Septimental

Часопису впадло

рухати скронями.

Невже відволік

від читацьких думок?

Більш стислий переклад,

літаючи подихом, —

вже й не звично

щось у себе спросить.

Думок галасливих

поетам замало.

Хтось знов відволік

від триклятих думок?

І в пошуках істин

тих марно осяяних

вже й забув,

коли вечором спав.

Пробачте, поети,

хижаки і редактори,

люди із вулиць,

що просто були.

Я марю тут, мабуть,

про тексти за ґратами,

про міфологічність

та збори —

собі на кружок.

Не читайте,

серйозно.

Дійсно, не варто.

Робити не слід —

бо стискаєш себе.

Приголомшливо боляче,

іскрами марними,

читати цей текст

і розуміти себе.

///

Ці рухи — мов грація,

світ застиг подихом.

Маленька лисичка

знов сховалась у худі.

Забула приховати

сором’язливість — дурнесенька.

Помітив за склом

твій поклик очей.

Вбивай і надалі

мій розум — лиш посмішкою.

Як у тебе виходить

людські

душі

з’їдать?

///

Veiðimanns val

Враховуй вагу кожного кроку,

забудь про стандарти

та просто блукай.

Провались у мелодії

лісів, що оточують,

думок мільярдів —

і всі через край.

Кілометри часів у думках

вже пройшов,

лишив знак на деревах,

на шляху — залишки гілля.

У полювання вклав своє серце —

вірно здобич знайдеш.

Стріли омиті сльозами,

повітря — подихом січня.

Шукаєш слід, обережно

заховав свої наміри,

маскуючи запах

у напівхолодних тонах.

Ти натрапиш на неї,

повз стежками хижими.

Пробирайся все тихше —

з тишею на губах.

Прицілься уважно,

не пропускаючи подиху.

Вдивляйся у всю

її глибину.

Світ миттю зупиниться,

дощ сховає у сутінках,

і постріл, мов маревом,

огорне радість сну.

Тепер можеш йти,

ламай гілки вже впевнено.

В її залишках погляду

життя не знайдеш.

І вона вже не встане,

мрії — стрілою поховані.

Ти назвав це успішним,

полюванню кінець.

Але ось де питання:

твій намір став викликом.

Шлях цей вже подолано,

опанував ремесло.

Тепер усе розумієш:

цей постріл став вироком.

Життя

ти самотнє

забрати

прийшов.

Septimental 2025

Liturgia Diis Surdis

Губи хижих ораторів шепочуть:

«Пророки хитаються в петлях».

Сенси ідей публічних щезнуть

у мінливих аспектах.

Дозволять гратись — немов ляльками —

задля окультизму.

Гасять світанки у зіницях

і скидують в прірву.

Попіл почине у тріщинах плитки,

освячений храмами.

Ведуть полеміку з іконами —

лиш так, щоб заплакали.

Тремор рук розгубить речення —

пергаментна тиша.

Поведуть на вівтар дітей чужих,

зжеруть янгольські крила.

Молитвами благають,

сповідаються

перед глухими богами.

Пихатістю зґвалтують істину,

щоб мерці не повстали.

А після — вкладуть на коліна

без жалю чи спокути.

Шепотом крізь символізми

щось втратити змусять.

~~~

Septimental 2025

Сховалась за фіранкою

своєї радянської ванної.

Змиваючи із себе

відлуння сірого дня.

Рухи безсилі, водночас

несамовиті і впевнені.

Але для кого цей вступ,

Де твої глядачі?

Ти танцюй над водою —

наче кафель то сцена твоя.

Лиш для себе одної

Піруети крути.

Бо ж ніхто не побачить.

Може натовпу байдуже.

Лиш ті краплі по спині —

мов шлях на хребті.

Та добіг вже кінця виступ твій

той прихований.

Та повільними рухами

Крок на коврик для ніг.

Оплисків тиша.

Раптом, квіти не падають.

Та й тобі не потрібно.

Ти не для цього прийшла.

Рушником тим обідраним,

мов гумкою стислою,

Повз рани свої

ніжно шкіру вмивай.

Ніхто не побачить.

Та й є тут сенс поглядів?

Стали твої ритуали —

виступом мертвих очей.

Ти прагнула більшого.

Вічність самого справжнього.

Бо лиш погляд у дзеркало

Повернув до життя.

Там більше немає

обличчя дівчини тихої —

лиш танцівниця

серед кафельних сцен.

~~~

Septimental 2025