🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
war prose

Електронні книги / Інше (991)

сумніви кавування...

...і відсахнувся світ.

зрікаючись тебе,

дав копняка відчутного бридливо.

летиш у прірву!

де у якій ні шереху, ні звуку.

там тільки пил зірок,

розмелених млином -

неспинним,

мовчазним,

похмурим часом.

в серпанку шлях тобі... -

ступнув на нього.

йдеш.

крокуєш

невпевнено,

не відчуваєш руху! -

на місті наче ти

толочиш воду.

і дихання нема!

і зором панорамним

узрів,

що в бульбашці знаходися, в яку

влучає стрімко спис

ще кинутий тобою

з якогось там

незнаного буття.

тоді ти схибив.

нині ж влучив!

й остання сфера

(сфера небуття)

ганебно бахнула

і ти лахміттям зник.

тебе поглинув простір.

- ...навіщо так знущатись з себе?

перенацілив біди та напасті,

невпевненість свою і незугарність...

в усьому звинуватив світ...навіщо?

він ні до чого тут.

творцем був ти.

і досліди твої

над тим же світом...і самим собою.

то ж пожинай плоди,

збирай каміння.... -

подумав я.

і все закреслив.

папір зім'яв

і кинув в кошелину для сміття,

в непотріб.

- ...якби отак

звільнитися від дій руїнотворних

і від думок подібних діям тим... -

намріялось мені.

дістав той папірець.

розправив

і переписав.

вдоволений

зварив міцної кави.

тепер ось п'ю...тримаю у руці брунатну філіжанку.

і сумніви гризуть -

чи вірно я вчинив,

коли серед живих

лишив це віршування?............

...

Ем Скитаній

Мова солов'їна

Назвали солов'їною її

за мелодійне чистеє звучання.

Із вікової вибралась пітьми

і залишилась мовою кохання.

Цією мовою колись

співала колискову наша мама.

І до сьогодні збереглись

проспівані пісні її вустами.

Цією мовою Шевченківські рядки

народи України до борні вели.

І на вустах з цією мовою батьки

дорогами війни пройшли.

До глибини душі вона долине.

До правнуків, що дальше пронесуть.

Її святе, глибокоє коріння,

її глибоку невмирущу суть.

Хай процвітає наша Україна,

хай буде незалежною завжди.

І щоб звучала мова солов'їна

в устах її народу на віки.

...

Сергій Деркач

Моя реальність

Я знову створила свою реаність,

І знову сміюся я в порожнечу,

Знову косі погляди...

Що відчувають нутром- що я їх уникаю. Поганців.

Які мене принижують за те, що я живу.

Вони хочуть мене заткнути.

Що б я замовкла на завжди

Нехай мріють!

І знову я сміюсь на все,

Сміюся зі свого внутрішнього "я"

Коре плаче знову і знову

За кожне не правильне слово та посмішку.

"Я" яке боїться вирватись назовні.

Воно боїться самих тварин під ім'ям "людей"

Але у своїй реальності, воно чудовисько для інших

"Не можна такою бути", "Фу, яка мерзота!", "Як ти сміла зганьбити сім'ю" - мені скаже мені батько на я на нього заб'ю...

Але на жаль я знову одягатиму маску гарної дівчинки...

-Чому?!-Хочу що б запитала мама.

Тому що намагаюсь бути ідеальною!

Плюючи на себе, заради всіх,

Хоча готова померти.

Але мене тішить що у своїй реальності, я вбиваю всіх...

...

Мин Хо
12+

2022

Пролита кров являється у снах

нехай замучить совість брехунів,

приковані в невольних ланцюгах

виконують накази тарганів.

Наших патріотів не злякають

ні кулі, ні ворожі літаки.

Пройдеш за кораблем, чуєш?

і скажеш мамі «мам, я не хотів»

Давай, скажи, що ти не знаєш,

скажи, що на навчання ти прибув

не розумієш? Ти шансів тут не маєш

та ти ж кацап…хіба уже забув?

Помри, покинь святую землю,

зійди, ногою не ступай!

Хотів же території цієї?

Тепер, прошу, в могилі спочивай.

«Давай разом поцупим БТР?

Я думаю, нам стане у нагоді»

Спасибі, оболонська гопота

звісно, ви круті в народі.

І ромам висловлю подяку

за те, що викрали ви танк,

а потім ще й ворожую ракету,

красти влучно–у ваших ДНК.

Коли помреш не буде з тебе користі

тоді в кишені «сємєчкі» кидай

проростуть рослинки золотисті

буде пречудовий урожай!

Не скажеш слово–тут тобі і смерть

як не промовиш назву «паляниця»

рахуй, що ти додому не прийдеш

як скажеш, що це значить «полуниця».

І все ж, у світі клоунів достатньо

вони для щастя, щоб веселить дітей.

Та є один, у рашці він сховався

він не смішить, вбиває він людей.

...

Поки невідома особа

За день до

***За день до***

Небо знову багряне, ранок…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Бачу вóгненний в небі серпанок,

Вона близько…

…. піт… прокидаюсь…

Почорнілі поля, і покоси,

Вгору попіл летить, шум від пташки…

Ще багнюка страшна, грози…

Вона близько…

…. Бррр… аж мурашки…

Я стою, мені вісім років,

Там, де я народився - морок.

Знову чую знайомі ті кроки,

Вона близько…

…вже скоро… скоро…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Перевернеться завтра монада…

Це війна, за ось тим небокраєм,

Вона близько….

….я бачив …за день до…

Катерина Пилипчук ©️ 06/10/2022

#війнаякоютибуладлянас

Поезія народилась із натхнення від Картини Boris Groh «За день до». Борис писав її ще до 23 лютого, відчуваючи прихід війни. Потім припинив. Цими днями завершив.

...

Катерина Пилипчук

Вертатися додому

***Вертатися додому***

——присвячено усім, хто вимушено покинув рідний дім——

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль -

Знай, що тебе чекають твої люди

І повертатись будуть звідусіль.

Щоб йти вперед і світло проливати

І запалити смолоскип життя

Тобі цю іскру треба відшукати

Підняти віру й волю з небуття

А коли немає вороття

І здається, що це не твоє життя

Коли дім твій зруйновано ущент

Коли тільки біль і в серці тільки щем

Вертатися додому - нестримні почуття,

Вертатися додому - вертатись до життя,

Вертатися додому з сльозами на очах

Вертатися додому - це дуже довгий шлях.

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль

Ти пам’ятай - тримається на людях

Цей світ і лине пісня звідусіль…

і лине пісня звідусіль…

Kateryna Pylypchuk © 24/05/2022

#війнаякоютибуладлянас

Фото: Юрій Максименко «Дорога Додому»

...

Катерина Пилипчук

Дороги

Ти знав, що я люблю таксі,

Що я люблю блукати по дорогах,

Що слів моїх могучі посланці

Живуть й ростуть на вулиць рогах,

Що я люблю оленячий трамвай,

Це той, в якого замість вусів роги,

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

Ти пам’ятав, що моя музика — двигун,

Що я люблю водити мотоцикл,

Що у моїх очах живе шпигун,

Який ще не перестає тебе любити,

Що я ненавиджу усі білі кросівки світу,

Бо пил доріг, які я так люблю,

Бруднить кросівки, і їх треба мити,

А я ненавиджу себе, коли я це роблю.

Ти бачив, що моя любов до тебе,

Що вона перевершує мої думки,

Що вона доторкається зеніту неба,

Де пролітають мої любі літаки стрімкі,

Що я б пройшла усі дороги на Землі,

Якби вони мене вели до тебе,

Але мої шляхи заплутані й дурні,

Вони мене ведуть лише куди не треба.

Ти на собі відчув, що моя злість швидка,

Що я люблю ламати твої нерви,

І люблю бігати по місту досвіта,

Що я отруйна, невгамовна стерва,

Що мотоцикл мій переїжджає твої ноги,

Бо твої кеди не витримують мій темп,

Що моє та твоє життя — різні дороги,

Серед який я розтягла похідний тент.

А я тобі розповідала, що люблю модерн,

Що вічно пам’ятатиму небесні літаки,

Що у мені ненависті та горя сто цистерн,

А доброти й любові завжди навпаки,

Що я люблю лише дороги та міста,

А люди у моєму серці зайві,

Що від натури я здавалось би проста,

Та спалює все навкруги моє сердечне сяйво.

Та що б я не казала, ти завжди знав правду,

Що у моєму серці поселився ти,

Що я тебе бажаю люто й спрагло,

Що серце розривається від пустоти,

Що коли я тобі казала відпустити й йти,

Я потайки благала тримати вічно мою руку,

Я так хотіла, щоби ти сказав категоричне ні,

Відтермінував, змусив забути про розлуку.

Ти знав, що я тебе благала відчайдушно,

Що я б покинула заради тебе мотоцикл,

Що розламала б стіни свого серця незворушні,

Що одягала б кожен день білі кросівки,

Що я б забула літаки і свіжий подих неба,

Що закривала б очі по дорозі, забуваючи шляхи,

Що вгамувала би свій пил, якби це було треба,

Що я б зробила все аби вблагать тебе не йти.

Ти бачив, відчував і пам'ятав про мене все,

Я ж думаючи про тебе згадую пустку.

Хочу вибігти на темне нічне шосе

Й позбавитись від свого мозку згустку,

Бо який з нього сенс, якщо тебе не знає.

Я стерва страшенна, ніколи тебе не питала,

Тепер сама себе за це караю,

Ненавиджу, якою я без тебе стала.

А ти, а ти пішов. Не чув, як я благала мовчки.

Хоч знав, як сильно на літеру «л» я тебе.

Лелію, лаванда, ландшафт, літачки,

Люто, лінза, лімузин, лірика, люблю тебе.

Люблю. Тебе. А ти? Вже ні, я знаю.

Ти пішов — і я на вулиці до ранку,

Тебе з своїх думок втрачаю,

Катаюсь швидко на своєму байку.

Ти ж знав, що я люблю оленячий трамвай!

Це той, в якого замість вусів роги…

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

А ти, а ти забув. Я знаю це напевно,

Що твої кеди ходять поряд з туфлями її.

Не хочу більше витрачати слів даремно.

Бувай. Забувай все. Як я дороги свої.

...

diastrofa

А знаєш, Боже

***

О Боже, а я є тут. Ти де? Так якось хочеться прийти до Тебе, Тобі розповісти про себе. Про мій розвиток. А бачиш, я вже вмію, вже виходить. Але, на жаль, Тобі цього не треба. Тобі, практично, нічого не треба. А може, і на щастя.

О Боже. Я вкотре падаю, перечіпляюсь за граблі. Я вкотре щось хочу довести. Собі, Тобі і іншим. Я вкотре, вкотре і, мабуть, ще не востаннє.

О Боже. Я знов, здається, не туди гребу. Ти вкотре зупиняєш, показуєш, по-тихому повчаєш. Ти вкотре вислуховуєш, і вкотре не докоряєш. Ти, як завжди, мовчиш. Ти любиш.

Боже, я знову прив'язалась до людей, до моїх дій, результатів, планів. Знаєш, я втомилась. Прив'язуватись до цілі. Я ставлю їх вище, напевно, ніж Тебе. Я втомилась. Втомилась контролювати все. Себе, і інших. Ти знаєш, мені і навіть Тебе примудрилось проконтролювати. Я ж все знаю. Я знаю, як буде найкраще, і, увага!, для всіх. А ще я знаю, що без мене все пропаде. Зовсім все.

І тут Ти дозволяєш, вкотре вже, мені набити носа чи чола. Це трохи боляче, Ти знаєш, зате звільняє. Від того втомливого "я все знаю" , "я все зроблю", "всіх врятую". Бо то брехня.

О Боже. Я таки не знаю. Я знаю зовсім мало. О Боже, а мені тепер куди? А що робити маю?

Боже, де ти? Боже, я бачу, що мої зусилля марні. Я тисну газ, а результату катма. Мені здається, я шукаю визнання, шукаю десь підтвердження того, що я є цінна. Шукаю відповідної роботи, щоб цінність довести. Я знаю, що десь ніби і потрібно розвивати країну, будувати своє. А також разом з тим не губити себе.

Боже, мій Творче. Ти ж мене зліпив, То знаєш, певно, краще, для чого цей бурдюк. Де краще виконає своє призначення. Я зараз, наче, тупуяю на місці, літаю туди-сюди. А де Ти мене бачиш? Де б я, глечик, виконав своє призначення найкраще?

***

А знаєш, Боже. Я нічого вже не тямлю. Тебе я бачу крізь призму вже сформованих уявлень. А Ти, казав владика, кожний раз інакший. Боже, мені страшно. Я Тебе боюсь. Будь ласка, допоможи мені не закопати свій талант. Натомість набути ще з десяток добрий. Давай з Тобою за руку. Ти веди, а я буду робити маленькі крочки, Ти лиш скажи, куди. Скажи, покажи, натхни, через інших підкажи. Говори через інтуїцію. Але веди. Так хочу з Тобою бути завжди. Але не боюсь, віддаю в руки своє майбутнє Тобі. І вже не боюсь. А довіряю Тобі більше, ніж собі. Своє життя і смерть довіряю Тобі.

***

О Боже, я тут, а Ти де? Я тепер не тямлю нічого. Ти для мене зараз такий незрозумілий. Все, у що вірила я, розплилось, наче дим. Я відчуваю в серці таку незрозумілу незрозумілість. Я так часто впевнена навідруб. Я так часто знаю все стовідсотково. Так часто беру усе в свої руки, контролюю занадто, гризу-вигризаю. Як знати, де треба погризти, а де - відпустити. Я зараз нічо не гризу. Просто сиджу, пишу і пишу. А іноді треба погризти, заставити. Боже, я прошу Тебе про дар мудрості, розуму. Вміти знаходити золоту середину. Коли треба, коли ні. Мудрости прошу. Розпізнати. І мужности. Зробити.

Господи, а я вже зовсім не тямлю. Ще живу на землі. А чого? Що задумав для мене? Що приготував сьогодні ввечері, взавтра, через рік?

Господи. А що я? А що я маю робити. Я так хочу Тобі догодити. Там жертви всілякі, бички. А натомість волаю про чисте сумління. Я все ідеально зробила. Я геть ідеальна, ні прищика. Я ж, я ж бо.

Господи, я тут, а Ти де? Так я прошу Тебе не дозволити мені ніякими вузликами прив'язатись занадто до когось чи чогось крім Тебе. Про середину волаю я. Господи.

Господи. Я відчуваю сум'яття. Я не знаю. Я страх відчуваю. Господи, разом з тим відчуваю я зараз радість у цьому моменті. Мені тут добре, напевно десь Ти недалеко зовсім. Господи, Господи. Ти де? Я тут, осьдечки. Обнаставлена правилами, принципами. Всякими требами, амбіціями. Господи. Я тут, якщо бачиш мене серед мотлоху моїх правил. Моїх стовідсотковостей, моїх навідруб впевненостях. Господи, я тут. Десь тут. Десь тут.

Господи, а Ти де?

***

Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про гумор і радість. Я прошу Тебе про любов. Про спокій на щодень і світло для розуму. Боже, мій Батьку. Я прошу Тебе про десь так хоч трошки вміння побачити ті вчинки, які Ти для мене приготував. Дякую Тобі за осінь, за спокій, дощі час від часу, за чаї, плащі, і сутінки. Ранки в тумані і вогкість повітря. Я люблю осінь. Я люблю пору призадуми, повільності і не надто великої прохолоди.

Тату. А де Ти? Я тут. Я потребую Тебе. Дуже дуже. Я начебто люблю Тебе, хоч любити так зовсім не вмію. Тату, я люблю Тебе і потребую.

Так добре, що Ти не надто сильно заклопотаний бізнесмен, який має дуже мало часу на своїх дочок. А знаєш, до теми хотіла запитати, чи бачиш Ти мене у бізнесі? Підозрюю, що Тобі зараз дуже смішно, заливаєшся густим сміхом. Словом, чи треба рятувати Україну створюючи власну справу? (Мені самій смішно стало)

Боже. Не знаю, що сказати. Як закінчити. Так, добре, що Тобі зі мною добре (я досить високої думки про себе, чи не так).

Боже, я Тобі тисячу своїх думок і відчуттів не розказала. Ти знаєш все. Допоможи мені зростати. Пошли людей, які б мене штовхали. До Тебе. Можливо і я когось можу підштовхнути? Тоді штовхни мене, щоб я підштовхнула когось, і щоб мене хтось підштовхнув і щоб ми всі прикотились до Тебе. Притягни нас усіх. Люблю Тебе.

***

О Боже, я є тут. Я в своєму розпачі, обплутана страхами. О Боже, я є тут. На дні десь. Бачиш? Впізнаєш? Я так не маю сили, що хочеться кричати. Але не вироню і слова. Боже, я є тут. На дні десь, тут волого. Тут важко. Тисне звідусюди. О Боже, де Ти є?

О Боже. Я потребую. Тебе, Твойого розуміння. Я безсилла. Не маю сили, складно. Я хочу просто впасти і заснути. Я хочу спокою і легкості, тепла. О Господи, мені є складно.

Боже, потребую. Тебе, Твоїх розрад. Я прошу чуда, дива. Я не знаю. Я прошу допомоги, в безодні розпачу подай Долоню. Боже, де ж Ти є? Де Твоя поміч, де розрада. Не маю сил, усе.

***

А я, о Господи, я знову тут. Мені і далі не по собі. Я знову стогну, плачу. Я знову відчуваю розпач і безсилля. О Господи, а Ти докіль? Мені неймовірно важко. Я не знаю, що робити. Хоч розумію, що дуже близько до мети. Я хапаюся за все, я все роблю і одночасно. Я всюди йду, в усіх напрямках. А насправді тупуяю на місці. Я беззмістовно очікую на зустрічі неперевершені. Я очікую на день свого життя, тоді, як воно тихо проходить повз. О Господи. Я знаю, що Ти поруч і що любиш неймовірно. Я знаю, не засудиш, себе суджу сама. О Господи, подай мені, будь ласка, сил йти далі. Вставати й далі йти. І жити вже сьогодні, не завтра і не вчора. І говорити з тим, хто поруч. Не десь, не там, у хмарах. Господи. Мені є зле, але я не жаліюсь. Я вірю, кожну сльозу Ти розумієш. Я вірю, все, що відбувається, має значення і зміст. Я вірю, що Ти поруч тут сидиш, і дихаєш на мене миром й радістю. О Господи. Я вірю в Тебе. Я вірю у невипадковість. Вірю у добро, у радість, в мир. Я люблю життя. І хочу жити. З Тобою хочу жити. Господи, я просто дякую Тобі за те, що одного дня чи ночі, Ти вирішив, щоб була я. І оберігаєш мене досі. О Господи, я дякую безмежно за усе. За найболючіші уколи в серці і найбезгучніші стогнання у душі. Я дякую за те, що навіть я перелічить не зможу. За дар життя, здоров'я, і усе що маю . Господи. Допоможи. Жити тут і тепер. Тішитись цим днем. Бачити у кожній людині Тебе. Робити те, що роблю нині так, неначе це моє найважливіше призначення. О Господи . Будь тут. Тепер.

***

Я кажу Богові, що я нікчема, а Він мене у шати одягає. Я кажу Богові - не треба, а Він мене так тихо обіймає, Він сміється в вуса. Я кажу Богові, що в мене сил немає, а Він є просто поруч, розуміє. Я кажу: «Не можу! Все!», а Він мені підставляє плече. Коли падаю з утоми, то Він мені солодке простягає. І навіть коли кажу, що я груба, в обіймах довго так тримає. Я кажу Богові: «Невже не бачиш: я – свиня?», а Він мене Принцеса називає. Я просто переконую Його, що тут не те щось, я ж така слабка. І тут, Він каже: «Це все, що Мені треба». А я… А я мовчу: не знаю, що сказати.

***

А знаєш, Боже, я не вмію себе любити. Постійні звинувачення в мою сторону сиплються, аж важко дихати, немов пісок задуває в голову, неможливо очі відкрити. Адже я не така, я не вмію слухати, не вмію співчувати, не вмію молитися. Може, воно й так. Але з Тобою я можу гори перевертати, хворих зціляти, любити можу. А що любов? Маленькі вчинки, що ведуть до масштабу. Прості дії, з яких складається велика справа.

Боже, може від цього починається війна - від невміння любити себе? Бо коли люблю, всього мені достатньо, я не чекаю від інших виконання моїх захцянок, я тішусь, я живу. Навчи мене, Боже, любити себе. І інших. Врівноваж моє життя. Щоб одна терезка нетперехилялась на бік, щоб рівновага, щоб гармонія була.

***

А замість гортати бездумно стрічку у мережі, я до Тебе, Боже, розшир мої межі. Додай мудрості і сили. Виконати те, що під силу. Не ховатись за лінивством. Хоч моя жертва мала, зате з любов'ю. Боже, нехай я не прочитаю жодної книги, якщо метою єдиною бути довести щось іншим. Нехай я не знаю жодного слова незвичного, якщо ним захочу вивищитися над іншими. Нехай я буду проста, як дошка, але наповнена любов'ю. Дай мені почуття міри, щоб досягала, але з любов'ю, щоб розвивалась, але з любов'ю, щоб йшла вперед, але з Тобою. Бо Ти мене можеш вивищити і понизити. Дай у кожній людині бачити Тебе. Навчи мене простоти і любові. Простої любові. А забери в мене гордість. Пробач і будь.

***

Боже, я могла б Тобі зараз так голосно скаржитись, могла тихо виїдати себе. Ізсередини. Могла довго і гучно кричати. А, натомість, приймаю.

Я приймаю, чуєш, я люблю себе. І той сум ізсередини теж я люблю. Я не борюсь, не знецінюю. Не виганяю, не заперечую.

Знаєш, я по-трохи вчусь розплющувати очі. І не мружитись на сонячні обійми. Я вчуся бачити життя у кольорах. Вчусь не закривати долонями лице. І відваги довіритися вчусь теж. Я вчуся дякувати кожній хвилині. Вчуся дякувати кожному дню. Дякую кожній людині. Що до Тебе мене привели.

Боже, дай бачити день, коли сонце на небі. Дай вміння радіти життю, воно - лише мить. Дай мені хисту радіти новому дню. Вмінню радіти, як діти радіють.

Боже, я тихе ніщо. Допоки ти не дмухнеш на мене. Господи, подай мені смирення і просто будь у мені. А решти не треба мені (Крім прожиткового мінімуму, але якщо Ти бачиш що це мені не на користь, то і без нього обійдусь).

***

Знаєш, Боже, а в мене страх і небажання. А в мене іноді байдужість і важко. Іноді просто несила стати з крісла. Хочеться залізти у книжку і жити там. Там все вже закінчено, прописано, закрито. Вже все відомо.

А у мене страх. Якщо не впораюсь, не матиму сили, бажання, якщо не наважусь. Якщо зроблю дурницю, якщо зіпсую. Усе. Ти будеш мене любити?

***

Боже, у мене болить голова і зовсім не така

Яка би мала бути

Мені встид і сором

Мені сум і плач

Боже, вже вкотре не сплю і така якась стала примхлива

То старію, мабуть?

Боже, я так часто кидаюсь у крайнощі

То живу, весь контроль поглинаю

То занадто сильно відпускаю

Боже, Ти любиш мене, я це знаю

Але. Невже любові Твоєї мені стало замало?

Боже, мені встид і сором

Я занадто привикла до Тебе

Почуваю себе блудно-згубленою

Ніби тут, ніби близько

А плодів немає

Боже, я не знаю

Я не хочу іноді знати

І свідомо очі закриваю -

"Я нічого не знаю і не розумію"

І втрачаю

Так багато втрачаю

Я кажу сьогодні Тобі "Вибач"

Я ніколи не думала, що зможу

Тебе сприймати, як належне

Як такого собі доброго Чоловічка

Який завжди й усе поможе

Боже

Ти Хтось більший

Мені ж встид і сором

Боже

Ти Хтось більший

Й мені сумно, що не маю часу

Бо спішу, довести всім собі

І пропускаю

Найважливіше

Боже, я не знаю

Дай відвагу подивитися Тобі у вічі

Поглядом зустрітись, хай пекучим

Іноді болючим

Але ніжним, добрим, щирим

Непохитним і таким, який лікує

Боже,

Дай відваги, сили йти з Тобою навіть там, де не раді Тобі

Де Ти проявиш себе, а я у страсі можу задню дати

Дай мені відвагу йти з Тобою

Дай відвагу, силу дай

Мудрість і любов.

Боже, Ти Хтось більший

Ти Хтось

Більший

***

Боже, я ось тут. Лежу в пітьмі. У повній безнадії, очі у плачі. Ти знаєш, Боже, сенсу вже не маю. Кудись іду, кудись постійно поспішаю. А для чого це все? Де в цьому є Ти? Куди я йду? Чого очікую? Боже, Ти єдиний незмінний. Єдиний є і був завжди. Шукаю щастя в людях, подвигах, у рості. В смачних напоях, одобреннях, любові. У дотиках, обіймах. Шукаю спокою, щоб і в душі й на серці. Я намагаюсь бігти щоєдуху. Біжу, як можу, хоч могла б і швидше. Та так здається, що вдараюся завжди об стінку. І хочеться подумати, що це мене Ти оберігаєш. Я занадто сильно все контролюю. Але ж, але ж. Але ж Ти такий Бог ревнивий. Потім будеш мені докоряти. Що там не так зробила. То що не так, куди я не туди звернула? Чому ці муки, докори, страждання? Ти ж говорив про радість.

Знаю, я напевно, занадто сильно прив'язалась. Шукаю радості у людях, справах. Я згубилася. Не знаю. Що робити? Дай мені відчути, що в моїх силах, а де Ти - всемогутній Бог. Як добре, що Ти є. Будь ласка, говори мені, показуй. Сумлінням тихо вказуй. Що робити. Де відпустити, а де щодуху сил докласти. Я не знаю. Я уже нічого не знаю.

Однак довіряю. Стараюсь довіряти.

***

А я питала сьогодні в Тебе. Ти мовчав. Говорила про те, що втратила карту й маршрут. Разом з ними радіть дитячу. Нині бігаю то за тим, то за сим. Більше маю комфорту, менше спокою.

А я питала у Тебе сьогодні, що робити. Ти, здається, казав про невтомність, про рутину, про обов'язки. Щось про те, щоб не забула помити посуд, а в суботу, щоб прибрала під ліжком - там порох. Я Тобі сьогодні звірялась про плани на майбутнє, про цілі. Про глобальність. Казала, що я відчуваю, що мушу повпливати на все, бо пропаде. А Ти, здається, казав, щоб спекла з залишків молока гарбузовий пиріг, й щоб пригостила ним сусідку. Я ще багато говорила про бізнес, про план, про екологію, так добре обґрунтовувала, питала, чому не вдається. А Ти, здається, казав, щоб не забула винести своє сміття розсортоване. Я Тобі наголошувала про екстренність, терміновість приймати і діяти вже. Ще говорила про те, що ті люди - такі недолугі, такі самолюбні. А Ти, здається, Ти плакав? Я ще багато говорила, багато запитувала. Про своє покликання-призначення, про шлях, про повороти, різні спорядження. Питала, що краще брати в дорогу, де зупинятися на нічліг. А Ти, а Ти, здається, мовчав. Я Тобі казала, як мені хочеться бути відомою. Як мені хочеться всім догодити. Я ще питала, як знайти середину. Як робити те, що є силах, як прислуховуватися до серця і робити добро. А Ти, здається, мовчав. Ти, зрештою, часто мовчиш. Зате як лікуюче…

***

Господи, привіт. Прости

Господи, я дякую за те, що Ти мене караєш болем

Нехай сьогодні я відчую, не колись, не вічно

Господи, привіт. Я дякую,

Що Ти не втомлюєшся знов мене любити

Коли я вже далеко у пітьмі

Й не бачу жодної надії

Господи, я не виправдовуюсь

Але я розумію, наскільки Ти великий Бог

В своїй величності схиляєшся до мене, низької та малої

О Господи, поглянь

На рани, що завдала я собі, це гріх

І я сама його обрала

А Ти. Ти полікуй

Найглибшу рану полікуй

Вклади болючі ліки, хай болить,

Лиш би оздоровитись

Господи, я потребую Твого слова

Розради, Твоєї безмежної любові

Ти - надія, що людина

У кожній - боротьба,

Ти ж - досконалий, Ти - опора

У Тобі вік не захитається моя нога

Боже, Ти так майстерно поламав моїх кумирів

Усе дощенту, в що вірила й чим дорожила

Тепер я намагаюся ніколи не забути

Що людина - лиш Твоє творіння

Ти ж - Святий, Ти - сила, досконалість

В Тобі - уся моя надія

Ти - любов

Ісусе, я живу ще

Я іще земна людина

Пошли мені в дорозі інших

Щоб разом йшли у напрямку добра

Щоб крок за кроком і день за днем долали

Цей шлях, куди - вкажи

Пошли людей, відкрий мені мій зір на правду про людей

Про їх чарівність, неповторність

Про безмір добра, що в них заклав

Ісусе, якою бачиш Ти мене

Де я, у чому вдягнена, куди мені вартує йти

Кого Ти бачиш біля мене, хто разом долає шлях зі мною

Ісусе, мале беззахисне дитятко,

Я довіряю всю свою історію життя Тобі й Твоєму Батьку

І Духові Святому,

Ви ж провадьте

Я з Вами йду

***

Я кажу Тобі, що хочу свободи, а Ти кажеш, що свобода в обмеженні. Я кажу Тобі, що втомилась, Ти ж кажеш, що додаш сили. Я кажу Богу, що безсила, а Він кладе мені у руки зброю. Я кажу Тобі, навіщо це все, сенсу ж немає? А Ти кажеш, що навіть найбеззмістовніше у наших очах існування має зміст. Я кажу Тобі, що я непродуктивна. А Ти кажеш, щоб попросила у Тебе помочі. Я кажу, що так хочу отого хачапурі, а Ти кажеш, що насправді потребую обіймів. Я кажу Тобі, що це все так важко, працювати, трудитися. А Ти кажеш, що розумієш, і любиш. Я кажу Тобі, що у мене докори сумління, бо, кажуть, це Тобі завдячувати маю за життя, сьогодні і колись. А Ти мовчиш, я знаю, Ти просто любиш. Я кажу, що заплуталась у релігіях, кажу, що колись не відчувала такого страху смерті, як тепер. А Ти мовчиш. Мабуть, чекаєш. Я кажу Тобі, що не знаходжу спокою і щастя. Що маю багато комфорту, їжі, напоїв, але якась пустка усередині, не бачу змісту. Що Ти кажеш? Я не чую. Тільки подув вітру. Я не знаю, що Тобі казати. Відчуваю вдячність.

***

Все змішалось в одну купу, я ж лежу, й розібратися не до снаги. У моєму житті сфер безліч, намагаюсь проконтролювати усі. Страх мене паралізує. Я боюсь не впасти в гріх. Боюсь застрягнути у його пащі, не підвестися. Закостеніти. Розлінитися чи збайдужіти. Зчерствіти, зотліти. Страх мені не дає на повні груди вдихнути сьогоднішнього дня. Він каже мені, де схибила, що зробила не так. І суне під ніс чи очі примарні картини щодня і щоночі. Чому я не живу сьогодні? Чому я петляю в минуле-майбутнє? Тихий докір доятрює душу. Безгучний страх добиває.

А, Господи, де Ти? Тут буря знялась. Я не знаю, чесно, чи вірю Тобі. Тобто вірю, це точно. Я не знаю, чи вірю в Ісуса Христа. Але хочу, щоб Він втихомирив. Бурю емоцій. Бурю сумнівів. Я не знаю, чи правильно дію, говорю чи роблю. Я нічого не знаю. Я вже так мало розумію. Якщо зовсім нічого. В мене у горлі кумок. Важкий, неприємний. Що потрібно Тобі, Господи? Мої безнастанні сльози, докори? Моя радість? Мій страх? Чи Ти є Тим Богом, біля якого маю боятися упустити щось, не зробити? Який Ти є? Що Ти просиш? Що робити мені? Щоб Тебе не зранити.

Боже, я не знаю, як я вірю. Я не привикла собі бути суддею. Я не знаю, чи добре роблю. Я відчуваю інстинктивно, що любиш. Не за те, що я роблю. Як я роблю. Просто любиш. Я не знаю. Я зовсім нічого не знаю. Хоча дещо знаю, бо відчуваю, Ти любиш. Ти створив нас для любові і з любові. Ти любиш. Подай мені з Твоєї любові. Бодай дещицю.

***

Ти знаєш, я себе не ганю. Принаймні пробую. Принаймні хочу. Ти знаєш, все - сум'яття. Принаймні мені так здається. Принаймні я так бачу. Чи, скоріше, не бачу. Сенсу. Чи змісту. Ти знаєш, я себе не виню. Принаймні хочу. Принаймні дуже. Я не бачу сенсу. Змісту не відчуваю. Ти все можеш і без мене. Навіщо я? Навіщо я Тобі? Ти, знаю, скажеш, що Тобі зі мною легше. А мені так просто сказати: "Я - ніщо". І згубитися. Випаруватися. Мені просто. Але ж ні. Ти знаєш, я нічого не знаю. Я тепер ачічогісінько не знаю. Ти так вдало вмієш руйнувати. Ілюзії. Переконання. Ну і от. Тепер вже я не знаю. Нічогісінько.

Боже. Де ти? Ти є строгий? Чому я Тебе знаю ще віддавна. Чому Ти для мене став Хлібом, сьогодні таким притертим?

Знаєш? Бо я не знаю. Я вже нічогісінько не знаю. Не знаю, чого просити.

Кумок в горлі. Поможи, будь ласка. Несила. Сама безсила. Здається, перед всім. Окрім признати про безсилля. Признаю.

Боже. Я не знаю. Поможи. Як знаєш. Довіряю. Дозволяю. Розрушити мої плани. Перевернути уявлення. Догори дном. І навіть дозволяю мене відпустити. Тільки якщо зловиш потім. Якщо так для мене краще. Для Тебе. А, значить, і для мене.

***

Заслуховую музику в телефоні. Намагаюсь уникнути життя. Намагаюсь знайти в собі рівновагу. Щоби не впасти. Щоби не перехилитися. На бік. На сторону. Щоби підхопили. Намагаюсь. Не думати про швидкість, час. Попасти в нерухомість. Дозволити не думати. Ні про що. Лиш про невагомість.

Попасти в міжреальність. Забути про змістовність. Не думати про зло. Здатися у руки Бога. Попросити про рай. Втрачений. Не назавжди. Ще раз потрапити туди. У невагомість. Беззлобність. Безненависть. Безгордість. Здатись. Скласти зброю. Попросити про поміч. Укласти з Ним угоду. Навічно. Назавжди.

Сказати, що несила. Що зло сильніше. За мене. Не за Нього.

Попросити про поміч. Не сьогодні, не завтра. А навічно. А назавжди. Нехай забере. Сумніви, вагання. Нехай поверне рай. Втрачений. Не назавжди. Не навічно.

Нехай просто буде. Завжди і всюди. Нехай Своєю присутністю проганяє страх. Недовір'я. Ненависть, злобу і все зло. Нехай просто світить. Хай за хмарами, за дощем. Хай просто своєю присутністю проганяє зло.

А я здаюсь. У Його обійми. У Його любов. У Його довір'я. Простоту, смирення, мир. А я віддаю Йому свій ніж, меч двосічний - що, маля, з ним зробить, хіба що покалічиться. А даю Йому у руки плач свій. Дитячий. Хитрий і маніпулятивний. Нехай бере. Нехай обійме. Хай нагодує Хлібом.

***

Ти. Тільки. Ти. Знаєш мої найпотаємніші страхи і найбезсоромніші гріхи. Ти. Завжди. Присутній. У найглибшій пустці. У найболючіших ранах. У найневимовленішому болі. Ти. Присутній. Знаєш. Чуєш. Краще, ніж я. Краще, за найрозумнішого лікаря. І якщо мені здається, що потрібно сильно боротися. Я розумію, що краще здатися. Тобі у руки.

Гіркота. Така болюча, як укол. Розпач. Такий різкий, як укус. Подих. Завмираю. Ніби між землею і раєм. І десь підсвідомо усвідомлюю, звідки мене визволяєш. Я боюсь. Страшно уявити. Якби, якщо... не Ти. Тому я не уявляю. Завмираю. Довіряю. Дякую. Хоча, так насправді, по справжньому не розумію. Не усвідомлюю. Може, і добре. Віддаю. У Твої руки все. Майбутнє. Не керую ним. Даю Тобі у руки життя. Не керую ним. Довіряю. Наскільки можу. По-дитячому. Ісусе. Я не знаю. Так мало про Тебе знаю. Шукаю щастя, а, кажеш, якщо повірую, то буду блаженна. Себто щаслива. Себто бачитиму ціль. Мету.

Ісусе. Я не знаю, чи Ти є. Пробач. Можливо, звучить дивно. Тоді з Ким розмовляю? Ісусе, Ти де? Ти хто? Чому все так складно? Чуєш?

Здаюсь. Якби не страх, до Тебе, певно, б не підійшла. Дякую за все. Що мене веде до Тебе. Здаюсь. Несила. Просвіти. Можливо, Духа треба попросити, щоб допоміг Тебе зустріти.

Боже, дійте. Дійте у моєму житті. Будь ласка.

***

Я сьогодні з Ним говорила,

Він казав, щоб я прокидалася

Щоб пила воду і не встидалася

Говорити Йому про мій біль

Про розпач. Щоб виходила з дому

Щоб сонцю всміхалася

І не думала. Про війну, і про голод

Про свій день завтрішній щоб я не згадувала

Щоб вдягнула плаття, оте ситцеве

Щоб сонцю всміхалася, людям

Він казав, подбає,

Купить хліба, витре сльози.

***

Привіт. Мій Боже.

Знаєш, хаос.

Знаєш, все дошкуляє, несила іти

Баласт

Знаєш

Ховаю

Усі свої потаємні сни

Усі свої гріхи

Брудний одяг під ліжко запихаю

Мені ж по горло вже кусок

Несила йти

Банально, мабуть

Вже говорили Тобі інші -

Забери

Випери одяг

Але як Ти можеш, якщо він під ліжком

Ховаю

Боже, усе хочу встигнути

Усе вичистити

Щоб лиш не було чогось невідомого

Невипраної плями

Брудних шкарпеток, лахматого плаща

Мій Боже - віддаю Тобі найпотаємніші гріхи

Віддаю і довіряю

Помий, і пахощами одяг окропи

Щоб радість відчувати

***

Я кажу Тобі - несила

Ти кажеш, що любиш

Я кажу - помираю

Ти кажеш, що поруч

Я кажу - усе знаю

А Ти мені кожного дня нове відкриваєш

І, знаєш, я була переконана в своїй святості

А Ти так безсовісно поламав всі ілюзії

Я була впевнена, що все найкраще роблю

А Ти показуєш, що помиляюся

Це боляче, але так потрібно

Це складно, і навіть дуже гірко

Але так потрібно

Боже, можливо, це дивно, смішно

Але я хочу зазнати у світі найбільшого болю

Аби лиш з Тобою бути

Я не знаю, можливо, Ти не хочеш мого страждання

Мого зойку, мого стогнання

Де ж тоді Ти?

Що я знову не так зробила?

Чому я Тебе не розумію?

Чому я знову нічого не тямлю?

Чому біль, чому плач, безнадія?

Чому всіх рятую, ковтаю образи?

Кажу собі: "Ще трошки"

А в серці осколки

І таке враження, що більше ніколи не буде радості

Не буде сміху

Тільки докір

Тільки пошуки гріхів

О Господи. Я, здається, знов зблудила.

На очі навертаються сльози.

Я не бачу виходу.

Знову десь у думках літаю

І зв'язок з реальністю втрачаю

У своєї дитини питаю

І страх, страх відчуваю

Якщо зараз це почуваю

Коли навколо наче мир

Тоді що може бути, що може статися, коли війна?

Мій найвсемогучіший Батьку

Я втомилась в собі вишукувати гріхи

Я втомилась бігати з шваброю по закутках своєї душі

Чекати на гірше, ковтати клумок

Жити страхом

Ісусе, я відчуваю неймовірний тягар.

Я відчуваю свою неймовірну провину

Я розумію, що тут щось не так

Де я зблудила

Чому в цьому світі є гріх?

Чому Ти дозволив злу бути?

Ісусе, в розпачі й безнадії я прошу Тебе про клумок, щоб він вийшов назовні.

Про провину, щоб її спокутувати і не відчувати

Нею просякнуте моє життя

Я не хочу, щоб через мене розповсюджувалося зло

Боже, пробач

Покажи мені, як маю жити

Боже. Дуже багато слів, мабуть.

Але Ти єдиний мене знаєш краще, ніж я, ніж найрідніші.

Боже, поверни мені розсудливість, благаю.

***

Замикаю очі

Чую Твій голос

Він - тихий

Щепоче

Каже, що любить

Каже, що приймає

Я кажу, що не вірю -

Як можна мене приймати

Як можна мене безумовно любити?

Він, тихо, говорить

Чи, ні, Він мовчить - обіймає

Він, тільки Він глибину мою знає

Її заслуховує

Він не дрімає

Бо Він біля мене - чуває

Я - слабка, дуже ще як дитина

Він - Дорослий, плече підставляє

Він поруч, Він завжди приймає

Він - поруч, Він усе знає

***

Боже, прошу про розсудливість

Прошу поламати цю провину

Яку Ти повністю взяв на себе

Прошу Тебе, бо самій несила

Я сама не зможу підняти тягар

Забери, знищ, поможи

Ти ж забрав мій гріх вже давно

Чому задивляюсь назад

Дивлюсь в пітьму

Зосереджуюсь на злу

Бачу одні заборони

Коли існує лиш одна

Навчи мене жити по-новому

Навчи мене з нуля

Підніми із дна

Подай мені нове бачення

Відкрий тьмяний зір

Відвідай мою душу

Навідай моє серце

Стисни мене за руку -

Поверни до реальності

Дай відчути землю

Тверду під ногами

Поможи віднайти Сутність

Ту частинку Тебе

Яку заклав у мене

Ту частинку Вічного добра

Припорошену моїм гріхом

Ти за нього помер вже давно

Чому не вірю я?

Чому не довіряю?

Чому Тебе питаю

Знову і втисяче

Наче не вірю

Наче не хочу

Повірити

Наче хочу підтвердження

Господи, я - слабка

Маленький кавальчик моєї віри візьми

Розмонож, як рибу

Як хліб

Спрямуй мій зір

На добро, на радість, на мир,

На довіру, на тепло

Я віддаю Тобі сьогодні своє усе

Усе, що є, і усе, чого немає

Усе, про що мрію і чого не знаю

Найпотаємніші гріхи

Найсміливіші мрії

Найболючіші розчарування

Найразючіші страхи

Найбезсонніші ночі

Найбезглуздіші сни

Найжахливіші розпачі

Усе. Усі гріхи. Ті, які зробила.

Ті, які зроблю

Ісусе, Ти, що колись за мене помер

Коли я ще не народилась

Прийми мене під Свою опіку

Віддаю Тобі усі гріхи, і усе зло

Повністю Тобі довіряю своє майбутнє

Своє теперішнє минуле

Своє життя і свою смерть

Боже, я знаю, що Ти чуєш

Що Ти мене любиш більше, ніж я розумію

Усвідомлюю

Чи, радше, не усвідомлюю

Недовірству моєму поможи

І помнож мою віру

Помнож мою слабкість

Дій через мене -

Слабку саму, з Тобою - сильну

Крихку і ламку саму

З Тобою - як криця, твердою

Живи у мене, благаю

***

Знаєш, Боже,

Я якась незрозуміла

Постійно бігаю без причини

Чогось шукаю

Рани хочу загоїти

Роблю дурниці

І боюсь, боюсь

Несхвалення, недолюбові

Докору

Одразу хочу стати до бою

Мені здається, сходжу з розуму

Повторюю гріхи батьків

Боюсь, лечу, шукаю схвалення

Заїдаю, запихаю, замикаю

Серце на любов

Душу на добро

Тіло на лікарство

Шкоджу собі

Неймовірно

Хочу не відчувати згубної провини

Але її вже немає

Сліду не видно

Чому її в голові відтворюю я

Шукаю її слід

Це звично

Це "нормально"

Так привикла

Себе роздирати

Мов шериф злочинцю собі докоряти

Боже, я бачу безвихідь

Хоч його, так, насправді, не існує

Я собі створила біль

Хоч, насправді, можна без нього

Боже, сама ніщо

Розсудливість собі не поверну

Тому благаю, благаю

Благаю

Молю

Прошу і вірю, що розсудливість повертаєш

Маленькими клаптиками

Спотвореної картини

Шматочками, щоб у жменці помістились

Щоб не згубила

По-трошки

Довіряю

По-трошки

***

А знаєш, Боже. Я пропадаю

Знемагаю, зникаю, помираю

Знову те саме повторяю

Знову до Тебе

Знову по втрачений рай

Боже, Ти де?

Знемагаю

Сама в усьому винна

Сама все заварила

Сама не вирвусь

Навіть голову не підніму

Подай

Руку

Чому така слабка

Така нетерпляча

Така ледача

Така ніщо

Така втомлена

Така непостійна

Перебільшую, що помираю

А насправді, сил не маю

Боже, мені здається, Ти мене покидаєш лише для того, щоб знову до Тебе підійшла.

Ти зі мною - знаю

І нічого не вимагаєш

Нічого не вимагаєш

Лише приймаєш

Лише попереджаєш

Що там - небезпека

Лише там, в тому кутку

В тому безладі

В тому хаосі і поспіху

А так, - усе є Ти

Увесь простір поміж небом і землею

Увесь Всесвіт

Усе Ти, Ти - Початок і Кінець

Хоча початку немає

Є лише переміна

Хоча кінця немає

Є лише зміна

Ти - Усе

Більше, за моє ніщо

За моє "Не знаю"

Більший

Усе в Тобі

***

Боже. Ти де? Я тут

Невже ти теж так творив мене

Як я

Малюю пелюстки

Такі ніжні і тендітні

Кольори

***

Боже. Пробач. До Тебе знову мій плач. До Тебе мій стогін. До Тебе моя пісня. Я - вже зовсім безсила. Кожного дня ковтати сльози, які не вийшли на зовні. Кожної ночі замикати очі під звуки вчорашнього дня. Замикатися у свій світ. Боятися дощу. Боже. Пробач. До Тебе знову мій крик. Верещу, бо несила. Що може зробити людина. Боже, якщо Ти є? Хоча я знаю, що є. То відгукнись. Нехай я не страждаю. Або нехай страждаю, якщо мене до Тебе терпіння приведе. Подай мені плач за гріхи. Не так, як я звикла - з ненависті до себе. А з любові до Тебе. Я не знаю, як має бути. Я не знаю, як має бути. Мені складно признатися про бруд на ногах. Я ж - чистісінька. Чиста ж як кришталь. У мені немає зла. Але це не так - і Ти це добре знаєш. Боже, відділи, благаю, від мене бруд і зло. Пробач те, що заподіяла не так. Хоча мені здається, що я "свята". Але це не так. І Ти це добре знаєш. Ти все добре знаєш.

Тому пробач за те, що себе не любила. Себе не приймала. Любові у інших шукала.

***

Боже, Ти мені один. Ти мені одна опора. Ти єдиний. Ніхто не вартий. Замінити Тебе. Чому шукаю схвалення? Коли навчуся жити тут і тепер? Чому завжди десь? Чому знову безвихідь? Чому знову плач? Знову ніч. Знову небажання. Чи дочекаюсь ранку? Чому мені страшно в пітьму? Чому така залежна від інших? Що маю робити? Чому я така неуважна, необачна. Розсіяна. Чому свій час не використовую доцільно? Спішу або волочусь повільно? Чому я кидаюсь то туди, то сюди. Або все, або нічого. Бачу необхідність в глобальному чомусь. Тільки не в маленькій дії. Тільки не у кроці. А подорож - це крок за кроком. Це маленький крок, маленьке зусилля. Разом з вдячністю собі, разом з радістю. Чому я майже завжди боюсь. Майже завжди кудись лечу. Роблю хаотичні кроки. І на місці стовбичу. Або, взагалі кудись назад повертаю. Чому мені складно збагнути, що неважливий темп - важливий напрямок руху. Важливе бажання пройти дорогу. Чому я так легко здаюсь. Дошкуляю собі. Коли найменша перешкода - сили не маю продовжувати. Чому така слабка буваю? Чому так багато не встигаю?

Боже, а чого Ти від мене хочеш?

***

Боже, Ти знаєш, мені затамовує подих і гіркота душу заливає. Боже, на серці рани не гояться, а кровоточать . Я щораз то більшого хочу. Я щоразу то вередливіша. Мені вже остогидла манна, хочу м'яса. Або, щоб не відчувати. Знеболююче на душу покласти. Навіщо я живу? Якщо така повільна? Навіщо, коли така вразлива? Занадто, забагато, за живе, за втомлене чіпають акорди. А я рвусь до Тебе, пам'ятаю той присмак радості на серці коли з Тобою днями і у снах розмовляла. А де Ти зараз? Чому не зросиш росою, не дасиш Води Живої. Щоб більше ніколи не боятися. Не думати. Не планувати. А просто жити, полоти городцЕ від клятих бур'янів. Від спеки ховатися у тіні Твоїх крил. Все, що завгодно. Не обіцяю, але хочу все, що завгодно зробити. Аби не відчувати Твоєї неприсутності. Краще Твій жорстокий гнів, аніж солодка зла брехня. Будь мені палицею. Будь мені громом, метелицею. Будь мені ким завгодно, лиш не покидай. Напризволяще. На самоту, на пустку, на беззмістовність, на ніщо, на нікуди, на темряву. Господи, благаю, з глибини душі волаю, прийми мене під захист. Поверни розсудливість. Молю. Будь тут. Тихою тишиною. Спокійною музикою. Мирним співом. Настільки тихою тишиною, щоб не розбудити війну. Настільки спокійною музикою, щоб прогнати страх. Настільки мирним співом, щоб вже ніколи не було війни. Хоча, Ти дієш, як вважаєш за краще, і може ця війна... . Господи. Перестаю Тобі перечислювати свої "хочу дуже", а відкриваю, натомість, свою праву долоню. Вклади жезл, палицю, компас намагнічений. Куди? Як? Що з собою? Хто на борту зі мною?

Ти, звісно, Капітан. Тоді довіряю: дорогу, екіпаж, усе.

***

Боже, Ти мені опора єдина

Якщо я боюсь, то я щаслива

Бо тоді до Тебе прибігаю

У Твоїх обіймах відпочиваю

Якщо так, то нехай кожен мій день буде пронизаний болем

Кожна хвилина ріже ножем

Бо тоді я до Тебе спішу

По ліки від щему

По ліки від страху, від розпачу, від знесилення і знемоги

Тоді біля Тебе стою

У Твоїй присутності відпочиваю

Тоді вже мене не ріже нічого

Принаймні так відчуваю

Що поруч - Ти, і вже всерівно

Нехай ще ріже й кусає

Якщо Ти - поруч - мені вистарчає

Твоєї одної присутності

Твого одного погляду

Однієї розради

Одного потиску рук

Тебе Одного

Твоєї присутності

І, о Боже, я не перебільшую

Ти - єдиний мені є опорою

Єдина допомога

Єдине запасне колесо

Основне колесо, хоч про Нього забули

Господи, я дякую Тобі сьогодні за страх, який відчуваю.

Я Тобі його доручаю

І, впевнена, за ним стоїш Ти

За всім стоїш Ти, окрім зла

Якби не він, до Тебе не прийшла

А таки я біля Тебе,

Бо боюсь

Бо вже довіряю.

***

Боже, я втомилась боятись

Очікувати кращого

Незнаного, наче в обгортку загорненого

Я втомилась жити "завтра" або "колись"

Я втомилась відкладати на потім свою посмішку і вештатися в попелі після пожежі

Я втомилась, зрештою, від пожеж

Таких рясних, таких нестерпних

Я втомилась милуватися майбутньою красою

Завтрішньою погодою

Втомилась шукати прогноз на колись

Вже терпець обривається

І так, я сьогодні живу

Ніби востаннє, плачу

Голосно сміюсь

А хто зна, чи не востаннє

Я сьогодні молюсь

Не про завтра, а про нині

Бо завтра і вчора віддала вже Тобі

А живу нині

А кричу, плачу і сміюсь уже сьогодні

І байдуже, як це виглядає збоку

Головне, щоб сльози не залили чиєїсь душі

Хоча тут я безсила

І не керую емоціями чужими

Все ж не хочу аби мій сміх чи плач

Став для когось болючим

А я живу вже сьогодні

І крізь дощ бачу веселку

Вдихаю запах Твоєї обіцЯнки

І дякую Тобі ще раз і ще

***

Боже, поверни мені мою землю -

Той клаптик, на якому колись жила

Поверни мені моє небо -

Той шматок хмари, у яку вдивлялась

Зустрінь мені оту людину,

Яка мені особлива

Прищепи мені Твої прагнення,

Щоб лиш те, що Тобі подобається, робила

Бо сама - нічого, ніщо, ніяка

Бо сама - тільки порох

Тільки пів відра крові

І ще маленький букет шалених мрій

Боже, будь мені Землею, Ґрунтом родючим

Щоб зародила, щоб не підвела

Ти ж розраховуєш так чи інак на мене. Ти розраховуєш на мої щоденні "таки" і "ніки". На мої перемоги і, іноді, невдачі. Бо, здається, невдачі, - теж у Твоїх планах. Бо невдачі - це ще одна нагода попросити про силу та допомогу. Допоможи, благаю. Я ж усе в Твої руки відпускаю.

***

Боже, чуєш?

Дай мені Своєї Любові крихтину -

І я тоді буду щаслива, мов дитина

Знаєш, я кусок глини - так хочеться сказати

Але Ти називаєш мене принцесою

Ти любиш мене, хай там що, хай там як

То дай мені від Твоєї безмежної любові

Ти - більший за мій гріх

Ти - величніший за мій упадок

***

Я хочу слави людської

П'єдесталу, Ти ж мене схамени, благаю

Хочу бути відомою

Зупини мене, взиваю.

Бо тільки у Тебе є слава вічна

Хліб щоденний лиш Ти подаєш

Не мій керівник, не моя мама мене годують

А усе - Ти

Ти більший за усе, що я знаю

І чого не знаю.

Ти - єдиний, від кого хочу почути "Браво-бравісімо!"

Ти - один, кому хочу заспівати усі свої пісні

Ти - один-єдиний

Ти - один-єдиний

Але Боже, я - людина

Слабка і немічна

Потребую підтримки

І з ким ділити свою радість

Якщо ти хочеш - то подай мені знак

Хоч знаків не існує наче - подай мені, благаю

Знак, де краще мені буде

І хто цей чоловік

З яким збудую я сім'ю,

Якщо Ти вволиш

Якщо Ти за.

Боже, я - слабка

А Ти опора

Довіряю Тобі

Подай мені покори

Щоби сказати:

На все Твоя свята воля.

***

Боже, дякую, що Ти мене створив такою -

Собою, мною

Дякую, що виткав мене із сувою,

Майже золотого

Трошки краще, ніж золотого

Дякую, що вклав у мене таке серденько - чутливе, розумне

За душу, за тіло прекрасне

Дякую, що вирішив колись, щоб я була

Щоб творила

***

Боже. Знову я до Тебе свій плач возношу

Знову сльози мені по горло

Я знову бачу вихід лише в Тобі

Бо скрізь, де не подивлюсь - тьма без світла

Тільки коли дивлюсь вперед - бачу Світло

Відчуваю проміння в душі

Хоч не видно - я знаю, Ти є

Хоч не бачу, - та відчуваю

Ти - більший за мій страх, розпач.

Подай мені спокій.

І мир. І радість. І любов.

Тільки Ти - міць і сила.

***

Боже. Я не вмію довіряти. Тобі і собі. Я не вмію вірити. Тобі і Твоїм словам. Я - слабка і так часто загублена. Вівця - Твоя овечка. Я так часто заплутана у страх. В безнадію. Пручаюсь тоді, коли варто просто довіритись. Довіряють так неправильно і так неподитячому. Але Ти візьми мою маленьку віру і розмнож на велику безліч. Так, як колись помножив п'ять хлібин. А Ти візьми, і збільш мою довіру. Як рибу розмножив. Мій плач забери, с радість розмнож. Щоб, як дитина, довіряла. Щоб хоч би якось довіряла. Бо Ти таки дбаєш. Бо Ти таки любиш - всупереч страхам. Всупереч недовірі. Вірую, поможи моєму невірству.

***

Боже, я вже не хочу вірити своїм молитвам. Я вже не хочу покладатися на свої пояснення складних питань. Я вже не хочу жити без віри у Тебе. Не хочу не довірятись Тобі. А як жити, якщо втомилась вірити у себе? Хочу знайти зміст, де сенсу не бачу буття. Хочу Тобі довіряти, де вже не бачу просвітлення. Я вже не хочу жити без віри. БОЖЕ, БЛАГАЮ, ПОДАЙ МЕНІ СПОКІЙ І МИР. Якщо не моїми молитвами, то Твоєю великою любов'ю. Твоїм незмірним і незмінним милосердям. Твоєю всеохопною добротою. Уже не можу жити без Твоєї любові. Без Твого запевнення, що я цінна - будь яка, будь коли, будь що і будь як. Я хочу послухати Твоїх слів і жити вірою у сьогодні. Казати: "Все буде добре", бо буде дійсно добре. Бо Ти все контролюєш. Бо Тобі все підсилу, і моє безсилля теж. Бо Ти - Бог всемогучий. Ти робиш, як хочеш, а хочеш добра. Для мене - для всіх людей. Подай мені і всім людям мир. Поверни нам рай, втрачений. Дай жити на землі так наче у раю - без страху, але з любов'ю. Дякую. Знаю, що чуєш мої благання. Але зроби, як забажаєш.

***

Боже, до Тебе молитва моя

Боже, Ти один біля мене завжди

З глибини серця скарга моя

До Тебе виливається

Навіть якщо, я себе не бачу як цінну

Ти мені повторюєш постійно

Що я - Твій скарб, що я - Твоє дитя.

Тому я скиглю до Тебе -

Подай мені радість

Подай мені життя

Подай мені спокій

До Тебе моя мольба

Ти - більший за мій розпач

За мій страх

За мій безвихідь

За мій плач

За мій розпач

Довіряю Тобі усе

***

Боже, невже це Ти мене обираєш, а не я?

Невже це Ти мене давно колись обрав

Невже це не я кожного дня обираю

Невже це Ти давно все вирішив

Щоб була я, щоби світилася

Щоби радістю пломенилася

Щоби раділа і втішалась

Щоби робила вибори, але такі маленькі лиш

Бо найважливіший вибір Ти зробив -

Щоб була я щаслива, щоб жила

Колись давно Ти вирішив, щоб була я

І дякую за це, за цей Твій вибір

Щоб була я, щоб була я щаслива.

***

Боже, нестерпний біль пронизує душу

Не бачу я світла, кругом лиш пітьма

Невже я заснула? То прокинутись мушу

Й побачити світло, бодай краєм ока.

Ти знаєш, я так багато усього роблю

Що де там, Твоя благодать? Усе ж я сама

Усе сама можу, Тебе непотрібно

Але ж дякую, що Ти приходиш,

Хай крізь біль у душі, головне, що є Ти

Ти приходиш, коли на поміч зову тебе я

І тішусь, радію невимовно,

Нехай крізь сльози монотонно,

Та бачу Тебе.

І біль вже не такий нестерпний

Пітьма вже не є непроглядна

Бо там, де Ти, пітьма лиш здається

Насправді ж Ти - Світло,

Ти - Світлом усе переміг.

***

Боже, у нас з Тобою такі стосунки - натягнуті,

Хоч здається, все, як було

Поміж нами так ніби прірва

Я сприймаю усе ніби так має бути

Я кажу собі: "Усе, як було"

Закриваю очі на свій страх

Припудрюю тривогу за майбутню вічність

А насправді я боюсь -

Подивитись Тобі у вічі

Я боюсь побачити у них докІр

Невдоволення чи грізний крик

Чи тишу.

Боже, хочу насмілитись подивитися Тобі у вічі -

Хочу мати з тобою відверті відносини.

Так, я кажу Тобі як є: я слабка занадто

Я така немічна. Віддаю Тобі своє безсилля. І свою розгнузданість.

Прошу Тебе про поміч, я одна ніщо

Боже, поможи, благаю я.

***

Я так давно з Тобою не говорила. Так давно Тебе не просила, не запитувала. А прошу, знаєш, прошу про тиху радість. Можливо, я ідеалістка, радості не буває завжди. Але, розумієш, мені важко. Я постійно в роздумах, постійно в пошуках, десь не тут, колись в минулому або майбутньому. Навчи мене тут і зараз. Віддаю Тобі весь хаос моєї душі.

***

Привіт, Боже. Я постійно боюсь замотатись у чорному клубку бездіяльності або негативної діяльності. Я так все люблю сортувати на добре і зле, холодне і тепле. Я так боюсь попасти у лещата зла, лінивства і байдужості. І так часто попадаюсь. Мляво встаю, відриваю з одягу липкі колючки і намагаюсь стояти твердо. Робити крок. Чи два. Так, наче дворічна дитина. З кожним падінням моя ходьба така хитка. Впевнений крок заміняє тремке дріботіння. І так страшно, аби знову не впасти. Бо ж боляче. Бо ж соромно.

У мене в уяві два кола: добре і зле. І я десь між ними белембаюсь: то туди, то сюди. Але в Тебе все інакше. Ти ще знаєш ті часи, коли ніякого поділу не було. Все просто було, та й все. У Тебе геть інше бачення, інше розуміння. У Тебе точно не два кола. Принаймні не тільки два. І якщо я сприймаю своє падіння як трагедію, то для Тебе це можливість втрутитися. І врятувати.

В Тебе завжди все так: не так, як у моєму уявленні. У Тебе все без меж і кордонів. У Тебе Твої закони. І, на щастя, закони любові.

Бо інакше я би в своїх падіннях мала б давно вже побиті коліна і ковтала б кров, а не слину.

Знаєш, я останнім часом така прагматична. Ти для мене став далеким пережитком. Десь у закапелках старих звичаїв і батьківських переконань. Ти для мене став таким холодним, а Твій Син здається, самотньо висить на хресті на білій стіні порожньої хати. Він не плаче: не з тих. Він такий, як завжди. Він завжди такий, як завжди: чи в тихій самоті, чи у гучному гурті.

Він висить там далі. А я дивлюсь на свої побиті коліна і згадую два кола. Які існують тільки в моїй уяві. Згадую свої болючі падіння, бачу, як кочусь униз. І, раптом, чую голос Твого Сина, який кричить "Не бійся", і простягає поранену руку. У Нього теж побиті коліна. А біля очей два фінгали. Мені дуже соромно дивитися в гору. Бо я вже не вірила, що вирвусь. Занадто низько. Занадто боляче, пекуче сумління. Знов піднімаю очі. Не смію подати руки. Але Він так наполегливо просить, що я ледь ворушу рукою. На знак згоди. Він міцно стискає мою руку і несе мене на гору. Я кажу Йому, що не вартувало. Що знов впаду. А Він мовчить і не сповільнює ходу. А просто мовчки веде мене на гору.

Боже. Мені так соромно і ніяково. Що жаліла Його - самотнього на білій стіні порожньої хати. А Він - Володар Всесвіту. Тихий Володар. Мирний Володар. Який любить і хоче щастя. Для всіх. І вириває з чорного клубка бездіяльності.

***

Привіт, Боже. Я сьогодні просила у Тебе знак, а Ти дав мені сльози. Багато сльозей. Я відчуваю себе так далекою від Тебе: створила собі своїх богів. Знайшла безліч пояснень. Намагалася обґрунтувати все так логічно і науково. Що Тебе ніби то нема. Що Ти - то пережиток минулого. Що Ти є, але якось так далеко і так колись. Що Ти є, але тільки коли Тебе відчуваю, а коли ні, то забуваю. Я багато собі пояснювала. Обґрунтовувала. А Ти стояв поруч. Як завше стоїш. І зараз стоїш. Знаєш, я іноді Тебе не розумію. Це ж Ти сам утікаєш, і я Тебе ніяк не можу віднайти. Або, можливо, мене випробовуєш, а що якщо забереш від мене свою ласку. Або, важко признатися, сама втікаю…

Сьогодні Ти помер.

Прийди, чи сьогодні, чи завтра, коли воскреснеш. Ти ж є! Я знаю, бо Ти дав мені знак-сльози. Але я знаю, бо Ти є. Ти точно є. Навіть, коли я все знаю і по поличках розкладаю, що Тебе немає, Ти тоді все одно є. І коли помер, Ти всеодно є. І був. І завжди будеш.

Боже, будь. Просто будь. Цього достатньо. І дозволь, щоб в Тобі була я. Попри все.

***

Привіт, Боже. Знаєш, я дуже хочу попросити Тебе бути на першому місці в моєму житті. Знаю, це егоїстично. Бо коли Ти на першому, все на свої місцях. Знаєш Боже, я сильно вірую в Тебе і Тобі і водночас сильно сумніваюсь в вірі. Мій попередній досвід спілкування і взаємодії з Тобою свідчить про те, що Ти є. Хоча є багато сумнівів. Але Ти більший, ніж мої сумніви. Знаєш, Боже. Я не можу зрозуміти, чому речі у житті відбуваються саме так, як відбуваються. Чому я живу саме там, де я живу. Чому саме така, яка я є. Де закінчується мій вплив, а де починається Твоя міць. Але я розумію, що все Твоя міць. Все в Твоїх руках. Все Ти створив. Тобі все під контролем. Всі мої думки, емоції. Але чому я Тебе не відчуваю? Чому я здається кричу впусту? Чому відчуваю пустку і так часто почуваюсь самотньою? Чому в Україні війна? Боже. Віддаю все в Твої руки. Свою волю, свій контроль, свої сили, зусилля, немочі, зневіру. Віру. Слабку віру. Віддаю сумніви. Найбільші мрії і найпотаємніші бажання. Розум, мудрість. Те, чого прагну. Дай мені того, що для мене найкраще. Нехай я буду почуватися щасливою радше, ніж виглядати щасливою. Нехай я відчуватиму всередині душевний спокій і мир радше, ніж буду відомою на весь світ. Нехай я доробитиму добро радше, ніж здобути весь світ заради зла. Господи. У мене безліч різних думок, бажань, мрій. Тільки Ти єдиний знаєш, що твориться не лише у моїй голові, а й у душі та серці. Тільки Ти знаєш, наскільки я слабка і егоїстична. Наскільки хочу відчувати радість, зреалізованість, повноту, причетність до чогось великого. Тільки Ти знаєш те, чого я сама недокінця знаю. Будь ласка, продовжуй чувати наді мною. І над усіма. Допоможи, щоб я не змокла. І була щаслива. Нехай усі будуть щасливі у Тобі: живі і померлі. Дай мені близьких серцю людей.

***

Боже, навчи мене приймати себе, леліяти, плекати, любити і не докоряти. Лише тоді я зможу просто квітнути і розцвітати. Так, як квітнуть квіти. Ти дай води, а я буду просто квітнути і наповнювати пахощами простір. Іноді так важко. Чому ти це допускаєш. Що я роблю не так? Я знову щось не так зробила? Боже, де ти? Чому Тебе згубила? На роздоріжжі. Хочу слави, хочу продуктивною бути. Не можу віднайти спокою. Що я роблю не так? Чому мені так важко? Чому Ти стоїш збоку і на це все дивишся? Який сенс того, що я живу якщо я так мало всього досягла? Боже. Де Ти? Будь ласка, несила. Я постійно чогось прагну, чогось шукаю, блукаю. Я ніколи не знайду в людях те, що можу знайти в Тебе. Чому Ти десь заховався? Чому я нещаслива? Що я роблю не так? Чому немає тої легкості на душі? Чому в мені так багато злоби і заздрості, бажання довести щось сестрам, сподобатися? Чому у мене нестерпне бажання щось міняти і чогось досягати.? Воно не є від Тебе, бо вселяє радше неспокій, ніж мир, радше страх бути осудженою, ніж бажання допомогти. Боже. Навчи мене зрозуміти, чого Ти хочеш від мене. І так жити. Боже. Де Ти? Дай мені спокій. Дай мені чітке бачення, що маю робити. Дай мені почуття зреалізованості. Дай бажання себе реалізувати з любові, а не з гордості. Дай мені бачити Твою волю в моєму житті. Дай розуміти, що все Ти, лише тінь я. Дій, я не буду заважати.

***

Боже, а я навчи-но мене вірності. Вірності Тобі. Навчи-но мене стабільності. Ти бо спокій, Ти бо довершеність, Ти бо мир і тривалість. Навчи-но мене працювати наполегливо без перебільшення. Завершувати справи. Іти докінця туди, куди потрібно. Дай мені витривалості. Вміння любити себе. Менше докорів, більше вдячності. Менше ганення, більше захоплення. Іти докінця. Коли упаду, ставати. Коли кудись зверну, назад повертати. Іти, нехай і повільно, до Тебе. Крізь негоду. Крізь біль. Крізь перешкоди. Зупинятися, передихати, і далі йти.

Навчи йти докінця.

***

Привіт, Боже. Ти знаєш, а я нічогісінько не знаю. Я нікуди не йду. Я, здається, падаю. Лечу. Тільки не туди. А знаєш, Боже, я мале ніхто. Таке слабке і бездіяльне, що дерева поруч біля мене гіганти.

Знаєш, Боже. Я таке мале і нікудишнє. Боже, я знову не знаю, який поворот. Знову не знаю, що робити. Душу розривають безліч думок, порухів серця. Серце сперечається з розумом. І страх. Страх схибити.

А у Тобі немає страху. Принаймні такого, який я, людина, маю. У Тобі немає страху, Ти - любов. А що любов? Це для мене таке велике і на перший погляд недоступне. Навчи мене дисоціюватися від від того постійного прагнення щастя. Від тих цілей, які мене притискають, а не облегшуюють. Хоча, я, можливо, я і не права. Не знаю.

Вкажи напрямок - і хочу піти. Дай силу, і хочу зробити. Дай витривалості, і хочу витривати докінця. Бо так часто погойдує в різні сторони.

Боже, я хочу просто. Просто жити. Сьогодні. Без цілей. Без планів. Лише з однією метою. Не втратити Тебе.

Боже, навчи мене просто. Просто жити, не вигадуючи занадто багато сенсів. Маючи цілі, але не роблячи з них богів. Приймаючи те, що є. Таким, як є.

***

Господи, я знаю, Ти чуєш. Це дивно, але мені до Тебе хочеться кричати. Я нічого не розумію. Чому я не відчуваю ненависті? Чому я не відчуваю співчуття до тих, які загинули, скоріше заздрощі? Що ці люди бачать вже Твоє лице. Не мають клопотів. Не мають журби. Вони біля Тебе. Вони в Твоїх дорогоцінних обіймах. А з іншого боку, чому в мене так багато почуття вини? Я ж могла б більше. Я не кажу вже припинити війну, але могла б перекладати більше. Могла б не переїдати, більше бігати, більше творити добра. Більше любити. Більше молитися. Більше працювати. Більше заробляти. А я – як та свиня.

Господи. Поглянь на мене, таку слабку. Дай мені зрозуміти, що Тобі не потрібна моя праця. Тобі потрібне моє щастя. І тільки. Дай зрозуміти, що Ти – це не хаосний поспіх. Швидше, швидше, більше. Ти мене вже сприймаєш письменницею. Ти мене вже любиш. Я для Тебе вже успішна. Дай мені це зрозуміти. Дай мені Твій успіх. Зовсім протилежний. Такий тихий – тихий. Тихий і малий успіх. Але з великою любов’ю.

...

Анна Єзерська
18+

Нове звучання або Роздумки

Люди забудуть мене

За нікчемну хвилину лише.

Хтось зараз пише,

І це мабуть добре, але

(Ох завжди це – але).

Іноді я сумую за вчора –

В пам'яті ніби чорна діра,

Що поглине пів ясного неба,

Пів темного барва.

Й болить дурна голова

(На щастя, чи на жаль).

Люди говорять, що я

Чиясь таємна фантазія,

А за спиною:"це все дурня"

І в чомусь вони мабуть праві,

Та не хочу вірити в думки свої злі.

Буду вірити добрій брехні.

Так хочу, щоб сьогодні

Тривало до ночі

Полярної, зірки, ведмедиці.

О кроваве вино,

Що наснаги дало

Та нема тут його

(На щастя чи на жаль).

Хочу,

Щоб завтра і не настало

Мені всього мало

І навіть сузір'я не впало

Мені в долоні, не зацвіло

Як моє зламане крило

(Як моє замилине око),

Бо

Ніколи нікому нікого не жаль,

Сміється в лице та печаль

Яка віднесе мене в даль.

Але я тихо п'ю чай

Який говорить:"забувай".

І я забуду, але

Знов, це кляте "але"

Життя нажаль не вічне,

А може на щастя все таки це...

Брудні, як пил люди,

"Сміючись" в нікуди,

Пронзаючи мене ножем в груди,

До чистих думок привели,

Неначе так і хотіли.

Тому,

Не хочу нікого ніколи

Довести, щоб сльози текли.

Всі й так до нитки промокли

Через свої смішні помилки

Краще їх я пожалію,

І печаль чаєм розвію,

Хоч і забудуть мене як повію...

...

Kruhitka_Dobro

рихтований час

а час в петлі... -

метляється від завтра в саме вчора

і навпаки із інверсійним скрипом

заіржавілим маятником

давнім,

давнішим за світи,

поміж яких хитається ледь-ледь.

- ...привіт!... - вітаюся із ним

(з сами собою наче).

вдивляюся ув вічі небуття.

тримаю у руці годинникові стрілки -

їх час при втечі загубив,

коли тікав (із тіканнями в миті)

від болю, стресів і гріхів... -

тікав з усього того,

пакунками вагомими що ми

йому завдали на рамена.

з того й поліз в петлю напевне -

часу у часі крізь часи

ніколи не позбавитися ноші.

бо ж він є ЧАС!...

хіба... - закреслити себе?...

запхати в зашморг самогубства?...

сміюсь!

жартую,

гуморю.

...але зірки нейтронні

зчепилися в борні за право

зчинити вибух порятунку -

затіяти у Всесвіті святковий фейєрверк,

салют життя на визволення часу.

... - хихи...куди призводять жарти! -

всміхаюсь подумки собі.

і зупиняю маятник іржавий,

до блиску вичистив його.

пилюку (не міжзоряну, бува?...),

бруд (кажуть, метагалактичний)... -

прибрав все це

із механізму руху до буття

і стрілки приладнав до циферблату

(нового, бо старий вже зовсім був затертий).

...просвітлений всміхнувся раптом час,

пішов нечутним кроком.

м'яким "тік-так" стривожив самоту

і боєм цісарським,

відлунням милозвучним

подякував зіркам за фейєрверк,

салют пісень у славу

вічності у Всесвіті безмежного простору...

...а я п'ю каву в затишку на кухні

і думаю про те... -

як просто опинитись поза часом,

коли от так от, раптом самотужки

ти відрихтовуєш, вертаєш до життя

годинника давнішого за тебе

на хтозна скільки там століть...

...

Ем Скитаній

відторгнений...

все якось так змінилося одразу...

і онде там,

за брамою відторгнення

маячить світотінями

буття у сьогоденні.

всі кажуть, там,

за брамою цією

розстріляно гуманність,

згвалтовано усі чесноти людства

і кинуто зі сміхом звірині

на остаточне знищення...

того не може бути...маячня!

то поголос людський.

напевне, з переляку.

бо точно там

орудують рашисти,

орки -

вбивці,

злодії,

кати -

голодна зграя,

зомбована у злиднях

зненавистю рашизму...

воістину, війна -

ганьба

й водночас і трагедія народів.

...за брамою відторгнення буття у сьогоденні,

в оборі часу загнаний у кут

п'ю каву.

плутані думки

розплутую... - навіщо?...

коли мене оце штовхають в зашморг часу...

...а дивний дощ... -

ледь чутний

в літню пору

нашіптує імжею молитви...вустами Бога?...

а чи ні?...від мене Богу?...

невже відторгнений у світі від буття

я ще на крок

наблизився до Нього?...

в умиротворенні бо

приспана

тривога...

...

Ем Скитаній

Обійми мене

Обійми мене. Востаннє, як вперше обійми мене

Торкнувшись струн душі. Чому такими далекими

Стали ми? Чи можна любов просто взяти і забути?

Обміни мене востаннє озираючись в минуле…

Обійми мене. Так, знаю, що прощання назавжди

І більше вже ніколи не побачимось з тобою знов.

Так, знаю, що ти зараз просто підеш залишивши

В пам’яті моїй… і в повітрі запах своїх духів

Обійми мене. Всьому колись приходить кінець –

Ми обоє наче вигоріли у цьому танці на двох.

Все проходить… Я більше не друг і не коханець.

Тільки мить зустрічі двох і не рідних і не чужих…

Тож коли ти підеш мені залишаться тільки спогади

Так колись прекрасних моментів нашого кохання.

О, як би я хотів повернути усе назад. Та тільки привиди

Оживатимуть в думках, вириваючи з грудей зітхання.

...

Ruslan Barkalov

Вогонь

Чарівні язички жорстокого тепла.

Лиш торкнись до них - жах.

Вони допомагають, коли навколо пітьма:

Від їх дотику всюди буде крах.

Ці маленькі списи дарують ніжне тепло,

Але лиш коли ти на відстані.

Інакше і бути не могло:

Це ж не ласкаві хвилі на пристані.

В його обіймах нестерпний біль.

Горить наче частина сонячна -

Може сяяти на багато миль.

А маленька жаринка - його мила донечка.

Він наче дикий звір.

Тепло тебе манить, торкнутися хочеш;

Можливо родич далеких зір,

І в оселю його ввійти ти не зможеш.

Воно наче домашній улюблинець:

Ти його годуєш, тримаєш вдома,

А як приборкати - знає лиш митець.

Й іншим ця наука невідома.

...

Юлія

Орхідеї

Перед закритими очима бачу їх.

Тоненькі білі лінії, криві, як сміх.

На воднім полотні неонові бордюри,

Той рівний стан перлистої фігури.

Перед очима блиски орхідей.

Їх тонкі лінії, мов відображення моїх ідей,

Моїх думок, що піднімають над землею,

І я пливу, поглинута по плечі течією.

Я майже відчуваю запах орхідей отих.

Солодких, білих і, як я, крихких.

Я відриваю ноги від землі, а потім знов стаю.

Не падаю, все далі йду.

Мене підхоплюють спокійні хвилі,

І я, затримавшись в повітрі, пролітаю милі.

Я повертаюсь кожен раз на землю.

І кожен раз стаю на своє місце древнє,

І кожен раз мене тримають ноги міцно,

Якби трагічно повітря в легенях не тисло.

Сей раз перед очима білі орхідеї.

Такі б тримати в королівському музеї,

А я за них хапаюся руками

І більше вже не відчуваю землі під ногами.

Я більше не вертаюся на своє місце старе.

Мене згубила біла орхідея. Мене!

Тепер хай краще моє тіло море забере.

Мене! Мене більше нічого туди не верне.

Тоді зросте на тому місці орхідея біла,

Пом'яне моє крихке тіло і буде це моя могила.

А я в польоті над бурхливим морем

Прикрию очі і побачу їх — мій страх і сором.

Ті білі лінії неонові, тривкі й перлисті.

Прекрасні орхідеї та їх коричневе, зів'яле листя.

І я без страху ринусь вниз, у синє море.

І я забуду орхідеї ті, що викликали мій мовчазний сором.

...

diastrofa

Земля

Не далеко - близько,

Не широко - вузько

Моя простяглася земля.

Там бузковим цвітом,

Жарким теплим вітром

Буяє душа моя.

І в небо, як гори,

Вперлись терикони,

І лине шахтарський сміх,

І на перегоні,

У зорянім полі

Чути як трактор стих.

Там тихі ночі

І чорні очі,

Там милий сестринський спів.

Там мідний світанок,

Поцілуй на останок,

Там наша любов між полів.

...

Данила Чаглій

Доріг є тисяча...

Доріг є тисяча й мільйон вузьких стежинок,

Що вквітчані ведуть в далеку путь.

Ведуть до світлого життя з тіні глибинок,

Де вітер комусь стрімко б'ється в грудь.

Як вибрати із них? Якій життя принести,

Щоб гордо йти до таємниць буття?

Куди звернуть, коли на перехресті

Ти заплутав і стер усе взуття?

Я дам тобі пораду: слухай серце!

Своє, чужі! Почуй же їх биття!

Прислухайся й сміливо йди на герці,

Куди тебе запрошує життя.

...

Данила Чаглій

Убивця, що з Богом

Вітер бушує

Я наче орлом

Сімейство будує

Мурашка під склом .

Хмари у небі

Як людська доброта

Це так далеко

Від дійсності сна.

Дерево падає

У річку надій

І всі не вірять

У свідомості дій.

А я незалежно

Від ризику й смерті

Радію безмежно

Убивству відверто .

Наче ті блискавки

Очі у гніва

Чортячі блискітки

Кровавого дива.

Виросла з оком

Остання троянда

Вилізло боком

Убивство й страждання.

Помутнів розум

Від правди світів

Вколюєш дозу

Щоб усе зрозуміть.

Падають душі

В бажаннях своїх

Робити змушений

Приказання богів .

Пахне калиною

Кров у вдівця

Хлине рікою

Смерть з олівця .

Посаджу квітку

Ту останню , що з оком

Маєш відмітку

Під боком що з Богом.

Смерть непомітно

Прийде з ножем

Усе відмінно

Пройде , усе.

...

Олександр Магура

Я до безтяти закохана в...

Яровий вітер, чадне узбіччя,

Донець, терикони та гроні

Озер-кар’єрів, вечірній туман.

Блискучі левади, намисто вогнів

Елеваторів, міст, машин та

Зірок. У гуркіт моторів

Трамваїв, заводів, пташиний спів,

Як стелиться, наче

Море, буяє, пшениця-ковила,

Ич, під стукіт вагонів.

Зморений ранок, молитву в

Апостолів день, ранкові дзвони,

Коштовні хвилини вітання,

Окраїнні стежки, широку дорогу,

Хмарні полудні,

Артемівський профіль, ставні

На хатах старих і спалахи вікон,

Авангардні провулки, старечі дуби

В балках, у садках, біля школи.

...

Данила Чаглій

Душа летить

Завиє бешена лисиця

І попаде дитя у ад

І потерчата у в'язниці

Потягнуть до життя назад .

Душа летить у лісі темнім

Зриває вітром листя все

На шиї висне мокрий камінь

У прірву привидів несе.

Серед могил поляжуть квіти

Це пам'ять родичів завжди

І прочитають віршик діти

Сльози померлих це дощі .

Трави укриють все на світі

Співай латинську пісню мрій

Чумою краще захворіти

Чим відьмінських читати дій .

Нарешті серце затріпоче

Що пам'ятало голос зла

Ненависть в ньому все заточе

Це є доросла смертна гра.

*Співай латинську пісню мрій- вважається що латинь , мова світу після смерті.

...

Олександр Магура

Біль

Війна чужою мовою

Зброя нашим пеклом

Біда з сльозивой торбою

І душі чорним небом.

І крові море вулиця

Людей,тварин, птахів

Так очі горем муляться

Але співаєш гімн

І діти зараз моляться

Цвіте тернистий путь

Аж діти босі коляться

Якщо вже не помруть

Цим трупи в річці стеляться

І в серці чорнота

Збива людей як кеглі ті

Причудна марнота

В холодні ночі в погребі

А в теплі дні в траві

Кидають хижі погляди

На людськії хати

Патрони в магазині

І трупи у ямах

Лежать чужії голови

У себе у ногах

Посаджу гарну вишеньку

У трупі москаля

І люди в Україноньку

Москалик на гілля

...

Олександр Магура

Дощ, цигарки, ножиці

Сіре марево ранку —

Світлих дощів діаманти

Грають небес забаганку,

Летять вниз під бій курантів,

Розсипаються в прах,

Щезають в тумані…

Чи то цигарок запах

Вводить в оману.

Два недопалки на асфальті

Мочить нещадний дощ.

Крові багряної вартість

Змита водою з площ.

Смерть на балконі засіла…

Більш не скидатимуть

Цигарок недопалки сірі

Тонкі пальці просто в бруд.

Де ще вчора життям

Скляні очі блищали,

Смарагда волосся

Руки палко зрізали,

Лезо шкіру смугувало…

Вже сьогодні його немає.

Срібні ножиці одіялом

Висохла кров укриває.

Надії більше немає —

Та є пурпурові світанки.

Життя людей нещадно ламає,

Смерть же ховає останки.

...

diastrofa

Подушка

Чорне небо, місяць лищить діамантом.

Їй не тяжко — їй сильно, їй просто занадто.

Схопило серце горем, болем.

Скрутило плечі, тягне додолу.

Летить вниз, збиває коліна.

Кров тече, брудна, наче сіра глина.

Земля глевка, вона тоне в болоті,

А її далі топлять, глибше в скорботу.

Тягне руку вгору, бідна, ще трішки…

Затримала подих, секунда — досягла ліжка.

Жорсткий матрац пилить, здирає шкіру.

Ще зачекай, все буде добре! Вона не вірить.

Слухає пісню, старий білий навушник.

Промокла наскрізь від сліз подушка.

Печуть, горять, сверблять удари,

Перехопило подих, кисень забрало.

Нічого плакати, живеш, не вбило!

Хіба що взяло серце, витягло і розчавило.

Як ті землетруси ходить колом земля.

Чи то погляд пливе, бо тріщить голова…

Трусить тіло, агонії, хрипи, крики.

Душі більше немає, вона душо-каліка.

Пусткою віє, завірюха, смерч, ураган.

Не витримає, насипте нещасній курган.

Ніч підходить, гладить щоку, цілує в ніс.

— Поспи, — шепоче, — вже досить сліз.

Вона всміхається, дивиться в темінь, глузує.

Досить? Не досить, серце надривно горює.

— Стільки крові не тече венами в тілі,

— хрипить вона мовчки ночі на вушко,

— Скільки страху, сліз, крику й болі

Терпить щоночі моя подушка.

...

diastrofa

між побитих часом тарілках

я не кохав тебе ще ніколи

ніколи за весь цей час

я не розумів твоїх балад про погоду

і за що ти марнуєш мій час.

але зараз я усе розумію

я віддав би за тебе навіть життя

тільки ти можеш дати мені, те єдине

що рятує людям життя.

тільки ти можеш дати любов

яка не буде залежна від когось

вона не вільна, як підліткова

і не бурхлива, як хвилі життя.

адже ми й не маленькі,

не діти, але все ще люди.

втомлені й стерті у попіл цим темним життям.

стоячи так на розмальованій кухні

між побитих часом тарілках, хоч

не було наміру зіпсувати і розбити усе на шматки, ми замислюємось лише про майбутнє

і знову марнуємо час.

поруч із нами немає кота,

немає собаки, дитини.

ми живемо тільки вдвох у старій, японській квартирі. і немає більш сенсу життя,

ні у мене, а в тебе ще відтоді.

ти забрав мої роки життя

лише доторкнувшись рукою.

але я досі не пожалів,

що зустрів тебе в тому бою.

...

віоленл

В пустелі...

В пустелі сорок днів давно минуло

В молитві й пості день і ніч

І вже коли втрачав Він силу

Диявол сміло приступив тоді

«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –

Візьми і їж! Хіба ж у тому зло?

Невже не хочеш? А чи не голодний?

А може сили сотворити чудо не стає?

А ось гляди, моє все царство…

(І враз перед очима всі царі і сильні світу

Що правлять в ньому, із його вини

І війнами народи травлять,

Бо слугами вони є сатани)

Скажи ж мені одне лиш слово –

Рогатий далі не вгавав – що я тут бог

Признай! Признай за мною право

І правити тут на землі ти будеш ними

Бо все моє! Мені воно все передане

І маю право я на всю і свя

Тож тільки скажеш і перейде

До тебе в руки влада ця!»

«Геть сатано, брехливий блазню –

Ісус відказує йому – Твоє ніщо!

Бо ти лиш раб і сотворіння

Що збунтувало і відійшло!

Тобі тут не належиться нічого

Бо тільки Богові возносити хвалу

Творцеві й батькові усього

Молитву слави й вічну похвалу!

Не спокушай ти більше свого Бога

Бо Я прийшов спасти рід цей

А тобі в пекло лиш одна дорога

І зникни назавжди з перед очей!

Я в жертву йду себе за світ принести

Щоб кожен, хто повірує спасіння мав

Щоби навічно зло із сердець стерти

Щоб кожен вірив, мав надію і любив!»

...

Ruslan Barkalov

Незламні оборонці

Б’ються останні спина до спини,

Встояли люди, не встояли стіни,

Іспанський дрифт філіппінського Рорка

Страшніше фантазій п’яного орка.

Вже підкотили під стіни гармати,

Та не здаються іспанські солдати.

Балер борониться, скільки є змога,

Знаючи, що не підійде підмога.

Горді нащадки Ернана Кортеса,

Честь і свобода – конфлікт інтересів.

Останній шанс білий прапор підняти,

Та б’ються іспанці попри їх втрати.

Їх покидають останнії сили,

Їм на чужині готові могили,

Балер борониться, скільки є змога,

З вірою в себе під захистом Бога.

...

Георг Аджаріані

БЕZДУШНА БРЕХНЯ

Екрани, екрани, безліч екранів,

Для них слово правди – фігня…

Медійні дурмани провладних шаманів –

Беzмежна Беzкарна брехня…

А вуха забиті ватою…

Безумство за віру сліпу є платою…

А очі закриті крилами –

Медіахолдінг нечистої сили.

В байти і біти кров і біль

Тарансформує брехливий кисіль.

Увага, знято!

Картинка зарплати...

Іллюзія правди…

Священний обман…

І медіафейків клубиться туман,

Стискаючи інформаційний аркан.

29.03.22

...

Георг Аджаріані

БЕZДУШНИЙ ШОУБІС

Не здатен хто людей любить

Та про любов співає,

Хай знає: лиць двох не носить,

Дві правди не буває.

Не можна мати дві душі

В одному смертнім тілі,

Коли одне кричать вірші,

А інше каже діло.

Не тим мир нести у пітьмі,

Хто війни вихваляє,

Не тим кричать «Будьте людьми!»,

Хто співчуття не має.

Не в того золота душа,

Хто ритм світу чує,

А хворим сиротам гроша

Іржавого шкодує.

Лишає вогняна борня

Розплавленії берці,

А голос золотий – дурня

Без золотого серця.

26.03.22

...

Георг Аджаріані

ОСТАННЄ ЛИСТОПАДА

Колись давно, п’ять років тому,

Вечірнім Києвом я йшов

І, повертаючись додому,

Магічне я люстро знайшов.

Чарівний спів із нього чувся

Про осінь, весну і зиму,

Про все на світі я забувся,

Крім тої, що в люстрі тому.

Отої, що пісні співала.

П’ять років слухав я люстро,

Та якось дзеркальце упало

Й потрапив я в його нутро.

В магічнім замку опинився,

Його володарку узрів

І до землі їй поклонився,

Як кодекс лицарський велів.

Вона сказала: «Як почути

Ти зміг магічний голос мій,

То можеш чари ти відчути

І буде з тебе чародій.

Як ми навчишся ти літати,

Варити зілля будеш вміть,

І дим на квіти обертати,

І мову звірів розуміть.

Ми голосом своїм керуєм

Світами, скільки зір сягне,

Піснями атоми шикуєм,

Та все ж закляття головне –

«Начхатус» - робить невразливим

До куль, мечів і заклинань,

До сліз, що ллють неначе злива,

До бід чужих, чужих страждань».

І я сказав: «Якщо ми можем

Ці дивовижі витворяти,

Давайте ж людству допоможем

Усі хвороби подолати,

Позбавимо людей від раку

І СНІД ми зможем злікувать»

Вона сказала: «Неборако,

Не розумієш – нам начхать!

Бо нам тварини всі дорожчі

За неотесаних людей,

Ми не марнуєм час і гроші

На порятунок їх дітей.

Та ми рятуємо природу,

Скорочуючи їх число,

І в тому наша є свобода

Щоб іншим не робить добро».

Я мов під кригу провалився:

«Без співчуття як можна жить?»

Вона сказала: «Ти втомився,

Іди в покої відпочить».

В покоях я прилинув вухом

До криводрітної стіни,

І диво дивне, я підслухав

Як говорили кажани:

« Володарка нам наказала

Чар-зілля зготувать мерщій

І щоб у вуха заливали

Ми гостю чортів той напій,

Щоб за сиріт не турбувався,

До хворих співчуття не мав,

А тільки магії навчався

І господині слугував».

Мені аж трохи лячно стало…

З собою це не дам зробить!

І вже біжу я до порталу.

Кричить володарка: «Спинить!»

І заклинанням «Депутатус!»

Стріляє в мене метр Вакар,

Та протичарами «Начхатус»

Я відбиваю цей удар.

Вакар могутнім хоч здавався,

Та посередньо чаклував,

А метром він тому лиш звався,

Що тільки метр у зрості мав.

Та Велк Лячко мій шлях блокує

В руках з сокирою війни,

Чотири з двох його холуїв

Мене обходять зі спини.

Тут дон Риттулла роз’явився,

Кричить, аж вітром гне траву:

«Як в цю секунду оселився,

То значить я вже тут живу!»

І він Лячка нокаутує,

Шахідський пояс з нього зняв,

А поки все навкруг нуртує,

Коалу Хутлер обійняв.

Та враз і він перелякався,

До пацюка подібним став

І в бункер пліснявий сховався,

Де незабаром дуба дав.

А поки всі на те дивились,

Я до порталу враз чкурнув,

Поки не бачить її милість,

До свого світу застрибнув.

Мені у спину полетіли

Десь двісті тисяч кріс-ножів,

Але кольчугу із мітрилу

Лише один клинок пробив.

Навіщо ця могутність, статус,

Я це ніколи не жадав,

Я чарами: «Контрначхатус»

Магічний купол з себе зняв.

Чарівне дзеркало розбито,

Магічний голос з нього стих,

А я на користь Охмадиту

Кидаю сотню золотих.

Бо чарівник не той, хто знає,

Як всякі зілля готувать,

А той, хто іншим помагає,

Хто диво здатен дарувать.

04.01.22

...

Георг Аджаріані

БИТВА НА ФЕРМОПІЛЬЩИНІ

Прийшли москалі всі такі на понтах,

Що довго ішли по тернистих стежках,

Їм Крим подавай та третину Донбасу,

Бо хочуть землі і води п***раси.

Та ми – українці – хоробрі орли

Відразу москалику відповіли:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись."

На танках вернулися ті москалі,

До нашої ласі кацапи землі.

Та в нас, українців, козацькая сила,

Ми їх порішали всіх при Фермопілах.

А як московіти прислали посла,

То Рада москалику відповіла:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись"

2021

...

Георг Аджаріані
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
20.09.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

От і настав час привітати переможців та учасників з результатами "IX Всеукраїнського літературного конкурсу «VivArt»"! 🥳

... Детальніше
Блоги
Привіт, осене або Блог осінніх текстівЛана Філлі
02.09.2023
Хто з вас любить осінь? А хто ні? А хто любить про неї писати? Перегляньте свій творчий доробок - д ... Детальніше
Допомога 13 окремому зенітному кулеметному батальйону Мавка (Ганна Заворотна)
12.07.2023
Мій знайомий письменник, журналіст, фотограф, музикант, природоохоронець, політолог, кандидат політи ... Детальніше
🇺🇦 З Днем захисників і захисниць України! 🇺🇦Аркуш
01.10.2023

Щира шана всім, хто зараз боронить нашу землю та наближає перемогу! Дякуємо за вашу звитяжну працю! Повертайтесь живими та неушкодженими! 💙💛

Слава захисникам і захисницям України! ✊🇺🇦

... Детальніше
Друзі, роман "Срібло і золото" закрито для редагування і доповнення. Джей Даркош
01.10.2023
Оновлену версію і нові глави очікуйте орієнтовно в січні. Дякую всім, хто читав, коментував і підтри ... Детальніше
Партнер-кармаАйлін Руж
02.10.2023
Коли знаходиш свою людину, що в точності схожа з тобою, твоїми смаками, світоглядом, але є одне «але ... Детальніше
Перша в друк.Мак Карсегі (Сергій Макар)
01.10.2023
Привіт, дорогі друзі та читачі! Книга «Рейд» йде в друк. Спершу, звичайно редактура) Насправді не ма ... Детальніше
На Аркуші вже:
7715читачів
76652коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: