Моя Україна

Тут я вчилась у магістратурі (Національний університет "Києво-Могилянська академія", факультет гуманітарних наук, катедра археології та давньої історії України).

Тут під час навчання прийшла до вегетаріанства та природоохорони через участь у Дружині охорони природи м. Києва "Зелене майбутнє".

Тут я живу вже майже дев'ять років.

Це — місто, яке я дуже люблю, однак не буду жити тут все життя.

І Київ про це знає)

Тому п'ята історія — про Київ.

За легендою з "Повісті временних літ", Київ заснував легендарний полянський князь Кий разом із братами Щеком і Хоривом, і сестрою Либіддю. Літопис не має дати заснування міста, бо писався вже сильно після його заснування.

Археологічні джерела свідчать, що Київ розвинувся із ІІ пол. V ст.

Тож, офіційною датою його заснування офіційно зробили 482 р.

Центром Києва була Старокиївська гора на правому березі Дніпра.

У VI-VII ст. були заселені сусідні з нею підвищення.

Розташовування Києва на Дніпровському шляху, у зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу та лісостепу сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я.

Тож, на межі VIII-IX ст. Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен, а із 882 р., після завоювання його варягами, — "матір'ю міст руських" — столицею Руської держави.

(Сподіваюся, тут всі розуміють різницю між словами "Русь" і "росія").

Саме тоді сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївській горі та торгівельно-ремісничий Посад на Подолі. У першому мешкала знать і духовенство, а у другому — простолюд. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою та мусульманським світом.

З І пол. X ст. на Подолі діяла перша християнська церква — сучасна Іллініська.

За правління князя Володимира Великого (980-1015 рр.) територія київського Дитинця була розширена й укріплена та сягнула 10 га. Історіографічно її називають "городом Володимира". Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські.

Після хрещення Русі 988 р. Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена за наказом Володимира неподалік княжого палацу та ринку "Бабин торжок".

Син Володимира — Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.), ще більше розширив Дитинець, збудувавши й оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава. За наказом Ярослава зведені нові фортечні укріплення довжиною понад 3,5 км., які оточували площу 72 га. Київ перетворили на найбільшу фортецю Русі. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, катедра київських митрополитів.

За наказом онука Ярослава Мудрого — Святополка Ізяславовича (1093-1113 рр.) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю.

Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ.

У XII-XIII ст. він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — "Торговище", довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська та Михайлівська церкви.

На Захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073-1076 рр.) заклали монастир святого Симеона.

За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (із 1598 р. — Києво-Печерська лавра) та Видубицький.

Довкола міста тягнулися приміські села Предславине та Берестове, князівські та боярські двори, урочища Дорогожичі й Угорське.

На середину XII ст. у Києві проживало близько 50 тис. мешканців, діяло близько 400 церков і 8 ринків.

Площа міста становила до 400 га.

У 1240 р. місто захопили монгольські завойовники на чолі з онуком Чингісхана — ханом Батиєм, розвиток міста був перерваний приблизно на 20 років. Населення втекло, а хто не втік — були вбиті.

Нагадаю, що датою заснування населеного пункту вважається дата заснування першого населеного пункту на його території, з якої люди до наших днів жили безперервно.

В існуванні киян була перерва у 20-30 років.

Однак це вирішили не враховувати, бо таке врахування означало би програти Орді, що досі насуває над нами зі Сходу.

Не може матір міст руських бути молодше за своїх дітей (чом русню ти не втопила, як лиху дитину?).

Близько 1362 р. Київ ввійшов до складу Великого князівства Литовського. Його князем став Володимир Ольгердович. Входження відбувалося мирним шляхом, за договорами, які лишали все "по старовині". Володимир провадив незалежну політику, карбував власну монету, що, однак, призвело до його заміни 1394 р. на князя Скиргайла Ольгердовича, а після смерті останнього — до встановлення намісництва.

У ІІ пол. XIV ст. Замкова Гора перетворилася на Дитинець міста.

Наприкінці XIV-поч. XV ст. Київ являв собою політичний центр, де вели переговори великі князі литовські, Вітовт, король польський і верховний князь литовський Володислав II Ягайло, князь московський василій дмитрович, митрополити Кипріян, Фотій, Григорій (Цамблак) і хан Тохтамиш. Місто стало головною базою армії Вітовта.

З кін. XIV ст. у переліках паризької Сорбонни й інших університетів з'являються імена студентів із Києва, під 1436 р. зазначений перший доктор "рутенської нації з Києва" — Іван Тинкевич.

В 1440 р. відновлено Київське князівство на чолі із князем Олельком Володимировичем.

В 1455-1470 рр. у Києві князював Семен Олелькович.

Обидва князі користувалися авторитетом, мали династичні зв'язки з московськими та тверськими князями та молдовським господарем Стефаном III Великим.

Час їхнього правління став для Києва періодом розвитку: здійснено ремонт Успенського собору й інших церков, створено кам'яні барельєфи з зображенням Оранти, а також нові редакції Патерика Києво-Печерського й інших писемних творів.

Київ продовжував бути важливим центром внутрішньої та міжнародної торгівлі, мав право складу (організація та регламентація торгівлі). Через місто транзитом ішло багато товарів зі Сходу, Європи, московії тощо.

Київ був потенційним центром об'єднання руських земель, що перебували у складі Великого князівства Литовського, тому після смерті київського князя Семена Олельковича литовська влада перетворила князівство на воєводство.

В 1497 р. великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право.

Наприкінці XV ст. в місті існував замок, резиденція київських воєвод і ратуша, місце засідань київського магістрату.

Та кін. XV ст. став початком занепаду Києва, що зумовлювалося загальною кризою Великого князівства Литовського — його нездатністю організувати захист підвладних йому земель від нападів кримських татар, найбільший з яких здійснено 1482 р.

Тож, 1569 р. на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Після цього, не зважаючи на тиск із боку польських феодалів і Католицької Церкви, у цей час відбувалося економічне піднесення міста.

З 1625 р. Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 р. у результаті Хмельниччини ввійшов до складу держави Війська Запорізького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів і православний Київський колегіум, який 1659 р. отримав статус академії (тієї самої Могилянки, де я потім і вчилася).

Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після Переяславського союзу 1654 р., укладеного між Військом Запорозьким і московією. Київ був потрібен московському урядові як "опорний пункт колонізаторської політики на Півдні", тому став резиденцією московських воєвод.

В 1667 р. внаслідок підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою та московським царством, місто ввійшло до складу останнього.

Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, та фактично містом керувала московська адміністрація.

За "вічним миром" 1686 р. Київ остаточно відійшов до московської держави.

Розірвання зв'язків із Західними областями України призвело у XVIII ст. до застою в економіці та торгівлі.

Через прикордонний характер Києва у ньому постійно перебувала московська залога.

На поч. XVIII ст. завершено будівництво Печерської фортеці.

Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця.

В 1708 р. місто стало адміністративним центром Київської губернії російської імперії.

У XVIII-поч. XX ст. Київ був великим провінційним містом, п'ятим за величиною серед імперських міст після санкт-петербургу, москви, Варшави й Одеси.

Після скасування автономії Війська Запорозького 1782 р. Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби у місті лишилися лише мазепинські церкви.

Після другого поділу Польщі (1793 р.) та приєднання до московії західноукраїнських воєводств, 1797 р. була утворена Київська губернія.

Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок.

Ці події поновили зв'язки Києва з Західними областями та сприяли притоку поляків, здебільшого — шляхти, яка посіла значне місце у житті Києва до польського повстання 1830-1831 рр.

Після повстання московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва шляхом русифікації та витіснення із нього польського й єврейського населення "на чисто російське місто".

Після повстання декабристів (1825 р.), 1827 р. у Києві засновано генерал-губернаторство, що об'єднувало Київську, Подільську та Волинську губернії.

російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу та Старокиївської гори, а і розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі.

У XIX ст. у Києві з'являються перший університет (тепер — Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка) й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух київського трамваю.

Попри ліберальну соціально-економічну політику імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського й єврейського населення.

Культурне й освітнє життя українців міста ускладнилося після валуєвського циркуляра 1863 р. й емського указу 1876 р.

У добу української революції та визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність.

Третього березня 1917 р. після падіння царського режиму у місті створено Українську Центральну Раду.

20 листопада 1917 р. вона Третім Універсалом проголосила Українську Народну Республіку, а Київ — її столицею.

8 лютого 1918 р. містом заволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав.

Протягом 29 квітня-14 грудня 1918 р. Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський.

Після повалення Гетьманату до 14 лютого 1919 р. у Києві базувалася Директорія УНР.

У лютому 1919 р. місто повторно зайняли більшовики, у серпні — окупували війська антона денікіна, а у грудні — знову більшовики.

7 травня 1920 р. Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР і польської армії під час радянсько-польської війни.

Однак унаслідок більшовицького контрнаступу повернувся під радянську владу.

В 1934 р. до Києва повертається з Харкова столиця Усрр.

В 1930-і рр. у Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено у дію першу АТС, організовано центральне опалення.

Починаючи з 1930-х рр. у Києві почалися сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні.

комуністи, які сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський і Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми у стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам і героям.

Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

19 вересня 1941 р. під час Другої світової війни після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами.

Місто на два роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ.

Шостого листопада 1943 р. радянська влада повернула собі місто.

У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема, через підривні роботи комуністичних партизанів.

Відновлювальні роботи тривали до поч. 1950-х рр.

В 1948 р. завершено будівництво газопроводу Дашава-Київ, а 1949 р. споруджено Дарницький залізничний міст і Міст Патона.

В 1950 р. тут створену першу у срср електронно-обчислювальну машину — МЕСМ, а 1951 р. розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.

В 1960 р. запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 р. мав назву "Музей історії великої вітчизняної війни").

Разом із тим із сер. 1960-х рр. поновилась ідеологічна диктатура, тому Київ став центром дисидентського руху.

Припинення репресій і повернення політв'язнів до України почалося лише за часів перебудови після 1986 р.

В 1991 р. Київ став столицею незалежної України.

Проте у місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва.

Втім, у цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У ХХІ ст. Київ неодноразово ставав центром акцій протесту.

Наприкінці 2000-поч. 2001 рр. Київ став центром політичної акції "Україна без Кучми". Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності.

У листопаді 2004-січні 2005 рр. у місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчевої революції на честь кольорів партії Віктора Андрійовича Ющенка, які вдягали майданівці.

У листопаді 2013-лютому 2014 рр. Київ став центром Революції Гідності, у ході якої у центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.

11 березня 2016 р. у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви у рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті Київської міської державної адміністрації).

Декомунізація та деімперіалізація тривають.

Військова агресія російської федерації як частина повномасштабного рашистського вторгнення в Україну тривала на околицях і у самому місті (у вигляді дрг) 24 лютого-2 квітня 2022 р.

Супроводжувалася масованими ракетними, авіаційними й артилерійськими обстрілами.

Ракетні обстріли тривають.

Однак здаватися ніхто не збирається.

Ви можете посприяти припиненню обстрілів, задонативши на ЗСУ.

На Аркуші є банер із реквізітами для цього.

Після покращення епідеміологічної ситуації можна звернутися до мене за екскурсією якимось місцем Києва.