Химерні місяці

Листопад-заробітчанин майже рік не був удома. Звісточок про себе рідним він не надсилав. От зібравсь нарешті – трохи заробив на квиток зворотній, сувенірів підкупив, поїхав. В паравозі обікрали сіромаху – із сумкою давно непраних майок і штанів, з вокзалу добиравсь додому пішки. Вберіг лишень для рідних придбані по світу сувеніри.

Заходить в хату. Мамка-осінь плаче: “Вересень, твій брат – помер, забрали Жовтня мєнти з нарколагами того тижня. Нарешті ти явивсь, бо думала сама тут маю вмерти із тоски. Привіз?”

Листопад трясе свою спортивну сумку – із неї випадають м’ясо троля, черепашки з дірками, слоїк морського вітру зі співами чарівних німф лісових, магічний трунок молодості вічної й непрані речі.

“А мотузка для утримання дітей – те що просила тебе твоя мати-осінь, де? Не привіз?” – пита і злиться Осінь.

“Грошей я не привіз – віддав на благодійність, на підтримку притулку старих бджіл-ворожок, яким потрібно закупати на зиму мед. А те що віз – у поїзді у мене вкрали…” – тільки почав він говорити, а мати-осінь вже кричить, лютує, питає, в кого таким ти вдався? А він мовчить, сопе, до долу тулить очі. Вона, оскаженіла, гримає на сина, продовжує його цькувати: і дурник він, і всепропащо, сидів би краще вдома, чим теліпатися тим світом. А він мовчить – не йме у відповідь що їй сказати. Вона плюється, слина чорна з рота летить і підмерзає у повітрі, на деревах, на дорогах, на хмарах чорних. Листопад мовчить, не рухається навіть. Осінь верещить, вже перебрала всі прокляття, образи, шпильки, видохлась й перейшла на матюки.

А Листопад привстав, руками огорнув її надійно, із любов’ю, сильно. Й страшно стало Осені… За шию трохи придушив – притиснув. Вийшла з осені душа. На руки взяв, на вулицю поніс, поклав на землю. Осінь чорною водою розтіклася, туманом випарилась вся, щезла. Листопад пішов до батюшки місцевого – до Грудня, щоб той прийшов покійну відспівати, а сам подався до поліції, аби майор Зима заніс усе у протокол.

Зима послухав, сказав, щоб той лишив йому слоїк із вітром, і зникнув світ за очі, поки ту осінь – навіжену істеричку, лікарі не відкачають… Потім, казав, вертайся, а зараз не відсвічуй – статистику мені не порть, бо в них почався “мєсячник” із профілактики правопорушень, а розкриваємість вже рік як відмінили.

І Листопад пішов: йому десь треба влаштуватись, підзаробити і далі їхати світами мандрувати, заробити грошей, бо в нього – мати підстаркувата, у нього – два брати дібіли, у нього – бджоли, що не можуть без меду зимувати.