Моя Україна

На поч. XVIII ст. на місці нинішнього селища був запорізький зимівник, що охороняв переправи у районі Богданівських порогів на важливому торговою шляху з Галіції до Криму.

Буго-Гардівська паланка, на території якої знаходився козацький фортпост, у 30-х рр. XVIII ст. часто піддавалася грабіжницьким набігам татар. Під час одного з них пост був спалений.

Згодом козаки побудували тут новий укріплений пункт, навколо якого почали селитися утікачі. У ІІ пол. XVIII ст. кількість його мешканців значно зросла за рахунок селян-утікачів.

В 1782 р. царський уряд завітав 720 десятини землі колишньої Буго-Гардівської паланки поміщикові Байдакові.

У 80-х рр. XVIII ст. сюди переселилося багато молдаван, що рятувалася від ярма турецьких феодалів, які продовжували панувати у Молдавії.

У документах кінця XVIII ст. населений пункт згадується під назвою Костянтинівка. Його населення займалося землеробством і скотарством. Сіяли головним чином ярову пшеницю, ячмінь, жито. Недалеко від села на берегах Південного Буга є гранітні скелі. Тут примітивним способом добували граніт для мощення доріг.

В 1817 р. Костянтинівка ввійшла до складу 3-го округу Херсонського військового поселення. Тут розквартирували сотню козаків Бузького уланського полку. Мешканці села разом із несенням військової служби займалися сільським господарством. Життя у військовому поселенні строго регламентувалося.

В 1827 р. військових поселенців поділили на поселенців-хазяїв і їхніх помічників. Кожен хазяїн, який входив до поселенського підрозділу, отримував ділянку землі, будинок і сільськогосподарський інвентар. Помічники зараховувалися у діючі або резервні ескадрони.

Від хазяїна залежали три помічники: два — з діючих підрозділів і один — з резервного. Останній фактично був працівником хазяїна. Хлопчики з 7-річного віку зараховувалися до школи кантоністів, де навчалися військової справи, а з 18 років переводилися до військових підрозділів. Важкі умови 20-річної солдатської служби, нещадна експлуатація призводили до розорення основної маси селян. Більшість із них віддавала за борги багатим свої клаптики землі. Крім того, земельні наділи зменшувалися зі зростанням населення.

Після ліквідації військових поселень 1857 р. селян Костянтинівки віднесли до розряду державних. Згідно закону від 24 листопада 1866 р. про поземельне облаштування державних селян за мешканцями села закріпили земельні наділи, що знаходилися до цього в їхньому користуванні, та вони зобов'язані були щорічно платити так звану державну оброчну подать. Оскільки їхні землі були малопридатними для оранки, селяни вимушені були орендувати у поміщиків більш родючі ділянки, орендна плата за які безперервно росла.

Разом з цим вони відбували дорожню, підводну й інші повинності. Право повної власності на землю державні селяни отримали згідно закону від 12 червня 1886 р. про обов'язковий викуп земельних наділів.

Матеріальне становище більшості селян погіршувалося і у зв'язку зі значним зростанням орендних і продажних цін на землю. Через відсутність достатньої кількості робочої худоби, сільськогосподарських машин і інвентарю застосовувалися примітивні сівозміни, земля оброблялася погано, що спричиняло за собою виснаження ґрунту. Усе це разом з несприятливими кліматичними умовами призводило до частих неврожаїв. Особливо важкими виявилися 1880, 1882, 1885, 1889-1891, 1896-1899 рр.

В 1885 р. тут діяли 17 дрібних промислових підприємств, у тому числі, 8 водяних і вітряних млинів, склад лісу, 24 крамниці. Почалися розробки родовищ граніту у кар'єрі, що належав підприємцеві Гінсбургу.

Поступово Костянтинівка ставала досить жвавим торговим пунктом. У селі тричі на рік збиралися багатолюдні ярмарки, щотижня — базари. Зерно, м'ясо, вироби місцевих кустарів йшли на ринки Ольвіополя та Вознесенська. У Костянтинівці, як і всюди в Україні, поглиблювався процес соціального розшарування селянства.

Першу приходську однокласну школу на 25 учнівських місць відкрили 1882 р.

Під час революції 1905-1907 рр. у Костянтинівці за допомогою революціонерів із Вознесенська 1905 р. створений підпільний гурток, до якого увійшли М.Г. Блануца, Ф.А. Вижол, П.М. Панченко й інші — всього 11 осіб. Заняття у гуртку часто проводили пропагандисти з Вознесенська й Ольвіополя. Тоді саме оформилася селянська бойова дружина. Бідне селянство села взяло активну участь у боротьбі проти царизму та поміщиків. В 1905 р. костянтинівці спалили садиби трьох заможних селян, почали захоплювати та ділити серед бідноти землю. Не зважаючи на репресії, хвилювання у селі не припинялися. В 1907 р. поліцейське управління Лизаветградського повіту відмічало, що "революційний чад здатний дійти до розмірів 1905 року". У повіті оголосили надзвичайний стан. У село прибув каральний загін. Бойову дружину Костянтинівки розгромили, активних учасників виступів заарештували. Карателі стратили Г.П. Блануцу, його сина Митрофана та П.М. Панченко — одного з керівників бойової дружини. Членів підпільного гуртка Ф.Г. Лойтера, Г.Е. Чернія та ще декількох осіб відправили на каторгу.

В 1912 р. сільська громада на свої кошти побудувала ще одну земську однокомплектну школу.

В 1916 р. доведених до відчаю дружини мобілізованих солдатів розгромили хлібні магазини. Селяни відмовлялися здавати продукти, ухилялися від виконання трудової повинності, введеної у зв'язку з війною.

На початку лютого 1917 р. волосне правління повідомляло губернське жандармське управління, що у Костянтинівці "можна чекати виникнення аграрних безладів".

Після утворення у Києві Української Центральної Ради у селі у травні 1917 р. був створений земельний комітет, однак його діяльність обмежував громадський комітет. На волосному мітингу було обрано Раду селянських депутатів на чолі з бідняком М.Г. Блануцей.

У березні 1918 р. за брестським мирний договором у село ввійшли німецькі війська.

Після падіння уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського в Україні у листопаді 1918 р. у селі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки.

У березні 1919 р. більшовицькі бригади на чолі зі п.с. ткаченком захопили владу у селі.

У липні 1919 р. відбулося повстання проти радянської влади. Місцеві селяни розправилися з комуністами й активістами. Для придушення повстання з Одеси прибув загін більшовиків під командуванням ф.а. анулова.

У кінці серпня 1919 р. у Костянтинівку увірвалися денікінці.

У січні 1920 р. більшовики розпочали бої за село з денікінцями. Костянтинівка кілька разів переходила з рук в руки. 31 січня 1920 р. бійці 405-го стрілецького полку 135-ї бригади 14-ї армії більшовиків захопили село.

У лютому 1920 р. створюється сільський ревком, який очолив місцевий бідняк т. і. ігнатьєв. Сельревком діяв до кінця 1920 р., після чого передав свої повноваження Раді робочих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою його селяни обрали місцевого активіста н.м. вівчаря.

У результаті здійснення закону Всеукрревкома від 5 лютого 1920 р. селян наділили землею. Всього у селі налічувалася більше тисячі одноосібних господарств. Селяни-бідняки через відсутність тягла й інвентарю не могли обробляти отриману землю. 27 липня 1920 р. створили комнезам на чолі з комуністом с.с. аарьяновим. При активній участі Комнезему для потреб хліборобів була організована прокатна станція сільськогосподарського інвентаря, при ній обладнали невелику кузню.

Комнезам допомагав вилучати землю та зерно у заможних селян, розгорнув боротьбу за виконання продрозкладки.

Працювало вісім млинів, якими користувалися селяни всіх довколишніх сіл.

Проводилася розробка місцевих родовищ граніту.

Відкрилися шість промислових і один продовольчий магазини, в яких товари продавалися за твердими цінами.

В 1920 р. за рішенням волосного ревкома громадська комісія з боротьби з неписьменністю організувала роботу гуртків Лікнепу, а також початкової школи. За ініціативою сільської Ради було засновано товариство "Друг дітей", яке взяло шефство над інтернатом. Його члени придбали на громадські кошти підручники, зошити й олівці.

В 1921 р. виникли ТОЗи "Колос добра" та "Дмитрівка". Сільськогосподарський інвентар вони отримали з колишніх поміщицьких маєтків. Через рік таких товариств у селі стало вже шість.

В 1923-1930 рр. Костянтинівка була районним центром Первомайського округу.

В 1921 р. був відкритий пункт медичної допомоги, а 1924 р. лікарня на 15 ліжок (у ній працювали лікар і фельдшер), і аптеку.

В 1923 р. у Костянтинівці в урочистій обстановці відкрився сільський клуб. Жіночій відділ організував при нім гурток крою та шиття.

В 1928 р. ТОЗ "Воля" користувався 507 га землі, мав трактор, 5 сівалок, 10 жаток.

Виконуючи рішення XV з'їзду ВКП(б), що проголосив курс на колективізацію сільського господарства, комуністи села розгорнули велику репресивну компанію із створення колгоспів.

В 1929 р. на базі ТОЗов організували перший колгосп "Зелений барвінок", а наступного року — ім. жовтневої революції, ім. маркса-леніна, ім. 12-річчя жовтня.

З 1991 р. у незалежній Україні.

Я була тут проїздом-проходом до бази Миколаївської археологічної експедиції 2009-2011 рр.