травень

ти ніколи мені не подобався

знаєш

ці прибудови і надбудови

плоска пощербленість екстер'єру

вбогість фасаду кольору безнадії

балкони засклені самовільно

зухвала змова проти творця

це я поважаю

та не розумію

як за рядами однакових вікон

ховається ненависть і любов

як у кабелях і антенах стільки зв'язку

недомовлених митей

як зерна живого в тобі впереміш із

крихтами мертвого

мені невтямки

невтямки

як можна забрати все, що ти дав?

тебе не самого створили

людьми для людей

тож і вб'ють не самого

без шани

не буде важливе нутро

і що зовні

понівечать тріснуте тіло

викривлять графіті зовнішніх стін -

бетонна могила без клумб і котів

на ранок чи посеред ночі..

чи такого кінця ти хочеш?

вважаю, що ні

мене так гнітить твоя постать

але я - не вони

ти вартий найкращого часу

найсвятішого екскаватора

найлагіднішого демонтажу

за найбільш гожих днів

ти вже втратив чимало братів,

тож молися за нас усіх

хай спочинуть у вічнім раю

ті, до кого прийшов третій янгол

сьогодні ще не сурмлять по тобі

тож вимкни світло

і міцно спи

якби я мала три ока, то бачила б геть усе

світло, що є моїм обереговим розписом на прийдешнє

щастя, що тріскає на зубах літньої жінки горіхом

горе, криваві сади якого квітнуть у наших будинках

тіні, що полишають гранітні відбитки спогадів

і погляд, що на тисячі хиб ладен в мені розтанути

якби я мала три вуха, то чула би геть усе

пісні, що ніколи не лунали за родинним столом

поради, що сиплються на підлогу проростаючим докором

глибину, що грається шепотом жовклого листя

і звук, що на тисячі ех пізнав легкість дотику

якби я мала три серця, то охопила би все

дружбу, рукопис якої потрібно знати напам'ять

любов, вчити мову якої не стане життя на потім

і смерть, яка забирає без дозволу найрідніше

якби я мала бодай щось окрім себе

але «якби» не існує

Чому, коли світло згасає,

у кімнаті дві постаті —

я і мій ворон?

Коли зірки крокують до нас

крізь терни небес, хто з’їдає

їх першим?

Незрозуміло. Жодній складці душі

не видно нашої трапези.

На самоті — вікна сповнені порожнечею,

мов її ніччю накаркано.

«Mi único сuervo, чи смерть.. цікава?»

Ворон втішився запитанням —

і ми дуже довго сміялися.

Обіч недопалків — вишня,

заколисана ґрунтом в глибокім

сні.

Поміж марень господарює тиша,

чіпляючи гниль на плоди —

зараз ніхто не збере врожаї.

Вітер, втомлений, як цей день,

співає серпневу пісню.

Так привиди йдуть на руїни —

відчути la vida eterna.

2024

не губися у місті, малий, рукавицею

воно верне носа, куди не впади

вередує, бо прагне лицарства

ніби впевнене

що не ти

не тебе обирали вожді

і тим більше

не пронесло.

справи що зліва, що справа

навзаєм конають

злом

малий, не вбийся, під ноги погляд

а потім різко вгору

забуваючи біль навпроти

містом своїм нищівним

не губися, малий, щоб не

киснути не по тій

не по тому

і не взагалі

бо не виростеш, зросте втома

атомом дому

карамельним мускатом сліз..

або ж холодом у напівберезні

застигши знічев'я на місці..

не губися, малий, у місті

чекай мене тут -

під деревом

21.09.2019

коли злиться самотній бог

здається, надходять віки

де стіни із лихом знаються

де вирішують, не озираються

коли любить самотній бог

здається, серцеві клапани

вже не потріскують ватрою

не клацають, зупиняються

коли дрімає самотній бог

життєствердості та руйнації

одне одному є чужі

завмираючи - не трапляються

коли хоче самотній бог

плем'я грається ув огні

все інше проходить повз

віє вітром, переливається

коли плаче самотній бог -

йде світ за очі рідний син

так мертвий стає живим

відпускає і починається

о боже самотній, самотній боже -

день тріумфує з радости,

глина і ребра людської віри

пишуть на скронях живі листи

[ а мені брак дознатися,

чому не пускаю з пам'яті

пелюстку троянди білої

та що, клаптиком вечорів

та, що тліє у тіні свічі ]

о боже самотній, мій любий боже

чому ти один? не мовчи..

за однією із версій, Женя загинув, впавши з даху батьківського дому, за іншою, впавши з яблуні, біля якої ми завжди стовбичили у дитинстві, бо жили по сусідству, і на яку я так і не навчилася залазити, хоч як відчайдушно мене не вчили..

Женя був старше на рік, ріс замкнутим, у навчанні йому не щастило

зрештою, я так і не взнала, чому він сам себе вбив, бо це було не схоже на нещасний випадок

за однією із версій, хлопець, ім'я якого я вже не згадаю, зник безвісти, за іншою, він просто забрав усі речі й чкурнув із нашого села якомога подалі, не лишивши жодної звістки..

він кликав мене заміж спершу у дитсадку, потім у початкових класах і ми цілувались під електростовпом

зрештою, я так і не дізнаюся, що його так згризло, було схоже на те, що він ріс щасливим

за однією із версій, хлопець, ім'я якого я, на жаль, не забуду ніколи, ще живий і з ним усе гаразд, за іншою (себто, моєю)

хотілося би цей факт виправити і, бажано, кулею в пахову зону

зрештою, такі, як він, не мають права мати щось спільне з дітьми, ані з їх зачаттям, зрештою, я так і не взнаю, якого біса він був серед дітей і тренував їх у єдиноборстві

і якщо спитати, що об'єднує всі ці версії в одну цілісність, то вирине трохи суму: я гладила їх по голові і мені це подобалось

так, мені це подобалось

припускаю, ще до того, як траплялося

якесь гівно

я досі гладжу по голові, коли мені хтось подобається

зрештою

між "А" чи "не А" одне обов'язково є істинним

27.01.2024