Помста дракона

Давид повернувся одразу після обіду. Його невеликий загін швидко зайшов через ворота замку і почав зістрибувати з коней. Усім уже не терпілося помитися, поїсти й нормально виспатися. Найбільше, звісно, воїни бажали зняти ці прокляті лати з кольчугою. Принц стомлено зліз з коня, вручив вузду конюху і обернувся на Карла:

- Гей! Зайди до мене після вечері, хочу зіграти в шахи.

- Здалися тобі ті шахи, - зістрибнув. - Стільки днів у дорозі.

- Не сперечайся, - усміхнувся. - Будеш білими, раз такий вередливий.

- Хах! Ну гаразд, - узяв жеребця за вузду. - Якщо білими, то я згоден, - попрямував до стайні.

Давид оглянув інших вершників:

- Сьогодні у вас законний вихідний!

Ті радісно вигукнули. Карл обернувся:

- А я? Принц, а як же я?

- А ти сьогодні білими граєш, - глянув на нього.

- Обдуриш - я тебе за два ходи виграю, - невдоволено відвернувся.

- Хах! Тільки спробуй! Я хочу захоплюючу партію, а не "у два ходи"!

- Ваша Високість, - обернувся, - ідіть і зніміть лати.

- Хах, з радістю, - розвернувся і пішов у замок.

Настрій його був гарним недовго. Згадавши, що Ванда хотіла вбити його матір, тільки-но вони поїдуть, молодик позбувся усмішки. Привітав багатьох гостей. Покликав лакея і вирушив до збройової. Позбувся лат, кольчуги та меча зі шпагою. Одразу й дихати стало легше. Віддав підлатник. Залишився в простих сорочці, обтислих штанях і міцних черевиках. Попрямував до своїх покоїв. Дорогою його зупинив Філіп і повідомив неприємну новину про матір, повідомив дивне рішення батька. Молодик тут же змінив план своїх дій і попрямував до колишнього короля, в особисті покої. Лише зайшовши, здивовано видав:

- Ви відмовляєтеся від престолу?

Той сидів за столом і пив вино, слухаючи спів канарки в клітці. Повернувся до сина. Забіг і Філіп.

- Так, я занадто старий. Я втомився, - повернувся до птаха Леонід. - Тепер ти будеш королем.

- Хіба я готовий? - стрімко підійшов.

- Ти думаєш, що ні? З таким настроєм ти ніколи б не був готовий. Але твій час настав. Тепер, ти король, - подивився на нього, поставивши кубок на стіл.

- Але... - розгублено видав. - Я ще молодий. Я багато чого не знаю, - глянув на Філіпа в пошуку підтримки.

- Рада тобі допоможе, - спокійно відповів батько. - Ти вже дорослий. Дружину ми тобі вибрали, чого змогли - навчили. Далі, ти сам.

Давид злякано повернувся до монарха.

- Тепер, тобі нести відповідальність за свою країну.

- А якщо в мене не вийде? – не міг заспокоїтися первісток.

- У такому разі, тебе скинуть і вб'ють. Але я вірю в тебе. Ти хороший варіант для цієї держави.

- Але батько...

- Я вже не король, - перевів погляд на пташку. - А ти повноправний монарх. Тобі нікуди бігти, - глянув на нього.

- Я не готовий... - відчужено впав у крісло навпроти.

- Рада тобі допоможе. Не впадай у відчай, - взяв глечик і налив собі ще вина. - Чому ти так скоро повернувся?

- Німий Пан не захотів мене вчити... - втупився в підлогу. - Він узагалі вирішив, що моє бажання вчитися в нього - просте марнування часу.

- Тратою його часу чи твого? - поставив глечик.

- Мого.

- У чомусь я з ним згоден, але й відмовляти бажанням своїм не варто. Коли на тобі така відповідальність і ти багато всього винен, виникає сильна спокуса забути про те, хто ти, - зробив ковток. - Не забувай про це. Яким би ти не виріс, ти мусиш бути і королем, і людиною. Король - це не бездушна влада, що думає тільки про політику. Це ще й людина зі своїми вадами, - злегка усміхнувся. - Хочеш вина?

- Немає настрою, - відвів погляд. - Це сталося занадто несподівано.

- Згоден, - прибрав радість. - Клариса, мій відхід із престолу, чорний дракон у замку... На тебе багато всього звалилося.

- У сенсі "чорний дракон у замку"? - скуйовджено підняв голову.

- Ванда зараз у своїй кімнаті не сама.

- Вона повернулася? - тут же вирівнявся і насупився.

- Так, вона тут уже другий день.

- Але чому вона повернулася?

- Сказала, що більше їй нікуди йти.

- Коли ми розлучалися, вона не збиралася повертатися. Що могло статися?

- Запитай у неї сам, але будь готовий до того, що її зараз охороняє чорний дракон. Він мало кого підпускає до неї.

- Невже...? - насторожився. - Це її коханий? Хіба вони можуть...?

- Я не знаю і знати цього не хочу. Але дракон відмовляється залишати замок. Можливо, ти переконаєш його полетіти, але будь ласка, не ризикуй собою. Ліза і Леона не готові сісти на престол.

- Так, я розумію. Не думаю, що вона накаже спопелити мене, але позбутися дракона необхідно, - піднявся. - Він напевно всіх гостей лякає.

- Інакше й не скажеш.

- Тоді я піду. Мені ще потрібно відвідати мою наречену. Вона знає, що Ви зійшли з престолу?

- Так, - кивнув, - весь двір уже знає про це.

- Добре. Потрібно спланувати весілля та її коронацію, - глянув на Філіпа. - Не хочу відкладати це в довгий ящик, - попрямував до нього. - Філіпе, будь ласка, запросіть мою наречену до мене в покої десь за годину. Я хочу обговорити з нею деякі речі.

- Гаразд, Ваша Величносте, - поклонився і вийшов.

- Незвично чути таке... - невпевнено протягнув і обернувся на батька.

Той кивнув на вихід:

- У тебе все вийде.

- Хах, - ніяково видав. - Дуже сподіваюся на це, - вийшов.

Підійшовши до потрібної кімнати зі стражником, запитав у нього, чи є всередині дракон і Ванда. Той рішуче кивнув. Принц сміливо видихнув, узявся за ручку і увійшов. Ромі відреагував не добріше. Одразу ж підняв голову і злегка вискалився, почав тихо гарчати. Від такого, дівчина прокинулася і виглянула на гостя. Давид стояв біля дальньої стінки, напружено дивлячись точно на морду чудовиська.

- Давид? – спантеличилася дівчина. - Чому ти тут?

- У мене те саме запитання, - глянув на неї. - Це твій коханий? - кивнув на дракона.

- Ні, - поникла. - Це Ромі, він охороняє мене. Той мене кинув, - тужливо відвернулася і лягла на подушку.

- Я... Можу підійти до тебе? - насторожено оглянув звіра.

- Так, Ромі, не чіпай його, він мені нічого не зробить.

Дракон неохоче ліг і перестав гарчати, проте погляд його не теплів. Монарх акуратно підійшов, уважно стежачи за твариною і став біля дівчини, сів на край ліжка:

- Вандо, я став королем. Батько зрікся трону.

- Вітаю... Сподіваюся, ти не вбиватимеш нас пачками.

- Ні, що ти. Батько сказав, що ти прийшла сюди, бо тобі більше нікуди. Це правда?

- Так. Я пішла із сім'ї, - глянула на нього. - І я не хочу говорити про це.

- Чи можу я запитати в тебе про свою матір...? - неголосно протягнув. - Я не хочу думати, що ти вбивця.

Та секунду дивилася на нього мовчки, потім почала:

- Вона померла від хвороби, яку не захотіла лікувати. Я лише прискорила її агонію. Вона б усе одно померла. Мої спроби її б не врятували. Хвороба королеви була спричинена магією. Далі сам роби висновки.

- Так, я все зрозумів. Вандо, я знаю, що це не твоє ім'я. Навіщо ти так назвалася?

- Це ім'я хоч трохи схоже на людське. Якби я назвалася так, як мене справді звати - мене б швидко вирахували.

- Згоден, - відвів погляд. - І ще питання: оскільки тобі нікуди йти, - глянув на неї, - ти можеш залишитися тут? Мені знадобитися твоя мудрість і твої зв'язки з драконами. Ти потрібна мені.

- Моя мудрість випарувалася щойно мені розбили серце. Хороших порад ти від мене не почуєш.

- Мені теж одного разу розбивали серце, але, як бачиш, я живий і трішки розумний, - підбадьорливо посміхнувся. - Душевні рани загоюються.

- Сумніваюся... - подивилася перед собою.

- Це правда. Тобі потрібен час. Я чекатиму на тебе в будь-якому разі.

- Дякую, - покосилася на нього.

- У нас ти можеш гостювати в будь-який час.

- Це дуже щедро з твого боку.

- Це не так уже й багато, - ласкаво посміхнувся.

- Зроби щось із Генрі. Я не можу дивитися на його муки.

- Так, звісно. Не залишу ж я зятя в біді, - підняв куточки губ.

- І можеш на сьогодні прибрати варту від дверей?

- Навіщо? - здивувався.

- Так, навіщо? - підвівся Ромі.

Дівчина обернулася на нього:

- Можеш принести мені ваших алмазів?

- Так, звісно. Скільки тобі потрібно?

- Відерце.

- Я їх до вечора збирати буду. Ти точно з собою нічого не зробиш?

- Точно, - втомлено кивнула. - Будь ласка, принеси до ночі й захопи трохи м'яса.

- Звісно, - кивнув. - Будь у порядку, поки я не повернуся, - піднявся і пішов на балкон.

Люди провели його поглядом. Злетів. Переглянулися.

- Що ти зібралася робити? - спантеличився принц.

- Будь ласка, прибери варту і накажи нікому не заходити сюди до опівночі.

- Ванда? - насторожився. - Що ти зібралася...?

- Ні за яких умов, - взяла його зап'ястя. - Будь ласка. Я не хочу, щоб мене турбували.

- Звісно, - миттю кивнув. - Потім ти мені поясниш щось?

- Ні.

- З тобою все буде гаразд?

- Так, - кивок. - Просто нехай не чіпають мене. Я хочу побути сама.

- Добре, - піднявся. - Тебе не чіпатимуть, - попрямував до дверей і вийшов.

Одразу наказав лицареві покинути свій пост, а заодно і заспокоїв, сказавши, що чорний дракон полетів і до вечора точно не з'явиться. Стражник поспішив повідомити цю новину колегам. Давид тим часом вирушив на кухню, бо був страшенно голодний.

Наана, однак, почекала ще хвилин десять і піднялася. Її живіт не був таким же плоским, як раніше. Зачинила кімнату, залишивши ключ у замку. Підійшла до дверей на балкон, прикрила їх, закрила фіранкою. Повернулася до ліжка. Стягла всю ковдру і кинула її на одну з подушок. Перетворилася на дракона. Втомлено видихнула, поклавши долоню на низ живота, що помітно випирав, і лягла на спину, розклавши крила у боки. Зігнула ноги в колінах, поставивши п'яти ширше за стегна і подивилася в стелю, приготувавшись нести перше у своєму житті яйце, що так швидко дозріло тільки завдяки її магії.

Монарх, який незабаром спустився на кухню і вже сказав, що хоче перекусити, несподівано почув несамовитий драконячий крик. Слуги миттю зачаїлися, уважно прислухаючись до реву. Кілька секунд було тихо, і багато хто вже почав розслаблятися, як донеслося відлуння, відлуння відчайдушного крику, що лунав із тієї самої кімнати. Давид насторожено оглянув кухарок, глянув на лицаря. Той також не був спокійний. Почувся новий крик, гучніший і відчайдушніший. Монарх відверто злякався за Ванду. Знову подивився на кухарів:

- Не бійтеся, - показав долоню. - Вас не чіпатимуть. Усе буде гаразд, - розвернувся і неспокійно поспішив на сходи, махнув гвардійцю, закликаючи йти з собою.

Той поспішив слідом. Рознісся неголосний втомлений рик. Коли вони підійшли до дверей, крики ще тривали, проте були вже не такими гучними й відчайдушними. Давид приклав вухо до дверей. Пролунав настільки болісний і гучний крик, що король злякано відскочив. Подивився на воїна. Той схвильовано оголив меч. Обидва знову поглянули на двері. Почувся тихий і відчайдушний останній крик, схожий на той, що видає кінь, перед тим, як померти. П'ять секунд тиші. Донеслися схлипи. Тихі, такі, які не повинні були чути, але й приховати їх було неможливо. Дракониха глянула на велике і довгасте яйце. Пустила три гіркі сльози, взяла ковдру і швидко закутала дитину в тканину. Перевернулася на лівий бік, міцно обнявши її, скрутившись клубком, накрила напівзакритим крилом, і продовжила неголосно схлипувати.

Люди насторожено переглянулися. Давид знову приклав вухо до дверей. Крім плачу нічого чутно не було. Поглянув на стражника, почав шепотіти:

- Вона сказала не чіпати її до опівночі. Ось як мені вчинити?

Той знизав плечима.

- Ось і я не знаю, - задумливо подивився на двері.

Важко зітхнув і склав руки на грудях:

- Якщо що, вона сама може зцілити себе. Якщо ми сунемося - вона просто перетворить нас на жаб. Сама казала не турбувати її. Гаразд, - розвернувся. - Опівночі я обов'язково прийду до неї, - пішов до сходів. - Скажи на кухні, щоб перекус принесли до мене в покої.

- Так, Ваша Величність, - кивнув вартовий і сховав меч у піхви.

Монарх пішов до себе, розмірковуючи про ці крики. Прийшовши в покої, покликав до себе Філіпа. Той прибіг якраз, коли новому королю принесли його перекус у вигляді овочів і м'яса, запечених на не товстому шматку тіста. Монарх постелив тканинну серветку на коліна.

- Звали, Ваша Величність? - вклонився радник.

- Так, - жестом попросив кухаря порізати страву. - Я хочу подбати про мого зятя.

Слуга тим часом орудував ножем.

- Що побажаєте? – слухав Філіп.

- Для початку, переселіть його в кімнату, що гідна родича короля. До мене дійшли чутки, що він живе гірше за деяких слуг. Виправте це. Ще, приставте до нього хорошого охоронця і лакея. Другого, він може вибрати сам, якщо забажає. Ніколи не бачив, щоб у нього був слуга, - глянув на їжу. - І ще, - повернувся до Філіпа. - Якщо граф Піднебесний почне опиратися таким змінам, пригрозіть драконом. Благо, я в добрих стосунках із ними, а от Ванда нашого графа недолюблює. Скажіть про це ненароком.

- Добре, - шанобливо кивнув. - Щось іще, Ваша Величносте?

- Підберіть дату мого весілля. Що швидше, то краще. Я сумую за матінкою, але з цим я хочу розібратися якнайшвидше, щоб якнайшвидше приступити до решти обов'язків.

- Добре, - кивнув.

Давид глянув на маніпуляції кухаря і жестом зупинив його:

- Дрібніше різати не треба.

Той поспішно кивнув, відклав прилади і вирівнявся, чемно вклонився і поспішив на кухню.

- Щось іще, Ваша Величносте? – продовжив радник, стоячи на своєму місці.

- Так, - глянув на чоловіка. - Пані Маріка скоро прийде? Не хотілося б зустрічати свою наречену в такому вигляді, - показав на свій одяг.

- Вас одягнути?

- Для початку помити було б непогано, - взяв прилади. - Я сподіваюся пані не дуже гидлива, але все-таки попередьте її про мої "пахощі". Даю слово, що помиюся одразу після розмови з нею, - почав поспішно їсти.

- Можливо, краще буде перенести зустріч із нею на вечір? Щоб Ви постали в кращому світлі?

- Ідея чудова, - підняв обличчя і проковтнув їжу. - Але Ви вже покликали її. Буде не дуже пристойно, якщо я так візьму й перенесу нашу зустріч на кілька годин.

- Краще її перенести і постати перед нею в кращому світлі, ніж кликати просто зараз. Вибачте за грубість, але зараз Ви маєте вигляд і пахнете не краще за хлопчиська в стайні.

Давид усміхнувся:

- Хах, як думаєте, з якою швидкістю втече Маріка від такого харизматичного мене?

- Дуже швидко, Ваша Величносте, - злегка посміхнувся.

- Хах, тоді нехай приготують мені ванну і перенесіть побачення з прекрасною пані. Думаю говорити, що король зараз схожий на хлопчиська зі стайні, не варто.

- Можливо, вона оцінить Ваш гумор.

- Хах, краще не ризикувати. Ідіть, Філіпе.

Той поклонився і вже розвернувся, як Давид несподівано вигукнув:

- Філіпе!

- Так, Ваша Величносте? - повернувся і знову вклонився.

- Якось не по-людськи я Вам наказую. Ви радник, а не слуга.

- Але моя порада зараз зайвою не була.

- Без сумніву, але де мій Густав?

- Я бачив його в галереї, недалеко від бального залу. Він розмовляв із Вашою нареченою.

- Скажіть, що йому буде непереливки, якщо заграватиме з Марікою. Шлюб за розрахунком, але такого я не потерплю, - твердо висловився.

- Звичайно, я все передам.

- Нехай готує мені ванну, а не з Марікою базікає, - з обуренням опустив очі на їжу. - Ви вільні, Філіпе, - продовжив їсти.

- Добре, Ваша Величносте, - поклонився і вийшов.

За десять хвилин після останнього крику Наани, Ромі злякано увірвався в кімнату:

- Наана! - кинув мідне відро з парою каменів біля стіни. - Що сталося? - підбіг до неї. - Ти кричала, - взяв за плечі, ставши на матрац колінами. - Наано! Не плач! Що сталося?

Знайома жалібно подивилася на нього і відкррила крило, перевівши погляд на грудку з тканини. Той подивився на ковдру, нічого не зрозумів. Повернувся до дівчини:

- Наано, - схвильовано почав, - що це? Що трапилося?

- Ромі, - глянула на нього, стримуючи сльози, - це яйце. Наше з тобою...

- У сенсі? - шоковано сів.

- Я тільки з тобою займалася цим, - закрила дитя крилом.

- Але... - дивився на нього. - Як? - глянув на дівчину. - Як це можливо? У нас не повинно було вийти це! – підскочив.

- Не кричи... - притиснула грудку до себе.

- Я просто в шоці. Як? Ми ж різні. Як у нас це вийшло?

- Не важливо як. Що мені робити з ним…?

- А ти як думаєш? - кивнув на неї.

- Я не готова стати матір'ю. Я не можу.

Той стурбовано сів поруч:

- Я теж не готовий. Але нам доведеться.

- Якщо тільки він виживе, - скотилися сльози.

- Виживе, - погладив крило.

- Як? Тут холодно. Де воно може дозріти?

- Як думаєш, він більше в тебе чи в мене?

- Зараз важливо не це, - відчайдушно видала.

- Якраз це. Якщо він у мене - ми можемо покласти його в дитячу в нас на вулкані. Яйце спокійно дозріє і норі вилупиться здоровим.

- А якщо в мене?

- То треба буде нову дитячу викопати. Нижче наших.

- Я не знаю як з'ясувати, в кого він.

- Він у мене, - чітко видав і вирівнявся.

- З чого ти взяв?

- А ти сама подумай. Поки ти його носила, то постійно мерзла і хотіла, щоб я зігрів тебе. Якби він у тебе був - тобі б моя допомога не знадобилася.

- Зігрій його зараз, - жалібно попросила. - Ковдра йому допоможе не так сильно.

- Звісно, - ліг навпроти і обійняв яйце, поклавши коліна по черзі з жіночими.

Накрив їх обох крилом і подивився знайомій в очі:

- Наана...

Та дивилася на нього сумно. Опустила погляд на дитину.

- Я знаю, це звучить дивно і тобі не дуже приємно, але ми маємо стати парою, на якийсь час, доки він чи вона не зміцніє.

- Я розумію... - зітхнула і підняла очі.

- Я... Я не знаю, що сказати... Це не мало статися, але це сталося, - глянув на яйце. - Я не знаю де і як ти житимеш, - повернувся до неї. - На вулкані тобі буде спекотно, а тут...

- Ти хочеш, щоб я жила тут?

- Я знатиму де ти і якщо що, ти завжди можеш вказати на своїх кривдників. Я хочу, щоб ти була в безпеці.

- Але я хочу бути поруч із ним, - тужливо обійняла плід.

- До вулкана п'ять хвилин польоту.

- Це далеко. А раптом із ним щось трапиться?

- Я відразу ж повідомлю тобі про це. Я буду ретельно оберігати його.

- Ромі... - жалібно протягнула. - Я не хочу розлучатися з ним... Він частина мене...

- І мене. Обіцяю, що буду оберігати його більше за всіх на світі.

- Я не розлучуся, - притиснулася до яйця головою.

- Але Наана, він тут не дозріє.

- Тоді, я полечу з ним.

- Що ти будеш робити на вулкані?

- Жити, - подивилася на нього.

- Там спекотно. Тобі буде складно.

- Я створю закляття від спеки. І мені не буде жарко.

- Наано, ти не знаєш нашої мови. Я пам'ятаю як тебе приводили. Як ти будеш спілкуватися?

- Якось. Я вивчу.

- Карі, заспокойся.

- Що таке "карі́"?

Той швидко відвів погляд:

- Нічого такого.

- Неправда. Говори. Я повинна вивчити вашу мову. Нею розмовлятиме наша дитина.

- "Дракончик", - глянув на неї.

- Дракончик? – спантеличилась.

- Так, - подивився на дитя. - Нічого такого. Просто карі...

- Наш карі має жити і зі мною поруч.

Той спантеличено подивився на неї:

- Наш? Карі можеш бути ти або я. Це не означає "дитина". Це просто ласкаве... - затихаючи відвів погляд.

- Ласкаве?

- Так. Карі... Дитина - це "реко́", - подивився на неї.

- Які слова ще скажеш? - неголосно поцікавилася.

- "Рокан". У нього два значення. Дім і любов. Дуже цікаве слово.

- Так, цікаве... - опустила очі на яйце. - Ромі, я хочу жити з вами і бачити свою дитину коли захочу, - глянула на нього.

- Ти не заспокоїшся.

- Ні.

- Тоді гаразд. Ми повинні летіти, поки яйце не охололо остаточно. Одна з дитячих має бути вільна.

- Прямо зараз?

- Так, - склав крило, що їх накривало, і почав підніматися. - Я не хочу, щоб він вилупився хворим. Давай, - нахилився, простягнувши руки. - Зі мною йому тепліше буде, - акуратно взяв яйце.

- Тільки не впусти, - схвильовано спостерігала.

- У жодному разі, - вирівнявся і склав його на руках, притискаючи до грудей. - Зі мною він у безпеці, - глянув на знайому. - Летиш?

- Так, - почала підніматися.

- Наздоганяй, - попрямував до балкона.

Вийшов на перила, змахнув крилами і полетів. Дівчина наздогнала його ще у внутрішньому дворі замку. Стала летіти поруч, раз у раз поглядаючи на замотане в тканину яйце. Прилетівши на місце, батько приземлився на металеві плити, мати ж стала на каміння. Місцеві одразу ж зацікавилися, що тут робить червоний дракон і що це на руках у чорного. Почали ставити запитання. Так як Наана нічого не розуміла, то швидко втекла від усіх і почала огляд вулкана. Він був усіяний отворами і печерками: зовсім недалеко від жерла маленькими і в один ряд, і трохи нижче великими, розташованими в шаховому порядку, куди міг поміститися цілий дракон. Над усіма знаходилися металеві навіси у формі дуги, ніби від дощу, або навіть від лави, що могла би затекти всередину. Крім того, у них були кам’яні та металеві двері, що відчинялися убік, ніби заїжджаючи у якісь пази збоку.

Спустившись на кілька кроків, дівчина зазирнула в маленькі отвори. Ті були трохи більші за її голову і зберігали в собі самотні яйця. Гостя окинула поглядом ряд. Підійшла до порожньої "дитячої", засунула всередину руку й одразу ж відсмикнула, глянула на Ромі, той ще був угорі й пояснював усім, що тут відбувається. Спустилася до великих печер. Ось тут уже жили самі дракони. Простягнула руку в одну з верхнього ряду. Там виявилася не пічка. Заглянула з головою. Всередині було досить тепло і затишно, але аж ніяк не душно, порівняно з "дитячими". Печера була овальною, горизонтальною. Підлогу застеляла сіра вата, праворуч була полиця з відром, а на стелі висів золотий амулет у вигляді сонця. Гостя виглянула. Місцеві вже несхвально дивилися в її бік, дивлячись на те, як вона без дозволу заглядає у чужі хати. Поспіхом піднялася до Ромі і, озирнувшись на місцевих, звернулася до нього, подивившись в очі:

- У дитячих занадто жарко. Він там звариться.

- Що ти пропонуєш тоді? - насупився.

- Верхній ряд ваших печер. Там досить тепло.

- Ти впевнена? - сумнівався. - Якщо там тримати наше яйце - дитина буде хвора.

- Це НАШЕ ІЗ ТОБОЮ яйце. Я не така вогнетривка і мені вистачало твого тепла, щоб зігрітися. У ньому є і частина мене. Він не витримає такої спеки.

- Не знаю, я сумніваюся...

- У нас, яйця БІЛЯ печі дозрівають, не НА і не В. Він звариться, якщо ти його покладеш туди, де сам дозрівав.

- Тоді, я дам тобі побільше раті́. На випадок, якщо йому все-таки буде холодно, - зійшов на каміння і пішов праворуч.

- Що таке "раті́"? - попрямувала слідом.

- М'яка підстилка. Ми її з лави робимо. Вона не горить і добре тримає температуру.

- З лави? - округлила очі.

- Ми вогнем дихаємо. У нас усередині температура не сильно відрізняється.

- Як ти мене не обпік тільки?

- Хах, луска погано випускає тепло.

- Хм, я ж і не луску пробувала.

- А там просто не так гаряче, - усміхнувся.

- Ну гаразд, гаразд...

Ще за кілька метрів вони спустилися і стали перед однією з печер. Ромі віддав яйце матері й відчинив двері, жестом запросив усередину. Дівчина невпевнено заглянула. Поклала в самий дальній куток дитину, ховаючись усередині лише на половину, і після, залізла сама. Лягла на підстилку, головою наліво і спиною до дверей, зігнула ноги, обняла чадо і почала його розмотувати. Знайомий прикрив двері на половину:

- Я повернуся за відром і принесу води. Це моя печера, тож можеш бути спокійна.

Та обернулася:

- Правда? А як ти сюди помістишся? Тут же майже немає місця.

- Хах, я можу щільно притиснутися до тебе. Або житиму окремо. У нас одномісні будинки, - усміхнувся.

- Навіщо ти сказав про "притиснутися"?

- Просто загравав. Не хвилюйся, я скоро прилечу, - повернувся.

- Ромі, - несподівано схопила за руку.

- А? - глянув на неї.

- Можеш принести мою сумку із замку? Вона на столі здається. І їжі. Я голодна.

- Хах, зараз усе принесу, карі.

- Ти спеціально фліртуєш? – не розуміла усього цього Наана.

- Звичайно, адже ми тепер пара.

- Думаєш, це гарна ідея? - засумнівалася.

- А тобі є що втрачати?

Дівчина невпевнено промовчала. Відвела погляд, відвернулася і тужливо обійняла яйце.

- Значить, не така вже й погана, - нахилився до неї. - Я скоро буду, не нудьгуй тут без мене, - поцілував у лопатку, відступив.

Вона ніяк не відреагувала. Відвернувся, розправив крила і кинувся вперед, почавши змахувати кінцівками. Знайома повністю звільнила дитя від тканини. Відкинула ковдру до голови і знову обійняла плід.

- Ми з ним не пара. Ми тільки друзі, - притулилася до маленького, закриваючи повіки. - Не хочу нікого кохати. Нікого, крім тебе, мій дракончику... - почулися тихі схлипи.

Увечері, після побачення з Марікою і зустрічі з Карлом, Давид так і не дізнався, що ж таке сталося з його драконячою гостею. Цікавість і хвилювання були усунуті тільки через три дні, коли Наана сама до них прилетіла і все розповіла. Здивування на обличчях було не приховати. Слухали її всі друзі в особах королівської сім'ї та їхніх обранців.

Того ж дня дівчину запросили на вже сплановане весілля і призначили "Драконячим послом", чиї обов'язки Наана не дуже зрозуміла. Коротко кажучи, її запросили до ради як представника драконів. Вона мала відстоювати їхні інтереси та допомагати в деяких питаннях, де були замішані її побратими. Хоч дівчина і погодилася, проте не на всіх радах була потрібна її участь, чому вона не могла не радіти. Цей час дракониха приділяла чорній мові та своєму ще ненародженому чаду, також, її можна було помітити в людському вигляді на ринку. Вогнедишні дракони харчувалися тільки м'ясом, а ось їй періодично потрібні були й овочі, крупи, хліб. Спосіб видобутку був такий самий як раніше: перетворити камінь на золото, обміняти на гроші, купити їжу. Часом, її не пускали в банк через не дуже багатий вигляд, що складався з однієї довгої сорочки і сумки. У таких випадках, золото діставалося королю, в обмін на ту ж саму їжу.

Обидва весілля пройшли з розмахом, що варте короля. Так само, відбулася коронація Маріки. Усі сподівалися, що вона буде не менш мудрою і справедливою, ніж її батько. А пастор молився, щоб вона стала ще кращою. Усі зажили добре. Давид став правити, не без допомоги ради, Леона з Генрі поїхали у Виноградне графство, щоб керувати спадщиною Піднебесних, а в Наани з Ромі, через чотири місяці, вилупився дракончик. Луска його була чорною і рельєфною, з гострими кінцями трикутних лусочок. Голову ж вінчали дві шишечки, що в майбутньому мали стати рогами. Це був хлопчик. Батьки лише захоплено показали його одноплемінникам, щойно він розплющив свої великі й наївні сірі очі. Не всі поставилися до цього творіння серйозно, проте їхній білий ватажок уже розумів, що це більше, ніж просто маленький дракон. Це початок нової історії. Історії злиття видів і появи нової родини драконів.