Химерні місяці

Жовтень плаче за дверима: до хати проситься, потвора. Підступний місяць: либиться падлюка, а сам жовтить дерева, їм підливаючи замість води залишки пива їз замерзлих алкашів, червоним змушує залитися калину, їй демонструючи свій прутень, зрива з тендітних вишень плаття, оголяє привселюдно, а ті трясуться з переляку й сорому, беззахисні ревуть, не знають що робити й де подіти ту наготу. Падлюка і бешкетник, одним словом, той Жовтень – стерво рідкісне, любимчик мамки-осені, вкурвлений мажор і гультіпака.

А так, на перший погляд, він наче підліток рудий: веселий, невисокий, кирпатий, наче теплий, складає враження, що вчиться на курсі третьому у пе-те-у, а може в тєхнікум на пари бігає – мордяка як у майбутнього елєктріка, причому толкового, не аби як! А він, гівнюк, тим користується: неначе тепло, а сам дівчат чіпляє, ображає, задирає спідниці їм, про себе сороміцькі розповідає історії геть неправдиві, натомість берізки, вишеньки, калинки ті оббріхує як може. Про одну грушу-прастітутку, стару і зморщену лишень нічого не розповіда (хоча то є і правда).

Із вітром і дощем – друзяками своїми, наркоманами, носиться тим містом без гальм на чорнім бобіку-уазі, птахів ганяє, де попало сцить крізь хмарки. Набігається, нагуляється – і спить, падлюка, цілий день, тоді й тепло... Вночі набігається по автопаті, клубам, пивнякам і діскатєкам, а потім стукає у двері, проситься до хат погрітися, пролазить у шпарини старих шиб і в незачинені кватирки. Погрітися так сльозно проситься, аж дрижаки беруть від співчуття. У перший раз, а потім люди починають утеплять хати нарешті... До мене теж у вікна шкрібся – собака гавкнув, то він злякався і тікав. Услід йому я викрикнув з десяток матюків.

І містом слава йде, про нерадивого студента, насправді гульвісу і байдикаря, що казиться безкарно, лупає в шиби вітром, злиться все більше з кожним днем, і під кінець, не знаючи яку ще влаштувати забавку чи де набратися цікавих вражень, притрушує все білим кокаїном і спостерігає як на те все люди реагують: чи поведуться на таку халяву? Нанюхається сам, аж соплі ллються з носа... Побачить мамка-осінь цей розгардіяш, за шкірку схопить, і везе свого бідосю до наркології – його там знову лікуватимуть весь рік.

Із заробітків має скоро приїхати найменший – листопад, йому це все і прибирати...