Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Save me

Апатія стала причиною саморуйнації.

Осінь здирає шкірку із засохших ранок.

Намагався знайти себе, проте в масці я.

Намагався бачити сни, та за вікном світанок.

Намагався вірити в кохання, та повірив у смерть .

Намагався відчути запах весни, та вже відчуваю осінній дим.

Здається я падаю в глибоку прірву. У круговерть.

Та від інших ховаюсь за посмішкою. В мене якісний грим.

Що за маскою не знає ніхто. Та й який в цьому сенс?

Там гнила підлога, потріскані стіни, зруйнований хол.

Саме тут, деручи горлянку, я кричу, наче Х.

"So save me, before i fall"

...

Місячний_Лис

Коли у нічному борделі

Коли у нічному борделі,

що пристрасним потом пропах,

здригаюсь в обіймах Аделі,

блукає під вікнами страх

із п’яним обличчям бриґанта,

чекаючи, поки засну,

щоб двері фанерні зірвати

і викрасти душу ясну.

Чого би лякав мене злодій?

Та я не зважаю на це,

і з криком у груди холодні

ховаю солоне лице.

Тому мене більше Адела

не любить уже, як було.

Тому в цю січневу хурделю

до церкви мене занесло.

Сміються дружки наді мною,

і скоса зорить панотець,

коли волоцюга із гною

до янгольських кличе сердець.

З лопатою я нерозлучний

таланти ховаю в землі.

Все так. І мене це не мучить.

Слова мене мучать малі.

Поети то грішна порода,

спасай мене мати свята

шепочуть самі із болота

осквернені срібні уста.

...

undyber

Ізюм біль, смерть

Стіни, стіни, стіни

довкола стіни шум і крик

людей довкола в темноті

ми є і нас немає.

Вони ведуть мене кудись

Я мирний тихій і спокійний

хоча це не так, але я їм не скажу

я той хто землю свою боронить.

Вони мене питаю кулаками,

молотками, шлангами.

Ламають мені руки, ноги.

Б'ють по легенях, ребрам.

Нестерпний біль йде по моєму тілу

Не знаю чи я мовчу, чи я кричу

Не знаю вже нічого біль затуманює усе

я їм не скажу нічого.

Їм байдуже на слова мої та інших.

В них ціль підкорити непідкорене

показати велич огидної своєї

рускай земли....

Вони застили у своєму брудові

в тих часах коли безкарно можна

робити було все і прикриватись

тим, що ти зі спеца групи вбив

Думаючи про це я не боюсь померти

я не боюсь, що мене забудуть

я не боюсь залишитись ніким.

Я є сином, батьком, чоловіком,

воїном і людиною своєї Української землі.

________

17.09.22

...

Тетяна Фан

Якщо...

Якщо мене спитають чи зі сталі я?

а я скажу, що НІ

відповім просто та спокійно.

Я захищав своє місто на Азов сталі.

Я був мирним, любив писати програми

та розвивати IT у своєму містові.

Якщо спитають чи сильний я,

а відповідь моя буде

Проста банальна Ні.

Я просто знаю, що я такий і є

мене так батьки виховали,

брав я приклад з тата.

Якщо скажуть, що я міцний мов залізо

бо переживаю страшний біль в нозі.

Я скажу, що ні "Я всього-на-всього людина",

як і кожен переживаю страшний біль, але

не я один таке переживаю

просто я добре приховую все це.

Якщо мене спитають "як мій настрій"

Я відповім, що непоганий і що все добре

Бо, що я можу тут сказати коли поряд мої

побратими та наші валькірії поряд.

Віра, настрій, теплий та спокійний погляд

зараз єдина наша сила та підтримка

щоб не зламатись під цим тиском та тортурами.

Якщо мене спитають "Чи був інший вибір?"

Я відповів дивлячись чого саме ?

Йти захищати рідний дім чи того, що нас забрали у полон

Я відповім Захищати дім був моїм вибором давно,

а ось полон не вважаю, що це був єдиний вихід,

але все ж таки його по суті не було є

Якщо мене спитають "Чи страшно мені тут?"

Я відповім ні не страшно навіть не боюсь померти

Страшно лише за те, що мене не зможуть обійняти рідні.

За те, що мої побратими втратять віру, зламаються та опустять руки.

Перестануть оте все терпіти...помруть так й не повернуться додому

та їх десть поховають у невідомому місті де навіть ніхто ніколи не пройде.

Якщо мене спитають "кого б я хотів побачити?"

Я скажу маму та сестру, їх очі красиві, теплі, наповнені посмішкою

Вони мої оті безмежні сили, які тримають мене тут

на цій землі хоча, мабуть, це Пекло ніж земля

Бо так себе ведуть лише нелюди, які

звичайне місце перетворюють на пекло.

Я вірю та знаю настане час та день.

Засяє сонце та вщухнуть вибухи,

не будуть прилітати більше ракети

не буде більше сліз, страху та відчаю.

І якщо мене спитають чи радий я таким змінам

Я відповім Звісно так, нарешті тиша, спокій.

24.09.22

На вірш мене надихнула інформація про ще одного воїна з Азовсталі Дмитра якому 24 роки.

Який пішов захищати своїх рідних та свій дім.

...

Тетяна Фан

/brave new world/

це була стара радянська квартира

шпалери з візерунками місцями обідрані

червоний у білу горошину чайник

стіл в якому не вистачало ніжки

адам і єва сиділи за ним

там було шампанське та радіоприймач «Олімпік»

новини про створення світу

прямий репортаж

її оголене тіло підходить до підвіконня

за вікном темрява й порожнеча

мабуть будівельники просто ще не дійшли

до нашого району каже вона

в нашому світі завжди все робиться

через одне місце каже вона

хоч світу всього сім діб

він наливає шампанське

як твоє ребро питає вона

не відросло

він підносить шампанське до її губ

вона п’є маленькими ковтками

він залпом

в цьому світі каже він

не можна покладатися на когось

в цьому світі каже він

треба робити все самим

то може створимо власний світ

чи нам і далі просто сидіти та пити шампанське?

...

Іван Бережний

Дороги

Ти знав, що я люблю таксі,

Що я люблю блукати по дорогах,

Що слів моїх могучі посланці

Живуть й ростуть на вулиць рогах,

Що я люблю оленячий трамвай,

Це той, в якого замість вусів роги,

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

Ти пам’ятав, що моя музика — двигун,

Що я люблю водити мотоцикл,

Що у моїх очах живе шпигун,

Який ще не перестає тебе любити,

Що я ненавиджу усі білі кросівки світу,

Бо пил доріг, які я так люблю,

Бруднить кросівки, і їх треба мити,

А я ненавиджу себе, коли я це роблю.

Ти бачив, що моя любов до тебе,

Що вона перевершує мої думки,

Що вона доторкається зеніту неба,

Де пролітають мої любі літаки стрімкі,

Що я б пройшла усі дороги на Землі,

Якби вони мене вели до тебе,

Але мої шляхи заплутані й дурні,

Вони мене ведуть лише куди не треба.

Ти на собі відчув, що моя злість швидка,

Що я люблю ламати твої нерви,

І люблю бігати по місту досвіта,

Що я отруйна, невгамовна стерва,

Що мотоцикл мій переїжджає твої ноги,

Бо твої кеди не витримують мій темп,

Що моє та твоє життя — різні дороги,

Серед який я розтягла похідний тент.

А я тобі розповідала, що люблю модерн,

Що вічно пам’ятатиму небесні літаки,

Що у мені ненависті та горя сто цистерн,

А доброти й любові завжди навпаки,

Що я люблю лише дороги та міста,

А люди у моєму серці зайві,

Що від натури я здавалось би проста,

Та спалює все навкруги моє сердечне сяйво.

Та що б я не казала, ти завжди знав правду,

Що у моєму серці поселився ти,

Що я тебе бажаю люто й спрагло,

Що серце розривається від пустоти,

Що коли я тобі казала відпустити й йти,

Я потайки благала тримати вічно мою руку,

Я так хотіла, щоби ти сказав категоричне ні,

Відтермінував, змусив забути про розлуку.

Ти знав, що я тебе благала відчайдушно,

Що я б покинула заради тебе мотоцикл,

Що розламала б стіни свого серця незворушні,

Що одягала б кожен день білі кросівки,

Що я б забула літаки і свіжий подих неба,

Що закривала б очі по дорозі, забуваючи шляхи,

Що вгамувала би свій пил, якби це було треба,

Що я б зробила все аби вблагать тебе не йти.

Ти бачив, відчував і пам'ятав про мене все,

Я ж думаючи про тебе згадую пустку.

Хочу вибігти на темне нічне шосе

Й позбавитись від свого мозку згустку,

Бо який з нього сенс, якщо тебе не знає.

Я стерва страшенна, ніколи тебе не питала,

Тепер сама себе за це караю,

Ненавиджу, якою я без тебе стала.

А ти, а ти пішов. Не чув, як я благала мовчки.

Хоч знав, як сильно на літеру «л» я тебе.

Лелію, лаванда, ландшафт, літачки,

Люто, лінза, лімузин, лірика, люблю тебе.

Люблю. Тебе. А ти? Вже ні, я знаю.

Ти пішов — і я на вулиці до ранку,

Тебе з своїх думок втрачаю,

Катаюсь швидко на своєму байку.

Ти ж знав, що я люблю оленячий трамвай!

Це той, в якого замість вусів роги…

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

А ти, а ти забув. Я знаю це напевно,

Що твої кеди ходять поряд з туфлями її.

Не хочу більше витрачати слів даремно.

Бувай. Забувай все. Як я дороги свої.

...

diastrofa

Таксидермія нашого часу

Таксидермія нашого часу — шкурки новин на відлиті форми

думок — синє зміниш на чорне,

і на полях закривавиться золото.

Скролиш стрічку, а там збито, спалено, сколото,

стоптано і розтерзано.

І у грудях зимно і мерзло —

не сховатися, не зігрітися.

Боже, боже, куди нам дітися?

(бери термос — в підвалі холодно).

(бери зброю — на фронті гаряче).

І вогнем, і мечем,

і голодом —

не боятися і не гаятись.

І не каятись —

на краю чи за краєм.

А втім знаєш:

не жди Бога — він вмер в Одесі

учора — «Христос воскресе!» —

кривава меса — «Воістину».

Хтось в рюкзаку несе дім — два альбоми і сіру кішку.

Дім пагінням росте з грудей — корениться в розбиту доріжку,

рветься з хрускотом зламаних ребер — щоразу агонія:

де ми, звідки, куди і хто ми є?

Хто ми є?

Хто ми?

Із цієї зими,

із димів і полум'я,

євшана́ми і полуднем

створені, зморені, зранені,

чорні вікна сліпими ранами,

чорне небо сліпими кулями-зорепадами,

дощами і градами

нам на голови

падає-падає-падає

білим сонцем фугасу.

( 25.04.2022)

...

Маріка

Тилове

Колись знов буде ліс, чисте небо і запах трави,

свіжа кава з собою, в дворах — ліниві коти,

сміх на вулицях та квиток на якийсь літак,

все ось так.

А ще будемо ми.

Ми, що завжди трохи невлад.

Що тоді не згодились нікому, тепер невпопад,

і за кимось із нас пустота, а за кимось хрести —

їх нести.

Їх нести і ховати під пальцями те, що нема,

недоствореність душ, недоречність без меж і без дна,

Недостатність життя — пересиченість лихом стократ.

І суцвіттям стокроток ряди помарнованих дат.

Помарнованих днів у фантомах сирен і тривог...

Знаєш, там, в бліндажі, спить небритий і стомлений бог.

Ти ж бо бачив його.

Серед клаптів розстріляних снів —

тих підслуханих снів, сороміцьки украдених слів.

Слів чужих.

Не твоїх.

І ковтати вину мов вино

за оте, що було, а з тобою, однак, не було.

Колись збудеться так: чисте небо й незаймані сни.

А ще будемо ми.

Із війни, де не сталось війни.

...

Маріка

І знову Кобейн

Ти мов виросла в руках

повних віри та любові,

без усмішки на устах

та блукаючи в діброві.

Просто сонце світить там,

де стоїш ти на твердині,

там же де тебе нема,

не існує місця нині.

Людей там теж не існує,

і сердець у них нема.

то лиш думка провокує.

Є на світі тільки я.

Тільки я і блідий місяць,

де сидить на нім Кобейн,

він був точно українцем,

і співав мені пісень.

...

Citrus _S_M

Втрачене літо

Легка блакитна сукня, волосся довгі коси

Нагоди бути дружкою мені не підвелося

Підбори обирала неначе Попелюшка

Минув давно той серпень, та досі я не дружка

Легка блакитна сукня, висить у пильній шафі

А може її розірве одним з отих снарядів

Обрізала ті коси, забула вже про сукню

Те літо молодеє не в змозі повернути

...

korfova

Харків

Сотні літрів кави

Кілометри під ногами

Впевнена, що пізнала всі твої підвалини

Вічні затори, сварки через парковку

Впевнена, що більше не знайду такого

Відродження розстріляли, проте не свободу

ракета в центрі нагадує про перемогу

Ми скинули не серп та молот

А ватну завісу

Бетон такий твердий, неначе то залізо

Холодна гора кінцева станція

Не зможу це забути, ти маєш рацію

Трємпеєль, градуснік, стєкляшка

Стерти з пам'яті буде дуже важко

Розбомблена ХОДА та корпус універу

Наївно думати що це вб'є мене

Будинок "слово" тихенько промовляє

Страшніше за нашу лють нічого вже немає

...

korfova

Безнадійно закоханий в Серсею

Про огидний зв'язок брата з сестрою,

Всі навкруги гудять.

Але я був твій, а ти була моєю,

Нехай вони замовчать.

Людини лихішої не зустрічав,

Та й дивовижнішої теж.

Різних пані я знавав,

Такої як ти ні одне королівство не має.

Та й не заслуговує, в усіх сенсах.

Ти гордовита левиця,

Горою за сім'ю.

Нехай душа твоя і чорна,

Однак я тебе люблю.

Неправильно це, знаю –

Ганьба сім'ї і все таке,

Але без тебе я згораю,

Втрачаю розум,

Помираю.

Вибач, кохання моє,

Що не вберіг сім'ю.

Посеред каменів Червоного замку

Схоронять нашу з тобою історію.

Я віддав своє серце і меч,

Але не зміг вберегти

Тебе від тебе ж самої,

Від душі твоєї темної і гнилої.

На жаль, клятву не стримав,

Не вберіг від ворогів

Та злих язиків.

Мине вічність, але кохав і кохати буду –

Жорстоку королеву Серсею.

І пусть засуджує весь світ

Я ні про що не жалкую!

Крім того, що втратив тебе і дітей.

17 червня, 2021

...

Fröhliche Kitty

Тримати стрій

«Тримати стрій!» ‒ кричали в небі янголи.

Луна котилася ‒ тримай, тримай, тримай…

На крила їм людські молитви падали ‒

Пекучі, наче фосфорний снаряд.

«Тримати стрій! Ми втримаємо небо!

Прийшла підмога, вистояли ми!»

Лиш молитви, які уже не здійсняться,

На землю поверталися слізьми…

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

/women/

жінки

зі шкірою неначе топлений шоколад

гріються десь біля лона сахари

пісок під ногами

пісок під очима

пісок під нігтями

який вони риють вже століття

сподіваючись натрапити на джерело

холодної та свіжої мов дихання землі

води

натомість

під руки їм трапляються лиш скорпіони

які і досі дивляться перед собою на

ребро першого чоловіка

бо ж не вміють

читати

тим паче перекладати священні писання

а значить і бачити

бо ж дивитися не значить бачити

складний процес проходження думки

крізь призму досвіду насправді

не складніше за процес перетворення піщинок на шкірі цих жінок

в частину їх самих

треба лиш час

терпіння

наполегливість

та що ти скажеш скорпіону

отрута якого являє його в цілому

і душа його - жало

тому ці жінки терплять цей біль

і риють пісок

з надією та терпінням

і пісок їх за це не пече

а ніжно зігріває

загоює укуси

і сам розходиться перед їх руками

...

Іван Бережний

/regression/

ще трохи жахіть

ще трохи безсонних годин

ще трохи тривоги

ще трохи невтішних новин

свідомість ламається навпіл трухлявою гілкою

час зупиняється і

біжить проти власної стрілки

на світанку

сонце буде повзти в укриття

з-під землі вийдуть люди

і назвуть це початком життя

сигарета між пальців

утвориться з попелу й диму

вірші розіб'ються

на синтаксис

слово

та рими

злива осіння

з калюж поливатиме небо

після пігулки заниє

зворотній ефект плаце́бо

хвороба означить здоров'я

здоров'я означить хворобу

смертю назвуть заповзання

у материнську утробу

реальність сховається

в чистих дзеркалах

вогонь розгориться з води

і погасне як спалах

ранок означить вечір

вечір означить ранок

куля летітиме в зброю

куля летітиме з рани

рани затягне

залишиться тільки синець

кулі розтануть

і буде гарячий свинець

всесвіт розчиниться

залишить по со́бі море

море розійдеться

залишить по со́бі морок

морок залишить по со́бі

страх та депресію

ми зараз тут

на останній сторінці регресії

...

Іван Бережний

я людина

Я жива і я людина,

Ворог не зможе цього здолать.

І хай кожен клятий маскаль знає:

Болить...

Пекельним вогнем пропікає.

Бо війна хоч і почалась,

Та серце не стало кам'яним.

Дуже болить,

Бо наших дітей кати вбивають.

А світ дивиться і німо чекає.

Та чи за це покоління вільних душею людей помирало?

Боролись, і часто в боротьбі їх вбивали.

Але вони живуть і нині,

Бо ми добре історію знаєм.

Чи можна забути,

Як ворог націю творчих людей убиває?

І чи може зватись людиною той, хто

Цинічно все нищить і вивертає,

Паскудить все до чого торкає.

І кожен від цього страждає...

Хто хоче свободи і права, Людиною зватись

Швидко від їх "свободи"вмирає.

Нас брудними і дурними звуть і обзивають,

Та ця боротьба все ще триває.

І янгол з неба нас білим крилом закриває.

А військові земні,

Ті, що Українці

Наші життя своїми захищають.

...

Вікторія Прохоренко

Мамо

Не вбий мене мамо!

Не знищ мою долю!

Не згинь у полоні...

У полоні надії й печалі.

Я твоя донька,

А ти моя мати.

Ти завжди надію будеш плекати,

На світле майбутнє,

На великії лаври...

Ти кохана, єдина,

В Бога шастя для мене просила.

І на мить очей не стулила ,

Коли бува я маленька хворіла.

Ховала очі вологі,

І болем стомлену душу.

Коли дихати важко,

Коли ставало задушно.

Ти стискала докупи долоні,

Просила сили у Бога.

...

Вікторія Прохоренко

на стежині з осінню...

і як наче з шуму

рвані хмари в небі.

в суєті у тлумі

рухатися треба

і штовхатись ліктем

зліва...справа також

і тримати ліки

на випадок всякий.

де там тії гапти -

стежку гаптувати,

болота як раптом

і залізні ґрати.

і тлумить як вітер

всі, що в тлумі, долі.

а життя як витвір,

де не грають ролей.

де живуть, існують

і гостюють люде,

здрастують, хворують,

день у алілуях.

і ці хмари в небі

білосірі в шумі

зовсім без потреби

в суєті у тлумі.

і лягають тіні

хмар тих невеселих

на ліси осінні,

степ, гаї, оселі.

а в якомусь дворі

гойдалка зі скрипом -

із вітрами в хорі

мовить в небо хрипло.

хитані дерева

плачуть листопадом... -

впало листя кревне

з гілок

в землю саду.

пахне впалим листям

(сум в душі і спогад).

небо хмарне висне

наче Божий погляд...

...вийшов тихо з хати

на стежину саду,

щоб не заблукати

у думках безладних.

опершись на костур

йду під сонцем хмарним.

у серпанку осінь

поруч мене...гарна.

...

Ем Скитаній

Ось останній листок пожовтів

-Ось останній листок пожовтів

І остання сторінка життя.

-Що сказати ти цим хотів?

Вже не гріють людські почуття?

-Вже не гріють серця людей,

Кам’яними стають щодня.

-Але ж є серед тисяч ідей…

Непомітна, маленька моя.

-Непомітна. Не бачив її.

Загубилась напевно вона.

-Не відчув ти тепло її слів?

Навіть коли зима?

-Навіть тоді – мороз.

І сірник не зігріє душу.

-Але ж сірник-теж вогонь.

І для багаття служить.

-Вогонь теж з часом згасне.

Все згорить і попелом буде.

-Так згорить, але буде ясно.

І я цю мить пам’ятати буду.

-Пам’ять теж мов зрадливий листок,

Пожовтіє і всі забудуть.

-Але серед тисяч думок,

Я пам’ятати буду.

Я з весною прийду, разом з сонцем.

Я прийду коли все зацвіте.

-Я цвісти із тобою буду?

Тоді добре. Я згоден на це.

-Ми разом будем цілим садом,

Цілим лісом у світі цім.

-А що на рахунок «зради»?

Я не витерплю таких слів.

-Таких слів я теж чути не хочу.

І такого я не скажу.

-Може ти мене просто забудеш…

Наче першу щасливу Любов.

Ми боялися і страждали

Піддаючи сумніву все.

Наче жовтий листок зав’яли,

Хоч любили понад усе.

...

Svitlana.Turchuk

НЕСПОДІВАНКИ ПРИРОДИ

НЕСПОДІВАНКИ ПРИРОДИ

Сьогодні випав перший сніг

У Карпатах України.

Він несподівано заліг

На горі у ці години.

Собою квіти він укрив

На горі Попа Івана

І ще навкруги застелив

Площу свіжого бур’яна.

Ми так скоро не чекали

Від зими холодний привіт,

Бо ще листя не опало

Та на квітах палає цвіт.

Що поробиш – у природи

Несподіванки бувають:

То дощі нароблять шкоди,

То вітри гілля ламають.

Нам же тяжко догодити,

Бо так невизначені ми,

Що зимою хочем літа,

Літом чекаємо зими.

18.09.2022.

...

Мирослав Манюк

Втрачене

Напевно не варто писати

Цих віршів даремних й бездарних

Але ледь живе, та ще б'ється

Моє серце від ран оцих рваних

Ми з тобою живемо як у пеклі

Тихо тонем в вогненній ріці

За наш гріх - страшний, непрощенний -

Синьо-жовтий браслет на руці.

Синій з жовтим змішалися з кров'ю

Червоний з чорним з грудей проросли

І ночами шептали молитви

Щоби хрест свій і далі нести.

Наші предки віками боролись,

За свободу на смерть вони йшли

Сотні й тисячі всіяли зерен

Міліони із них проросли.

Тепер наша настала година

Заплатити криваву ціну

І найкращі уже заплатили

За не нами почату війну.

Як же боляче це розуміти

Більше плакать немає вже сил

На коліна впаду біля ваших

Невідомих нікому могил.

Ваша втрата найважча подія

Ваша втрата найтяжча вина

Спочивайте у мирі, Герої,

Ми за вас їм відплати сповна...

...

metida_kastor

Ніч зими

Чудовиська реальні і вони були людьми.

Зима буде довга – дізналися в кінці зими.

Гинуть найкращі, тривоги об'єднують душі.

Під завалами смерть, примарні здобутки й гроші.

Світла в спогадах мить – сонце і соняхи квітнуть.

Знову сильно болить – холод прийшов непомітно.

Лють темна, а сльози без домішок світлих думок.

Та світло повинні крізь морок нести до зірок.

Щоб нелюдь зосталась тільки у пам'яті світу.

Після ночі зими йде сонячне довге літо.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)
16+

Завжди є надія

Розбиті мрії розстріляних часів.

Забуті дні глибокої печалі.

І як би сильно серцем не хотів

Не вдасться вже втікти подалі.

Зруйновані міста, мов чорно-білий фільм,

Лиш здалека в куточку вітер виє.

Серед чужих, холодних, сірих стін

Усе ще є вона - Надія.

Поламані крісла і спалені книжки,

Та світло вдалечі видніє

Там за постом, серед з піском мішків

Сильніша від усіх любов жевріє.

Розтріщені кістки, понівачені душі

І злість пронизує, так глибоко, наскрізь.

Відплата буде за усі пролиті сльози.

Люби, надійся і за це борись!

...

Svitlana.Turchuk

/we`ve learned/

ми навчилися заново жити

ми навчилися заново дихати

розрізняти чужі силуети на вулицях

нам нема куди їхати

і по правді не хочеться їхати

якщо дім мій руйнується -

хай зі мною руйнується

ми навчилися заново чути

ми навчилися заново бачити

із підвалів виходити ніби з утроби

доки світ намагається щось розтлумачити

доки світ заперечує власну хворобу

ми навчилися заново їсти

ми навчилися заново пити

відчувати смачну прохолоду води

розбирати завали

підіймати бетонні плити

сподіваючись все ще когось там знайти

ми навчилися заново нашій буденності -

сигарету тягнути

смакувати ранковий еспресо

ми навчилися заново навіть ревності

усвідомивши всю беззмістовність

її як процесу

головне - ми нарешті навчились чекати

своїх рідних

коханих

та затишне літо

під ракетним ударом

під вибух гармати

ми навчилися вірити в краще

ми навчилися заново жити

...

Іван Бережний

/how are you?/

як ти там? яка там сьогодні погода?

кажуть у царстві мертвих тихо та прохолодно

кажуть що Цербер там завжди голодний

і гостям він привітливо скалить зуби

які вони ті береги тиховодного Стіксу?

чи приймає Харон мастеркард або візу?

і до речі ти так спішила що забула валізи

як ти добралася люба?

я спитав би чи спала в дорозі чи й досі сонна

чи щасливий Аїд разом з Персифоною?

та твій телефон як завжди поза зоною

то пиши хоч короткі листи

як тебе влаштували: хостел чи ол інклюзив?

чи ти не зустріла там рідних і друзів?

прошу не згубися в тумані ілюзій

залишай за собою мости

якщо вирішиш повернутися — будь ласка приходь із миром

відкоркуємо біле напівсолодке приготуємо макарони під сиром

будемо довго балакати як захочеш — мовчати щиро

немов засуджені разом до страти

будемо знову дивитись ночами арт-хаус по телику

ми вже знаємо: смерть іде не з косою — смерть йде з ножем-метеликом

вона навіть не проти пропустити по келиху

перед тим як когось забрати

якщо вирішиш повернутись — попрощайся з місцевими

нагодуй зголоднілих циклопів та левів

бо навряд чи ти знову увійдеш в ті грати сталеві

якщо так — лиш зі мною пліч-о-пліч

якщо вирішиш — я сховаю тебе під теплу маніжку

вчиню найзухвалішу в світі крадіжку

й нас чекатимуть вічні тяжкі перебіжки

якщо ти готова —

просто

розплющ

знову

очі

...

Іван Бережний

/fate/

лягай біля мене моя безлика та безформна

будемо разом милуватися анахронізмами нашого життя

що пливуть перед нами

люди пливуть перед нами

подивися на цю вагітну жінку

в її обличчі можуть сховатися всі ті кому необхідний притулок

тепло

та затишок

її живіт настільки гладкий та великий

здається що вона носить тих самих трьох китів

на яких все тримається

на яких все і буде триматися

я навіть можу бачити як вони плавають там всередині

губляться в таких малих водах

просто тому що вони ще діти

поки що вони ще діти

та кого б вона не народила моя безлика та безформна

хто б не випав з її лона на цю гріховну землю

вони всі будуть поклонятися тобі

обвиті пуповиною

все ще залежні

назавжди залежні

і я буду

припадати до підніжжя небес твоєї люті та милості

ти не встигнеш вдихнути видихнути

як я вже згублюся в рідкому волоссі твоїх рук

як я вже згублюся в лабіринтах твоїх зубів

як я вже згублюся в безмежності твого тіла

дивися

вона наближається

її лінія стає широкою та довгою

така цнотлива стежка перетворюється на автобан

першу дитину назвемо біль

другу дитину назвемо пристрасть

третю дитину назвемо любов

усиновимо їх пригріємо твоїм теплим диханням

будемо бавитися з ними

радіти їм

ростити їх

ти спитаєш мене

як її хоч хвали? матір що так люб’язно віддала нам своїх дітей

як. її. звали?

а я протягну тобі візитку що вона залишила

де по-простому дванадцятим таймс нью романом написано

«доля»

...

Іван Бережний

Я гордо йшла

Я гордо йшла, все навкруги ламала

Ламала душі а разом й свою.

Усі для мене стали ворогами

Я почувалася неначе у бою.

Хто був правий, хто ні, немало значення,

Ніким я стала і ніким я є.

Усі навколо мали своє бачення…

Нікого не цікавило моє.

А я боролася, я мала свої цілі,

А я хотіла жити так як всі.

Та раз за разом рани в моїм тілі…

Перетворились в рани на душі.

І лиш в ту мить коли все закінчилось

Моє життя належало мені.

Тоді чому ви так змінились

Коли я вийшла знову у броні?

Коли ваші слова не мали значення,

Ви стали всі ніким й ніким залишились,

Я маю все чого так прагнула,

Я маю все і матиму ще більше.

І всім що маю я собі завдячую.

Та є для мене ще одна людина.

Хто поруч йшов коли я падала,

І був зі мною коли нас топило.

Він тихо йшов, тримав міцно за руку

Він віру віддавав свою…

Тоді, так легко, шепітом і тихо-тихо

Йому сказала щиро, що люблю…

...

Svitlana.Turchuk

Замовляння

Я зберу всі бажання в пригорщу

Заверну у кошульку зношену

У долонях гніздечко вимощу

Щоб не трапилось щось непрошене.

І виделкою непомитою

На відтерши ні бруд, ні плісняву

Закопаю у горшик з квітами

Може котик туди попісяє.

Може справдиться, що задумане

Відьомськими набуте чарами

Між часи й буряки розхлюпане

І відпущене геть примарами.

Най разходиться, розливається

По лісах і полях неораних

По усіх, хто незваний шляється

Мацапурами і потворами.

Як дотикнеться, не відчепиться

Не відмиє ні син, ні правнуки

Тільки справдиться, тільки стерпиться

Навіть пекло відмовить залюбки.

Будуть шлятися, неприкаяні

Наче привиди, сірі постаті

Не відпущені і не згадані

Цілим світом навіки прокляті.

©s_shtorm

...

Слава Шторм

І УКРАЇНИ СЛАВА СТАНЕ ПОМІЖ ВОРОГАМИ

Прошу Вас люди, я благаю зупиніться

Не розривайте душу кігтями війни.

У вас не має ВОЛІ, ви є діти,

Ви наче в полі дикі бур’яни.

Прошу вас діти, згадайте вашу мати

Яка дала вам віру і життя.

Тепер уже не скажеш «Привіт брате!»

Ти не мій брат і не сестра моя.

Ну і нехай не брат, та все одно прошу я

Не знищуй мою землю і мою сім’ю,

Бо замість квітів й хліба з сіллю,

До своїх рук я автомат візьму.

Не хочеш хліба, не хочеш, вже й не треба

Направив зброю на моїх людей.

Тому не бачити тобі вже неба

І не почути сміх своїх дітей.

Тому прошу ще раз, останній раз кажу вам

Як не зупинетесь – погинете в бою.

І не кричіть, ми вже вас не почуєм.

Ти хотів ВОЛЮ відібрать мою.

Ми не пробачимо й ніколи не забудем,

Цей жах, цю біль, що відчували ми.

Летіли бомби там де мирні люди…

І омивалася наша земля слізьми.

Ми вистоїм і Ми вас переможем.

Нові шляхи протопчемо ногами.

Усе на світі Ми здолати зможем,

І УКРАЇНИ СЛАВА СТАНЕ ПОМІЖ ВОРОГАМИ.

...

Svitlana.Turchuk

/picture I/

небо ранкове

нависло

і тягнеться з нього смола

подих за подихом світ осідає в коріннях трахеї

стомлений голос насилу викашлює хворі слова

стомлений простір насилу втискає себе у траншею

чорне та біле

миш'як з молоком

відсутність новин

десь поміж ребер видряпує стіни ув'язнений щем

кров підіймається вгору крізь цинкову сталь домовин

хмари вбирають її

і ридають червоним дощем

дихати складно

повітря пропахло гарячим залізом

куля земна під вагою померлих змінила свій нахил

наша свідомість - деструкція

крає глибокі порізи

і рве наше тіло

і рве нашу душу

і рве нас самих

навпіл

страх що конвульсії з часом обернуться тілом компульсій

психотравматика - точна наука

завжди має рацію

доки можливість не згасла - прискоримо пульс свій

душам калік та згвалтованих

байдуже на репарації

сни суть жахіття суцільне що стало брехливим пророком

сни - криве дзеркало всіх колективних та всіх несвідомих

стіл обернувся

реальність виходить з-під ковдри розкидистим кроком

і за собою

виводить усесвіт із коми

...

Іван Бережний

з настрою

...знову холодний вітер

там за вікном осіннім

стежку крізь жовте листя

біло вистелив іній

сад у танку мовчання

в ранні вітає будень

і тихий покров любові

нас де з тобою не буде

суєтне і загадкове

все проминає побіжно

зникли усі перепони

ділося десь наріжне

лише самотність спадком

літа в осінній холод

меланхолійним небом

хмарами по видноколу

і за вікном осіннім

знову холодний вітер

ганить усі тумани

білим мається світом

бурно бурхливо у вітах

злодієм ходить садом

щось про минуле марить

хитано коло огради...

...

Ем Скитаній

в сутінь осінню...

крокуєш уперед.

і обрій як мета... - аж ось він,

зовсім близько.

ступив за нього вмить.

проходиш наче в лаз

в розгубі... -

щось не так!

тут лише тління,

пил,

пустеля,

самота,

зневіра,

тихий смуток

і спогадами час...

старезність,

пустота,

в душі

і розпач,

і безвихідь...

в цей обрій,

в небокрай

розкришується шлях

крихким сувоєм трухлим.

в хаосі руйнувань

він інеєм спадає

з відлуннями стогнань

і озовами болю,

і попелом у крах,

в безмовну безнадію.

і на останній крок

ні часу, ані сили... -

завершено тут шлях.

...а там, удалині

весела сяє мрія!...

тут щось не те,

не так!

крокуєш уперед,

де обрій як мета

з оманних перетворень,

блукань і потрясінь.

у хащах запитань

зупинися в задумі -

робити крок чи ні

в цю темряву,

в цю прірву?...

яку переступи

і увійдеш у мрію.

...і сумніви гризуть.

і топчися на місці.

адже ж останній крок...

і дивися у небо -

чекаєш все порад,

на диво, провидіння... -

а небеса мовчать -

як завжди

безсловесні

в осінню

сутінь

цю.........

...

Ем Скитаній

У сні ми бачили своє життя

У сні ми бачили своє життя:

Як листя падало на вулиці кленовій,

Як дощ змивав весь бруд людей – водою,

Як ніжним поглядом тебе зустріла я.

Ти бачив очі у яких тонув.

Я бачила твої, мов твою душу.

Хоч ні життя, ні серце віддавать не мушу

Я віддала, щоб ти усе збагнув.

І ти знайшов, знайшов мене в собі.

Як я тебе, колись, давним давно .

Це було схоже, наче у кіно…

Ти посмішку свою подарував мені.

Я віддала тобі усю себе,

Ти ж пригорнув мене в своїх обіймах

І знову програш у сердечних війнах

І це уже, ніколи не мине.

Я бачила що разом ми були

Не десять і не двадцять років.

Разом зробили більше сотні кроків

Немов малими ми були дітьми.

Ти ніжним поглядом мене зустрів,

Коли осіннім вечором йшов дощ.

Ти бачив тоді сон про щось…

Про що? Ти сам вже зрозумів.

...

Svitlana.Turchuk

Плачу, задихаюсь і кричу

Плачу, задихаюсь і кричу.

Як пух кульбабки розлетілась,

Ніхто вже не збере до купи цю

Що по маленьких клаптиках – до ціла.

Залиште, прошу дайте мені час.

Поринути в глибини цих думок.

Зітру всі спогади про себе і про вас.

Я знову встану, піднімусь і зроблю крок.

Я зможу все, мені лиш треба віри,

Краплинку дива, іскорку в очах.

Перепливу моря та підкорю вершини,

Під небом полечу неначе птах.

Потрібно встати – а я лежу безсила,

Потрібно діяти – а я все у думках.

Я опустила очі й обірвала крила.

Потрібно рухатись! Потрібно! Але як?

Так важко знов збиратися у ціле,

Та я повірю й знову полечу.

А поки віра моя розлетілась…

Я плачу. Задихаюсь. І кричу.

...

Svitlana.Turchuk

Нічна пісня (галицьке, літнє, настроєве)

Літній вечір зімлів

Під вікном у панянки.

Тільки - писк комарів,

Що летять з-за фіранки.

Вітер п‘яно шумить,

Заблукавши у листі.

Ще годинка, ще мить -

Й сипнуть зорі злотисті.

Панна золото кіс

Чеше, хвилею лиє.

Пес сусідський до сліз

На припоні десь виє.

Темінь ночі спаде

На сади та будинки.

Пес гуляти піде

Аж до білої днинки.

Ну, а панна пірне

В білій льолі у люлю.

Місяць шию зверне

І наб’є собі ґулю

Підглядаючи, йой,

Крізь вікно у кімнату.

Місяць - батяр ще той.

Він не дасть панні спати.

Мов великий ліхтар,

Буде ясно світити.

І противний комар

Буде панну будити.

Ох, важка літня ніч

Для самотньої панни .

Сон зіскакує з віч.

Ну, а Місяць так манить

Вийти в сад, де п’янить

Матіола бузкова.

Ніч сплива. Юність - мить.

Й мить, направду, казкова.

13.06.2018

...

Мирослава Сидор

Зашмаркана погода

Яка зашмаркана погода.

По даху дощ, як кіт, шкребе.

За літом шкода, й то так шкода,

Що, навіть, шкода і себе.

Ще так би ніжилась на сонці,

Ще так би пила теплоту.

І Львовом йшла б в одній суконці,

Ловила б промінь на льоту.

Ну, все - прощай, барвисте літо!

На цілий рік, крізь холоди!

Піду на кухню чай загріти.

А ти... у сни хоч приходи!

22.09.2018

...

Мирослава Сидор
12+

БЛОКНОТ

я думав, що краще не думати

я гадав, що краще не гадати

я кохав, а краще не кохати

я не вмирав, а краще помирати

ніж не чути солодкий голос твій

ніж жити без твоїх чарівних вій

ніж не торкатись твоїх ніжних губ

ніж у серці, а я вже труп

ти мене зненавидиш, може і пошлеш

ти скажеш, що я останній ідіот

ти в моє серце більш ніколи не прийдеш

а я віршик запишу у блокнот

...

Міністр (без) культури
12+

ТЕБЕ ЖАДАЮ Я ПОРОЧНО

Я пам'ятаю кожен краєчок твоїх губ,

коли ти беззастережно сміялась мені в очі.

Я відчуваю пекельний холод твоїх рук,

котрих торкався, бажаючи спокійной ночі.

Я вдихаю запах твоїх парфум,

хоч таки не знаю точно:

це суничка чи все-таки ізюм?

Тебе жадаю я порочно!

Я чую твій веселий сміх,

коли ми дуркували на дозвіллі.

Ще б трохи і мене б полинув гріх,

та я, придурок, зупинив свої уста невмілі.

Я перестаю дихати й гадати,

коли чую солодкий голос твій.

Тепер я можу тільки уявляти

сонну красу твоїх прекрасних вій.

Як я можу до когось щось подібне відчувати,

коли тебе в той проклятий день зустрів?

Знав би я що тебе мені ще довго не видати,

своїх очей би ніколи не відвів...

...

Міністр (без) культури
12+

НІХТО

Краса твоя мене без шансів полонила.

В очах твоїх бездонних я втопивсь!

Згнила серця мого половина.

Чому ж я раніше не спинивсь?

Зимою зчарувала бездиханно

Пара з вуст твоїх таких тонких...

Я кохав вас невблаганно.

Погляд твій просто не з людських!

Був би я якимось відьмоловом,

Тебе б, напевно, вже спалив!

Зараз не потішиш навіть словом,

Кого ж я в дідька полюбив?

Тіло моє пронизала шкіра гузки,

За день душа померла разів сто,

Розум мій розлетівсь на друзки...

Я більш не людина, я - ніхто!

...

Міністр (без) культури
12+

Я ВАС ЛЮБИВ

Я вас любив, а чи кохали ви мене?

Хоча не відповідайте, це все мине.

Любов, зараза, складна річ

І не з'явиться вона за одну ніч.

Жадав я вас не раз, стократно,

Але вам це все, мабуть, отвратно.

Не дурень - розумію я усе

І не ображаюсь, це пусте.

Але не можу перестати я кохати!

За Вас ладен хоч вбивати!

Кожен день, щоночі брати в руки ніж!

Ось жертва - моє серце. Візьми і ріж!

...

Міністр (без) культури

Під великим старим дубом

Під великим старим дубом

Гралося собі мале дівча,

Сонячні промінчики лоскотали очі

Вітер торкався її лиця.

Щира мов сонце, легка як вітер

Йшла вона стежкою до води.

Вона мала багато світла

Що зігрівало всіх навкруги.

Йшли роки, день за днем минав.

Її світло, яскравішим ставало.

Й не було тих хто її не знав

Хто не бачив як серце палало.

Вона несла в собі тепло

І ділилася ним усюди

Але як там колись не було,

Вічним ніщо не буде.

Вона згасла, згоріла вся

Віддала все тепло, що мала

Навіть промінь її життя

Тихо згас коли вона спала.

Стало холодно і самотньо стало,

Всі забули про те дівча,

Що колись, як сонце палало

Й усміхалося всім щодня.

І лиш дуб памятати буде.

Тихий вітер розкаже йому.

Сонце буде світити всюди,

І всміхатиметься комусь.

...

Svitlana.Turchuk

Він вдягався на цвинтар

Він вдягався на цвинтар,

Сьогодні його ховають.

Можливо, труну вкриють листям.

Гарним, жовтим, опалим.

Можливо, поверх підуть квіти,

Сині, червоні, рожеві.

Він встиг пожити на світі,

Він буде не лише на папері.

Вдягнути біле чи обрати чорне?

В якій позі краще лягати?

Так, щоб душа виходила швидше,

Щоб швидше вернутись до мами.

Зрештою, вибрав біле,

Востаннє замкнув двері.

На сходах побачив сусіда,

Він плаче там з неділі.

Він плаче і плаче,

Заливаючись сльозами.

Чого ж ти плачеш, неначе

Не знав, що буде далі?

Усе йде за розкладом,

Усе йде за планом.

Сьогодні опівночі

Труну опустять шнурками.

Випивкою закінчать день даний,

І для чужих скажуть, чим мрець знаний.

Можливо, посиплють листям,

Гарним, жовтим, опалим.

Чоловік вийшов на вулицю,

Глянув на тих, що час ще мають.

"Бийте у дзвони сусіди

Сьогодні мене ховають."

...

Лев Ковський

"Кохана"

Ти готував мені каву в ліжко,

І приносив смачні круасани.

Я цілувала тебе ніжно,

І називала "коханий".

Прийшла війна

І ти пішов захищати країну.

Я зосталась одна,

Плекаючи далі надію.

Поки ти цілував іншу,

Я тебе тут чекала.

Поки я нервувала,

Ти її кликав "кохана".

Розповідав нові казки мені

Про те, яке сильне кохання.

Я обіймала тебе міцно,

Не знавши про нову коханку.

...

Анастасія Гордієнко

насправді, Вас я не люблю

насправді, Вас я не люблю,

а лиш закохана в таланти.

зовсім не тямлю, що роблю,

лишень читаю фоліанти.

зранку метро, вночі фоє.

з Вами світ на довгій паузі.

занапастили серденько моє,

як разом йшли по плинній трасі.

я знову бачу дивний сон

у неясній порожнечі.

як ніжний голос у субтон

мені наспівує щовечір.

як пригадаю мляву ніч,

де вперше взялися за руки,

розносить думка навсібіч

про наближення розлуки.

це схоже на таємну змову,

але все ж прошу пам’ятати:

задля Вас я вивчу мову,

аби могти Вас прочитати.

насправді, Вас я не люблю?

а лиш закохана в таланти?

зовсім не тямлю, що роблю.

лишень читаю фоліанти.

...

хвойний ліс

Рутина на папері

Сиди у кутку порожньої кімнати,

проси вибачення у кожного кому завдав шкоди,

хочеш можеш просто новий інші двері відчиняти,

лише б отримать трішки творчої насолоди.

Навчись грати баре, щоб було менш потворно,

струна за струною, ноти не накладаються на слова,

бачив би хтось із боку, адже виглядає це

все досить мінорно.

Творчість - це не про муки й страждання,

але література народжується саме там,

та якщо чесно, це все риторичне питання,

хоча в багатьох віршах зустрічаєш чимало дитячих травм

молись, щоб не зійти з колії, а йти рівно по рельсах життя,

відбиваючи ритм стукіта, скриплячого потягу твого серцебиття.

Не ховаємось від пострілів чужих,

збиваємо ноги, але біжимо від себе в таємне укриття.

Рятуємось словами на папері,

авторами, які кричать у рупор в книжках

адже саме вони рушать безліч диктаторських імперій,

пишучи вічні рядки, у безсмертних листах.

...

Софія

Морська неволя

У морі безднному або ж мілкому є багато солі

це схоже на роздані всесвітом, нам іронічні ролі

яким, на жаль, ми надаємо перевагу.

Ми слідуєм за чимось схожим на призначення й відвагу,

забувши про спільноти, хоча хай там їх,

забивши на самого себе,

на того кого цькують, того ким не пишаються батьки, кого так і не поставили у приклад.

Я бачу у тобі, у них маленький, болісний дитячий спогад

і це було закладено і ще в утробі,

а тепер, говорять, ти пробач, розгрібати все тобі

будуй ілюзію навколо них, малюй, як художник картину, яку мріють побачити істоти у тому морі

це виходить непогано, навіть професійно тільки пам’ятай, що для себе ти відносно у неволі

пам’ятай, а потім віднови у голові, що поряд безліч схожих, майже ідентичних

так, ідеальних, правильних, всередині до біса істеричних.

У нас переплітаються нещасні долі

і як ти не крути, у кожному метафоричному бездонному або мілкому морі є однаково багато солі.

...

Софія

Намагатися

Намагатися бути кращою

І завжди догоджати всім.

Не жаліти себе нізащо

І в собі не знаходити дім.

То кому ж тоді все це потрібно,

Те багате, розкішне життя?

Я вже знаю: найбільшою цінністю

Є глибинні людські почуття.

Я нічого нікому не мушу

І завжди життям власним живу.

Відкриваю тому лише душу,

Кого серцем усім я люблю.

Коли слово складається в риму,

А у серденьку грає струна,

Я лечу, наче пташка, незримо

І говорить у віршах душа.

Я така, яка є. І можливо

Не подобаюсь завжди усім.

Але це взагалі неважливо.

Головне- у душі мати дім.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: