💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛

Електронні книги / Фентезі (3666)

П’ятий кут

Завертають тебе домів.

В кулачкові скоромне – проскура:

Все, що лишилось смачного.

У Шарковій буді – темний лаз:

Все, що лишилось від хати.

На хустці старій – опари сліди.

В’яжеш чоботи в неї і йдеш.

Завертають тебе домів...

Навіть буди нема.

У вимірі цьому не діє шенген.

Плач, Домовичку, замість пса,

Малесенький залишенцю.

Коли спадає на пустку ракета –

Вертають тебе домів.

...

Брако

Звір

Він тихо блукав у темряві лісу нічного

Та з жалем дивився в далекі вогні чужих міст

І наче вже в нього не зосталось нічого святого

У світі старому де був королем він колись

Великий могутній та дуже самотній й печальний

Він правив твердою рукою немов дикий звір

Неначе той лев, вожак у душі він не зламний

Та мав він повагу велику людей ворогам в перекір

А лихо й біда прийшла від туди де не чекав

Бо люди бувають набагато гірше зграї вовків

Цим людям яким лише щиро, добра й процвітання бажав

Вони віддали йога в осуд безумних й безжальних богів

Хто бачив його після кари, від жаху відводили очі

Плювали у слід та гнали на смерть без їжі й тепла

Потворна істота що бродить у темряві ночі

Володар що втратив усе, але не зганьбилась душа...

...

Den Gir

Лови

І що ж тепер?

Куди мені сховатись...

Час у темряві страшній завмер,

Куди мені сховатись...

Серце стука дужче й дужче,

Показалось чорнеє плече...

То темрява вийшла на лови,

Сидять у норах миші й сови.

Птаха тримає мене в кігтях,

З нори видно гору, на ній чорний стяг...

І що то значить?

Куди мені сховатись...

Миші тремтять,

І сови тремтять!

Жертви й хижаки нині в симбіозі...

Був момент, що я стою не в змозі

Ворухнутись. Мене сова врятувала.

У нору темну заховала.

Тут дерева чорні, небо чорне!

І в темряви цієї обличчя чорне і смутне.

Вона гуляє, очі розширяє,

А вони світяться, як у вовка!

Тут темрява страшна гуляє,

І мокрая щока

Од сліз. Мені набридло вже боятись.

Куди мені сховатись...

...

Forel_l

Сім гір

не знайти вже гір таких,

що нема ні вершин, ні коріння у них,

спини кам'яних брил

заточилися вістрям смерекових крил

давно колись були вони живі:

вої могутні, королів сини

аж сам Перун боявся їх мечів

й вогню того, що в тих серцях горів

не знали страху крицеві вої

та запрягали ріки в береги

зухвалий виклик кинули богам

що зможуть статі рівні небесам

гординя та прогнівала богів:

скував Сварог сім кам'яних списів,

щоб скам'яніли вогняні серця,

крізь хмари мчали кам'яні вістря

піднялись разом семеро щитів

та сталь броні не стримала списів

Сварог всміхнувсь, здригнулася земля:

сім гордих гір у небо дивляться

жени Стрибоже, жени вітри,

з каміння щоб зродилися вої

пусти і ти їх, Матінко-Земля:

ти чуєш грім?

то б'ються їх серця

...

Вірія

Що ховає ліс

Ліс похилився додолу. До скону,

Надивився на рани пітьми.

Вже він знає, що приховує мова,

Приховують ті, хто прозвались людьми.

Тіло чує, коли й де болить,

Як злітає у небо безкрає.

Крила ріжуть і томляться вмить,

Відчувають, що хтось помирає.

Війна у неземних краях не завжди така бездоганна.

Ховаються тексти в товстих скрижалях,

Що кричать, яка правда, на жаль, невблаганна.

Ріжуться хмари навпіл від сили,

Що струмує від дужих створінь.

Ступить на землю старий сизокрилий-

Бог невмирущих і давніх тремтінь.

Розколються землі і край нездоланний

Відчувається гарний кінець.

Та розум той їхній був завжди спонтанний.

Пару годин, і ось – він вже мрець.

Вже кілька днів безперестанку,

Небо різнилося від різнокольорових хмар.

Кричали створіння від ранку до ранку,

Всі проклинали свій дивовижний дар.

І, мабуть, все. Скінчилась битва.

Та чи потрібно воно тим,

Хто втратив давно свою силу,

І крила не належатимуть їм?

Магія не допоможе у пізнанні того відчуття,

Що приходить останнім у мозок,

У бажання вернути життя.

У страху поринути в морок.

...

Світлана

І погасла, немов сірник

Теплим і тихим вечором,

Десь вдалині: над явором,

З кошиком темно — плетеним,

Буде на неї чекать.

Срібними довгими пасмами,

Розчесані жабрами — пальцями,

Будуть укриті вилиці,

Щоб його з собою позвать.

Дрібно плескать водицею,

Звать чарівливо піснею.

Та з-під води очицями,

Буде його оглядать.

У день червоним означеним,

Сонцем гарячим розпеченим,

З кошиком темно — плетеним,

Берегиню буде стрічать.

Будучи тут господарем,

Дібров і гаїв — володарем.

Ступає він, вслід за звірами,

Щоб швидше її відшукать.

Не встиг до теплого вечора.

Гукала, зажуреним голосом:

"Чимдуж прибіжи! Мій Лісовик!"

І погасла, немов сірник.

...

MaL_Vi

ДІВЧИНКА

Про неї: «З золотою ложкою в роті».

Бідна, багата дівчинко.

Спокуса. Відсутність потреби в роботі.

Гнеться світ змінний ввічливо.

Засліплюють тренди, моди віяння.

Бранка полону лестощів.

Невизрілий розум блукає мріями,

Із пастки, з сильця в урвище.

Морфей чує плоть молочно-принадливу,

Ніжне торкає личенько.

Малі бісенята з шепоту прядиво

Тчуть. Буде пару вінчано.

Спускається вечір на день вгамований.

Кінь блідий. Лицар суджений.

Дівчинку молить, благає до повені

З ним поріднитись душами.

Ніч підкрадається друга принадлива.

В автомобілі лицаря.

Просить єдиною стати відрадою,

В вічній пристрасті злитися.

Третя ніч крайня народиться з зарева.

Вводить в палаци панною.

«Так»,– відказала Морфею і в марево

Впали від щастя п’яними.

Перед порогом свічада фізичного

Знахарки, з воском вичитки.

Тихо загасла із вічністю вінчана,

Бідна, багата дівчинка.

...

ГЛАМАЗДА

Опісля битви

Опритомнів, коли ранкова імла голубила шкіру,

Уражену в запеклій війні.

Я руку здійняв і заволав щосили,

Марно борячись з терпкими слізьми.

І, вдивляюсь, наді мною літають створіння,

Крилаті. Що стали свідками битви вночі.

Між ними губились привиддя,

– хворобливі душі вже мертвих бійців.

І опісля стривожений зір затулив силует:

Чорнильна хмара, що височіла над сонцем величним.

І здійняв він свій палаючий меч,

Аби зупинити подорож життям мою колісницю.

І заплющив я знову тремтячі повіки,

Готуючись побачити смерть без серпа.

Аж раптом зброю рука опустила,

Мене підняла. І напроти побратима я став.

І його вигляд змусив мене заревіти,

Бо думав давно, що він відійшов в інший світ.

Однак друг обійняв мене,

Тулячи до грудей своїх міцних.

І піднімалися із ґрунту червоного,

Солдати моєї піхоти.

Лунав лише поклик тріумфу сумного,

Який розсіювався з-поміж гірської пустоти:

"І ми крокуємо далеко від дому,

На захист рідних своїх.

І вони молять для нас перемогу,

А на руках наших кров ворогів.

І йдемо, і йдемо, ми під зоряним небом,

Так далеко від теплого дому.

І зігріті лише ми вірою в тебе,

Прекрасна Богине Вікторіє."

...

сент

Ніби без неї не буде весни

Її серце билося крізь віки,

Поцілунки аромату вишневого,

Залишали на тілі криваві сліди.

Мерехтінням зірковим цвіла вона,

Так ніби без неї не буде весни.

І весни не було, як вона не всміхалася,

І ні світла, ні темряви,

не було навіть чорної пустоти.

Її сльози мов кинжали душу ранили,

Аж до пекучої гостроти,

Легше пройти по-під кулями було,

Ніж стримати її гіркоти.

Та літала вона десь над хмарами,

Там де серце її біди ще не знало,

Вона падала, небо багряним осяючи,

І зникала ніби у неї ніколи не було душі.

...

Катерина
12+

Прокляття

Пахне срібна кров як дзвін печальний,

Закон порушив хтось, та слід зостався.

Вона по ньому йде, читаючи як мапу,

Робота нескладна – порушників вбивати.

Птахів не чути, ліс завмер в тривозі…

Ось табір видно – лиходій збирається в дорогу.

Натягнута дуга, стріла напоготові –

Так сповниться прокляття однорогів.

Є правило одне, що непорушне,

Вбивати можна тільки тих, хто це заслужить,

На інших лютий гнів паде єдинорога,

Цей гнів набуде форми духа-охоронця.

Вона жива – не дух, не привид, не обмара,

І лук в її руках із дерева та сталі.

Буває, що легенду зовсім не чекають,

Буває, втілюють придумані казки.

...

Дар'я Пидоренко
12+

Дотик до сонця

Дотик до сонця, так зветься воно.

Те закляття, що армії в прах обертає.

Всім у світі про нього відомо давно.

Та спасіння від нього нікому не має.

Знову йдуть вороги проти людства ордою.

Вони мріють про битву на кілька годин.

Вони прагнуть щоб кров проливалась рікою.

Але в битві зустріне їх тільки один.

Сяють очі вогнем і шепочуть вуста.

Промінь світла з небес охоплює мага.

Підіймається вгору його ліва рука.

І уклін голови це до сонця повага.

Він світило благає спалить ворогів.

І прохання його все гучніше лунає.

Чути злість його, ненависть і лютий гнів.

Промінь з неба щомиті яскравіше сяє.

Останнє слово своє, маг щосили кричить.

І мов грім у повітрі його голос лунає.

Лине полум’я з неба, у руку в цю мить.

А в очах його справжній вогонь запалає.

Він спрямовує силу, що дарує світило.

Ту, що здатна забрати безліч життів.

Він проводить її крізь своє власне тіло.

Лиш правицю направивши на ворогів.

Полум’яна ріка із долоні проллється.

Та оточить орду і не дасть їм втекти.

А із вуст його вітер вогняний зірветься.

Який спалить тіла, оголивши кістки.

Не повернеться жоден хто був в тім бою.

Усіх знищить світило, їм нема вороття.

Навіть маг не побачить перемогу свою.

Ціна за дотик до сонця, це власне життя.

...

MisterXardas

ЗАЧАРОВАНІ КНИГИ

Один шкарáдний Лиходій жадав заволодіти світом,

Однак не мав ні розуму, ні сил, аби здійснити мрію.

Що не робив — не рушить справа з місця. Тут йому б уздріти,

Що він ніхто і що ім'я його із попелом зотліє!

Та раптом Зло всесвітнє зринуло із вогняного пекла,

Дало отому Лиходію (задармá!) сувій прадавній

Із заклинанням, щоби мудрість світова навіки щезла.

Чотири місяці минуло поки виконав завдання.

З'явився результат за тиждень: непомітності серпанок

Заполонив старі рукописи та книги. На полицях,

Як і раніш, стоять собі в рядочок, вишукані, гарні,

Вони чекають спрагло читача: "Та де ж він забарився?!"

А люди споглядають на пусті полиці, пильні шафи,

Дивуючись місцям порожнім (наче й не настали злидні!),

Невдовзі вже й уваги не звертають, Лиходій ж лукавий

Лиш потирає руки: скоро визнають його величність!

Без настанов від предків Ratio тьмяніє, наче вівці

Ідуть покірні стежкою, котру обрав облудник лютий.

І ось: він — цар, підданні ж бо забули про народне віче.

Здається, вже ніколи їм не скинути кабальні пута!

І коїлась така біда, аж поки Лиходій не згинув.

Од старості. Він панував у царстві майже пів століття!

Страшне закляття звітрилось, коли остання і дрібна жарина

У поховальному вогні зчорніла, переставши тліти.

Сувій прадавній — зник! Най більше він не з'явиться ніколи!

Та все по колу: знов біда затягне у тенета людство.

Благаю, сину, зерна сій і зрощуй книжний колос!

Мо' він хоч цього разу вбереже від сліпоти і глупства?

...

Яніта Владович

Молитва до Вічно Квітучої

Колись давно наш світ нагадував пустелю

– нещадне сонце й морок, висохла земля…

Злиденні дні в той час прийшли до нас в оселю,

Тьмяне проміння колисало нам життя.

Тоді важкі часи на світло полювали,

Немов слизьку змію вистежував їжак.

Вони роками розпачем нас годували,

Аби найлегше жертву упіймав хижак.

Й коли народ окутала гнітюча пустка,

Й святого світла залишалося вже вкрай,

Спустилася із неба сяюча Пелюстка,

Протнувши сірість сяйвом аж за виднокрай.

На цьому місці Флембоянс стоїть віками

Бо ти, богине, була мила до всіх нас.

І знов наш рід розцвів попід зірками

Бо саме ти нам знову дарувала час.

І зараз я прошу тебе, о Милосердна,

Ти змилуйся над нами, як тоді.

Молю тебе смиренно, Життєствердна,

Ти не дозволь згубитись флембоянцям в тьмі.

Нехай усяке лихо, нечисть і проказна

Свята твоя Пелюстка спопелить,

Нехай налякана душа стане відважна,

Осліплена гріхом побачить най блакить.

Нехай твої м’які із пелюсток обійми,

Немов квітковий щит, закриють нас від зла,

Нехай усі ворожі рушаться таїни

В ім’я твоє, бо все є Квіти й Чистота.

Я до землі вклоняюся тобі, Прекрасна,

За те, що вислухала паростка свого.

Й нехай молитва ця залишиться незгасна

Прошу тебе, Вічно Квітуча, лиш цього.

...

donnncorn

Соляний демон

Ми ходили небом між землею у прірву.

Спускалися хмарою під сходи життя

Розквітали в горнятках дощу інеєм.

А сонця нема, сонця – нема!

Глибока ніч пірнає у сиве волосся

А голос кличе до замку пітьми

Дрогобичем блукає чиєсь суголосся

Це відьми лоскочуть хтиві думки.

Їх букви складають пророчі слова:

Бога нема, Бога - нема...!

А чорт дверей Адей у костелі на органі грає.

"Варфоломію, я заберу тебе, коханий, з раю!"

Знайду шкіру твою і святі мученицькі ножі,

Будеш мені потім святим м'ясом вночі!

Змійокіт, триногий звір, з Гончарської повзе,

Лляний мішок через плече! А в нім що несе?

А там м'ясна рука отця вкрадена з могили,

А там денне малюське дитя вийняте з життя.

Ворон над містом малює світлові сигнали:

"Люди, чи ви того Зельмана не знали?!"

А Зельман сміється із нутра водяної землі.

З соляного озера ллються його крики вночі.

Чом у своїй бороді він кубло бджіл тримає?

Кого ж ними цей чаклун та упир покусає?

А хто стереже його залізні блискучі ключі,

котрі відчиняють хмари у львівські дощі?

Вітер танцює, вітер кричить:

"Дрогобич, твій демон зараз не спить!"

Дерево гнеться, небом гроза проростає!

Дрогобич, Дрогобич, це дзвінок із раю?

Цинамонові дахи та крокодили-блискавиці,

Дрогобич, це твій демон веселиться!?

...

Oswald Artman

Омут

темний омут води так і манить підійти

подивись в зелені очі, та не чіпай тіло дівоче

ліс розкаже куди йти, головне ти не впади

в глибині там небезпечно, серед риб тих є сердечна

вбита чотирьма, дівчина одна

ніг немає, та є хвіст, голос гучний наче свист

вплетене в воллося пір'я, видно що вона самітня

років з триста тут живе, людей топить, та пусте

робить це вона з за помсти

затягне у омут злості

скривдить, втопить і зжере, бо у неї сила є

як ступаєш ти на дно, то хрустить воно

там кістки померлих, бідолашних смертних

не пробачить вам вона, та ненаситна, проклята душа

...

adlr
12+

Безсмертна

під кривавим місяцем вночі, раз на тиждень на горі

химерний замок марив людям, в котрий раз зазива зайти

той замок оминає досі кожен, лише дурний та непригожий, що не боявсь ввійти, залишиться в тих стінах назавжди

кроваві водоспади, голови й кишки, все це висить на мурі,

де кремезні сторожі стоять без голови

люд бачив здавна, господиню-панну, того чорто-замку,

де чиясь гнила душа, свій спокій не знайшла

чорнії зіниці, червонії вуста, сумний вираз обличчя, і чари у руках

назавжди молода й прекрасна, ні мертва, ні жива, вона не згасне

літали там й горгони, били їй поклони

повелителька вночі, забирала в них ключі

від воріт до цього світу, де вона до ранку

ходить, бродить, десь гуляє, жертв з собою забирає

чутно крики, чутно стогін, мучеників там як зброду

кожен хто повівсь на очі, чи чудовії примочки, на сніг літом, ну дива ,може відьма є вона

речі рухає думками, керує хижими птахами, п'є людську кров, частує очі, літає в небі та гигоче

мертвих може воскресити, а живих любить убити

ще й диких фей збирає, підсушує та в пил стирає

та наміри її нам невідомі, возвишені, набридливі чи підсвідомі

у неї є той дар, прокляття, чи магічна сила

дивне створіння, жахаюча людина

довгі кігті пронизають м'язову тканину

виймають серце, та кладуть в корзину

повіки опускаються, в голові гуде

ти тепер вечеря, безсмертна в замок йде.

...

adlr

"Серце Дракона"

Серце дракона - це виріб з крихкого кришталю.

Блиском своїм причаровує різних людей

Тих, що готові вбивати булатною сталлю

І тих, що від нього одного хапають ідей

Серце дракона - це виріб із золота гордий.

Цінність його надважлива для світу людей.

В бій іде воїн сміливий, високородний

Та менестрель за спиною, в потоці ідей.

Мрія про золото косить народ вже повсюди.

Лицар, уражений, також приходить туди.

Тепло. В корчмі музиканта заслухались люди.

Він же вояку просив берегтись від біди.

Він же просив, "не ходи до дракона, о пане.

Віриш чи ні, та створіння він не бойове.

Совість твоя тобі впише такої догани,

В день коли мирна істота за дарма помре"

"Віриш, чи ні?" - не повірив, пішов і вернувся.

Бард лиш з цікавості йшов по широким слідам.

Бризнула кров. Музикант від жаху одвернувся.

Серце дракона в руках, популярність у дам...

Воїн сидів, вихваляючись вбивством недавнім.

Могила з'явилась на пагорбі біля нори.

"Був ти колись чудотворним створінням прадавнім,

Я ж бо просив тебе, Ящір, молив, не помри.."

Квіти з'являлися часто, та зносились вітром

А менестрель все приходив, приносив нові

Корчма, наповнені кухлі, м'ясо та срібло.

Воїн губив там думки та печалі свої.

Остання квітка лягла на поверхню могили

Посмішка, ніж менестреля і кров по землі

Воїн все біг, все на гору, з останньої сили.

Плата за вбивство - найближчого смерть на горі.

...

Іміраель

Ми не змогли

Сховалась я від тебе,

Лихого гемона потреби,

І полетіла

У незвідану країну, туди, де...

Ні, не небо синє.

З’явилась у кімнаті з гробом,

Таким містичним, трансільванським гробом,

І вкрилась

Пеленою вічного туманного буття.

І все це через твій укус, прокляте ти ікласте творення!

Змирилась я з новими силами,

Що дані випадково не були.

Вони чекали.

Чекали чого?

Війни, ніби між нами і людьми.

Без мечів, без огня

Вся наша сторона була,

Бо хотіли

План ми провернути,

Що камнем спотикання став і скрутою.

Ми разом руки зжали,

Хоча на відстані перебували.

Та Всесвіт зробив так як треба,

І заслужили

Бути покинутими чародійної сили.

Відлежувались тіла роками

Тих побратимів, що своєчасно воювали.

Вони ще дихали, їх врятували!

Але навіщо? Вже давно вічними стали.

І надто сильні пальці

Перебирали

Волосся моє біле, від магії зомліле.

...

Вікторія

Не бійся, не скривджу

Манить спів той дівочий, не можу і каюсь,

Біжу я крізь ліс за тінню й от в раз.

Нарешті, захекавшись, я зупиняюсь—

Віддихатись би, та не можу я зараз.

З завмиранням душі я озираюсь,

Переді мною став з'являється враз.

А на березі, дівчина зеленоволоса

Сміється до мене промовляючи стиха:

— Іди но у воду, не бійся, не скривджу.

А я й не вагаюсь, чого тут боятись?

Та враз, по коліна в воді, як замру

Дивлячись в очі її зупиняюсь.

Щось в них лякає, говорить тікати

Може, піти та ніколи не взнати

Що в них такого страшного ?

Та приходить ця думка, занадто пізно

Дівчина хапає мене молодого

Тягне у воду, та відштовхує грізно.

Думка з'являється тільки одна:

— То мавка! Погубить, цариця лісова!

Тікай, тікай, хлопче! Забирайся звідсіль.

Мов тхір той, тікаю, доки не пізно.

А в спину я чую, лиш сміх, що як важіль,

Давить на плечі, так грізно і злісно.

Закінчився ліс, опиняюсь на волі,

Стою тепер я на безкрайньому полі.

Нарешті, свобода! Та рано радіти,

Знов промовляє той голос глибинний:

— Усе то вигадки, не бачив ти мавки,

Не чув і пісні, то лиш гомін лісний.

І справді, усе то казки, просто омана,

Не було ж нічого з того, правда?

...

Віра

Палатці-Спартанці

Скрізь час ковзає історія, де тінню все затуляє,

Та кажуть нам легенди про них, що не втекли в час лихий.

Тригеранську міць, коли перевіряли вогнем,

Евілські орди йшли до їх домів.

Країна в війнах втратила палац,

Великі стіни падали, розтавали як сніг весною,

Серця важкі, мов камінь, з туги тремтіли,

Лиш одна земля встояла, земля Палатти, героїчна і вічна.

Палатці - брати Спратанців, їх серця горіли до боротьби.

Відблиски старої слави вели в світі пітьми,

Боронили свою землю, і йти нікуди не могли,

Півсторіччя простояли, не вмерли, перемогли.

На південь погляд піднявся, Боже знамено засіяло,

Друзі в білих плащах, що як вітрила на кораблях.

Скриплячи зброєю та вірою, під звуки безкінечних війн,

Трасмари мчались, щоб розсіяти тіні над святою землею.

Лев повертав гордість у кожному палаючому бої,

Звеличена та незвойована, Тригеранс оживав.

І знову вітри перемоги кружляли над головами,

Евілського короля попід знамена брали в полон.

Пожертвувавши тисячі сердець і силу мільйонів,

Тригеранці нарешті відзначали перемогу, на згарищах своїх земель.

Їхні долі, як вогонь, що не гасне, ввійшли в легенди,

Бремене століття не здолало їх, випробування були поборені.

...

Artemus

Згадай

Заплющ очі. Згадай давні віки.

Коли правили древні у високій горі.

Як народився посеред розпеченої сталі,

Як гноми могутні її молотом кували.

Згадай полум'я святині на самотній вершині,

Що крізь сотні років палає й донині.

Як силу давала незгасима іскра.

Доторкнися до неї й стане твоя.

Згадай нечисту навалу, що тебе не злякала.

Як птиця темна над тобою кружляла,

Як кидалась пазурями у лати міцні

Намагаючись тебе на той світ звести.

Згадай, як билась твоя рука,

Продовжувала волю серця вона.

Як меч птахові в груди встромила

Й ще не одного ворога згубила.

Згадай кожен удар серця свого,

Що тілом розносило благословенне тепло.

Як воля буяла у тілі твоїм

Роздираючи ворога на сотні частин.

Згадай, як перемогу усі святкували.

Не раз за твою мужність ріг підіймали.

Як у сурми сурмили: "Древнім хвала!"

А в небо лунали крики: "Ура!".

Згадай, як з почестями тебе поховали

Як згори невагомо над цим споглядали.

Як вогню придали наші тіла

Зникли вони, але не іскра.

А тепер ти сидиш у закритих стінах

Не врятує тебе ні Бог, ні Аллах.

Лиш воля твоя подолає цей страх

Запалає іскра у змучених очах.

...

Сергій Оніщук

Дракон

Прилетів дракон казковий,

Золотий і паперовий,

Він приніс мені листа

З королівства, що десь там.

Принц й принцеса запитали,

Як живу і як тут справи,

Та мене в палац не звали,

"Прощавайте" написали.

Ось колись портал відкрився,

Світ навколо прокрутився,

В див краю, чудес та чарів

Місію мені надали.

Гноми, ельфи та дракони

Обіцяли злата гори,

З перемогою міраж

Розчинився водночас.

Я сиджу й листа читаю,

Листя жовте опадає,

Повертається дракон

За примарний рубікон.

Але казка без кінця,

Незавершена та гра,

На драконі крізь портал

Прослизну я в світ за грань.

З перемогою про мене

Всі забули достеменно,

Другий шанс мені дають,

Пожалкують, що я тут.

...

Дар'я Пидоренко

Мавок боятися не слід

Мавок боятися не слід,

За версту відчує слід.

На її чари не ведись,

А лиш вміло притворись:

Що заворожила, причарувала,

Й у свій танок шалений закружляла.

Обійми її за стан,

А в голові май чіткий план:

Ти поринь до голої спини

Й ще дужче у танці закрути.

Не кривися. Не гидуй.

Руку вище ти просунь.

Через киші, попід ребра,

Холодне серце знайти треба.

Міцно ти його схопи

Та гляди не відпусти.

Буде мавка вихилятись та благати,

Навіть не думай хватку послабляти.

Як тільки чари свої покине

Вже нікуди не полине.

А постане така як є

Лице бліде, страшне й гидке.

А далі вже вирішуй сам,

Або довір волю вітрам.

Можеш чугайстра нею пригостити,

Або ж на волю нечисту відпустити.

А як відпустиш – пам'ятай:

До сходу сонця руки не розтискай.

...

Сергій Оніщук
12+

Королева пітьми ("The Queen of darkness ")

Щоночі чутно крики в залі,

Де була вбита королева...

Століттями порожній замок

Вбирає всі жахи у себе:

Могильний птах з'їдає очі

сліпцями залишає всіх,

Хто браму відчинити хоче,

Підняти спокій цих руїн.

Тут стежить привид в обладунках

- залізом ріже тишу воїн;

Пропащі душі без притулку

Блукають тут, в темниїх покоях.

У темряві з'явилась знову,

З келихом крові у руці,

І впевнено йде до пристолу

Її Величність у пітьмі...

На крилах чорних дві ворони

несуть предмети її влади

череп і меч, і б'ють у дзвони,

Скликають привидів до ради.

Кривавий блиск зорі вже мліє

Стихають в замку голоси

У морок йти встають з могили

За королевою мерці...

...

Di

Прекрасна Ноче

О, Ноче ясна, диво дивне

Тебе кохаю я нестримно,

Мене Ти вмить заполонила

І не згадала, і не любила.

Ти красна, Ноче, диво дивне

Тепер Тобою лиш живу,

Тоді мене не відпустила

Куди ж я далі полечу?

Кохана, Ноче, диво дивне

І як тепер без тебе жити?

Чи то радіти чи то тужити,

Твоє кохання заслужити...

Я знаю, Люба, диво дивне

Мене кохаєш також Ти,

Ні описати, ні збрехати

А правду всю оповісти.

Моя Чудова, диво дивне

Тобі я знов це говорю,

Кохаю я Тебе невпинно,

Ти чуєш? Я Тебе люблю.

...

Вероніка Іванусь

Зустріч

Неземні ярять очі,кличуть душу.

Зашкарублий відчуваю дотик до плеча.

Йти з цього місця давно мушу,

але боляче зове мене вона.

Прислухаюсь до шепотіння її губ

і обернувшись образ споглядаю.

Бліда,струнка, а в руках кадуб.

Чому ця дівчина його тримає?

Ні,постривайте, не дівчину я бачу.

Потвора з косою тут стоїть.

Як іронічно. Собі точно не пробачу,

що не впізнав ту,кого шукав кілька століть.

Мара прийшла змивати з мене гріх.

Я поголоски чув про це не раз.

Насправді ще й писав у віршах своїх,

та я не каюсь,відчував тоді екстаз.

Чи страшить мене кінець життя? О ні.

Смерть лише частину циклу.

Я уявляв збуджено ті дні,

коли велична Мара скаже: «Зникни!»

Чорний місяць виглядає з-поза хмар

і річка тихо плескотить.

Тепер я є одним з примар,

а голова моя в кадубі лежить.

...

vahiop

Дивна казка

Ледачими кроками поволі до гаю

Вечір котить сонячну діжку,

Неквапливо помалу назад повертає,

Щоб на вітах вчепити місяця ріжками.

Покінчивши з коштовною бочкою,

Всіяв небо зірками, мов стежкою,

Мов з тонкого проміння торочкою,

Мов з дрібного сузір'я мережкою.

Заховалась біля ставу хатина,

Осокори слугують їй вартою,

Притулилась сердешна до тину,

Щось не так із тією ж бо хатою.

Поселилась бабуся не зовсім проста,

І якесь чудернацьке в неї волосся,

Душа її запросто вселялась в кота,

Так дійсно було, а не просто здалося.

Який тоді повагом ходив по господі,

Очиськами зиркав, тихенько мурчав,

І слухав усе, що почув при нагоді,

Уважно так слухав, ніби вивчав.

А бабі й відомо, що де в кого коїться,

Питається відає вона звідкіля?

У когось корова заслабла й не доїться,

Чи впало на ноги здорове теля.

А котик спокійно все шаста по дворах,

В бабусі щоночі у віконці горить,

І чомусь з надвору ввижались потвори,

Стара ж, ніби пані між ними сидить.

А сонце зійшло й марево згасло,

Одвічне єднання світла і тіні.

Та завжди потрібно сховатися вчасно,

Бо зло відчуває найменше тремтіння.

...

Аліна Карпова

Дракон на ім'я Мрія

А за веселкою живе добрий дракон.

Він посміхається, але не як у казці,

Скоріше як у вимірі новому,

Бо з казки вирізали його доброту.

В казках він "злий", обороняє вежі

Від принців, на конях здолавших шлях,

Що прибули як раз в скрутну хвилину

Наче за дівчиною, минувши кожен "цвях".

Меча встромили й кинули вмирати,

Неначе й справді він поганим був.

Уголос хизувались як здолали звіра

І як весілля в планах дуже ждуть.

Дракон лежав, його ж бо не спитали

Чи він хотів обороняти кляту вежу,

Чи треба було битися, ричати

Та дихати справжнісіньким вогнем.

В казках дракони інші, не такі,

Вони виконують накази клятих відьм.

Їх зачарують, ті дмухнуть та й зроблять,

А цей ніколи не піде на таке.

Дракон, що за веселкою - він добрий,

Він любить квіти, запах свіжих трав,

Ніколи не сварився та не стане

Звинувачувати всіх за просто так.

Дракона за веселкою звуть Мрія

Як розкриє крила - застига,

Вдихає в повні груди свіжість вітру...

Повітрям, його кожен назива.

Дракон ласкавий, у гості всіх чекає, який вже рік... Нікого так й нема.

Бо як його побачать - всі тікають і думають, що намір без добра.

Який вже рік його ніхто не любить, який вже рік один усіх кохає,

Який вже рік він з глузду наче сходить, коли крізь сльози доброти й тепла бажає.

...

Вогняна

Вкрадений горіх.

Тече хвиля швидкая, Горобина ніч.

А степом широким все думка гуляє,

І жорсткоий день і солодкую ніч.

Ляльково наші вибудованії рухи

Переростають у п’янкий угар.

Ти не моя і я не твій,

Ти так коханая і знай!

Біжимо від наших думок і почуттів ми.

Гниємо всередині і ззовні, звідусіль ми.

Втопи ж мене у дев’яностому океані, о люба.

Залоскочи у ньому як бажала уся природа твоя люба.

Тримай золотостий горіх омріяний тобою,

Живи вільно й сміливо, з душею новою.

Живи з ніжками, пізнавай світ.

Тобі серце віддам, а душу ж скелям.

Ні, коханий, так не треба.

В скалі нічого не відчуєш ти,

Болітиме серце моє, а не твоє

Підеш, а що зостанеться мені ?

Мені не треба незбагненно гостра тиша.

Цього й не варті всі скарби.

Хай я, а що зоставиш світу від таланту свого?

Сопілка на заміну вільного оркестру не піде.

Вже ліпше я пійду до Того що в скалі сидить.

Моя провина - мені й платить.

Ні, стій! Але вже пізно.

Її забрав Той що в скалі сидить…

Кричи у голос - не почують.

Біжи під стукіт серця грізний - не знайдеш.

Її не має більш у цьому світі,

Його тепер нема і теж.

...

Квітчана Степова

Криваве Кохання

Ця історія про дівчину вампіра. 

Але ні, не про її кровожерливість.

А про її безмежну Любов.

Ім'я її було Оріана.

І Закохалась вона у хлопця,

У звичайного смертного.

Та це не завадило Оріані Кохати його.

Але боялась вона того, що він її не прийме.

Що не Покохає її так само.

Боялась замість схожих слів Кохаю почути лише крики й образи.

Саме це щоразу зупиняло її.

Через це не хотіла вона ні спати, ні жити.

Не хотіла вона навіть крові.

Благала лише про Кохання,

Яке вона ніколи не відчувала.

Але коли вони були разом, Оріана відчувала щось дивне.

Здавалося, що з ним вона як людина.

Через що й приховувала справжню себе.

Гадала, що він ніколи не Покохає вампірку.

Гадала, що така, як вона, приречена на вічну Самотність…

...

Скрипник Максим

Незвична Пара

Вони познайомились у шинку.

Звичайному шинку на окраїні одного з сіл.

Її звали Христя.

Йоги звали Арій.

Ніби самі імена прокладали Їм долю.

І ніби сама доля в той день Їх звела.

Вона - знатна чаклунка.

Він - полює на чудиськ.

Здавалося, яка з Них може вийти пара?

Але доля давно всім розпорядилася сама.

Він закохався у Неї з першого погляду.

Вона у Нього - лиш потім.

Перше, що в ту мить він відчув - це запах Її неймовірних парфумів.

Ніжний запах калини й кориці,

Який не покидав Його більше ніколи.

Перше, що привернуло Її увагу до Нього -

Це меч у виснажених піхвах.

Подумала, що звичайний розбійник, але ні - знатний герой.

Він намагався привернути Її увагу до себе.

Вона підкинула нове завдання Йому.

Знешкодити мостра.

Небезпечний кіт Баюн оселився неподалік.

Наступного ранку Він вирушив у путь.

Убивши потвору, повернувся у шинок,

Але Її там уже не було.

І побачаться Вони вже нескоро…

Але колись Вона врятує Його від полоза.

І саме тоді Вони обоє промовлять:

Кохаю…

...

Скрипник Максим

Влада Вітрів

– Я і Ви – Нестабільні Мусони.

Ви і Я – Небезпечні Вітри.

Зречемось Кам'яної Корони –

Золота імпонує Мені!

– Не спішіть, Вам не личить Подібне.

Позолота не личить також.

Обирайте Оздоблення Мідне,

Без Високих, Хитких Огорож.

– Мені Мідь ні до чого Ваша,

Міді Я ні до чого теж.

Вона людства боїться страшно,

Не підійде до людяних Веж.

– Тоді, може, краще Залізо?

Споконвіку Вірний Метал!

Він пов'язаний з Нами міцно,

Захистить від Ворожих Навал.

– У Словах Ваших є Якась Правда.

І Слова Ваші любі Мені.

Проте в Замку є Певна Вада –

Весь Народ вже поліг у Війні.

– То нехай Королівство Наше,

Складається з Мене і з Вас.

Без Таких Йому буде важче,

А із Нами зазнає Прикрас.

– Ті Прикраси не треба Мертвим,

Без людей Наших Все пусте.

Ми із Вами – Обставинні Жертви,

Бо Наш Час викарбовує Зле.

– Нам у Спадок дісталася Кров

Й не дісталося Жодних Рук.

Та на Запах прийде Дракон

І відкусить Частину Мук.

...

Домі

Кохання неба

Як манить, кличе з висоти,

Масивний звір, що так бажав свободи.

Так промовляти про кохання вмієш тільки ти.

Без слів, лише тремтінням крил від насолоди.

Лиш глибиною тих бездонних, мов океан, очей.

І радістю грайливих бісиків, що скачуть між зіницями.

Скільки б не провів ти на землі ночей,

Віддав би всі за одну ніч із птицями.

За те, щоб мерехтливим фіолетовим світінням

Переливалася луска над рівнем моря.

І розсікаючи тендітні хмари так сумлінно

В повітрі малювати кінчиком хвоста узори.

Як хочеться, щоб ти завжди був вільним і щасливим,

Літав у небі, не підкоряючись законам.

Щоб ти забув, яким у клітці був вразливим,

Де і не знав би, що таке життя дракона.

...

Анна Мінт

Чарівна доля

На березі хвиль, під місячним світлом океану,

Матрос зустрів відьму з чарівним поглядом і волоссям кольору ночі,

І долі їхні сковалися, як ланцюги на кораблі.

У небі зірки сяють, хвилі співають їм пісні,

Але їхнє кохання прокляте, як давній грецький міф.

Відьма в ночі таємничій, матроса за собою вабила, 

І він не міг з її чарами чинити опір.

Їхні зустрічі були короткими, але залишалися вічно в пам'яті.

Немов примари ночі, вони зустрічалися й уві сні,

І день за днем відстань їх несла до печалі.

Він мріяв забрати її на своєму кораблі у світ далекий,

Вона могла запропонувати йому чари, але не щастя.

І так тривало це чарівне прокляття,

Матрос і відьма, розлучені долею, але кохаючи вічно.

...

Айлін Руж
12+

Я вірю..

Я вірю в диво, більше ніж у людей,

Можливо підсвідомість шукає щось нове.

Я вірю в русалок, мавок чи фей,

Я вірю в пилок, що змушує літати людей.

Я вірю в дивовижних тварин та рослини,

Я вірю що є речі які надають сили.

Я вірю в амулети й чарівну броню,

Я вірю що скоро побачу в живу.

Я вірю що далі чекає краще життя,

Я вірю, хоч мені далеко за 5,

Напевно, далеко за 85 уже й не згадаю.

В очікуванні дива, очі свої навік закриваю.

...

Турма Лін

Червонопикі ельфи

В далеких снігових галактиках

живуть червонопикі ельфи зграями.

Їх гнізда там займають ціле дерево,

а сонця світять там у формі райдуги.

Сьогодні ми зустрілися з частиною,

яка прийшла сюди своїми лапами.

Частина ця від ельфа половина є,

Яка ходити може, бігати і лазити.

Частина інша мріє десь під сонцями,

і її вуха — там в гнізді на дереві.

Якщо сьогодні вам потрібно слухати,

частина друга допоможе вухами.

Якщо потрібні ноги — це до нижньої,

Із нею швидше рухатись у сутінках.

Блукати десь серед зірок засніжених,

перебираючи місця в катáлогах.

Вухаста пика у гнізді очікує

Свою прекрасну другу половинку,

З міжгалактичної прогулянки до неї,

Біжать натомлені мʼязисті ноги.

Червонопикі ельфи – це не просто так.

Вони сканують світ у формі райдуги.

І хоч вони й сліпі, але все бачать,

Хоча й ногам без вух було би байдуже.

Оці істоти, десь посеред всесвіту,

Живуть за тими дивними законами,

Не знаючи, що десь під новим сонцем,

Існують пики, вуха й ноги, зʼєднані.

Яким буває просто байдуже до всесвіту,

І райдуга їх зовсім вже не збуджує,

І зовсім не до пошуків гармонії,

Хіба що пики в них бувають різнобарвними.

...

Катерина Пилипчук

Уламок небес

Хмари похмурі небо закрили,

І тиша немов у труні .

Міста, полонини і гори великі

Затихли у цій боротьбі.

У долині простій, між гір стародавніх

Точилась кривава війна.

Прокляття й закляття лунали повсюди,

І нема рікам крові кінця!

Біле і чорне схрестили мечі:

Битва іде вже на смерть!

Янголи стали по різних боках

Усе знов пішло шкереберть!

Темний володар стоїть гордовито,

Дивлячись в очі війні.

Знову він бачить у ворожому війську

Брата старого в сяйві.

— І знов, Михаїле, ще одна битва,

Ще одна битва братів.

Ми знову з тобою воюємо, світлий,

Між двох протилежних світів.

— Ти сам обирав цей шлях, Люцифере,—

Відказує архистратиг Михаїл.—

Долю твою так чи інакше

Судитиме Господа син.

І янголи знову ринулись в битву

Силами світла й пітьми;

І знову небесна війна почалася,

Та почалася вона між людьми.

...

Резарта

Як зір впаде твій далі міста

Як зір впаде твій далі міста,

Як села давні обійти,

В густому, темному Поліссі

Дитячі виявиш сліди.

Сліди сколишуть дрібне гілля,

І сміх, і спів лунає скрізь...

Та вроді неземній не скрити

Безшкірні нутрощі спини.

А в крутих горах, мов смарагди,

Оті створіння, жваві мавки,

Сполохаються і втечуть.

Зачули ж танці й іскри ватри.

Чугайстер. Бійся! Бійся, мавко!

Рятуй своє грішне життя!

За згублені мужицькі душі,

Що, граючись, собі забрала,

Розірве. З'їсть.

Отак недоленька тебе здолала.

Тож далі плавно линем в поле.

Ті ниви в світлій простоті

Цілує жаром владне сонце

Й гойдає коси золоті.

Тут полудниці вдень панують,

Серпом сортують долю тих,

Хто мав відвагу не ховатись

Від сонця променів прямих.

В озерах стріне берегиня,

В річках русалки ждуть вінка.

А лісовик й старий водяник

Вартують спокій своїх господарств.

...

Лійка
16+

Грішне кохання

Чи годна душа невірна богові й грішна

Зіткнутися з чистою й простою людською?

Почуть кохання до неї, мов мука повічна,

Зіткнутися з реальністю жорстокою й злою.

З'явилася ти пред моїми очима зненацька!

Неначе яскрава меж темного неба зоря.

От на початку являлась тінню простою,

Як раптом повстала мар серед святою.

Бліда шкіра й пшенична коса,

Одні кістки й судьба непроста.

Стоїть над тобою, мов смерть із косою

Вичікує мить розлить горя рікою.

Одначе я нечисть, страшенне відріддя.

Із серцем відкритим, позад без ребер

І як же ти вбачила ідею повіддя?

Краси, чистоти, наш обрис вівер.

Хіба ти щастя побачиш, благ і турбот?

У компанії монстра історій й казок

Адже кожен казав не в'яжися із злом.

Страшенні страждання лиш мойра відьом.

Не вірю, що окрай мене така сама

Творіння нехрещене, жахливе, гидке.

Але якщо вийде, мов туйки все правда.

Назавжди прекрасна, святе й дороге.

Отак усе й сталось, скінчилось...

Край сонця, твій дальній похід.

Невже ти все ж не награлась?

Проте довелося врешт-врешті піти

Тремчу мовби листя, горю, як пожар.

Хапаю за руку, напасть, сум, сльоза

Посунуся ближче, відчую весь дар.

Цілунок, мить щастя, чаклунка і я.

...

Iden

Уривок з поеми "Закоханий у мавку"

А мавка все дивилась,

Як парубок щомить.

Ставав усе біліший,

Вона ж, як маків цвіт.

Палала наче солнце,

Сміялась, мов дитя.

Була вона не ладна,

На власні почуття.

Та насміявшись вдосталь,

Напившися в біді,

Вона поплаче вперше,

В короткому житті.

Вже люди лісом линуть,

Шукають хлопчака,

І упіймась мавка,

Пручатись не змогла.

Її казнили люди,

А байка ця повік

Блукає диким лісом,

Цвіте, як маків цвіт.

...

P
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛
12.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

12-те квітня це особливий день! Рівно 3 роки тому відбувся запуск літературної платформи Аркуш 🙂

... Детальніше
Блоги
Ілюстрації "Зміїне місто" (2-3 частини)Дейз Камоміру
19.04.2024
Закінчила написання ще двох частин свого твору) Ділюсь ілюстраціями. Частина 2. - https://arkush.ne ... Детальніше
А в мене буде дуже гарна обкладинка.Іван-чай
19.04.2024
А в мене буде дуже гарна обкладинка, а поки дивиться на заебане лице Готтліба та ждіть ту красу, що ... Детальніше
Який жанр у книгах вам не подобається?Кіт у зграї
19.04.2024
Без срачу, просто поділитися своїми табу. Мені наприклад не подобається попаданство ( без обід ). Жа ... Детальніше
А в кого очі великі? Як вам живеться зі страхами...Ія Лін & Ізумі Хо
18.04.2024
Всім привіт) Натрапила в одному чатику на обговорення фобій... А це велими цікава тема) Задумалася п ... Детальніше
Чорничні ночіLeila Holden
19.04.2024
Хочу запросити вас до чату «Чорничні ночі». Даний чат присвячений авторам, які пишуть на тему ЛГБТ Ц ... Детальніше
“О, моя львів‘янко“ (або інший "Отче наш")Oswald Artman
19.04.2024
Ангели, падайте з неба, Освальд знову пише. Вашій увазі моє прекрасне богохульство. Молитва до жінки ... Детальніше
На Аркуші вже:
10456читачів
118284коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: