Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Фентезі (2983)

коли за порогом пекло

довжелезно безмежним змієм

вповзає підлогою протяг.

розсовує стіни, допоки

вони не звіються штипом

у темряву темних матерій.

і жалом -

три гострих леза -

болю, жалю і печалі...

тим жалом він трощить стелю!

і дах вибухає у простір -

у космос летять уламки

...і там,

у Всесвіті тому

створіння хвостаті гасають

на конях смолистих пекла

вершниками у кульбаках.

зривають пугами зорі

і скидують вниз зі свистом.

де їх підбирають,

складають у кошики верболозні

мелюзини,

лісниці,

мамуни,

одміни,

капуші

і морок, що манії дух зловорожий.

до млину ті кошики зносять,

жертовним дарунком

у шані

до ніг Млинаря висипають

злодійські вкрадені зорі.

простромлює їх він списом -

над огнищем з чорним димом

з зірок випарює мрію,

доки золою не стануть.

на жорна кидає камінні,

в смолу перемелює.

потім у пекло,

створінням хвостатим на радість

дощем висипає, смолою

з гігантського смолоскипу.

в ебенове небо вереск

і захват кувіканням, виском

до Млинаря лунають.

...нечисті темної вереск

аж до шпарин досягає

і люто холодом віє!

і довжелезним змієм

вповзає підлогою протяг

в нещільно причинені двері,

зі скрипом що хитані вільно......

...

Ем Скитаній

Ворожіння-павутиння

— Чак-чак! Чом, чом, чом

Чоловік надяг шолом?

— Чи не бачиш? — Овва! —

Він шибайголова!

— Ну то й що? — Нічого,

Зачаклуймо його!

Не красуні-жінки,

А лихі павуки:

Шурхотіння легке,

Павутиння липке!

---

— Чак-чак, шу-ра-ра,

Обережніш, сестра!

У пригод шукача

Гостре лезо меча!

— Ну то й що? Слимачок

Вже спіймавсь на гачок,

Серед темних дібров

Розіллєм його кров!

Чак-чак! Чоловік,

Вкоротимо твій вік!

...

Валерія Малахова

"Сповідь", "Нехай буде тиша"

"сповідь"

неначе говорять до мене мої ненароджені доньки

зеленими голосами сповідують мій живіт

ховаються в вухах повзають по моїм скроням

всередині мене простягають колючий дріт

на якому сохне їхня-моя білизна

біла, волога, шита червоною ниткою

моя - викинута, їх - не придбана

в моїх ненароджених донечок

діри в спині й ковтуни у волоссі

вони кличуть мене своїм нездійсненим голосом

зникни, чугайстре, зникни

немає тут вогнища, нема тобі їжі

вийду вночі й блукаю вулицями

десь на околиці вони ховаються

зеленоокі, з дірками в спинах

але майже живі майже скоєні

зникни чугайстре зникни

зникніть чорти не смійтеся

десь через той перехід, десь за цією новобудовою

десь під мостом біля річки

сховались доньки мої та виють

нагодує макош їх своїм молоком

і виростуть-виростуть в моїх грудях

буде земля їм під ноги, буде повітря в роті

буде моя рука їм на серце і інша рука їм на голову

зникни чугайстре зникни

вони співають тільки для моїх очей

тільки для моїх плечей

їх гіркі голоси і тьмяні легені

***

"нехай буде тиша"

мати вчить свою доньку

як не померти виходячи з дому

де перейти дорогу

і як відрізнити людину від мари

в квартирі навпроти

мавки бавляться біля крана з водою

сусід тихенько виє, ковтає слину

обіймає лице коханої з пустими очима

повторюючи тільки б не побачити

тільки б не побачити діру в її спині

донька чує це кожен раз як лягає спати

мати кладе чебрець їй під голову, що мав би допомагати

але донька не спить вже тиждень

мати посипає поріг

дешевою сіллю

кладе під затертий килим

полин і соснове гілля

вішає на доньку обереги і дає гроші

каже: купи хліба собі

і молока мокоші

в одну з ночей наступає тиша

мавки не бавляться сусід не воркує

лежить коло столу з пустими очима

мати віщує коло сплячої доньки

і хмурить лоба і кривить губи

чутно лише нерозбірливі звуки

чи то щезник співає, чи гудять труби

...

Суворова Анастасія

поезія -замовляння

1.ЗЕМЛЯ 2.ВОДА

здрастуй

о земле чиста водиця

мати годувальниця що є у криницях

прародителька всього живого річках ставках

берегиня Дерева життя морях океанах

створена Всевишнім благовіщенська купальська

прокидайся зі зимового сну джерельна дощова

вкрийся зеленню йорданська зоряна

даруй нам свої плоди а ще

радуй високим житом СВЯТА

ми тобі допоможемо стань прихильною до нас

ти наше життя помічною проти хвороб

ти наша надія очищаючою від гріхів

хліб ти для нас на віки

будь родючою вічні

...

РОСАВА

Заручниця води

Моя душа страждає -

Я заручниця води.

Туга серце розриває,

Але я молю прийди.

Подивися мені в очі

І заглянеш в глибину.

Я чекатиму щоночі,

Я ж нікуди не піду.

Ти повір мені благаю,

Мені страшно тут одній,

Я давно тебе чекаю,

Лиш тебе, о милий мій.

Не відвертайся ти від мене

І очей не відводи,

Я твоє щастя безіменне,

Русалка я - дитя води.

Я тобі заповідана -

Доля в нас на двох одна,

Я молю прийди до мене,

Для тебе пісня ця луна.

Як прийдеш я поцілую

І притисну до грудей,

Я ж тебе, мій милий, чую,

Знаю, плачеш між людей.

Зі мною будеш ти щасливий,

Коханий, ти повір мені,

Лиш прийди до мене, милий,

Мені Страшно тут на дні.

...

Тетяна Куриба

Балада шпільмана ; Голосіння з фрегату «Дельфін».

1. Балада шпільмана.

Вже сайгачу сімнадцятий день,

Срака шніцелем зробиться скоро.

Хто сказав, що сумний менестрель

У життя не влипає суворе?

Збоку лютня стрибає стара,

Приторочена, стогне і крекче.

В думці – пісня, що ще не зіграв.

Й солонина – що більше доречна.

На приструзі пов'язаний бант, -

То в'язала ельфійська друїдка.

За мій шарм, неповторний талант

І за те, що за шматтям не видко...

Їй одній всі осанни мої,

Їй служитиму – серця Цариці,

Лист ЇЇ, через темні гаї

Я везу, відбиваючи шніцель…

2. Голосіння з фрегату «Дельфін».

На Пурпурове море впала тиха ніч.

Констапель, впитий, кренделі ногами пише.

Рипить рангоут про темряву сторіч.

Для мене ж, ніч ця – найясніша.

Під марсом галеону бовваніє щит –

Фініфть блищить у світлі місяцѐвім.

На нім лазур і червінь пломенить,

І вогник скаче на пащеці в лева.

То – символ твій, моє найбільше з див!

О, найдостойніша із дів народжених!

Побачивши тебе, я враз схилив

І голову, і честь свою стриножену.

Далека, наче вранішня зоря,

Мов алконост на гілці – недосяжна.

Та, поки мій бушприт чигав в морях –

Загриз тебе кадавр стовражий.

...

Брако

Дракон

Ти дуже смілива: в полоні великого міста,

в найвищій із веж – аж до неба (дванадцятий поверх),

душа божевільно чекала свого піаніста,

і плавився час, і зривався наляканий подих –

униз.

Із карнизів високих твоїх сподівань,

підхоплений вітром надії, далеко-неблизько,

де їсть перехожих голодний вокзал-здоровань,

де вперто шукає скарби твій герой і хлопчисько.

І ти не відрощуєш коси – а сядеш у ліфт,

і навіть в метро не боїшся підземного звіра:

таких чудасій не описував Джонатан Свіфт,

а тільки обом вам ніколи ніхто не повірить.

А тільки за вікнами – сірий хирлявий полон,

дванадцятий поверх – і сходів стежина ребриста.

А вихід із міста – старезний вокзало-дракон.

Душа божевільно чекала свого піаніста.

...

Ната

Обережно, мрії збуваються!

ОБЕРЕЖНО, МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

Жив гном один моторний(ну, майже, як козак),

Вчинив щось незаконне(вкрав, може, «Кадилак»).

Ховайся хоч за тином – шукає Інтерпол,

І він якимось чином вліз на драконодром.

То сам Гермес* і доля сюди його вели.

Стоять дракони. Воля!!! Тікай лиш у світи!

Кмітливий був хлопчина – дракона осідлав,

І вже через хвилину у космос мандрував!

Не вспів сказати «мамо!»- планета вже не та…

Аж тут із – за паркану туземець вигляда.

Сам гарний, синьоокий, кудряві волоски,

На зріст – вельми високий, а вуха – гострячки.

«Ти хто?»- питає гнома ота істота – ельф.

І хлопці спільну мову знайшли в один момент.

Зрадів ельф ,наче брату –« Наш будеш президент!»

Бігом пройшла посвята і вручено презент.

А чом би й ні? Небога їм зразу згоду дав,

Та вже гадав, що Бога за бороду спіймав.

Враз почепили радо відзнаку навіки.

В відзнаці – детонатор, а кнопка – на стовпі.

Щоб кожен, хто вважає, що президент не прав,

Коли лиш забажає ту кнопку натискав.

Ото в халепу вскочив наш гномик ! Не везе…

Вже ні за які гроші назад не поверне!

Якби у президенти так вибори пройшли,

Де б ділись претенденти, і ми б не так жили!

Гермес* - один з богів, покровитель крадіїв.

...

Наталія

Дорога до війни.

Дубовий спис у зарубках… - минуле…

В щита на тілі зазубні сокир…

Роки війни - століттям промайнули…

без миті часу на примарний мир…

Чи є душа під цим забралом…

Чиє життя забрав холодний меч…

Десь там, за обладунками, в дощі кривавім,

іржавіє ріка від сліз… кружляє, з мертвих, смерч…

Можливо, варто знати: хто ти… і навіщо

ховаєш, в обладунках, посивілий сум,

з яким шляхетно милував… від страху - нищив…

радів, що думав про богів… страждав від дум…

Гнідого вірного коня голодній зграї

віддав за шлях із пекла до небес...

Збрехали ворони… Віки минають…

На попелищі не знайти себе…

Боги війни і ворони не відпускають душу…

Лунає звідусіль пророчий вовчий вий..

І тільки шепіт голубів волати змусить:

… в оливковім гаю - чужий… Чужий!

Вечірній вітер тишу проклинає…

Разом - брати - без спокою, вони,

з росою, вирушать на чорний вихор зграї,

щоб віднайти дорогу до війни…

...

Володимир

In vino veritas

Колись в часи прадавні й хворі,

Засмічені тяжким життям і горем,

Смердючі пахощами людського нутра

І брудом спільного немитого ярма.

У ті часи старі і вже забуті

Закинуті в далекий темний кут

Траплялися, часом, діла великі й люті

Та канули спомини їх впусту.

І як сповідувати віру цю ми знаєм

Уже проходили уроки від життя

Та що казати, силою - не правда,

Хотілось жити - час не обираєм.

У ті часи злопам'ятні траплялось,

Що хтось колись і якось захотів

Прожить життя яскраво, не селянсько,

Не в гніті вік недовгий свій дожить.

Хотів піти цей чоловік у город

(чи жінка, хто тепер їх розбере)

Найнятися до пана на півроку

А потім рушити в подальшеє піше

Якби словами міг, він постелився б

Він так собов стелив, що стид та й все

А пан йому на це лиш знай кривився

Не тішив око блазень із печер.

А блазню, знай, весь час одна робота.

Він робить-робить, а життя - нема

Чого чекав у пана на навозі,

Багатств незрівняних і молодість прикрас?

Чого ти скиглиш, ниєш і толочиш

Що не хотів промаяти всю молодість впусту?

Чого вважаєш, що хтось має поміч,

Тобі, пустому зраднику й трясцю?

Я не поет і не поета учень

Я чесний робітник своїх долонь

Нехай не гну у пана горб важкучий

А хтось та й кине той ламаний грош.

Тобі ж сказати хочу лиш однажди.

Ти раб, катів прислужник і слуга

Ти ним родився, виріс, ним і здохнеш.

Змирися з цим - ось послуга моя.

Моя порада була б вельми цінна,

Коли б жила я в ті старі, гнилі часи

Коли нестача цінностей невидна

Коли поетом крутять мужики.

Якби не моя творчая натура

Що зараз запиває пивом сік,

Могла би скласти щось цінніше казки

Не було б в ті часи таких катів.

...

Мертвий Поет

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч –

Співає пісню... Відбувається це так:

Крізь посмішку - єдине, що ми бачимо , -

Лунає гуркіт з гама частотою в такт.

Слухач ледь-ледь справляється з задачею

Серцевий ритм спинити, бо інфаркт

З Мироном поряд ходить зазвичай...

Триває враження секунд п'ятнадцять, планово...

Для головного очі швидше відкривай!

З'являється на сцені голограмою

Сюжет: хтось бачить пекло, а хтось - рай...

І глядачі, здивовані та вдячні,

Ледь проговорюють: "Іще... Співай!"

І звуки голосу чарівні вже лунають

З усіх можливих-неможливих місць,

За спиною Мирона крила виростають,

Лякаючи собою марних днів убивць...

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч -

Мені з'явився в спогадах колись...

Того прийдешнього, де житиму не я...

В єдиний світ у просторі злились

З майбутнього, з минулого життя...

*******

Миро́н (грец. Μύρων) — чоловіче ім'я грецького походження. За одним із тлумачень походить від слова миро — запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах. Буквально: Мирон — той, хто пахне миром

...

Marina Deep

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

Пишу сьогодні вірш, не схожий ні на що,

Читай його скоріш, мені не все одно.

Читай його мерщій, рядків не пропускай,

І почуття зігрій, і в мрії відлітай!

Тремтить кабіна ліфта: ввійди, не розгубись,

Як послуга від SWIFTа, миттєво! Не барись!

Як віртуальні гроші, враз перенесе,

Машина часу в гості - очікує Сенсей.

Розгублений присядеш на килим до митця,

І якщо бажаєш, почнуться чудеса.

Холонуть ноги, руки, критично низький тиск,

Наражений на муки - провалюєшся вниз.

Летиш не день, не рік... І вічність проминає...

Кривава йде війна, і ворог наступає.

Він лузгає зубами, вдягає обладунки,

З грюкотом забрало замикає думки.

Затиснеш кулаки, відверто в бій підеш.

За правду залюбки ідеєю живеш!

Є ризик для життя. Але це майже сон,

Туману каяття... З Сенсеєм в унісон.

Ти ледве чуєш звук, хоч лютиться земля,

І крик - помимо вух. Єдина є мета:

Крізь попіл, кров пройти, здобувши тут трофей,

До ліфта донести – очікує Сенсей.

Бажання перемоги змітає на шляху

Будь-яку тривогу, подумку лиху...

Трофей в руці тримаєш! В'їжджаєш на даху!

Перемогу тягнеш на колесниці мороку!

...

Marina Deep

Небесний корабель

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

...

Олег Карачевський

Потерчата

Шелистить очеретами у потьмах

Хто прокинувсь, аче й не збирався спати.

Квилить жалісно, пронизливо, що страх.

Особливо, кому випало блукати.

Ох, не слід в тумані річкою вночі,

А багнами, хай боронить Бог, подавно!

Шелестить очеретами. Пугачі

Проводжають ту процесію безславну.

Хто це? Хто це? Ледь синіють каганці

Блідим світлом, ніби мара. По горбочках

Покотилися, тримаючи в руці

Їх, нехрещені, в одних лише сорочках.

“Похрести, мандрівцю, айбо похрести!

Потерпаємо!”, – волають потерчата.

Страхітливо шелестять очерети:

“Нас нехрещеними положила мати...”.

По-під ноги з кропиви, мов цвіркуни,

По корі дерев, стараючись вхопити.

“Що ж ти? Що ж ти?”, – гонять до трясовини

Невпокоєні безхресті бідні діти.

І отак собі помчить когось юрба,

Та й затихне все, лиш пугачі зітахють.

Вітер грає очеретом на горбах.

Та чи вітер то? Вони усе чекають...

...

Редан Ажидаар

Vobiscum Narakis

Загодя сонце сховалося, знаючи щось.

Ніч радо подрузі давній обійми розкрила.

Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось,

В зорі туманом зітхала порожня могила.

Жевріє обрій. Жар мружиться в її очах.

Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила.

Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча

Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли.

Перегоріла розхристана шалом грань.

Тьма оголя закривавлені в посмішці ікла.

Всепоглинаючим блудом пожадлива твань

Змащує щедро сп’янілі залишки світла.

Ніч огортає туманами, і в лице

Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде?

Повняться сонні вулиці ще мерцем.

Дихають збуджено спраглі бездушні груди.

Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж.

Пестощів холод землею сирою відгоне.

Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж –

Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.

...

Редан Ажидаар

жалоба ґуреїв

коли ще тліло жевристе багаття прийшла вода

а з нею проклята орда

і розбила тепло об скелі

ми ще живі

стук-стук

втішали ґурéї

коли в наші землі ввірвались чужі кати

то вода взялася рости

й захопила пустелі

ми ще живі

стук-стук

казали ґуреї

коли затонули піски та потріскались стіни

а чужі храми звели на рідних руїнах

і не стало оселі

ми ще живі

стук-стук

побивались ґуреї

коли колишні боги зробились каліками

а пісні розлилися кривавими ріками

з перерізаних ший менестрелів

ми ще живі

стук-стук

молились ґуреї

коли їх скували в кайдани щоб не бачили суші

та вирвали очі кричали замучені душі

духи-в'язні підводних келій

ми ще живі

стук-стук

потонули ґуреї

*ґуреї - авторський термін, клірики-сонцепоклонники, монахи та цілителі давньої пустелі, захопленої острівним народом з даром до магії води. у тексті йдеться про падіння пустельної імперії через магічно-спровокований природний катаклізм.

...

hromovyda

Сонце кохання

Темна богиня між зорями мчить.

Серце у грудях не б'ється, а спить.

У хаосі слів і у темряві ночі

Серед бажань, що доводять до страти

Приречена сотні сердець розбивати,

Вона зазирнула у янгольські очі.

І сталося диво, вона покохала

Усупереч долі, на подив собі.

І темряву світлом вдалось подолати

Відкрились навзаєм віконця душі.

І часу не стало, бо час зупинився,

Містична реальність заплутала слід.

Бо той, хто кохає, той житиме вічно,

Він сонцем кохання запалює ніч.

...

Наталія Хачикова (Лана Василенко)

Будь собою

Вітер в потилицю лісові дмухав

Та шепіт дерев ненароком підслухав.

Красуні-берізки й осики стрункі

Казали слова лиш лайливі й гіркі.

Їм, бач, не до смáку ялиночки сукня.

Тактовність й повага в них зовсім відсутня.

Береза, сережки вдягнувши на вíти,

З насмішкою рáдила інше одіти.

І клен проскрипів, що їй треба мінятись,

Не гóлки, а листя хутчіш одягати.

Ялиночці прикро було від цих слів,

Неприйняття відчувать звідусіль.

Та любила себе вона й щиро сприймала.

І погляд свій власний на все вона мала.

По-своєму гарна і горда стояла,

На зиму чарівну спокійно чекала.

З зимою й мороз у ліс завітав,

Сукні з дерев ураз позривав.

Стоять тепер в чорному клени й осики.

Немає чого їм тепер вже носити.

Мовчать і ялиночці заздрять щосили.

Тепер і вони хоч голки б вже носили.

Ялинка тепер же за всіх наймодніша.

На віти ще й шишки-сережки все віша.

Щаслива й весела стоїть, посміхається

І вітами снігу легенько торкається.

Помітив красу таку вітер-вітрисько

Й наблизивсь несміло до неї близько.

Білесеньку шубку він їй дарував і несміливо її обіймав...

І руки-віти їй цілував та й цілував...

...

May

ТІНЬ ВОГНЮ

ТІНЬ ВОГНЮ

Якщо довго вдивлятися в безодню,

безодня почне вдивлятися в тебе.

Фрідріх Ніцше

Морії морок пронизує поглядом Барлог.

Кланяюсь чемно, вітаю, як старших належить.

Ми однієї породи, пекельна примаро.

Наш Перелесник тобі семіюрідний небіж.

Слухай же сагу напівнепритомного світу!

Я Вогневиця, жаринка багаття Купала.

Надто слабка, щоб до прадіда Сонця злетіти.

Досить живуча, бо досі іще не пропала.

Вої звитяжні згубили мечі та шоломи.

Срібне ячання сурми зледеніло і згасло.

Гобіти, енти і ельфи, уруки і гноми

Впали травою під скіском безжального часу.

Вицвіли вишиті сварги прадавньої сили,

Вічності подих вивітрює руни з каміння,

На ланцюгу завивають симаргли безкрилі –

Пасинки смерті, злиденні знедолені тіні.

Бранці, заручники – мотлох,лахміття немодне,

Складене в темній коморі (а раптом придасться?)…

Нами награвся Творець, і тепер ми непотріб,

Кинутий людству, неначе каліці окраєць.

Скніти не хочу довічно у льосі холоднім!

Краще згоріти дотла у обіймах вогненних.

Довго дивилась у прірву. І врешті сьогодні

Вперше відчула – вона заглядає у мене.

...

Інгерд Майстриня

Господар вітру

Я бачив те все, як тебе от, шановний.

Від гуркоту й свисту холонула кров,

здригалося небо, дзвеніли підкови,

жбурляв блискавиці скакун-громослов.

Він мчав буревієм і гривою грав,

шаленим наметом здіймаючи хмари,

а змій, його ворог, лестива примара,

ярився вогнем, ніби сотня заграв.

Всі отроки княжі покидали зброю,

гайнули навтіки, - хто в воду, хто в ліс.

І не було б свідків у того двобою,

у браней славетних, що в небі велись.

Але ж я узрів, - хоч і тільки початок,

бо кажуть, до повні тривав іще бій, -

як у вишині та й зійшлися затято

цей кінь вітроногий і вогняний змій,

як небо тріщало і сипало іскри,

як звірі і духи у шатах барвистих

тікали, аби не пізнать божий гнів,

як тліла діброва, як струмінь кипів.

Здавалося, наче повітря загусло

і стало для нього булатним мечем,

і рвались перуни розлогим плачем,

і хмари, і ріки, і струни на гуслях.

Ніколи не був наполоханий смертю, -

не день бо живу, до пригоди я звик, -

та певно, я б згинув у тій круговерті,

якби не вберіг мене друг-межовик.

Він краще докаже цю казку нехитру.

Побачиш, - спитай про Господаря вітру.

...

Євген

У пошуках знемоги

У ПОШУКАХ ЗНЕМОГИ

міні-замальовки

***

Ось океан

уявлень бездонних,

поглядом пильним

хвилю лови;

і навіть серед

течій моїх

можеш знайти

глибину –

думку чисту,

і не одну.

***

Не міцний цей світ,

зовсім хитко

в ньому,

не значить нічого

сказане слово,

тільки погляд

ніжний

і усмішка щира

будують щастя

основи.

***

Призвичаїтись

можна до всього,

і в чотирьох кутках

причаївшись сидіти;

звикають

до темряви очі

(тут вже не до прощ),

і не віриться,

що може

пролитись

святий дощ.

***

Щоб стати

ближче до істини,

у струмах сфер

незримих

ведеться пошук

осяяння,

але не кожен

отримує

імпульс

прозріння.

***

Довго збиралися

іскри вогню,

можна зараз

протидіяти злу,

якщо буде важко –

клич мене

звуком: «Ом!»,

прикрийся мною

немов щитом.

***

На зубах солодкість,

занурюється єство

в царство млості,

роком стає хвилина,

серце втопає

в променях радості,

які надсилаються

з палаців небесних.

***

Життя клекоче,

та немає сил

відкрити очі,

не можуть зріти

краси небес

земні сліпці,

блискавки стріли

дарують

струм новий,

тільки сплять

живі мерці.

***

Була ніч повна снів,

і в них плелась

нісенітниця –

танцювали

звірі-мутанти

вальс-бостон;

і вранці можна

тільки сказати:

куди ніч, туди й сон.

***

Не електронні коди

визначають

майбутній прогрес,

а духи, котрі

будять народи

і кличуть

до далеких небес.

***

Ніхто мене

не зможе почути,

бо вирішується

зараз головне;

на шлях чистий

щойно я вийшов,

суд над собою

буду вершити.

***

Нелегко бути

знаменитим,

і звук оплесків

ловити,

для всіх не вистачить

магніту,

та й вже в’януть

у букеті

зірвані квіти.

***

Не багатьом

дається

у невідомому

знайти себе,

панцир духу

кується повільно,

важко весь світ

полюбити,

коли на серці

пустельно.

***

Бажано дійти

до самого центру

сакральної суті,

вийти за межі

дій звичайних

і відшукати

божі вежі;

немає сенсу

бути ніким

на роздоріжжі.

***

Нехай усмішка

осяює прощання

в час, коли раптом

приходить зміна

житла,

може, є холод

у заповіті,

але лагідність млості

стрічає

в тонкому світі.

***

Ось знайшов

свою стежку,

у світло яскраве

заводить вона,

немає там тіней,

бачу я звідти,

як змушують

натовп

на коліна

ставати.

***

Мить радісна

входить у серце,

і вже дихаєш

зовсім по-новому,

вогонь і натхнення

царюють всередині,

благословляють

потоки життя,

і йдеш ти сміливо

вперед – у майбуття.

***

Цикл існування

дарує уроки,

і вже не вабить

кількість сторінок;

нехай будуть

рядки короткими,

стане менший обман,

досить марити

про великий роман.

***

Очі нишпорять

нижче лінії

горизонту,

зник блискіт душі,

лишився тільки чад,

безсумнівно, – це горе,

бо вмерла мета

підніматися вгору.

***

Приборканий,

розуму клекіт,

і в тиші мовчання

можна збагнути,

що в чертогах

мого єства міститься

спокою безмежність

і світів неосяжність.

***

Годі скарби шукати,

бо вони непримітні,

краще в невідомість

швидше вростати,

ловити поглядом

обрій, який палає,

і навіть можна

подвиг вчинити,

але непомітно.

***

Поки що поруч

немає нікого,

та все ж надіюсь –

з’являться знаки;

юного вітру

привітаю порив,

і душі моєї віра

посилиться вмить

у цьому запалі.

***

Пора стрічати

те, що було

невідоме колись,

досить тонути

в омані солодкій

і в ласках млості,

адже набігають

хвилі новітні,

і кожну мить

прискорюють

події.

***

Було пройдено

чимало доріг,

вів по життю

фатум-поводир –

добрий і злий;

а ось зараз

затихла зоря,

атлас небес

палає,

настав для серця

вогняний час.

***

У місячному сяйві

блукає фантом,

його шлях – у безодню,

неабияке зло

було вчинено

для досягнення

лукавої мети,

і щось міняти

вже марно.

***

Створені з таїн

вищі світи,

душі потрапити

туди треба,

щоб споглядати

візерунки неба

і проникати

у хмари наскрізні,

небесні там звої

складають казки.

***

Не варто вертатись

у початок життя,

безліч перспектив –

у майбутньому;

дух гартувати

плин часу диктує –

тільки вперед,

адже шлях один,

і він повний

боротьби.

***

Коли плями темні

не затуляють

серця чистоту,

потік світла

в незбагненність

пробиває лаз,

і вже місця немає

для дрібних образ.

***

Короткий імпульс

струму космічного

діє – спонукає

до прокидання,

і вогняні душі

часу новітнього

знаходять срібні

нитки віровчень,

новиною народжені

чують мову

таємних натхнень.

...

Владимир Бодня

Зустріч

Їхав козак поміж річкою і гаєм.

Стрів дівчину молоденьку, та й питає:

-Ой дівчино русокоса,синьоока,

Ой чи бистрая ця річка,

чи глибока?

А дівча відповіло:

- Не знаєш броду,

То ніколи не спіши заходить в воду.

Бо вода ця непростая, плесо темне.

Тут тече своє життя, життя таємне.

Засміявся наш козак, поправив чуба:

- Та яка ж в водиці може бути згуба?

Я ж об'їхав, дівчинонько, вже півсвіту.

Тож мене ти не лякай, а

будь привітна.

Маю руку я тверду, а шаблю гостру.

Обніми і поцілуй, зови в гості.

- Не чіпай мене козаче,

дай же спокій,

Бо опинишся в цій річці у глибокій.

Він сміявся, цілував дівчину палко.

Подивився, а в руках в нього русалка.

Та холодною його взяла рукою

Й потягла швиденько в воду за собою.

Бродить коник вороний у чистім полі...

Що поробиш, в козака такая доля.

...

Мищенко Лідія

Мольфар

Ми всі прийшли зі світу мрії,

Що засинає з року в рік,

Нас захопили дня події

Забули ми дитячий вік.

Але відкривши свої очі,

Включивши справжнє сприйняття,

Побачили б, що ніч шепоче,

Дарує казки відчуття.

В якій захопливі події,

Бентежать загадковий світ,

Де кожного шалені мрії,

Вогонь перетворили в лід.

І з нього постає жахливе,

Чудовисько, яке горить

А все навколо страхітливо,

Реве та лавою кипить...

Але неначе з під землі,

На дракокінному орлі,

Чаклун вирує дивним вітром,

Бузково-синім срібним світлом,

Що віддзеркалив від землі

І збив примару у вогні!

Одразу ж зникли ночі чари,

Заграли музика й фанфари,

Він врятував цей новий світ!

Мольфар продовжив свій політ…

...

Лія Вайсман

Пісня про Даму з Великим Мечем

Пісня про Даму з Великим Мечем

Гей, слухай, люд, історію про Даму з Великим Мечем!

Побачить злодій Даму ту - і зразу од неї втече!

Бо "Велетнів спис" її меч нарікли,

Ті бідні харцизи, що ледве втекли!

А Наар Грог, злий ватажок, прийшов грабувать Халагер,

Посеред ночі він напав, та тої ж ночі помер!

Бо Еліонори то рідний дім -

Його борони, коли ворог у нім!

Напали в мороку нічнім бандити на вартових.

І дух зламали нападом - шукай тепер в полі їх!

Грабіжницька кров потекла, мов ріка -

Б'є впевнено ката геройська рука!

Здійняли пил ті злодії - і Грог залишився один.

Кривава битва почалась, остання, на кілька годин.

Як іскри летіли, й вогонь палав -

Про те кожен бард уже розказав!

Упав розбійник на зорі, пробитий Великим Мечем,

І героїня з легкістю той Меч підняла на плече.

Колись прочитали над нею кляття,

Та бог Драугтін дав їй могуття!

Велику силу бог наш дав - хоч брили у небо кидай!

А той, хто слухав пісню цю, зі мною її співай!

Бо люд захищати - то діло святе,

Хай Дамина слава з роками росте!

...

Bloodred97

Володарка тіні

Ти сказав – ми ніхто. Всесвіт нас позабуде.

Ти сказав це колись. Я забула б слова,

Та співають крізь сон покалічені труби,

Ну а я лиш мовчу, бо давно вже німа.

Я знаходжусь під снігом, розіп’ята думками,

Тільки фото в альбомі – розірваний біль.

Прочитавши любов між моїми рядками,

Зрозуміти нічого ти все ж не зумів.

На околиці міста замріяні звуки.

Ти гортаєш життя як тлумачний словник

Я свого існування викреслюю муки,

Але все - відтепер погляд сонечка зник.

Холоднішає небо, зриває афіші.

Ві д рекламних плакатів розпливчастий слід.

Меценати душі замовкають у тиші,

Я ж палаю вонем і розплавлюю лід.

Я - володарка тіні, що час відновила

І прощала тебе до цієї пори.

Та мовчати мені вже, нарешті, несила,

Тож тепер все скажу. Хочеш, теж говори.

...

Катерина Кравченко

Моя водойма

Моя непрозора водойма

для тебе занадто глибока,

Замулена, непривітна,

нікому не впадає в око,

Без витоку і без гирла,

маленька, ніби калюжа,

Хлюпоче брудною водою,

все живе до неї байдуже.

Її перейти хоч убрід

воліли багато охочих,

Вставали іще на світанку,

приходили й опівночі,

Топили у водах брудних

свої неземні бажання,

І всі поспішали геть,

спустошені, без прощання.

На неї зазирали святі,

Та вмить оминали грішні,

І той, хто виходив з води,

важко видихав, невтішно.

Якщо не боїшся втопитись,

Прямуй поміж очеретом,

В обіймах води крижаної,

Натхненим станеш поетом,

В молитвах до всіх святих,

Відточиш своє кожне слово,

Щоб стрівши мене у воді,

Не заклякти у довгій промові,

Мають довгі минути роки,

Береги щоб замкнулись в любові.

...

Турчин Валентина

"Що хоче сказати природа?"

Червоне сонце поїдає тьму,

Заповнює пусту кімнату.

Скажи мені це все кому?

Виконуєш таємну мантру.

Земля горить, палає в небі

І все оце під дощ рясний,

Як ніби тут проїде в небі

Нещастя і туман густий.

Та ось стихія затихає,

Все заспокоюється вмить.

Та не надовго… Знов палає,

Але зеленим вже горить.

Я задаю питання світу:

«Яка і ще біда прийде?».

Ось так і почалося літо

Інтригу знову світу пряде.

...

DaBa

Сновида

Я бачив місяць з білим тлом,

Світив мов зблякле сонце.

А я, вдавивши лоба в скло,

Дивився у віконце.

Те сяйво місячне мені

Тривогою постало,

Хоч звичної не було тьми,

Здалося все кошмаром.

У розпачі бреду у двір –

Будівлі, мов гробниці,

Безладний стосик дров, як звір,

Кущі, неначе птиці.

Так лячно й тихо, ні телень,

Лиш чутно серця стукіт,

Скрізь світло мертве, наче вдень,

Ще й тіні, наче руки.

Здалося з ляку, що прийшов

Печальний ангел чорний,

Він враз прицвяхував гвіздком

Мене в тім царстві соннім.

Від страху кинувся у дім,

Закрив всі штори низько.

Я вперше з місяцем таким

Впритул стикнувся, зблизька.

Відтак змішались ночі й дні –

Знов білий місяць в небі,

Тож тоскно маюсь уві сні,

Безсильний геть, далебі…

...

Г. Король

КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС…

Двері в минуле, двері в майбуття,

Четвертий вимір – вічне життя.

Їде по Дрогобичу машина часу –

Рахуй хронодіри, не відходячи від каси!

Стара деревина, пожовклий метал…

Що це за двері? А це портал!

Аналогічних ніде не знайдуть –

В Австро-Угорщину часом ведуть.

А це що за двері – обшарпані, биті?

Хронопрохід це у Річ Посполиту!

А це що за двері футуристичні?

Хронодіра це в майбутнє космічне!

Безліч світів – значить безліч дверей!

Дрогобич => Львів => Київ => Емпірей!

...

Георг Аджаріані

ОБЛОГА

Із кінчика меча стікає кров,

Карміном прикрашаючи підлогу.

За правду, за свободу, за любов,

За віру в себе і за віру в Бога,

За право думать, право говорить,

За право жити й право помирати

Мечі в той день нам довелось схрестить,

Життя в той день нам довелось віддати.

Із вежі відкривається пейзаж

На цілий світ. Та звідки йде підмога?

Ми боронили мужньо Бон Візаж

Усі дванадцять місяців облоги.

Та в день, коли не встояли вали,

Та в мить, коли залізна впала брама,

Ми в бій пішли під давній спів стріли,

Що вдаль летить із зоряного храму.

І блиск мечів засліплює ординців,

І крові ріки землю залили,

Ми, з ворогом лишившись на одинці,

В той день славетний все ж перемогли.

Їх було тисячі проти одного,

Ми думали, знайдемо тут кінець,

Та силою клинка свого міцного

Порятувала Оля всіх Кравець.

Не тисячі, а сотні тисяч пали

Від Олиної славної руки.

Мечів танок, чарівна пісня сталі…

Свободу ми здобули навіки!

...

Георг Аджаріані

Валькірія

Залиште саги скальдам - на вустах

Не музика у мене, тільки клич!

Мій вовк крізь битву прокладає шлях

В кривавій суміші кінцівок і облич.

Прокльони, стогін, плач... Які ж ви слабаки!

Вальхалла не приймає легкодухів!

Якщо впустив меча з тремтячої руки -

Ти не герой, а лиш мізерна муха.

О цей політ списів, цей дивний ритм війни,

Де брязкіт зброї веселіше барабанів!

Від страху серце, воїне, звільни!

Не скигли про свої болючі рани!

Смерть знайде всіх - богів, людей, тварин.

Що обереш - тремтіння, біль чи славу?

Живи у сутінках або помри один

За сотню ворогів! Гельгейм або Вальхалла!

...

Людмила Ільм

Λυκάνθρωπος. Вовча

Ти відкриваєш лунко двері,

забувши про вчорашній день.

Запріснявілії оселі

шепочуть оди підземель.

Скриплять розламлені крижалі.

Піднявши кубок знань чужих,

ти п'єш вино зі смаком сталі

та стримуєш звіриний крик.

А місяць світить так яскраво,

до танцю кличе двоєдушних.

Ти хочеш приглушити спрагу,

та вовк згризає хліб насушний.

Ти хочеш відшукати зайця,

по лісу бігти вільний, дикий.

То грішне, вже забуте щастя:

вдихати волю - щиро й тихо.

...

Alandara
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83602коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: