Охоплена полум'ям

Астур купався у сонці, що виблискувало на дахах численних чорних кам’яниць. Та вітер — постійний мешканець гір — сьогодні виявився особливо дошкульним. Меліса мимоволі поправила неслухняні пасма, що вибились із тугої зачіски. Погляд дівчини ковзав між невеличкими будівлями та заклопотаними мешканцями, мов би намагався увібрати кожну деталь. Вона і досі не могла повірити, що потрапила до столиці клану.

Розправивши темно-синю спідницю, Меліса рушила до кованого місточка, що височів над гірською річкою. Там на неї чекали. Висока постать у незмінних чорних рукавичках вже не виклала у дівчини страх, радше недовіру.

— Добридень, — коротко привіталась Меліса і, зловивши на собі пронизливий погляд, додала — шановний дале.

— Чудово, — видихнув він задоволено. — Саме так ти мусиш привітатися із Каделом чи з будь-яким далом, що тобі стрінеться. Не бійся бути надміру ввічливою, за це тебе не покарають.

Меліса кивнула, відвертаючи погляд до річки, що стрімко несла свої води крізь гостре каміння.

— Ти готова? — запитав дал, опираючись на ковані перила.

— Так, — твердо відповіла Меліса.

Останні кілька тижнів вона сумлінно поглинала знання і відточувала усі необхідні навички, тож не мала ані тіні сумніву. Вона була готова дати волю своєму полум’ю.