Електронні книги / #незламні_захисники_України (117)

Кімната тисне стінами на скроні.

Тебе нема... лишився аромат.

Думками досі у твоїм полоні,

У спогадах, де ніжно обіймав.

Диван холодний. Вечір душить душу.

Самотність викликає в горлі спазм...

Пробач, що пам'ять муками паплюжу,

Я намагаюся зібрати пазл.

Без тебе. Назавжди тепер без тебе.

Ковтаю сльози під мінорний тон.

Крилаті мрії відібрало небо,

Тепло зберіг лише німий смартфон.

Коханий номер, усміх з аватарки,

Фінальні цифри: два і два нулі.

Твоє "Привіт" у Telegram щоранку... —

Тепер навік у фото на столі.

Пшеничні пасма й очі бірюзові,

Що увібрали молодість твою.

Служити мали разом у Азові,

Та ти пішов, а я... а я — в тилу.

Життєвий шлях стягнула чорна стрічка.

Війна. Полон. Безжальний автомат.

За що? Чому? — Мовчиш у сяйві свічки...

А я живу. Нема. Тебе нема...

Серпень 2025 р.

Крилом до крила, затуляючи небо,

Злетіли у вирій, в сакральну блакить:

Минали ліси, здіймались над степом,

Лишали позаду усе, що болить.

Омріяну стежку, що вела додому,

Мозолисті руки стареньких батьків,

Навік запроторені в серці розмови,

Сестричок, бабусь, дідусів чи братів.

Ціловані, недоціловані губи

Коханих людей, що лишились внизу,

А ті пам'ятатимуть рани та струпи

Полеглих, що зараз летять в вишину.

Відкинувши страх, зодягнувшись у пір'я,

Забути те все неспроможні вони:

Удари кийками, жахи божевілля,

Холодні безжальні потоки води,

Заюшену Банкову кров'ю Героїв,

Цілунки в потилицю снайперських куль,

Тіла побратимів, що впали в двобої

Та крики людей, що зливались у гул.

Загинула сотня в лещатах майдану,

Боролись відважно за вільне життя.

Позбулися ката, прогнали тирана,

Прощаючись, нам віддали майбуття.

У числах двадцятих лютневого тижня

Крилаті спускаються в дім на землі.

Торкаються рідних — і топиться крига,

Підтримують нас у новій боротьбі.

Вони не забудуть і ми не забудем.

Майдан закінчився — настала війна.

Герої повстали — Герої зруйнують

Спотворений мир, що несе нам русня.

(Лютий 2024 р.)

Гартовані вогнем,

охрещені водою.

Умитий дух дощем

і братською любов'ю.

Запалена вогнем,

в серцях палає воля.

Ми кованим мечем

проженем орків з поля.

Орда прийшла у дім,

у наше жовте поле,

щоб знищити у нім

козацький дух і волю.

Підняли вверх списи,

забрати хочуть землю,

та на порозі ми,

захистимось за неньку.

Орда прийшла в село,

під наше чисте небо,

загарбати його

для мордору їм треба.

Та козаки вже тут,

взяли у руки зброю.

Бажає чорний крук

труп орка з поля бою.

Обпечені вогнем,

очищені водою.

У грудях ніжний щем,

здобудем славу й волю.

Освячені мечі

піднімем за Вкраїну.

Козацький дух в мені

співає солов'їно.

(вересень 2022 р.)

Голодним слимаком повзе зима,

Ковтає квіти, зіткані з любові.

А світ мовчить... мовчить, як та стіна,

Яку вмивають сотні крапель крові.

Повзе, повзе лавиною війна,

Живих... живих ховає під собою.

А світ мовчить... Журбі не видно дна...

Мовчить! Мовчить кривавою стіною!

Мільйони перетнули вже туман,

Пливли на світло, там його достатньо.

А тут — суцільний холод і пітьма...

Які приносить ворог нам безкарно.

І топче, топче землі без причин,

Доводиться самим у шию гнати.

Допоки світ мовчить... Мовчить? Мовчить!

Бандитів не пускаємо до хати...

Лютий 2026 р.

P.S. У коментарях пояснення👇