Розділ 9

У день коли Сонце починало набирати силу люди славили красу весни та перемогу тепла над холодом. Будинки прикрашалися галузками з дрібними бруньками, що тільки збиралися заквітнути. А у повітрі витав запах смачнущих млинців та пряної медовиці. Так вони раділи щедрості богині Дари, що пробудила землю від сну.

Маги ж у цей час славили Діву Вогню – осяйну богиню Мелес. Заквітчаний сад належало прикрасити червоними стрічками та приготувати місце до багаття. Господарі замку власноруч взялися за цю справу. Людям було зась навіть торкатися того, що стосувалося свята, лиш прибирати будинок до блиску, не оминаючи жодного закутку та готувати вечерю на кількадесят гостей.

- Маги так шанують кожне божество? – запитала Меліса, пригадуючи, що в їхньому пантеоні богів чимало.

- Не маги - дали, - поправила Хельга, а тоді додала. – По-різному. Кожен рід має свої традиції, своїх богів-покровителів. Однак рівнодення важливе для всіх.

- Для нас теж, - мовила Меліса, витираючи піт з чола.

- Так і ми відсвяткуємо.

- А можна? – здивувалась дівчина та вкотре зловила на собі невдоволений погляд кухаря.

- Звісно, - відказала Хельга. – Будемо святкувати як заведено: посмажимо млинці, прочитаємо молитви Дари, поворожимо трохи.

Вона злегка усміхалась, мов уже уявляла солодкий смак святкових солодощів, тихі лагідні співи та давні ритуали.

- І маги це дозволять? – із сумнівом запитала Меліса.

- Дали, - різко повторила Хельга. – І їх тут і не буде.

Меліса відповіла їй здивованим поглядом, тож дівчина мусила пояснити знову:

- Вони спустяться у долину до печерного храму на заході сонця. Така традиція.

- І що вони там робитимуть?

- Та чи ти збираєшся працювати? – гаркнув кухар, махнувши в бік Меліси дерев’яною ложкою.

- Тихіше, Яне. Ми все встигаємо, - заспокійливо мовила Хельга, а тоді обернулася до Меліси і взялася терпляче оповідати. - Ніхто не знає, що роблять дали у цей день. Але з останніми променями сонця запаляться багаття і святкування триватиме усю ніч. Так вони прославляють полум’я, що не гасне навіть у пітьмі. А на світанку господар з гостями повернуться до маєтку. Так було кожного року.

Меліса намагалась уявити пишне святкування у долині коло самих гір. Вихор шалених танців на килимі з трав. Столи ломляться під вагою срібних таць, сповнених найкращих наїдків. Вино і мед переливаються через келихи. Височіють гори, увінчані короною зірок і місяця, та повсюду палають багаття, всотуючи чари свята. І тихий шепіт вогню вплітається в кожне серце тих, хто знає, хто від народження володіє силою стихій.

І щось в душі Меліси озвалося радісним трепетом від самої лише картини в уяві, хоча вона знала, що ніколи не стане частиною цього святкування. Їй треба було знайти можливість поговорити з посланцем і молитися, щоб він допоміг якось знайти матір.

- Не сумуй, Мелісо, - по-своєму зрозуміла її мовчання Хельга. – Ми теж відсвяткуємо. У Яна в коморі є трохи медовиці, тож ми гарно розважимося.

На цих словах дівчина хитро підморгнула Мелісі, а та відповіла їй слабкою усмішкою.

Вона швиденько відправила до печі кругленькі пампушки, злегка торкнувшись полум’я кінчиками пальців. Знайоме поколювання озвалося теплом у серці.

- Я мушу бігти, - кинула Меліса, струшуючи борошно зі спідниці. – Страша не любить чекати.

- Біжи, біжи, - м’яко мовила Хельга. – Як зустрінеш Риту передай їй, що на кухні також треба поміч. Хтось має наносити воду.

Меліса кивнула їй , поправляючи на ходу очіпок. Вона майже вибігла у довгий коридор, що зустрів її несподіваною прохолодою. Хтось відчинив кольорові вікна, впустивши до маєтку свіже весняне повітря, сповнене ароматом перших квітів. Меліса не втрималась від цікавості і визирнула у вікно. Сад буяв рожево-білим цвітом, що купався у сонячних променях. «Магнолії», - згадала назву дерев Меліса, вдихаючи на повні груди солодкі пахощі.

Вона вихилась з вікна, міцно ухопившись за ковану раму. Ласкавий вітерець приємно холодив обличчя дівчини та шию. Насолода.

Краєм ока Меліса помітила дві постаті – господарів маєтку. Щаслива пара неспішно розвішувала червоні стрічки на гілки дерев. До свята лишалося кілька днів.

Пролунав дзвінкий жіночий сміх. Дала Евлін ніби ожила і дуже відрізнялась від тієї блідої жінки, що дивилась в даль невидячим поглядом. Лорда Меліса так і не роздивилась, помітила лиш широкі плечі та гриву світлого волосся.

Дівчина раптом почула відлуння швидких в іншому кінці коридору, тож вона рвучко заскочила назад і рушила до гостьових покоїв, де на неї вже чекали.

- Нарешті, - втомлено видихнула Сара, стоячи коліньми на підлозі. Меліса помітила в її руках щітку та горнятко з порошком неподалік. Отже, треба начищати плити.

- Я тут вмру, - простогнала Омелія. Очіпок сповз їй ледь не на нию, відкриваючи неслухняні чорні пасма. Меліса допомогла їй привести волосся до ладу, доки Страша не зчинила галас. А тоді взялась іще одну щітку у кутку та почала шурувати підлогу.

- Як там на кухні? – запитала Сара, не підводячи очей.

- Добре, - коротко відповіла Меліса, а тоді додала. – Я люблю готувати. І слуги там привітні.

- Пощастило. Нас Страша кожен день з’їдає, - відказала дівчина.

- Нікому з нас не пощастило, - справедливо зауважила Омелія. А Меліса, скориставшись можливістю, змінила тему.

- Кажуть, господарі разом з гостями покинуть маєток на свято.

- Я теж це чула, - кивнула Сара. – Може, хоч трохи передихнемо.

- Вшануємо Дару як годиться, - мовила Омелія.

- Цікаво, чи нам це дозволять, - пирхнула у відповідь Сара та одразу ж замовкла.

Відлуння швидких кроків сповістило про чиюсь появу. Не встигла Меліса навіть припустити, хто б це міг бути, як з-за рогу вигулькнули двоє магів, тобто далів. У першому дівчина одразу впізнала господаря за його кремезною постаттю. Зростом з ним не зрівнявся б і Марко. Та ця риса була геть не така вражаюча як його обличчя, крупні частини якого мов вирізали з дерева грубим ножем, настільки вже воно було кутасте. З-під бездоганної золотавої шкіри випиналися рівні грані щок, квадратне підборіддя та надзвичайно прямий ніс. З-під широких брів, як у всіх, магів палали двоє чорних очей з видовженими жовтими зіницями. Лиш м’які пасма світлого волосся трішки згладжували його риси.

Довго витріщатися на лорда не годилося, тож Меліса опустила очі, вдивляючись у білі плити, помережані сірим плетивом прожилок.

- Тут досі не прибрано? – запитав він скоріше здивовано, ніж зі злістю, однак Сара одразу почала белькотіти вибачення.

- Ми вже завершуємо, лишилось зовсім трохи.

- Здається, я прибув зарано, - почувся інший чоловічий голос. Меліса змусила себе не підводити очей, хоч як кортіло роздивитися гостя.

- Це твоя звичка. Чи не так, Каделе?

«Кадел!»

Меліса рвучко скинула голову, зустрівшись поглядом із пронизливими чорними. Однак за мить вона встигла помітити руді кусері, гостре підборіддя та виразні вилиці, що випинались під блідою шкірою – усі її риси.

- Щось не так? – мовив маг, помітивши спантеличений вираз на обличчі дівчини.

Однак Меліса не знаходила слів, чуючи лиш гупання власного серця, а очі все ніяк не могли ухопити весь образ та скласти до купи таке знайоме обличчя, хоч вона ніколи його і не бачила.

Це її батько!

Одна думка знищувала і водночас відроджувала калейдоскоп емоцій у душі. Та жодна з них не могла скластися у слова. Тож Меліса і далі стояла заклякла, мов статуя, не здатна ані мислити, ані розуміти.

- Агов, з тобою все добре? – голос лорда привів її до тями.

- Ми все приберемо, - тихо вичавила з себе Меліса. Та навіть ця коротка фраза далась їй титанічними зусиллями.

- Не варто так перейматися, - відмахнувся Кадел, розтягуючи вуста у привітній усмішці. Певно, одна з таких усмішок звабила її матір.

- Дивні люди, - пробурмотів лорд, та повернувся до гостя. – Ходімо до їдальні, друже.

Меліса відчувала, як червоніють щоки.

- Що з тобою? – запитала Сара, здивовано глипаючи очима.

- Все добре, - тихо відказала Меліса, ледве змусивши себе взяти до рук щітку та човгати нею по підлозі. Вона вже не могла згадати, які плити встигла витерти, тож почала заново вдивлятися у блискучий холодний мармур. Марно. Думки не складались до купи, крутячись довколо різкого усвідомлення: це її батько! Це той, кого вона так довго шукала. То чому ж в душі не зринуло ні краплини радощів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.