Шоста. Венера в Діві.

...От скажіть мені – хто тут займеться справою нарешті? Чимось конкретним. Одна богиня, друга мислиня, третя – мисткиня, а до роботи хто? Та ж я. Все маю порахувати, зважити, все звести до купи, розікласти на свої місця. Бо від оцих мудрувань один безлад.

Не знали в який світ прийшли? В мене не питали? Та навіщо, коли я вже шостою з’явилася... а вони все мудрують. Добре, що хоч одна з них писати навчилася та й всьому назви подавала. Але й того. Хаос, кажу вам. То ж мушу все впорядковувати.

Комусь меч, а мені серп. Жну, а жну в поті чола. Наскладала снопів та й нарешті сіла, у полі спочивать... Якось сказав про мене один поет тутешній, ой, мудрий хлопака був, Тарасом звали: «На панщині пшеницю жала, втомилася; не спочивать. Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать.»

Не знав він лише, що то я на своїх сестриць гарую, бо ще й сина не народила, а їсти дати мала. А того сина, що народжу, бідна моя головонька. Людиська з ним таке зробили, що ні мені, ані мамці моїй величній як Гора, й приснитися в жахливому сні не могло.

Їм не сина народить треба було, а чорта якогось з батогом. Але, нехай. Вони самі собі його придумали, а мені своє робить.

І окрім того, що праці непочатий край, мушу й про здоров’я подбати, тому й збираю насіння всяке та квіти живі, що потім висушую та відвари цілющі варю. Коли кому яка поміч треба – всі до мене. І сестриця моя, Насолоджена, тут як тут. Вона, бачте, квіти не рве. Вона лише поміж них ніжиться. Але як прихворіє то до мене в двері гримає: «Йой, рятуй сестро, бо шмарклі з носа!».

Рятую. На то я і є.

Я – Є. А не оте, що собі придумала та першородна. Світ та його порядок на мені тримаються.

Звісно, аби мені допекти, то кажуть, що я прагматична, вимоглива і суха, як та тріска вербова. Та де ж їм розуміти, що до всього у цьому житті треба підхід розумний. Раціо! – вище всього. Хто там з них сказав? І хто лише не казав: від Джордано Бруно до Іммануїла Канта, а ще до них ціла вервиця античних... і що? У прірву, з великого моста.

Та навіть художники малювали, той самий Гойя – «сон розуму породжує монстрів».

А я, пардон, не монстр! Я невтомна трудівниця! Комори в мене повні й пивниці завалені.

То й нема коли мені теревенити тут з вами, бо чекає робота й рахунки. Кому слова, а кому цифри. Впорядковувати безлад для мене і є найвища насолода.

До речі, про цифри, а разом з ними й про числа, якщо різниця вам зрозуміла...

За всім оцим що бачите, за створенням світу – стоїть Число. А ним оперую Я. Цього досить.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.