Хлопчик у картатій сорочці. Книга 4

Сент-Луїс. Штат Міссурі. 10 серпня 2034 р.

Люди на знімальному майданчику розділилися рівно на три табори. Масовка в залі невеликої студії час від часу видавала овації. Знімальна група, немов невидимі мурахи, активували всі навколишні механізми. А молода ведуча безперестану базікала зі своєю гостею.

Гостя тим часом вичавлювала з себе щиру усмішку і намагалась, щоб жодну її відповідь не можна було потім витлумачити якось неправильно

— Повністю з вами погоджуюсь. Мистецтво ідеально підходить на роль рятівника. І більшість ваших творів стали популярними саме через вашу відвертість. — Вела далі ведуча з занадто натягнутим виразом обличчя. — Ви відверті як і у творчості, так і зі своїми прихильниками. А їх у вас досить таки багато. Питання особистого характеру: чи отримували ви коли-небудь повідомлення від фанатів з освідченням у коханні? Бо, мушу сказати, багато людей вважають вашу сміливість привабливою

— Приємно чути. Можливо, колись і отримувала, але на такі речі я, зазвичай, маю коротку пам’ять. Бо я одружена вже багато років з прекрасною жінкою, до якої моє кохання не вщухає

— А як щодо вашого колеги Генрі Осборна? Подекуди ходять чутки, що ви маєте доволі близькі стосунки

— Не знаю, які там ходять чутки, але ми з ним лише гарні друзі. Я вірю у дружбу між чоловіком та жінкою, особливо якщо вони обоє одружені

Молода ведуча продовжувала кивати. А потім занадто помітно кинула погляд до знімальної групи. І заговорила ще швидше:

— Що ж, це чудово. І на такій гарній ноті ми будемо завершувати наш сьогоднішній випуск. А я нагадаю, що щочетверга о дев'ятнадцятій годині нашу студію відвідує зірковий гість. І сьогодні ми мали змогу познайомитися ближче з відомою художницею, авторкою трьох коміксів, що розійшлися сотнями тисяч тиражів — Агатою Вульф!

Зала знову зайшлася гучними оплесками. Камера наостанок під’їхала ближче до Агати, що також стримано собі аплодувала

Зйомка закінчилась і Агата нарешті видихнула з полегшенням. Та на виході зі знімального павільйону її чекав сюрприз — той самий скандально відомий Генрі

— Ти серйозно увесь цей час чекав мене тут?

— Звичайно, — розкинув він руки в сторони. — Я хотів подивитись на тебе після п’ятнадцятихвилинної справи, на яку я тебе вмовляв місяць

— Подивився? — Агата поправила чорного капелюха та гудзики на піджаку брючного костюма, і махом руки попрохала Генрі слідкувати за нею. Її звичка одягатись виключно у чорне завжди притягувала цікаві порівняння від журналістів. Бо Генрі завжди йшов поряд у всьому яскравому

— А як же. Бачу, тобі не сподобалось?

— Мені й раніше не подобалась думка давати інтерв’ю якимось дивно-мутним програмам. Вона мені рота не давала відкрити, а ще мене знову висміяли за мою орієнтацію. Просто обожнюю

— Знову це лише другий раз. Не накручуй себе. І це інтерв’ю заради ж твого блага.

— До речі, а де мій законний виграш?

Вона проігнорувала його прохання сходити куди подалі

— То де мій виграш? — кинула вона хитрий погляд, обминаючи в черговий раз людей на пожвавлених вуличках міста

— Випуск вийде аж через чотири години. А до цього не рахується

— Це ще що за махінації? — Штовхнула ліктем. — Де моя винагорода?

— Похід в кафе на даху багатоповерхівки тебе влаштовує?

— Благодійна вечеря чи знову якась зустріч митців?

— Ні. Наша особиста вечеря

Він потягнув її між будівлями. Далі вулички були тільки вужчими та менш людяними

— То ти знову хочеш, щоб нас записали в коханці?

— Можливо. Я ж не такий відомий як ти. Для мене увага папараці як подарунок.

— Хотіла б я тобі свої дарунки передарувати

Вони обдарували одне оного косими поглядами та пірнули у ліфт високої будівлі, дах якої виглядав немов потаємний сад

Колись Агаті було неприємно ловити на собі погляди незнайомих людей, та зараз вона до цього вже звикла. З рівною спиною вона впевнено прокрокувала до столика у самому кутку зали та налаштувалась гарно провести вечір зі своїм другом. А зустрічі з Генрі були майже святом

З Генрі вона познайомилась у художній академії на першому курсі. Обоє мали гарні навички та популярність серед одногрупників. Та з популярністю після академії Агаті пощастило трохи більше. У пригоді стали навички спілкування та життєва загартованість. Генрі ж вірив, що митець повинен лише творити. А Агатині переконання за її тридцять чотири роки допомогли назбирати велику кількість гарних знайомств та можливість світитись там, де треба.

Везуча — казали всі. Та за цим везінням ховались роки практики та безсонні ночі

За кавою Агата з Генрі говорили про все. Про їхню майбутню спільну виставку. Про дружин. Та про дивних людей з якими вони стикались, вилізши вперше за тижні з темряви майстерень

Небо поступово ставало темнішим. Свічки на столиках в кафе поблискували теплими цятками

Від розглядання зали Агату відволік дзвінок телефону. То був незнайомий номер, але вона завжди забувала зберігати контакти

— То ти тепер Вульф? — почувся грубий голос, що більше констатував, аніж запитував. Цей голос Агата вже не чула багато років, і це ввело її у заціпеніння. Як і Генрі, що застиг, чекаючи подальших дій подруги

— Сара?

— Можна просто мама. Вже так зазналась, що забула хто я тобі? Чи забула завдяки кому ти з цієї сраки вибралась?

— Ти подзвонила, щоб зі мною посваритись? До того ж звідки в тебе мій номер?

— Я твоя мама. Я завжди тебе знайду. Навіть якщо ти цього не хочеш

— А зараз, що ти від мене хочеш?

Сара почала видавати звуки схожі на сміх. Агата завжди цього боялась, та зараз навіть серце пришвидшено не билось

— Не знаю. Напевно, сказати, що я тебе люблю. І що я тобою пишаюсь. І Алекс, мабуть, теж. Він би теж пишався

Сара закінчила виклик. Агата ще декілька хвилин не могла второпати, що це взагалі було

— Це справді була твоя мама? — Поцікавився Генрі. — Голос такий... прокурений. Скільки їй років?

— Шістдесят чотири. А ще ми з нею не розмовляли шістнадцять років. Я їй пропонувала переїхати. Закодуватись. Але...

Агата глянула назад у телефон. Та не встиг Генрі розпитати далі, як дівчина сказала, що їй вже час додому, і миттєво покинула кафе, натягнувши капелюха на очі.

Заспокоїти свої думки вона змогла лише коли прибула до рідного району. Тут і дихалось легше. Тут вона остаточно і зрозуміла, що не хоче передзвонювати Сарі. Вона повинна залишитись в минулому

А в теперішньому все пахло вчорашнім дощем та трохи бензином. Пахло її домом.

Квартира зустріла тишею. А потім з кухні почав долинати аромат ще гарячих котлет

Агата навшпиньках зайшла у вітальню та знайшла на дивані стомлену її. Закутану в плед, з окулярами на кінчику носа та з книгою на животі

Агата присіла поряд та нахилилась, щоб чмокнути її в щоку.

— Семі? Семі...

Саманта підскочила, немов з того світу вилізла. Книга полетіла на підлогу, а окуляри Агата встигла перехопити.

— Котра година?

— Восьма вечора

— Господи. Я вже подумала, що пари проспала.

Саманті було двадцять сім. Вона навчалась на останньому курсі кулінарного коледжу. І за збігом обставин познайомилась з Агатою на підробітку в одному з ресторанів. Вони обидві вже й не пам’ятали як дійшло до того, що вони вже як п’ятий рік одружені.

Саманта забрала окуляри назад. Переляк змінився усмішкою, яку супроводжували маленькі ямочки на щоках

— Чого ти так дивишся?

Агата зняла капелюха та поцілувала кохану в губи

— Бо я скучила