Блекмор. Початок (книга 2)

         Пройшов місяць. 

         Катерина вже була повноправною хазяйкою бібліотеки, бо старий бібліотекар втік звідси ще два тижні тому, коли вона намагалася приготувати якесь зілля, для активізації сили. Все приміщення було в чорному їдкому диму і ще два дні смерділо горілою гумою. Після того випадку, вона зробила висновок, що зіллеваріння явно не її фах. 

           На вулиці був погожий сонячний день, в стихійників сьогодні були всі заняття на полігоні, куди Катерині було зась, тому вона з самого ранку запаслася смаколиками з їдальні і прийшла в бібліотеку, плануючи вивчати підручники з артефакторської майстерності. 

          Вона сиділа на стійці бібліотекаря в позі лотоса і уважно читала книгу жуючи якесь печиво, коли почула як відчинилися вхідні двері. Хтось увійшов і стояв в дверях не наважуючись рухатись далі. Такі сміливці-візитери іноді навідувалися сюди за книгами, частіше по двоє троє, бо вважали, що при свідках вона силу забирати не буде. Не відводячи очей від книги Катерина промовила:

          — Бери свої книжки, я не буду тебе чіпати...

          — Взагалі то, я хотіла з тобою поговорити...— нерішуче промовила дівчина. Катерина здивовано підняла очі,вперше за цей місяць хтось хотів з нею говорити, вона навіть закрила книгу. В дверях стояла мініатюрна руденька дівчина, в повністю чорній уніформі — сорочці, піджаку та спідниці міді, що означало, що вона навчалася на факультеті темної магії. Сама Катерина спочатку теж носила уніформу факультету, та потім вирішила бунтувати і носила просту білу сорочку з чорними бриджами, що призначалися для занять на полігоні. 

         —  І що, ти не боїшся, що я заберу твою силу?

           — А маю боятися?— обережно спитала вона. 

           — Ще місяць-два такої їзоляції і в мене остаточно поїде дах, тоді я таки, мабуть, зроблю те, що всі так чекають від мене,— посміхнулася вона.— Та поки що, я безпечна.

           — То може, є інший вихід?— спитала дівчина зробивши кілька кроків вперед.

           — Який?— спитала скептично Катерина.

           — Спілкуватися з тими хто тебе зрозуміє і підтримає, хто допоможе розібратися з силою і дасть знання, які мають одиниці.— промовила натхненно дівчина.

            — Як кажеш тебе звуть?— спитала з підозрою Катерина, вона вже бачила кілька разів такі натхненні обличчя в купі з привабливими пропозиціями щасливого майбутнього.

             — Аврелія.

             — Аврелія, ти кличеш мене в якусь секту?— звузивши очі спитала вона.

             — Ні,— захитала головою дівчина.— Ми не секта.  Я тобі скажу, а ти просто вислухай і виріши для себе, раптом це твій шанс. Один досить відомий чаклун шукає собі гідних учнів, він готовий поділитись секретами таємничої науки, яка доступна лише обраним, якщо обере тебе — відкриєш в собі таку могутність, що навіть не снилася. Я чекатиму завтра біля порталу в місто, опівдні. Приходь, якщо не сподобається одразу підеш, тримати не будемо, в нас все добровільно. 

             — Звучить цікаво...та я мабуть відмовлюся...— з сумнівом промовила Катерина.

             — Як знаєш, та раптом це твій шанс?— спитала Аврелія.— Не поспішай, подумай. Я чекатиму.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

               Аврелія вийшла з бібліотеки і нарешті видихнула, Повелитель дав їй надскладне завдання, вона справді боялася, що чужа забере її силу. Лишалося запросити ще одного кадидата, та з ним не мало бути проблем. Дівчина попрямувала до аудиторії в якій мало проходити зараз заняття з захисту від проклять. Вона встигла саме вчасно, якраз на початок уроку. Хутко сівши поруч з Ніколасом Блекком, вона прошепотіла:

            — Є розмова.

             — Слухаю,— кивнув він.

           — Чув про Дрейка Безсмертного?

           — Звісно чув.

           — Він зараз в місті, кажуть шукає учнів. Батько влаштував мене в групу, завтра піду. Хочеш також? Маю привести кількох ймовірних кандидатів.

            — Звісно хочу, питаєш таке,— усміхнувся він.— Коли?

             — Опівдні. Чекатиму біля порталу.

     •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••            

             Наступного дня, опівдні Аврелія терпляче стояла біля порталу і грілася в промінчиках теплого сонця. Погода сьогодні була чудовою і у неї був відповідний настрій, вона була впевнена, що виконала поставлену перед нею задачу і точно приведе до Повелителя обох кандидатів. Хоча й не розуміла його вибору, особливо стосовно Чужої. Вона була небезпечна. 

             — Ходімо?— спитав підійшовши Нік. Вона задумалась і не помітила як він наблизився. 

             — Треба ще декого почекати,— промовила вона глянувши на нього і прищулившись від сонячного проміння.

             — Добре,— кивнув Нік.— То твій батько знайомий з Дрейком?

             — Навчався колись в його університеті. 

             — Моя бабуся була знайома з ним в молодості. Ти його бачила? Він правда такий страшний як кажуть?— з цікавістю спитав він.

             — Ну, я б не сказала, що прям страшний, та зовнішність у нього досить специфічна...— кивнула Аврелія. Вона помітила на доріжці знайому фігуру, котру вже важко було з кимось сплутати.

             — Жартуєш?— здивувався Ніколас.— Вона?

             — Мені теж це не подобається, але це Його особисте прохання,— тихо сказала вона.— Він хоче з нею познайомитись.

            — Які люди!— посміхнулася Катерина.— Тебе теж в секту заманюють?

            — Ми не секта,— ображено промовила Аврелія.

            — Поки своїми очами не побачу, не повірю,— з підозрою сказала Катерина.— Ще когось чекаємо?

            — Ні ходімо,—  невдоволено промовила Аврелія і пішла в портал. 

            Вони опинилися посеред просторої людної площі. Катерина вперше була в місті, тому з захватом роздивлялася навколишні будинки, доки вони йшли через площу. Вона ніби опинилася серед декорацій якогось історичного фільму про казкове середньовіччя. Не лише будинки, а й одяг в людей був ніби середньовічний: більшість жінок ходили в довгих сукнях, і Катерина навіть помітила кількох чоловіків в рицарських обладунках. 

           Вони повернули на вузеньку, непримітну з площі, вуличку і досить довго йшли прямо. Жоден з них не порушував мовчання. Нарешті вони підійшли до великого, старого на вигляд, маєтку навпроти кладовища. 

          Аврелія постукала в двері , котрі за мить відчинилися. Вона провела їх через хол і відкрила двері до кабінету.

          — Проходьте, Повелитель Дрейк чекає вас,— сказала вона і пішла геть. Вона свою справу виконала.

          Катерина здивовано подивилася їй вслід і увійшла до кабінету. Це було просторе приміщення  з оздобленням в темних похмурих тонах, багато книжок на поличках, різноманітні  окультні атрибути... Посеред кімнати стояв письмовий стіл і перед ним два чорні крісла. Біля вікна стояв спиною до них чоловік в чорному одязі в капюшоні.

           — Сідайте,— прозвучав моторошний до мурашок голос.

           — Більше нікого не буде?— стурбовано спитала Катерина, обережно опускаючись в крісло і перезирнувшись з Ніком. 

           — Мені треба лише двоє учнів, я обрав вас,— він обернувся і, оцінюючи, на них поглянув. 

          Катерина шоковано застигла побачивши його обличчя — складалося враження, ніби він давно вже помер, підсох на палючому сонці і знову повстав з мертвих. 

            — Сьогодні ми лише познайомимось, а завтра вже почнемо, якщо вирішите приєднатися до нашої маленької родини. Я пропоную вам свої знання і вміння, відкрию секрети Некромантії...

           — А натомість?— не витримала Катерина.— Що вам треба від нас?

            — Я маю щось вимагати натомість?— ніби здивувався Дрейк.

          — Просто так, по доброті душевній, ви пропонуєте нам рідкісні, унікальні знання нічого не вимагаючи взамін?— підтримав її питання Ніколас.

          — Саме так, я не хочу, передавати знання аби кому, я ретельно обираю собі учнів і передам знання лише гідним цього,— спокійно кивнув некромант.

          — Отже ви обрали нас завчасно, тобто чули, що про мене кажуть? Ви вважаєте мене гідною таких знань? Тобто ви не проти, щоб я забрала у всіх силу, знищила все живе і потім населяла світ купою зомбі?— з посмішкою спитала Катерина.

         — А це ваша справжня мета?— усміхнувся у відповідь він. 

         — Я ще не визначилась, що робити з цим світом...

         — То може разом з нами ви знайдете свій шлях? Не обов'язково все має бути так, як чекають від вас інші,— він перевів погляд на Ніка.—А у вас немає питань, Ніколасе?         

         — Лише одне. Ваш університет досить далеко звідси, та і по всьому королівству досить багато сильних магів. Чому ви приїхали саме сюди?

          — Бо я приїхав саме по тебе, та почувши, що тут є місцева знаменитість,— він кивнув на Катерину.— Вирішив не впускати такого шансу.

          — Чому ви їхали по мене?— насупився Ніколас.

          — Це ти дізнаєшся трохи згодом. Після ініціації.

          — Що за ініціація?— не зрозуміла Катерина.

         — Своєрідний обряд посвячення у некроманти,— промовив Дрейк.

        — Я ж кажу секта,— прошепотіла Катерина, так щоб почув лише Нік.

        — Коли буде ініціація?— уточнив Нік, проігнорувавши її репліку.

        — Коли будете готові. Якщо питань більше немає, то можете йти, чекатиму вас завтра в той же час.

        Ніколас та Катерина  піднялися та рушили до виходу.

         — Катерино,— окливкнув її Дрейк.— Затримайтеся на хвилину. 

        Дівчина нерішуче зупинилася.

         — Тебе чекати? Чи знайдеш дорогу сама?— спитав коло дверей Нік.

        — Почекай,— з вдячністю кивнула вона.

        — Добре. До побачення,— попрощався він і вийшов.

         Катерина підійшла до столу і поглянула на стару пошарпану книгу, що простягнув їй некромант.

          — Ця книга має належати вам.

          — Що це?— Катерина відкрила книгу і здивовано поглянула на пусті сторінки.

          Дрейк мовчки поклав відкриту книгу на стіл і взяв її за руку, вона не встигла зреагувати як відчула гострий біль від порізу на долоні. Кілька крапель крові впали на сторінки. Дівчина обурено поглянула на Дрейка та висловити обурення не встигла:

          — Дивися сюди,— він вказав на книгу. Там, де щойно нічого не було, з'явилися знайомі слова.

          — Це що моя рідна мова?— здивовано спитала вона.

          — Цю книгу створив за легендою перший чужий для тих, хто прийде після нього. Вона допоможе адаптуватися в цьому світі.

          — Дякую,— кивнула Катерина притискаючи книгу до грудей однією рукою. Дрейк простягнув їй носовичок, яким вона затисла поріз. Раптом її осяйнула підозра:— враховуючи те, що ця книга була у вас і ви володієте унікальними знаннями, чи можу я припустити, що до вас вона потрапила по тій же причині.

         — Якщо пройдеш ініціацію, то, можливо, я дам відповідь на це питання...— блиснувши очима, промовив він.

            — Ви дуже підступний,— насупилася вона і рушила до виходу.

            — То ти завтра прийдеш?

            — Я подумаю,— усміхнулася вона.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••           

           Нік та Катерина йшли вулицею у зворотньому напрямку до порталу. 

           — Дякую, що почекав,— порушила мовчанку дівчина. 

           — Що ти про це думаєш?— спитав Нік.

           — Незнаю, не вірю я в цю благодійність... він хороший маніпулятор, закинув приманку тобі, закинув приманку мені... заінтригував таємницями. Я сходжу кілька разів, отримаю відповіді на свої питання і відмовлюсь від такої щедрої пропозиції.    

           — Чому?

           — Це магічне вчення мене не спокушає... Ти бачив його обличчя, я собі таке не хочу. Не подобається мені перспектива підіймати мертвих, мертві мають лишатися мертвими. А ти що думаєш?

          — Подивимось далі, я не знаю,— знизав він плечима.— Отже ми лишимо це в таємниці?

          — Якщо це так важливо, то без проблем,— кивнула вона.      

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Катерина йшла не поспішаючи по коридору, раптом почула з-за рогу знайомі голоси. Діана щось захоплено приглушено розповідала. Можливо вона б просто пройшла повз, якби не почула словосполучення  "ця чужа", отже вони обговорювали її. Дівчина тихо підкралася і прислухалася.

         — ...Я впевнена, вона його коханка, інакше навіщо він платить такі кошти за її навчання? Не здивуюся якщо вона і з ректором спить, щоб заплющував очі на її витівки... От кажу вам, Чужа не така нещасна, якою намагається здаватися,  точно сидить там в бібліотеці і планує як позбудеться нас всіх...

          Катріна не витримала і вилаявшись вийшла їм перед очі. Пліткарі злякано замовчали і перезирнулися. 

         — А що ви замовкли?— здивовано спитала вона у Діани і Флори. Повернувшись до інших двох вона різко сказала:— Геть!— провівши їх поглядом вона зло поглянула Діані в очі, підходячи все ближче і ближче:— Досить розпускати про мене плітки! Піди десь заховайся бо якщо попадешся мені на очі — від тебе мокрого місця не лишиться.

        Вона сердито пішла до бібліотеки не озираючись. 

        В той же час Ніколас повертав в той же коридор, коли раптом його мало не збила з ніг перелякана Діана. Вона навіть не зупинилася, коли зіштовхнулася з ним, побігла далі. Поруч була шокована Флора.

         — Що трапилося?— спитав він.

         — Чужа їй погрожувала і в неї світилися очі фіолетовим. Що це за магія?

         — Фіолетовим?— повторив він і кинувся наздоганяти дівчину, Флора побігла за ним.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Катерина сиділа на підвіконні і читала книжку, що дав їй некромант. Вона дійсно виявилася дуже корисною, це стало ясно вже з перших сторінок. Тут було багато інформації про цей світ, звичаї, традиції, магію, різноманіття населення і багато іншого.  

         Двері до бібліотеки різко відчинилися і в приміщення влетів розлючений Блекк.

         — Що ти з нею зробила?

         — З ким?— незрозуміла Катерина.

         — З Діаною.

          — Нічого я їй не робила, хоча хотіла.

           — Флора сказа що в тебе очі сяяли фіолетовим, Діана після того дивно поводиться. Пішли.

           Катерина хутко злізла і рушила слідом за ним. Він був розлючений і стурбований, поки вони йшли до кабінету ректора він не промовив жодного слова. 

           В кабінеті їх вже чекав ректор, злякана Флора і, прив'язана до крісла, Діана. Вона дійсно поводилася дивно. Крутила головою і рвалася кудись йти, постійно бурмочучи:

           — Треба сховатися, сховатися... не можна щоб бачила... сховатися... маю сховатися...

            — Це твоя робота?— кивнув на свою дівчину Нік.— Знімай чари.

            — Я не накладала нічого на неї... я не вмію такого...— стурбовано сказала Катерина. 

            — В тебе очі сяяли, і ти сказала йди сховайся... Вона лише це повторює...— заламувала руки Флора. 

           — Ви маєте зняти чари,— промовив Мідас.— Інакше мені доведеться доповісти, це загрожує вам в'язницею. Будьякий вплив на мозок і волю людини карається дуже суворо. Якщо доведуть, що це навмисне, ви ніколи не побачите сонячного світла...

            Мозок Катерини хаотично працював шукаючи вихід.

           — Добре. Вийдіть, я спробую,— кивнула вона.— Флора хай лишиться.

           — Чому ми маємо вийти?— заперечливим тоном промовив Нік.

           — Тому що від тебе багато негативу, ти мені будеш заважати, я маю заспокоїтись. Вийди бо вона така й лишиться. 

           Нік та ректор вийшли в коридор. 

           — Я спробую, якщо побачиш фіолетове світло скажеш, щоб я знала, що діє,— промовила вона до Флори. 

         Дівчина нерішуче кивнула.

          Катерина присіла перед Діаною, що досі хаотично рухалася і бубоніла одне й те саме.

          — Діано, поглянь на мене,-попросила вона, та це було марно, тоді Катерина спіймала її голову і обережно повернувши, змусила дивитися на себе.— Діано, дивись мені в очі, Діано, я тут...

           Щойно Діана сфокусувала зір на Катерині, флора прошепотіла коротке "є". 

            Не відволікаючись і не втрачаючи зорового контакту, Катерина почала говорити:

            — Не варто боятися мене, заспокойся. 

            — Не варто боятися,— повторила Діана.

           — Ти більше не будеш розпускати плітки про те чого не бачила особисто, ти займешся освітою, добре закінчиш університет і не конфліктуватимеш з чужою. 

           — Не розпускатиму плітки, займуся освітою,— повторила Діана.

           Катерина різко повернулася до Флори:

            — Ти нічого не бачила, і не знаєш, як я зняла чари.

            Голова різко розболілася, очевидно це було надто велике навантаження. Катерина примружилася від болю, підводячись.

            — Чому я зв'язана?— спитала ніби прокинувшись Діана. 

            — Гадки не маю,— промовила Катерина,— я покличу когось на допомогу. 

            Вона вийшла з кабінету, кивнула ректору з Ніком, щоб заходили і, взявшись за голову, що розколювалася пішла до своєї кімнати.

    •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Наступного дня був вихідний  і оскільки до міста треба було вирушати аж опівдні, Катерина гуляла територією Університету вирішивши сьогодні трошки відпочити і подихати свіжим повітрям. В неї було улюблене місце - піденна вежа, з якої відкривався приголомшливий пейзаж . Вона іноді приходила сюди щоб подумати. Цього разу теж, прогулявшись трохи по парку, вона піднялася на вежу і, сівши на широкому кам'яному підвіконні, споглядала краєвиди. 

        Саме тут її знайшов Ніколас.

         — Треба поговорити,— нерішуче промовив він.

        — Що знову?— втомлено спитала Катерина.

        — Що саме ти зробила вчора з Діаною?

         — Вона що, знову дивно поводиться?— занепокоїлася вона, все таки трохи хвилювалася чи правильно все зробила і чи немає якихось негативних наслідків.

         — Не те щоб дивно, просто не так, як завжди... 

          — Давай конкретніше, я не розумію.

         — Вона вчиться, вже другий день сидить над підручниками, говорить що має гарно закінчити університет...

          — Це погано?— не розуміла Катерина.

          — Вона ненавиділа сидіти над підручниками...

          — То може вирішила взятися за розум, нарешті. Не хвилюйся все з нею добре буде. 

          — Що ти їй зробила?

         Катерина злізла з підвіконня і промовила:

           — Ти хотів щоб я зняла те, що наклала випадково, я це зробила. Що тебе не влаштовує? Що твоя подружка нарешті займеться тим, для чого сюди прибула? 

           — Я не проти, щоб вона вчилася, та це має бути її вибір, а не твій,— обурено сказав він.

           Тепер прийшла її  черга обурюватись:

            — А як щодо мене? Це мій вибір був сюди потрапити? Це я обрала собі цю діру? Я обрала загальну ненависть? Я обрала щоб про мене пліткували, що я невідомо чия коханка? Чому твоя Діана має право складати про мене різну дичину, а я не маю права захистити себе, в той спосіб який нікому не нашкодить? Чи я побажала їй щось погане? Чи ти волів би, щоб вона і далі мене провокувала і я її якось вбила?—  кажучи це вона наближалася до нього, гнів що вона придушувала в собі тижнями закипав. 

            — Твоя магія небезпечна, втручання в свідомість заборонене не дарма, ти не мала права нічого їй навіювати. Ти не знаєш своєї сили, і не знаєш які можуть бути наслідки твого втручання!

            — Мене дістало, що ви всі постійно вказуєте мені, що я маю робити! 

            — Тобі треба вказувати, бо ти безвідповідально ставися до своєї сили. Ще скажи, що нічого не робила Флорі. Вона, дивним чином, нічого не пам'ятає.

             — Я мала потурбуватися про свою безпеку, тому що твоя подружка перша розповість всьому світові, що я можу ще й таке зробити. В мене ніби проблем мало. Та якби не твоя Діана, в мене б не було більшості проблем, що є зараз.

              — Не треба звинувачувати в усьому Діану. Не вона вчинила напад на племінника Сторна, не вона погрожує влаштувати кінець світу на кожному кроці!

              — Я нікому не погрожую! А ви чекали, що я заб'юся в куточок і буду плакати?! Не дочекаєтеся.

           Вона буквально відчувала як в руках накопичувалася енергія, її було вже надто багато, чим більше вона сердилася тим більше відчувала, що їй важко контролювати цю енергію. 

              — Ти маєш розчаклувати Діану.

               — Зараз розбіглася,— фиркнула Катерина.

               — Ти це зробиш!— рішуче промовив Ніколас. Він схопив її за руку, і хотів повести геть звідси, але сама від себе того не очікуючи, вона відштовхнула його магією. Він відлетів на метри два від неї і, підводячись, зло блиснув очима. В його руках з'явилися магічні леза, що виблискували темно-зеленим сяйвом. Він кинувся в атаку, та варто біло наблизитися, як нова гаряча вогняна хвиля відкинула його до стіни. Поки він підводився, Катерина уявила як енергія, що накопичувалася в кінцівках  трансформується в такі ж мечі як в нього. Вона задоволено усміхнулася, коли відчула їх фізично в своїх руках. Нік кинувся в атаку, тут вона зрозуміла, що мати мечі замало, треба вміти ними користуватися, коли один з нікових мечів розрізав рукав її сорочки. Якби вона не відхилилася, то постраждав би не лише рукав. Вона відкинула мечі, що тут же зникли, і знову відштовхнула його магією до стіни. Нік теж позбувся мечів і підвівшись сформував здорову зелену сферу. Катерина з лихою усмішкою створила таку ж. Вони жбурнули їх одночасно і коли сфери зіткнулися одна з одною пролунав потужний вибух...