Химерні місяці

Грудень закисав. Він намагався притрусити білим снігом собі носик, але його грошей не вистачило і на два дні. Ще й кляті експортери-колумбійці підняли ціни. Катастрофічно не вистачало снігу. Доводилось затарюватися дешевою горілкою і пивом, але й на них не вистачало. Уся надія була на Новий рік, що мав от-от ось приїхати із-за кордону. От би потрапити до нього на вечірку, щоб встигнути на гарне пригощання! А геть не так, як було останні разів п’ять: запрошували Грудня, він приходив, а снігу не було – хтось підчищав запаси, здавалося, ще до початку свята.

Ні, це абсолютно не «хало» – такий стан справ. І Грудень наважився на злочин. Він вирішив поцупити мішок морозу і приготувати сніг удома. Спроектував простеньку установку: насос, редуктор, розприскувач на вентилятор, трохи дротів і кнопок. На вентилятор подаватиме мороз і крапельки води чи пари, які взаємодіючи, утворювали б сніг. А сніг збирати у відро. На Грудня вистачити б мало, а як лишиться – то ще продати. А може вийде вкрасти ще морозу згодом, чи напряму домовитись із охороною, й спокійно бадяжити собі сніжок до самого тепла.

Грудень пішов на справу. Натяг старий і сірий маскхалат, узяв мотузку, щоб перелізти через огорожу хладокомбінату, за пояс затнув мішок. Приїхав на локацію за місто і роззирнувся: все спокійно. Осьо великий майданчик для паркування вантажівок, за ним – паркан колишнього заводу, на якому колись морозиво робили, навпроти – заросла вщент посадка, там кажуть роки два як завелись ведмеді, повсюди купи лайна, сміття, обламаних гілок і гори пустих пляшок із пластику. Святково вбрані дерева у обривки целофану. Притрасові снігуроньки спокійно смокчуть льодяники у водіїв великих фур, що були вкриті згори снігом. Неквапливо поліція патрулювала трасу.

Грудень проліз через посадку, дістався до забору, закинув петлю мотузки нагору стовпчика й тихенечко, поволі почав долати стінку. Вибрався і зоглянувся – все чисто, немає охорони. Йому потрібно до цеху виробництва надмалих температур – за ним є склад морозу. Спустився обережно, попхнув асфальтовою стежкою, озираючись і прислухаючись постійно. Все тихо, нема нікого – на дворі глупа ніч, один ліхтар висить на прохідній – туди далеко, а тут лише підсвічує дорогу місяць, що час від часу ховається у хмарах, з яких накрапує докучливий й дрібний зимовий дощ.

Дістався до цеху, обходить його. Аж тут на зустріч йому патруль. Грудень – в кущі. Вони наче почули, подивились, один сказав «Та ну все в сраку, я манав! Щось берегти за цю зарплату? Давайте швидше в караулку – там тепло і безпечно. А в цього крадія і зброя ж може бути». Усі погодились й пішли. Полегшено зітхнувши, Грудень вибрався з кущів й продовжив шлях. Ось край будівлі цеху, за ним – сітчаста огорожа складу із морозом. Від щастя Грудню розколотилось серце, схвильований він кинувся долати сітку, переліз, дістав мішок, нагріб морозу – ось, ось воно щастя й дивіденди майбутнього наркоділка!

Важкий мішок звалив собі на плечі, тихенько вийшов, знову переліз через паркан, перетягнув мішок, мішечка підхопив й побрів додому. Снігуроньки у траси його кликали до себе – відчували, що клієнт серйозний, але він не повівся – все для справи, ні граму цінної сировини не проїбав!

І ледве-ледве він притяг мішок додому, відразу морозу завантажив в установку, воду підключив, натиснув кнопку – а не працює: електрики нема. За неуплату відімкнув енергонагляд його квартиру.

На тому бізнес скис, мороз розвіявся, а Грудень ліг – чекати й сподіватися на Новий рік. Бо кажуть (хоч і знають, що то неправда), що Новий рік з собою завжди приносить сніг.