Катерина Єфіменко

Світ розкрив свої обійми – меж більше нема,

За секунду через Вайбер долетять слова.

Хочеш світом мандрувати? Не купуй білет,

Бо тепер для цього треба гарний Інтернет.

Як не вмієш готувати, сліз не проливай,

Хто ж не знає, що в Ютубі кулінарний рай?

А якщо чогось не знаєш, то часу не гай,

Гугл знає все на світі – в нього запитай.

З ним ти вивчиш інші мови,

Він пояснить кожне слово.

Безкоштовно, просто так,

За потреби дасть лайфхак.

Якщо хочеш заробляти – час канал свій відкривати,

Славу матимеш і хейт, тож шукай «смачний» контент.

Як набридне працювати, то мерщій відпочивати,

Все, що треба є давно: танці, музика, кіно …

Це не диво, не видіння, бо і працю, і дозвілля,

Два в одному ти знайдеш, коли гаджет увімкнеш.

Але в світі віртуальнім надто довго не блукай,

Поза ним життя прекрасне, проживи його, не згай.

Катерина Єфіменко 06.06. 2023 рік

Як помістити життя у валізу,

може, хтось скаже, може, хтось знає?

У нове життя, де знайти свою візу,

коли тебе з дому війна виганяє?

Усе, що нажив, довелось залишити,

іти в невідомість, світ поза о́чі.

Безхатьком у світі незатишно жити,

блукати з валізою дні і ночі.

Втрачені речі можна придбати,

але не позбавишся болю і втоми.

З нуля своє місце у світі шукати,

не побажаєш нікому й ніколи.

Можна зібрати речі в валізу,

можна назвати чужину домом.

Минуле життя у валізу не влізе,

і не зарадиш ні ділом, ні словом.

Як помістити життя у валізу,

може, хтось скаже, може, хтось знає?

У нове життя, де знайти свою візу,

коли тебе з дому біда виганяє?

Катерина Єфіменко

23.08.2025 р.

Хтось залишив ляльку у вікні,

ніби непотрібну, зайву річ.

Очі порцелянові, сумні

розглядають світ цей день і ніч.

Так триває не один сезон,

світ за склом живе своїм життям.

Лялька, мов застигла за вікном,

загубила лік минулим дням.

З нею вже давно ніхто не грав,

не звертав увагу ні на мить.

У людей завжди багато справ,

серце з порцеляни теж болить.

У одну із довгих сніжних зим

їй хотілось бачити весну.

Лялька з порцеляни хоче див

і знаходить їх у царстві сну.

Ось вона в квітковому садку

в хованки із вітром спритним гра.

Заховалась у кущах бузку,

та знайшла її швидка весна.

Сонце крутить ляльку у танку,

в золотих промінчиках купа.

Щоб забула смуток у кутку,

у вікні, яке, немов тюрма.

Лялька від уваги розквіта,

очі з порцеляни, як живі.

Душу тішить пісня весняна,

тільки б сон не зник в ранковій млі.

Катерина Єфіменко

22.03.2025 р.

Місяць катався на каруселі,

Подруги-зорі гойдали його.

Ніч обіймала сонну оселю,

Місяць-допитливець зрів у вікно.

Там, за вікном, у затишній кімнаті

Мати співа колискову маляті,

Кличе на поміч Дрімоту і Сон,

Щоби малятко взяли під покров.

Янголів кличе до ліжка дитини,

Щоби біди не вчинили злі сили.

Зичить малечі щасливої долі,

Божої ласки, щоб було доволі.

Ось до колиски злетілися гулі:

Білі голубки і сиві зозулі.

Щось по-пташиному ніжно воркочуть,

Ніби приспати дитиноньку хочуть.

«Люлі» – співає лагідно мати,

Вже і Дрімота зайшла до кімнати,

Гордо змахнула своїм рукавом –

Раптом із нього вистрибнув Сон.

Місяць дивився на ту дивину

І не помітив, як швидко заснув.

Стомлений він, проміняв карусель

На невагому з хмаринок постель.

Катерина Єфіменко

27 серпня 2022 р.

На асфальті діти малювали квіти,

ті малюнки скажуть більше, ніж слова.

Їм шукать не треба при́від, щоб радіти,

бо саме дитинство – радості пора.

Під блакитним небом пелюстки яскраві,

у руках дитячих крейда ожива́.

Знов малює літо в дитячій уяві:

під ласкавим сонцем квіти і трава.

Важко жити влітку у бетонних хащах,

серце рветься з міста в далекі края́.

Там, де прохолода, дихається краще,

і душа дитяча мріє про моря́.

А дорослі грають в дуже дикі «ігри»,

так що плаче небо і тремтить земля.

Вбивають природу, влаштовують ві́йни,

а ще є такі, що бездіють здаля́.

На асфальті діти малювали квіти,

прикрашали сірість крихкого буття.

Боже, дай дорослим розум мирно жити,

не псувать ніко́му на землі життя.

Катерина Єфіменко

15-16.липня 2025 рік.

Мрій! Нехай тебе мрія тримає

у час, коли опускаються руки.

Мрій! І хай вона межі не знає,

дарує надію у миті розпуки.

Мрій, коли со́лодко, мрій, коли гірко –

у небі недарма горить твоя зірка.

Мрій! Проти мрії буденність безсила,

втілена мрія дарує нам крила.

Весна чи зима за твоїми дверима,

мрій, бо для мрії пора неважлива.

Доки живеш, не смій долі кориться.

Дій! І нехай твоя мрія здійсниться!

Катерина Єфіменко

31 січня 2023 року.

Хто ж є на світі, щоб був без гріха?

Певно, такого на світі нема.

Може, провини не зна немовля,

бо на землі не грішило ні дня.

Серце дитини – тендітна перлина.

Чисте воно, і тому особливе.

У кожного був у дитинстві цей дар.

Шкода́, що дехто його змарнував.

Час випробовує нас без кінця.

Втрачають невинність шляхетні серця.

Грішать і приносять своє каяття,

отак і минає людськеє життя.

Шкода́, що людина – істота слабка,

підвладна спокусам і вадам вона.

У кожного – хрест свій і своя вина,

бо хто ж є на світі, щоб був без гріха.

Катерина Єфіменко.

15.07 2022 р.

Красива, натхненна, замріяна,

Очі, як сонце сяють.

Ходить щастям окрилена,

А це лиш тому, що її кохають.

Ні сумнівів, ні смут не знає,

А все лиш тому, що вона кохає.

Жінку щасливу видно здаля́,

І не питайте її ім’я.

Найкраще з імен вона має –

Коханою хтось називає,

А інше – лише метушня.

Катерина Єфіменко

16-17 грудня 2022 р.

Зимової ночі мороз на вікні

Малює невидимим пензлем мені.

Без фарб і палітри чарівні сюжети,

Тварини і квіти, і дивні портрети

З’являються раптом на тонкому склі.

І жодний художник не може зрівнятись,

Мені ж залишається лиш дивуватись,

Як творить природа без рук і очей

Тендітне мистецтво не гірш за людей.

Катерина Єфіменко

4 січня 2022 р.

Ти проживаєш звичайний свій день:

Готуєш сніданок, збираєш дітей,

Спішиш досягти професійних висот

В щоденному ко́лесі вічних турбот.

Ти проживаєш звичайний свій вечір:

Втома лягає раптом на плечі.

Вдома уваги чекає сім’я,

А ти мрієш спать до наступного дня.

Вранці повториться знову усе,

Куди ж тебе доля на хвилях несе?

День, що минув, для тебе – звичайний,

Для когось він перший, для когось – останній.

Поки́ ти крутився у вирі проблем,

Хтось в світі родився, а хтось – і помер.

Для когось приходить час розставання,

А хтось зустрічає перше кохання.

За щедрі дари хтось дякує долі,

В кривавих боях десь виборюють волю.

А ти проживаєш звичайний свій день,

Спинись і послухай пташиних пісень.

Ти ще живеш, а значить щасливий,

І день твій звичайний, комусь – особливий.

Катерина Єфіменко

08.08.2024 р.

Тьма прилетіла на крилах ночі,

Вікна будинків розплющили очі.

Вдень їх зіниці життям не світились,

Сліпими очима на місто дивились.

Різноманітні людські таємниці

Приховують вікон яскраві очиці.

Що там, за склом, ніхто не узнає,

Ніч їх, мов книгу розкриту, читає.

Тьма розчинилась на крилах ранку,

Вікна світилися аж до світанку.

Вранці у справах люди побігли,

Очі віконні знову осліпли.

Катерина Єфіменко

15.08.2024 р.

Червона троянда – квітка Едему,

Їй для життя дано мало часу.

Зворушує серце, мов каже: «Не треба.

Не рви, не поруш мою пишну красу».

Червона троянда тендітна і сильна,

М’який оксамит – то її пелюстки.

У райськім саду усіх почестей гідна

Та ніжність, закута в колючі шипи.

І той, хто хоч раз її велич побачить,

Не лишиться осторонь тої краси.

Поглянь: до нестями закоханий ранок

Купає красуню в купелі з роси.

А сонце дарує палкі поцілунки,

Від них вона буде розкішно цвісти.

Туманять свідомість, п’янять її тру́нки,

Ну як же повз неї байдужим пройти?

Червона троянда палає любов’ю,

І радість, і біль поєднались у ній.

Бутони – суди́ни, наповнені кров’ю,

Прекрасні у ніжній подобі своїй.

Катерина Єфіменко

15 жовтня 2022 р.

У цю хвилину...

хтось має те, про що ти мрієш:

здоров’я, роботу, сім’ю чи дитину…,

комусь же для щастя бракує миру.

У цю хвилину...

хтось п’є ранкову каву на ґанку,

радіє життю і новому світанку,

і неважливо, що в когось – ні дому, ані сніданку.

У цю хвилину...

хтось на весіллі доньки чи сина

ронить від щастя дрібну сльозину,

а хтось зі сльозами у домовину

ховає втіху свою – дитину.

У цю хвилину...

радість і смуток сплелись воєдино,

життя, наче шахи: то чорне, то біле,

у нім – бризки щастя і крихти горя;

ніхто не уникне своєї долі.

Катерина Єфіменко

10.07.2023 рік.

Ти не любиш осінніх злив,

Нудьгуючи з кавою біля вікна.

Ти не любиш похмурих днів,

Може, тому, що в них мало тепла.

Але у природі все гармонійно,

Вона не ховає свого єства.

Засне і розквітне, й зів’яне повільно,

Вона, мов людина, живе й помира.

Допий свою каву, живи свою осінь,

Дарма сумувати, що близько зима.

Впадуть листопади до ніг злотокосі,

Та іншого часу, щоб жити, нема.

Катерина Єфіменко

1 вересня 2024 р.

Дивляться люди в дзерка́ла німі,

Зрять на усмішки і сльози свої.

Енергію власника скло зберігає,

Радість і смуток – усе пам’ятає.

Красу і потворність покаже воно,

Але тільки зовнішність зчитує скло.

Людина ж – щось більше – сказати я мушу,

О, якби дзеркало бачило душу….

Катерина Єфіменко

20 лютого 2022 р.

Я люблю літню ніч,

Тиху, зоряну ніч,

Коли все навкруги засинає.

Стихнуть всі голоси,

Лиш в кімнаті часи

Відлік нового дня починають.

Є вночі щось магічне,

Що вабить мене,

Не дає моїм думам заснути.

І тоді сам на сам

Даю волю віршам,

Оживають вони, наче люди.

Не судіть ті вірші –

То лиш поклик душі,

Що стає на папері рядками.

І про те, що пишу,

Те у серці ношу,

І не можу про це не писати!

Катерина Єфіменко

24-25 серпня 2008 р.

Є мова, яку розуміють без слів,

І ти зрозумієш, хоч, може, й не вчив.

Вона завжди поруч: у щасті й журбі,

Хіба так важлива країна її?

Важко прожити в світі без неї,

Ніби ідеш по безлюдній пустелі.

Вона – лише́ голос людських почуттів,

Мова, якою говорять без слів.

Де́рвіші з нею у танці кружляють,

Поети у ній свою музу шукають.

Нещасні розкажуть про своє страждання,

Закохані пісню складуть про кохання.

Кожному стане в пригоді вона,

І їй не потрібні для цього слова.

Хто вона, певно, ти вже зрозумів?

Музика, що розмовляє без слів.

Катерина Єфіменко

10-11 серпня 2024 р.

Зоряний килим у небі палає,

Втомлену землю ніч накриває.

Сонце безжально вдень землю пекло,

Всі сили із неї забрало воно.

І тільки за хмари заходить світило,

Зітхає земля і чекає на диво,

Що ніч подарує їй чорний свій лук,

Щоб всі відпочили від сонячних мук.

Три місяці сонця, три місяці літа

Спливуть, мов пісок, крізь долоні, нагрітий,

А осінь загоїть всі опіки-рани,

Напоїть їх вдосталь рясними дощами.

Напившись досхочу осінніх дощів,

Земля ляже спати під ковдру снігів.

Засне до весни, заколисана хугою,

І знову страждатиме новою думою.

Замерзла вона, буде бачити сон,

Про те, як зігріється літнім теплом,

Про радість світанків і сонячних днів,

І зоряний килим у небі яснім.

Катерина Єфіменко.

2 серпня 2021 р.

Якщо тобі набридли примхи долі,

Ні бумеранг, ні карма не страшна,

Якщо фортуна повернулася спиною,

Душевні рани зцілить ворожба.

На край села у пошуках шаманки

Уже давно не треба більше йти.

Тепер усі чаклунки і гадалки

Прийдуть самі – комп’ютер увімкни.

Розкладуть на столі свічки і карти,

Реманент для чаклунства завжди при них.

Кажуть: бачать майбутнє – і це не жарти,

Що рятують їх чари від поглядів злих.

Вони тобі що хочеш напророчать:

Здоров’я, успіх, гроші і любов.

І про платіж тихесенько промовчать,

Лиш став їм лайк й дивися знов і знов.

Людська натура за́вжди вірить в диво,

Не знаючи, де правда, де обман.

І лиш тому, що хоче жить щасливо,

Шукає втіху знов через екран.

Катерина Єфіменко.

29.07.2024 р.

Люди щось про кожного говорять,

Мають пристрасть: множити плітки.

Та не в очі скажуть – за спиною,

Перемиють всі тобі кістки.

Дістається і слабким, і сильним,

І багатим, і незаможним…

Пересудів каральна сила

Піднімає свій меч над кожним.

Кожен може помилитись,

Кожен має свої страхи.

Важко в душу собі дивитись,

Легко смакувать чужі гріхи.

Навіщо люди про все пліткують?

Чужа душа – то темний ліс.

Може, від цього вони кайфують,

Встромляючи всюди свій довгий ніс.

Життя твоє – не зважай на інших,

Їх голоси завжди будуть сти́ха.

Твоє ім’я у плітках чи віршах

Не раз згадають, а ти лиш дихай!

Катерина Єфіменко

10.07.2024 р.

Літо: надворі пекельна спека,

Ніяка робота не до снаги.

І хоч до зими ще так далеко,

А я закриваю вже огірки.

Зелені, свіженькі в банку складаю,

Смачнючий маю для вас рецепт.

Як нового смаку душа забажає –

На поміч приходить мені Інтернет.

На кухні хазяйки там творять диво,

І хочеться зразу все скуштувать.

Бо так все в них смачно і так красиво.

Ну, як тут смаколик не зготувать?

Кажуть, що літо годує зи́му,

Мудрість правдива без зайвих слів.

Прийде зима, запита, що зробила –

Дам їй на пробу своїх огірків.

Катерина Єфіменко

17.07.2024 р.

Сніжно-білі будинки і блакитні дахи́,

А на обрії небо із морем зійшлось,

Наче з дивної казки чорні піски́,

Тут мінойське минуле з сучасним сплелось.

Острів, що пахне солодким «Vinsanto»,

Рай, де на скелях – прекрасні міста́.

Історія мовить до тебе відверто,

На кожному кроці дивує цей край,

І ніби говорить: «Живи і кохай!»

Катерина Єфіменко

25 січня 2023 року