ПРОМО

ВОЯКАМ

-

Зруйновані будинки сплять тихо,

Мертвих мешканців збудити боячись.

А з розбитих вікон вдивляється лихо,

Гострячи ікла звірячі, на їхні сліди.

--

Вони крокують повільно, мовчки,

Такі, якими їх Бог створив.

І, як колись, в червоних спортивних костюмах,

Хрестяться на золото куполів.

---

Пишуть з малої літери,

Про повагу забуваючи, ім'я Його.

Де ж кінець цього жаху,

На який, здається, вже не чекає ніхто.

----

Білим чорнилом слідів, малюють символи,

На холодному тлі зими.

Боже, якого здається нема,

Коли відповідь даси ти мені?

-----

Що, мовчиш? То ж віділлється в кулі,

Золото, з обладунків твоїх ікон.

Мертвим святим не потрібен захист,

Все одно в них, здається, не вірить ніхто.

------

В містах великих, мирних.

Забувають люди, що десь йде війна.

З динаміків співають собачою,

На кляті літери посилаючи тих, кого вже нема.

-------

А вони йдуть далі, смерті землями,

Тепер золоті кулі тут в ціні,

Долею їм написано битися з темрявою,

Боже, який все ж є, Воякам дай сил!

Київ,

2023-2024р.

...

Олександр Мокієнко

ТОБІ

Одного разу ти вийдеш на вулицю,

В платті, що купила собі сама.

Босоніж підеш життя травою,

Казати й шукати єдино вірні слова.

Ось тобі сили, розуміти себе.

Диханням міряючи сенсів вагу.

Нехай знають всі, що ти крокуєш,

Легко несучи досвіду власного тугу.

Зазирай в себе, обіймай дівчинку,

Що грому літнього лякалась в павутинні снів.

Сльози її давно вже висохли,

Проросли травою зеленою, що нею тепер крокуєш ти.

Дозволь собі лишити голки їжачі,

Як єдину відповідь, силою на біль.

На вустах усміхнених завжди неси вдачу,

Бо тепер весь світ впав до твоїх ніг.

Ти крокуй вперед, легко й невимушено,

Дорогоцінним камінням в долоні збираючи миті буття.

Задоволено очі мруж, сонцю осінньому,

Не шукаючи оцінки, живи це життя.

...

Олександр Мокієнко

Ну, ... , війна!

Ніби час зупинив свій біг невпинний,

Ми втратили лік однакОвим дням.

І немає різниці, який день тижня,

Лиш телефону дзвінок єднає серця.

-

Як у вас? Привіт! Тиша? Добре!

Сирена волає? Ну, … , війна!

Над кимось ширяють гелікоптери.

А десь нЕлюди з землею рівняють міста.

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Десь вклоняються козаки побратимам загиблим,

Розуміючи - шляху назад більше нема.

_

Сніг лягає на мертве залізо рівно,

Ніби білого саванну пелена.

А навкрУги згорілі подоби людей,

Як ті привиди, що їх не бере земля.

-

А земля такої наруги не стерпить,

Все ж не білий лист паперу вона.

Хоч і пишиться завше історія кров'ю,

Та навіщо ж нам усім такі письмена?

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Коли в небі над нами смерть співає,

І реве навколо вогню стіна.

_

А небо буде плакати, із криком дитячим,

Весняних дощів теплими слізьми.

Та завжди за темрявою приходить світло,

Й завше до пекла вертаються чорти.

-

І я знаю точно, всіх чортів відспіваєм.

Забере їх з собою чорне ніщо зими.

І коли навкруги запанує тиша,

Простягнувши руку, мені усміхнешся ти.

...

Олександр Мокієнко

У вирі чарівної метушні.

Сиділи ми у трьох коло багаття,

Нам темний ліс співав свої пісні.

Плювати та розтерти на прокляття,

Ми хитрістю уникнемо біди.

Чаклун дивився в кулю, посміхався.

Співець повільно струни лоскотав.

А я усе заснути намагався,

Та шлях мені забутись не давав.

Засніжені на нас чекають гори,

Попереду зруйновані міста.

Ватагою виходимо на лови,

Скарбів шукати сховані дива.

Не боїмось чудовиськ та драконів,

В печерах темних гноми не страшні.

Чекають нас шалені перегони,

У вирі чарівної метушні.

Підслухаєм в шинках плітки ми дивні,

За келихом кривавого вина.

Пожовклих мап звабливе шарудіння,

Нас тягне у незвідані міста.

В закинутих палацах та підвалах

Шукаємо покинуті скарби.

Дзвін золотих монет та злитків блискіт,

І завжди в нас нагострені мечі.

...

Олександр Мокієнко

Пісня найманців

Лязкіт мечів,

Голос набату.

Кличуть до бою,

По крові братів.

В них за спиною,

Засніжені гори,

Сила вітрів,

Та старих Королів.

Найманцям світять,

Півночі зорі.

Місяць люб'язно,

Їм вказує шлях.

Стало домівкою,

Поле двобою,

Смак перемоги,

Та кров на руках.

В снах лише бачать,

Коханок вродливих,

Золота дзвін,

Мінестрелей пісні.

Смак перемоги,

Їх кличе звабливо.

Шана загиблим,

На вічній війні.

...

Олександр Мокієнко

Про автора

Я - той чарівник, що збирає тексти, мов пазли,
зі шматочків слів, що пливуть в порожнечі.
Контексти змішуються з думками, утворюючи найсильніший у світі наркотик.
Білий, порожній аркуш на початку - страшніше за це я не відаю зла.
Крапка в кінці довершеного тексту - насолода, яку важко з чимось рівняти.

Приватне повідомлення

Відзнаки