Хлопчик у картатій сорочці. Книга 4

Стейт-Колледж. Штат Пенсільванія. 10 серпня 2034 р.

Літньої ночі у лісі біля невеличкого містечка було майже тихо. Тільки шарудіння чиїхось ніг могло переривати навколишній спокій.

— Один! — чітко й голосно пролунав чоловічий голос звіддаля

Ноги неслися швидко вперед. Дихання людини раз у раз переривалося, та від думки зупинитись чи хоча б оглянутись, кров стила у венах

— Два! — голос ставав дедалі дальшим від людини, але її обличчя все ж продовжувати шмагати гілки навколишніх кущів та дерев

— Три! — спочатку голос, а потім і не менш гучний постріл пронизав нічну тишу.

Птахи здійнялися догори. Пролунав ще один постріл. І той теж у небо. А потім почався гавкіт під боком

Сем зробив затяжку, закинув рушницю на плече та оглянувся до своєї собаки, що сиділа неподалік та гавкала більше від страху. Він підійшов до неї та почав гладити, заспокоюючи

— Ну чого ти, Лані? Все ж добре. Це ж він перший приперся з обвинуваченнями, нібито через мене його відрахували. А я тут ні до чого. Нехер мені життя псувати

Такса жалісно заскавчала. Сем оглянувся, запримітив вогники у вікнах найближчих будинків та, з розумінням, що на нього чекає зранку, поплівся додому.

А на ранок, коли він вантажив речі до багажника свого авта, до двору під’їхала поліцейська машина. Лані одразу насторожилась, сидячи на передньому сидінні автомобіля.

На щастя, до Сема вийшов його старий знайомий. Він з усмішкою почав розпитувати куди ж Сем збирається, а на прощання похапцем кинув:

— Ти б подружився з сусідами. А то відчуваю наступного разу вони мені повісять. Обережніше, — та засміявся

Завівши машину, Сем почав свій довгий шлях довжиною не в один день. А якщо буди точнішим, то в Мендот, штату Іллінойс

* * *

В сімейному будинку Алленів зібралась чимала кількість народу. Колись так збиралась родина Вейна Аллена зі своїми родичами. Тепер настала черга Карла та усіх його чотирьох дітей.

В цьому будинку рідко стихали дитячі голоси. Тільки виросли Джессіка та Джулія, як в гості почала навідуватись Міранда зі своїми чадами. Їх вона мала вже трьох. За всіма традиціями родини.

Також за традиціями усі четверо Алленів намагались збиратися на великі свята у батьківському домі. Сьогодні таким святом став шістдесят п’ятий день народження матері родини — Хізер Аллен

Будинок гудів немов вулик. Діти Міранди носилися з кутка в куток. Джулія закрилась в одній з кімнат, намагаючись заспокоїти свого шестимісячного сина. Її чоловік випрошував для себе роботу, бо не міг спокійно дивитись, як Хізер і Міранда одні товчуться зі столом. А Карл зі своїм старшим зятем обговорював політику

Немов не з цієї родини, сиділа Джессіка зі своїм хлопцем Грегом. Цей бідолаха звик до тиші та ніяк не міг відійти від шоку. Коли Джессіка його попереджала про те, що сімейка в неї трохи скажена, він уявляв все не настільки серйозно

— Десять, одинадцять, — перераховувала Хізер посадочні місця. — Треба принести ще один стілець з кухні

— Для чого? Нас одинадцять, — стояла на варті Міранда

— Ні. Нас дванадцять.

— І хто дванадцятий?

— Сем

В мить вулик стих і всі озирнулись на Хізер. Та з усмішкою почовгала на кухню, кинувши:

— Так. Він пообіцяв мені приїхати

Діти Міранди відійшли від шоку і радісно закричали. Дві дівчинки та хлопчик, всі з різницею у рік. Найстаршій вісім. І всі вони в одну мить стали ще більш скаженими. На відмінну від дорослих членів родини. Для них свято набуло зовсім іншого відтінку.

Грег через нерозуміння такого поділу реакцій знову звернувся до Джессіки

— Страшно питати, але хто такий Сем?

— Мій старший брат. Десять років різниці.

— І у вас з ним, я так розумію, цікаві стосунки

— Так. Він хоч і розумний. Має науковий ступінь з фізики та викладає в університеті. Але для родини він місцевий божевільний. Не переживай. Ти з ним точно поладиш

— Хочеш сказати, що я теж божевільний?

— Я такого не казала

Під вікнами почулося торохтіння двигуна автомобіля. А за мить у двері подзвонили

Міранда підштовхнула Хізер, щоб саме вона йшла відчиняти. Всі чудово розуміли хто там прийшов

Поки всі охочі підповзали у коридор, привітання з букетами квітів миттєво змінились класичною сваркою. Цього і треба було очікувати

— Я не пущу цю суку в будинок! Хай посидить надворі. А що як в неї блохи? — буркотіла Хізер

— Тобто зятів ти своїх на бліх не перевіряла, а в хату пустила. А як я не сам прийшов, так не хочеш?

— Та вона мені тут розтрощить усе!

— Тобі онуки швидше розтрощать! А вона моя сім’я. Або я заходжу з нею, або я розвертаюсь і їду додому

Врешті-решт Лані пустили до будинку. Дітвора здійняла ще більший галас.

Тільки коли Сем простягнув руку, щоб привітатись, Грег повернувся до реальності. Місцевий божевільний. Воно й не дивно. Бо побачивши низенького чоловіка в окулярах, з кучерявим білим волоссям та такою ж бородою, в поношеному одязі, який змахував на стиль хіпі, в житті не подумаєш, що цей чоловік має науковий ступінь з фізики

Скоріш з педагогіки, бо діти моментально обліпили його з усіх боків та не давали самотужки далеко відходити. А Сем терпеливо вислуховував все те, що вони йому розповідали

— Як вони його тільки люблять, — не могла намилуватись Хізер. — І чого б це?

Міранда поряд закотила очі

— Бо завжди після таких зустрічей в їхніх карманах можна знайти мінімум двадцять доларів. На морозиво

Але діти любили свого дядечка Сема за інше

Їх з трудом всадили за святковий стіл. Примусили поїсти та хоч на декілька хвилин дати Семові спокій. Декілька хвилин це буквальна цифра. Бо вже за п’ять уся трійця мучила Лані. Собака була в захваті від такої кількості уваги. Але чим далі, тим сильніше її втомлювало тягання з рук в руки

Отримавши чергове зауваження, найменший хлопчик вирішив піти напряму. Та поповз під столом до Сема, що сидів поруч з його батьком.

— Тобі чого?

— Пішли у покер грати

— Чого? Щоб ти потім знову ревів, як програєш?

— Ти вже тут? Та дай йому хоч трохи поїсти

— Заспокойся. Все під контролем. — Запевнив Сем. Малий біля його ніг жалісливо зціпив долоні й невдовзі Сема потягли з вітальні.

Сем бачився з племінниками рідко. Від сили два рази на рік. І щоразу, коли всі відпочивали після першого столу, він закривався з малими у вільній кімнаті та вчив їх грати у настільні ігри

Монополію, уно. Але фаворитом був покер.

І особливість кожної такої гри полягала в тому, що в процесі діти отримували від дядька чергу «фокусів». Іншими словами прояви звичайних законів фізики, але для трійці це було справжньою магією.

Цього разу Сем прихопив з собою до малечі келих наповнений звичайною водою. І тепер коли він водив трохи змоченим пальцем по краю келиха, діти чули своєрідний «спів»

— А чого у мене не виходить? — дув губі найменший племінник

— Бо треба водити обережніше. Тихенько вліво-вправо

Міранда полюбляла спостерігати осторонь за такими зібраннями. Їй просто подобалось бачити своїх дітей щасливими. А також Сема. Божевільний, але все ж рідний.

— Тобі своїх дітей треба. Гарним батьком будеш, — промовляла вона до нього того ж вечора, коли Сем збирався від'їжджати. На що той лише тяжко зітхнув та відчинив двері для Лані

— Зустрічався я колись з жінкою, у якої була дитина. Ми з ним хоч і потоваришували, але дратувати він мене дуже швидко почав

— Бо він тобі не рідним був. А свої то ж інше

Сем зміряв сестру поглядом, на що та лише широко усміхнулась та обійняла брата. Сем звик коли про одруження йому виїдає мізки батько, або мати, але чути таке від Міранди було дуже образливо. Де зникла та бунтівна Міра?

Лані гавкнула, немов нагадуючи, що вже час їхати. Автомобіль віддалявся далі вулицею. Міранда здригнулась від рою комарів та пішла з іншими до будинку

* * *

Сем не планував сюди їхати. Він хотів просто зазирнути до родини та назад додому, проводити залишок відпустки в тиші. Але одна випадкова передача по радіо в момент все змінила.

Невдовзі він з Лані перетнув кордон штату Міссурі.

Сем не мав з собою підходящого одягу. Знав, що з собакою туди не пустять і доведеться її залишити. Але він страшенно не хотів втратити таку можливість. Тому готовий був стерпіти все.

Тужливий погляд Лані, коли він залишив її саму. Та декілька косих поглядів від відвідувачів. Однак він був тут. На виставці картин Агати Вульф та Генрі Осборна.

Картини Генрі його не цікавили. Так, красиво. Але Агатині були особливі. В них було щось таке знайоме, рідне, ностальгічне

Полотна Агати мали схожі мотиви — змальовували жорстоку буденність, в якій виросла вона сама. Людям подобалось це поєднання грубої реальності та родимих пейзажів, в який себе міг віднайти кожен. Все це таке живе

Сем не був великим поціновувачем художнього мистецтва. Він не любив довго роздумувати над сенсом варіацій ліній та ескізів.

Однак дві невеличкі картини він відчув без роздумів. Біля однієї він зупинився надовго — бо там був змальований він сам

Зима. З-під капюшона куртки визирають білі кучері. В губах цигарка, а окуляри запотіли. Йому тут років тринадцять. Позаду ще цілий будиночок на дереві

Навколо люди гомоніли та ходили з боку в бік. Раптом поруч із Семом зупинилась сама авторка картини.

Агата довго вдивлялась в його обличчя та картину. Сем же впізнав її одразу. Зовнішньо майже нічого не змінилося. А також був тим же голос, який він почув в одній з передач по радіо. Цей голос створив йому купу спогадів з дитинства

— У вас на цій картині історична неточність

— Справді? І в чому ж саме?

— В такому віці я ніколи не носив окулярів на людях

Вони дивились одне на одного та усміхались. Зрозуміли. Впізнали

— Так, Але носив удома.

— Отож. Ти не могла мене тоді в них бачити

— То ти так думаєш

— Почекай. Коли це ти була у мене вдома?

— А ось це вже секрет.

Вони засміялись та обійнялися. Агата думала про те, що вже завтра про це напишуть в інтернеті, а Сем про те, наскільки він радий знову її бачити після стількох років

На другій картині були намальовані Марк і Лінда. Їхня перша зустріч в полі з кукурудзою. Сердито дивляться одне на одного, поки їх розділяє лопата, врізана в землю. Обоє ще такі малі та безтурботні

— Не знаєш, що вони зараз? — спитав Сем

— Уявлення не маю. Я останній раз в Мендоті була у вісімнадцятому році