КВІТЕНЬ. ДНІПРО, ЯКИЙ ХОЧЕ ВОЛІ
Дніпро зранку у тумані. Це з нього виходить душа кожного ранку, подихати свіжим димом від коксохімів і інших запоріжсталей.
Води не видно за купою металу і бетона. Не видно ні в один край, ні в інший. Автомобілі сновигають роздовбаною греблею з берега на берег. Височенний перепад теж схований за імлою. Два охоронці з автоматами патрулюють туман, поглядаючи на машини, що проносяться повз. вони патрулюють душу ріки, щоб вона ніде не втікла.
Купа металу і бетону давно перестали бути сакральними і монументальними – це просто об`єкт, який перегороджує замулений і затуманений Дніпро. Греблі – як зуби мудрості, що виросли в самий незручний час в незручних для річки місцях. Це реально бетонні пломби, які давно настав час виривати. Бо треба трохи прочистити русла наших думок, прочистити вени, по яким струменить наша кров. Бо річки не можна спиняти – вони від того хворіють і помирають.
Дніпро не має стати замуленим болотом, над яким паруватиме вічним туманом його душа – я ще за життя хочу побачити як втомлене Сонце грає променями на його лискучих порогах в купі бризок. Хочу почути його справжній шум, а не закислене чавкання хвиль об зарослий зеленим слизом берег. Я хочу бачити його вільним. Дніпро хоче волі – він втомився працювати на людей.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!