Сходження безсмертного

Палац Снігових брил, сім років потому

Два меча зустрілися лезами на півшляху до свого опонента, утворюючи між собою гучне відлуння заліза, що відбилося від величних стін палацу. Опустивши зброю, Дзінь Сяодань відштовхнувся ногами від землі та перелетів майже на протилежний кінець зали. Сотні пар очей прикипіли до дуелі двох парубків, рухи яких були ще далеко не ідеальними, але майстерними та викликали інтерес у спостерігачів.

Синє руків'я меча раптом огорнуло м'яке світло і той по волі володаря знову злетів ввись. Обидва мечі: один – випромінюючий холодне біле світло, а інший – тепле жовте, зустрілися у повітрі в десятках метрів над землею. Одночасно з атакою їхньої зброї Дзінь Сяодань та Льов Мучень зірвалися з місця та атакували один одного посеред зали. Застосовуючи вивчені бойові мистецтва, Дзінь Сяодань спробував вдарити супротивника долонею в якій зібрав духовну енергію у груди, однак Льов Мучень вправно ухилився від атаки та, опинившись знизу, замахнувся ногою, аби порушити його рівновагу.

Вчасно помітивши випад, Дзінь Сяодань гнучко відштовхнувся ногами від землі та, крутнувшись в повітрі, приземлився від Льов Мученя за декілька метрів. В ту ж секунду він зайняв стійку: одну розкриту руку виставив біля грудей, а іншу простягнув уперед; поки над їхніми маківками продовжували зустрічалися в атаці леза сяючих мечів.

Льов Мучень вже зібрався знову атакувати, однак залою пройшлося відлуння одиноких оплесків. За одним почулося друге, третє, четверте... поки натовп збуджених учнів не захлопав у долоні, тихо перемовляючись між собою та обговорюючи деталі битви, як би вони вчинили в тій чи інший ситуації, або ж як ні.

– Чудово, – зробив крок уперед старійшина клану Снігових брил, відділяючись від натовпу, Хван Юдзе, у білосніжних одежах. – Вам ще є куди рости, однак ваша майстерність оцінюється у найвищий бал – десять. Займіть свої місця, – лагідним тоном промовив Хван Юдзе, вказуючи розкритою долонею до строю юний заклиначів. – Наступна пара – Сю Юсі та Лі Мейці.

Поки Дзінь Сяодань вставав поряд з учнями у сапфірових за кольором вбраннях та отримував схвальне поплескування по плечу від Дін Дзихао, який мав навіть щасливіший вигляд, аніж він сам, уперед ступили дві дівчини.

Одна у зеленому, немов нефрит, а інша – у темно-синьому, обличчя якої було невимовно вродливе, довершене та захоплювало подих, та чий погляд пронизував до самих кісток. Сю Юсі зайняла бойову позицію дивлячись на опонентку, яка стояла розслаблено та з якоюсь присутньою нудьгою на обличчі. Дівчина похмурилася й, як тільки пролунав гонг, зірвалася з місця, дістаючи свого меча.

Лі Мейці відступила в бік та легко уникнула удару, який мав зачепити її груди. Вона здійняла піхви та заблокувала лезо Сю Юсі, що блиснув небезпечним світлом та повністю передавав настрій своєї господині.

– Вона така вправна, – з осміхом промовив Дін Дзихао на вухо Дзінь Сяоданя. – Хоча якщо не покаже хоча б якісь навички, а буде тільки ухилятися – багато балів не заробить.

Дзінь Сяодань посміхнувся на почуті слова, та, схиливши голову, спостерігав, як Лі Мейці дражнить свою супротивницю своєю бездіяльністю.

В наступну мить Лі Мейці рвучко зайшла за спину Сю Юсі та вдарила розкритою долонею їй по акупунктурній точці на шиї. Очі дівчини закотилися і вона звалилася на підлогу, як мішок з рисом.

– В майстерності їй немає рівних, однак в Лі Мейці геть немає духу боротьби, – пошепки промовив Дзінь Сяодань до Дін Дзихао, прикриваючи долонею посмішку, однак плечі все одно трусилися від ледь стримуваного сміху.

Як і очікувалося, Сю Юсі отримала три бали, а Лі Мейці – два. Авжеж, їй не бракувало здібностей та впевненості у власних силах, однак вони прибули на оцінку бойових навичок до далеких засніжених гір, аби вступити у двобій зі своїми однолітками. Бали присуджувалися за використані техніки, застосовані навички та уміння контролю власної Ці. От Лі Мейці й отримала два бали: один за контроль Ці, коли уникала атак, та ще один – за знання розташування акупунктурних точок.

На обличчя старійшини Хван Юдзе було страшно дивитися, поки учні з клану Лісових троп забирали несвідому Сю Юсі, а Лі Мейці з незворушним обличчям знову вставала поряд з Дзінь Сяоданєм, торкаючись своїм плечем його. Дзінь Сяодань закотив очі та відступив у бік, натомість впершись у Дін Дзихао. Хлопці переглянулися й одночасно знову закотили очі.

– Остання на сьогодні пара – Дін Дзихао та Дзов Жовсі, – якось важко вимовив Хван Юдзе, намагаючись навіть не дивитися в сторону учнів з клану Золотавих вод.

– Гей, дивись, яка красуня, – штовхнув ліктем Дзінь Сяодань Дін Дзихао, вказуючи підборіддям на ученицю у червоному вбранні обшитому золотими нитками.

Одяг цього клану мав більше урочистий вигляд, аніж практичний: довгі рукава, ніжна тканина, яка при кожному поруху розвівалася за спиною.

У клані Вулканічного тигра переважна більшість учнів складалася з чоловіків, та усі юнаки, які сьогодні брали участь у дуелях вирізнялися особливим стилем ведення бою та агресивними нападами. Названа Дзов Жовсі перша дівчина з клану Вулканічного тигра, яка до того ж могла стати гідною суперницею Лі Мейці у дівочій красі.

– Сяоданю-ер, – варто було компліменту злетіти з його вуст, як Сяодань почув тихий голос Лі Мейці за своєю спиною та як низ його одягу відтягнувся чиїмись пальцями.

Він перевів на дівчину погляд, поки Дін Дзихао з іншої сторони вийшов посеред зали та встав напроти опонентки.

– Мейці, – різко мовив Сяодань, дивлячись як вії подруги дитинства затріпотіли, а погляд опустився на його верхні одежі на грудях. – Я прохав не кликати мене «ер».

– Я пам'ятаю. Вибач, – зашарівшись, тихо промовила Лі Мейці.

Оскільки Лі Мейці більше ні слова не промовила, та не пояснила причину чому взагалі його покликала, Дзінь Сяодань повернув увагу на Дін Дзихао, постать якого майже заховалася за розкішними червоними шатами. Вони кружляли один напроти одного деякий час, поки на подив усіх присутніх, Дзов Жовсі дістала не меча, а розписане віяло, легко відбиваючи удар гострого меча вверх.

Дін Дзихао нахмурився, відчуваючи, як рука неконтрольовано його бажанню йде за силою ударом Дзов Жовсі вверх. Тоді він навмисно відпустив меча з руки, з усвідомленням того, що поки буде повертати минуле положення втратить забагато часу. Хепін¹ Дін Дзихао огорнувся блакитним світлом та злетів ввись, немов блискавка.

[1] В перекладі, як «спокій».

Дзов Жовсі нагадувала метелика, коли майстерно вправлялася зі своїми довгими рукавами. Вона навіть дурила Дін Дзихао, за допомогою вбрання перекриваючи хлопцю вид на власні порухи та змушуючи його захищатися в найостанніший момент. Хепін облетів дівчину ззаду, випромінюючи загрозливе світло та готуючись до нападу. Нібито передчуваючи наступний крок супротивника, Дзов Жовсі підстрибнула вверх якраз вчасно: Хепін майже зачепив її червоні шати. Зависнувши на декілька секунд в повітрі, вона ступила носочками на меча Дзихао. Дзов Жовсі елегантним порухом розгорнула віяло та заховала за ним половину власного обличчя. Однак навіть глядячи тільки на вираз її чорних, як небо очей, Дін Дзихао міг з впевненістю сказати – Дзов Жовсі над ним насміхалася.

– Молодці! – раптом пролунав голос Хван Юдзе. – Дзов Жовсі, чудова техніка, баланс тіла, контроль Ці – десять балів. Дін Дзихао, – чоловік перевів увагу на юнака, який якраз в той момент зловив Хепін за руків'я та сховав у піхви. Здавалося, неначе Хван Юдзе нахмурить своє рівне та осяяне обличчя та промовить вирок, на який ніхто не очікував. Усе ж в наступну мить губи чоловіка розійшлися в схвальній посмішці: – Твоїй майстерності є куди росте, однак ти ні в чому не поступаєшся, ні Дзінь Сяоданю з клану Золотавих вод, ні Льов Мученю з клану Снігових брил. Десять балів.

Дін Дзихао відчував незадоволення, однак не результатом, а власними навичками. Хван Юдзе не просто так наголосив на Дзінь Сяоданю та Льов Мученю, адже їхня техніка хоч і була досить схожою, але програвала техніці Дзов Жовсі. Якби вони троє виступали після її поєдинку, Дін Дзихао був абсолютно впевнений – максимальну оцінку у цьому залі не отримав би ніхто, окрім цієї дівчини.

Коли Дін Дзихао підійшов до запрошених вихованців зі свого клану, Дзінь Сяодань вдоволено та гучно опустив долоню на його плече.

– Якщо ти настільки розчарований, то надрав би їй дупу, а не проявляв милосердя, – усміхнено промовив Дзінь Сяодань, проігнорувавши, як на його слова зашипіла Лі Мейці.

– Я не... – спробував Дін Дзихао заперечити, однак побачивши впевнений погляд Сяоданя, зміг лише проковтнути невимовлені слова. – Наступного разу надеру.

– От і чудово! – легко вимовив Дзінь Сяодань та обійняв його за плечі.

Хоча наразі Дін Дзихао виповнився вже двадцять один рік, однак Дзінь Сяодань упевнено у свої сімнадцять вже наздогнав його у зрості. Дін Дизхао засміявся та послідкував за Дзінь Сяоданєм, який потягнув свого шисьона в сторону виходу. За ними поплелися близько з десяток заклиначів з Золотавих вод, які завзято обговорювали між собою останній поєдинок між їхнім старшим братом та ученицею клану Вулканічного тигра.

Лі Мейці відстала від усієї групки, споглядаючи на тонкі спини братів та сестер у таких же одежах, як у неї самої, та перевела спустошений погляд на руків'я свого меча.

***

На внутрішньому подвір'ї посеред зеленої трави в оточені високих та білосніжних гір, стояв ряд зроблених з мішків та соломи ляльок. Палац Снігових брил знаходився точнісінько в ущелині міжгір'я, та за допомогою заклинання був оточений куполом, що зберігав тепло сонця, а холодне повітря місцевості навпаки нагрівав. Краєвид перед Дзінь Сяоданєм відкрився незабутній і Хван Юдзе, що стояв напроти мішень, гармонічно вписувався у дану картину. Його білосніжний халат легесенько розвівався за вітром разом з довгим волоссям, а струнка статура та миловидне обличчя, лише змусили Сяоданя засумніватися, а чи справді старійшині Хвану близько п'ятиста років?

Кожному видали лук та по три стріли.

Дзінь Сяодань міцно стиснув той у долоні, страшенно хвилюючись.

– Маленьке тренування перед тим, як ви підете відпочивати, – ці слова Хван Юдзе прозвучали якось...занадто радісно, аніж потрібно. – Використайте духовну силу, аби змусити стрілу рухатися швидше; загостріть її вістря, аби вона не тільки застрягла в мішень, але й пройшла наскрізь; натягніть тятиву так, аби вона врізалася у ваші пальці. Оцінки за це тренування я виставляти не буду, однак не розслабляйтеся. За найкращий контроль енергією я видам невеличке заохочення.

Тож...

Чи варто Дзінь Саодяню хоча б говорити, що він геть не вмів володіти луком? Точніше, його стріла завжди летіла куди завгодно та ніколи не попадала по мішені.

Немов відчуваючи настрій Дзінь Сяоданя, Дін Дзихао поплескав його по спині, вибиваючи з тіла увесь дух.

Закашлявшись, він кинув на шисьона обурливий погляд, однак Дзихао був занадто сконцентрований, аби якось відреагувати.

Першим був ніхто інший, як Льов Мучень. Парубок поглянув на Дзінь Сяоданя та зверхньо здійняв підборіддя, змушуючи його пирхнути собі попід носа. Невже... Це його перший суперник по культивації? Дзінь Сяодань про таке тільки чув, однак нарешті і його спіткало щастя віднайти суперника! Хто краще володіє мечем? Хто майстерніший в бойових мистецтвах? Хто швидше просуватиметься на шляху вдосконалення?

– Оце так... – промимрив він, поки в очах розгоралося полум'я пристрасті перевершити не тільки новоявленого суперника, але й самого себе.

Дін Дзихао кинув на Дзінь Сяоданя якийсь здивований погляд та увага швидко перемикнулася на Льов Мученя, який вже зайняв рівну стійку з натягнутою тятивою.

Перша стріла влучила прямісінько у центр мішені, однак увійшов тільки кінчик, тож дане завдання ще було не виконано. Друга – пронизала першу стрілу рівно посеред деревця, однак увійшла тільки на половину. А третя... Третя влучила у фігуральну голову солом'яної людини, залишивши стирчати з лоба лише оперення.

– Гм, непогано-непогано, – прокоментував Хван Юдзе. – Ти забув циркулювати Ці по усьому тілу, сконцентрувавшись лише на верхній частині тулуба.

– Але ж... – Льов Мучень похмурився, бажаючи заперечити, але й боячись перебити старійшину.

– Ноги – надважливі для стрілка. Контроль рівноваги в ногах допомагає більш влучно стріляти та тримати корпус рівним, – пояснив Хван Юдзе та покликав наступного учня.

Оскільки усі стріляли по три спроби та по одному, в очікуванні своєї черги, аби старійшина Снігових брил оцінив кожного індивідуально та надав рекомендації у самовдосконаленні, «маленьке тренування» затягнулося до самого вечора.

Небо пофарбувалося у багряний колір, хоча сонце з-попід гір і не виднілося. На внутрішній двір падала тінь від гір, тому зовсім скоро по периметру запалили ліхтарі, світло від яких освітлювало одну половину облич присутніх заклиначів. За стільки часу Дзінь Сяодань повністю заспокоївся та навіть трішки підбадьорився, бажаючи скоріше вийти та випробувати власні сили.

Авжеж, коли настала черга стріляти Дзов Жовсі, а всі її три стріли опинилися позаду, перед цим залишивши по три невеличкі дірки посеред грудей мішені, Дзінь Сяодань майже не здивувався. Майже. Хоча ні, його щелепа все ж ледве не грюкнулася об землю, проте він зміг стриматися та придушити здивування.

Скільки Дзов Жовсі? Він неначебто чув, що вона однолітка Дін Дзихао, а ще подейкували серед їхнього клану, що сім'я Дін перебуває в активних пошуках нареченої для молодшого сина. І, начебто, Дзов Жовсі була однієї з кандидаток? Хоча Дзінь Сяодань не був повністю певен, адже усе що його хвилювало – як скоріше наздогнати шисьона у будівництві фундаменту.

У Дін Дзихао ситуація була майже ідентична до Дзов Жовсі, окрім однієї стріли, яка застрягла оперенням у соломі.

Коли настала черга Дзінь Сяоданя, то його знову схватив лицьовий параліч. З онімілим обличчям, він встав посеред майданчика та коротко поклонився старійшині Хвану.

На декілька секунд прикривши очі повіками, Дзінь Сяодань заспокоїв власне дихання. Внутрішньо він уже застосовував усі підказки надані старійшиною Хван Юдзе іншим заклиначам та які, можливо, допоможуть йому у цьому тренуванні. З закритими очами він підставив стрілу до лука та потягнув тятиву тримаючись двома пальцями за оперення. Енергія циркулювала по тілу неначе вир, закручуючись, біжучи даньтянєм з такою швидкістю, яку він ще ніколи не пробував контролювати. Ноги міцно вперлися в землю, майже зариваючись носками в пісок та залишаючи на ній відбитки чобіт.

Дзінь Сяодань розплющив холодні, абсолютно спокійні очі, та відпустив тятиву.

– Трясця твоїй матері! – почувся переляканий крик, а за ним падаючий посуд з характерним дзенькотом.

Груди Дзінь Сяоданя піднімалися та опускалися дуже швидко, неначе він пробіг не одне коло навколо підніжжя гори. Він приклав долоню до грудей, спробувавши вирівняти дихання. Погляд Сяоданя, і не тільки його, а й усіх присутніх, прикипів до стріли, яка оминула голову мішені, зачепивши тільки краєчок відносних «вух», та увійшла наполовину у стіну будинку прямісінько перед обличчям зблідлого слуги. Хлопчик-слуга впав на коліна поряд з осколками з геть кепським виглядом, нібито його душу висмоктали примари.

– Гм.

Дзінь Сяодань перевів погляд на Хван Юдзе, який якраз оглядав стрілу в стіні та видав оце задумливе «гм».

– Над прицілом варто попрацювати, – промовив старійшина за декілька довгих хвилин очікування. – Наступний!

Стискаючи в пальцях ще дві невикористані стріли, Дзінь Сяодань, наче в марені зайняв місце поряд з Дін Дзихао та втупився порожнім поглядом поперед себе.

– Гей, – тихо покликав Дін Дзихао, майже у його вухо. Тільки, коли Дзінь Сяодань повернув голову, а їх носи майже зіткнулися, Дзихао трішки відхилився та запитав: – І чого ти як у воду опущений?

– В мене відчуття, наче моя духовна зброя – це лук, але я ж геть зовсім не вмію цілитися! – пошепки, але запально видавив він з себе, абсолютно не знаючи звідки взагалі це відчуття взялося.

Дін Дзихао випростався та задумливо схилив голову на бік, торкнувшись пальцями підборіддя.

– Відчуття – це добре, але на практиці воно не завжди відповідає очікуванню. Можливо, твоя зброя не лук, а те, що ти можеш метати, як, наприклад, кинджали? – дещо невпевнено припустив той.

– Кинджали? – прищурившись, перепитав Дзінь Сяодань. Трошки обдумавши цю ідею, врешті він мовив: – Ні. Не подобається.

Дін Дзихао несхвально похитав головою.

На подив Дін Дзихао, Дзінь Сяоданя та усіх решти з Золотавих вод, Лі Мейці доклала трошки більше зусиль, аніж зазвичай. На цей раз вона дійсно задіяла Ці та усі її стріли застрягли опереннями у мішені.

Опісля юні заклиначі відправилися на вечерю і на «особистий час» про який говорив Хван Юдзе у них попросту не залишилося ані часу, ані сил. Варто було головам опуститися на подушки, а тілу опинитися в горизонтальному положенні, підсвідомість потьмарилася, увійшовши в полон сновидіння.