Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Інше (1487)

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Олена Войтович

его

світ - крапля поту на моїй долоні

світ - ока два мої, дві напівсфери

світ - ніс мій, яким вдихаю Всесвіт

світ - рот мій, ним я сміюсь в безодню,

жбурляю зірки-ноти у простір-час!

світ - сущеє в мені

світ - моя думка, мозок, тулуб мій

та мої руки, ноги... - мій організм

світ - то є я!!!...

...а далі все - дзеркальні лишень скалки

що відображують мій розвиток та зріст

усю могуть мою та велич

в багатоликості своїй - я є безмежний!!!...

як я безмежний у мені...

...

Ем Скитаній

Відьми з Диких Земель

За мотивами гри "Dragon Age: Original"...

~•••~•••~•••~

"Я підштовхую історію, коли це потрібно. Але іноді її доводиться штовхати"

Флемет

~•••~•••~•••~~

На південь, до найнезвіданої мерзлоти

Є небезпечне місце повне відьом, варварів та чудовиськ...

Там шукають надії найдивніші сни,

Там нишпорять пороки та страхи, там багато дивних збіговиськ...

Оповіді легенд про те, що на тих болотах живуть

Старі велетні-дерева з серцем зі сталі...

Що немає там світла... Лише сніг і пустка живим "затишок" пророкують,

А крижана темрява поглинає гріхи, біль, сум небувалий...

Що там світ туману, що приховує зло -

Прокляття ввібрало помсту матері безкрилої,

І лють клинків окропила кров'ю давно

Густі рани землі, ставши добротною могилою...

Що там виповзає з темряви нежить, катувати дурнів,

І погань грається по стилих венах дурманом...

Руїни та привиди, що все ще чекають на свої дев'ять кіл...

Там холод і голод шириться у глибині душ бездоганно...

Там мешкає відьма, що живе віки не за законами смертних -

Вирощує "дочок", сміється над світом, сперечається з богами...

Де світло змикається з пітьмою її дочки-перевертні,

Уникаючи побуту людей, красу ховають за розбитими дзеркалами...

У їхніх снах незнайомі обличчя та маса дивних дверей,

Таємниці доріг, гори, спрямовані на небо, за обрій...

Дивачкам, що виросли серед дерев, звірів та тіней,

Чужий людський світ - небезпечний, недобрий...

Відомо їм, що приходить із темряви, з-під гір,

Вражає собою, опоганює все живе, землю...

Коли Стародавній Бог прокидається – починається Мор.

Зло завжди на чеку... Тих, кого веде Клич, не сплять, внемлють...

Вироджується світ, висихають поля та моря,

Небо ніби безодня з щільно-чорними хмарами як у нуарі...

...Відьма Диких Земель невпинно твердить дочкам:

"Нехай знайдете ви шлях у темряві... Підказки в моєму Гримуарі..."

Чи то помста, чи то кара Творця за Стародавніх Богів

Жадібним дурням, що жагою гордості старовинні -

Вини гралися з Тенью, закликаючи її зі снів,

Магією крові вляпавшись на віки в моровому павутинні.

Хай прибуде порятунок, або ж світ у прірву впаде -

Не нам вирішувати... Людське серце часом чорніше за морок...

Кожен у цій подорожі своє місце чи смерть знайде.

Але хто скаже, чий шлях у пітьмі - то порожній сполох?

...Оповіді легенд не завжди земний затишок пророкують...

Той, хто вірить, - буде вірити; той, хто мовчить, - мовчатиме бездоганно.

Відьму з Диких Земель бачать то там, то тут...

Кажуть, вона теж Стародавній Бог - перероджуватися їй притаманно...

~•••~•••~•••~~

P. S. "Якщо запитати, чи реальна вона, Флемет розсміяється і скаже, що не обмежує себе необхідністю бути одночасно лише в одному місці."}÷)

~серпень•2020~

Зі збірки "Казки, які не розказані на ніч"

...

Lexa T. Kuro

у танцях віхоли...

ці танці віхоли мені -

меланхолійних літ минуле.

світанки де світліші були,

святково шумні ясні дні,

кохання справжнього пора,

міцної дружби непохитність...

...тепер безпристрасність та хитрість,

вагання, сумніви, хандра.

сліпа в мовчанні самота

як поспів спогадам у тиші -

горійшим посміхом в колишнє

ця в сьогоденні пустота.

коли похмурість в небесах

і лине час, прямує нині

безглуздим шляхом в прірву днини... -

а там твій ризик, там твій страх.

і танці віхоли зими

у відчай, в розпач...

на оману

твій шлях був явлений в тумані,

тобі в ілюзіях пітьми -

бо час почав зворотний рух

в твоїх тих спогадах у тиші...

...сніги летять...летять горішні!

у танці шумних завірюх.

...

Ем Скитаній

не переймаюсь...

не бажаю

і знати не хочу

всіх подробиць чужого життя.

а своє...взагалі не сприймаю!

і спрямовую у небуття..

та й кому воно, в біса! потрібне

те пустої суспільності дно.

...але з відчаю,

в часі тривожнім

на одинці з собою самим

раптом згадується не суттєве,

яке виявиться основним.

запалю сигарету в задумі.

зрозумію чия де вина.

та вагомо на серце насуне

темна хвиля покути сумна...

і зоря

з небокраю проб'ється

крізь вікно вечорове -

мов жах

розіллється по білому столу

у рожевочервоних тонах.

і червону зі столу зніму я

переляканий

руку бліду.

відійду

та сховаюся в тінях,

де самого себе не знайду.

перейматись колишнім не стану,

копирсатися мов у смітті.

у руїні - в зруйнованій мрії! -

рахуватиму час

в небутті...............

...

Ем Скитаній

листи і листя

листи і листя.

і монте кристо.

руїни.

війни.

промови істин...

усе до рими.

легке,

незриме,

недовговічне,

неповториме.

усе вторинне -

в містах мостами

між вулиць,

люди,

сварки та чвари.

стихії вітру

у чад та згарі.

і над шляхами,

що в тиху старість -

минуле вічне,

прийдешнє стале.

над прірву низка

від сьогодення.

у прірву листя

листом прощення.

промови істин -

гріхопадіння!

як монте кристо

між лиходіїв.

війна, руїна -

ріка в літопис

цинічних оргій

в лайні утопій.

блазенським танцем

на полюванні

жартун від істин

із жонглюванням.

мов цибна лялька

левітаційна

балансуванням

дорогоцінним

між сьогоденням

та днем прийдешнім.

минуле тінню

у сітях,

в режах.

у ранок хмарність,

похмурість.

в будень

черговий місяць...

можливо,

лютий.

*****згарі - тут: іскри

*****цибна - тут: крокуюча

*****режі - крила риболовної сіті

*****низка - тут: нитка

...

Ем Скитаній

Мій персонаж

Мій персонаж – він безсердечний,

В його очах горять вогні,

Він гострий на язик, безмежний –

Таких заждались вже в труні.

Він елегантний й незалежний –

Соціопат в одній струні,

Він погляд свій кида бентежний –

І всі мовчать, немов німі.

«Егоїстичний і бездушний» -

Так кличуть лицаря мого,

Та дотеп всуне він їм слушний –

Полюблять знову всі його.

Він все, що думає, те й каже –

У ньому цензора нема,

Але за це він і поляже –

Уб’є його дурних юрба.

...

Любомир Вольвачівський

Матуся

Матусенька, ріднесенька

Я тебе кохаю,

Буде в тебе серденько

Без кінця і краю.

Хай любов і доброта

Заповнюють душу,

Але все ж зізнатися

Я у чомусь мушу.

Ти в мене добріша,

Ти в мене гарніша,

Ти в мене світліша

За сонечко на небі.

Все ж ти в мене краща

Матусенька моя,

Хай душа співає,

В мене та й твоя.

...

Gus

А ви чули мовчання?

- А ви чули мовчання?

Приголомшливий дзвін.

⁃ Воно не стоїть втручання,

Не варте і змін.

⁃ Ви чули мовчання ?

Цю пустош, цей крик?

⁃ Після нього бажання,

Щоб розум мій зник.

Ну а ви?

⁃ Чи ви чули мовчання?

⁃ Ні! Більше ніколи!

Не хочу!

Забути б про своє існування,

Позабути всі свої роки.

Але все ж…

⁃ А ви чули мовчання?

⁃ Так, я змирився, я звик.

В мене є лиш одне бажання,

Щоб світ створений богом зник.

Щоб знову почути мовчання…

Щоб знову почати спочатку….

...

Gus

Сезони

Дні тягнулися мов равлики

Перше,

Друге,

Третє, третє...

Відліталися журавлики,

Стерши смуги на портреті.

Я рахую листопадами:

Кава,

Плед,

Туман, туман...

Посірівшими фасадами

Знову в дім прийшла зима.

Скло малює візерунками.

Сніг,

Туга,

Мороз, мороз...

На порозі за лаштунками

Вже пора весінніх гроз.

Сонце заблищало квітами.

Дощ,

Роса,

Зерно в ріллі...

Розсипаючись привітами

Повернулись журавлі.

Дні летять тонкими стрілами:

Спека,

Спрага,

Море, море...

Горизонт скріпив шарнірами

Небо чисте і прозоре.

Такт життя біжить сезонами

Перше,

Друге,

Знову, знову.

Відміряючи кордонами

Почуттів першооснову.

...

Євгенія Петрікова

Святковий Настрій для Аліси

Сумує дівчинка Аліса,

бо Настрій Свята

загубився.

Може він з дороги збився,

коли ішов широким долом,

котився схилом крутогорим?..

Чи, поспішаючи, втомився

і у засніженому лісі

відпочити зупинився?..

Може Настрій шлях шукає

від дому до чужого краю,

де мешкає тепер Аліса...

От тому і забарився.

Зажурилася Аліса,

бо, чомусь,

Зимовий Настрій

разом з груднем не з'явився.

Не прикрасила Зима

ласкаві пляжі снігом білим.

Як без снігу святкувати,

дівчинка не розуміє.

І її дитяче серце,

мов бурулька крижаніє

від вітерця тепленького,

що з чужого моря віє.

Не хоче дівчинка Аліса

Зимове Свято помічати.

Бо то -

природньо для людини

за рідним домом сумувати.

Та якось,

чарівним світанком,

згадає дівчинка Аліса,

що її козацький рід

біді ніколи не корився.

Що - україночка, згадає.

Норовлива.

Гонорова.

І значить, що ніколи в скруті

Надії й Віри не втрачає.

Розумна дівчинка Аліса

зможе Настрій відшукати.

Бо ні найширша чорна смуга

і ні найгірша в світі туга

не можуть без кінця тривати.

. . . . . .

І доречі,

без снігів

свята веселими бувають.

Бо на хист життю радіти

стереотипи не впливають.

10.12.23

...

Irina Velika

Мені було всього дванадцять

Мені було всього дванадцять

Коли я вперше помиливсь

Коли забув, що наша праця

Завжди сильніше всіх зусиль

Коли наївний я старався

Зробити кращим увесь світ

Ти так жахливо усміхався

Немов була то грішна мить

Та я все-рівно бився далі

Ішов вперед і намагавсь

Знайти себе, крізь всі печалі

Хоча думок своїх не мавсь

Я жив ідеями суспільства

Думками лідера й громад

І зміст, який за ними крився

Я міг сказати вам навряд

Але вони заполонили

Усю свідомість, весь запал

І я направив на них сили

Хоча самий я ледь не впав

Безсилий й сонний,

Мов від вітру

Схилившись вниз

Я назавжди.

І я так сильно помилився

Що вже не зможу більше йти.

©️ Соня Амбріс

...

Соня Амбріс

Дівчинко

~Вигаданий монолог Йеннефер до Цірілли~

Дівчинко, викинь мотлох... і давай за поріг...

У цьому світі не буде комфорту — створили не для тої моралі...

Ти сама все вмієш і зможеш... Ти сама у собі бог... Перехрестя доріг

Тобі не йти з натовпом... Твої широкі магістралі...

Не захоплюйся розумами... Не всім розуміти світ дано...

Не створи собі храм... Не стань копією змісту...

Якщо будеш кришталевою вазою — розіб'єшся склом,

І поріжешся долею... жорстко, швидко, болісно, стисло...

Не кричи на чужих площах, що тягар — ярмо.

Всім навколо все одно... у всіх свої далі... Усі страждали...

Нам дається посильна ноша... Так, нести тяжко... Всі кудись течемо...

Але на гладких шляхах, думаєш, тими б стали?

Світло — воно всюди, завжди: у тобі... навкруги...

Я передам естафету... Впораєшся! — пам'ятай, я це знаю...

Не закликай ні Місяць, ні морок... Будь!... Не живи уві сні...

Ти сама в себе завжди є!... Як хтось казав: «і поза цим світом тебе впізнаю»...

Твої думки та почуття — запорука неземного вогню...

Не розгуби себе, не розміняй на слизькому льоді шляху кривого...

Знай, я десь поруч... Вірю в тебе! Твоєму кожному дню

Я бажаю щастя... справжнього... людського... простого!

~липень•2020 ~

...

Lexa T. Kuro

Кажан

Скінчилося літо. Почало холодати.

Кажан став притулок на зиму шукати.

Затишне місце знайшов восени

у шафці старій, на балконній стіні.

Вмостився зручненько вниз головою.

Крильця зібрав й став бурулькой живою.

Очі прикрив. Подих повільний.

Цупко тримався й вИсів довільно.

Спав в шафці Кажан надійно закритий.

Ні дощ не дістане, ні стомлений вітер.

Не знав, як траву, що улітку зросла,

накрили сніги, що зима принесла.

Та раптом, громИ водночас загриміли.

Гуркіт стояв. Стіни тремтіли.

Рушився дім від страшного удару.

Люта пожежа кИдалась жаром.

- Не бійся. Я не відкрию дверцята. -

тихо промовила Шафка затята.

Від жаху в Кажана тремтіли крильцята,

та пазурі в дошку вп'ялися завзято.

- Я встою. - ледь чутний шепіт Стіни,

- Я втримаю вас будь якої ціни.

Хоч тріщина вздовж її розірвала,

та Шафку стареньку міцно тримала.

А мертвий снаряд, що повинен вбивати,

в сліпій своїй люті не зміг зруйнувати

того, що з душею, колись, майстрували.

Надійно, як звикли, господарювали.

І сила пекельна стіни не здолала,

Бо справжні майстри її будували.

І шафка старенька міцно трималась,

Бо добрі господарі попіклувались.

Вцілів і Кажан. Аж до травня проспав.

Бо іншому кожен життя рятував.

22.06.2022

...

Irina Velika

Я надто кохаю, аби брехати

Діряві легені, розбиті коліна,

Чому не зламалася ще твоя спина?

Де лишилися твій гнів і терпіння вразливе?

Скажи, чому не помер ще тоді, посеред зливи?

Я нестиму тебе на руках, буду твоїми ногами

Зможу бігти з тобою степами

Тільки не проси тебе прикінчити,

Не проси, я не можу тебе тут лишити...

Я буду тобі усім, буду твоїми очима,

Якщо треба, витягну нігтями осколки,

Та качатиму кров у венах руками,

Стану твоєю поставою, твоїми плечима.

Стану твоїм капеланом, буду твоїм побратимом,

Стану як матір, годуватиму кров'ю і молоком,

Буду Сонцем, грітиму жили

Якщо треба, буду твоїм гріхом.

Не закривай спорожнілих очей, хочу відчути на собі твій погляд

Не розривай скривавлені руки

Тобі потрібні сили та догляд

Все одно, я не закінчу всі твої муки...

Я завжди подам тобі пораду

Пригорну, обійму,

Я надто сильно тебе кохаю,

Аби казати тобі неправду.

Небо над ними буде холодне і мовчазне.

На жаль, вона досі його несе.

З часом забудуть усе що сталося з ними,

Посеред мінного поля та зливи.

...

Данило Великий

весняний натиск

у карку тиск шалений, що... - аж ну!

думки там все відлунюють у вухах -

шепочуть, плачуть, з реготу на сміх,

соломкою шкребуть та б'ються глухо.

ось-ось злетить у друзки голова!

у безліч, у дрібненькі черепушки

розлущаться... - а там пусті слова

в хрестах козирні, оники по масті.

і джокером тупцює, гупотить

прокляттям долі думочка в серпанку -

склада у сіть рожеву всі думки,

співає щось забавне спозаранку

та дивиться у ввічі з-під руки -

в хаос перетворила мені душу!

показує малюнки мовчазна

мультимедійні... - Їх дивитись мушу.

в малюнках тих - літайки, повів крил,

там фуркіт бджіл над квітами в дзинчанні,

ілюзія ледь видима крихка

хитається бліда, сумна, обманна;

там водоспад ховає темний грот

і крик лунає з кривди у тортурах...

і чути як квітучий степ та сад

ті звуки п'ють у дощ клавіатурний... -

минуле все в картинках як тепер,

у сьогоденні...бульбашка наразі

вмить лопнула, розсілась на гілках,

над долею миттєвостями часу.

...і кавою випарюю цей тиск!

затягую в петлю тютюннодимну.

а він - пся крев! - рахує часу зиск,

пульсує в скронях та в усіх судинах.........

...

Ем Скитаній

Пісня моря

О, море, вод твоїх безмежних,

Ти сенс буття мені явив

Коли, в піску сумно сидячи,

Обличчя я долонями закрив.

Не пам'ятаю, чи мить пройшла,

Чи вічність ціла промайнула,

Та час неначе зупинився,

коли звучала пісня ця.

Зненацька промінь золотий

З'явився, мов небесний знак,

І шепіт мудрий пролунав:

" Лови момент, не бійся йти!"

У золотих обіймах сонця

Де сонця блики так спокійні,

Слова зливаються як річка.

І ллється пісня ця грайлива.

[26.04.2024]

...

Кейт Максвелл

з дитячих малюнків

вона вчила англійську...

уявляла себе на сцені у сяянні рамп,

в оваціях слави...ні! - вона бачила stadium... -

він вітає її, кидає квіти до ніг!

і ступає по квітам вона - міс Всесвіт! -

крізь натовп крокує в красі переможній,

що мир та любов несе всьому світу...

вона вчила англійську з мобіли в автівці,

яка вивозила її з батьківщини,

котру вбиває москаль... -

вивозила світ за очі,

геть від рашизму подалі...

уявляла що як виросте, буде

найкрасивішою з-поміж інших

можливих красунь.

а коли вже не вийде по мрії -

вона візьме зброю,

піде захищати країну

від "*узськава міра"...

він кидав складного ножа,

пуляв з рогатки,

стріляв по мішенях з пневматичної зброї...

уявляв собі морду рашиста,

цілив йому у самісінький лоб...

ну, або у роззявлену пащу

фашиствуючого москаля-окупанта,

який вкрав в нього землю та бреше,

що тут якоїсь там батьківщини нема,

не існує її взагалі у знаному світі,

що її не було тут ніколи...

- ...кацап-недоносок!...лови!... -

і кулю послав йому в лоба.

...він стріляв по мішенях з пневматичної зброї,

вірив у те, що

скоро стрілятиме справді в рашиста

зі справжньої зброї...

прожене усіх москалів

і збудує хату нову,

іще краще за ту,

яку знищив москаль-окупант...

жаль лише, що

мами не буде із ним -

її вбила ракета рашиста...

- ...а тато...як тато на фронті?... -

сумно прошепотів у кріслі автобуса він,

котрий вивозив його

з прифронтової

смертоносної зони...........

********************************************

...Боже! бережи Україну.............

...

Ем Скитаній

Разом

Небезпечно. Ракети літають.

Та ніде соловейко так не співає.

Прокидається все. Рослини, комахи...

Коли то скінчиться ніхто з них не знає.

Небезпечно. Шахеди полюють.

Та немає ніде таких краєвидів.

Пшеничнеє поле, неба блакить...

Невже замало цих геноцидів?

Небезпечно. Та тут я, я вдома.

На рідній землі з близькими людьми.

Разом здолаємо страх і зневіру.

Разом виберемося з цієї пітьми.

...

Дара Зульська

з кавою упереміш...

1.

так мало снігу цієї зими!

що прокидаєся,

виглянеш у вікно

побачиш -

снігу насипало...мало...а таки є!

...мить промайне,

розумієш -

то все маячня.

то лише іній біліє -

ніякого снігу.

весна вже давно хазяйнує.

...біда та і годі!..

біда?!...

коли це,

відколи

весна виглядала бідою?

душа завжди пригорталась до неї

радісно,

у коханні.

весна бо -

та що дарує натхнення,

будить та збуджує

розум, чуття,

закликає у світ

неймовірних

пригод та фантазій!

не лічить їй скиглення,

рюмсання,

схлипи в жилетку...

...та все ж таки -

надто вже теплою була ця зима.

то ж, біда не весна,

а потепління це *лядське!

та ще й під симфонію дику цієї війни

московитської.........

2.

сумно...

струшую попіл з волосся,

що замість снігу

густо вляглося -

вичісую гребенем

підрізані після стрижки

дрібні волосинки з макітри своєї.

вони стеляться по підлозі

навкруги мене...-

не послизнутися б,

наче по льоду зими

не пропахати пикою б тільки...боляче.

на щастя, не лід то,

не сніг

і не попіл,

а сиве волосся -

як доказ відвідин моїх,

походу мого в перукарню.

весна туди заманила

усмішкою та очима,

ходою модельки худої,

стрункої,

на дзвінких металевих підборах

привела в перукарню...

і маю тепер на сьогодні цей спогад

за філіжанкою кави.

смакую і спогад,

і каву..........

3.

я пишався, що йду поряд з нею!

заздрісні погляди стрічних

спрямовані були на мене.

захват в очах їх був з запитанням

- ...хто се?...звідки вона?... -

я лише мовчки відводив свій погляд

та крокував іще гоноровіше поруч із нею.

колаборанти

і москалі-окупанти

стискали у злобі вуста -

зирять на мене,

стискають пальцями зброю,

ладні були розстріляти обох нас!

надто вже виділялися ми з поміж інших -

світились в красі, у любові до світу.

один з таких навіть мене запитав

- ...з кого це ти насміхаєся так?... -

погрозливо виставив зброю.

- ...ти що?!...не помічаєш, не бачиш весни?... -

здивувався усміхнений я.

і подумав в ту ж мить:"...про що це я, Господи?!...

з ким, до кого щойно оце говорив?...

що цьому зомбі весна...

даруючий темряву світла не бачить..." -

і пішов собі далі.

не звертаю уваги на зброю -

плювати мені на страхи окупантські!

обережності тут ні до чого!

весна вже!

весна!!!...

вона вже крокує поряд зі мною!

їй радію!

вітаю!

її обіймаю!...

йду поряд із нею

в гостини

до неї.

...

Ем Скитаній

Перші дні

Перші дні весни,

природа оживає.

Зеленіють пагорби,

пташки співають в гаї,

Квітне сад і луки,

сонечко яскраво світить

Квіточки ростуть,

дерева квітнуть.

Веселка яскрава в небі грає,

після весняного дощу.

Тепло ллється з неба,

земля вбирає воду,

І краплинки на квітках,

мов перлинки в сяйві.

...

Валерія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Пательня. Знайомтесь, авторstas
20.05.2024
Вітаю авторів Аркуша. Сьогодні у нас перший випуск Пательні. Спочатку коротко про правила. В кожному ... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
Є два стільці з критикоюКіт у зграї
20.05.2024
1 - ти сприймаєш всю критику та враховуєш її. Можливо де що береш близько до серця, сумуєш і падаєш ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
Моя ініциатива. Як одержати багато коментарів та підняти активність на Аркушіstas
19.05.2024
Поважне товариство. Хочу звернутися до вас з цікавою ініціативою. Про що я? А, от, чи хотіли б ви де ... Детальніше
Чому така назва нової книжки, і чому немає розділів?Венера Море
20.05.2024
Вітаю, вчора я опублікувала " Дівчина- Вовк,, чому така назва? Ну, тому, що я люблю вовків і перевер ... Детальніше
На Аркуші вже:
10940читачів
125117коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: