Хлопчик у картатій сорочці. Книга 4

26 жовтня 2021 р.

Після такої новини книгарня зачинилась на три дні на траур. За своєю ініціативою Емма повісила на двері листок, що сповіщав про це. За три дні під дверима назбиралась невеличка купа квітів. Деякі букети з записками про співчуття. Все ж місто маленьке, а Норі був відомою особистістю в багатьох кругах.

Окрім основної причини, цей траур ввели ще через причину, яка витікала з першої — що тепер буде з книгарнею? Вона перейде у спадок Юріко? Її продадуть?

Відсутність відповідей не давала Марку спокою. Він намагався телефонувати до Норі з надією, що слухавку візьме хтось з його домашніх і хоч щось прояснить. Але телефон був вимкнений. Як і був недійсний номер Лінди, який мав у себе Марк. На ці три дні все неначе зупинилось в очікуванні

Марк намагався хоч трохи бовтатись на поверхні та багато не думати над тим, на що не має впливу. Допомагала йому в цьому робота офіціантом, на яку він влаштовувався, щоб трохи заробити грошей для деяких змін у себе в будинку. Та постійно відкритий рот Майлза. До того ж Марк мав отримати зарплату та віддати з неї борг. Натомість довелося просити в іншої людини ще сотню, щоб дожити до зарплати з кафе і тоді віддати обом.

План працював. Майлз погодився, але бубнів так, що під вечір його хотілося просто вбити. Марку вже з місяць після роботи все діяло на нерви та хотілося когось придушити. Через що він сумував за попереднім спокійним існуванням.

Тому як же він був «радий», коли ввечері до нього додому постукала Лінда — дуже вчасно.

— Мені треба з тобою дещо обговорити. Ти зараз не зайнятий?

З нею була чорна сумка через плече, з якої стирчав файл з паперами. Марк запросив дівчину досередини, натягнуто посміхаючись. Чому не можна було прийти раніше?

— Ого. Неначе пройшло тільки чотири роки, а в тебе тут все так змінилось. Давно зробив ремонт?

— Так. Нещодавно

Ще тільки підходячи до будинку, Лінда роздивлялась які маленькі зміни в нього внесли. У дворі це, до прикладу, була пара дерев біля ґанку. Сходи на ньому теж переробили. До цього були просто з червоної цегли, а зараз з плиткою

Очікування старенького будиночку з підліткових спогадів одразу розвіялися. В середині хоч ще і відчувався шарм сімдесятих, але шпалери у вітальні та по всьому коридору, аж на другий поверх, були переклеєні. Тепер це була тонка бежево-біла смужка, що робила приміщення трохи світлішим.

Марк провів Лінду на кухню. Відвинув стілець біля столу та поставив закипати чайник

— Чай будеш? В мене є чорний та зелений

— Чорний. Дякую

— Три чи чотири ложки?

— Без цукру

Марк озирнувся. Лінда знизала плечима. Це сприйняв як відповідь

— Цікаве рішення починати ремонт з кухні. Тепер тут все як не рідне, — вона постукала кінчиками пальців по столу та зручніше вмостилась на білому, в стиль стола, стільці з коричневою оббивкою. — Навіть холодильник не гудить

Усмішка пробігла обличчям Марка і він сів навпроти. Лінду ще до цього приємно здивував його зовнішній вигляд. Але те, що він так само охайно виглядає і вдома. Светр мав вигляд, немов новий.

— Холодильник я одним з перших замінив. Перестав морозити. Це, так би мовити, початком і стало

— А ти ремонт сам робив? В сенсі, плитку сам клав?

— Так, сам. Ти прийшла обговорити мій будинок?

Вона стиснула пальці в замок та похитала головою.

— Гаразд. Не переживай. І просто скажи, про що саме хотіла поговорити

Як і очікувалось, вона витягнула той файл з сумки та простягнула папери Марку

— Прочитай. Тут три сторінки. Краще всі три

Коли до Марку дійшов основний сенс документа, він перечитав першу сторінку декілька разів

— Прийшла похвалитись, що тепер багата?

— Кажу ж, читай всі три

Інші дві сторінки Марк перечитав також не один раз. Але вже після першого хотілося вийти подихати свіжим повітрям. Він віддав папери назад Лінді. Вона сильніше стискала долоні в очікуванні

— Я все правильно прочитав, так?

— Так. Тепер ми маємо з тобою спільний бізнес. Книгарня в центрі міста. Круто, скажи?

Марк згадав про чайник. Вийшов з трансу та піднявся розливати окріп по чашках.

— То що? Ти радий? — тихо спитала Лінда. Марк нахмурив брови

— В сенсі?

— В прямому. Власник бізнесу у двадцять два. Ти тепер також багатий. Хіба не цього ти прагнув усе життя? Тому я і питаю. Ти радий?

— Що? А, так, звісно. Я ж перший раз вступаю у спадок і ще не знаю яка це мізкодробильня з документами. Ліно, я розумію, що тобі зараз погано, але не скочуйся до рівня психозу

— Психозу?

— Так. Коли людина несе незв'язні слова та має затуманений погляд через травму. Якщо хочеш, можу заспокійливого накапати

Лінда зітхнула. Вона образилась, але вигляд мала, ніби почула смішний жарт

— Дякую. Зі мною все добре.

— Не може не радувати. То що тепер робитимемо?

Вона знову зітхнула та відкинулась на спинку стільця. Марк подумав — розклеїться. Лінда не розплакалась, але здавалась зовсім розгубленою.

— Хотіла б я про це знати

— А ти хіба ще не думала?

— Думала. Але я навіть не знаю, що з цим всім ТРЕБА робити. Я жила собі спокійним життям, а тут бац. Терпіти не можу усю цю документацію, юристів. Я цього не розумію. А ще не розумію, для чого дідусь це, взагалі, зробив

— Можливо, він ще і на мене переписав, бо знав, що ти до цього так ставишся?

— Не знаю. Може, так і було. Взагалі, у дідуся давно заповіт був складений і ми знали, що та кому дістанеться. А за день до смерті, він мені каже, що переписав його. І ти бачиш, що там тепер

— Твоїй матері десять тисяч, а все інше тобі. До цього було не так?

— До цього все мама отримувала. За умови, що вона продовжить оплачувати моє навчання. За нього дідусь платив. Коли він мені сказав, що все змінив, я подумала, що він маму зовсім без гроша залишив. Він багато разів їй це обіцяв після усіх сварок. Але, можна сказати, він її таки так і залишив не з чим

— А на кого ти навчаєшся?

Лінда неначе отримала потрібний ковток кисню

— У музичному коледжі. Доводжу навички піаністки до професійного рівня.

— Подобається?

— Навчання? Звісно. Як би я тоді довчилась до четвертого курсу.

— Ого. Швидко час пливе. І де ти тепер живеш?

— У Чикаго. Ми з подругою орендуємо квартиру. Там красивий вид на Старе місто

— Уявляю. А ти...

— То тебе ЗАРАЗ цікавить моє життя?

Марк розвів руки в сторони. Те ж сам зробила й Лінда, тільки коли почула незрозумілий писк. На стілець поряд із нею стрибнула чорна кішка та поклала Лінді на коліна руде кошеня. Воно продовжувало пищати.

— Це ще що за атака милоти?

Марк важко зітхнув. Поведінку Сатани ніколи не можна було передбачити.

— Хто саме тебе цікавить?

Кішка саме принесла ще одне кошеня — в рудо-чорну пляму.

— Давно ти собі господарство завів? Ні-ні-ні! Не чіпай. Нехай сидять. Вже цікаво, що вона від мене хоче

— Похвастатись хоче. Тепер поки всіх не принесе, не зупиниться

Принесла третього — рудо-білого. Лінда сунула руку погладити Сатану, але вона шикнула та побігла далі.

— Боже. Мене не з’їдять?

— Не переживай. Це Саня. Вона добра

— Саня?

— Так. Скорочення від Сатани.

— Боже, Марку. Що потрібно приймати, щоб додуматися назвати кішку Сатаною?

Марк промовчав. Бо вирішив за краще не згадувати про причетність Агати до вигадки прізвиська. А кішка саме принесла четвертого — суцільно чорного

— Та скільки їх у неї?

— П’ятеро. Три хлопчики та дві дівчинки. Якщо хочеш, можеш собі одного забрати.

Чорне кошеня вп’ялось Лінді кігтями в ногу. Вона зойкнула та взяла його на руки

— Та, мабуть, не хочу. Такий кусючий солоденький пиріжечок мені всі шпалери подере. Ти ж солоденький в нас, так?

— Це дівчинка. А ось ще одна чорна дівчинка

— Значить солоденька. А ти їх, взагалі, куди дівати зібрався? Не топи...

— Ні. Я їх інколи беру до книгарні. Так хтось та забере. А якщо не піде, то через інтернет знаходжу кому кошеня потрібне.

Здавши вивідок в надійні руки, Сатана вмостилась на коліна до Марка і стукала хвостом по його нозі

Марк мовчки спостерігав за картиною, що склалася. Він сидів як і у старі добрі часи з Ліндою у себе на кухні. Вони пили чай. Лінда гралася з кошенятами. Здавалося, ідилія

Але у Марка все в середині так і калатало. Тиша примушувала думати про всі ті папери дедалі сильніше. А Марк не міг зрозуміти, чи справді він цього хоче. Хоча здогадувався, що влаштувавшись сюди працювати вже дав німу згоду на все подальше. Не дарма ж Норі стільки на нього переклав

Лінда немов прочитала його думки. Поставила кошенят на підлогу, що розбудило Сатану, і повернулась до головної цілі.

— Якщо ти не хочеш, то можеш відмовитися. Так, це теж паперова тяганина, але...

— Ліно. — Вона замовкла. Марк намагався зрозуміти, що бісить його більше: сама ситуація чи думки, що лізли в голову через неї. — Можеш сприймати це як завгодно, але не для того витрачав свої сили на цей магазин, щоб зараз відмовитися. Зачекаймо день-два. Я трохи розберусь і тоді все обговоримо, гаразд?

— Гаразд. Еу! Ти диви які ми царапучі