із гіркуватістю, як у хорошого меду. Горіхи теж наситилися медом і стали м'якими. А коржі чомусь не розмокли і навіть трохи хрумтіли. Дуже дивними степові солодощі виявилися. Незвичайними та смачними, хоча багато їх не з'їси.

— Напевно, тому їх такими маленькими шматочками нарізають, — сказала сама собі Джульєтта і крадькома облизала пальці, уявляючи, як би лаяла за це тітка Ебіль.

Так, тітка Ебіль би цю смакоту витерла хусткою, намочивши її рожевою водою. І це було б дуже нудно, хоч і правильно.

Жителі селища чомусь приїзду магів не зраділи. Роан підозрював, що заморочений похмурий мужик із незрозумілими повноваженнями вирішив за щось мститись і послав сюди сокола із запискою. У якій написав, що зв'язуватися з юними магами краще не треба.

Незважаючи на це, гнати їх ніхто не став, коней відвели в загін, пообіцявши завтра дати інших, а трактир із гостьовими кімнатами виявився досить чистим і тихим місцем. Чи не сезон був для відвідувачів, чи гостьові кімнати чекали випадкових гостей, а ходили до закладу місцеві жителі.

Поки маги вечеряли, у вікна заглядали діти, а іноді й дорослі. А варто було їм розслабитися і почати запивати вечерю чаєм, як почалося ходіння паломників. Вони заходили, оглядаючись і підозріло дивлячись на всі боки, підходили дрібними кроками до того, хто здавався їм більш підходящим і заводили дивні розмови.

— А правда, що у вас є справжня відьма? — проникливо запитала перша відвідувачка — тітка незрозумілого віку та неосяжних розмірів.

Янір, до якого вона підійшла, закашлявся і витріщився на тітку, як невинна дівчина на ловеласа, що запропонував їй ніч кохання.

— Відьма? — спитав ошелешено.

— Так, — підтвердила тітка і присунулася ближче до хлопця, нависнувши над ним готовою обрушитись горою. — Мені треба це… відворот. А то мого молодшого приворожила ця вертихвістка.

— Відьма? — уточнив Янір, зрозумівши, за що похмурий мужик не любить місцевих жителів.

— Та яка вона відьма? — здивувалася тітка. — Миша облізла. Вертихвістка. А мій молодшенький, хлопець усім на диво, і з нею одружитися задумав, на молі блідій, немічі...

— Як же вона його приворожила? — зацікавився Яс, що сидів поруч.

— А хто її, мишу, розбере? — пробурчала тітка, обдарувавши Яса неприязним поглядом. — Артифактик має страшної сили, у кургані виритий. Її дід ненормальний був, пастухом ходив на старості років, мало що він у курганах знайшов.

Яке відношення кургани мають до пастухів, Яс не знав, але тяжко зітхнув і скорботно представився:

— Це я відьма.

— Чоловік? — здивувалася тітка.

— Зачарували мене. Покарали за те, що чужих чоловіків приворожувала. Красу відібрали, груди і ті забрали. А за що?

Тітка проковтнула, трохи на Яса повитріщалася, а потім вирішила брати, що дають.

— Добре, пані відьмо, допоможіть у моєму горі.

— Та я з радістю. Але відьма, якщо любов істинна, відворот зробити не зможе, навіть гірше, до себе приворожить намертво, сама того не бажаючи. Але я спробую, раптом приворот, тоді все буде добре.

Тітка трохи постояла, плескаючи поперемінно очима та ротом, потім широко махнула рукою і урочисто сказала:

— Ні, краще нехай ця миша буде, вона хоч онука народить.

Із чим і пішла.

Студенти, що давилися сміхом, почали хихикати вголос і не помітили, звідки взявся плюгавий дід. Йому теж відьма була потрібна. Щоб приворожила до нього молоду й гарну, бо баба померла, а йому нудно.

Шелла, в якій він безпомилково вгадав ту саму відьму, подивилася на стелю, вкусила себе за долоню, а потім сумно повідомила, що кожен приворот п'є життя з того, до кого приворожили, якщо це не відьма, звичайно. Але оскільки дідусеві все одно жити недовго залишилося, багато він не втратить.

Дідок кивнув і втратив інтерес до молодих та красивих.

Третьому відвідувачу потрібен був талісман, який вміє знаходити скарби. Студенти дружно побажали собі такий ж, за що були обізвані неучами.

Четвертий, на диво, прийшов у справі. Він був головою селища та переживав за врожай. Йяда пообіцяла разом із ученицею все полити, і ощасливлений чоловік поскакав, сяючи, як новий золотий. Його односельці якось не так цю радість сприйняли та повірили у відьму ще більше. На студентів посипалися пропозиції: навчити курей нести золоті яйця і допомогти знайти зариті далеким предком гроші, позбавити якогось Єрку чоловічої сили і повернути її чиємусь чоловікові, видати заміж негарну дочку за купця, що проїжджає повз, і створити пляшку, в якій не буде закінчуватися вино. Фантазія у селян виявилася буйною, і слухати їх було б навіть цікаво, якби вони не намагалися погрожувати, що в іншому випадку поскаржаться комусь на відьму.

Проблему з паломниками треба було якось вирішити, бо навіть Яс був упевнений, що ці люди вночі притягнуть драбину і стукатимуть до відьм у вікна. І частково її вирішив Хене, красиво полетівши на кайгарі до заходу сонця. Щоправда, повірили у відбуття відьми не всі, і у вікна хтось стукав. А вранці Льєну і Роану довелося лікувати зламану руку хлопцеві, який нібито впав з яблуні.

— А давайте більше не будемо в села заїжджати, — запропонувала Ратая, позіхаючи на всі ікла.

— У нас спальних мішків немає і наметів, — попередив Роан.

— На сіні серед поля спатимемо, — рішуче сказала Ольда, і сперечатися з нею не стала навіть Джульєтта, може тільки через те, що клювала носом і погано розуміла про що іде мова.

— Добре, що завтра ми будемо вже біля гір, — висловив спільну думку Малак і відчайдушно позіхнув. — Думаю, він нам помстився.

— Хто? — спитав Янір.

— Той похмурий мужик.

— Хм, — багатозначно сказав Янір, але обіцяти помститися йому чомусь не став.

Ночувати в стозі сіна виявилося не так добре і м'яко, як описувалося в романах. Спочатку це сіно розповзалося на всі боки і не хотіло тримати на собі студентів, які намагалися влаштувати спальне місце за допомогою простирадл, поцуплених у селі, щоб помститися за пошуки відьми.

Потім, коли здогадалися викопати в сіні кілька ям і простирадла стелити вже в них, Джульєтта виявила, що сіно попалося якесь неправильне. Ні, Малак стверджував, що правильніше сіна в житті не бачив. І Шелла казала, що воно завжди таке – неоднорідне. Тому що ніхто не перебиратиме скошену траву. А там, де росте щось отруйне, просто не коситимуть. Але Джульєтта чекала чогось іншого. Чогось м'якого і запашного, щоб пахло літом та медом. А тут на тобі — весь час на голову незрозуміло звідки сиплеться пил, у бік упирається товста палиця, а під спиною знаходиться щось, що нагадує старий кошик, з якого стирчать кінці лозин.

А ще в сіні щось шуршало і попискувало. Джульєтта навіть здогадувалась що, але не хотіла про це думати, все одно воно навряд чи полізе до людей.

Коли сонце остаточно сіло, залишивши на небі довгі малинові смуги, до шуршання та попискування приєдналися нахабні цвіркуни. І добре б цвіркотіли собі десь осторонь, до цього всі вже звикли. Так ні, ці нахабні тварюки спочатку полізли на сіно, а потім стали стрибати, як божевільні. І Джульєтті здавалося, що всі намагаються застрибнути на її голову. І судячи з тихих прокльонів, не їй одній так здавалося.

До цвіркунів приєдналися всюдисущі комарі, але вони пищали у висоті, не ризикуючи наближатися. Проти комарів давно були придумані амулети. А ось про те, що непогано було б і решті комах триматися подалі, чомусь ніхто не подумав.

Романтично милуватися нічним небом Джульєтті зовсім не хотілося. Обставини з романтикою не в’язалися. І половина жовтого місяця лише дратувала. Надто яскраво вона світила. І здавалося, що підглядає.

— А давайте розповідати страшні історії, — запропонував звідкись ліворуч Яс.

Підтримувати цю пропозицію ніхто не став, ще й, зважаючи на звуки, хтось спробував Яса придушити.

Джульєтта сумно зітхнула, підозрюючи, що незабаром взагалі розчарується в романтиці, притулилася щокою до плеча Шелли і непомітно для себе заснула.

Ранок почався з дружного клацання зубами і прокльонів на адресу роси, яка випала. Дівчина-перевертень навіть злісно запропонувала підпалити проклятий стіг, щоб зігрітися. Але Роан та Йяда заборонили це робити. Тож у подальший шлях студенти рушили злі та рішучі. Вони навіть бутерброди жували на ходу, бажаючи забратися якнайдалі від злощасного сіна. Коні їх бажання не поділяли і понуро шкутильгали назустріч туману, який повз по степу.

До гір табір доїхав глибокої ночі. Зупинятися біля стогу чи повертати до чергового дозволеного села ніхто не захотів. Дорогою всі себе розважали, як могли. Роан про щось розмовляв з Йядою, і вона час від часу тихенько пирхала чи хихотіла. Шелла, Яс і Льєн намагалися пояснити Джульєтті, що слід написати в творі про допомогу селянам. Вони навіть посперечатися встигли. А потім зійшлися на тому, що «чистка та обрізка корисних рослин» теж непогана тема.

Ольда, не злізаючи з коня, жонглювала парою ножів, і навколо неї утворився порожній простір.

Перевертні взагалі дружно злізли з коней і вирушили розім'яти лапи у звіриних іпостасях. Тея всіх запевняла, що вони побігли полювати на перепілок. А Роан прокричав їм услід, щоб поділилися здобиччю. Щоправда, до самих гір перевертні так і не з'явилися. Але за них ніхто не переживав. У трактирі, куди студенти, позіхаючи, ввалилися дружним натовпом, знайшовся сумний Хене, який обіймав кайгара. Кікх-хей сидів прямо на підлозі, а біля нього на низенькій табуретці сиділа не менш сумна дівчина і щось вишивала.

— Стереже, щоби не вкрали! — одразу здогадався Яс і голосно зареготав.

І не вгадав. Виявилося, і дівчина, і Хене просто зайняли найсвітліше місце. Дівчині світло було потрібне для справи, а кікх-хей, щоб його з порога побачили, підійшли, і він одразу сказав, що заплатив за усі порожні кімнати.

— Так, — сказав Роан. — Зараз відсипаємось, а через гори полетимо завтра.

Сперечатися з ним не стали. Більшість навіть вечеряти не стали, розбрелися по кімнатах і лягли спати. На магів вони на той час були схожі найменше. Як відомо, кожен маг, що себе поважає, здатний почистити одяг і навіть вмитися без води. Маги не стануть бродити як сомнамбули, човгаючи ногами і дивуючи нетверезих мужиків сухою травою, що намертво застрягла у волоссі або налипла на одяг. Так що прийняли табір за дурнів, які платять різним шахраям, щоб вони зводили їх до стародавніх могил, показали місця, де росла колись чорна трава, і налякали страшними історіями. Роан і Йяда відразу були визнані шахраями і небезпечними особистостями, від яких краще триматися подалі. Мечі Льєна та Яніра теж були помічені. Та й загалом із хлопцями вирішили не зв'язуватися. Навіщо зв'язуватися із якимись незрозумілими хлопцями, коли є дівчата?

Тріска стояв біля кута шинку, ховаючись за шипшиною і стежив як за дверима, так і за дорогою. З іншого боку тим же займався Товстун, якщо, звичайно, не жер нишком ковбасу. Втім, ймовірність, що хтось йтиме з того боку, була надто мала. Безпалий і Шапка прилаштовували до стіни драбину, тихенько сперечаючись, чи то вікно? Вони, звичайно, заплатили кухонному хлопчику, щоб він простежив у яких кімнатах дівчата, але чи мало? Рахувати хлопчик вмів погано, міг і помилитись.

— Ми тихеньку зазирнемо і якщо там не дівки… — гаряче зашепотів Шапка, знайшовши місце, де клята драбина стояла рівно.

— Тихо! — велів Безпалий, якому здалося, що в кущах щось шуршить.

Потім йому здалося, що звідти на нього дивиться три пари очей. Різних за розмірами, але які однаково світяться в темряві. Але очі швидко зникли і шуршання припинилося.

— Здалося, — вирішив Безпалий і наказав: — Лізь, дивись, а я потримаю. Якщо дівки, теж полізу.

Шапка тхором здійнявся сходами. Спробував роздивитись щось у темній кімнаті. Потім здуру спробував витерти рукавом скло, яке видалося йому запорошеним і непрозорим. Стара шкіра гидко заскрипіла, і вікно різко відчинилося.

— Знову ти?! — гаркнула розпатлана і розхристана відьма, яка тримала в руці нічний горщик, і наділа цю ємкість Шапці на голову. — Відмив блискітки і радієш?! — запитала дівчина щось дивне і стукнула кулаком по горщику. — Ненавиджу тебе!

І зачинила вікно.

Нестійка драбина загадково рипнула і зі скреготом стала кренитися вправо. Шапка, що застиг статуєю з мідною головою, навіть не спробував спуститися, зате став підвивати. Безпалий чесно спробував його утримати і в результаті теж упав, отримавши драбиною на хребті.

— Дивні у вас розваги, — сказала темрява приємним жіночим голосом.

Безпалий тихо посварився і абияк виповз з-під драбини. Дивитись, що там трапилося з Шапкою і куди поділися Товстун та Щепка, йому не хотілося. Найбільше чоловікові хотілося лягти та померти. А натомість слід було встати і втекти. А то хтось обов'язково зацікавиться шумом, доводь потім, що випадково тут прогулювався, а драбина з небес впала.

Згадавши недобрим словом темних богів, Безпалий відірвав голову від землі, піднявся на руках і ніс до носа зіткнувся з великою кішкою. Від несподіванки кішка йому здалася взагалі величезною, милі пензлики на вухах виглядали отруєними голками казкової звір-діви, а ікла могли б посперечатися величиною з кинджалами.

— Пані?! — чомусь уточнив чоловік.

Кішка перебрала лапами та пирхнула.

— Ну, привіт, пізня вечеря, — сказала вона тим самим приємним голосом.

Безпалий крякнув, а потім якимось дивом відлип від землі і рвонув у темряву рачки, не відразу згадавши, що вміє бігати на ногах. Дорогою він мало не налетів на якесь чудовисько з великою круглою безволосою головою, яке намагалося цю голову відірвати. Скакнув ліворуч, розминувшись з ним, і сам не зрозумів як скотився в канаву, вириту господарем корчми для якихось незрозумілих потреб. Там він і затих, ударившись головою об сколотий з одного боку великий казан.

Рись спустилася слідом, торкнулась чоловіка лапою, понюхала, переконавшись, що живий, і з почуттям виконаного обов'язку вирушила шукати хлопців, що десь ганяли інших злодіїв. А що, теж непогана розвага. І злість можна зірвати, ту, що накопичилася через невловимого перевертня. Головне, щоби ніхто не вкрав зайців, яких наловили спеціально для Роана.

Дізнавач із суддівськими повноваженнями доїхав до корчми, яка постраждала від навали невідомої нечисті, лише через добу. Маги на той час встигли благополучно перелетіти гори і тепер їхали до столиці. Але дізнавач одразу зрозумів, що це були за маги, навіть описи нелюдя з ганчіркою, що літає, не знадобилися. Та йому й розпитувати нікого не треба було для цього. Побачив звірині сліди, помилувався розпиляним нічним горщиком і обдертими вухами злодія, з якого цей горщик зняли, подивився на витоптаний город і знесений паркан, а потім просто уточнив, чи не рудий чоловік і красуня командували недоучками? Коли йому відповіли, що так, дізнавач похмуро кивнув і сів писати листа начальству, в якому дуже просив не посилати більше цих магів до його степу. Бо вони йому не дають працювати. То взагалі заважають, то допомагають, коли не просили, а то й зовсім нечистістю прикидаються. Більше він нічого зробити у цій ситуації не міг. Але дуже сподівався, що начальство такими визначними особистостями зацікавиться і по-своєму помститься.

Дописавши листа і велівши трактирному хлопчику віднести його на портальну пошту, мужик поворушив у кишені амулети, які міняють зовнішність, і задумався, куди тепер їхати і ким прикидатися? Чи одразу відправитися перевіряти школу, в якій навчалася та дівчинка? Теж непогана розвага буде. Хоча він і так здогадувався, що степовики бояться туди відпускати дітей зовсім не через страх перед знаннями. Швидше вони чудово розуміють, що їхніх дітей там ображатимуть. Навіть якщо їхні батьки знайдуть суму, яку попросили всупереч закону про початкову освіту. І добре б ці діти ні до чого не прагнули і просто росли неучами, так ні, вони знаходять інших вчителів. Скільки цих дітей заманили темні маги, тільки боги й знають. І когось слід було за це покарати.

Варто було табору Роана перелетіти гори, як усі неприємності разом закінчилися.

Першого дня студенти тихо і мирно мучилися похміллям. Вони за час, який викладачі витратили на оплату кайгарів та оренду коней, встигли відсвяткувати повернення зі степів у найближчій корчмі, а спати дружно не пішли, за що й страждали. Лікувати їх Роан відмовився, сказавши Йяді, що діткам пора б зрозуміти: ніхто їх за руки не триматиме і з наслідками їхніх веселощів розбиратися не стане. Натомість наступному шинку страждальці зраділи як рідному і слухняно розбрелися по кімнатах.

Поки юні алкоголіки відсипалися, а Роан і Йяда намагалися створити щось спільне і зрозуміле із своїх польових нотаток, Хене писав листи родичам, сидячи поряд з дівчиною-приймальницею на портальній пошті. Родичі йому охоче відповідали, кікх-хей читав і писав наступного листа. Дівчина його відправляла, і поки нелюд чекав відповідь, сумно пила чай, зітхаючи про те, що такий симпатичний і приємний хлопець виявився зовсім не людиною.

Перевертні, чий метаболізм із наслідками алкогольного отруєння впорався швидше, ніж організми товаришів по чарці, будували страшні плани як загонять Малака в кут і допитають. Наразі він знову вийшов на перше місце серед підозрюваних. А на другому несподівано опинилася Ольда.

Всі наступні дні подорожі дітки поводилися мирно і слухняно, нікуди не лізли, ні в що не втручалися і навіть безглуздих питань не ставили.

Так вони до столиці і доїхали: займаючись своїми справами, мріючи про прекрасних принців, будуючи плани та скуповуючи дорогою дрібнички.

Шелла балансувала на підвіконні, намагаючись зловити в склянку бджолу, яка протестуюче гуділа, залетіла через відкриту кватирку і не додумалася вилетіти назад.

Джульєта бджіл побоювалася, тому сиділа на стільці біля дверей і готувалася вискочити в коридор, якщо комасі захочеться політати по кімнаті. До живота Джульєтта притискала книгу, яку сприймала як щит. А за Шеллою стежила невідривно, як кішка за здобиччю. І коли двері несподівано відчинилися, дівчина підскочила і мало не кинулася тікати.

— Ух, ти, — захоплено сказав Яс, безцеремонно ввалившись у дівчачу кімнату.

Шелла голосно пирхнула і все-таки накрила бджолу склянкою.

Малак сперся на плече Яса і теж з цікавістю витріщився на ніжки Шелли, відкриті з-за заткнутого за пояс подола широкої спідниці, яка заважала полюванню на комаху.

— Так, — сказала володарка гарних ніжок, припечатала до скла аркуш паперу і тепер акуратно рухаючи склянку, заганяючи бджолу на цей аркуш. — Зараз тебе вижену, потім гостей вижену, потім…

— Мишей виженеш, — підказав Яс.

— Навіщо? — здивувався Малак.

— Щоб не пищали.

Джульєтта відсунулася від хлопців разом зі стільцем і виставила книгу-щит у їхній бік.

— Злі ви, — сказав Яс. — А ми вас прийшли запрошувати на танці навколо яблуні.

— Які танці? — обережно запитала Джульєтта, підозрюючи, що Яс остаточно збожеволів, а Малак від нього заразився і почав рух у тому ж напрямку.

— Ай, не звертай уваги, — сказала Шелла, що вигнала бджолу і зістрибнула з підвіконня. Поправила спідницю, пригладила волосся і глузливо усміхнулася Ясу, що зітхнув. — Джульєтто, це просто традиція. Всі бажаючі йдуть уночі в сад, палять багаття в спеціальному місці, співають, танцюють під гру нетверезого барда, що сидить під яблунею, і діляться враженнями про літню практику. Це просто вільна ніч. Остання, наче. А на ранок усі мають писати звіти, твори та готувати практичну демонстрацію. Насправді ж більшість уранці відсипається. А меншість, яка не брала участі у святкуванні, бігає за викладачами, і просять допомогти і пояснити.

— Допомогти і пояснити? — перепитала Джульєтта, дивуючись шкільним традиціям.

— Ага, — сказав Яс і широко посміхнувся. — Завжди є розумники, які вважають, що чим раніше почати просити, тим більше шансів, що допоможуть. А насправді просто треба знайти свого викладача, який точно не відмовить, бо йому цікава тема. Он Шелла знайшла одразу. Йяда її навіть своєю ученицею називає та в аспіранти візьме. А мені не щастить, доводиться брати когось змором.

— У тебе репутація погана, — сказала Шелла і, уперши руки в боки, так подивилася на хлопців, що вони зрозуміли і пішли. — Бовдури, — обізвала їх вона.

— Шелла, а ми підемо? — спитала Джульєтта, коли кроки хлопців затихли.

Свято біля яблуні їй було цікаве, вона ніколи ні в чому подібному не брала участі. На Свято Урожаю її матінка не пускала, яка вважала, що діви благородної крові туди ходити не повинні. Це псує їхню честь і гідність. У ліс, шукати суницю і прив'язувати стрічки до дерева нареченої, навіть татко не возив дивитись. Уся сім'я була впевнена, що там небезпечно, та й давні традиції не те, чим слід займатися вихованій панночці.

— Звичайно, — серйозно сказала Шелла. — Це весело. Майже як стрибати через багаття на честь початку літа. Пити багато не будемо, добре, якщо по ковтку всім дівчатам вистачить. Хлопці спеціально купують гарне вино для дівчат, але нечасто вгадують, скільки їх прийде. А самі хоробро п'ють настоянку на змії, якої їм теж не вистачає. Тому після півночі зазвичай йдуть у місто, продовжують свято. І полювання на викладачів починають пізніше за дівчат на добу. Потім ще скаржаться.

— А танці? — спитала Джульєтта.

— Це ритуальний танець, — сказала Шелла і пустотливо посміхнулася. — Кожен студент знає, що після літньої практики навчання стає складнішим і насиченішим, тому слід заманити удачу. От і будемо її приманювати веселощами. Кажуть, вона часто приходить, тільки маскується і ніхто її не впізнає. Весело, правда?

— Так, — зачаровано підтвердила Джульєтта, яка навіть не підозрювала, що удачу можна заманити. — Ой, а костюм якийсь особливий треба?

— Спеціальний костюм треба буде на Маскарад Середини Літа. А вночі, головне, не забути амулети, які відганяють комарів. В іншому, щоб було зручно. От і одягаються, хто як звик. Ольда, напевно, прийде у старій батьківській формі, більшість дівчат будуть у легких літніх сукнях та теплих кофтах, а вранці будуть скаржитися, що трав'яні плями не відпираються. Так що одягайся, як тобі зручно, і не хвилюйся.

— Добре, — сказала Джульєтта, вирішивши, що одягнеться не зухвало, але гарно. А легку незручність можна потерпіти. Тим більше, є заради кого.

Яблуня була стара, з безліччю дрібних сухих гілочок, зі скривленим стволом і великим дуплом на тому місці, де колись росла гілка. У дуплі хтось шуршав і попискував. Шелла сказала, що це сімейство шпаків, але Джульєтта підозрювала, що подруга просто її заспокоювала. А насправді там могло шуршати щось набагато страшніше.

Бард, якого привів звідкись веселий Яс, встиг вже десь щось випити і ледве стояв на ногах. Зате без заперечення сів на не дуже чисту подушку під яблунею і почав тихо награвати на кері щось схоже на колискову. Студенти-третьокурсники, які мали дозвіл користуватися складними побутовими плетіннями, розвісили на яблуні світляків, і вона перетворилася на казкове дерево. Багаття розводили в колі з каміння, склавши недалеко цілу гору з різнокаліберних дров. Здавалося, цього запасу вистачить не один день.

На подив Джульєтти, тут і там мелькала зовсім малеча. Вона навіть тих пацанят, що колись кидалися мишами, помітила. Виявилося, приманювати удачу ходили не лише студенти, а й найхоробріші учні, які не боялися покарання за нічне чатування.

Коли розпалили багаття і розштовхали задрімалого під свою колискову барда, з темряви саду виринули незнайомі Джульєтті дівчата з кошиками. У кошиках виявилося те саме вино та пляшки зі зміями, залитими прозорою рідиною. На цю гидоту Джульєтті навіть дивитися не хотілося, а хлопці нічого, розлили її по чашках і випили після того, як якийсь третьокурсник розповів байку, як студенти вирішили влаштувати для удачі танці, сподіваючись, що вона в подяку їм допоможе.

Випите вино тихо шуміло у Джульєтти в голові. Дерева шуміли в такт, відгукуючись на найменший вітерець. Бард, якого змусили випити щось з маленької пляшечки, бадьоро награвав веселу мелодію. І до цієї мелодії так не вистачало маленького степового барабана, що дівчина якимось неймовірним чином почала чути, як хтось вдалині б'є по ньому кінчиками пальців.

Перестук прискорювався, язики полум'я танцювали в такт. Студенти та учні снували туди-сюди, то зникаючи в саду, то з'являючись біля яблуні. А потім Джульєтту схопила за долоню усміхнена Шелла і запропонувала:

— Ходімо, покружляємо!

І потягла під яблуню, де водили якийсь дивний хоровод люди, котры здавались тінями.

Барабан почав звучати голосніше. Тяжка, але така гарна спідниця тулилася до ніг і плескала на вітрі. Хтось сміявся. Всі дружно піднімали руки над головою, опускали їх униз, а потім знову хапалися один за одного і робили кілька кроків убік. Джульєтта ніколи цей дивний танець не танцювала, але чомусь у неї вийшло відразу, і вона навіть трохи образилася, коли Шелла прокричала у вухо, що треба звільнити місце для інших і потягла з кола.

Яніра Джульєтта весь цей час не бачила, та й не згадувала про нього чомусь. А тому, коли помітила, що він стоїть біля вогнища з незнайомою дівчиною, яка тримає його за руку і щось серйозно каже, лише трохи здивувалася. І не стала їм заважати. Навіть з'ясовувати, хто вона така і що їй потрібно від чоловіка мрії, Джульєтті не хотілося. Навіщо псувати таку гарну ніч підозрами та сумнівами?

Потім Джульєтта сиділа прямо на траві і їла медовий пряник, який їй дав дрібний хлопчик. Хлопці на той час майже всі розійшлися. Бард, дбайливо накритий ковдрою, хропів під яблунею. Троє хлопчиків заливали водою вугілля, що залишилося від багаття, і над чимось сміялися. А Шелла сиділа поруч із Джульєттою і рахувала затухаючі на дереві вогники.

— Добре, да? — спитала степнячка, нарахувавши тридцять вісім.

— Добре, — підтвердила Джульєтта, якій з одного боку хотілося спати, а з іншого — дивитися на зірки, блукати вздовж морського прибою або просто гладити кішку. Дивні такі бажання. — Шелла, а вона приходила?

— Удача?

— Так.

— Приходила. Тільки не до мене.

— Ти її бачила?

— Я бачила незнайому дівчину, до якої не змогла підійти. З богами це буває, — серйозно сказала Шелла. — Люди можуть наблизитись до богів, тільки якщо вони самі цього захочуть. Але найчастіше саме боги наближаються до людей. А у людей навіть такого бажання не з'являється.

— Да? — здивувалася Джульєтта.— А в мене не виникло бажання підійти до Яніра.

— Думаєш, він бог? — спитала Шелла і тихенько хихикнула.

— Ні, але поруч із ним стояла незнайомка.

— Та для тебе тут майже всі незнайомки. Пліткувати ти не любиш, так що навіть найвидатніших особистостей в обличчя не знаєш. По шинках не ходиш. І вчишся поки що лише зі своєю групою. У чужі потоки ти вливатимешся тільки після маскараду. Так що…

Джульєтта кивнула, але чомусь їй все одно здавалося, що дівчина, яка розмовляла з Яніром, була тою самою Удачею.

А вранці до школи прийшли воїни. Точніше, викладачі із військової школи. Вони були похмурі і втомлені настільки, що всі, хто був хоча б трохи допитливий і попався їм на шляху, покидали справи і пішли слідом. Тому скандал мав безліч свідків.

Йшли воїни до кабінету голови Ради Школи. А магістр Олій взяв і теж попався їм на шляху. І один з вчителів-воїнів виявився чи занадто розлюченим, чи недостатньо розумним, але чекати, поки Олій запросить їх у відповідне для розмови місце, він не став. Почав говорити прямо там. Причому, дуже голосно.

Він розповів і про фальшиве немертве, через яке було травмовано його учнів. І про те, що кілька років тому якийсь маг не стримався і впустив на голови майбутнім воїнам черепицю. І Ольду з ножем чомусь приплів. А коли Олію набридло слухати цей крик і він повідомив, що не потребує екскурсу в історію відносин двох шкіл, чоловік на мить замовк і крижаним тоном повідомив, що якийсь шалений маг в учнівській накидці цієї ночі покалічив більше десятка учнів військової школи. Сам це зробив. Отже, застосовував свій дар. І це було обіцяно не залишати безкарним.

— А чому десяток воїнів полізли битися з одним магом? — наївно спитала світловолоса дівчинка, що стояла в першому ряду слухачів.

Воїн обдарував її обуреним поглядом і гордо промовчав. А може просто не знайшовся з відповіддю.