Блекмор. Початок (книга 2)

       Ніколас прокинувся від холодного доторку чиєїсь кістлявої руки. Він здивовано підвівся і поглянув на Лича. 

        — Вже час? — протираючи очі, спитав Нік.

        — Збирай речі. Повелитель змінив плани. Ти будеш жити в маєтку,— промовив моторошно Лич.

        — А ритуал?— обережно поцікавився Нік.

       — Ритуал неможливий тепер. 

       Ніколас швидко зібрав все необхідне і Лич перемістив його до кімнати в маєтку некромантів.

       — Спускайся до підвалу, Повелитель чекає,— промовив Малганіс і розтанув в повітрі. 

      Кинувши речі на ліжко, Ніколас рушив до підвалу, роздумуючи, що ж трапилося і чи вдалося Катерині все, що вона задумала.

        Замість столу, на якому зазвичай був якийсь піддослідний, в підвалі зʼявилися нормальні меблі: стіл, канапа, кілька крісел. На стінах і підлозі були накреслені захисні символи. 

        Повелитель сидів в кріслі і задумливо дивився в порожнечу. Збоку від нього були два Личі, що непорушно висіли в кількох сантиметрах над підлогою. Маркус  насупившись стояв в іншому кінці приміщення. Нік неспішно увійшов і, поглянувши на Дрейка, сів на канапу.

        — Повелителю...— почав він обережно.— Що відбувається?

        — Відбувається якийсь хаос...— задумливо промовив Дрейк.— В мене ще не вклалося в голові, все що відбулося... 

         — Аврелія замовила Катерину братству тіні, а Кароліна переманила її до себе, пообіцявши мабуть анулювати угоду...— промовив Маркус.— Катерина нас зрадила,  тепер допомагає нашим ворогам...

        — Зрадила, бо певно злякалася...— невдоволено промовив Дрейк.— Вона мабуть, вирішила, що я віддав наказ...

        — А де Аврелія?— насупився Ніколас. 

        — Катерина вбила її поки Луціус нам пояснював, чому лишив її саму... Коли ми прибули, вона саме згоріла в "священному вогні",— зітхнув Дрейк.— Ні Катерину, ні Кароліну ми вже не знайшли...

        Ніколас перевів погляд з Дрейка на Маркуса і задумливо зітхнув. Яку гру затіяла Катерина?

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Кароліна крізь сон відчула ніжний, прохолодний доторк до свого живота, де ще мить тому нестерпно болів опік. Обережно вона відкрила очі і здивовано поглянула на принца, котрий зосереджено мастив чимось їй шкіру з невеликої баночки. 

        — Ваша високосте, шо ви робите?— спитала вона відмітивши, що біль стихає майже одразу, як він торкається шкіри.

         — Мажу кремом твої опіки, як навчив придворний цілитель,— промовив, не відволікаючись, він.

         — Чому цим займаєтесь ви, а не цілитель?— знову спитала дівчина припіднявшись на ліктях, вона насупилася зрозумівши, що лежить перед ним в самій білизні.

         — Тому, що сюди не зайде ніхто поки ти не відновиш свої сили... Я не знаю хто ворог, тому заборонив всім сюди ходити. Спільник Дрейка може скористатися нагодою поки ти слабка і спробувати позбутися тебе.

          — Привіт, Чарльз  з параноєю, якого я знала,— усміхнулася вона.— Ти сьогодні забув випити свій відвар?

          — Ти ж не хотіла, щоб я його пив...

         — Я не сподівалася, що ти послухаєшся...— Вона задумалася, раптом насупилася і спитала:— Взагалі нікому не можна? Навіть Моллі?

         — Моллі задає багато питань і любить пліткувати...— невдоволено пробурмотів Чарльз. Він поставив баночку на столик і витер руку хустинкою.— Тому відпочивай, ніхто тебе турбувати не буде. 

         — А Вільям?— тихо спитала вона, прикрившись простирадлом.— Він знає, що зі мною?

        — Так,— невдоволено промовив Чарльз.— Дуже рвався з тобою побачитись...  У вас ще буде нагода поспілкуватись,  але лише тоді, коли ти будеш здатна себе захистити.

        — Він не хоче мене вбивати,— трохи ображено промовила вона.— Він хоче повезти мене в замок на березі моря...

          — Я йому не довіряю. Ніхто сюди не зайде доки я не дозволю, особливо він.— Поглянувши з підозрою на неї, додав:—І ніхто не вийде, без мого дозволу. 

         — Тобто? Я ж не можу постійно лежати, мені треба діяти... Ніколас де? Його забрали?

          — Імовірно так. В університеті його немає,— кивнув принц.

          — От, тим паче, мені треба, вигадати, як з ним звʼязатися... 

          — Тобі принесуть все необхідне. Попросиш охорону, вони все зроблять. Поки не одужаєш можеш подумати, як звʼязатися з Ніком. А йти нікуди не треба.— Він зітхнув поглянувши на неї.—  Все. Відпочивай, маю йти на нараду.           

         Вона провела його поглядом і насупилася, почуваючи себе полонянкою.  Кароліна відкинулася на подушки і задумалася. Вона переоцінила свої сили, коли кидала виклик Аврелії. Щеб трохи і вона її вбила. Не можна було допускати надалі таких помилок. Якщо Аврелія ледь її не вбила, то в прямому протистоянні з Маркусом або Дрейком вона точно програє. Треба було вигадати, як захистите себе, бо з такими успіхами вона навіть наблизитися не встигне до Повелителя, не кажучи вже про те, щоб встромити в нього кинджал.

         Від роздумів її відволік звук дверей, що відкрилися. Кароліна здивовано підвелася, притримуючи на грудях простирадло. Джейк, один з охоронців, не заходячи до кімнати, проштовхнув всередину візочок з їжею.

          — Смачного,— підморгнув він і зачинив двері.

          Відчувши аромати, котрими наповнилася кімната, дівчина усвідомила, що дуже зголодніла. Вона швидко підвелася і, загорнувшись  в простирадло, закріпивши його на грудях, підійшла до візочка. В голові трохи паморочиться, рани не боліли, але доставляли ще дискомфорт. Кароліна переставила на стіл все, що було у візочку і сіла обідати в самоті. Принаймні в неї був час все обдумати і вигадати спосіб тримати звʼязок з Ніколасом... 

            Через півгодини, сидячи з чашкою чаю біля каміну Кароліна дійшла до думки, що її треба якийсь артефакт, котрий вона передасть Ніку, щоб він при необхідності, через нього міг покликати на допомогу. Вона зробила ковток і насупилася, чай був ледь теплий. Поводивши над поверхнею рідини вказівним пальцем вона задоволено усміхнулася, коли відчула, як чашка стала гарячою. 

             Допивши чай Кароліна підвелася і склавши посуд на візочок, підійшла до дверей. Смикнувши  за ручку, вона насупилася: її ще й зачинили...

             — Кароліна, щось хоче?— почулося з того боку. 

             — Так, Кароліна щось хоче,— усміхнулася вона.

            Двері відчинилися.

              — Що хоче Кароліна?— спитав Джейк, заглянувши до кімнати.

              — Забирайте посуд. І ще мені треба книги, що я читала раніше в бібліотеці. Три,— діловито промовила вона.

              Джейк галантно вклонився:

              — Слухаюсь, пані,— він забрав візочок і передав її побажання іншому охоронцю. Потім знову зазирнув.— Щось ще?

              — Вас там багато?— поцікавилася дівчина.

              — В королівській скарбниці на посту менше охорони, ніж біля твоїх дверей,— усміхнувся він.— Чого б це?

              — Чого б це?— з підозрою, спитала вона.

              — Хочеш почути плітки?— хитро всміхнувся охоронець.

              — Якщо цікаві і про мене, то звісно хочу,— кивнула вона.

              — Те що покої принца почали посилено охороняти, не пройшло непоміченим,— стишивши голос промовив Джейк.— Весь двір вважає, що ти нова фаворитка...

             — Лише через те, що мене охороняють?— недовірливо, спитала Кароліна.

             — Тебе охороняють в спальні принца,— уточнив він, з хитрою посмішкою.— А ще ви вчора разом, під руку йшли на церемонії, і ти весь день була поряд...

              — Він сказав, що в цьому не буде ніяких прихованих сенсів...— ображено, сказала вона.

              — Окремо, в цьому звісно нічого немає... Ти ж його охоронець. Але разом з іншим,— Джейк кивнув на спальню,—  і тим, що відбулося вранці...

            —  Що відбулося вранці?— насторожилася дівчина.

             — Радник Валентайн, дуже хотів побачити, як ти. Я тоді був не на посту, але хлопці з ранкової зміни, казали, що у принца з ним була розмова.. Зі слів свідків, принц, мʼяко кажучи, натякнув Валентайну, що йому краще відійти вбік...

           Кароліна вилаялася:

              — Про це вже говорять всі?

             — Це найбільш гаряча тема... 

              — Дякую Джейк,— втомлено кивнула Кароліна.— Можна мені ще пляшку чогось від нервів, щоб я заспокоїлася і не прибила, ненароком, нашого майбутнього короля?

            — Добре, але якщо будуть питати — я нічого нікому не давав... 

            —  Скажу, що начаклувала його з повітря,— усміхнулася вона.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Чарльз повернувся пізно ввечері і здивовано застиг на місці, помітивши, що Кароліна творить якусь магію. Вона стояла загорнута в простирадло біля столу на якому лежали різні  трави, пляшечки, камені,  якісь інгредієнти в баночках і промовляла над розкритою книгою якесь закляття. Перед нею, прямо над старовинним томом левітувало два чималих червоних камені. Їх огортав фіолетовий димок, що кружляв навколо них і йшов від її пальців.

           Принц тихо пройшов вглиб кімнати і невдоволено насупився побачивши напівпорожню пляшку з вином і келих на столику біля каміну. Чарльз сів в крісло і почав спостерігати.

          Ритуал тривав досить довго, нарешті вона замовчала, камені впали на книгу. Вона взяла один з них і почала стискати. Той камінь що лишився на книзі почав гудіти і блимати. Кароліна задоволено кивнула. Вона схопила обидва камені і підійшла до дверей. Постукавши легенько в двері вона промовила:

          — Джейк?

           — Джейк вже пішов, це Лоренс,— двері відчинилися і зазирнув охоронець.— Ваша Високосте,— промовив він нерішуче помітивши принца.

          — Продовжуйте,— коротко кинув Чарльз.

          — Лоренс,— сказала Кароліна, зиркнувши на принца,— мені треба, щоб до ранку оці камені були в двох однакових кулонах.— Вона простягнула йому камені. 

         — Щось ще?— спитав охоронець, взявши їх.

         — На сьогодні це все...— промовила Кароліна і коли двері зачинилися повернулася до принца.— Я почуваюся добре, я зможу завтра вільно пересуватися?

        — Ти впевнена?— з підозрою, спитав він.

        — Мені ніколи хворіти, я була виснажена фізично, магічно все в порядку. Я трохи підзарядилася від Аврелії — постояти за себе зможу. Тим паче ми не знаємо, що там з Ніколасом. Я вже зробила артефакт, завтра хочу передати його йому.

         — Ти зібралася йти в лігво до Некромантів? Зовсім здуріла?— обурено спитав він і, підвівшись, підійшов до вікна.

         Кароліна втомлено зітхнула.

         — Не починай знову. Я не хочу сваритися. Я вирішила, що завтра піду розвідати обстановку, отже я туди піду. Весь день сьогодні слухняно сиділа тут, хоча могла вже давно вийти і твоя охорона нічого б не зробила. 

         — Завтра коронація, я хочу щоб ти була поруч,— промовив він, поглянувши на неї.

         — Я встигну,— знизала вона плечима.— Ти впевнений, що мені варто там бути?— з підозрою спитала дівчина.

         — Чому ні?

         — Я знаю про чутки...— зітхнула вона і підійшовши до каміна, взяла пляшку і налила собі вина. З келихом в руці, вона сіла в  крісло і задумливо на нього поглянула.— Знаєш, може це і на краще... 

         — Тобто? Ти ж не хотіла бути моєю коханкою?— не зрозумів він.

         — Від пліток я нею і не стану,— усміхнулася вона.— Просто тепер, мені не треба думати, як пояснити Вільяму, що я не хочу проводити обряд вінчання. Тепер він його вже і не захоче...— задумливо сказала вона.— Про романтику, в замку на березі моря, можна забути...

          — Ти його кохаєш?— спитав він, те що давно його турбувало. 

          Вона сумно на нього поглянула:

           — Ти правда віриш, що я могла в нього закохатись? Мені добре було з ним, подобалася його увага, але...— вона замовкла дивлячись на вогонь в каміні і підбираючи слова.— Чогось не вистачало...  Я сподівалася, що з часом це "щось"  зʼявиться,— вона допила вино і поставила келих. 

           — А демон?— обережно спитав він.

           — Демон...— Кароліна замислилася, знову кинувши погляд на вогонь.— По-перше, він застарий для мене, по-друге, я його не цікавлю, а по-третє, без вина я його трохи боюсь. Він раз так гаркнув на мене, що я втратила свідомість... Я б навіть не стала з ним щось пробувати...

           — Чому?

           — Він "не моє"...— промовила вона, спостерігаючи за танцями полумʼя.— Давай змінимо тему, досить про мене... Як ти?— вона з цікавістю поглянула на нього.— Готовий до завтрашньої церемонії? 

           — Ні, я сподівався, що цей день настане років через десять, чи двадцять, а може й більше...— Він задумливо подивився в темряву за вікном і важко зітхнув. — Я не встиг попрощатися з ним... Ми стільки разів обговорювали, що це можливо трапиться... Але я не думав, що так скоро... 

         В кімнаті запанувала тиша, Кароліна підвелася і підійшовши міцно його обійняла. 

         — Що ти робиш?— здивовано спитав він.

         — Тобі зараз потрібно відчувати підтримку,— тихо промовила вона, поклавши голову йому на груди і продовжуючи обіймати.

         — Дякую,— ледь усміхнувся він, поклавши руку їй на спину.

         — Та будь ласка, якщо ти захочеш виговоритися — я готова слухати...

         — Я не хочу про це говорити,— похитав він головою.

         — У вашому світі дуже не вистачає психологів...— задумливо сказала вона.— Якби були, я б, в перший же тиждень, записалася на прийом...

          — Гадки не маю, про що ти зараз кажеш,— усміхнувся він.

          Вона підняла голову і поглянула на нього, хотіла щось сказати, та слова вмить вилетіли з голови. Дівчина застигла дивлячись йому в очі. Надто близько вони стояли один до одного, в голову лізли недоречні думки, підсилені алкоголем і тим, що на ній зараз було лише простирадло. Кароліна зашарілася і відвела погляд від нього, та він вже все зрозумів і вона відчула, що рука, яка досі притримувала її за спину, притисла її до нього сильніше. Вона обвила руками його за шию і, ставши навшпиньки, обережно поцілувала його. 

          — Катерино, що ти робиш?— прошепотів він.

           — Ти, я, алкоголь і одне єдине ліжко... — прошепотіла вона.— Здається, ця ніч не може закінчитися інакше...

          — Ти ж не хотіла продовжувати ці стосунки,— прошепотів він, ледь торкаючись її уст.

          — Я і не хочу. Ці стосунки завершаться, щойно ми розберемося з некромантами... Я поїду геть і ти мене ніколи більше не побачиш... 

          — Мені такий розвиток подій не подобається,— насупився він.— Я не хочу щоб ти їхала геть. Ти не мусиш.

          — Мушу,— сумно сказала вона, ніжно провівши кінчиками пальців по його щоці.

         —  Все ж я сподіватимусь, що ти знову передумаєш,— усміхнувся він.

         — У нас мало часу... Може вже досить говорити? Давай зробимо так, щоб ми запамʼятали цю ніч на довго?— спитала вона і пристрасно поцілувала його.

          Чарльз відповів їй так же палко, а його руки швидко звільнили її від простирадла, відкинувши непотрібну тканину геть. Не перериваючи поцілунок, вона повела його до ліжка і, штовхнувши на подушки, залізла на нього зверху. Почала розстібувати сорочку, а його руки ніжно ковзнули по її стегнам, розпалюючи і без того сильне полумʼя всередині. Легким рухом він опинився зверху і почав покривати поцілунками її шию, ключиці, спускаючись все нижче... 

 •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Вранці Кароліна прокинулася від метушні слуг, котрі квапливо готувалися до сьогоднішньої церемонії коронації. Принца поруч вже не було — з самого ранку його чекала купа справ. Дівчина підвелася на ліжку і зустрілася поглядом із служницею Моллі.

          — Доброго ранку, леді Кароліна,— зробила реверанс служниця, з загадковою посмішкою.

          — Доброго ранку, Моллі,— кивнула дівчина і поправила на грудях простирадло.

          — Сукня для церемонії коронацї вже готова. Без корсету і з жахливим розрізом, як ви полюбляєте,— вона вказала на червону сукню, розшиту чорним мереживним візерунком по краям.

           Кароліна з підозрою на неї поглянула:

          — Принц одобрив таку сукню?

           — Так, — вона кивнула.— Також принесли прикраси, що ви замовляли,— служниця махнула рукою на стіл, де стояла чорна скринька.

           Кароліна підскочила до скрині,  нетерпляче її відкрила і поглянула на два однакові кулони з червоними сферичними каменями.

           — Чудово. Скільки часу до церемонії?

           — Коронація відбудеться опівдні.

          — Добре, маю поспішити,— зітхнула Кароліна.— Якщо принц мене шукатиме, скажете, що я пішла туди куди збиралася, він зрозуміє. До церемонії повернуся.

          Вона швидко одяглася, закріпила на нозі кинджал, схопила кулони, не роздумуючи куди їх подіти, дівчина квапливо одягла їх на шию, накинула зверху мантію з капюшоном і підійшла до дзеркала. На столі Кароліна знайшла портальний камінь і, швидко накресливши потрібні символи, зникла.

 ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Опинившись в Університеті вона швидко рушила через кімнату. Вирішивши не телепортуватися одразу до порталу, а тихенько пройтися, раптом біля порталу будуть студенти — не треба було привертати увагу. Вона вийшла в коридор і безшумно підійшла до вікна з котрого добре було видно галявину, на якій зазвичай відкривався шлях до міста. Дівчина шоковано застигла біля вікна не вірячи своїм очам. 

          — Якого біса?— вилаялася вона. Галявина була заповнена мерцями. Крім тих, що вже стояли построївшись в шеренги і чекали наказів, були ті, що снували туди сюди патрулюючи територію, невеликими групами. До всього з порталу прибували все нові й нові зомбі. Вони розсереджувалися по території університету, не скупчуючись на галявині, де вже не було зайвого місця. 

          Катерина визирнула з вікна, намагаючись краще роздивитися кількість мерців. Зліва і справа, скільки вона могла побачити, всюди були війська Дрейка. Замок було оточено і ймовірно вже захоплено. Вона почула якісь кроки і злякано застосувала телепортацію, перемістившись до кімнати Чарльза. Вона почула знайомі голоси, Маркус і Ніколас нерозбірливо про щось говорили, вони наближалися. В паніці дівчина заскочила в шафу, сподіваючись, що ніхто в неї не зазирне.

            Двері відчинилися. 

            — Невже, того що є, буде недостатньо?— скептично спитав Ніколас.

            — Повелителю треба більше війська,— промовив Маркус, роззирнувшись. 

            — Я мабуть сюди переберуся,— задумливо усміхнувся Ніколас, кинувши погляд на дзеркало, "Хоч би з нього ніхто зараз не вийшов",— подумав він, зітхнувши.

            — Добре, хай буде так,— кивнув Маркус.— Треба обшукати тут все, не хотілося б сюрпризів. І постав захист, скоро Хеллфайр почне лютувати, не будемо полегшувати їй роботу.  

            — Добре,— кивнув Ніколас.

            Маркус підійшов до столу і почав оглядати папери, що там лежали. Він здивовано підняв один з листів. Нік, помітивши це, підійшов і поглянув, що його так зацікавило. На папері було схема ритуалу, який раніше планував Дрейк. 

            — Що це?— спитав Ніколас, зробивши вигляд, що нічого не розуміє.

            — Це дуже схоже, на ритуал, котрий ми мали провести нещодавно з Аврелією...— задумливо сказав Маркус.

           — Думаєш це Катерина писала?

           — Хто ж іще...— кивнув він.— Мені цікаво, коли саме вона вирішила нас зрадити?... Скільки часу вона нас обманювала? Раптом дії Аврелії лише привід? Невже, ти нічого не помічав?— він пильно поглянув на Ніколаса.

           — Вона всім нам задурила голову,— зітхнув Ніколас і опустив очі на схему.— Навіть гадки не мав, що вона на таке здатна...

           — Так,— кивнув Маркус.— Я теж втратив пильність...

           Катерина у шафі закотила очі :"Яка негідниця..." 

            — Що тепер буде з Катериною?— спитав обережно Ніколас.

            — Однозначно її чекає смерть...— промовив Маркус, він продовжив оглядати папери.— А от після того, скоріше за все вона стане або новим Личем,  або якимось новим експериментом Повелителя.Він не пробачить їй зради... З чужих виходять дуже сильні Личі. Як от Малганіс наприклад... Він сильніший від інших. Хоча шкода, що перетворившись він втратив свій унікальний дар —  бачити майбутнє.— Маркус оглянув полицю з книгами. 

            Катерина в шафі здивовано відкрила рота, згадавши розповідь Чарльза, про чужого, який повідомив Дрейку про те, що саме охороняє королівська сімʼя. 

           Ніколас зробив вигляд, що теж щось шукає. 

           — Навряд вони тут лишили щось цікаве...— промовив він, відкриваючи одну за одною шухляди комоду.

           — Все одно ми маємо перевірити,— промовив Маркус. Підійшовши до дзеркала і пильно на нього подивившись, припустив:— воно може бути портальним.

           — Та навряд, принц вміє будувати портали сам, нащо йому портальне дзеркало?— скептично промовив Ніколас і підійшов до шафи. Він відчинив дверцята і з камʼяним лицем повільно зачинив їх.— Якщо тобі буде спокійніше, я можу поставити пастку, якщо хтось увійде крізь нього — ми про це дізнаємося напевне.

           — Чудова ідея,— кивнув Маркус.

           — Що там з ритуалом, скільки в нас часу для підготовки?— спитав Ніколас.

          — Опівночі почнемо,— промовив некромант. Знову озирнувшись додав:— став захист, я піду погляну, як там полонені. Чи все під контролем... 

           — Добре,— Ніколас кивнув і провів його поглядом.

         Коли за ним закрилися двері він почекав хвилину і промовивши закляття заблокував магією вхідні двері. Упевнившись, що ніхто не зайде Ніколас поспішно відчинив дверцята шафи:

         — Що ти тут робиш?

         — Я ж обіцяла вийти на звʼязок,— промовила тихо Катерина.— Що у вас тут діється?

         — Ми захопили Блекмор. Дрейк збирає військо, планує робити криваві жертвоприношення, щоб створювати більше нежиті. Піддослідними будуть учні.

         — Дідько...— прошепотіла Катерина.

         — З цим ми розберемося, я щось вигадаю, але ти маєш негайно повернутися до палацу.— Він взяв її за лікоть і потягнув до дзеркала.

          — Чому? Тобі не здається, що тут критична ситуація?— обурилася дівчина.

          Ніколас зупинився і поглянув на неї:

          — "Молодший" сьогодні має викрасти Чарльза. Ти маєш поквапитись. Він створює портали, тому якщо не встигнеш — буде важко його знайти. 

          Катерина швидко зняла з шиї один з кулонів:

          — Ось,— вона поклала прикрасу йому в руку.— Тримай при собі, якщо все буде кепсько, стисни камінь кілька разів. Я знатиму, що тобі потрібна допомога і прийду.— Вона швидко підскочила до дзеркала і почала креслити символи.

          — Катерино,— нерішуче промовив Ніколас.— Я дізнався його імʼя. Це Вільям Валентайн.

          Катерина зблідла, її рука застигла не докресливши символ. Вона заплющила очі, намагаючись опанувати і придушити в собі емоції, це вдавалося погано. Тремтячою рукою вона завершила останній знак — поверхня дзеркала змінилася, портал відкрився. Не промовивши ні слова, вона рушила до палацу.