Блекмор. Початок (книга 2)

      — Ти знову спізнилася,— невдоволено промовив Чарльз, щойно вона вийшла з дзеркала. 

      — Довго обирала сукню,— усміхнулася Кароліна і покрутилася, демонструючи довгу чорну сукню на бретелях і з глибоким декольте, оздоблену золотою вишивкою на подолі і на ліфі.— Як тобі? Скромніша ніж червона.

      Він кинув короткий погляд на сукню, але коментувати не став. 

      — Нік казав тобі, що нас мало не змусили переїхати до Некромантів?— спитала вона, дивлячись на своє відображення.

      — Так, тобі треба зменшити свою активність...—  задумливо сказав він.

     — Личів лишилося не так багато,— знизала вона плечима.— Тим паче один з них сьогодні може завітати в гості, якщо ще не завітав. Хоча я не сподіваюся, що мені так пощастить з ним зустрітися сьогодні...— зітхнула вона. 

      — Ти маєш бути обережніша,— промовив Чарльз.— В палаці хтось полює на тебе.

      — Дрейк сказав, що він займає досить високу посаду і, при бажанні, може потрапити будь куди... Що це може бути за посада? 

      — Радник короля?— припустив принц, явно на когось натякаючи.

       —  Скільки в короля радників?— поцікавилася Кароліна, поправляючи зачіску.

      —  Семеро. В мене навіть є підозрюваний.

       — Ти хочеш, щоб він виявився негідником?— повернувшись до нього спитала вона, невдоволено.

        — Ні, та щось мені підказує, що він не такий, яким здається.

        — Припини,— втомлено зітхнула вона.— Давай сьогодні без сварок? Ходімо вже на твій прийом.

     ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Більшу частину прийому Кароліна провела в саду з Вільямом. Вони  гуляли темними алейками і розмовляли про якісь загальні теми.

        Був тихий безвітряний пізній вечір, на небі поблискувала зорі і десь далеко чувся шум моря.

         В саду сьогодні було напрочуд людно, важко було знайти куточок, щоб побути наодинці. 

         Нарешті знайшовши вільну лаву в глибині саду, Кароліна втомлено на неї опустилася, ноги боліли від танців, а потім прогулянок на підборах, хотілося їх скинути, та вона втрималася.

         — Мені треба трохи перепочити,— промовила вона.

         — Давай перепочинемо,— кивнув він і сів поруч.— Я хотів з тобою поговорити, про дещо...— почав він, та раптом його очі заплющилися і він, ніби відключившись почав втрачати рівновагу, руки людини в чорному підхопили його і вклали на лаву. Вона й не встигла помітити звідки і коли він заявився.

         Найманець поглянув на Кароліну:

          — Я тут в терміновій справі, з ним все буде добре, мілорд вимагає вашої присутності, негайно.

         — Що в біса відбувається?— шоковано підскочила дівчина, вона стурбовано поглянула на непритомного Вільяма.— З ним точно все гаразд?

          — Так, він просто спить. 

          — Вже треба робити ритуал?— насупилася вона, не бачачи іншої причини  "вимагати її присутності".— Я ж говорила, що сьогодні не можу.

          — Це з якогось іншого питання, я поверну вас одразу назад. Ходімо,— наполягав найманець.

          — Добре,— зітхнула Кароліна. Знявши підбори, вона підійшла до нього і поклала руку йому на лікоть. Одразу її огорнула темрява.

        Вона опинилася в залі де вперше зустрілася з Самайном. Він стояв біля столу, тримаючи в руках свиток, з дуже серьйозним виглядом. Кароліна відпустила найманця і рушила до Самайна, притримуючи поділ сукні, бо без підборів він був дещо довший і заважав вільно йти. Її кроки на холодній камʼяній підлозі, голосно відлунювали по всьому приміщенню. Самайн підвів очі і насупившись поглянув на її босі ноги.

           Кароліна наблизилася і зробила реверанс:

           — Вітаю Ваша Величносте. Що таке критичне трапилося, що ваша людина прямо викрала мене з палацу?— невдоволено спитала вона.

           — Дещо трапилося і я б хотів пояснень. Це терміново,— він окинув поглядом її сукню і усміхнувся куточком губ.

           — Що ж там трапилося?— спитала вона.

           — До одного з моїх людей звернулися за допомогою, замовили дівчину...— знову поглянувши в записи, сказав він.— На етапі складання умов угоди  виникло одне важливе питання.— Він підвів на неї пильний погляд:— Яке відношення до тебе має Катерина Власенко?

           — Дідько,— вилаялася Кароліна, задумливо поглянувши собі під ноги. Кілька секунд вона мовчала.— Хто?— стурбовано спитала вона, підвівши очі на нього.— Хто замовив Катерину?

           — Спочатку поясни, хто це?— наполіг демон.

          Кароліна якусь мить роздумувала, чи варто йому казати.

           — Це моє справжнє імʼя,— не охоче зізналася вона.— То хто?

           — Аврелія. Знаєш таку?

            Кароліна шоковано сіла в крісло:

           — Але чому? Катерина їм потрібна...— розгублено прошепотіла вона.— Що відбувається? Вона звісно ненавидить мене, але щоб йти проти волі Повелителя... Я нічого не розумію... Чому? Що я такого зробила? Якби вони мене вирахували, вони б одразу вбили... Повелитель не наймав би нікого, знищив би сам, перетворив би в зомбі без сили волі... Це щось особисте? Але що?— Вона підійняла на нього очі.— Як ви зрозуміли, що є звʼязок між Катериною і Кароліною? Це Аврелія вам сказала? Вона знає?

           — Ні, я вніс тебе до білого списку бо ти наш клієнт, і поки не виконані умови угоди, ми зацікавлені щоб тебе не вбили. Чорнокнижники магією перевіряють чи немає замовленої людини в білому списку,  бо він чималий. Вони перевіряли кілька разів, та все одно випливало імʼя, що я вніс в список. Тоді вони прийшли до мене, думали, що виникла якась помилка. Вона нічого не знає. Вона чекає відповіді.

           — Нічого не розумію...— Вона нервово почала гризти нігті, мозок хаотично працював, шукаючи причину, чому Аврелія раптом вирішила позбутися її. Та відповідей не було. Вона підвелася і почала нервово ходити з боку в бік, щось тихо бурмочучи.

           Самайн насторожено спостерігав за нею, обпершись об стіл. Помітивши, що вона явно починає панікувати, він наповнив келих і простягнув його їй:

            — Ти маєш заспокоїтися,— промовив демон.

            Вона взяла простягнутий келих і залпом його випила, потім підійшла до столу і наповнила його знову: 

          — То угода ще не укладена? Що ви їй скажете?— вона пильно подивилася на нього.

          — Ти маєш прийняти рішення: або ми їй відмовляємо і вона дізнається, що ти наш клієнт, бо тільки так можна потрапити в білий список...

          — Не можна,— захитала вона головою, схвильовано.— Їм не можна знати, що я з вами мала справу, буде надто багато запитань... Я не зможу викрутитися... Все моє прикриття піде під три чорти... Повелитель мене викриє... Я ще не готова...  Є інший вихід?

           — Є,— кивнув він.— Ми вкладаємо з нею договір, я даю тобі тиждень.  Якщо замовник загине —  угоду можна анулювати.

            — А ви її вбити не можете?— з надією запитала Кароліна.

            — Ні, поки діє контракт у неї буде імунітет. Ти маєш це зробити сама.

            — Я не зможу...— захитала головою дівчина і знову спустошила келих.— Щось воно не допомагає...— вона поглянула критично на пляшку.

            Він клацнув пальцями і зʼявилася служниця:

            — Приготуй заспокійливий відвар.

            — Слухаюсь, мілорде, сказала вона не підводячи очей і зникла.

            — Добре, нехай... За сім днів я щось вигадаю...— задумливо сказала Кароліна, нервово постукуючи кінчиками пальців по поверхні столу.

          Самайн викликав чорнокнижника і віддав йому договір. 

            Занурена в свої думки Кароліна знову почала бродити по залу. Нарешті за кілька хвилин зʼявилася служниця з тацею, на якій стояла чашка з теплим напоєм. Самайн всадовив дівчину в крісло і вручив чашку:

            — Пий, досить бігати.

            Кароліна слухняно зробила ковток.

             — Вибачте, я втратила контроль над ситуацією, це виводить з рівноваги... І я взагалі не розумію мотивацію Аврелії. Вона діє всупереч планам Дрейка...  

             — Як ти влізла в це все?— насупившись спитав він.

             — Я не знаю,— знизала вона плечима.— Так вийшло...

             — В тебе досить незвичне імʼя...— зацікавлено промовив він.— Вмене є одне припущення — ти не місцева?— У відповідь Кароліна, хитро усміхнувшись, кивнула і зробила ще ковток відвару.— Це багато пояснює,— задумливо сказав Самайн. 

            Кароліна швидко випила відвар і підвелася:

             — Мені вже час,  дякую за відвар, він допоміг. 

            Демон кивнув і викликав найманця, щоб він провів дівчину назад до палацу.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Кароліна в супроводі найманця зʼявилася в саду, біля тієї  самої лави, звідки вони пішли нещодавно.

          Вільям вже прокинувся і, помітивши їх, насупившись поглянув на дівчину і підвівся. 

         Кароліна почекала поки найманець щезне і промовила:

           — Вибач, я не знала, що він тебе приспить...— винувато сказала вона.

          — Що відбувається?— стурбовано спитав він, підійшовши і взявши її за руки.

           — Дещо трапилося... В мене побільшало роботи,— сумно сказала вона.— Я маю йти... Вибач, що цей вечір так закінчився.

           Вона швидко пішла геть більше нічого не сказавши і прихопивши взуття.

           Зілля діяло якось дивно, тривоги і знервованості не було, та вона відчувала прилив сил і єнергії, котрого раніше не було. Кароліна підійнялася сходами на поверх де були покої  принца і, не стукаючи, влетіла до його кімнати. 

          — Кароліна? Щось трапилося?— стурбовано спитав Чарльз.

          —  Вибач, не знала, що ти тут,— промовила вона навіть не поглянувши на нього. Дівчина підійшла до дзеркала і, діставши портальний камінь зі свого декольте, почала креслити символи на його поверхні.

          — Щось трапилося?— знову спитав він.

          — Потім поясню, мені треба до Університету,— промовила вона і увійшла крізь портал. 

         Щойно опинившись в Університеті, вона у вогні перемістилася в коридор де знаходились кімнати темних. Підійшовши до дверей однієї з кімнат, Катерина нетерпляче постукала. Потім знову. Нарешті двері відчинив сонний Ніколас:

          — Катерина? Що ти тут робиш?— протираючи очі пошепки спитав він.

          — Не спиш? Чудово. Є розмова,— вона схопила його за руку і телепортувалася з ним до бібліотеки.

         — Ти бачила котра година?— невдоволено спитав він.

         — То зараз не важливо,— відмахнулася вона.— В мене немає часу чекати ранку, мені треба твоя допомога...— промовила вона і почала шукати якусь книгу серед полиць.

         — Ти якась, не схожа на себе...— насупився він, помітивши явні зміни в її поведінці, вона рухалася хаотично, і в неї був дивний погляд, на його думку.

         Дівчина визирнула з-за книжкової полиці:

        — Мені треба було заспокоїтися і мені дали якийсь заспокійливий відвар... Та він якось дивно на мене діє... 

        — Хто дав?

        — То неважливо,— вона вийшла з купою книг і поклала їх на стіл.— Мені треба, щоб ти поговорив з Аврелією.

       — Про що?— здивовано спитав Ніколас.

       — Вона замовила мене Братству Тіні... Я хочу знати: чому?

      — Мабуть, тому що ти вбила вже майже всіх Личів...— припустив він.

      — Ні, Ніколасе, ти не зрозумів, вона замовила Катерину. Вона вирішила позбутися Катерини, всупереч планам Повелителя... Поговори з нею вранці, якось здалеку зайди, дізнайся чим я їй не вгодила.

       — Добре, я спробую,— кивнув насупившись Ніколас.— А що робити з братством?

       — То зараз не важливо, в мене є сім днів фори, потім щось придумаю...— Вона почала щось шукати в книзі.

       — Світанок за кілька годин, може б ти поспала?— спитав Ніколас, спостерігаючи за нею.

       — Я не засну, маю готуватися, буду сподіватися, що мене відпустить до світанку... 

       — Добре,— кивнув Нік і рушив до виходу з бібліотеки.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         На світанку, з першими промінчиками сонця Катерина вже стояла в тіні дерева і чекала, коли відкриється портал. Вона увійшла в нього щойно він відкрився і попрямувала до маєтку некромантів. На дворі було досить прохолодно, та вона зовсім не відчувала холоду. Вже на порозі маєтку вона зрозуміла, що зовсім забула переодягтися, так і прийшла в тій чорній сукні. Дія зілля вже трохи ослабла, та не минула повністю. Не стукаючи, вона увійшла, відкривши двері за допомогою магії. В коридорі на шляху до кабінету дівчина  зустріла Дрейка.

        — Катерино?— здивовано спитав він, окинувши поглядом її вигляд.— Навіть не думав тебе так рано побачити... Ми вважали ти знову спізнишся, проспиш.

        — Я сьогодні не спала, Повелителю. Не змогла. Ви заборонили мені алкоголь, тож я випила заспокійливий відвар, а він виявився якийсь дивний...

        — Зрозуміло,— задумливо кивнув Дрейк.— Що ж йди. Маркус в кабінеті.

       Катерина кивнула і швидко пішла. Увійшовши до приміщення  вона побачила, що Маркус про щось саме  говорив з Аврелією. Побачивши її вони обоє замовчали.

        — Аврелія,— кивнула їй Катерина. Відмітивши невдоволене обличчя чаклунки, вона пройшла до столу повз неї, і перевела погляд на Маркуса.— Маркусе. Я завадила вам?

        — Ні,— похитав головою некромант. Він поглянув на її сукню.— Сьогодні якесь свято?

        — Ні, просто, вирішила змінити стиль,— усміхнулася вона. За її спиною голосно гепнули двері, то некромантка пішла з кімнати. Катерина здивовано обернулася:— Аврелія сьогодні не гуморі?

        — Аврелія останнім часом постійно не в гуморі,— невдоволено промовив Маркус.

        — Чому?— здивувалася вона.

        — Не важливо,— промовив суворо він.— Бери книги.

        — До підвалу?— зітхнула вона.

        — До підвалу,— кивнув він і рушив до виходу.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Щойно Катерина повернулася від некромантів, вона пішла до кімнати Чарльза в Університеті і почала чекати Ніколаса, стурбовано дивлячись у вікно. Чекати довелося недовго: він прийшов через хвилин десять після неї.

    — То що? Вона тобі щось сказала?— насторожено спитала Катерина, щойно він увійшов до кімнати.

    — Так,— задумливо промовив Ніколас.— Вона нещодавно посварилася з Маркусом…

      — До чого тут я?— не зрозуміла дівчина.

       — Вони через тебе посварилися.— Ніколас сів у крісло і уважно на неї поглянув.

        — Тобто через мене?— насупилася Катерина.

        — Я так зрозумів, вона приревнувала його до тебе…

       — Настільки, що вирішила замовити мене Братству Тіні, всупереч планам Дрейка?— здивовано спитала вона.

         — Я теж здивувався,— кивнув Ніколас.— Я дещо мушу спитати, і обіцяю не казати про це Чарльзу…— обережно промовив він.

         Катерина насторожилася, щось підсказувало їй, що це питання їй не сподобається.

       — Спитай,— тихо сказала вона.

       — У Аврелії був привід так вчинити?

       — Вона мене ненавидить, хіба їй потрібен привід?— замість відповіді спитала вона.

       Ніколас зітхнув і вирішив спитати напряму:

       — В тебе було щось з Маркусом?

       Катерина дивилася на нього з камʼяним обличчам.

       — Чому ти це питаєш? Ти дійсно думаєш, що могло щось бути?— здивовано спитала вона.

       —  Його ставлення до тебе дуже змінилося…— знизав він плечима.

        — І ти вирішив, що це через те, що я з ним спала?!— Катерина була шокована.

         — А ти не спала?— підійнявши брову спитав він.

         — Звісно, ні! От значить якої ти про мене думки?

       — Просто, ти іноді, як випʼєш, буваєш трохи нерозбірлива, от я і подумав…

        — Нерозбірлива?!— розгнівано промовила вона, зробивши крок вперед.— Отже я «нерозбірлива»!— її очі спалахнули полумʼям, а стіл поруч з Ніком розлетівся на друзки.— То ти вважаєш, що мені взагалі байдуже з ким? Я напилася і переспала з Маркусом! Дякую! Такого я від тебе не чекала!

       — Та я ж просто спитав,— промовив Нік, здивований її реакцією.

          Вона повернула свій розгніваний погляд до дзеркала, з якого саме виходив Чарльз. Принц застиг на місці, насторожено переводячи погляд то на Ніколаса, що сидів у кріслі виставивши руки вперед, то на Катерину, в котрої буквально палав вогонь в очах. Помітивши розтрощений стіл він спитав:

     — Що відбувається?

     — Нічого страшного…— промовила Катерина. Вона заплющила очі і глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.— Просто я дещо цікаве про себе дізналася,— вона зло поглянула на Ніколаса.

      — Що саме?— обережно спитав Чарльз.

      — Не важливо,— промовила дівчина.— Мені час.

      Вона зникла в полумʼї.

      — Що трапилось?— спитав Чарльз у Ніка.

      — Здається вона образилася…— знизав він плечима у відповідь.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••   

      Заспокоївшись Катерина перевдяглася в уніформу охорони і провела весь день у палаці, в королівській бібліотеці. Її не покидала думка, що раптом кинджал не впорається з Дрейком, на цей випадок вона мала вигадати план Б. Мала краще підготуватися. Шансу на помилку не було.

      Вона знайшла багато цікавих і древніх книг, та нажаль було надто малу часу, щоб вивчити їх усі, тож вона зосередилася на трьох: зі створення артефактів, ритуальної магії та магії вогню.  Ввечері довелося відвідати нараду і прийом разом з принцем, після чого вона повернулася до вивчення книг. 

     Наступний два дні також нічого особливого не відбувалося: уроки в некромантів, вивчення книг і прийоми в палаці... 

    Холодного дощового ранку, коли ще всі нормальні люди спали в теплих ліжках Катерина з Ніколасом тихо увійшли до маєтку Вона майже з ним не розмовляла весь цей час, досі була ображена. Пройшовши да дверей кабінету Катерина відчинила двері і хитро посміхнулась: 

        — Нік, тут нікого немає,— прошепотіла вона. Ніколас хотів було йти далі до кімнати, де зазвичай проходили його уроки з Аврелією, та застиг на місці.— Ходімо швидко,— затягнула вон його за рукав до кабінету і озирнувшись в коридор, чи бува хто не помітив, тихо прикрила двері. 

       Не витрачаючи часу на розмови, вони почали шукати хоч щось цікаве, що могло б натякнути на плани Дрейка. На столі лежала кілька свитків, Катерина почала продивлятися їх. Там були якісь закляття і схеми ритуалів, та на одному з них вона побачила, щось схоже на карту.

        — Це план Блекмора, про який ти казав?— пошепки спитала вона, пильно дивлячись у свиток. Нік підійшов і, поглянувши, кивнув. 

        — Так тут є написи невідомою мені мовою, і накреслено поверх нього...

        — Пентаграму...— прошепотіла Катерина.— А мову цю я знаю, це мова з мого світу...—  задумливо промовила вона.

        — І що там написано?— зацікавився Ніколас.

        Вона поклала свиток на стіл, поглянула на накреслену пентаграму навколо Блекмора і, вказуючи пальцем на вершини пентаграми, почала пояснювати:

       — На кожній з вершин він написав імена: тут Аврелія, тут Маркус, тут ти, тут він сам, а тут наш загадковий персонаж з палаці "Молодший". 

       — А в центрі?— вказав він на центр карти, це імʼя вона одразу і не помітила, бо воно було написане на самому Університеті. 

      — А тут я...— здивовано промовила вона. Вона застигла на місці і насупилася, раптом неочікувана здогадка змусила її шоковано зойкнути:— От чортів геній! Він збирається використати мене, як батарейку!— обурено промовила вона. 

      — Хтось йде,— прошепотів Нік, почувши якийсь шум зі сторони коридору. 

      Катерина швидко кинула свиток в той край столу де він лежав і схопивши Ніка, перемістилася з ним в сусідню кімнату. Це було невеличке приміщення з одним вікном, біля якого стояв котел для приготування зілля, а вся кімната була зайнята різними сухими травами підвішеними до стелі і всілякими інгредієнтами на поличках. 

      — Ледь не попалися,— видихнула Катерина.

      — Що ти мала на увазі?— спитав тихо Ніколас. 

      — Поясню, коли будемо в університеті,— прошепотіла вона, прислухаючись.— Ходімо влаштуємо відволікаючий маневр, щоб вони не звертали уваги, що свитки лежать не в тому порядку, що треба, а заодно і заспокоїмо знервовану Аврелію.— Вона взяла його за руку і потягла його до дверей. 

      — Який маневр?

      — Побачиш. Просто  мовчи, нічого не кажи і зберігай спокійний вираз обличча. 

      Вона відкрила двері і тримаючи його за руку почала виходити. В коридорі біля відкритих дверей кабінету стояли всі троє некромантів. Побачивши їх вони здивовано замовчали. Катерина навмисно відпустила руку Ніка, так щоб  вони це помітили. Вона збентежено і винувато опустила очі долу.

      — Повелителю...— злякано прошепотіла вона.

      — Що ви там робили?— насупився Дрейк.

      — Нічого...— захитала головою дівчина, не підіймаючи очей.

      Дрейк перевів погляд на Ніколаса і знову поглянув на збентежену дівчину.

      — Неочікувано..— промовив він задумливо, зрозумівши все саме так, як і треба було.— Йдіть готуйтеся до занять. 

       Катерина кивнула і швидко зникла з коридору, а Ніколас зітхнув і теж  неквапливо пішов, кинувши погляд на явно здивовану Аврелію. 

     Коли вони зникли з виду Дрейк поглянув на Аврелію:

     — Яж казав, вона в онука мого закохана...

    — То вона для нього ту сукню одягла, а не для мене,— кивнув Маркус.

    Аврелія закотила очі і, нічого не сказавши, пішла геть.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Опівдні в апартаментах Чарльза Катерина, розклавши лист паперу на столі і взявши перо, пояснювала Чарльзу і Ніку деталі ритуалу, який збирався провести Дрейк.

      — Припустимо це Блекмор,— вона накреслила в центрі коло. Навколо нього, вона зобразила пентаграму.— Він планує розставити некромантів на вершинах пентаграми, а мене всередині. Вони читатимуть якесь закляття спрямовуючи енергію в центр, на мене, а я її, підсилюючи, спрямую вниз, до мерців. Він вирішив застосувати мої здібності для того, щоб підійняти своє військо.

      — Ти це зрозуміла просто поглянувши на схему?— з підозрою спитав Чарльз.

      — Ні, ми з Маркусом саме зараз вивчаємо дуже подібну тему, я ще здивувалася, чому він пропустив кілька розділів і одразу перейшов до ритуалів обʼєднання енергій.

      — Вони готуються,— констатував Ніколас.— Дрейк поспішає підняти військо.

      — Так і це не найстрашніше,— схвильовано промовила Катерина.— Ті хто будуть отут,— вона вказала на коло, що символізувало університет,— на момент ритуалу, хто не прийматимуть в ньому участі, будуть принесені в жетртву і  всі загинуть.

       Чарльз тихо вилаявся:

       — Треба цьому завадити.

       — Це не складно,— промовила Катерина.— Треба лише розірвати ланцюг,— вона закреслила одного з умовних некромантів.— Для ритуалу потрібні пʼятеро. Запасних у Дрейка немає. Отже, якщо когось не стане, він буде змушений думати інший план.

       — Але чому Аврелія вирішила тебе вбити, якщо ти настільки їм потрібна?— задумливо спитав Чарльз.

       — Насправді, якщо мене прибрати,— вона поставила хрестик, в центрі умовного "Блекмора",— то ритуал можливий, вони можуть підняти військо, менш чисельне, але все одно чимале. Я неключова персона. 

       — Тобто треба прибрати одного некроманта,— задумливо сказав Чарльз.— Якщо Нік відмовиться...

       — Ні,— заперечила Катерина.— Нік має бути згоден.

       — Чому?— насупився Ніколас.

       — Тому що військо, це не кінцева його мета. Коли провалиться ритуал, Дрейк почне будувати нові плани і схеми, ти маєш бути поруч. Він має бути впевнений, що ти на його стороні.— Вона зітхнула.— Некроманта я приберу якось сама, мені саме треба протягом найближчого часу з де ким розібратися...— задумливо сказала Катерина.

      — Я думав після твого спектаклю, Аврелія вже не проблема?— насупився Ніколас.

      — Угода підписується кровʼю, навіть якщо захоче, вона вже нічого не скасує,— похитала головою Катерина.

       — Ти теж підписувала кровʼю?— здивувавсяЧарльз.— Якого спектаклю?

       — Некроманти тепер вважають, що в нас роман...— невдоволено промовив Нік. 

       Чарльз перевів здивований погляд на Катерину, що задоволено посміхалася.

       — Дрейк давно вважав, що я закохана в Ніка, і ревнощі Аврелії заважають, тому це ідеальний вихід із ситуації,— вона наблизилася  до Ніколаса і з посмішкою.— Чому ти невдоволений? Ти що забув, Нік? Я  ж хвойда:  сьогодні з одним, завтра з іншим... Для мене ж це нормально...

       — Я не казав, що хвойда,— промовив Ніколас.

       — Буквально не казав, та дуже прозоро натякнув,— блиснула очима Катерина.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••