Квантова Україна - LIVE ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Пригоди (1078)

Бажане

Я за народженням — проста собі людина,

Але в життя ввійшов незвичний кавалер,

Додав у сіру повсякденність краплю дива:

Відтоді біг мого буття навік завмер.

Однак за вигоду доводиться платити:

Нестримна спрага вихолоджує нутро.

Аби не почуватися як в Антарктиді,

Повинна пити теплу чоловічу кров.

Одначе, остогидло паразитування,

І більш не тішать сила, вічність і краса.

Все кидала та обіцяла: "Це востаннє!"

В наступну ж мить я — проти волі! — йшла назад.

Та донеслася чутка про одну чаклунку.

Чи в Конотопі? А чи пóсеред Карпат?

Надія в мертвім серці забриніла лунко,

Тож я пішла крізь хуртовини й листопад...

Свій порятунок відшукала біля моря.

У білій мазанці. А побік — всохлий клен.

Чаклунка показала, як лозину морять.

І як звивають, щоби вийшов амулет.

Втім, річ, яку сплели мої незграбні пальці,

Стара закинула безжально у вогонь.

Кривавлять очі та шепочуть губи: "Зжалься!"

Вона лиш мовила байдуже: "Охолонь".

А потім ми чекали довго й нудно,

Зори́ли, як із берегом милується прибій...

Терпець урвався. По життю я — не марудна!

На стихлім попелищі у золі леткій

Я відшукала свій "кулон". Він став залізним!

І тої ж миті зникли чарівниця й дім,

Натомість в небі різко крикнув буревісник:

"Здійсниться бажане. Ти амулет надінь!"

...

Яніта Владович

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Keanu Uchiha

Хто як не ми

Краплі прискорюють рух до землі,

Падають, вщент розбиваються.

Не довго: калюжами мокрі сліди -

Від Сонця на небо вертаються.

Так само і ми в круговерті подій

Спалахуєм згідно моменту.

Щоб потім себе віднайти в буревій

Наповнених хмизом дощенту.

Наша увага - справжнісінький гніт.

Манить до себе сірник, що вже тліє.

Хто як не я маю гріти цей світ?!

Хто як не ти змастиш, наче олія?!

...

Легрей
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Квантова Україна - LIVE ⚡️🇺🇦
28.02.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Запрошуємо вас на авторський стрім "Квантова Україна" ⚡️🇺🇦
Що там буде? Відповіді на всі квантові запитання! 🤓

... Детальніше
Блоги
Топ-20 АркушівцівВлад Кайола
04.03.2024
Нещодавно в обговоренні блогу Лесі Сагули вона висловила бажання ознайомитися з моїми рекомендаціями ... Детальніше
Знайомство з учасниками Божественної Літературної МаскиФанАрк
04.03.2024
Зустрічайте наших учасників Божественної маски. Їх всього одинадцять: Леля Дажбог Ярило Стрибог Мак ... Детальніше
Варто повчитися.Сосніцький Володимир
03.03.2024
Привіт. Ми всі чомусь навчаємось у інших людей. Враховуючи що це платформа для письменників і більші ... Детальніше
Тонка грань між філософською та сльозливою історіямиВольфганг Ляйдвонне
01.03.2024
Цебто між справді цінною книгою, що сприяє діяльності мозку, бурхливим відчуттям у душі - та надміру ... Детальніше
Мої аркушівські улюбленці❤️Леся Сагула
02.03.2024
Ні, це не про котят, щенят і хом'ячків, якщо шо. Серед моря Аркушівських авторів кожен з нас, мабут ... Детальніше
З Днем Письменника!Юрій Цорулік
03.03.2024
Вітаю усіх авторів із днем письменника! Нехай у вас завжди буде безліч ідей та натхнення ці ідеї роз ... Детальніше
На Аркуші вже:
9757читачів
107343коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: