Загоєння обпечених крил

В піднесеному настрої їду додому, бо Ілля чомусь добивався мене дзвінками, як ніколи. Не може такого бути, щоб після чудового дня ввечері були якісь погані новини. На душі було лоскотно від передчуття чогось тривожного. Вийшовши з таксі, лечу в будинок, де мене одразу зустрів незадоволений Ілля.

- Ну що, натворила ти, а розгріб по повній я, так?- Одразу в вітальні запитав мене брат, а я від несподіванки присіла на диван. Хлопець вийняв з кишені якусь картку з папірцем і поклав на стіл.

- Це що?- Не в розумінні нічого, розгубилась я.

- Твої водійські права.- Я впилась поглядом на стіл. Тобто... Чому вони в Іллі? Як взагалі в нього опинилися? Та що тут відбулося за той день, доки мене вдома не було?!

Я, злегка тремтячими руками, беру документ в руки, не вірячи, що нарешті він в мене. Наче хотіла пересвідчитись, що це тепер точно належить мені.

- Ти отримала те, що маєш, тож тепер вільна від роботи.

-Що?!- Я перевела шокований погляд на Іллю, який сів на диван навпроти з гірким лицем і не дивився на мене.- Всенсі, що сталося?

- Батьки взнали, де ти працюєш. Взнали про все, і про вечірку в домі теж. Вони мені поставили умову: ти отримуєш все, що хочеш, при тому вступаєш за мною в батьків бізнес, або ж втрачаєш все. Вибір такий, який був у мене.- Тихо договорив брат і замовк. В той момент від почутого в мене все провалилось в безодню, з якої немає виходу. Нескінченність. Знову ця історія повторилась. Знову ми постали перед якимось фактом. Колись, як Ілля мав іти вчитись на те, що хотів, йому батьки обрізали дорогу. Адже це не виглядає престижно, коли старший син не вступає в бізнес і керівник залишає компанію без правлячого нащадка. Тож брат не мав вибору, адже, якби він відмовився, йому, тоді ще не маючому доступ до якоїсь частки грошей, не дозволили б мати мотоцикл та займатись улюбленими справами.

Я гадала, що все мине. Що хоча б мама заступиться за дочку і зрозуміє, що її душа не лежить до бізнесу. Адже я попереджала, коли чогось хочу, доб'юсь сама. А вони мене тягнуть до себе?! І мені крила обрізають, знаючи, що я маю плани на майбутнє? Що я хочу довчитись ці роки і заснувати власний туристичний холдинг? І те, що в моїх планах самотужки зароблений транспорт? Та взагалі те, що я маю свої плани! Невже все настільки байдуже?!

- Вони казали, що скоро повернуться, бо ми, начебто не справляємось тут.

- Це знущання?- Зі сльозами на очах викрикнула я. Мене позбавили роботи! Позбавили шанс на мрію! Я зі злості кинула документи на стіл і закрила обличчя руками. Брат одразу підлетів до мене і, сівши поруч, загріб в свої обійми. Лиш він мене зараз розуміє, як ніколи, адже пройшов через цей шлях. І я не маю вибору. Адже, якщо я відмовлюсь від сімейної роботи, мене позбавлять усього, що мала.

Я гірко заридала. Яке ж це болісне відчуття, коли твої мрії розірвують, як клаптики тонкого паперу, який до дого здавався міцним. Невже статки та статус можуть бути настільки важливими?! Я вперше в житті настільки зненавиділа батьків, які ніколи мені ними й не були. Їм просто потрібні були спадкоємці, якими б вони керували.

-Тс-с, тихенько, мала, чуєш? Ми щось вигадаємо, обов'язково.- Я незнаю, скільки часу ми просиділи отак, доки мої сльози не засохли на щоках, а думки бились чолом об стінку від безвиході. Дана ситуація не приймалась моїм бажанням. На щастя, Ілля не запитував в мене нічого про те, як пройшло моє тренування і де я була. В нього самого роїлось чимало думок на рахунок всього, що з нами відбувається. Я й непомітила, як надворі потемніло. Ілля вмовляв мене повечеряти хоча б чимось, але й сам не горів бажанням. Після декількох годин ниття, я мовчки пішла в свою кімнату. Брат не збирався мене полишати, що трохи радувало. Я скрутилась клубочком на ліжку і в черговий раз не могла миритись з тим, як підступно мене позбавляють всього. Не можу легко здатись, мене всю гризе зсередини. Ілля лягає поруч мене. Так і засинає.

Ранок кращим не видався. Аж до обіду я не зронила ні слова, будучи в своєму трансі думок. Не їла, ні з ким не говорила та не виходила на зв'язок, а це для мене справді дикість. В результаті мій телефон забрав Ілля. Він якось намагався підбадьорити, проте не сильно допомагало. В результаті, я від стадії "жалію себе" перейшла на стадію "все на зло". Тож коли зранку мала висвічувати свою фізіономію в офісі батька, із задоволенням байдикую вдома. Точніше: валяюсь на ліжку вареником. Навіть вдалось трохи подрімати, коли до нас додому приїхав якийсь там менеджер власною персоною, ще й з подаруночком від батьків. Фелікс Юрійович, як представився цей тип, приїхав сюди за наказом тата, аби мене ввели в курс всіх справ нашого бізнесу. І для мотивації татко виконав свою першу умову: за словами Фелікса, біля наших воріт вже стоїть залізна лялечка, яку я так добивалась. Тут мене аж пересмикнуло.

Це все типу, аби я побачила, що можу втратити, якщо відмовлюсь від умови працювати, де зазначено? Я лиш хмикнула. Це все низько. Навіть не збираюсь оглядати цей "подарунок". Маю гордість. А цього працівника Фелікса потрібно відправити негайно подалі, бо я не збираюсь ні з чим ознайомлюватись! Навіть в дім не пускаю, так і стоїть на порозі, як статуя.

-Ви знаєте, давайте я краще сама пізніше в офіс приїду і ми все обговоримо, бо мені зараз незручно. Погано себе почуваю. Мабуть, десь простудилася.- За логіку мене похваліть, адже де тут в спеку застудитись можна?! Доки цей радник щось там мимрив, повз нього неочікувано звідки прослизнув Ярік з Іллею.

- Добридень. Вибачте, я до Іллі по одній важливій справі.- Швидко протараторивши це і підморгнувши мені, хлопець втік до вітальні, а за ним і Ілля, непомітно смикнувши мене за руку. Вони знову щось задумали?

Я натякнула своєму співбесіднику, що все ж з'явився гість і не можу прийняти Фелікса, бо незручно. Тож швидко відпровадивши набридливого дядька, я видихнула. Що ж, Ярік, врятував!

Не маючи настрою на якісь розмови (я навіть Лізу цілий вечір уникала!), я швидко прошмигнула до себе в кімнату і лягла на ліжко. Така собі ізоляція. Тож навіть видихнути не встигла, як до мене залетів Ярік. Один.

- Ей, що за волога, Ксю?- Стурбовано запитав хлопець, сівши поруч. Виглядав дуже стурбовано, навіть біля Талі я його такого не бачила.

- Нічого такого. А ти як тут?

- Думав, можливо ми б десь погуляли разом, а мені Ілля відповів з твого номеру. А я й не зрозумів нічого, що сталося.- Слухаючи його слова, гріло душу те, що хлопець подумав за мене і так переживає. Він ще ніколи мене такою не бачив: перед Яром я завжди була вибухово веселою або ж вибухово злою. Але не зів'ялим овочем. Я сама шокована.

Ось що зі мною робиться, коли не маю змоги на Життя. Під цим словом я маю на увазі не стандартний сценарій, в який мене запихають батьки: вивчитись, сидіти в офісі, вийти за якогось бізнесмена і сидіти тихо та багато. А я шукаю пригод на м'яке місце, дружу з ким хочу, подорожую, живу! А що тепер буде? Мене ще більш контролюватимуть і шукатимуть вигідну пару. Яка ж банальність!

- В мене теж таке було,- почула я тихий шепіт Яріка, після того, як він вислухав моє ниття. Піднявши погляд на нього, я застрягла в його темних очах, які оживлювали спогади.- Мій батько також хотів мене прилаштувати. І йому це вдалося, я зараз відкриватиму свій бізнес. Тут. Ми з ним зійшлись на тому, що виконаємо умови одне одного. Я послухав його і працюю, а він послухав мене і дозволив будуватись тут, в Україні.

- Ви чуєте одне одного, як тато і син, а от нас з Іллею не чують.- Підсумувала я.

- Розлука дається взнаки.- Погляд Ярослава був прикутий десь до вікна, а мій до його. Ми вперше отак розмовляємо про сім'ї. Я боюсь навіть зайвий раз дихнути, аби не порушити цю атмосферу.- Найважчим було вмовити Талю сюди привезти, адже її мама була категорично проти.

- Всенсі ЇЇ мама?!- Мої очі округлились від почутого.

- Наші батьки одружились декілька років тому.- Ярік нарешті зійшовся зі мною поглядом.

- Ви зведені брат і сестра?!- Я аж підвелась з лежачого положення, спершись руками на ліжко. Та я просто в шоці! Тепер же все сходиться.

- А ти не помітила, що ми не схожі зовні?- Хлопець усміхнувся.

- Ви кардинально різні.- Я назад впала на подушку. Оце жесть, я, виходить, недаремно ревнувала. А Яріка моя реакція розсмішила. Але ненадовго, коли він побачив, що я знов похнюпилась.

- Ксю, ми обов'язково щось придумаємо і ти не будеш зобов'язана робити те, чого не хочеш. Я тобі обіцяю! А поки ти ж не маєш сумувати, адже отримала те, чого хотіла. Ілля мені казав, що тобі мотоцикла в гараж доправили. Хіба ти ще не бачила?

-Ні!- Аж спохватилась я.- Це просто підкуп для мене, би почала виконувати забаганки батьків. Підкуп, як цукерки для дитини! Байдуже, що це мотоцикл, я на нього навіть не гляну! І з кімнати не вийду.- Моя запальна реакція ввела Яра в ступор. Він точно неочікував того, що я казатиму такі слова про свій байк.

- До чого ж вперта.- Тихо мовив хлопець і усміхнувся.- Ти в курсі, що не з'являлась в блозі та ні до кого не виходила на зв'язок. Тож я впевнений, що дуже скоро тут з'явиться твоя обезбашена подруга і знесе тут все, якщо не отримає пояснень і твого піднесеного настрою. Тож раджу зібратись і втекти звідси, доки буря не прийшла.- Впевнено та з усмішкою насипав мене аргументами хлопець. А говорив він правду.

- Мені все одно.- Тихо бовкнула я, а Яр закотив очі. Чорт, та я тону в них!

-Сама напросилась!- Дратівливо видихнувши, Ярік нахилився до мене і, піднявши з ліжка на руки, перекинув через плече! Все тіло обпекло від його доторків. Я як заверещу:

- Ти що твориш?!- злісно викрикнула я і намагалась махати ногами та бити руками в плечі, доки обличчя перекосило, бо було не дуже зручно валятись на плечі в хлопця головою вниз.

Я знову почала махати ногами, як у відповідь Яр зарядив мені по п'ятій точці!

- Не лапай мене!

- Я не лапаю, а тримаю тебе за ноги. Якщо знову будеш вибиватись, то вдарю ще сильніше!

Ах так?! Ну нічого, в мене все ж вигідна поза і руки довгі, тож я теж як зарядила йому по м'якому місці!

-Це тобі у відповідь!

Хлопець лиш засміявся і в такому положенні потягнув мене у вітальню. Мені нічого не лишалось, як звисати бурулькою з його плеча. Доволі інтимне положення, дивлячить на те, що моя п'ята точка знаходиться майже на рівні голови Яра. Ну нічого, сам закинув мене, як мішок картоплі, ось хай і помучиться. Проте за ноги тримає все ж акуратно. У вітальні сидів Ілля на дивані і, побачивши, як Ярік мене несе надвір, засміявся і схвально кивнув. От же зрадник! А Яр спокійно вийшов зі мною на подвір'я нашого дому і поніс в сторону гаража. А йому не важко взагалі?

- Тобі там зручно?- Насміхнувся лиш.

- Цілком.- Мовила я, малюючи нігтем на його спині якісь малюнки. За мить хлопець обережно спустив мене на землю і поставив в нормальне положення. Проте так і не віддалився, а тримав за талію впритул до себе. Катастрофічно близько до його губ.

- Не дуєшся на мене?- Усміхнено мовив. "Вже ні"- хотіла бовкнути я, бо від його темних очей та спокусливої усмішки я взагалі ледь не забула, що сталось. Він так близько, пахне ароматом карамеллі.

Ксю, прокинься!

- Побачу за поведінкою.- лиш промимрила я. А хлопець раптово сказав закрити очі. Я послухала. Чесно - думала поцілує. А що можна було подумати, коли ми стоїмо впритул, готові, як до "старту"? Я вперше за весь час по справжньому подумала про щось відверте між нами. Захотілось повністю відчути його усмішку на собі. Ну ні, невже мене знову кудись затягує, як при нашій першій зустрічі на вечірці? Невже мене тягне до Ярослава?

В мене було велике розчарування, коли замість поцілунку мене повернули спиною до себе і сказали відкрити очі. Я з не охоченням відкрила їх і побачила те, що водночас і хотіла, і не бажала зараз бачити. Мотоцикл. Мій. До запаморочення крутий, темно-синього кольору. Шолом, що лежав поруч, такий же.

- Він твій,- прошепотів мені на вухо Яр, що аж мурашки пройшли по тілу.- і ти маєш право ним користуватись. Рахуй, що це відплата за те, що ти втратила роботу.- Я стояла і витріщалась, наче вперше будь-що бачила. Нарешті мурашина ламбада трохи минула і я змогла зосередитись на ситуації, а не на диханні хлопця мені в шию. І з його словами я подумки погодилась, але не могла будь-чого зробити з собою.

- Я боюсь.- Сказала прямо, не повертаючи погляду на Яра.

- Що?- голосно сказав він, що в моєму вусі аж задзеленчало.- Всенсі боїшся?- Хлопця вкотре за сьогодні охопив ступор через мою поведінку.

- Я незнаю... Розумієш, це зовсім інше... Коли я з тобою чи Іллею їду, то повністю під вашим контролем, наглядом. Я звикла, що ви можете все розрулити якщо що, але я не зможу щось зробити, бо... Не вмію... Ніколи не... взагалі не...

-Тихо, не переживай!- Ярослав обійняв мене, бо ще трохи і я б заплакала.- Головне, що все є і ми поруч. Тут не потрібно боятись. Я розумію, що ти до цього дуже довго йшла і тепер розгублена.- Шепотів мені хлопець, міцно обійнявши. Я ще ніколи не почувалась так. Мала стрибати від щастя, що моя одна мрія збулась, а в результаті в мене трусяться коліна. Схоже на панічну атаку.

Я не зможу. Я боюсь сісти за кермо. А якщо щось не так зроблю чи навіть зламаю (а я ж в цьому профі)?

Уявити не могла, що буде так страшно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.