Яніна Воловік

ти зробив мене самотньою у цій вічності,

і мені не надто прикро -

адже ти не впізнав моєї істинної ніжності,

не витерпів часу лихого.

тобі не пасувало моє серце з того дня,

коли ти захотів чогось "нічого",

а я на твій жаль бурхлива зимова течія

і трохи привабливо сумного.

У любові є три секунди

на спалах німого серця,

щоб склеїти розбиті посуди

і прославити космічне безсмертя.

У любові є три секунди

на сновидіння з віщими очима,

заради миру у найгірших злиднях

і щастя, не купленого грошима.

У любові є три секунди

на сходинку першого зізнання

і нехай прославляють ці строки

щемке зародження кохання.

хочу чути про любов

так, як ніхто не чув

з вуст незнайомців

і падаючих зірок

з тиші днів

і щасливих жінок

хочу пізнати любов

так, як ніхто не пізнав

у її мріях

і довгому, світлому житті

у її вірі

і трохи у власному бутті

Всесильний Бог скриває обличчя

за ліловим дощем.

Ніби небо плаче і б'ється орлиця

з червоним вогнем.

Кому до нестяме зажадається болі

у днях кращого життя.

Якщо це все, що ти звеш любов'ю

задумайся про свої почуття.

Поганить твоє серце, тіло й душу

лиш злосні думки про світ.

Усе, що таке красиве навіть зі смутку

за замислом Божим услід.

У вірі немає невдачних днів чи грому

тут не тріщить рана.

У вірі любиться усе так по палкому,

як вогонь у кігтях птаха.

Захлинаються люди самотою

і обпікаються серцями.

Усе життя може здатись боротьбою

та люди існують віками.

Душа лиш молить про цвіт

за лишні копійки в задній кишені.

Тож люби цей світ,

помиляйся і будь чиєюсь мішенню.

Я хочу бути останньою зіркою

падшою в твоєму кінці світу.

Я хочу забути дихати, стати вірою

у єдиного Бога і в чудну жінку.

Я хочу ридати на твоїх колінах,

пізнаючи тепло рідної шкіри.

Я хочу губитися у паризьких руїнах

знайти там лиш криваві сапфіри.

Я хочу подарувати тобі кохання

замотане у туге майбутнє.

Ти - усе моє середньовічне повстання.

Ти - усе, що за небом жалкує.

Я хочу стати твоєю мученицею

розгніваною на твої крихкі мрії.

Я хочу змінити світ улюблениці

терпких почуттів і зловживаної ейфорії.

Я хочу подобатися тобі

на стільки сильно, щоби страждали.

Я знаю, у цьому вина моя , у моїй ролі,

але ми ж би все одно помирали.

Я хочу перестати бігти до меж,

спотворюючи галактику тонких тяжінь.

Я багато чого хочу , та й ти теж,

падай до моїх рук, впаду і я, амінь.

Це ж яка була його неудавана перед нею світлість,

що заради нього вона згорнула книгу  і зійшла по руці.

Де би він ще зустрів таку жіночу миловидність,

що ніжно без страху торкається його щоки.

Залиш свої сльози у моїх долонях,

тихо поплач на моєму плечі.

Ці люди занадто до тебе огидні, суворі,

як крижаний вітер на березі морськім.

Твоя біль, твоя шкода, твоя смачна любов,

мені все одно, що відчую, коли обійму.

Я бачу через твої очі ту свободу

за яку ти боришся і чомусь відчуваєш вину.

Тобі ж варто згадати про мрію,

яка така красива, як нічний салют.

Розтерти лінії від яких ноги мліють,

впустити у мої руки останню сумну сльозу.

Усе вийде, як бажає твоє серце

і поряд той хто побачить твої зірки досягнень.

Ти живеш лише заради себе

та тих, хто цінує твої цілі без пустих "А чому?"

Тобі було солодко від моїх прощань.

Ти бавився, нібито я маленьке кошеня.

Ти вмів тікати, мовляв

йшов за ключами, що ліниві в кишені.

Гримав дверми, щоб я знала:

тебе не має вдома.

І лише коли зібрала речі всі, ти огризався.

А я знала.

Знала, що вона для тебе була сьома.

Ти згадаєш про мене,

може лише на момент.

Лишаючи шанс на жереб,

лишаючи мені цілий сонет.

Твої очі тануть,

забувають цілий світ.

Ці іскри не згаснуть,

навіть в море впаде цвіт.

Думки, врятуй мене, як Ромео,

хоч приснюся я тобі.

Мою любов скрили лезом.

Ти не мій. Я не в твоїм.

Можеш цілувати мене поки ще щось відчуваю,

закинути старе кохання за мотлох.

Можеш позбавити мене від горя, що вживаю,

коли твій голос зовсім поряд.

І ще в одну ніч на довгих ножах,

ти закохаєш мене у свої очі.

Тоді ти можеш поцілувати мене в сльозах,

забути про окремий між нами простір.

Від сварок рятували вокзали,

а від сліз материна хустка.

Це раннє насіння ноги втоптали.

Від дощів я була мокра, як гуска.

Сміх дарував рум'янець та силу,

й вітер забирав шум людей.

Поки світ прокинеться я все вип'ю,

заховаю серце в тунель.

Мені прикро, що світло слабке,

і дихати важко, коли спиш.

Все за спиною сяке і таке,

от тільки ти вже тремтиш.

У вбивствах не допоможе Шерлок,

і кров із ран не перестане текти.

Для вибору долі не буде стежок,

і тихого місця, щоб шарф плести.

Лишається їхати далеко,

без зайвих сумок та речей.

Тепер вовки завивають шалено,

а мені принесли шоколадний десерт.

Нам залишено побачити разом наші сварки,

заплакати від холодного зі стелі доща.

Так не складно залишитись і шукати ті скалки,

назбирати цілу миску пустих прощань.

Коли одна: "Добрий ранок" і поруч одна постіль,

"На добраніч" темноті поміж книжок.

У снах безлюдний в тіло постріл,

і десь на телефоні особливий блок.

Останнє слово знайдене у чашці кави,

і думка, що кінець самотності, яка твоя.

Потухла свічка, потріскалися рами,

на щоках нічна роса.

Слід кетчупа, як кров під серцем,

поріз під час перегляду "Друзі".

У супі переборщила з перцем,

і, що кінець зими, лиш ти не в курсі.

Сама говориш, рішаєш щось пусте,

і слухаєш себе, як хтозна.

Особливий смак вина, як не людське,

коли ти, як не як, одна.