Блекмор. Початок (книга 2)

         Дрейк невдоволено увійшов до кімнати Ніколаса і сів у крісло. Слідом за ним увійшли Маркус та Вільям.

       — Вийшло?— спитав Нік, роблячи вигляд, що нічого не знає.

       — Де там...— зітхнув Дрейк. 

       — Ми втратили Лича...— промовив Маркус.

       — Вона його вбила? Не захотіла вкладати угоду?— зобразивши повне нерозуміння на обличчі спитав Ніколас.

       — Ні, навпаки, вона погодилася...— невдоволено сказав Валентайн.— Але захотіла Лича... І він присягнув їй на вірність. Тепер в неї і Лич, і Редстоун...

       — Як таке можливо?— промовив здивовано Нік.

       — Я не правильно сформулював наказ... А він виконав його буквально і погодився на всі умови, що вона сказала...— прошипів Дрейк. 

       — Тепер нам її не дістати...— сказав Валентайн, нервово походжаючи по кімнаті.

       — Якби дехто діяв за планом, в нас би цих проблем взагалі не було,— люто промовив Дрейк. Небо над замком, якось раптово, затягло темними хмарами.— Якби ти вбив її одразу, ми б вже давно перейшли до фінальної стадїї... Але ж ні, тобі закортіло спочатку вкласти її в ліжко. Один задумав закохатись в ворога, інша від ревнощів вирішила вбивати своїх... На когось взагалі можна покластися? У нас був чіткий план. Все мало пройти ідеально... 

        — Що ми тепер робитимемо, Повелителю?— спитав Нік.

        — Мені треба створити щось нове... Сильніше Лича...— задумався Дрейк.— Поки вона буде зайнята порятунком Редстоуна, і пошуком нового способу позбутися мене — ми маємо підготуватися... Хоч один плюс в цій ситуації є — зброєю вона тепер не скористається. Я створю дещо нове — істоту, що в першу чергу знищить ту відьму...

         — Повелителю,— нерішуче промовив Валентайн.— Ви обіцяли...

         — Я памʼятаю,— невдоволено глянув на нього Дрейк.— Сильно калічити не будемо, зможеш воскресити...

         — Нащо?— незрозумів Ніколас.

         — Хочу слухняну, покірну Кароліну, котра буде належати лише мені,— хижо усміхнувся Валентайн. 

 ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Кароліна спустилася сходами на перший поверх і гомін відвідувачів вмить стих, всі з цікавістю поглянули на неї. Ніяково озирнувшись, вона підійшла до барної стійки.

          — Гаррі, дякую тобі за допомогу,— промовила вона.

          — Хто ти, Леді Катерина?— спитав він зацікавлено.— Я незнаю жодної людини, хто б міг викликати Короля, в таку діру як мій заклад... 

          — Я нажаль не можу відповісти на це питання,— хитро всміхнулася вона.

           — Він ще там?— здоровань вказав жестом вгору.

           — Ні вже пішов. Мені треба була його допомога, він допоміг і пішов...— задумливо сказала вона.— Слухай Гаррі, я маю ненадовго відійти. Було б чудово, якби ніхто не тривожив спокій мого друга в тринадцятій кімнаті... Йому треба відновлювати сили після поранення. 

           — Звісно,— кивнув він.— Може наказати кухарці приготувати бульйон?

           — Коли він прийде до тями я скажу, дякую. 

           — Може ще якась допомога потрібна?— спитав серйозно він.

           — Потрібна, та я гадки не маю, як ти можеш допомогти в даній ситуації...

           — Скажи що за ситуація, і може щось вигадаємо...

           — Дрейк Безсмертний з некромантами захопили Блекмор, в них ціле військо мертвяків, а в мене поранений принц і мало часу, щоб вигадати нормальний робочий план.

           Гаррі шоковано застиг на місці, а Кароліна сумно усміхнулася і зникла у вогняному полумʼї.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••            

          Кароліна лишила Лича охороняти Чарльза, а сама телепртувалася до нової кімнати Ніка в Блекморі. Його не було, тому вона швидко накреслила на дзеркалі символи — вирушила до палацу: перевірити як там справи і заодно взяти деякі книги.  В першу чергу, вона повідомила міністрам, що принц у неї, в безпечному сховку, поранений, але жити буде. Вона не хотіла лишати його в палаці, боялася раптом тут ще лишився хтось, вірний Дрейку, бо незважаючи на те, що учнів він брав до себе рідко, але прихильників його таланту було вдосталь. Міністри не одну годину ламали голову над тим, як вирішити питання з захопленим університетом. Основна складність була в тому, що він був досить далеко, і військо, котре швидко б владнало проблему з мерцями, мало йти до нього кілька днів. Жоден портал не переніс би його на таку відстань. Було вирішено все ж таки відправити озброєний загін, котрий мав все владнати, у випадку, якщо план Кароліни не спрацює. 

        План, якого ще не було. 

        Після наради, дівчина засіла в бібліотеці з архімагом, вони довго щось обговорювали, продивлялися книги і розглядали різні версії. Була вже пізня ніч коли Кароліна, прихопивши кілька фоліантів, вийшла з дзеркала. 

        Ніколас вже спав. Кароліна поклала книги на столик і сіла поруч з ним на ліжко.

         — Ніколас Блекк, ти мені потрібен,— обережно штурхонувши його, сказала вона і лягла поруч.

         — Мені це сниться, чи ти насправді вляглася в моє ліжко?— відкривши одне око спитав він.

         — Якби це був сон, я б мабуть була ще й гола...— усміхнулася вона.

         — Ти знову зловживала вином?— з підозрою спитав Нік.

         — Ні, я випила забагато заспокійливого зілля, в мене мозок працює на всю, треба допомога, щоб відсіяти всі абсурдні ідеї і скласти нормальний план. Архімаг не витримав, здався... Він не володіє достатньою кількістю інформації, з ним складно щось вигадати... А ти все знаєш, разом ми маємо все продумати, щоб ти потім не казав, що я надто поспішаю, безвідповідальна і все таке... Тим паче, є нюанси, яких я не знаю. Ти ж заблокував двері? Не хотілося б, щоб хтось увійшов і побачив мене тут.

          — Заблокував,— кивнув він.— Які нюанси?

          — Чому ніхто не чинив опір, коли ви захопили університет?

          — Дрейк наслав якесь послаблююче закляття на весь замок, в нього дуже великий потенціал... Я гадки не мав, що одна людина таке може... Всі хто був всередині, тепер слабкі і не можуть чаклувати. В них немає сил, навіть, просто чинити опір.

         — А на вас воно не діє?— насупилася Кароліна.

         — Воно було, як чорна  хмара, що накрила замок. Подіяло один раз, на всіх хто був тут, ми тоді були надворі. Спостерігали збоку. Ефект тимчасовий, але я незнаю, на який проміжок часу.

        Кароліна кивнула, дивлячись в стелю.

        — Що він збирається робити?

        — Хоче створити щось нове, на заміну Личу. Саме зараз складає ритуал.

       — Дуже лютував, коли до нього дійшло, що Лич тепер моя іграшка?— з задоволеною посмішкою спитала вона, поглянувши на нього.

        — Так,— кивнув Нік.— Сказав, що новий монстр, в першу чергу, вбʼє тебе. До речі знаєш, що з тобою буде потім?

         — Ну, те що сказав Маркус?— насупилася вона.

         — Ні, то доля Катерини, а що чекає на Кароліну?

         — Що?

         — Валентайн вимагає твоє тіло собі, щоб воскресити слухняну іграшку,— спостерігаючи за її реакцією, сказав він.

         Кароліна скривилася:

         — Він таки хворий на всю голову...— вона зітхнула.— Мені доведеться його вбити...

         — Ти зможеш?— з підозрою спитав він.

         — Зможу... А от з Маркусом я не впораюся, його маєш вбити ти,— задумливо сказала вона.

          — Чому? У вас таки було щось?    

          — Ні,— обурено сказала вона.— Просто, він навчав мене, він знає на що я здатна, знає що я вмію... Мене Аврелія ледь не вбила, я тепер більш тверезо оцінюю не лише силу противника, намагаюся враховувати рівень знань і вмінь. Він надто багато знає... Я не впораюсь. В тебе принаймні, буде шанс на несподіваний напад... Чи ти не зможеш? 

          — Зможу,— задумався він.— А Лич?    

          — Лич не може напасти на некроманта. Я про цей нюанс не знала, коли вкладала угоду. 

          — Підозрюю, що там ще багато нюансів, про які ти не знаєш,— невдоволено промовив він.

          — Не бурчи,— усміхнулася Кароліна.— Ти просто заздриш, що в мене тепер є свій Лич. 

          — Звіно,— хмикнув Нік.— Завжди мріяв мати поруч істоту, котра зверхньо буде на мене дивитися, відпускати недоречні коментарі і виконувати накази з таким обличчам, ніби йому гидко...

           Кароліна засміялася:

           — Дідько, в мене тепер дві такі істоти...

            — Чому дві?— незрозумів Ніколас.

            — Бо ти теж підпадаєш під цей опис,— зайшлася вона сміхом. 

             — Я не істота,— невдоволено буркнув Ніколас і лупонув її подушкою по обличчу. Кароліна забрала подушку і сіла:

              — Вибач,— намагаючись заспокоїтися, промовила вона.

              — Я не дивлюся на тебе зверхньо,— обурився він.

              — Ще й як дивишся,— усміхнулася Кароліна.— Та я не ображаюся, це ж ти. Ти мабуть інакше не вмієш.

              — Тобто?— насупився він.

              — Ну, ти завжди так поводишся, ніби ти найбільше і найцінніше надбання цього світу. Ти на всіх зверхньо дивишся.

              — Ти щось вигадуєш. Я поводжуся нормально...— пробурмотів він задумавшись.

              — Так, то все мої фантазії,— кивнула вона і зітхнула.—  В нас мало часу... Треба починати...

              — Добре,— кивнув Ніколас, він зліз з ліжка і підійшовши до шафи, дістав з неї сорочку і одягнув.— Що ти вигадала?          

               — Ми з архімагом довго думали і обговорювали одну ідею. Він каже, що в принципі це можливо, але не уявляє,  як ми все зможемо провернути. Є один ритуал, котрим демонятам звʼязують сили на певний час. Я його трохи модернізую...— почала Кароліна.

              — Ти хочеш звʼязати сили Дрейка?— здивувався Ніколас.

              — В мене були більш цікаві ідеї, але архімаг сказав, що ця найадекватніша. Я хочу не просто звʼязати його сили, а і вилучити їх з нього в артефакт, котрий ми десь заховаємо. І все — Дрейк смертний і нікому не нашкодить.

              — Звучить цікаво, але як ти вилучиш їх з нього, якщо припустимо, ти зможеш їх звʼязати?

              — Для цього мені і потрібен темний маг, котрий знає основи некромантії,— загадково всміхнулася вона.     

              — Поясни? Ритуальна магія не зовсім мій профіль,— зацікавився він.

              — Вилучити щось із тіла, можна лише за допомогою темної магїї, а оскільки Дрейк ще й мертвий бозна-скільки часу, то треба некромант. Я блокую, ти вилучаєш. Отакий план. Трохи сирий, але ми це будемо виправляти.

             — Ти ж розумієш, що я гадки не маю як це робити?— з підозрою спитав Ніколас.

             — Я принесла тобі книгу,— задоволено всміхнулася вона.— Настав час напружити свою гарненьку голівоньку і повчитися.

             Він нагородив її невдоволеним поглядом і підійшов до чималої книги. 

              — Я не прочитаю її і за місяць...— з сумнівом сказав він.

              — Всю не треба,— вона змахнула рукою, і книга відкрилася на сторінці де був маленький папірець-закладка,— лише три розділи, я відмітила їх.— Вона підвелася і підійшла.— Вранці, як будеш сам, поклич мене. Маю піти навідатися до Чарльза, і самій треба зайнятися своєю частиною ритуалу... Створиш сферу? Телепортація в місто забирає багато сил.

          Ніколас створив сферу розміром з її голову. Кароліна доторкнулася до неї рукою і посміхнулася, щойно вона просочилася крізь її пальці.

            — Чому ти за цим звертаєшся лише до мене?— задумливо спитав він.

            — Чим менше людей знає, про цей нюанс, — тим краще.  

   •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

             Кароліна зʼявилася посеред площі міста, перед дверима в забігайлівку. Вона рішуче увійшла. Незважаючи на пізню годину, тут досі було людно. Гаррі, ніби чекав її, одразу підскочив. 

          — Щось трапилося?— насупилася вона.

           — Коронацію перенесли, ти знала?— спитав він.

           — Звісно знала. Принцу зараз не до цього...

           — Ти казала, що в тебе тут поранений принц... Ти ж мала на увазі свого "принца", через котрого напилася в нас? Ти ж казала не про реального принца?— з надією спитав Гаррі.

            — Чому ти питаєш?— з підозрою поглянула на нього вона.

            — Просто відбувається щось дивне... Я вже не знаю, що думати...

            — Гаррі,— втомлено зітхнула Кароліна,— В мене там, саме той "принц" через котрого я пила, і крім того, це саме той принц, про якого ти подумав. Тільки нікому. Тсс,— вона приклала палець до губ.           

            — Ти зараз жартуєш?— злякано спитав він.

            — Я не в тому настрої, щоб жартувати, Гаррі. Я сподіваюся, що не пошкодую, що довірила тобі цю таємницю?

            — Ніколи, леді Катерина. 

            — От і добре, можна замовити щось поїсти?

            — Звісно, вам все принесуть,— кивнув він.

            — Дякую, Гаррі,— усміхнулася вона, рушивши до сходів.

           — Леді Катерино,— нерішуче окликнув він її.

           Вона обернулася:

            — Що ще?

            — Ти казала, що в твоїх ворогів військо мертвих. Я знаю кілька десятків тих, хто буде напроти розважитися бійкою.

           Кароліна зацікавлено підійшла.

            — Скільки часу тобі треба щоб їх зібрати?

            — Годин шість-вісім... Залежно від кількості.

            — Чи знаєш ти, когось, хто б міг відкрити портал до Блекмора, щоб пройшло твоє міні-військо?

            — Є кілька цікавих кандидатів,— задумавшись сказав він.

            — Що тихочеш за свою допомогу?

            — Мертві мають бути в могилах. Бесплатно порубаємо з задоволенням. 

            — Я вранці тобі скажу, на коли готуватись,— радісно сказала вона, обійнявши його на емоціях. 

          Вона швидко підійнялася сходами і увійшла в кімнату. Чарльз спав, Лич стояв біля вікна занурений в свої думки.

            — Він приходив до тями?— спитала вона тихо.

            — Так, був дуже здивований побачивши мене. Не повірив мені, що я тепер з вами. Довелося приспати, рвався кудись йти,— невдоволено промовив Лич.

              Кароліна поклала книги на стіл і сіла відкривши одну з них.  

            — Ти вже знаєш, що будеш робити з Хазяїном?

            — В теорії, так.

            — І що?— спитав він, припливши ближче.

            — Не скажу,— промовила вона.— Раптом, ти якось розкажеш йому...

            — Це обурливо,— насупився Лич.— Я дав клятву вірно служити.     

        •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••          

         Чарльз прокинувся коли сонце вже зійшло досить високо над горизонтом. Лич стояв біля столу гортаючи книгу. Поруч над іншою книгою спала Кароліна. Принц підвівся, намагаючись зрозуміти, що саме його розбудило. Якесь приглушене гудіння, лунало зі столу. 

         Він підійшов до столу, з осторогою дивлячись на Лича, котрий спостерігав за ним з цікавістю і лукавою посмішкою. На столі гудів і блимав кулон з червоним каменем. 

        — Кароліно,— Чарльз спробував розбудити Кароліну. Дівчина підвела голову від книги і кліпаючи, і протираючи очі, роззирнулася.— Твій кулон гудить.

         Дівчина злякано підскочила:

        — Дідько, давно?— спитала вона.

        — Хвилин десять...— знизав плечима Лич.

       — Чому не розбудив?— обурилася вона.

       — Я не знав, що треба,— холодно промовив Малганіс і відплив до вікна.

       Кароліна схопила кулон і повернулася до Чарльза.

        — Маю бігти, Нік викликає. Скоро повернуся все поясню. Лич тебе охороняє. Він тепер на нашому боці.

        — Проти своєї волі,— буркнув він. 

        — Я не змушувала тебе казати слова клятви, ти зробив це сам,— глянувши на істоту, сказала вона, знову повернувшись до Чарльза, вона міцно його обійняла.— Я рада, що ти одужав. 

       Швидко відсторонилася і зникла в полумʼї.

        Чарльз насупившись поглянув на Лича:

        — Що відбувається?

        — Хазяїн захопив Блекмор. Вони з Ніколасом будують, якісь таємничі плани...

         — Як я вижив?

         — Їй допоміг демон, дав свою кров... 

         — Просто так?— з підозрою, спитав Чарльз.

         — Не зовсім...— Лич повернув своє моторошне обличча до принца.— Майбутній король має викинути відьму з голови. В неї інша доля. 

         — Звідки знаєш?— скептично спитав принц.

         — Я бачив майбутнє, колись давно...— він знову поглянув вдалечінь за вікном.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Кароліна зʼявилася посеред кімнати, позіхаючи і протираючи очі.

          — Прокляття, Катерино!— сердито сказав Ніколас, щойно її побачив.— Я вже думав, ти десь мертва лежиш...

          — Я просто заснула... Заспокойся,— винувато промовила дівчина.

          — Як Чарльз?

            — Нормально... Прийшов до тями, ходить...— вона кинула погляд на книгу на столі.— Читав?

           — Так, я зрозумів, що ти від мене хочеш,— кивнув він.— Як справи з твоєю частиною?

           — Майже все готово... Лишилося владнати маленькі нюанси,— впевнено сказала Кароліна.

           — То ми зможемо перейти до дії сьогодні?— нетерпляче спитав він.

           — Чому сьогодні?— насупилася Кароліна.

           — Бо сьогодні на заході сонця, Дрейк хоче робити нового монстра. В нас мало часу, хтозна кого він створить і скільки людей через це загине.

           Кароліна замислено сіла за стіл, гадаючи чи можна провернути все сьогодні...

            — В тебе вже є якісь думки, як можна все влаштувати?— зацікавлено вона поглянула на нього.

            — Так,— Ніколас кивнув і теж сів.— Ввечері Маркус піде до їдальні, обирати жертв, ми там тримаємо, найсильніших. Я піду з ним, і там можу з ним розібратися...

           — Яким чином, ти це збираєшся робити?

           — Мені треба, щоб перед тим, як Маркус туди зайде ти провела там цей ритуал,— він простягнув їй сторінку з якоїсь книги.

           Кароліна насупилася і кілька хвилин уважно дивилася на папірець.

           — Ти хочеш щоб я позбавила вас можливості, промовляти закляття?

           — Так,— кивнув Ніколас.— Це використовують під час підпільних боїв, для того щоб бійці використовували лише магічні клинки. Якщо цього не зробити він знешкодить мене одним словом...

           — А з клинками ти впораєшся?— скептично спитала вона.

           — З клинками — я найкращий,— впевнено усміхнувся він.— То що, зробиш?

           — Добре...— кивнула вона задумливо.— Де він робитиме свого монстра?

           — В підвалі.

           — Отже в підвалі...— вона постукала кінчиками пальців по столу.— А Валентайн? Де  він має бути в цей час?

          — Цього нажаль поки не знаю...— похитав головою Нік.

           — Добре, нехай, то не страшно, якщо ми будемо в підвалі з Дрейком, то Валентайн не буде для нас великою проблемою...Його можна вбити і після ритуалу... Дурість сподіватися, що все пройде ідеально, та можна спробувати. 

         — Мені здається, ти недооцінюєш Валентайна,— серйозно сказав Нік.— Краще розпитай Лича про нього, раптом в нього є якісь приховані таланти.

         — Добре, готуйся, я теж займуся підготовкою, мені ще треба артефакт створити, досить надійний, щоб втримав в собі сили Дрейка.— Вона підвелася і зібралася вже йти коли він її окликнув зі сферою в руці.— Точно, дякую,— вона впіймала сферу і, поглинувши її, зникла.

      •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••         

        В першу чергу вона домовилася з Гаррі, щоб на вечір його друзі були готові, а вже потім піднялася до кімнати.

        — Плани змінилися, панове, атакуємо ввечері,— почала вона щойно увійшовши.

       — Що?— незрозумів Чарльз.

       — Як?— здивувався Малганіс.

       — Дрейк вночі хоче створити дещо нове і страшніше за Лича. Маємо недопустити масової загибелі учнів. Почнемо на заході сонця,— вона підійшла до столу і почала щось швидко писати на папері.— Малганіс, скажи мені, чи є якісь приховані таланти в Валентайна? Що від нього можна чекати?

        — Основне, за що цінує його повелитель, він добре втирається в довіру до жінок і вміє ставити антимагічне блокування, на невелику ділянку території. Це досить рідкісне вміння, не всі можуть освоїти це закляття. 

          — А слабкості?— поцікавилася Кароліна.

          — Єдина його слабкість, це те що він досі живий, ще жодного разу не вмирав, тому надто керується почуттями, що власне і трапилося. Він захопився тобою, мало не зрадив повелителя, добре що вчасно йому на очі демон попався, ревнощі зробили свою справу і він змінив думку.

           — Аврелія теж почуттями керувалася, коли звернулася до братства, а вона не була "живою", в чому різниця?

           — Вона була мертвою надто мало, її серце не встигло охолонути,— сказав Лич, так ніби це щось пояснювало.

          — Добре, з цим все ясно. Скажи ще таке:  чи є якась речовина, що зможе втримати в собі дещо нематеріальне, може ефірне, якусь енергію, дуже потужну, можливо руйнівну...

       Лич задумався:

        — Я б обрав ельфійський кришталь, але все залежить від того, що саме ти хочеш в нього помістити?

       — Наскільки він міцний?— спитала вона.

       — Якщо скріпити кровним закляттям прослужить досить довго, але краще звісно зберігати в надійному місці... Є нюанси...

       — Добре,— кивнула вона.— Немає часу шукати варіанти, хай буде кришталь.— Кароліна дописала назву в список і вручила його личу.— Оце все, мені треба негайно.

       Лич з невдоволеним обличчам взяв список і розтанув в повітрі.

        Кароліна повернулася до Чарльза.

        — В палаці все під контролем, про твоє зникнення ніхто не знає. Сьогодні Ніколас вбʼє Маркуса, потім ми з ним розберемося з Дрейком, нажаль вбити його я вже не можу, тому ми вигадали інший план. Будемо сподіватися, що все пройде добре. Звісно ти не будеш відсиджуватися тут, приймеш участь і будеш мочити дохляків разом з міні-військом, яке зараз збирає Гаррі.  Лич буде весь час поруч з тобою, і я не прийму жодних заперечень, бо обіцяла твоїм міністрам, що ти повернешся цілий і неушкоджений на завтрашню коронацію,— промовила вона намагаючись не зустрічатися з ним поглядом.

         — Звучить як доповідь,— пильно дивлячись на неї, промовив він.

         — По суті, це вона і є,— зітхнула Кароліна.

         — Ти знову щось там собі придумала? Знову кордони?— невдоволено спитав він. Вона не відповіла, лише відвернулася до столу і почала щось шукати в книзі.— До  чого тоді все було? Чому ти морочиш мені голову?

         — Я не морочу тобі голову... Ми все вирішили заздалегідь. Прийшов час, Чарльзе. Від завтра, якщо ми переживемо цю ніч, кожен йде своєю дорогою. Не судилося нам, час змиритися...

         — "Не судилося"... щось схоже мені казав Лич,— задумливо сказав Чарльз.

         — Він правий...— зітхнула вона.   

       •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••