🎶 Where the Heart Is (пісня)

[Verse 1]

She:

The wind touches my skin

like it knows your name.

A memory that hasn’t happened yet.

He:

Sometimes I feel your warmth

out of nowhere.

Maybe it’s you — reaching through the air.

She:

I’ve dreamed of your eyes —

I know their light, though I’ve never seen them.

He:

And I’ve heard your voice —

not with my ears,

but somewhere deep (/) inside.

⸻

[Chorus – Together 🫶]

I kiss you gently on the chest,

right where the heart is.

Maybe that’s where our worlds

already meet.

I kiss you gently on the chest,

right where the heart is.

I don’t know your face —

but I swear I feel you breathe.

⸻

[Verse 2]

She:

I hear footsteps in the quiet,

like someone’s coming home.

Please, don’t be too late.

He:

Sometimes I see your shape

in strangers’ smiles,

but none of them are you.

She:

Still, I send you love —

without touch, without word.

He:

And I keep a space for you

in every song I haven’t written yet.

⸻

[Bridge – Spoken duet / soft singing]

She:

Stay a little longer, will you?

He:

We’ll meet one day —

it’s only a matter of time.

⸻

[Chorus – Together, full]

I kiss you gently on the chest,

right where the heart is.

Where the pulse is whispering,

“I know you, I hear you.”

I kiss you gently on the chest,

right where the heart is.

We haven’t met,

but somehow, I already love you.

⸻

[Outro – whisper duet]

He:

This isn’t goodbye.

She:

I’ll see you again.

He:

Somewhere, someday.

Together:

Right where the heart is.

⸻

...

Милава Горицвіт

Там, де серце

Отже, щастя.

Ти завжди є.

Бачити тебе навчитися — задача.

Спорідненість подій

відбитком теплих мрій

повіяло в лице.

І ось. Ти знов.

Цілуєш ніжно в груди.

Там, де серце.

Серце. Ти тут?

Прохання, поклик,

крик насправді,

але тихий.

Такий,

щоби тобі лиш тільки чутно.

Не забарись.

Ти — без вагань,

зважаючи на стан речей,

відважся невагомості віддатись.

Я віддаю.

Тобі.

Пошану.

Честь і хвалу.

Твою чарівну райдужку очей

я пам’ятаю,

хоча, як скажеш — намалюй —

не зможу.

Ні.

Вона застигла

в іншій пам’яті.

Такій,

що описати —

не збереш і слів.

Чекай.

Будь ласка, ще побудь тут трішки.

Я знаю, прощавання неминуче.

Як і очікування. Наступних.

Зустрічей.

Було немало,

буде і ще більше.

Але ця мить —

нема нічого навіть близького до неї.

Неповторна

моя улюблена повтор(юва)ність.

До побачення.

До зустрічі.

Бувай.

До скорого.

Цілую ніжно в груди.

Там,

де серце.

2025.05.30.20.15

...

Милава Горицвіт

Venus Flytrap (song)

(Verse 1)

I was trapped (like) in a Venus flytrap,

Your words pulled me under like sinking sand

Whispers drip down like melting wax,

Sealing my feelings, left to collapse.

(Pre-Chorus)

You said escape, then shut the door,

Eyes like knives, cut to the core.

A lullaby in static tones,

Your hands feel warm but break my bones.

(Chorus)

Dionaea muscipula,

Teeth like thorns, love like rust.

Dionaea muscipula,

Soft and cruel, pulling life to dust

(Verse 2)

The room bends, walls breathe in slow,

You say my name but now I don’t know —

Is it real or just a loop?

I hear the bloom, I taste the root.

(Pre-Chorus)

You said escape, then sparked the flame,

Watched me shiver, swore it’s warm.

The ground beneath me cracked and caved,

And your toxic leaves swallowed up my form.

(Chorus)

Dionaea muscipula,

Velvet venom, kiss the sting.

Dionaea muscipula,

Close around me, hear me sing.

(Bridge)

Fingertips like tangled wires,

Tugging threads I can’t unwind.

Lips like amber, thick and slow,

Seal me in—watch me go numb.

(Final Chorus)

Dionaea muscipula,

Teeth like thorns, love like rust.

Dionaea muscipula,

Soft and cruel, pulling life to dust.

...

Милава Горицвіт

Що вже його робити

Що вже його робити,

Коли не хочеться жити?

Зорі мерехтять у тьмі,

Та не вказують шлях мені…

Хтось має бути винним

І це завжди тільки я

Нічого, бо уже звикла

Провина людства — моя

Серед безкінечних світів,

Галактик мелодійних рій

Шукаю загублений ритм

В безодні самотніх вогнів.

Капітане, курс на світанок,

Крізь зламаний простір мрій,

Хай тіні минулого тануть,

А пісня ще лине в ефір.

Я пройду крізь комети і бурі,

Крізь розірваний час і пітьму,

Доки серце зомліє грудях,

Я свій голос у Всесвіт несу.

Бо хай навіть зорі згасають,

Хай корабель мій зовсім один,

Я тримаюсь за щось невловиме —

А мене трима пил вітрів.

2025.02.01.11.02

...

Милава Горицвіт

Знайомство онлайн

Бездушні літери на блакитному екрані,

Як ти знаєш, чи хоч «трошки» вони щирі?

Написати можна абсолютно будь-що,

В слова — що є думками в еліксирі.

Чи ти знаєш, як зараз звучить її голос?

Чи ховає усмішку, чи тінь на обличчі?

Чи в словах її серце пульсує, як море,

Чи то лише розум — холодний і звичний.

Екран не покаже, як блищать її очі,

Як дихає вона між словом і паузою.

Чи то трепет душі, чи логіка точна,

Чи з серця слова, чи від розуму фрази.

Тільки в живу можна знати напевно,

Мовчання її — про радість чи втому.

Та рука, що тримає твою, — не даремно?

Чи брехня не ховається за м’яким тоном.

Тільки погляд, і реакція справжня

Розкриє людину, як сторінки книгу.

Слова — це лиш дзвін, за якою душа,

Може блищати, або танути як крига

Тож не довіряй тим літерам сліпо,

Вони — тільки образ, а не сутність сама.

Шукай у дійсному, в дотику, в ритмі,

Де серце звучить і правда жива.

Слова на екрані — мов світло в пітьмі,

Яке розчиняється з першими днями.

При зустрічі тільки — фізичній, реальній

Побачиш людину з її почуттями.

Сліпо не вір цим знакам холодним,

Вони лиш відлуння, не справжній мотив.

Правду шукай в очах, що напроти,

Де тиша гучніша за тисячі слів.

2025.01.09.07.49

...

Милава Горицвіт

Сьогодні не буду писати

Сьогодні не буду писати,

Сьогодні я просто читець.

Задача — спостерігати

За словом, що пише митець.

В клітинку штани, руді коси,

Шарф довгий до полу і знов,

Слова — мов канати для тросів

Тих, що не приймають відмов.

Шукаєш ти щось, чи чекаєш,

На чубі — пил із зірок.

По колу простíр оглядаєш,

Бурхливий потік думок.

Я бачу тебе вже не вперше,

На місці, та не на своїм,

Бо лиш один раз умерши,

Стаєш ти нарешті новим.

2025.01.07.15:59

...

Милава Горицвіт

Приїду раніше за тебе

Приїду раніше за тебе, бо ти

й не знав, о котрій зустрічаємось ми.

Я все уже вирішила: як прийти,

де сісти, щоб бачити краплі зими.

Заходь, не соромся, себе почувай

не гостем, а господарèм — наливай

водички у склянку, присядь, роздивись

у сторони, в очі, у глиб і у вись.

Чекати нічого не раджу, облиш

усі сподівання… Ти що, вже тремтиш?

Не треба, у трепоті мало чеснот.

Давай проведемо цей час без турбот.

2025.01.06.19:00

...

Милава Горицвіт

Вище я — твоєму Я

Я буду жити в тобí,

одразу попереджаю:

немає інших доріг,

як через тебе до раю.

Ти містиш в сóбі світи,

усі, що хóч колись бýли.

Ми разом мусим пройти

твоє майбутнє й минуле.

Будь ласка, <слухай> мене

у миті тиші та бурі.

Життя даремно майне,

якщо ти будеш похмурим.

А ще <дивúсь> на мéне

через зіркú, через óчі,

через секвої і клéни

і воду, щó камінь точить.

І <говорú> зі мною —

мовчанням ми не дійдéм

так швидко, як би хотíли,

у заповідний Едем.

І також <дихай> свідóмо,

хоч це механіка тіла.

У кожнім видиху знову

шука(є) душа своє діло.

Я є твій корінь і крила,

твій кожен вибір і крок.

Я є енергія, сила

Проводжу струм, даю ток.

Не зрадь мене, не відкинь.

Без тебе — я тільки простір.

Ти — храм мій вічний, і плин

Часу, що петлі загострює.

Твоя діяльність — мій вдих,

твій голос — моє пізнáння.

Прошу тебе я: живи,

Будь вірним нашім коханню.

Я є душа і любов,

я — Всесвіт, що живе в тóбі.

І через тебе я знов

творю себе в кожнім слові.

2024:12:25:15:51

...

Милава Горицвіт

Щось тривіальне

— Пані письменнице, а розкажи щось тривіальне

Про себе, для різноманіття, може, є щось банальне?

— Я люблю каву вранці й птахів на вікні,

І шукати сенси в простій тишині.

Люблю, коли книги пахнуть старим,

Коли день починається ледь не німим.

Іноді в думках втрачаю межу,

Але потім в словах трохи суті знайду.

Часом втрачаю межу реальності,

Плутаючи буденність з вічності танцями.

Слова, як вогні, у тумані горять,

І ноти скажено-невтримно кричать

Блукаю в думках, мов в старому кіно,

Де сцени зникають, лишається дно.

Реальність пливе, розчиняє кути,

Я фарбу розіллю, там, де ходиш ти.

Стираю кордони, будую мости,

Пірнаю щоночі в забуті світи

Чи це тільки мрії, чи правда жива,

Не важливо уже, бо то є лиш гра.

Бо навіть у буднях, у шумі простім,

Є крихітний Всесвіт — в собі і в усім.

Ти питаєш про будні, про щось тривіальне,

А я бачу в буденності нове й унікальне.

2024:12:24:18:52

...

Милава Горицвіт

На пом'я́тій серветці

На пом'я́тій серветці за столиком в чáйній

записані ноти в слова — це звичáйна

буденна картина, де звуки стихáють,

розмови прості — навіть ті утікáють.

Говорили годину — дізналися мало,

а серце би більше í не віддáло.

Бо сирени кричать, а уява мовчить,

і чай той, здається, холоне за мить.

Не до зустрічей зараз, не до романтики,

коли ніч забирає ліхтарі у танки.

Коли кожен світанок — це шанс, що живеш,

і життя — це ритм, парадідл меж.

Рутина тепер — це свічка й вода,

це плани на день, що зітруться як тьма.

Це сірий асфальт і зелений хрест,

і дороги, де час обриває контекст.

— Why not? — сказав він, дивлячись у ніч,

де кожен квартал має сотні облич.

— Хай почнеться гра, — і вона усміхнулась,

Бо навіть у бурі душа не хитнулась.

І можна прожити, тримаючи лад,

Де поряд гримить черговий снаряд,

Хотілося б голос почути живий —

Той рідний і ніжний, спокійний, людський.

Де світ обривається, ллється імла,

той голос звучить, як надія жива —

він ніжно співає, мов срібна струна,

Що ти не один, і вона не одна.

У темряві, дé лише гýл і тривóга,

той голос для серця — мов тúха дорóга.

Він кличе і гріє, мов батьківський дім,

нагадує, як ми зростали у нім.

Коли все навколо покрилось пітьмою,

той голос звучить, як весна за зимою.

Він ніжний, мов подих у вітрі нічнім,

Soft power — це тепер міць твоїх стін.

2024.12.23:03:33

...

Милава Горицвіт

Тістечко «Орео»

Куплет 1:

Я бачу твою тінь,

моя точно така ж,

уже не перший раз,

уже на другий раз

приходимо сюди.

А може пощастить,

цей раз нам пощастить,

і ми прокинемось

в одній галактиці,

в одному й тому ж сні.

Приспів:

Ти з Андромеди,

я з Оріону,

з’єднаємось разом,

як тістечко «орео»

Куплет 2:

Хтось розсипáв зірки,

сім міліáрдів літ,

Крізь темряву віків літ

прийшов до нас двірник

сказав «ну що, привіт»

Нам тиша стелить шлях,

Крізь безкінечні світи, (ти, ти, ти)

ти шепочеш мені,

що це не мат, а шах

«зустрінемось у (^_^) снах».

Приспів: Ти з Андромеди, я з Оріону,…

Брідж:

Куди несе нас шлях?

У чорних дірах страх.

Та світло пробива

крізь темряву й туман —

я бачу твій маяк.

Приспів: Ти з Андромеди, я з Оріону,…

Куплет 3:

А може це не сни, а просто долі знак?

Злітаємо у вись, зникаємо у такт.

Світ мій — твій батискаф, глибини навмання,

кожне слово — ритм, розгадка нового дня.

Як орбіти зійдуться, злітаємось у бій,

Ти — моя галактика, я твій темний вирій.

Приспів: Ти з Андромеди, я з Оріону,…

...

Милава Горицвіт

Хаос із Пауз (Що тебе радує?)

«Що тебе радує?» — мене запитали

(вслухаючись в слова що умить зазвучали

від íстинного я — не вчéного буттям

Повтóрю мóв маля, для мéне теж вíдкриття):

Радує пісня — ще не напúсана

звучить вона ясно — і завжди сучасно

Якби можна було — доторкнутись до нот,

я би їх зібрáла, — й НЕ ними — З НИМИ грала

Рáдує гóлос — мóв у росí кóлос

Тремтить рівно в такт — Душі щирий акт

а словá, здавáлося б, давнó уже втрáчені,

рáптом знахóдять свíй шлях у побáчене,

у світ проговореного — твоїм гомоном

знóву нескóреного — нáдсвідомого

Радує, як музика зшиває розірване —

людей та їх мрії — як міст понад прірвою

Ніби життя на мить стає симфонією,

де кожен звук — є на місці своєму

Радує можливість тут вільно дихати,

Іще світú творúти, чумацьким вóзом їхати

Бýти людúною — яка мáє дар чýти

(І я не про слýх — трішки буду абсýрдити)

чýти — знáчить побáчити — Тé що прихóване;

розгадати всі шúфри між словами дивóвими,

Вловúти чужу німоту, та здáстність зчитати погляд

Як зламану стрічку фільму (я трішки в нуар порину)

Почути мелодію — душі незнайомої

Як старúй саксофóн — нóчі робóчої дóвгої

Без яскравих нот — замісто паузи постріли

Новий Темп і ритм! Знайти вихід із поспіху

Співати разом зі світом,

буяти пишним квітом

І дати спробу нову,

старому саксофону

Агов, ти і є він — а він то є я,

ми тýт із тобою — творимó це життя

А крóв вогняно-червóна, біжить по тíлу, і в скрóні

Лунає хáос із пáуз і різнобáрвних гармоній,

Де тишу змінює грядá гучнúх нот,

Що відносять нас хвилями радіóчастoт

2024:12:15:16:50

...

Милава Горицвіт

Не шукай на спині крила (пісня)

Куплет 1

Ніхто не повідомив мене по прибуттю,

хто тут головний, хто керує світом цим.

Я лише питаю речі звичні та прості:

Чому ми не летимо? Я ж літаю щоночі.

Приспів

Скажи мені, чому

ходимо на двох ногах,

а не літаємо, як птах?

Скажи чому, мені

стоїмо на цій землі,

а не витаєм в висоті?

Куплет 2

Бачиш ті тіні, що поряд нас як дим,

Крутять навколо дроти,

а ми й не пробуєм піти.

Люди забули, для чого тіло їм —

щоб тяжіти до вершин,

а не тягнути по землі.

Приспів

Скажи мені, чому

ходимо на двох ногах,

а не літаємо, як птах?

Скажи чому, мені

стоїмо на цій землі,

а не витаєм в висоті?

Брідж 1

А що, як стрибнем?

А що, як утнем?

Що, як відкриєм

в собі крила щирі?

Ти і я —

ми сильніші за все.

Тримайся мене —

час летіти вже.

Приспів

Скажи мені, чому

ходимо на двох ногах,

а не літаємо, як птах?

Скажи чому, мені

стоїмо на цій землі,

а не витаєм в висоті?

Брідж 2 (читання):

Стоїш на землі — тобі добре так?

Крокуєш пішки — це твій вибір, ну як?

Замість лісу — бетон, замість неба — стіни,

але хмари чекають — повір у свої вершини.

Скільки ще можна боятись власних висот?

Мовчати, тихо сидіти, чекати серця бойкот?

У небі повно місця для кожного з нас,

та не шукай на спині крила, мен, доки не час.

Звикли до кліток, замкнені без ключів,

вдягли свої пута та й ходим вночі.

Але я не мовчу — і ти не слухай страхи,

бо світ створений, щоб ми злітали з імли!

Підніми свій погляд — над нами весь світ,

згадай, хто ти є, і рушай звідси вбрід.

Земля — це початок, а не твоя тюрма,

ти маєш злетіти — іншого шляху нема!

Приспів

Скажи мені, чому

ходимо на двох ногах,

а не літаємо, як птах?

Скажи чому, мені

стоїмо на цій землі,

а не витаєм в висоті?

...

Милава Горицвіт

Пісня — Why, Oh Why

Verse 1

No one told me

when I came here —

I just wanna know

who’s in charge, who’s in control.

I’m just asking

simple things like,

why don’t we just fly?

‘Cause I do this every night.

Chorus

Why, oh why

are we walking on foot,

when we all were born to fly?

I’m asking why, oh why,

staying on the solid ground,

when we could rise into the sky.

Verse 2

I see shadows,

caught in their halos,

holding us down low,

we don’t even try to go.

I’m just saying,

we’re forgetting,

what we really are —

not just flesh, we’re a spark.

Chorus

Why, oh why

are we walking on foot,

when we all were born to fly?

I’m asking why, oh why,

staying on the solid ground,

when we could rise into the sky.

Bridge 1

What if we jumped?

What if we tried?

What if we trusted

the wings deep inside?

You and I,

we’re more than we know,

just let go —

it’s time we let go.

Chorus

Why, oh why

are we walking on foot,

when we all were born to fly?

I’m asking why, oh why,

staying on the solid ground,

when we could rise into the sky.

Bridge 2

Staying on the ground —

does that feel right?

Walking on foot —

is that what you like, huh?

Final Chorus

Why, oh why

are we walking on foot,

when we all were born to fly?

I’m asking why, oh why,

staying on the solid ground,

when we could rise into the sky.

Outro

No more staying, no more crawling,

there’s a sky, I hear it calling.

No more walking — let’s go high,

‘cause we were born to fly.

...

Милава Горицвіт

Як пригадати? (Хто ти, де, як ти)

Як пригадáти,

хтó ти, де, як ти?

зáчим прийшóв тут,

хтó тобі – вóвк, друг?

Мáйже незрячий,

телéпень ледáчий,

вовтýзишся в тíлі –

чуття онімíлі.

Торкнúся корíння,

згадáй її íм’я –

землí, що тримáє,

тебé колихáє.

Одúн крок у прóстір,

стоїш сам на мóсті.

Подúхай глибóко,

собí стань прорóком.

Побáчиш весь свíт,

коли звéршиш полíт

незгрáбного тíла

до Бóжого дíла.

2024:12:10:20:33

...

Милава Горицвіт

Гайда все по колу

Набридло, не можу,

вже сил не стає.

Проймає до дрожу

все це житіє.

Не можу, не буду,

не змусите, ні.

Я краще у пекло –

я вже у вогні.

Не буду, вже досить.

Сховайтесь, мовчіть.

Не треба поради,

Болить, відпустіть!

Вже досить, залиште.

Мене тут – і все.

Підіть, щось поїжте,

хай вас пронесе.

Залиште в покої,

бездушне ніщо,

яке лихоманить

й верзе казна-що.

В покої набридло.

Вертайте назад.

Гайда все по колу —

Згадаю навряд.

2024:12:10:20:33

...

Милава Горицвіт

Буде Гірше

А буде ще гірше,

якщо ти не знав.

Це тільки початок –

дивись, не проґав.

Нестерпно і важко,

мабуть, тобі тут,

тривожно в тривогах –

бо це твій дебют.

Та вчуйся у тишу,

у предківщин лад:

вони це пройшли вже,

і знову назад.

Це все – як повтори,

де зводяться сни,

де в землю вростають

живі і міцні.

Наївність – це віра,

що є інший світ,

де в мирі й достатку

живе кожен рід.

Ця правда жорстока,

але зрозумій:

війна – це і є ти,

і я, і наш бій.

Так, буде ще гірше,

ще темряви мить

не зíйшла на повну,

ще буде боліть.

Бо тут не буває

ні пауз, ні втіх.

Земля ще бушує

у грозах своїх.

Так, буде ще гірше,

багато нас ляже.

Але десь у часі

на краще засяже.

Та нині не варто

шукати “небес”.

Ще довго не буде

ні зір, ні чудес.

Ми виживем, вистоїм –

це вже не вперше.

І згаснуть гармати,

а далі – без межі.

Не завтра, не скоро –

та світло прийде.

Війна – це життя.

Ти живий. І вже є.

2024:12:12:15:15

...

Милава Горицвіт

Хоч трошки спи (Колискова)

— Дуже красиво

— Що саме?

— Ти!

Але, будь ласка, хоч трошки спи

— Ну а ти спробуй мене вклади

І лагідно ніжно відправ у сни

Я спробую, пташко, прикрити світ,

Де шум і тривоги лякають твій зліт.

Я пальцями тиші торкнуся чола,

Щоб думка твоя десь далеко пливла.

Закутаю ніжно в слова й тишину,

Де спокій лягає, мов вальс на весну.

І твóї повіки під тяжкістю мрій,

Опустяться легко — як моря прибій.

Торкнуся я світла в твоїй глибині,

Де сни розцвітають у ніжнім вогні.

Тепло обійматиме час на краю,

А ніч на долонях ховає зорю.

Спокійно, мій світ, зачекає земля,

Ти спи, моя зірко, в обіймах тепла.

Я тут, я мовчанням лягаю на дих,

Щоб час на цю мить зупинитися міг.

Ти спи, моя зірко, безпечна й мала,

У цьому простóрі ти вже не одна.

Твій подих рівнішає — спокій летить,

А я залишусь пильнувати цю мить.

І хай тобі сниться безкрайнєє небо,

Там голос мій шепче, до тебе, до тебе.

Де зорі сплітають для тебе вінки,

І час зупиняє свої гомінкú.

2024:12:07:08:48

...

Милава Горицвіт

Хай Розквітне Аура Мрій

Я хочу стати такою жінкою,

В ім’я якої чоловік побудує храм.

Не з каменю, не з золота і сталі —

А з віри, що з’єднає душі нам.

Храм, де стіни — це його молитви,

А дах — це небо, що зійшло між нами.

Де кожен куток — це відбиток довіри,

Де почуття ладнає з знаннями.

Я хочу стати такою жінкою,

Щоб він відчув у мені весь світ.

У моїх очах щоб знаходив відповіді,

На ті питання, що серце шепотить.

Я хочу бути його натхненням,

(Музі не потрібні ніякі приманки)

Щоб деревом життя я зростала в ньому,

А він у мені розкривав світанки.

І хай цей храм буде той, що без жертв,

Хай не впаде від вітрів і часу.

Бо зведений він із любові й правди,

Де не потрібно прикрас, лише ясність.

Я хочу стати такою жінкою,

Щоб він дивився на мене щоночі,

І відчував у кожному дотику,

Долі нашої кроки пророчі

Бо справжня жінка — більше за мрію,

Це сила, що зроджена з істин простих.

Це погляд, що бачить в тобі найцінніше,

Це храм, що вічний у двох душах живих.

2024:12:07:01:07

...

Милава Горицвіт
Уривок

Незримий Рух (у пошуках світла)

Цей рух є інколи незримим

В приміщенні одному ти

І не виходиш цілий день,

Практично навіть нікудú.

Та це не значить, що не ходиш

По власних схованих стежках,

Де тиша шепотом говорить,

А час розчинюється в снах.

Ти йдеш, хоча ніде немає

Ні карт, ні компаса в руці,

Та серце знає, де спочинок,

Де простір вільний у кінці.

А потім у глибокім стані

Ти зрозумієш в одночас —

Кінець насправді це початок,

Це вічний колообіг фраз.

І те, що бýло вже забутим,

Знов промовляє крізь віки.

Дороги сходяться у сутність,

Де світло й темрява — одні.

А рух безкрайній, він безмежний,

Не має меж, немає дна.

І ти, крокуючи, є вільний,

Бо світло це і є пітьма.

2024:12:26:19:31

...

Милава Горицвіт

Племʼя Требакýдів (та дівчина Коха) шукають риму

(Почути на хвилинку серцебиття.

На небі ні хмаринки — лиш почуття )

Відчути на хвилях серцебиття

Неспокій неба (та каяття)

Куда на зиму відлітають хмаринки?

Ніхто не зна, (та моя душа)

Ніхто не значим (летить ясно куда)

Ніхто не знаходить (куди треба)

Це літо на острові Надогаскар

А требакуди— це племʼя (до неба)

У требакудів є традиція —

летіти кудись ясно (і до тебе)

2024:12:02:22:48

...

Милава Горицвіт

Якби було так — Я б не був вільний птах

Якби ми були іншими, можливо,

Пташині крила б не росли у нас.

Та вільний птах — це вибір, це не диво,

І кожен злет — як вічний перший раз.

Не в клітці слів, не в золоті обітниць,

Ми вільні там, де подих нас несе.

Красиві в тім, що є в душі гостинність,

А серце мріє, що цей світ спасé.

Бо вільним бути — не тікати в тишу,

А обійнявши світ поволі йти.

Я рідних душ, як ти, повір, не лúшу

Ми вільно разом можемо рости.

І дивина — не те, що ми крилаті,

А, що в польоті є і будемо собою.

Ми гарні в цім, як небо в зорепаді,

Що лиш торкає світлою любов’ю.

2024:12:04:20:09

...

Милава Горицвіт

Відзнаки