ЕМАНАЦІЯ СВІДОМОСТІ

Корнішони доволі давно рахували себе заможними, ще з тих смутних часів коли заможними стати було грішно. Та зараз інші часи – грішно стало бути не заможними. Тому Корнішони не скупилися на всілякі прибамбаси демонстративно виставляючи на показ, всім не заможним, своє витончене, загартоване непосильною працею, світське життя. Хай черви заздрять, так вони думали про не заможних, хай вони стікають слиною, як скажені собаки, казали вони на своїх східняках дивуючи один одного всілякими пристрастями.

На численних світських раутах Корнішони почувалися розкуто, називали себе лівославними й на камеру відверто глузували з усіх не заможних. Содом і Гоморра були лише квіточками, а ягідки визріли лише зараз, на очах усіх православних, як смокви в Райському саду. Бо, як це не банально звучить, лівославні були антиподами православних. В природі завжди панує гармонія: раз є біле то обов’язково має бути й чорне. Лише кількість того чи іншого завжди коливається в залежності від світанку, чи проти ночі. Зараз було проти ночі, а тому лівославні біснувались, хоч в глибині своїх мерзенних душ, підсвідомо, все-таки побоювались православних і тому, на своїй щорічній сходці на вершині Монблану, задумали створити свою церкву, щоб з’єднати всіх лівославних однією вірою. Сказано – зроблено.

Заможні не вагаючись створили, подібне золотому тільцю, своє божество - Мамону, і називалися тепер вони між собою мамонівцями. Наприклад: мамонівець Патисон, чи мамонівець Франкейнштейн. Було зручно у спілкуванні та навіть якось утаємничено, загадково з таким собі лівославним шармом. Мамонівець - це не СЕР чи ГРАФ, що давно вже втратили свою громадянську силу в часи розвиненого пост капіталізму - це нова формація заможних людей. Свого новоствореного Мамону вони вирішили поселити не на Сході чи на Заході, як бажала меншість, а на Ближньому Півдні, в такому собі райському куточку посеред Теплого моря, щоб було два в одному – і помолитися, прибувши прочанином і водночас відпочити від світських справ.

Острів був чудовим, море великим і теплим, а тубільці, хоч і не славилися своєю красою, все ж були не дуже засмаглі, але всі чорноволосі, улесливі, з хитрющими й жадібними очима. То був своєрідний рай земний. А як що був рай, то має бути й райський сад, ось в цьому саду мамонівці гуртом посадили кам’яні дерева-схованки які урожаю не давали, а навпаки – забирали його у довірливих мамонівців. Все закономірно – як біле і чорне. Мамонівці, подорожуючи світом чи займаючись світськими справами, тричі на день, повернувшись фейсами на південь, віддавали шайну своєму Мамоні. Тубільці, бувши людьми практичними, Мамоні не молились, вони, ще з доісторичних часів, вірили лише тому, що було в їх гаманці та тишком-нишком посміювались над новими прочанами які вже помітно понабивали шишаки на лобі від необачної завзятості. Чим збільшувалися їх статки, мамонівці ставали все набожнішими й суєвірнішими. З дому вони перли все накопичене добро на острів та віддавали на схов кам’яним деревам, а самі все молились і молились доки їх, ось так у розслабленому стані, не спіткала Небесна Диявольська Сила. Вона вже давно підкрадалась до мамонівського раю та все не було нагоди прикрити їх лавочку. Та ось скориставшись розслабленістю мамонівців, які на цей час втратили не лише здоровий глузд, а й почуття самозбереження, Диявольська Сила в одну мить пристукнула їх Мамону, зачистила їх рай, експропріювала все накопичене мамонівське добро, водночас перетворивши мамонівців у простих черв’яків, і зникла у невідомому напрямку.

Черва, що ніколи не були мамонівцями, не знали чи радіти їм з цього приводу, чи горювати - тепер нікому було заздрити й вони почали глузувати один з одного. Одні сварилися кулаками в бік Ближнього Півдня, інші тикали туди дулі.

Життя продовжувалось.