Блекмор. Початок (книга 2)

     Чарльз весь ранок провів у своїх апартаментах. Він сидів в кріслі і  задумливо дивився на старовинний свиток, що лежав на столі, не впевнений чи правильно він зробив, коли приніс його до університету. Він ще вчора ввечері  хотів поговорити начистоту з Катериною, але вона кудись зникла. Не було і Ніколаса. Принц всю ніч не знаходив собі місця гадки не маючи, чому вони не повернулися з міста. Варіантів було маса: від ревнощів до хвилювання, що їх розкрили і трапилося щось страшне. 

     Стук в двері вивів його з роздумів. Чарльз підвівся і, підійшовши, відчинив: на порозі стояв Ніколас і трохи збоку Катерина. Чарльз здивовано підняв брову.

      — Треба поговорити, Ваша Високосте,— тихо, щоб ніхто ненароком не почув, промовив Ніколас. 

      Чарльз кивнув, зрозумівши, що їм вже відомо досить багато. Час відвертої розмови дійсно прийшов. Він відступив вбік пропускаючи їх всередину.

        Катерина увійшла до розкішної кімнати, що була рази в три більша від її скромної маленької кімнатки, і роззирнулася. 

       — Отже, як я розумію, ти вже маєш відповіді на свої вчорашні питання?— зачинивши двері, він поглянув на дівчину, що по хазяйськи всілася в його крісло.

       — Маю,— кивнула Катерина.— Та легше не стало, в мене тепер купа нових запитань. 

       — В тебе теж є питання?— подивився на Ніка Чарльз.

       — Я б волів не бути присутнім при ваших розбірках, та за нами слідкувала Аврелія. Краще щоб вона не знала, що у вас якісь стосунки,— стоячи коло вікна промовив Нік.

        — Дрейк послав вас до мене?— здивувався принц.— Він хоче щоб ви мене викрали?

         — Ні, не викрали,— похитала головою Катерина.— Він сказав маємо довести свою вірність і добути інформацію. 

         — Яким чином?— здивувався він. 

         — Хоче щоб вона використала свою силу на тобі,— кивнув на дівчину Ніколас.

         — Яку силу?— насупився Чарльз і поглянув на Катерина.— Будеш катувати вогнем? Чи скопіюєш мої сили? Нащо вони?

         — Вона тобі не сказала?— здивувався Нік.

         Чарльз перевів погляд на нього:

         — Про що не сказала?

         Нік поглянув на Катерину, чекаючи що вона сама розповість.

         — В мене є ще одна незвична для вашого світу здібність...— сказала вона, опустивши очі.

         — Вона може залізти тобі в голову і вивідати всі твої таємниці, або змусити робити те, що вона хоче,— сказав Нік, бачачи, що Катерина не квапиться зізнаватись.

         Чарльз здивовано на неї поглянув, вражений тим, що весь цей час вона могла без проблем все дізнатись, та не робила цього.

         — Чому ж ти не зробила цього раніше?

         — По-перше, я хотіла, щоб ти сам все розповів,— промовила дівчина.— А по-друге, ці здібності я використовувала лише декілька разів, я не впевнена, що не зроблю якоїсь шкоди.  

         Чарльз задумався, настало ніякове мовчання, котре він нарешті порушив, запитавши:

          — Що саме ти маєш дізнатися?

           — Королівську таємницю,— відповіла вона.

           — Скажи йому, що я нею ще не володію, церемонія буде за три дні,— він поглянув на Ніка:— Йдіть. Повернетесь так, щоб ніхто не бачив і тоді я, можливо, все поясню.  

           — Можливо?— здивувалася Катерина.

           — Є одна умова. Все дізнаєтесь потім,— він поглянув на Катерину:— Краще телепортуйтеся, не ходіть по коридорам разом.

           Катерина кивнула і вони з Ніком вийшли з кімнати. Не встигли вони відійти досить далеко, як з темної ніші вийшла Аврелія:

           — Вийшло?— нетерпляче спитала вона.

           — Вийшло, але нічого не зрозуміло,— промовила Катерина.

           — Тобто?— насупилася Аврелія.

           — Він сказав, що церемонія буде через три дні, до цього він таємницею не володіє,— промовив Нік, спостерігаючи за її реакцією.

          Аврелія застигла на місці переварюючи інформацію, вона зітхнула:

          — Добре, лишайтеся в університеті, завтра прийдете як зазвичай. Я передам все Дрейку.

         Вона розвернулася і пішла геть. 

           — За годину в бібліотеці?— спитав Нік.

           — Так,— кивнула Катерина.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          За годину вони зʼявилися у вогняному стовпі посеред кімнати Чарльза. Катерина відпустила лікоть Ніка, за який трималася під час телепортації і в очікуванні поглянула на Чарльза, що сидів за столом.

        — Отже, що там за умова?— спитав Нік сівши в крісло навпроти Чарльза. Катерина сіла у вільне крісло поруч. 

       Чарльз наповнив три келихи з пляшки і промовив:

         — Я не можу обговорювати цю тему з тими,  хто не склав обітницю оберігати "королівську таємницю".— Він простягнув Нікові свиток.— Ви маєте обрати строну, або геть не лізти в цю історію.— На останніх словах він поглянув на Катерину.— Дуже раджу обрати другий варіант. 

         — Чого це ти радиш мені таке?— обурилася вона.

        — Тому, що краще для тебе буде не лізти в це,— промовив серйозно він.

        — Я вже в це влізла,— сердито сказала вона,— дозволь, я сама вирішу куди мені лізти, а куди ні.

        — Заспокойся,— зупинив її Нік, уважно вивчаючи свиток.— Будете розбиратися в своїх стосунках, коли я піду.  

         Катерина замовкла і важко зітхнула. 

        — По суті це клятва вірності,— поглянувши на Ніка, промовив Чарльз.— Але є нюанс, якщо будеш говорити про все неутаємниченим, заплатиш життям протягом дванадцяти годин. Дуже обмежена кількість людей володіють тою інформацією котру можете отримати ви, і я дуже зараз ризикую, та підозрюю, що, якби не було важко мені це визнавати, без вас двох Дрейка не зупинити. 

        Нік кивнув і ще хвилину проглядав свиток, після чого передав його Катерині. Дівчина почала з цікавістю  читати текст. 

        — Мене цікавлять перспективи цієї угоди,— промовив Ніколас.

        — Гарна політична карʼєра тобі гарантована. Після закінчення університету, ти одразу вирушиш зі мною до столиці, і як довірена особа будеш при дворі, спочатку радником, а далі буде видно.  

       — А я? Які в мене перспективи?— спитала Катерина.

       Чарльз на мить застиг, незнаючи, що відповісти.

       — В тебе лише одна перспектива,— хмикнув Ніколас.

        — Яка?—  насупилася дівчина.

         — Не будемо зараз про це,— перервав їх Чарльз.— Є нагальніші проблеми. Тим паче, якщо ти вирішиш не давати обітницю...

          Катерина зло блиснула очима, підвелася, поклала на стіл сувій і почала розмотувати повʼязку на руці.

        — Що ти робиш?— насторожено спитав Чарльз.

        — Не видно? Даю довбану обітницю,— вона опустила очі у сувій і почала читати, Чарльз кинувся вперед щоб  зупинити, вона мала все добре обдумати, але потужний потік повітря повернув його в крісло:— Я присягаюся вірно служити хранителю таємниці, оберігати від будь-яких загроз і таємницю і хранителя, присягаюся ціною власного життя зберегти все таким як воно є на даний момент, не допустити непоправного і клянуся в вічній відданості діючому хранителю і його наступнику,— вона зняла повʼязку і стисла з силою руку в кулак, кілька крапель крові впали на пергамент. Сувій засяяв на коротку мить і знову став таким як був.— Вже не передумаю.    

         Вона розтисла руку, і поглянула на невдоволеного Чарльза. Він невідривно дивився на руку, з якої продовжило крапати, тепер на підлогу. Вилаявшись, він дістав з кишені хустинку і, підійшовши, взяв її руку і почав обережно перевʼязувати. 

        — Чого ти така вперта?— невдоволено пробурмотів він.— Самостійна вона, сама собі хазяйка... от знав, що зопалу вдієш... Все тобі по своєму треба робити... Знову робиш потім думаєш... На цій руці вже місця живого немає... 

        Катерина мовчала відвівши погляд вбік вікна, робила вигляд, що там неймовірно цікавий пейзаж.

       Ніколас  спостерігав за цією картиною здивовано піднявши брову. 

       Закінчивши перевʼязувати рану, Чарльз зробив крок вперед і прошепотів їй на вухо:"Тепер точно моя" і відпустив руку. По спині Катерини побігли мурахи, а щоки одразу запалали. 

       — Почекай тепер,— промовив він вголос вказавши на крісло. Дівчина слухняно сіла. Чарльз поглянув на Ніколаса:— То що?

       — Я згоден,— кивнув Нік. 

      — Конфлікту інтересів не буде?— тихо спитала Катерина.

       Нік зло на неї поглянув:

      — Ні, не буде,— твердо сказав він.

      — Про що мова?— зацікавився Чарльз.

      Ніколас глибоко вдихнув, подумки облаявши Катерина з її силами, найменше йому хотілося зараз обговорювати цю тему. 

      — Сьогодні день одкровень, давайте розкривати вже всі секрети...— пробубоніла Катерина.— Таке не приховаєш, рано чи пізно всі дізнаються... тим паче я хочу знати подробиці... ти ж не думав, що я забуду?...

       — Перш ніж я промовлю присягу,— невдоволено глянувши на неї промовив Ніколас,— я маю зізнатися: У нас з Дрейком родинний звʼязок. У нього був роман з моєю прабабусею, перед тим, як вона вийшла заміж за Вінсента Блекка. Вже перед смертю вона розповіла мені, що я правнук Дрейка Безсмертного...  

       — Неочікувано...— промовив Чарльз задумавшись.— Ти впевнений, що це не буде проблемою?

      — Так,— кивнув Ніколас.

      — Добре, тоді прошу,— Чарльз жестом вказав на пергамент.

      Ніколас промовив слова обітниці і зробив невеликий поріз на долоні. Щойно краплі крові впали на пергамент, він засяяв.

       — Клятву прийнято,— кивнув Чарльз.— Тепер можна поговорити. 

       — Ти теж давав цю обітницю?— спитав Ніколас зацікавлено.

        Чарльз кивнув:

        — Так, я теж давав її своєму батьку, щойно мені виповнилося вісімнадцять.— Чарльз сів за стіл і взяв келих.— Почну з самого початку, бо підозрюю що дехто не знає історії нашого світу.— Він поглянув на Катерину.— За легендою, колись  дуже дуже давно, три божественні сутності — Життя, Смерть і Хаос, створили наш світ. Це була мирна, процвітаюча місцевість,  без магії, воєн і конфліктів... все було чудово, от тільки Хаосу це не подобалося... Все було надто одноманітно на його думку і він урізноманітнив світ, створивши чотирьох нових, магічних істот — Драконів. Вони були всі різні і, з самого початку, не ладнали між собою. Влаштовуючи численні битви, вони руйнували все навколо... Близько ста років вони знищували цей світ, час від часу даючи людям перепочити, та потім вони знову руйнували все на своєму шляху. Люди молилися богам  і просили звільнити їх від драконів, і от, нарешті, молитви були почуті. Божества зібралися і прислали до нашого світу першого Чужого. Саме йому була приготована доля звільнити людство від драконів. Він полонив їх і заточив в секретному місці. Доручивши своїм нащадкам оберігати в суворій таємниці, те саме місце, щоб ніхто більше ніколи не звільнив їх.

       — То королівська таємниця — це, місце, де дракони?— здивовано спитала Катерина.

       — Так,— кивнув Чарльз.— Трохи більше ста років тому зʼявився чужий з дуже специфічною силою, він бачив минуле і майбутнє... він розповів Дрейку про драконів, і дав йому ритуал, з допомогою якого, можна зняти печать... з тих пір Дрейк намагається дізнатися таємницю і засилає своїх людей до палацу, щоб ті втерлися в довіру. 

      — Нащо Дрейку дракони?— насупившись спитав Ніколас.

      — Нажаль, цього я не знаю...— похитав головою Чарльз. 

      — І що робитимемо далі?— спитала Катерина.— Через три дні вони змусять знову мене допитувати тебе. 

       Настала гнітюча тиша.

      — А що, як ти більше не повернешся в Блекмор після того як дізнаєшся таємницю?— спитав Нік.— Тоді Катерина, теоретично, не зможе тобі нашкодити, бо не матиме доступу до тебе.

      — Підозрюю, що у них є свої люди при дворі, не виключено, що Личі чекатимуть там,— похитав головою Чарльз.— Батько наполягатиме бути завжди з охороною, а я не знаю, кому там можна довіряти.

      Нік хитро усміхнувся після недовгої паузи:

      — Я знаю, що робити.

      — Розповідай,— зацікавився Чарльз.

      — Маркус сказав, що у тебе є охоронець, якась демониця, що жбурляє вогонь і переміщується у вогні, вони впевнені, що це вона вбила двох Личів...

      — Але в мене немає...— насупившись Чарльз поглянув на Катерину:— Двох?

      Дівчина кивнула.

      — Ти маєш на увазі,— промовив Чарльз.— Що можна взяти її з собою, і видати за демона-охоронця?

      — А як я буду відвідувати заняття у Дрейка?— скептично спитала Катерина.

      — На кілька годин будеш приходити сюди через портал, це не проблема,— відмахнувся Чарльз.

       — Треба лише вигадати правдоподібну легенду і демонське імʼя. Якщо все вдасться, Дрейк не знатиме, що саме ти вбила личів і ти зможеш далі відвідувати його заняття. І більше того, якщо вони відволічуться на демоницю в палаці, імовірно втратять пильність і ми зможемо добути більше інформації і зірвати їх плани зсередини,— промовив Нік.— Якщо ти звісно, зможеш грати одночасно двох людей,— він поглянув на Катерину.

       Дівчина переводила погляд з одного на іншого, не вірячи, що вони це серйозно.

       — Я звісно зможу, але ви ж розумієте, що ми обовʼязково на чомусь спалимося?

       — Нам треба лише виграти час, дізнатися про його плани і підготуватися,— промовив Чарльз.— Головне дізнатися деталі ритуалу, за допомогою якого він хоче зняти печать.

        — Це все виглядає, як дуже сумнівна афера...— похитала головою  Катерина.      

        — Якщо ти впораєшся з роллю демониці, то все вийде,— задумливо промовив Нік.

        — Звісно впораюся,— фиркнула Катерина. 

        — Що ж тоді я мабуть піду вже,— промовив Нік підводячись. 

       — Треба зберігати таємність,— промовила підводячись Катерина.— Підеш так само, як прийшов.

       —Ти повернешся?— спитав Чарльз у неї.— Треба поговорити.

       Катерина задумливо кивнула і взявши Ніка за лікоть зникла з ним в полумʼї.

       Щойно вони опинилися в бібліотеці вона його відпустила і спитала:

        — Що ти мав на увазі коли сказав, що в мене одна перспектива?

        — Тобі варто обговорити це з ним,— промовив Ніколас.

        — Я помітила, як швидко він змінив тему, він не дуже хоче про це говорити. В чому справа?

        — Подумай сама, він майбутній король... а ти чужа. Шлюбу між вами бути не може, і відпускати він тебе від себе не хоче, і сліпий побачить, що між вами відбувається. Ти дорога йому, він забере тебе з собою до палацу, це точно, і ти будеш поруч, як його коханка. 

        — Я не хочу бути лише коханкою...

         — Я звісно не дуже слідкую за життям королівського двору, та впевнений у тому, що він вже ймовірніше за все заручений з якоюсь принцесою. 

         Катерина сумно зітхнула і зникла. 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Минуло кілька годин перш ніж вона зʼявилася в кімнаті Чарльза.

         — Я вже зачекався, чому так довго?— спитав принц підводячись.

         — Я мала подумати,— промовила вона.

        Чарльз підійшов до неї і обійнявши за талію спитав:

         — Про що?

         — Про нас.

         — Цікаво, що ж ти вирішила?— спитав він взявши рукою її за підборіддя і поцілувавши. Катерина відповіла на його поцілунок, не в силах стримати бажання ще трохи насолодитися його близькістю.. Все про що вона думала останні кілька годин вилетіло моментально з голови, залишивши лише прагнення бути поруч з ним, в його обіймах. Вона, захоплена лавиною відчуттів не зчулася, як вони опинилися на ліжку.Чарльз відкинув геть її сорочку і відірвавшись від її вуст цілував вже її шию... Кожен доторк до шкіри розпалював всередині нестримний вогонь...Катерина не в силах була опиратися бажанню... та й не хотіла цього... Вона відкинула всі перестороги і поринула у вир насолоди...

     •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Лежачі в його обіймах годину потому, Катерина задумливо дивилася у стелю, намагаючись морально налаштуватися для непростої розмови. Вона поправила ковдру на грудях і сказала:

      — Ми маємо це припинити.

      — Що припинити?— насупився Чарльз.

      — Стосунки в яких немає майбутнього,— промовила Катерина, не відводячи погляд від стелі.

       Чарльз підвівся і сів  на ліжку, його обличчя враз спохмурніло:

      — Тобто немає майбутнього?

      — Я не маю наміру ні з ким ділитися, Чарльз. Або я отримую все, або мені не треба. Роль коханки короля — це не моє, я не зможу дивитися на тебе з іншою жінкою, спостерігати збоку як ти одружися, і будеш з нею заводити дітей... Настав час ставити крапку і визначити кордони між нами. 

      — Це якийсь жарт? Які ще кордони?— не зрозумів він.

      — Ні, я цілком серйозно...— Вона підвелася і  загорнувшись в ковдру, злізла з ліжка.— Від цієї миті, між нами лише ділові стосунки... 

       — Тобто ділові?— шоковано спитав він.— Я не хочу ділові, я хочу не ділові.

       Катерина озирнулася на нього через плече. 

      — Я все вирішила, Чарльз. Ми маємо рухатися далі. Відтепер я лише твоя підлегла. 

      Вона підняла свій одяг і зникла разом з ковдрою.

      Чарльз нелітературно вилаявся, дивлячись туди, де вона щойно стояла.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Наступного дня Катерина в поганому настрої прийшла на заняття до Маркуса. Разом вони пішли на кладовище навпроти будинку некромантів. В неї мав бути перший практичний урок. Маркус пояснював, що вона має робити, щоб відчути під землею мерця, котрого в майбутньому буде підіймати з мертвих. Катерина уважно слухала і кивала, начебто було не складно та відтворити все на практиці не вдавалося. Вона робила все за інструкцією, посилала темну енергію в землю, та повертаючись енергія не несла жодної інформації, принаймні зчитати її вона не могла.  

      — Тут є тіло,—  промовив Маркус.— Ти маєш його відчути.

      — Я не відчуваю. Нічого,— сердито промовила Катерина. 

      — Це не нормально...

      — Може некромантія не моє?— спитала дівчина.— Не всім же дано. 

      — Всі хто володіє темною магією може освоїти базові навики некромантії,— промовив хитаючи головою Маркус.

       — Може справа в тому, що темна магія не моя, а запозичена?— не вгамовувалася Катерина.

       — Давай, ти заспокоїшся і ми спробуємо ще?— запропонував Маркус.

       — Ми вже третю годину на цьому довбаному кладовищі, ми пробуємо і пробуємо... і нічого не виходить... все марно, я втомилася, і не хочу відчувати, хто там закопаний,— вона махнула рукою на могилу, біля якої вони були.— Мені по цимбалам, яка в нього стадія розкладу і як глибоко його закопали. Хай лежить де лежить.  Я йду геть. 

        Вона схопила сумку і пішла, продовжуючи щось нервово бубоніти, геть з кладовища. Маркус дивився їй вслід, здивований не стільки тим, що вона пішла, скільки тим, що вона зірвалася і накричала на нього, на свого вчителя.

          Некромант неквапливо, з поважним видом пішов до будинку. В кабінеті Дрейка він зустрів Повелителя і Ніколаса. 

          — Урок вже скінчився?— спитав здивовано Дрейк.

          — Катерина вирішила, що з неї вже досить,— невдоволено промовив Маркус.— Вона дозволила собі накричати на мене і пішла не чекаючи мого дозволу. Я не витрачатиму на неї час доки не почую вибачень. 

          Дрейк зітхнув і поглянув на Ніколаса:

           — Що з нею цього разу?

           — Незнаю,— Нік знизав плечима.— Може якісь дівчачі проблеми...

           — Які дівчачі проблеми?— насупився Дрейк.

           — Може закохалася... я незнаю, ми не дуже спілкуємося...— розвів руками Ніколас.

           — Не вистачало, ще цього...— зітхнув Дрейк.— Нехай. Дамо їй час заспокоїтися.—  Він поглянув на Маркуса:— вона вибачиться.

    ••••••••••••••••••••••••••••••••••••         

          Катерина йшла розлючена вулицею міста, до центральної площі. Вона погано спала вночі, її не давали спокою сумніви чи правильно вона вчинила розірвавши стосунки з Чарльзом. Декілька разів вона приходила до думки, що бути коханкою короля не так і погано, та потім знову переконувала себе, що не зможе спокійно ділити його з іншою...

        Вона мала з кимось поговорити, виговоритися, розповісти про свої переживання та почути дружню пораду... та, нажаль, подруг вона в цьому світі не завела, а вони були так потрібні саме зараз. Раптом вона помітила вивіску на одному будинку: це була дощечка з зображеним келихом і пляшкою.

       Знизавши плечима вона увійшла в приміщення. Тут було напівтемно і не дуже багато відвідувачів. Катерина підійшла до стійки і сіла на стільчик.

         — Що чарівне створіння забуло в цьому місці?— спитав кремезний бармен.

         — У чарівного створіння нещасливе кохання, чарівне створіння хоче випити,— зітхнула Катерина і поклала монету на стійку.

         — Тоді, ласкаво просимо,— кивнув бармен і поставив перед нею келих і пляшку.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Ніколас після занять хотів поговорити з Катериною, та ні в бібліотеці, ні в її кімнаті, її не було. Тож він пішов шукати дівчину до принца. Нік постукав в двері, озирнувшись чи бува ніхто не помітив його в цьому коридорі. Похмурий Чарльз відчинив двері і швидко запустив його до кімнати.

        — Не завадив?— спитав Нік.— Хотів поговорити з Катериною.

        — Я сам, її тут не було сьогодні,— невдоволено промовив принц.

        — Дивно,— пробурмотів задумливо Нік.— Її ніде немає. Вона пішла раніше від Маркуса, накричала на нього... Що у вас сталося?

         Чарльз зітхнув:        

         — Вона вирішила "рухатися далі", поставила якісь "кордони" і сказала, що між нами можуть бути лише ділові стосунки. Більше я її не бачив,— похмуро сказав він і задумливо поглянув у вікно.— Ми маємо її знайти...

         — Не треба щоб нас бачили разом,— промовив Ніколас.— Лишайся тут, я знайду її, портал в місто ще відкритий. Як будуть новини повідомлю.

          Він хутко вийшов з апартаментів гадки не маючи куди могла подітися Катерина.

           Пошуковий світлячок вивів його до порталу, отже вона дійсно не повернулася з міста, але куди її тоді понесло? Ніколас, вилаявшись, рушив у портал і вже в місті створив нового світлячка. І простеживши за ним насупився. "Чому саме тут? Чому вона не знайшла більш пристойне місце? Хоча чому тут дивуватися, коли з нею було просто?"— подумав Ніколас і зітхнувши увійшов. Це був низькосортний заклад, де ошивалася не надто надійна публіка: пияки, повії, гравці, розбійники і злодії.

         Був уже вечір, тому відвідувачів було вдосталь. Нік оглянув зал та не помітив нікого схожого на Катерину. Він підійшов до стійки і звернувся до бармена:

         — Вибачте я шукаю дівчину, білявку...— він не встиг договорити як почув голос Катерини і заливистий сміх.— Здається знайшов.

         Ніколас пішов на звуки сміху і побачив, як за гральним столом в кінці залу, разом із шістьма кремезними чоловіками Катерина грає в місцеву азартну гру. 

        — Здається, я таки зрозуміла...— сміючись сказала вона одному з чоловіків.— Ось так треба? 

       Вона кинула кості і Нік точно знав, що ця комбінація навряд виграшна.

       —Ти знову виграла!— почали зітхати чоловіки.

       Катерина весело засміявшись підвелася і почала загрібати виграш зі столу. Тут вона помітила Ніколаса і широко посміхнулася:

       — Ніколас! Що ти тут робиш?

       — Я прийшов за тобою,— нерішуче промовив він, гадаючи скільки ж вона випила.

        — Ой, хлопці, мені вже час, повертатись  в університет,— вона склала виграш до сумки і чмокнувши якогось здорованя в лисину пішла до Ніка, на ходу прощаючись з новими друзями:— Бувайте хлопці!

       — Заходьте до нас ще, леді Катерина,— усміхнувся один з "хлопців".

       — Ми будемо сумувати,— кивнув другий.

       — Ви найкращі,— Катерина послала їм повітряний цілунок і похитуючись пішла до дверей.— Ходімо Ніколасе. 

       Раптом вона спіткнулася і ледь не впала, Нік підхопив її на руки і поніс на вулицю.

        — Скільки ж ти випила?— спитав він, коли вони були вже на вулиці.

        — Дуже багато...— усміхнулася вона.— Постав мене, я можу сама йти...

        — Я бачив, як ти йдеш,— похитав головою Ніколас.— Ти зможеш нас телепортувати до твоєї кімнати? Щоб ніхто не бачив тебе такою.

         — Звісно можу, тільки постав, мені треба опора...— кивнула вона.

         Він поставив її на землю, та все одно притримував за талію, бо ноги її слухалися погано. Катерина заплющила очі і зосередилася, що було неймовірно складно. З третьої спроби їй таки вдалося перемістити їх до її кімнати. Вони стояли посеред приміщення, він все ще притримував її за талію, а вона тримала руки в нього на плечах. 

         — А знаєш, що Нік,— з загадковою посмішкою почала вона.— Хлопці казали, що щоб забути одного хлопця, треба знайти іншого...— промовила вона, поглянувши йому в обличча.

       — Звісно вони таке будуть казати,— хмикнув Ніколас.

       — Ти теж так думаєш?— зацікавлено спитала вона, проводячи нігтем по його сорочці.

       — Я не думаю, що це дієвий спосіб,— скептично сказав він.

        — А раптом?— спитала вона і обережно торкнулася його губ, ставши навшпиньки.

        Він шоковано на неї поглянув:

        — Ти точно будеш про це шкодувати завтра.

        — То буде завтра,— сказала вона і, тримаючи однією рукою його за сорочку, а іншою торкнувшись його щоки, знову поцілувала, цього разу сміливіше. Нік відповів на поцілунок і взявши її на руки відніс на ліжко. Відсторонившись він прошепотів їй на вухо одне слово закляття і дівчина миттєво заснула.

        — Ніколи б не подумав, що застосую його на тобі,— зітхнув він і вийшов з кімнати, зачинивши двері.

        В коридорі він зіштовхнувся з Чарльзом.

         — Знайшов?— стурбовано спитав принц.

         — Так, була в місцевій забігайлівці... дуже пʼяна. Приспав магією. Поговорите вранці, зараз немає сенсу до неї йти.

        — Дякую,— кивнув Чарльз.