Помста дракона

Наступного дня Каталіна все-таки пішла з ним на полювання і показала себе як мисливця вельми незграбного. Вона то хрустіла палицями під ногами, то зачіпала гілки, то просто спотикалася об коріння і билася пальцями об каміння. У якийсь момент вона просто сіла на пень, склала руки на грудях і дала зрозуміти, що полювати на кроликів вона не буде. Моісу її вмовляти не став, бо з подібним шумом вони б жодного скакуна не зловили. Пішов далі в ліс. Дівчина провела його поглядом. Години дві, вона просто нудьгувала, сидячи на одному місці. То на дереві щось ножем виріже, то ямку ногою викопає, то просто поспостерігає за дрібними птахами і зозулями, що літали навколо. Аж раптом із лісу почувся страшний рев. Птахи затихли. Серце завмерло.

- Твою матір, - швидко прошепотіла. - Ведмідь чи що? Та ну йо... - побігла до найближчого дерева і видерлася на нього так швидко, як по землі не ходила.

Залізла метрів на п'ять. Сіла на гілку, обняла стовп. Стала дивитися на землю. Огляд був хороший. І через це ставало страшно. Зачаїлася. Уже зі звуку кроків, що наближалися, було зрозуміло, що звір великий, важкий і страшний. Він ішов не швидко, ніби прогулюючись і оглядаючи свої володіння. Підійшов до її дерева. Це був ведмідь. Каталіна притиснулася до стовпа з такою силою, що здавалося вона зараз зіллється з ним воєдино. Попри це все тіло трясло хльосткіше за осику. Звір зупинився. Шерсть його була коричневою, довгою і блискучою. Озирнувся, принюхався до оточення. Підняв голову до стовпа. Сперся на нього однією лапою, іншою, став на задні й подивився на людину. Каталіна застигла й зблідла, ніби була мертвою. Зупинилося дихання, думки, серце, тряска в очах і тілі. Вона просто дивилася на цю гігантську істоту і ні про що не думала. Були тільки гілки, ведмідь, і пара метрів до його пащі. Звернувся до неї тихим риком, принюхуючись. Дівчина не реагувала. Її тут не було. Вона розчинилася в повітрі і взагалі вона пташка десь далеко в небі. Звір видав щось розчароване, спустився на землю і спокійно побрів собі далі. Пару секунд Каталіна ще трималася без рухів. Опісля, її тіло знов запрацювало, а от свідомість - ні. Вона залишалася в прострації. Погляд був спрямований на місце колишнього перебування ведмедя.

Півгодини було тихо. Птахи знову почали співати, літати і всіляко гратися. По корі бігали мурахи, терміти та інші комахи. На землі було порожньо. Несподівано почулося рохкання. Дівчина подивилася навколо. Тільки кабана зараз не вистачало. З-за кущів вибіг підсвинок. Перебираючи копитцями по траві, він мимоволі сповільнився і, забігши за пень, повернулося до нього, почало обнюхувати. Каталіна тихо й непомітно, ховаючись за шелестом трави, дістала ніж. Кабаня почало щось рити, похрюкуючи в процесі. Дівчина знову озирнулася. Його родичів навколо не було. Повернулася до жертви. Зачаїлася. Узялася трьома пальцями за лезо. Прицілилася одним оком, двома, ще раз одним. Замахнулася і метнула осколок між гілок. Той влучив своїм вістрям точно в потилицю, увійшовши в череп на кілька сантиметрів. Жертва впала тієї ж секунди, видавши свій останній хрюк. Мисливиця радісно посміхнулася. Почувся новий тупіт. Посмішка тут же спала. Усім тілом притулилася до дерева. Злилася з ним. Стала деревом. Повз пронеслася лань. Поскакала вдалину. Каталіна не розслаблялася. Ведмідь міг повернутися будь-якої секунди. Подивилася в бік, куди він пішов.

Ще годину все було спокійно. Почувся хрускіт гілок. Вона все ще була деревом. Листочком, гілочкою. Шматочком кори. Звук долинав із-за спини. Вирішила не повертатися, щоб не створювати ще більше шуму. Вона дерево... Прикрила очі. Птахи навколо затихли. Широко їх розплющила. Чиїсь кроки наближалися. «Не ведмідь, не копита...» - злякано перебирали думки.

Зупинилися. Почувся спантеличений хмик. Повіяв вітер. Крона заворушилася, змушуючи листя шелестіти. Дівчина покосилася на людину. Було зрозуміло тільки те, що це чоловік, у шкурах і він іде до її здобичі. Насупилася. Поклала руку на піхви. Ножа там не було. Відвела невдоволений погляд. Невідомий спустився перед звіром навпочіпки й оглянув рану, зброю. Дістав ніж, покрутив головою. Поглянув на рану і миттю перевів погляд на дівчину, що ховалася за листям. Та глянула на нього. Крона нарешті заспокоїлася. Це був Моісу, обвішаний трьома парами кроликів і білок.

- Лаа́ і рама́і́сі хо́рі фрама́і́сі? - здивовано видав і підійшов до стовпа, дивлячись угору. - І тор атік? - сховав ніж до свого. (Як ти примудрилася його вбити? Ти в порядку?)

- Тут був ведмідь... - тихенько прошепотіла.

- Лара́й, - виставив руки. - Ко́фра ніа́рі. (Злазь. Додому пора.)

Та розгублено подивилася на гілки під собою. Розвернулася і почала неквапливо злазити. Моісу відійшов, щоб не бачити того, чого не варто було, дочекався її внизу. Подав руку, допоміг спуститися. Каталіна зістрибнула на землю, одразу ж його обійняла і розплакалася, впираючись носом у білячий хвіст. Молодик розгубився. Поспішно її обійняв, подивився в обличчя:

- Сі-ка́ро до́ка? Сі-ка́ро ро́кас? Ілі сла́кі крірі тіксіс? Ко Каталіна. Віа́кі і халі́п? (Що трапилося? Що сталося? Тебе знову хтось чіпав? Каталіна. Чому ти плачеш?)

- Тут був ведмідь... - схлипуючи протягнула. - Він мало не з'їв мене-е...

- А... Ін ко́ро ілі́́. Ко́ло ніа́рі, - присів і підхопив її на руки. (Я... Не розумію тебе. Йдемо додому.)

Та подивилася на нього, витерла сльози. Обернулася і потягнулася однією рукою до здобичі.

- Арі́лі хро́мі ко́па аффі́ра, - підійшов до нього і присів, посадив дівчину на пень. (Перший кабанчик це святе.)

Думати як взяти підсвинка не довелося. Каталіна швидко взяла його на руки й знову потягнулася до молодого чоловіка. Той підняв кохану, злегка підкинув, поправляючи на руках і пішов. Мисливиця дуже скоро продовжила жалібно плакати, обіймаючи мертву свиню і притискаючись до знайомого всім тілом. Моісу не знав як їй допомогти. Йому залишалося тільки сумно зітхати, дивлячись на все це.

Прийшовши до місця призначення, він поставив її на ноги, сам витер сльози, поцілував, обійняв за талію і повів до центру. Каталіна поросятка не випускала, чим шокувала місцевих ще сильніше. Той своєю чергою заливав кров'ю як її саму, так і молодика, що нещодавно ніс їх на руках. Проходячи поворот додому, мисливець зупинився, подивився на кохану:

- Тіла́кі ніа́рі? А ла́кас хро́мі кракісі. Ніа ін іто́ісіс хо́рі. (Хочеш додому? Я віднесу кабанчика на ринок. Ми не з'їмо його.)

Та помотала головою, притулилася до знайомого.

- Тіла́ки не ка́ні? (Хочеш зі мною?)

Кивнула.

- О'ні кі́зо паі́ні вісі́ма ко́па, - показав на свої плечі. - І кіфа, сі-ка́ро тіла́кі ао́л кра́ ко́па? (Мені потрібно зачистити все це. Ти впевнена, що хочеш дивитися на це?)

Кивок.

- І́ло о́ромі кафрі́ки хромасі́т, - поцілував у чоло і повів далі. (Твоїй відважності будь-хто позаздрить.)

Ринок не був схожий на звичайні базари. Це був цілий окремий район хоч з якимись будівлями. Він займав усю чверть міста на північному заході. Тут було кілька головних вулиць з наметами і кам'яними прилавками. Пішли другою. Крамниці з невеликими дахами стояли по обидва боки дороги, що була не вужчою за центральну. Тут працювали всі, хто тільки міг. Дракони возили візки з різними вантажами туди-назад, переносили важкі елементи або взагалі будували/ремонтували місця для роботи і продажу товару. Конкретно ця вулиця була зайнята м'ясниками, продавцями шкур, тканин і швачками. Запах тут стояв відповідний. Дівчина відкашлялася. Моісу пройшов близько трьох прилавків із м'ясом і підійшов до знайомого, що стояв праворуч. Зняв свою здобич і показав йому, поклавши на прилавок:

- Номі́рі мі́кі зі са́хі? (Скільки даси за шкури?)

Той же не міг відірвати погляду від дівчини, яка обіймала свиню:

- Хро́мі са́ха а́ка ларімі? - глянув на постачальника. (Кабанячу шкуру теж продаєш?)

- Ко́па кі тоу́к кі́зо ко́мре, - повернувся до коханої. - Ларімі саха? - провів рукою по шерсті. (Це в мисливця треба запитати. Продаси шкуру?)

Каталіна спостерігала, подивилася в очі:

- А ито́ис сої́хі. (Я їсти хочу.)

- Ха́ра сум та́так кра́ мо та́то́мі, - повернувся до продавця. - Ках а ралі́ка са́ха, фі рі сла́ки ко́мрет. А фра ха́ра ларі́міт ха́рі. (Вона погано говорить нашою мовою. Давай я зніму шкуру, а там знову запитаю. Я думаю, вона продасть її.)

- І тіла́кі тата́кс ко́па ха́ра то́уміс хо́рі? - показав друг на тендітне створіння. (Ти хочеш сказати це вона спіймала його?)

- А кар ін ра́ма лаа́ ко́па коло́сіс кі ха́рім, - глянув на Каталіну. - Ха́ра но́рім кі́ки сі то́уміс, - усміхнувся і повернувся до знайомого. (Я сам не знаю, як це вийшло в неї. Вона вчора кролика так спіймала.)

- Хах, ао́л ха́ра ке́рат ла́кат то́у́рі то́мі́ка ха́ір і. (Хах, дивись вона буде приносити здобичі більше, ніж ти.)

- Ін фра, - перестав посміхатися і обійняв її, - сі-ка́ро ха́ра ко́лот кра то́у сла́кі. Ха́ра по́рі ка-фра́мі ра́хіс хара́к тор та́ї. (Не думаю, що вона піде на полювання знову. Вона сьогодні чогось сильно злякалася в лісі).

- Кі́зос о'ні ала́кас, - усміхнувся. - А кар окі́ро харі́літ. (Треба було мене покликати. Я б сам усіх розполохав.)

- Ха-ха! Ко́па ріма! (Ха-ха! Це точно!)

Дівчина тільки спостерігала, лише частково розуміючи, про що вони говорять.

- Ках ро́лі, - запросив Харако. - Сахі кар ха́лі ін ралі́кас. (Давай заходь. Шкури самі себе не знімуть.)

- Ха́ра ке́рас не́ ка́ні, - кивнув на кохану. - Ін тілакі ніарі ко́ло. (Вона буде зі мною. Не хоче додому йти.)

- Сара́кі, - кивнув. - Ва́і хак, мас... І вісім ра́ма. Крат ао́л, сі-ка́ро-ті ха́ра коме́н ін до́храт во кар ін ла́ркас. (Добре. Бери ніж, відро... Ти знаєш. Тільки дивись, щоб вона нічого не накоїла і сама не порізалася.)

Та невдоволено подивилася на нього:

- А харі́л ка́нда хак. (Я вмію володіти ножем.)

- Ла́рки ін то́рма хак, то іхо́рі ла́ри́ка сіра́ї́мі, - той глянув на неї. (Тут не такі ножі, до яких звикли жінки.)

- Та я вб'ю тебе, якщо скажеш таке ще раз, - вороже протягнула.

- Ках, - невимушено видав Моісу, - мо́ї ін кі́зо трака́, - повів її за прилавок. - Ко Хара́ко сум ка́нда фра́ки, фі ка́ра ха́ро́лі, - швидко глянув на нього, - са́ра́ки. Хад ін кі́зо трака́, - оглянув місце за прилавком. (Давай, нам не треба лаятися. «Страшко» погано володіє зброєю, а моя наречена - добре. Вам не потрібно сваритися.)

Знайомий із неприязню спостерігав за нею. Мисливець швидко взяв два стільці, відра - одне з водою, одне порожнє і мотузку. Сів біля дерев'яної опори, на якій тримався дах, прив'язав до неї мотузку, а до мотузки - білячу лапу. Намочив хутро, дістав свій ніж і почав знімати шкуру. Дівчина присіла поруч, почавши дивитися за його руками. Підсвинка поклала на коліна.

Одна білка, друга, третя, кролики. Моісу швидко впорався з кожною з тварин. Віддав шкурки приятелеві й отримав за них 18 на́ки. Сховав намистини в мішечок на стегні. Подивився на дівчину і з посмішкою підійшов:

- Фі то́мі і́ло то́у́рі, - взяв кабаненя і поніс його до двох стовпів позаду. (А тепер твоя здобич.)

Повісив за копита на мотузку, приніс відро з білячими та кролячими нутрощами, почав оброблення. Каталіна оглянула кролячі тушки. Одну з них вони сьогодні з'їдять. Взяла відро з брудною водою і понесла до Моісу, запитала куди це вилити і де колодязь. Молодий чоловік сказав їй, що сам усе зробить, але кохана стояла на своєму. Через п'ять хвилин суперечок здався. Відповів на обидва питання і дівчина пішла. Скоро повернулася з чистою водою і промила кожну з тушок. Харако тим часом розтягував принесені шкурки між кількох палиць і зачищав їхню внутрішню сторону, обливаючи якоюсь рідиною. Через кілька хвилин, до дівчини підійшов її коханець зі знайомою шерстю в руках:

- Ко Каталіна, і тила́ки ла́ри́ми ха́рі? (Каталіно, ти хочеш продати її?)

Та насупилася:

- Сі-ка́ро то́рма "ларі́мі"? (Що таке продати?)

- І мі́кі ха́рі хо́р'ї, - кивнув на приятеля, - фі хар мі́кі іла́ на́кі. (Ти віддаси її йому, а він дасть тобі наки.)

- Ларі́мі? (Продати?)

Кивнув.

- Сара́кі, - подивилася на його знайомого. (Добре.)

Моісу якраз попрямував до нього:

- Ха́ра фра́міс. Номірі міки зі саха? (Вона погодилася. Скільки даси за шкуру?)

- Ха́ра ка́ро тіла́кі? - повернувся і почав оглядати товар. - Хрома́ вісі́ тор малі́сі... (Вона багато хоче? Живіт весь у крові...)

- Ко́па ха́рі а́рі́лі хро́мі. І́ло арі́лі тоу́рі а́ка ін ке́ра ра́алі. (Це її перший кабан. Твоя перша здобич теж не була ідеальною.)

- Ін фо́до. Ка́ла мі́кі ко́рі-даі́лі на́кі - подивився в очі. (Не сперечаюся. Можу дати п'ять-шість накі.)

- Сі номірі? (Так скільки?)

- Ко́рі во і хакі́фа хро́мі ла́ркі. (П'ять і ти обробляєш кабана тут.)

- Со́мрі. (Згоден.)

- Ко́рі, - дістав п'ять намистин. - Ко́сі о'ні са́хі ін кі́зо. Ка́ла ко́хоре кра́лі ма́ка́лі, - вручив накі. (Чудово. Поки що мені шкури не потрібні. Можеш кілька днів відпочити.)

- Сака́рі, - віддав шкуру і взяв намистини, вручив їх дівчині. - Ко́па і́ло, - усміхнувся. - Кофра́ті, - поцілував у щоку. - Кар накідос, - повернувся до туші, почавши її обробляти. (Добре. Це твоє. Молодець. Сама заробила.)

Каталіна подивилася вслід. Одягла їх на нитку свого намиста. Склала все м'ясо у воду, щоб на нього не сідали мухи, і стала чекати коханого, спостерігаючи за тим, як швидко й чітко він орудує ножем. Його широка спина заворожувала.

Зовсім скоро, до тушок приєдналися і частини кабанчика. Моісу взяв відро і поніс його до іншого прилавка. Відро з нутрощами ж залишилося у Харако. Проходячи лавки з пташиним м'ясом, що розташовувалися по ліву руку, дівчина помітила щось дивне. Кілька маленьких дракончиків випрошували у своєї матері м'ясо, постійно показуючи на ощипаних фазанів. Каталіна насупилася:

- Вікіппа казав, що вони травоїдні... Навіщо їм м'ясо?

Дракониха обернулася на неї, ніби зрозумівши, що та каже. Дівчина швидко обійняла Моісу за руку і відвела погляд. Наступна дивина застала її зовсім скоро. Уже підійшовши до потрібного продавця кроликів, Каталіна помітила дракона, що тягнув віз вулицею немов кінь. От тільки колеса воза ледь торкалися землі, то тут, то там не прокручуючись на своїй осі. Дівчина округлила очі. Подивилася в бік:

- Я точно з глузду з'їхала...

Молодий чоловік на той час уже віддав усіх кроликів. Поглянув на перелякану любов. Сам злякався. Нагнувся, взяв її за плечі:

- Ко Каталіна? Сі-ка́ро не іле́? Сі-ка́ро до́ка? (Каталіна? Що з тобою? Що сталося?)

- Що навколо мене відбувається...? - із розгубленим нерозумінням подивилася в очі.

- Вуф ко́мпрі ка́рі, - поспішно видав. - Томі ко́лот то ко ко Віккіпа во то оротоу́к. А ін ко́ро сі-ка́ро не іле́ ро́ка. (Вовк з-за рогу. Зараз підемо до Вікіппи і до вождя. Я не розумію, що з тобою відбувається.)

Вирівнявся, віддав білок, отримав 9 намистин і поспішив до сусідньої крамниці. Віддав усі частини кабана, забрав 7 наки, кинув до своїх намистин, сказав, що трохи пізніше забере обидва стегна. Підхопив кохану на руки й поспішив до драконячих наметів. Одразу за садом знайшов знайомого. Досить агресивно сказав йому, що це важливо і погнав його до намету. Вікіппа поспішив, тримаючись за свій хвіст обома. Зайшли всередину. Дівчину поклали на шкури. Моісу подивився на дракона. Той відповз до дальнього боку:

- Сі-ка́ро ро́кас? - злякано видав. (Що сталося?)

- А ін ра́ма, - розгублено відповів молодий чоловік. - І́ха ха́ра ка-фра́мі хара́к. Оро́сі ра́хіс. (Я не знаю. Але вона чогось злякалася. Дуже сильно.)

- Чого ти злякалася? - не менш перелякано видав на неї Вікіппа.

- Я божеволію, - широкими очима подивилася на нього. - Я бачу, як зелені дракони випрошують м'ясо, як колеса воза не крутяться, коли він їде. Я чую голоси в голові!

- Що за голоси? - насупився.

- Я не знаю! Я не зрозуміла, що він мені сказав. Я просто вбила кролика, дістала органи і пішла назад, а тут цей голос! Я нічого не розумію! - злякано підібрала коліна. - Я просто божеволію... - жалібно протягнула.

В очах блиснули сльози. Моісу одразу ж підсів до неї й обійняв. Поцілував у скроню.

- Убила кролика, дістала органи, поклала їх під деревом і почула голос? - почав уточнювати знайомий.

- Так. Жіночий. Якісь лалатаки він мені говорив...

- Лаіта мі?

Та застигла. Злякано подивилася на нього:

- Так, - кивнула. - Це був ти? Якщо ти - я вб'ю тебе.

- Не бійся, не я.

- Це тобі боятися треба, - опустила погляд.

- Хах, можливо. Ти просто знайшла дріаду.

- У сенсі, "дріаду"? - підняла очі.

- Ну, звичайну деревну німфу.

- Вони реально існують?

- Звісно, - усміхнувся. - Ти зробила їй підношення, погодувала її, ось вона й подякувала тобі.

- Німфа... - задумливо подивилася на ноги. - Я не знала, що вони м'ясо їдять... - шмигнула носом

- Їдять, - кивнув.

- А дракони?

- Зелені - ні.

- Але, - глянула на нього, - я бачила, як...

- Це був не зелений дракон.

- У сенсі? Зелений. Ти зелений? Я ж сподіваюся це зелений? - кивнула на його луску.

- Я не зелений дракон, просто з крилами тут жити дуже складно.

- Не зелений? - насупилася.

- Я червоний. Звідки, по-твоєму, я твою мову знаю? Зелені нею не розмовляють. Тут багато таких, тож не дивуйся, що "зелений" дракон хоче поїсти м'яса. Червоні їдять усе. Ну, майже.

- А колеса воза? Вони взагалі ніби землі не торкалися.

- Вони її і не торкалися. У червоних немає такої сили як у зелених, зате ми магією вміємо користуватися, - посміхнувся. - Для драконів тут є тільки силова робота. Зелені можуть підняти вантаж у п’ять разів важчий за себе, а ось червоні... Нам доводиться якось викручуватися.

- Виходить, я не божеволію? - невпевнено видала.

- Виходить так.

- Я почуваюся дурепою, - відвела погляд.

- Хах, ти просто не знала деяких речей.

- Саме так. Чому ти не сказав мені правду? - невдоволено подивилася на нього.

- Думав ти ніколи не запитаєш. Просто розумієш... Червоних драконів почали винищувати, а ти людина із зовнішнього світу і особливої довіри до тебе ні в кого немає.

- Ти теж мені не довіряєш?

- Ти володієш зброєю.

- Це не відповідь.

- Усі тебе побоюються. Невідомо чого від тебе чекати.

- Навіщо мені вбивати вас?

- Ніхто не знає, чому люди взагалі почали цим займатися, але факт залишається фактом. Червоні дракони не довіряють нікому, крім людей цього племені. Тут наш притулок. Якщо ти щось зробиш...

- Я думала, ми друзі, - невдоволено піднялася і вийшла.

Вікіппа провів її поглядом. Моісу підскочив слідом. Наздогнав її на вулиці:

- І тор атік? (Ти в порядку?)

- Ко Віккіпа ін ка́фа, - склала руки на грудях і пішла до центру. (Віккіпа не друг.)

Несподівано почувся удар гонга, що рознісся на все поселення. Дракони тут же повиглядали з наметів і підняли очі до неба. Уся робота на ринку зупинилася. Моісу підійшов до коханої. Другий удар. Напружився. Кілька секунд. Багато хто видихнув. У майстернях усі продовжили роботу, з житлових районів повиходили дракони, попрямували до центру. Дівчина притиснулася до знайомого, щоб не загубитися серед цього зеленого натовпу. Пішли до попелища.

Прийшовши, вони помітили щось темне, що спускалося від неба до землі. Це були дракони. Бурі, багряні, для деяких червоні. Їх було п'ятеро, включно з малюком на одних із рук. Вони не поспішаючи спустилися на місце багаття, розносячи попіл на кілька метрів, і склали крила. До них вийшов один із місцевих, почав щось говорити. Гості слухали. Люди спостерігали. У якийсь момент багряні перевтілилися, позбувшись крил і відростивши собі м'ясистий хвіст. Вони стали такими ж як і зелений натовп навколо. Пішли за тим, хто вийшов до них. Каталіна переглянулася з Моісу. Для неї це було несподівано і незвично.

Далі, закохані пішли на річку, бо були страшенно брудними. Каталіна роздяглася перша. Пішла у воду разом з одягом, бажаючи відіпрати від нього кров. Молодик відвів погляд. Відвернувся. Подивився навколо. Людей не спостерігалося. Покосився на чисту від малюнків спину. Дівчина зайшла у воду по пояс. Занурилася. Змила з грудей увесь бруд і піт. Почала розтирати криваві плями на тканині. Моісу просто спостерігав, стоячи до неї боком і тримаючи складені руки на рівні паху. На щастя, кров відіпралася швидко, тож Каталіна скоро розвернулася і попрямувала до берега. Зустрілася очима зі співмешканцем. Зупинилася. Той був рум'яним, погляд його тремтів, а член стояв. Ніяково відвернувся, почавши м'яти руки. Дівчина насупилася:

- Я твоя майбутня дружина. Ти чого відвертаєшся? Взагалі вже? - пішла до берега.

- Сок-кірі ін ратато́мі, - неголосно почав. - А крат ао́лс. А томі́ка ко́ме́, лакі́мі ко́ме́ ін дос, - опустив очі. (Б-будь ласка, не злися. Я тільки дивився. Я більше нічого, зовсім нічого не робив.)

Та вийшла на пісок і закотила очі, почавши щось згадувати. Опустила погляд на дерева. Пройшла до одного і повісила свій одяг на гілки. Повернулася до молодого чоловіка:

- Ні́а расіка́міт. (Ми одружимося.)

- А́мі, роі́фі, - невпевнено кивнув. - А кіта ао́л, ін ратато́мі кра о'ні. Ін фраімімікасі, - злякано глянув на неї і тут же опустив очі. (Так, звісно. Я просто дивився, не злись на мене. Не проклинай.)

Насупилася:

- Лекі фраїмікасі? - підійшла. (Навіщо проклинати?)

- А кіта ао́л. А коме́ томі́ка ін дос. Ін фраімімікасі. Ін тата́кіт ка́сі копа́рі Ха́фрім оро́ха́. А... А ін рахіс харіс. (Я просто дивився. Я нічого більше не робив. Не проклинай. Не говори про це Підлому богу. Я... Я не порушував обітницю.)

Та взяла його плече і розвернула. Моісу, лише побачивши її оголені стегна, тут же задер голову. Дівчина нічого не розуміла. Взяла його за руки. Той здригнувся.

- Ко Моісу, - несуворо почала, - а і́ло ха́рол. Ао́л кра о'ні. («Силач», я твоя дружина. Подивися на мене.)

- А ін ка́ла. Ні́а фо́ки ін хара́сис. (Я не можу. Ми ще не одружені.)

- А і́ло ха́рол. А іла́ ін кофрі́? (Я твоя дружина. Я тобі не подобаюся?)

- Кофрі. Оро́сі, - проковтнув слину. (Подобаєшся. Дуже.)

- Хофа́рі ао́л кра о'ні. (Тому подивися на мене.)

Він злегка посміхнувся:

- Кі́зо тата́к "рамі́сі ао́л кра о'ні". (Треба говорити "тоді подивися на мене".)

- І аоліт кра о'ні рак нха? - роздратовано смикнула його долоні вниз. (Ти подивишся на мене чи ні?)

- А ін фра́ї ао́л кра ла́їра́ сіра́ї́мі фо хара́сі. (Я не повинен дивитися на оголену жінку до весілля.)

- І ао́лс ко Ванда, - невдоволено видала. (Ти бачив Ванду.)

- Ко́па ке́ра ін про ка́ра іррі́мі. (Це було не з моєї волі.)

- А ла́мі ха́ра кі ілі́́ то́рма ін ала́кас, - підійшла і поклала долоню на його ногу, ближче до фалоса. (Я сподіваюся, вона в тебе такого не викликала.)

Моісу здригнувся. Опустив очі. Подивився на її обличчя:

- Сокірі ін дос ко́па. Ін амбра о'ні. Ороха́сі крата́кт мо́а. (Будь ласка, не роби цього. Не спокушай мене. Боги покарають нас.)

- А ва́лі і́ло ха́рол. А ларі́мі, лаа́ і тіла́кі ра́їва́т о'ні, - стрімко притулилася до нього. - Тор ха́рол... (Я майже твоя дружина. Я пам'ятаю, як ти хотів узяти мене. У дружини...)

Він проковтнув слину:

- Ко К-Каталіна... Сокірі, ороха́сі фратато́міт. (К-Каталіна... Будь ласка, боги розгніваються.)

- І тілакі раіват о'ні? - злегка нахилила голову направо. (Ти хочеш взяти мене?)

- Тор хар-рол? - тремтячим голосом видав. (У дружин-ни?)

- Во тор ха́рол а́ка, - усміхнулася. (І в дружини теж.)

- Ороха́сі крата́кт мо́а зі фрі́піас фо хара́сі, - безсило стиснув кулаки вздовж тіла. (Боги покарають нас за пристрасть до весілля.)

- Фі сіро́кі ні́а ке́рат к'ємі? (А якщо ми будемо цілуватися?)

- Зі коп-па ін крата́кт, - проковтнув слину. (За це не покарають.)

- Рамі́сі, - взяла його за щоки, - ін хара́к. Ні́а крат к'ємі, - повільно нахилила його й торкнулася губами губ. (Тоді, не лякайся. Ми тільки цілуватися.)

Заплющила очі. Моісу лише піддався її чарам. Для опору поцілункам у нього просто не було сил. Обійняв дівчину, немов птах, і сам взявся цілувати, граючись з її язиком власним.

Через деякий час молодик теж виправ свою спідницю, обидва вони помилися і пішли додому, не забувши по дорозі забрати ті два окости. Увечері, вже після вечері, коли вони просто сиділи в обіймах і дивилися на багаття, спираючись спинами на плиту-ліжко, дівчина поставила запитання:

- Ко Моісу, іхо́ри оро́ха́ а фра́і оро́мі? - покосилася на нього. (Моісу, якому богу я маю поклонятися?)

- Фра́ї? - спантеличено подивився на неї. - І оромі криімі тілакі, фі ін крімі фра́ї. (Повинна? Ти поклоняєшся тому, кому хочеш, а не кому повинна.)

- О'ні кі́зо ороха́, сі-ка́ро-ті дот ра́лі. Іхо́рі оро́ха́ о'ні оро́мі́? (Мені потрібен бог, щоб зробити малюнок. Якому богу мені поклонятися?)

- Фі іхо́рі й тіла́кі? (А якому ти хочеш?)

- А ін ра́ма, - перевела погляд на багаття. - О'ні тото́ма, сі-ка́ро а ін ка́ла оро́міла оро́мі ко А́рісіа́м. (Я не знаю. Мені кажуть, що я не можу поклонятися А́рісіа́м.)

- Віа́ки? (Чому?)

- Саріфі а ла́ка хак у фрамаї́сі хафа́рі. Раіва́ о'ні ларамі́ тор та́ї? - знову покосилася на нього. (Тому що я ношу ніж і вбиваю тварину. Візьмеш мене завтра в ліс?)

- І кі́фа? Сі-ка́ро хара́к ілі́́ по́рі? І халі́п і́кро ісі́с о'ні... (Ти впевнена? Що злякало тебе сьогодні? Ти розплакалася, коли побачила мене...)

- Рі ке́рас томі́ хафа́рі. Томі́-томі́... Ар... - показала йому страшну гримасу з великими лапами. (Там була велика тварина. Велика-велика... Ар...)

- Вуф? (Вовк?)

- А ін ра́ма ха́ти, - опустила руки. (Я не знаю слів.)

Моісу завив, показуючи звіра.

- Нха, - мотнула головою. - Томі́ка. (Ні. Більше.)

- Томі́ка? - спантеличено подивився на неї. - Крі ка́ла ке́ра то́міка? Кі хромі ло́рі нха... Харі́фа і ка́сі аро́мі? - підняв руки і почав гарчати як ведмідь. (Більше? Хто страшний може бути більшим? У кабана лап немає... Невже ти про ведмедя?)

Дівчина тут же закивала.

- Лоріха... - ласкаво її обійняв і приголубив. - Лаа́ іла́ ін ко́хі... - поцілував у бандану. - Кі́фа, сі-ка́ро тіла́кі ка́сі ка́ні? (Бідолашна... Як же тобі не пощастило... Впевнена, що хочеш зі мною?)

- Сої́хи. А а́ка со́хи ки́фа па́ро. (Хочу. Я теж хочу приносити м'ясо.)

- Рамісі сара́кі, а кофра́мат ілі́́, - чмокнув. (Тоді добре, я навчу тебе.)

- І́ха іхо́рі ороха́ о'ні торікі́т? - підвелася і подивилася в обличчя. - Кі о'ні са́лі ралі́мі. Во о'ні кі́зо ха́ро. Іхо́рі ха́ро? (Але якого бога мені вибрати? У мене порожня спина. І мені потрібно ім'я. Яке ім'я?)

- Сіро́кі і тіла́кі ке́ра то́у́к - іла́ кі́зо ко Расіаріас. Хар ке́рат орізо́ ілі́́ і́но фра́хи хафа́ріс во харіма́ та́кі. Фі фо́кі і кі́та лаа́мі кра́тіту́к, - розслаблено посміхнувся. - То́рма інкафра́ї, ха́рі во ха́іра́мі. Ка́рлі і фра́мас о'ні, і́ха ла́а́ і лама́рі́... - тонув у її очах. - А кіта кйока́ ілі́́, - поцілував. (Якщо ти хочеш бути мисливицею - тобі потрібен Расіаріас. Він оберігатиме тебе від страшних звірів і жахливих місць. А ще ти просто схожа на вогонь. Така ж непокірна, небезпечна і та, що зачаровує. Іноді ти обпікаєш мене, але як же ти грієш... Я просто люблю тебе.)

- Фі ха́ро? - підвелася і переступила його. (А ім'я?)

Сіла вище колін, склавши п'яти з боків.

- Хах... - оглянув її позу нижче пояса. - Тор іла́ бу́клі ко Расіаріас, - повернувся до чорних, як вугілля, очей і розслаблено зітхнув, поклавши долоні на її ікри. - Лаа́ і ала́імі́... (Хах... У тобі вирує Расіаріас... Як же ти прекрасна...)

- О'ні кі́зо ха́ро, ко Моі́су, - усміхнулася, легко струснувши його плечі. - А ін ка́ла ке́ра сік ха́ро. (Мені потрібне ім'я, Моісу. Я не можу бути без імені.)

- Ха́ро? - насупився, почавши думати. - Ко Ворка́мі, ко То́міус, ко У́рмі, ко Фра́масі́, ко Ха́рі, ко Тіту́к-і́мі́, ко Фріпі́сі, ко Інка́фра́ї, - підвівся, спираючись позаду на руку, - Ко Ласіканда, ко Рамікафі́аре, ко То́у́кі, ко Мі́кі-фра́ма, - наблизився до лиця. - Кре і ін ке́рас, "ін со́о ороха́сі", а крама́к ке́рат кйока́ ілі́́, - поцілував. - Мі о'ні і іра́фі ке́рат ка́ра та́лас ті́ту, - обняв її за талію, притуливши до себе і почав теплий глибокий поцілунок. (Ім'я? Смілива, Відважна, Влучна, Палюча, Небезпечна, Дитя Вогню, Пристрасна, Непокірна, Власниця леза, Загрозлива поглядом, Мисливиця, Та, що дарує Смерть. Ким би ти не була, "Та, що не слухає богів", я все одно буду любити тебе. Для мене ти завжди будеш моїм гарячим вогником.)

Каталіна плавно обняла його голову і розслаблено видихнула:

- А ілі́́ кйока́... (Я тебе люблю...)

Той ласкаво посміхнувся.