Тіна Лін

Заборона магнітом притягує мене

Я не в змозі опиратися силі полюса.

Бачу в тобі азартний виклик- я в грі

Моя поведінка небезпечна, але спокуса…

Вона несамовита.

Ти моє найпотаємніше бажання.

Страшенно заманливе.

Недосяжно далеке.

Дикий інстинкт солодкий, мов мед.

Крок уперед…

Провалююсь крізь лід- моє серце кипить.

Стану твоєю крижаною нареченою,

Потонулою у студеній воді.

Не відпущу…

Затягну в непроглядну тьму потойбіччя,

Що овиє наші безіменні пальці.

Підношу кістляве серце,

Оплітане вуграми,

В імлистий храм

На живий вівтар.

Фата на білому волоссі, мокра сукня.

Крокую до судженого.

Покриті памороззю вії, іній під ногами.

Тримаю букет олеандрій.

Відкриваю бліде обличчя, милуюсь тобою

Бажаю підтвердження, зізнання

До нестями. До втрати свідомості.

Мої сині губи хочуть зігрітись.

У близькому колі гості без тіні,

Напівпрозорі.

Виголошують тост

Один за одним.

Ти і я піднімаємо келих вина,

Зрію:

наші однаково голі фаланги,

твої припалі вуста.

«Мій»- співаються силуети переплетінь.

Вологий світ потойбіччя-

Моя натура.

Несповна розуму я, коли бачу тебе.

Повʼязані тепер. Навіки.

У наших руках наша вічність.

Кістляве серце оплітане вуграми

На живому вівтарі пульсує.

Посеред пустелі:

Посаджена насінина пустила паросток.

Паросток засох.

І знову.

Посеред пустелі:

Посаджена насінина пустила паросток.

Паросток засох.

І знову.

Залишу вам листи пожовклі,

Видряпані кігтями спадних років.

У розбитій вазі - ридання уквітлі,

Муровані руїнами крихких мостів.

Мої руки збудували бетонну стіну,

Щоб зір не досягав золотого осоння.

Тепер хочу видертися, перелізти,

Учути спів світанкових горобців.

Спів барвистий, та слух не чує…

Чую лише голоси- голосні голоси.

Вириваю, вирізаю- повертаються,

Побачити, почути, побачити, почути.

Хвилясті лінії.

Викривлене відображення.

Обвивають.

Моя неідеальність-

бачу.

Крива усмішка.

Асиметрія.

Куточок уверх-

униз.

Памʼятаю.

Мій дивний розум-

моя хвороба.

Мінливість настрою.

Росте:

Віра і надія-

Вʼяне.

Знову:

росте - вʼяне.

Рідні хвилясті лінії.

Несприятливі умови

для процвітання.

Я без упину думаю

Що було б якби я…

Мала все?

Якби…

Я - чужорідна.

Літаю у лихоманці:

чи може невдаха виграти?

розправити крила?

оминути падіння?

утекти з піщаної пустки?

Мої спроби-

Водяна лілія у сухій пустелі.

Голосних слів, мов повне небо сяючих зір.

У чистому ефірі проростає новий твір.

Подих натхнення- видих мистецтва.

Світлова мить блаженства.

Барвисте мерехтіння сіро тліє

Метаморфоза фрагментів минулого

у зорепадне теперішнє і тихе майбутнє.

Нереальність спогадів на краю серця.

Беззупинний рух світил:

Місяць краде сонце -

Сонце краде місяць.

Але ноги в землі- я тікаю.

Буду вдавати: життя- справжнє

Лечу у хмарах, на крилах надії

Являється зоряне скупчення мрії-

Оманливий відблиск в очах.

Аркуш білий, рядки загубились.

Голосні слова мовчать у безмежному просторі.

Навколишня туманна порожнеча.

Мої ноги в землі, але я тікаю.

Стесаний камінь,

щось інше?

Не бачу різниці,

навколишні нісенітниці.

Мій жаль- мої пісні,

лунають кровʼю.

Голосно,

голосно,

глухо.

Серденько співає тихо.

Камінь висить

на шиї чи на серці?

Коливається, як маятник-

закономірний стук.

Тягне до глибини-

захлинаюся.

Подих збився,

пульс стрибає.

Наздоганяю неіснуючий ідеал.

Прозору примару.

Хто вона така?

Мої «обовʼязки»,

мої «треба».

Нерішучість мого кроку.

Тихо.

Тихо.

Голосу немає.

Я не знаю як бути.

Бути нею.

І моя доля невблаганна.

Прекрасна.

Бере в холодні обійми.

Сміється з мене.

Зʼїж моє серце.

Забери почуття.

Веремія поглинула все моє життя.

Задихаюся.

Я.

Беззоряний небокрай.

Мовчазна гора.

Могильна.

Веселий дім.

За залізними дверима

Танцюють скелети-

Смертельний танець

Смертельне танго.

Танці й сміх.

Лунають скрізь.

Стукіт підборів,

Скрипіт підлоги.

Будь обережний, оминай їхнє коло.

Якщо увійдеш- то вже не вийдеш.

Ніколи.

Зникне дорога-

Смертельне танго.

Рухлива музика, час прийшов.

Не затримуйся з вибором.

Заходь.

Всі вже зачекалися.

Всі вже розуміють,

Що вибереш ти.

Не опирайся - це неминуче.

Піддайся.

Піддайся нам.

Своїй долі.

Долі.

Це веселий дім.

Стоїть на гнилій землі.

Там десь заховані рештки

Мертвих і живих.

Сонце, сонце за віконцем-

Я побачив сонце, сонце.

Грози, грози в стінах-

Я зрію грози, грози.

Зламати твої кісти,

Викинути зі шкіри.

Тіло впаде, як желе.

Вони завʼяжуть нитки

На кінцівках,

Керувати, керувати.

Усмішку пришиють до обличчя

Голками, голками.

Хочу я бути собою.

Рух, рух-

Хочу я бути.

Смик, смик-

Хочу я бути як інші.

Знято!

Я покину всі справи, і порину в дивний світ

Мрій нездійсненних, милих і скляних

Я буду там жити, радіти й сміятись

Забуду навіки про реальне життя.

Пообіцяй, що ти будеш тут, будеш зі мною

Навіть, якщо зоряне небо оповʼється млою

Навіть, якщо в сонця закінчаться барви

Пообіцяй, що ти будеш зі мною завжди.

Папуга, яка повторює за хазяїном,

Не знає інших слів,

Інших думок.

Яскравий на вигляд, але сірий

Зовсім непомітний,

Сидить собі в клітці, як у домівці.

Корчить з себе поважного,

Пихатого.

Вимагає поваги, ніби окрема особистість

Окрема?

Здається папуга себе за хазяїна має.

Яке небачене диво!

Танцюй, папуго, танцюй!

Грає пісня твого пана–

Ти в ній мастак.

Чекай свого глядача.

Танцюй, папуго, танцюй!

Не смій іти убік,

Нащо робити власний крок?

Безглуздя,

Коли можна лиш танцювати!

Танцюй!

Дихай зі мною,

Дихай зі мною–

Од роси і до зорі.

Розлився став біля саду,

Птахи співа, не зна краю.

Розсівають пору ранню

Півні красні без упаду.

Грай зі мною,

Грай зі мною,

Буцім востаннє.

Моʼ, підем до хати

Попити водиці

З чистої криниці,

Забувши про втрати.

Линь зі мною,

Линь зі мною,

До небокраю.

Сонце таїться за виссю,

Сюрчить цвіркун у травичці.

Сутінки в теплій накидці

Дарують обійми миттю.

Танцюй зі мною,

Танцюй зі мною–

Од зорі і до роси.

Береш мене в руки, ніби я пластилін,

Стека у скульптора– тепер я фігура.

Різьбиш образ, моя нова структура–

Безликі риси, милі тобі крила похилі.

Не більше, ніж витратний матеріал.

Головна мета– сотворити бажане,

Щось неживе, але осяйно вбране,

Розбити в попіл бувалий потенціал.

Я тону під тиском твоєї "любові".

Мої легені повні води, а ти– джерело.

Мені нічим дихати– ти викрав кисень.

Я– штучна скульптура в скляній колбі.

Приплив прийде і забере грозою

Відплив, який триває десятиліттями.

Будь-які сліди будуть змиті водою

Нашої непримітної кончини.

Я–кінь, а ти– плуг,

Мій любий недуг.

Борозни глибокі оремо до ночі.

Рівне і чисте поле.

Сказав: пересохле.

Я– допомога, щоб виправити.

Ти сієш лихо, а я засипаю

Давнє минуле– родючу землю.

Отрута вкорінюється в душевні надра.

Коня загрузили на віз,

Ти сів і чимдуж повіз.

Дорога в один кінець– бойня.

Де Ти, Боже, заблукав?

Чому мовчиш, ніби німий?

Сповідують навколо всі:

любиш Ти понад усе – дітей.

Та гинуть діти матерів –

і дорослі, і малі:

хтось на полі бою,

хтось у звичайнім полі.

Твої діти в окопі складають руки в молитві:

слово і постріл...

На обличчі – кров, а в очах – смерть.

Постріл і слово...

Надіються на Твою допомогу.

Слово і постріл...

Але у відповідь мовчить тиша.

Постріл. Смерть.

Молитви лунають з кожного будинку.

Ти їх чуєш?

Чи дійшла до Тебе хоча б одна?

Мільйони стражденних сердець...

Чи висять усі ті душі каменем

на Твоєму сумлінні?

Невже все, про що мене вчили, – брехня?

Бо дії говорять красномовніше за слова.

Зброя – примус долі, щоб захищати

свій рідний край,

свою сім’ю.

Не лише герої – вони наші святі.

Ти – бездіяльність.

Ти – мовчання.

Вони наші святі, а не Ти.

Змусили мене почуватися другим сортом

Немов селекціонерський експеримент.

Було безліч спроб скоригувати

Природну, ніким не прийняту, помилку.

*Селекціонер– це фахівець, який виводить нові сорти рослин і породи тварин із потрібними властивостями.

Чекаємо, коли настане ніч,

Щоб сонце зайшло за небосхил.

Перша зірка в небі веде нас,

Сплітаючи разом наші шляхи.

Ми будем танцювати до світанку,

Немає слів, є тільки відчуття.

Любов, що впала, як зоря, сяє,

Музика у ніжнім серці звучить.

Обійми– струни нашої пісні,

Стискаємо акорд поцілунку.

Палаєм яскравіше за сонце–

Ця ніч належить тільки нам.

Я помилилась і не відчула жаху

Закінчила справу, забувши про мрії

Відкрила своє серце без страху

Подивилась тобі в очі спокійно.

На вірш свій гляну і скажу

«Як прекрасно!»

Щось не вийде і скажу

«Не страшно!»

Контролювати дрібниці мені не потрібно!

Спонтанні події лиш щастя приносять

Без страху порушую існуючі плани

Усміхаюся щиро і щиро сміюся.

Не замислююся про далеке майбутнє

Живу моментом, сьогоднішнім днем!

З сміливістю іду в незнайомі краєвиди

Серце палає яскравим вогнем!

Можливо

Можливо в іншому всесвіті

Знаходиться інша я, яка живе без страху

Радіє і створює нове, і бачить в цьому красу

І не боїться показувати справжню себе,

і не носить брехливі маски,

Які сподобаються оточуючим, і їй самій.

Можливо в іншому всесвіті.

Місто, яке ми колись знали– палає

Дні, які ми колись мали– минають

Зорі, які ми колись споглядали– зникають

Ніч, яку ми колись кохали– розчиняється.

Наше кохання розчиняється у світанку.

Ніхто не обіцяє, що завтра настане,

Можливо, сьогоднішній день– наш останній,

А завтрашня днина згорить або згасне,

І ми опинимося в тьмі неосяжній.

Моли, моли і рви

Найсумніші тони.

Хай вилітають із вуст

Хай чується хруст.

Ламай, ламай і ріж

Ці кляті вузли.

Став залізний блок

Для сплетіння ниток.

Дій, дій і бий

В саме серце подій.

Напиши свою долю

Створи собі волю.

Всю мою любов і ласку

Висмоктали без останку.

Залишилась оболонка–

Пуста, як незнайомка.

Я втомилась віддавати

Всю себе, й ніщо не мати.

Перше місце було ваше–

Заберу його назавше.

Це мій фінальний кидок,

Зупиняю потік думок.

Спроба залишити позаду

Всю тривогу і досаду.

Ніщо вже немає значення,

Тепер це моє закінчення.

Я готова піти в дорогу–

Невідому і розлогу.

Блукаєш в густому тумані–

Він вʼється, ніби ліани.

Твій голос тоне в мовчанні–

Отруйні ці дурмани.

Здається, що молода,

Та ні світла, ні зорі

Закована душа

В залізній броні.

Квітуче серце твоє зівʼяло,

Не процвітає буле насіння.

Забуття вже зовсім близько–

Чекаєш жаданого склепіння.

Невизначеність, смуток

Біда у кроці й на кроці.

Тліє останній забуток

Твоєї колишньої моці.