Де Ти, Боже, заблукав?

Де Ти, Боже, заблукав?

Чому мовчиш, ніби німий?

Сповідують навколо всі:

любиш Ти понад усе – дітей.

Та гинуть діти матерів –

і дорослі, і малі:

хтось на полі бою,

хтось у звичайнім полі.

Твої діти в окопі складають руки в молитві:

слово і постріл...

На обличчі – кров, а в очах – смерть.

Постріл і слово...

Надіються на Твою допомогу.

Слово і постріл...

Але у відповідь мовчить тиша.

Постріл. Смерть.

Молитви лунають з кожного будинку.

Ти їх чуєш?

Чи дійшла до Тебе хоча б одна?

Мільйони стражденних сердець...

Чи висять усі ті душі каменем

на Твоєму сумлінні?

Невже все, про що мене вчили, – брехня?

Бо дії говорять красномовніше за слова.

Зброя – примус долі, щоб захищати

свій рідний край,

свою сім’ю.

Не лише герої – вони наші святі.

Ти – бездіяльність.

Ти – мовчання.

Вони наші святі, а не Ти.