Блекмор. Початок (книга 2)

  Катерина та Ніколас стояли перед розлюченим некромантом, винувато опустивши очі. Після того як вони зруйнували південну вежу, не лишивши каменя на камені, іх мало не виключили з університету. Та приїхав скарбничий, компенсував спричинену шкоду і наполіг, щоб вони обоє лишилися. В якості покарання Мідас заборонив їм взагалі кудись ходити, окрім уроків, тиждень. 

       — Я обрав Вас серед тисяч, побачив в вас потенціал, а ви натомість марнуєте мій дорогоцінний час. Тиждень... Тиждень, я мав чекати?— тихим, потойбічно-холодним голосом сказав він.— Чи є у вас виправдання, яке б могло мене задовольнити?

       Нік мовчав, а Катерина підвівши на Дрейка очі, ображеним голосом сказала:

       — Він першим почав.

       Дрейк здивовано на неї поглянув, не очікуючи такої дитячої поведінки.

        — Я першим почав?— обурився Нік, повернувшись до неї,— Ти зачаклувала мою дівчину!

        — Ненавмисне!— заперечила Катерина.

        — Другий раз — навмисне.

        — Вона розпускала про мене плітки!— Сердито тупнула ногою дівчина. Вона знову почала відчувати силу, що росла пропорційно з гнівом.— Я мала себе захистити, треба було закривати рота своїй дівчині!

        — Ти їй погрожувала!

        — Вона мене провокувала!

       Нік, помітивши фіолетове сяйво в її очах, різко прикрив очі рукою:

       — Прибери своє світіння і не смій мені нічого навіювати!

        Катерина відвернулась від нього і зробила глибокий ковток повітря. Світіння зникло. Вона повернулася до Дрейка:

       — Вибачте, магістре Дрейк, я маю піти, сьогодні не зможу вчитися, вона повернула голову до Ніка,— бо мені кортить когось вбити!— глянувши знову на некроманта спокійніше спитала:— Завтра, в цей же час?

       — Так,— кивнув він, шоковано дивлячись, як вона попрощавшись пішла. Він поглянув на невдоволеного Ніка:— То ви не ладнаєте? 

       — Зачасту ні,— коротко промовив той.

       — А вона не наробить біди в такому стані?

       — Мені байдуже,— відповів Нік.

       — Щож почнемо,— трохи ніяково промовив некромант.  Все виявилося набагато складніше ніж він планував. Чужа була неконтрольованою, це могло нашкодити планам. Ще й виявилося, що в неї є ще якась сила... Можливо досить корисна для його справи, та як взяти дівчину під контроль він не мав гадки, лишалося надто мало часу, ще й тиждень був згаяний намарно... 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Розлючена Катерина йшла вулицею до порталу намагаючись взяти себе в руки. Не вистачало ще застосувати силу серед міста, тоді точно посадять у в'язницю. Мідас вже нарозказував їй жахів які її там можуть чекати і, хоч вона підозрювала що він трохи перебільшив, все одно не хотілося перевіряти це на своїй шкурі. Дівчина поспішила до порталу, і вже опинившись на території університету знервовано озирнулася, куди ж піти? Вирішивши більше не псувати майно, вона попрямувала до галявини за парком біля озера, там сьогодні не мало бути учнів. Там вона нарешті зможе випустити пар і щось начаклувати.

        За останній час вона зрозуміла, що доволі добре вправляється з своєю силою, була лише одна проблема, вона не могла її активізувати без сильної ємоції страху або гніву. 

        Пройшовши досить далеко вона почула якийсь шум, дуже схожий на бійку. Насторожено вона пішла на звуки і здивовано завмерла, побачивши як близько десяти істот, дуже схожих на повсталих мерців, намагаються оточити одного хлопця, що спритно від них відбивався, прозорими магічними мечами.  Мимоволі Катерина замилувалася, як вправно він володів мечами і з якою пристрастю відбивався. Вона відмітила привабливі риси обличча, чорне волосся і дуже хорошу фізичну форму... Раптом її чуття підсказало, що його магічний резерв майже вичерпаний, він явно не справлявся.

         Вона підійшла ближче:

          — Розважаєтесь?— спитала обережно.

          — Така собі розвага,— відповів він, намагаючись не подати виду наскільки вже втомився. Істоти підступали і намагалися зайти з різних боків. Трьох він порізав, та лишалося ще надто багато для нього одного. Він відступав задкуючи, намагаючись не дати їм себе оточити.

          — То може допомогти? Я саме в настрої,— запропонувала вона. 

          — Та будь-ласка, я не жадібний,— кивнув він.

           Катерина підійшла, і відкинула їх на метри два.

           — Стань будь ласка позаду, щоб тебе не зачепило,— потираючи руки промовила вона. Він здивовано підняв брову, але слухняно виконав наказ. Дівчина заплющила очі і глибоко вдихнула, коли розплющила їх, змахнула рукою від якої до мерців полетіли вогняні стріли. Кожному по одній. Мерці запалали і розпалися прахом на траву.— Аж легше стало,— прошепотіла полегшено вона.

           — Ого,— вражено промовив хлопець, він оглянув свою рятівницю і здивовано вигукнув:— Ти та сама...

          — Чужа? Так це я,— усміхнулася лукаво дівчина. Вона чекала якою буде тепер його реакція. Та на її подив він не виказав тих емоцій що вона звикла бачити в людях.— Де ж ти їх взяв тут?— з цікавістю спитала вона кивнувши на рештки зомбі.

         — Останнім часом вони не дають мені спокою... самі знаходять мене,— знизав він плечима.

         — Цікаво,— протягнула дівчина, зірвавши якусь травинку,— цікаво...

         — Що цікаво?— спитав він.

          — Цікаво, чим ти не вгодив Дрейку?— крутячи травинку в пальцях, сказала вона.

          Хлопець одразу змінився в лиці:

          — Чому думаєш, що в цьому замішаний Дрейк?

          — Ти мав би спитати "Який Дрейк?" — Хитро посміхаючись, підмітила вона і не спішно пішла до озера. — Отже я правильно склала два плюс два...

         — Ти про що?— спитав він, наздоганяючи її.

         — Я про те, що не дуже схоже на співпадіння те, що на тебе полюють зомбі, тоді коли в місті "гостює" головний некромант...

         — Дрейк в місті?— насупився він.— Ти впевнена?

         —  Звісно я навласні очі його бачила... То хто ти? 

         — Це зараз неважливо,- відмахнувся він.— Чому ти з ним бачилась?

         — Я ніби на допиті,— пробубоніла Катерина. 

         — Це важливо, чому він в місті?— він розвернув їі до себе і поглянув в очі.— Будь ласка, скажи.

         Катерина закотила очі, взагалі ніхто не казав їй тримати візит Дрейка в таємниці, тому вона вирішила, що те що не заборонено — дозволено за замовчуванням:

         — Каже, що шукає нових учнів, а там не знаю. Мутно все,— знизала вона плечима.

         Красунчик насупившись мовчки розвернувся і пішов геть, а Катерина задумливо дивилася йому вслід. 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Наступного ранку Катерина, в дуже доброму настрої, увійшла до бібліотеки щось мугикаючи. Вона підняла з стійки бібліотекаря залишені кимось підручники і понесла розкладати їх на свої місця, продовжуючи щось наспівувати. 

          — Що я сьогодні почитаю... почитаю...почитаю...— вона задумливо почала продивлятися корінці книжок, шукаючи щось варте уваги. Нарешті одна з книжок її зацікавила:— О! Телепортація... це цікаво... я таке хочу...

           Вона підійшла до своєї улюбленої стійки і, видершись на неї, зручно вмостилася. Відкривши книгу, вона кинула погляд у вікно і лише зараз помітила там вчорашнього незнайомця-красунчика.

           — Давно ти там стоїш?— піднявши брову спитала вона.

           — Прийшов за кілька хвилин до твоєї появи,— хитро посміхаючись сказав він.— Тобі не здається, що  це книжка з забороненої секції котрі студентам не можна чіпати?

           — А хто мені заборонить?— лукаво посміхнулася вона.— Я почитаю і поверну, ніхто і не дізнається, що я її читала.

           — Любиш порушувати правила?— з цікавістю спитав він.

           — Іноді це цікаво,— знизала плечима вона.— А ти теж їх порушуєш? Чому не на уроках?

          — В мене привілегія, відвідувати лише ті предмети, що мені цікаві.

          —  Ясно все з тобою,— зітхнула дівчина, підозрюючи, що він мабуть з якоїсь заможної впливової родини. Вона опустила очі в книгу.

         — Мене, до речі, Чарльз звуть. В мене є пропозиція для тебе, дуже вигідна,— промовив він. 

        Катерина з цікавістю підвела очі:

         — Слухаю.

         — Мені потрібна інформація про Дрейка, я щедро платитиму тобі за кожен день, що ти проведеш у нього на навчанні, якщо дізнаєшся для мене про його плани.

         — Я не збиралася до нього довго ходити, а щоб виконати твоє завдання треба точно зайти далі ініціації. Треба втертись в довіру...— вона насупилася.— Я мабуть відмовлюся, це небезпечно, а в мене проблем і так забагато, не хочу ще ставати мішенню для супермогутнього некроманта. Він наймогутніший з усіх кого я зустрічала в вашому світі.

         — Подумай, не відповідай одразу, моя пропозиція дуже щедра. 

         — Добре, подумаю, та навряд, я зміню думку,— кивнула вона. 

        Задоволений він пішов, а Катерина прийнялася читати про телепортацію.

  •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

            Опівдні вона прибула до маєтку некроманта. Він відіслав Ніколаса з Аврелією за якимись інгредієнтами і пильно подивився на Катерина:

            — Отже, нарешті , ми з вами почнемо.

            — Так,— усміхнулася дівчина,— розкривайте мені таємниці некромантії, я готова.

           — Як я розумію вам підвладна магія темряви?— уточнив він.

           — Так, я позичила її в Ніка,— з усмішкою кивнула вона.

           — Я трохи не розумію, як працює ваша сила? Ви забираєте частину його магії, і можете забрати всю? Можете користувалися нею в будь який момент  і підживлювати новою силою не треба?

           — Я не забираю чужу магію,— заперечила Катерина.— Я дублюю те, що спрямоване на мене і забираю собі. Резерв донора лишається незмінним, Нік нічого не втратив ні першого разу, як атакував мене, ні в наступний, коли ми зруйнували вежу. Про підживлення не знаю. Далі буде видно, я не так часто користуюся силами. 

           — Чому?— зацікавлено спитав він. Вона відчувала себе пацієнтом з рідкісною болячкою, котрого допитує лікар.

          — Бо не можу чаклувати без сильної ємоції страху або гніву. 

          — Медитації не допомогли?— насупився Дрейк.

         — Який від них сенс? Вони ж допомагають заспокоїтись, а мені треба навпаки сильна емоція. 

         — То ви навіть не пробували медитувати?— здивувався некромант.

        — Нащо? Я не бачила в цьому сенсу...— сказала дівчина, підозрюючи, що робила щось не правильно.

        Дрейк прикрив очі своєю моторошною сухою рукою і важко зітхнув. 

        — Я не думав, що все так запущено...— він змахнув рукою і, з полиці на стіл, впала товста стара книга.— Ось вам книга про медитацію, Катерино, забирайте і дуже ретельно вивчить, не приходьте доки у вас не буде прогресу з використання сили у спокійному стані. 

       — Тут мабуть, близько дев'ятисот сторінок...— придивляючись до книги сказала Катерина. 

       — Так. 

      — Дев'ятсот сторінок про те як заспокоїтись?— недовірливо спитала Катерина.

       — Йдіть,— невдоволено сказав він. Дівчина взяла книгу і попрощавшись пішла. 

      Аврелія та Ніколас саме заходили до будинку коли вона вийшла. Аврелія насупилася поглянувши їй вслід:

       — Чекай мене в цій кімнаті,— вона вказала на двері поруч з кабінетом.

        Нік увійшов, та не встиг зачинити двері як почув розмову Аврелії з Дрейком.

        — Чому вона вже пішла?— спитала Аврелія.

        — Виявилося, що в неї досі прив'язані сили до емоцій. Вона й не пробувала медитувати...

        — В нас надто мало часу..

        — Без тебе знаю,— невдоволено буркнув Дрейк. 

        — Вона може взагалі передумати і не брати участь, Повелителю, кликати її було помилкою...

        — Ставиш під сумнів мої рішення?— гнівно спитав Некромант.

        — Ні, ні, Повелителю, пощадіть...— ледь чутно промовила Аврелія. 

        — Підведись, йди до Ніколаса, а чужу приберемо як і інших, якщо передумає...— зловісно промовив Дрейк.

         Ніколас поспішив тихо прикрити двері і зробити вигляд, що нічого не чув.

  ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Повернувшись з міста, Нік насупившись йшов по коридору занурений в свої думки. Він знав, що має попередити чужу про небезпеку, та бачитися з нею не хотілося. Вона уособлювала в собі всі ті риси, що дратували його в людях. Безвідповідальна, імпульсивна, непостійна і істерична, вона поводилася як мала дитина, котрій кажуть "не можна", а вона все одно робить по своєму.  Ще й до всього він злився на неї через Діану. Вона дуже змінилася, постійно сиділа над книгами, вчилася і перестала пліткувати... в цілому, все було на краще, але сам факт втручання у свідомість його дівчини обурював. 

          Довго шукати Катерину не довелося, вона як завжди була у "своїй бібліотеці". Сиділа і безуспішно намагалася медитувати... 

        Не встиг він навіть зачинити за собою двері, як вона вже насторожено підвелася:

         — Я її навіть не бачила сьогодні, що б там з твоєю Діаною не трапилося, я тут ні до чого...

         — Я з іншого приводу, заспокойся.

         — Я слухаю,— зацікавлено промовила вона.

         — Я сьогодні дещо почув, у Дрейка. Вирішив ти маєш знати,— почав він. Дівчина зацікавлено присіла на стільчик біля столу і жестом запропонувала йому сісти напроти. Він кивнув і сів.— Я чув, як Дрейк сказав Аврелії, що якщо ти передумаєш, то тебе приберуть, як інших.

         — Кого інших? Інших учнів?

         — Незнаю, може учнів, може чужих... Вони ж іноді приходять, а про них не чутно... Дрейк вже більше двохсот років живе...— знизав плечима Ніколас.— Вони щось затівають, казали що мало часу лишилося.

         Катерина зблідла:

          — Це якщо в мене не буде успіхів, вони точно мене приберуть...— вона кинула погляд на книгу по медитації на столі.

            — Не виходить медитувати?

            — Цю книгу писав який супер шифрувальник: купа тексту, а суті — крапля... треба звільнити мозок від думок, а як його звільнити, не написано...— зітхнула дівчина.

            — Треба уявити себе в безпечному місці, там де в тебе не було тривог і хвилювань.

            — А якщо немає такого місця?— спитала вона.

            — Навіть в тому твоєму світі?— здивувався Нік.

            — Я не знаю,— знизала вона плечима.— Япогано пам'ятаю той свій світ... Всі хороші спогади ніби заблоковані. Якась вибіркова амнезія... Я знаю, що в мене була сім'я та не пам'ятаю навіть їх обличча...— сумно сказала вона. 

            — Мені жаль,— промовив він.

            — Дякую,— кивнула Катерина. 

            — Ти маєш знайти щось в цьому світі хороше... Інакше так і будеш зброєю масового ураження, котра рано чи пізно всіх погубить. Емоції не мають керувати тобою, ти маєш їх контролювати.

            — Я розумію,— кивнула вона.

          —Пропоную об'єднати зусилля.  Мені це все не подобається, та боюсь мені теж не дадуть просто так піти,— не вірячи сам, що таке запропонував, промовив він.

          — Я згодна,— кивнула вона і простягнула йому руку.— Отже, мир?

          — Мир,— кивнув він і потис руку.             

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Вранці в марних намаганнях знайти внутрішній спокій Катерина вирішила шукати умиротворення в єднанні з природою. Вона попрямувала до галявини біля озера, вирішивши, що якщо там і будуть якісь відвідувачі, вони щезнуть, щойно побачать там її.     

        Підійшовши до задуманого місця, вона здивовано застигла. Там же  де і минулого разу, вона побачила Чарльза. Знову з мечами, та тепер у нього був лише один противник. Зовсім не схожий на зомбі. Це була напівпрозора постать, створена ніби з повітря. Воно простягало до нього свої кістляві руки з довгими тонкими пальцями і левітувало в повітрі, загорнуте в щось накшталт плаща, так що було видно лише руки і обличча під капюшоном. 

         — Я дивлюся, тобі все немає покою,— насупилася Катерина. 

         — Як бачиш,— промовив він ухиляючись від постаті, що намагалася його схопити.— Я не проти, якщо знову втрутишся. 

         Катерина відчула поколювання  в кінчиках пальців. Змахнувши руками вона випустила в істоту вогняну стрілу. Стріла пролетіла наскрізь через цю сутність не спричинивши їй жодної шкоди. Хоч і не поранила, та увагу привернула. Сутність зло блиснула своїми білими очницями і повністю розвернулася до дівчини, ніби втративши інтерес до Чарльза. Воно змахнуло свою моторошною тонкою кінцівкою і вмить в його руках з'явилася зброя — щось накшталт коси, але тут леза були по обидва кінці палиці. 

         Здивована невразливістю істоти до магії вогню, Катерина створила сферу з темної магії, та вона теж пролетіла наскрізь, ніби там нікого й не було. 

         — Ще варіанти будуть?— спитав Чарльз, спостерігаючи, як дівчина злякано ухиляється від ударів сутності.

         — Якби були, я б не втікала...— промовила Катерина, ховаючись за деревом, вона вчасно присіла, коли над її головою пролетіло лезо і вп'ялося в стовбур. 

         — А телепортацію не вдалося засвоїти?— спитав з надією Чарльз. Істота ніби не помічала його, вийняла лезо і знову попрямувала до дівчини, що хутко бігла до нього.

         — Лише теорію, не було можливості спробувати...— відповіла Катерина, озираючись. 

        — Зараз чудова можливість, спробуй створити портал. Я його відволічу...— промовив він і створив чималу вогняну кулю, вийшовши наперед, прикриваючи її собою, він жбурнув кулю в істоту. Послухавшись його, дівчина зосередилася, пробуючи створити портал. Чарльз приготувався відбивати атаку істоти, але вона на мить завмерла, дивлячись позад нього. Він озирнувся і помітив згасаючи вогняний стовб. Катерини ніде не було. 

         Істота дематеріалізувала свою зброю і почала наближатися до нього простягаючи свої моторошні кінцівки. Раптом між ним і істотою, у вогні, з'явилася Катерина, вона швидко підскочила до нього, поваливши на землю і вони обоє зникли в полум'ї, лишивши сутність на самоті.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Вони приземлилися на м'яку перину ліжка в її кімнаті. Дівчина задоволено вигукнулал лежачі зверху на ньому:

        — Ти бачив? В мене вийшло!

       — Ти якось не правильно це робиш...— насупився він.

       — Яка різниця, головне що вийшло,— вона припіднялася і, зручніше вмостилася, сівши на ного зверху, з серйозним виразом обличча, сказала.— Тепер розповідай, що відбувається? Я не відпущу тебе звідси, поки все не поясниш.

        Він хитро посміхнувся і поклав руки їй на стегна. Помітивши, як вона зашарілася, Чарльз різко і проворно перекинув її на лопатки і опинився зверху.

        — Чому ти вирішила, що перевага на твоєму боці?— хижо посміхнувся він, міцно тримаючи її руки над головою.

        Катерина затамувала подих, усвідомлюючи всю пікантність ситуації.

       — І що ти робитимеш далі?— з викликом спитала вона, облизнувши губу.

      — Є кілька цікавих ідей,— прошепотів він і обережно, неспішно торкнувся її уст. Катерина сама від себе не чекала, що відповість на його поцілунок з такою пристрастю. Чи то через адреналін, чи від того, що вже давно не було подібних емоцій в її житті, але вона  на якусь мить забула про всі свої внутрішні принципи, і піддалася інстинктам. Він вже не тримав її руки, а вправно розстібав гудзики її сорочки, продовжуючи поцілунок, що з ніжного став вимогливо-жадібним. Кожний доторк рук до її шкіри разпалював всередині вогонь. Він лишив в спокої її губи і поцілував в шию, спускаючись все нижче з кожним новим доторком. Сорочка вже була розстібнута і неспокійна рука почала спускатися нижче до стегон... 

        Вона не хотіла щоб він зупинявся, та внутрішній голос, що раптом прокинувся, запевняв, що не варто поспішати.  Катерина схопила його за руку, котрою він вже намагався звільнити її від зайвого одягу.

         — Стій...— прошепотіла вона. 

         Чарльз одразу ж зупинився і поглянув на неї: 

         — Я поспішаю?— здогадався він. 

         У відповідь вона лише кивнула з легкою усмішкою.

         — Вибач,— він відсторонився і ліг поруч підперши голову рукою, спостерігаючи, як вона намагається застібнути ґудзики. 

          Під його пильним поглядом їй було ніяково, тому дівчина вирішила змінити тему на більш серьйозну.

         — Що то була за істота?

         — Один з Личів Дрейка.

         — Один з? Тобто їх багато?— здивувалася вона.

         — Наскільки я знаю, семеро. 

         —  Що воно таке? Чому воно невразливе до магії?

         — Це одне з найвеличніших досягнень Дрейка. Він їх створив сам. Вони не сплять, не їдять, цілком віддані хазяїну і, кажуть, невразливі, тому що існують одночасно в двох площинах: в нашій та в ефірній. 

        — Нащо йому аж семеро таких?

        — Вони генерали його війська. Він ще багато чого створив, ховає всю ту нежить десь... чекає слушної миті. Тому я і запропонував тобі пошпигувати, дуже важливо знати про його плани.

        — Та хто ти такий? Надто ти багато знаєш, як для студента,— спитала вона.

        — Може потім, якось, я тобі розповім,— усміхнувся Чарльз, знову підсунувшись ближче і поклавши руку на її живіт.

        — Якщо ти пропонуєш мені роботу, я ж маю знати на кого працюю?— хитро усміхнувшись промовила вона, намагаючись не звертати увагу на жар, що розійшовся по всьому тілу від його доторку.

        — Ти ж відмовилася,— сказав він, а його рука сковзнула під сорочку.

        — А раптом я передумала,— прошепотіла дівчина. 

       — Справді?— спитав Чарльз, знову цілуючи її, а рука ковзнула під сорочкою, вгору по тілу. Полум'я всередині розгорілося з новою силою, внутрішні голос замовк, і Катерина знову почала піддаватися інстинктам, відповідаючи на поцілунок. Та раптом він відсторонився і серйозно запитав:— Чому передумала? Ти ж казала, що нехочеш ставати мішенню для нього?

       — Виявилося, що я все одно буду мішенню. Дехто підслухав їх розмову, вони "приберуть" мене, якщо я передумаю. В них мало часу, а в мене поки ніякого прогресу... і підозрюю, що я знаю, кого вони за мною пошлють. 

        — Лича?

        — Я проти нього безсила, я б на місці Дрейка послала саме його,— кивнула Катерина.

        — Я б теж... Мало часу, до чого?— насупившись уточнив Чарльз.

         — Гадки не маю, вони щось затівають...

         — Я маю йти,— сказав він, поцілував її на прощання і швидко пішов.

         Катерина вилаялася, здивовано дивлячись, на двері, що зачинилися. Знову пішов і знову нічого не пояснив. Привівши в порядок свій одяг вона пішла до бібліотеки, шукати інформацію про ефірних істот. Мав бути спосіб знищити ту сутність і вона мала його знайти.