Хлопчик у картатій сорочці. Книга 4

30 квітня 2018 р.

У квітні у книгарню влаштувалась ще одна дівчина. Цього разу Марк і Дейзі поспорили на двадцять доларів, чи протримається вона хоча б з місяць. Марк поставив на те, що залишиться, але свій виграш він зміг забрати лише через місяць. Бо на травень він йшов у відпуску.

Як не дивно, але змінивши п’ять офіційних робіт за ці роки, Марк вперше йшов у відпуску. До того він не ходив на роботу довгий термін лише у випадку коли звільнявся з одного місця та шукав інше. Тому його не здивував факт, що розподіл відпусток пройшов повз нього і в один момент його просто поставили перед фактом. Але він і не дуже тому противився

В перші дні він мав дивне відчуття тривоги, неначе щось робив не так, або навпаки забув зробити. В перший тиждень він навіть не знав чим себе зайняти. Однак потім знайшов собі цікаву справу — сон.

— На добраніч. Завтра раніше трьох і не намагайся мене розбудити. Я не прокинусь. — Поставив він перед фактом Агату, коли перетнувся з нею у коридорі на другому поверсі

— Але зараз п’ята година дня? — Кинула вона йому вслід, але двері вже зачинились.

Агату це турбувало не довго. Це для неї стало радше викликом — розбудити його завтра о шостій ранку та послухати його прокльони. План був розроблений, отож настав час діяти

Першим, на що Марк повинен був відреагувати, стало відчинення дверей. Агата мала звичку прокидатись навіть від крихітного шурхоту. А цей дрих собі, мов мертвий. Хоч гупай тими дверима, хоч ні

Другим пунктом була Сатана. Спочатку заспана кішка не розуміла, що від неї хочуть. Але побачивши м’якеньке ліжечко, хутко вмостилась клубочком у Маркових ногах та замурчала. Нуль на масу

Поштовхати та пошепотіти над вухом теж не допомогло. Тоді Агата почала говорити голосніше, а згодом ледь не кричати. Але прокинулась лише кішка

Агату це почало тривожити, тому вона намацала пульс. На щастя, Марк був живим

Такий феномен не давав Агаті спокою весь залишок дня. Бо навіть коли вона повернулась зі школи, а це о четвертій годині, він ще спав. Вона замислилась та згадала, що вчора Марк прямував до себе в кімнату з кухні. Тому вона полізла в навісну шафку, де стояв контейнер з ліками. Нещодавно поповнені запаси заспокійливого були на місці. Снодійне він ще давно все викинув

Досі не розуміючи, як він міг таке утнути, Агата повернулась до нього в кімнату. Тепер вона пильно вивчала приміщення поки не дісталася гармидеру на столі. Там лежала пуста пачка з-під таблеток з закрученою назвою. Сама пластинка лежала в іншому кутку стола. Було відсутньо дві пігулки. Інструкцію вона ж знайшла на підлозі.

Довго вчитавшись у велику кількість літер, Агата все ж знайшла, що шукала. Вона глянула на ідилію Марка з кішкою. Сатана витяглась довжелезною сосискою вздовж його спини

— Довбаний наркоман

Весь наступний тиждень Агата не бачила, щоб Марк виходив із кімнати. Лише інколи чула звуки води в ванній. Але тільки пізно вночі. Та помічала зменшення кави в банці, натомість нормальна їжа ж була майже не торкана. Вдень застати Марка не сплячим було неможливо. Але коли їй це все ж таки вдалося, Агата хотіла придушити його на місці.

Марк так само сидів на своєму ліжку, але тепер читав товстезну книгу на її середині. Поки Агата його не окликнула, він і не помітив її присутності

— Добрий ранок

— Зараз перша година ночі

— Тоді доброї ночі

Він повернувся назад до книги. Агата зиркнула на стіл. На пластинці стали відсутні ще шість таблеток.

— Марку, а нахєра ти це, взагалі, робиш? — Вона підняла пластинку, неначе прямий доказ вбивства

— Що? Ну ці мені давно виписали. Я їх може місяці три п’ю. Ти забула?

— Ні. Це інші. Ті на тебе так не впливали

Хоч Марк і спав добами, вигляд він мав зовсім протилежний. Колір кіл під очима можна брати за еталон чорного. Тіло сухе. Якщо за останні два роки в школі він трохи набрав маси, то зараз знову скелет зі шкірою. Це до його дев’ятнадцяти додавало ще мінімум років п’ять

Агата чекали на два можливі шляхи: або він зізнається, або почне запевняти, що вона помилилась. Але все було по-іншому

— І чого ти чекаєш? — сказав він втомленим голосом

— Термінів коли ти збираєшся повертатись до нормального життя, та перестати робити з себе овоч.

— А яке тобі до цього діло?

— А хоча б те, що ти мені потрібен здоровим

— А коли ти закінчиш школу я зможу сам вирішувати, що для мене є нормальним?

— Ні! — вона забрала таблетки з собою та вийшла з кімнати.

Як Агата і хотіла, Марк потихеньку, але повертався до життя вдень. Тепер вони бачилися навіть частіше ніж до його відпустки. Зазвичай це було після третьої години дня, коли Агата сиділа на кухні та готувалась до екзаменів, а Марк прибирав вдома. Ще до відпустки він мав звичку хоча б двічі на тиждень вимивати всі поверхні. Як сам казав, це було для нього своєрідною терапією

Зараз він повернувся до своєї терапії та прибирав чи не щодня. Постійно знаходив для себе дуже брудну місцину, навіть коли все здавалося чистим. Однак в одному місці він ніколи не прибирав.

Спальня Джеймса завжди була зачинена. Але це на стало на заваді цікавості Агати, бо вона вміла відмикати двері підручними засобами. В цій кімнаті всі речі були покриті декількашаровим пилом. Переступаючи поріг неначе потрапляєш в покинутий будинок. А, розвішані на одній зі стін, портрети додавали атмосфери покинутого життя. Хоча воно тут і справді зупинилось, в червні минулого року

Марк одразу помітив, що Агата зайшла до кімнати. Порушення прохання туди не заходити, миттєво його розлютило.

— Що ти тут робиш?

— Це уся твоя родина? — Продовжувала вона захоплено роздивлятися фото, а потім зняла одне зі стіни. — А це твої батьки, так? Якщо придивитись, то ти дуже на матір схожий. Хоча це більше суміш твого діда в молодості та твоєї матері. З батьком зовсім нічого схожого не маєш

Коли вона перевела очі до Марка, то у дверях вже нікого не було

Марк почав її уникати та ігнорувати. Тільки за три дні їй вдалось його зустріти на терасі

Була дев’ята ранку. Над містом насунулись важкі хмари. Злива стояла стіною, відбиваючи барабанну партію по всім можливим поверхням

Бам-бам. Гуп-гуп

Агата сіла поряд з Марком на вузенькій лавці під вікном. Вона курила. Він пив каву — таку гірку, що і язик терпнув

— Вибач, — тихо вимовила Агата

Марк кивнув, але ще довго не вимовив ані слова. А потім, коли Агата вже піднялась та попрямувала до будинку, почав говорити, немов до себе:

— Я хочу звідси поїхати. Не знаю куди та що я буду там робити. Але тут я не можу нічого з собою зробити. Наче це місто та місце стоять на заваді. Я думав, що з новою роботою почну сприймати життя по-іншому. Але все таке, як і було до цього. Не факт, що якщо переїду, то мені стане краще. Але мені так здається. І хочеться

— То поїхали разом зі мною

Марк неначе тільки зараз помітив Агату поряд та втомлено перевів на неї свої ледь розплющені очі.

— Ні. Ти єдина людина, яка асоціюється в мене з минулим життям. Я думав, що якщо ти переїдеш до мене, то я зможу подовше втримати цей щасливий момент. Але те щастя було лише уявним. Мені потрібно шукати щось нове.

— Тоді нехай тобі щастить

Буквально через декілька днів Марк почав кудись зникати на весь день. Агата його про це не поспішала питати, бо вигляд він мав натхненний. Тому вона вирішила, що він знайшов собі дівчину. Але:

— Я на роботу вийшов. Знаю, що маю ще декілька вільних днів, але вже не можу сидіти вдома.

Коли Агата збирала речі, він й не помітив. Та і не помітив би її від’їзд, якби не зустрів її вечері з сумками у руках, коли повернувся з роботи

— Вже?

— Вже.

— Ти автобусом, чи...

— ... потягом. Вирушає через півтори години.

— Можна тебе провести?

— Звісно. Якщо хочеш, то можна все

Вони були хоч і специфічними, але справжніми друзями. Вони могли годинами балакати й годинами мовчати. Вони різні та однакові одночасно. Але жити разом їм все ж не варто. Сильно спливають на поверхню недоліки. З ними теж можна миритись, однак краще на відстані. Тому їм краще дружити у спогадах.

Марк довго вдивлявся в одну й ту саму точку, де ще нещодавно виднівся потяг Агати. А потім він неспішно повернувся додому. Де його знову чекали прірва, лабіринт і Саня. А також робота, на якій він намагався від перших двох пунктів сховатись