Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Драма (900)

Думки в голос

Чи досі ти читаєш ті вірші,

Які я ночами писала тобі,

В яких я розкривала свою душу,

А ти завжди всміхався й обіймав?

Я писала про свою любов,

Як хочу я з тобою буть,

Малюю строки знов і знов,

Аби ти їх запам'ятав.

Ми зараз навіть не вітаємось,

Проходячи повз одне одного,

Та кожну ніч питаюсь в себе,

Чи досі ти мене кохаєш,

Та чи досі ти читаєш ті вірші,

Які я ночами писала тобі?

...

Владка

Скажи мені прощаю

Що за митець в тобі

Чи та кого я шукаю,

Скажи ласковими устами

Чи та кого в душі маю?

Що ти для мене,

А для тебе хто я,

Краса нетлінна як про мене

І точно ж не моя!

Чи ти прийдеш -не знаю,

Чи скажеш ласково на ніч

Отим небесним голосом «Прощаю»

Чи зникнеш розтопивши піч?

Не знаю! Оце мене вбиває,

Що ти така і хто така -не знаю

Оце мене лякає,

Скажи мені «Прощаю».

І в далечині зникнувши

Кажи і далі «Прощаю»,

Відлунням в серце проникнувши,

Скоріше, ти ж бачиш я угасаю!

...

Діана Гобой

Самотній хлопчик

Самотній хлопчик сам на сам,

Йому я дар усмішки дам,

Щоб умів життю радіти

Щоб був вільний як ті діти,

Які веселяться й грають- турбот не мають,

Які віру в серці мають і по ній вчиняють.

Самотній хлопчик на лавці сидить

Та ось раптово приходить мить,

Що життя усе його міняє

І уявлення про світ ламає.

Хоч сумно про це говорити,

Але він не знає як далі жити,

Бо все що він взнав як камінь на серце лягає

Тож його постійних спроб невдача утомляє,

А він щасливим хоче бути й спокій мати

І як перемогти й незворушним бути- усе в собі тримати?

Самотній хлопчик знайде шлях

І кине всім він у серцях,

Що буде боротись за добро і справедливість

І що вічне не проміняє на мінливість

Хоч як би було важко- він вистроїть

І буде виборювати собі вічних радостей мить.

...

Діана Гобой

Ромео

Ромео в далекі дороги іде,

У безкрайні поля на чужину він бреде,

Щоб людей рятувати по світу

Коли впаде остання квітка білого цвіту.

Він поїхав у далекі краї-

Що чекає його на цій чужині,

Далеко від родини,

Дітей і дружини?

Ти вершиш добро,

А чи люди це цінять,

Чи думку до тебе свою змінять?

Ох Ромео в краю цім ти страждаєш

І що з цього ти маєш?

Чи люди добро твоє оцінили

Чи цього вони хотіли?

Інколи за добро вони тебе карають,

Бо не знають що з тобою вони неправильно вчиняють.

І що з цього вони мають,

А нічого доброго.

Не оцінили вони того що Бог посилає,

То нехай краще їх покарає!

А Ромео –герой буде далі йти,

Щоб світ перемогти!

...

Діана Гобой
16+

Мій Шевченко

Ох Шевченко, сивий, любий,

Як тобі на небі і в землі і у твоєму Дніпрі зараз?

Чого ж тебе завжди згадують,

Коли ллється червона кров?

Від страшної загарбницької зброї,

Що не знає навіть жалю до людей…

Кров українського народу твого ллється,

Який ти так намагався врятувати багато років тому,

Віддати йому ті блакитні крила волі -

Думи нашої землі.

Пишучи про це на своїх сторінках старих книг,

Немов як той ураган кохання,

До власної неньки України…

Тоді дай відповідь мені, будь ласка,

Чого тебе згадують лише тоді,

Коли падають кам’яні пам’ятки на землю червону?

Вони перетворилися від ваги танків на крихти,

Не залишаючи після себе нічого живого,

Окрім звичайного сміття

В очах тих окупантів.

І твої пам’ятники старі падали,

Веселячи тих, хто лише зовнішністю схожі на людей…

Але і ти, і я знаємо одну правду червону:

Ти не впав,

Не впадеш ніколи,

Й твоя постать блакитна,

Яка міцніша за граніт.

На місці того каменя зруйнованого стоїть,

Дивлячись на хаос навколо -

На ті вибухи шалені.

Дивишся ти, як твій народ вбивають…

Намагаються забрати в нього очі знову

І поховати десь біля хатинки звичайного пса,

Забувши, що такий народ був колись.

Бачив ти це багато разів,

Однак твоє слово завжди вітри волі та долі піднімали,

Підіймали ті криваві хмари страждань і болю,

Підносили їх до очей Бога.

Проте і ти, і я знаємо,

Що Бог помер ще тоді,

Коли людина вперше вбила брата.

І надії на інші небесні сили зовсім немає,

Але ти знав, що Бога немає на землі.

Вирішив замінити його,

Стати символом вітрів у складну годину,

Пишучи про силу українського народу.

Та потужність кривдника у річках синіх втопить,

В лісах чорних поховає,

Птахів на небі залишками від тіл нагодує,

Не маючи краплі жалю…

Лише кришталеві сльози

Від мертвих тіл побратимів…

Тоді, Тарасе, відповідай:

Чи бачиш ти майбутнє в очах твоїх птахів,

Коли ті над Дніпром пролітають?

Зараз молодих соколів багато на твоєму безхмарному небі,

Вони ту пісню горду твою співають,

Даруючи силу тобі й твоїм братам і сестрам силу сонячних крил,

Знову перероджуючи вас на сторінках гарячих сліз,

Немов тих серафимів у вогні,

Але, Тарасе, чи бачиш ти майбутнє?

Чи бачиш ти майбутні річки?

Які навіть Дніпро зможуть пересилити.

Чи бачиш ти молоді зелені гаї?

Чи ти бачиш темряву нічну у своїх очах,

Коли замість червоних поллються блакитні дощі?

В тій темряві є звичайне сонце,

Багато різних зірок,

Проте майже немає твоїх зелених гаїв

Або тих молодих сильних птахів…

Вони щезли кудись,

В зовсім інші світи,

Немов їх чума скосила

Під час вогняних дощів…

Дай відповідь мені, Шевченко,

Чи бачиш ти свою труну,

У яку тебе можуть знову покласти,

Повністю забувши у лісах живих?

В якій ти будеш лежати гнити,

Втрачаючи цінність твого слова,

Поки знову смак крові червоної не скуштуєш…

І тільки тоді

Твої сторінки віршів вітри колихатимуть,

Сидячи на небі,

Що над головами людей в їхніх очах…

...

Пан Осадчий

Кохана, не плач, я захищав Україну!

Кохана, не плач, Я захищав Україну.

Від буйних ракет захищав я тебе.

Обійми на останок мою ти родину,

Коли привезуть мене в домовині.

Ти вибач, що разом не дійшли ми до РАГСУ,

Що вдвох ми не стали на весільний рушник.

Замість білих свічок, запалала лампадка,

А очі в сльозах від чорних стрічок.

Мені дуже важко дивитись на сльози,

В яких задихаєшся в темряві ти.

Маленька моя, я завжди з тобою

З небес захищати тепер буду завжди.

...

Квіта Веснівська

В памʼять про Героя Богдана Міхалакі

Я скоро буду вдома, мамо!

Шкода, що тільки у труні.

І ти не плач, бо я - твій янгол,

Який завжди на полотні.

Ти бережи мою красуню,

Мій оберіг, моє життя.

Як хтось заграє, я почую

Моєї скрипки струн ниття.

Нас тут багато, мамо, знаєш?

Не ти одна кричиш в тиші.

В моїй кімнаті все шукаєш

когось…для спокою душі.

Я скоро буду вдома, мамо,

У снах зʼявлятимусь тобі.

Ти знов згадаєш ту годину,

Як я загинув в боротьбі.

...

Квіта Веснівська

Останні дні хвилин останніх

Останні дні хвилин останніх,

Проникають в душу спогадами мрій ранніх,

Як же вони в душу проникають,

Останні хвилини раю спопеляють

І пронизують мене до болю,

Що приходиться круто міняти долю.

З раю в пекло наче з тепла в холод

І пожирає мене духовного спокою голод.

Як же хочеться продовжити незрівнянні ні з чим солодкі миті,

Чарівні мрії й спогади радістю покриті,

Як цього хочеться: та доля диктує нам свої умови

І доводиться надягати на себе трудів тяжких окови.

Останні дні хвилин останніх,

Кудись ідуть щастя забираючи

І притуплюють гарні спогади їх стираючи,

А серце щемить гулко стукаючи,

Мене усю зсередини мучаючи,

Але я надіюся що рай ще до мене вернеться,

В душі спокоєм ляже і в серці приємним трепетом озветься.

...

Діана Гобой

А Ви спитайте...

А ви мене спитайте — чи кохав я Вас колись?

Як темна ніч закохана у світлий місяць.

Дивіться, он зоря під ними мерехтить,

Тендітної любові тихий свідок.

Ви ж бачите: моє життя — це вам мої зізнання,

А сумніви й надалі мучать ваші сни.

Ви так жадали відчувати на собі моє кохання,

Що й зовсім позабули його крихти берегти.

Та Ви хоч так в моїх очах прекрасніші за місяць,

І з Вами темна ніч всього лишень блакить.

Ви вибачте — любив я вас таку недовгу вічність,

На жаль, та вже не взмозі днина ніченьку любить.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Це, мабуть...

Це, мабуть, в тридцяте, як мене заарештували за понівечену й муровану душу,

Це, мабуть, в двадцяте, як мене звинуватили у власних зневажливих снах.

Це, мабуть, я в соте відчула, як нестерпно все тіло чужі погляди душать,

І як твої всі принадливі дотики роз'їдає нова автентична пітьма.

Це, мабуть, я вперше схотіла тебе обійняти,

І згодом забути тюльпан у твоїх чарівних руках.

Це, мабуть, я вдруге зажадала безпричинно тобі довіряти,

І в тисячний раз так швидко втекти від спокуси в обнадійливих твóїх словах.

Це, мабуть, не вперше я знову тону в недовірливих і марних містах —

Таких солодких, як вата, яка так мене колись вабила на твоїх рожевих вустах.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Мила плаче

А мила плаче, тай плаче.

Так, що дощі підуть солоні.

Від смутку, обличчя дівоче,

прикривають руки холодні.

Потім сидить, та німа дивиться кудись...

ковтаючи журбу як отруту.

Та ти лишень на неї подивись,

як згадує історію забуту.

Настали ж для милої часи паскудні,

невинна душа немов стала важче.

Та прикривають обличчя руки холодні

А мила плаче, а мила плаче.

...

Нінель Кохана

Жовті тюльпани

І по волі, руки обіймають жовті тюльпани.

Не хоче дівонька думати, що це її коханий.

Та щоки червоніють, долоня трясеться...

Коли вже це в світі схаменеться?

Сухе повітря колихає прапор над труною,

бажає так героям, відпочинку та покою.

Мовчить, у думках дивиться на нього,

такого рідного, щирого та дурного...

Питає бідна, лише губами: «Чому?»

Дивиться на неї спокійно, думає що сказать йому.

Лише посміхається, каже: «Я тебе люблю,

і настав ранній час, на той світ я іду»

Падають окропом сльози на тюльпани.

Дівчина цим, все тре й тре на душі рани.

Щоки від горя бліді, долоні ще тремтять,

Вона лише буде дивиться на нього і мовчать.

...

Нінель Кохана

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним...

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним,

Приділяла тобі всю увагу і час.

Я гадала, що ти - це єдине у мене

І губилася в просторі, серед скупчених мас.

Я турбувалась про те, що там стане із нами.

Підбирала слова, додавала прикрас,

Конструювала сюжети, підганяла мотиви.

Свято вірила, що ніхто не посварить цих нас.

Але вийшло не так, все не так як гадалось.

Я була насправді в цьому світі сама.

Ти був дуже добрим, але все ж віртуальним

І я мала діяти далі знову одна.

...

Вікторія Сиволап

Каяття

Колись давно була та мрія

Залишить рідний отчий дім,

Колись давно мій сум овіяв

Будинок, в жалю що був нім;

Тоді в кімнатах мовчазних

Страхи нав'язливі ховались,

Тепер же спогади про них

Слізьми з очей моїх зривались.

Я шлюб пізнала і життя,

Все, що здавалось променистим;

А зараз жевріє чуття,

Що посвіт вкрадений нечистим.

У морі безвіснім буття

Свого притулку не зшукала.

І хвиля, повна каяття,

Мене додому повертала.

Тож прощавай, безодне темна,

Бувайте, береги чужі,

В минуле шлях торую, певна –

У славне царство для душі.

Та як почую голос любий –

Здолаю знов тернисту путь,

Про страх, невпевненість і втому

Готова я відраз забуть.

Дарма що ранок квітне в небі

Й сади Едему шелестять,

Бо, Вільяме, тобі, далебі,

Готова серце я віддать.

Ні шторм, ні буря сил не мають

В душі утіху ту спинить,

Коли на твої груди зможу

Свою голівоньку схилить.

Переклад вірша Шарлотти Бронте (Charlotte Вronte – Regret)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Благаю

Давай втечемо далеко

Де будемо ти і я

Давай втечемо навіки

І будемо там одні

Давай втечемо з тобою...

Ти чуєш мене, чи ні?!

Ми підемо десь далеко

Втечемо від горя й жалю

Я тебе так кохаю...

До себе тебе пригорну

Я ж тебе, любий, благаю

Я ж тебе, любий, молю...

І забери мій страх!

Давай втечемо долеко

І будуть посмішки на вустах...

Ти знаєш, а я стомилась

Твоя дівчинка теж жива

У неї буває, навіть, інколи болить голова

Її теж накриває відчай

І підкорює чорний страх...

Та вона піднімає слухавку

І сяє посмішка на вустах...

...

Валерія Дроздова

Пишу я знову щось про себе...

Чарівні очі сяють в ночі,

І сум дівочий повсякчас,

А сліз не видно,

Й давно немає.

Самотність вдома поселилась,

І обвела все навкруги.

Чи бути одній непогано?

Чи бути самій зовсім зле?

Не завжди я знаю,

Чому я обираю людей не тих,

А не себе.

В біді буденній поряд я завжди у себе є.

Хотілося б наповнитись сповна увагою, любов'ю,

Щоб більше не хотіти, не мати спраги у цьому,

Але довіритися комусь важко.

Відкритись повністю – інтимно.

І як це брати й не давати?

І як це думати про себе?

Це егоїзм, скажуть усі кому не лінь.

Думати про інших це добро.

Чому ж не видно альтруїстів?

Мабуть, правда десь по центру.

І так завжди, шукаєш відповідь на питання,

Приходить думка рішуча й одна.

І вірш живе своїм життям,

Думки свої я викладаю.

І легше стане на душі,

Неначе це почув хтось.

– 07.04.2023

...

Надя Кулик

На межі

Життя сповнене випробувань іде

І сповнене тяги проблем серце те.

Страждає стомлене пошуками серце

І гірко глянути через гріховність у люстерце.

Ах, молоді роки, дурниць зроблено багато

Й прощає милосердний наш Небесний Тато,

Але іноді заблукавши- людина душеньку погубить

І втратить той зв'язок що з Отцем, Який його так любить.

О, як же хочеться вернутись і виправити помилки

І Богові молитись, кажучи «Прости»!

Як жаль що час вже не повернеш,

Адже повернувши час- на шлях істини звернеш!

Та час не відмотати,

Тому нам треба тут і зараз себе виправляти!

А гірко плачучи від докорів сумління,

Повільно приходить до свідомості прозріння.

А прозріння- то істина, яка вільними зробить

І тоді- то людина гідне похвали Бога зробить.

А наш люблячий Отець усе пробачить

І силу волі Він в людині тій побачить,

Коли щиро покається вона

І відпустить тоді серце тяга!

...

Діана Гобой

кохання?

Знаєте серце розривається навіть коли кохає,

хоча якщо так,то це кохання?

чому коли слова холодні летять,коли навіть мовчання,

ти сприймеш це як найболючіше прощання?

і як би ти не згладжував провину,і не казав солодких слів,

розбите серце завжди покаже вихід,і не залишить на душі слідів.

...

julii

Муки душі

Найгірше для людини,

Коли душа її рветься на частини,

Бо не бідність і не холод

І навіть не голод,

Людину зморюють- ведуть в погибель

Це неначе потрапити під ливень,

А ніде прихиститись- утекти,

Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти.

Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш

І що поробиш- така доля, від неї не втечеш,

Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш,

Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш,

А прийде час- приймеш випробування як покору

Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару.

Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала,

Тільки от чому її духовна природа не гарнішала?

І як знайти рівновагу серед страждань і мук,

Що серце пронизають- наче лук?

Коли знайдете відповідь- скажіть мені,

А то у мене тільки запитання одні

І вони без відповіді душеньку не гріють,

А лиш серце розриваючись- тліють!

...

Діана Гобой

Моя душа у клітці

Моя душа мов у клітці

І ловить диявол мене у сітці,

Вириваюсь і борюсь як можу

Лиш в християн я бачу долю схожу.

Страждає серце, сильно б*ється

І остання воля на вітрові в*ється.

Дощ іде ,змиваючи усі надії

І спопеляє вогонь людських підступностей мрії.

Ніхто нікого в світі не розуміє,

Лиш злочинами втягуючись мліє.

Усі усіх зраджують не уступаючи ні в чому

І правда щира полягає в тому,

Що люди безбожні живуть у світі цьому

І віддають себе на службу злому.

Ах, як хочеться кричати від болю

І як тут віднайти духовну волю?

Коли усі усіх втоптують в грязь

І зодягаються у лицемірну масть.

Ніхто мене не чує,

Кожен щось своє будує,

Але коли ти не такий як всі- ніхто не вчує

А лиш долю твою зруйнує.

Ісус теж був не такий як усі

Тому Його не слухалися люди,

Занадто розумними вважали себе- ходили в пітьмі

І спотикалися через гріхи усюди.

...

Діана Гобой

За тобою тужу

Щохвилини за тобою тужу,

В гріховній насолоді горю

Й вигнання мене не зупинить,

Адже я тебе так сильно люблю,

Що й бідолашна згораю.

Раню себе і тебе, але нікуди не піду

Я до останнього не відступлю,

Тебе на чужину самого не відпущу,

Такого як ти я уже не знайду,

Тому не йди сам на смерть- я молю,

Я ж бо від туги за тобою помру,

Бо й дня без тебе не проживу,

А поки є ти- знаю ради кого живу.

...

Діана Гобой

День розлуки

Настав і день цей, день печальний

І кличе обов’язок його негайний,

Ах день розлуки, щеміння в грудях моїх,

Я думаю що не забуду поглядів твоїх,

Які так мудро дивляться на мене- учать

І не передати як душевні крики розлуки мене мучать!

А я б хотіла відтягти розлуку,

Я б хтіла відстрочити неминучу серцю муку,

А то й- щоб назавжди зі мною залишився,

Та час прийшов- тобі пора,

Яка ж я рада що для тебе особлива- мені ти відкрився,

Але зараз душу заповняє туга.

За тобою хочу, забери з собою мене,

Як же я чекала тебе

І от прийшов ти у моє життя,

А тепер знов покидаєш- ідеш в небуття.

Хтів би залишитися зі мною- я знаю,

Проте чуда зараз не маю,

А ти уже від’їжджаєш.

Ох, як же страшно коли кого любиш і раптом втрачаєш!

А я міцно за руку тебе тримаю- не відпускаю,

А ти мене за плечі обіймаєш

І що я зараз відчуваю- ти знаєш,

Бо ми завжди розуміли один одного

І що любов наша вічна- сумніву жодного!

Неминуча хвилина розлуки прийшла,

Але спогади радісні у нас залишаться

І я дякуватиму за все, що вона принесла,

Чи пройде колись туга за ним- не знаю,

Та долю я покірно приймаю,

Бо вірю що доля нас ще зведе

І так що вже не розведе!

...

Діана Гобой

Кожен і кожна

Кожне дитя відчуває нестерпний цей біль,

стискаючи в долоньках своїх маленьких

улюблену ляльку, чуючи звідусіль,

як вороги щодня руйнують нашу неньку.

Кожен дорослий, що вже просяк журбою,

бо не знає, як там вдома, як поживають батьки.

Відібрала війна в нас однією зимою

спогади, рідних, коханих і їх домівки.

Кожна тваринка не знаючи мови

все ж розуміє хто ворог, хто друг.

Брати наші менші в жорстоких умовах

також гинуть від голоду, зброї й недуг.

Кожна рослина, яку в землю втоптали

кляті солдати, москалі, вороги.

Ще вчора у полі широкім квітки розцвітали,

а сьогодні вкривають голі землі сніги.

Кожна істота жива на рідній Вкраїні

покладає душу за свободу Батьківщини.

...

маленький демон

Дві дороги

Ішла я сходами життя,

Стараючись іти угору,

Хотіла пізнати сенс буття,

Але спокуси як назло приходили не в пору.

А що робити коли гріхів нести несила,

Коли від сорому додолу гнуться крила

І як стати на путь істини і твердо іти по ньому- не звернути?

І скільки б сил і часу не забрало,

Рішення твоє серце приймало

І впевнено іти дорогою своєю хтіло,

Але з невинності своєї- робило неуміло.

Питань як і вимог багато,

А вибір то один і вибирати доведеться,

Бо який вибір людина зробить- тим вона і зветься!

Дві дороги : одна світло, інша тьма,

Якою б дорогою ти не пішла,

Кінець всеодно буде,

Тільки от який кінець душа твоя здобуде?

Обирати треба дорогу світла і добра,

Якщо хочеш щоб душа твоя перемогла,

Бо дорога темряви і зла –погубить

І тоді людина себе незлюбить,

Коли вкінці дороги лиш поразка чекає,

А смерть і пекло тебе підступно тримає.

...

Діана Гобой

Вже відлітають птахи

Вже відлітають птахи в теплий край,

Далеко вже не літо,

Тому шукають зручний й теплий гай

Де їх від дощів вкрито.

Хтось залишається тут зимувати

Й будують для сплячки хати,

А хтось шукає кращої погоди,

Бо потім не буде такої нагоди.

Вже відлітають птахи

І даються перші холода в знаки.

Птахи- творчі натури

І їм для захисту потрібні мури,

Щоб себе і своїх пташечок захистити

І ні в кого помочі не просити.

Вони хоч і малі та незалежні

І самі творять умови належні.

Вони краще за людей знають як їм жити,

Що і як для свого благополуччя зробити.

...

Діана Гобой

Рідна солов'їна

Зламане місто за вікном,

Зранку вже третя тривога.

Мої батьки залишилися дома, їм сьогодні звонили з роботи.

Казали: " Не треба ідти", а вони зітхнули тяжко,

Другий раз на тиждень залишилися вдома,

І грошей в кінці місяця буде не багато,

якщо взагалі щось буде...

Намагаюся не плакати коли молодша сестра запитала: "А коли війна скінчиться?".

Відповідаю їй, що вже скоро, маленька.

Зійде сонечко яскраве ,

І в нас все буде добре ...

...

Слім Веркур

Подоба безтілесна

Мої кістки пропахли тобою,

мій хребет замінив твій сталевий дух,

але ти зник і вирішив, весінньою порою

піти назавжди, думав не знайду.

Ти - немов сонце, ранкова роса,

що її бережно розсипає ніч, не тривожачи сну.

Та я навіть не місяць, не зоря, лиш подоба безтілесна.

зів'яла квітка, нерозпущений бутон.

Чому ти можеш дарувати світу

чарівний щирий ніжний погляд свій щодня?

Чом свій ховаю я під маскою, тримаю міцно щоб не здуло вітром?

Все моє існування - то вічна брехня.

Покажи мені світло, спів ранкових пташок.

Я хочу знати, чим живеш ти, дихаєш, чому радієш.

Розділи зі мною горстку сліз і пару усмішок.

Хоча ти вже й зник і спектакль мій бачити не волієш.

...

маленький демон

Рожева вистава

Скільки буду ще тікати від своїх думок

в світ, який ними ж і створений.

Скільки ще в щоденнику білих сторінок

стануть чорнилами спотворені.

Немає порятунку в королівстві мрій.

Лиш повно жаху, страху й марних надій.

Поглянь навколо, всі тут в масках,

ховають безодні сліз в очах своїх.

Признайся вже в тяжких поразках,

врятуй від незнання людей своїх.

Правди нема в рожевому театрі мрій.

Лиш марні сповідання,

марні зізнання,

марне кохання.

Усе тут дарма.

Всього лиш рожева вистава.

...

маленький демон

Обіцянка демона

Моя душа прогнила до дна,

тіло розрубало до кісток.

Була в мене ціль лиш одна,

а отримав у відповідь вирок.

Обіцяв я, благав довіряти словам,

що вустами своїми кривавими,

я казав, ледве вірячи у них сам.

Схибив, так. То було правдою.

Що маю робити я тепер?

Куди мені податись?

Чому не я тоді помер?

Веліть вже і мені ви здатись...

...

маленький демон

Театр тіней

Голосно. Темно. Димно.

В голові лиш моя чорна тінь.

Сніг розтанув, вже не зимно.

Двигуни машин і листя шепотінь.

У свідомості - порожній вулик,

та на дворі все ж повно людей.

Коли вже віднайду собі притулок,

прийміть хвору душу в театр тіней.

Дзеркала земні відображають небо,

моє земне тіло викликає бунт.

Немає сил й тікати вже не треба,

я згорю під сонцем і сконаю тут.

...

маленький демон
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Напиши в своєму стилі 3ФанАрк
02.12.2023
💥Напиши в своєму стилі.💥 Нова субота — новий уривок, щоб попрактикуватися у відточенні власного стил ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83613коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: