Сходження безсмертного

Минуло близько місяця з того часу, як Дзінь Сяодань опинився в незнайомому в місці, з яким в нього не було пов'язано жодного спогаду.

Опритомнівши в той день, після перших імпульсів головного болю, який поступово стихнув, Дзінь Сяодань збагнув, що у власній пам'яті зіяла чорна діра. Він усвідомлював це настільки ясно, як і те, що люди довкола нього – смутно знайомі незнайомці.

Сидячи місяць потому побіля невеличкої хатини посеред густого лісу, Дзінь Сяодань жбурляв радісному Сяо Мао тканинний м'яч. Будучи поглинутий думками, він майже не звернув уваги на те, як повз пройшов Су Ши з відром води в руках.

Дзінь Сяодань несвідомо покликав:

– Су Ши.

– Су Ши слухає, – обернувся до нього хлопчик.

Попід пробіг Сяо Мао, ледве не збиваючи Су Ши з ніг. Вода хлинула через край, забризкуючи темний одяг хлоп'я, а також попадаючи на жорстку шерсть почвари, яка тої ж миті злякано зашипіла.

Дзінь Сяодань проігнорував те, що щойно відбулося, та просто знову жбурнув м'яч якомога далі. Сяо Мао, відразу забувши про воду, з розгону стрибнув у високу траву слідом за своєю іграшкою.

– Су Ши, а коли повернеться брат Юсюань? – запитав парубок сонним голосом.

– Коли.. – задумався на мить Су Ши, згадуючи скільки днів пройшло з його відбуття. – Тренування юного пана з майстром зазвичай займає близько трьох тижнів, але, оскільки ми більше не в тому місці, він, можливо, повернеться набагато раніше.

Дзінь Сяодань відвів погляд від дитячого обличчя й опустив підборіддя на долоню.

Су Ши, побачивши пригніченість парубка, трохи зніяковів й, звільнивши руки, невпевнено підійшов ближче:

– Пане... Вас щось турбує?

– Мене не покидає відчуття, ніби мене очікують справи, про які я геть зовсім забув, – пробубнив Дзінь Сяодань під ніс. – Але скільки я не намагаюсь згадати – нічого не виходить. До того ж без меча, я не можу тренуватися, а сидіти цілими днями без діла занадто нудно.

«Хіба юний пан не говорив, що зовсім скоро пан Дзінь звикне до нас з Сяо Мао й перестане шукати забуті спогади в своїй пам'яті? Потрібно буде не забути доповісти про це юному панові», – здивовано подумав Су Ши.

– А, – Су Ши вдарив кулаком по відкритій долоні, чим привернув увагу знудженого безділлям Дзінь Сяоданя. – Су Ши згадав... Зараз, зачекайте.

– Що? – здивовано перепитав він, але хлопчик вже втік всередину хатинки.

Миттю пізніше Су Ши повернувся зі старим мечем в руках. Дзінь Сяоданєва голова, яка досі лежала на долоні, ледь не впала вниз.

– Су Ши, ти ж не серйозно? – спантеличився він.

– Су Ши не вміє жартувати, пане, Су Ши цілком серйозно.

Дзінь Сяодань: – ...

– Я не те мав на увазі, – з посміхом видихнув парубок.

– Су Ши перепрошує, але цей меч залишив майстер.

– Якщо цей меч належить майстру, я не стану його брати, – заперечно похитав головою Дзінь Сяодань.

Су Ши сумно повісив голову. Бачачи реакцію хлоп'я на свої слова, з нього вирвався довгий видих.

– Гаразд, – неохоче погодився Дзінь Сяодань. – Але пообіцяй, що майстер не дізнається, що я буду його використовувати за його відсутності. Якщо ти справді пообіцяєш, тоді я...

– Су Ши обіцяє, – не бачачи в цьому серйозного проступку перед майстром, легко погодився Су Ши й простягнув меча до рук Дзінь Сяоданя.

Меч виявився досить легким, а руків'я приємно лежало в долоні. Лезо не виблискувало й було вкрите парою невеличких тріщин. Очевидно, що цій зброї була не одна сотня років і побувала вона не в одній битві.

– Су Ши здається, чи панові й справді сподобався цей негарний меч? – лагідно припустив хлопчик, спостерігаючи за тим, як Дзінь Сяодань провів кінчиками пальців по нерівному лезу.

– Не в красі справа, Су Ши, – посміхнувся він й піднявся на ноги, аби легенько постукати по плечу хлопчика рукою. – Дякую тобі. Піду розімну свої задерев'янілі м'язи.

– Не затримуйтеся, Су Ши скоро приготує вечерю, – з цими словами Су Ши попрямував з відром води в руках до задньої частини хатинки.

Коли Дзінь Сяодань віддалився від будинку на достатню відстань, обравши місцем для тренування невеличке квітуче поле просто неба, він несвідомо ще раз оглянув меча.

«Я не відчуваю від цієї зброї особливої енергії, – подумав Дзінь Сяодань, розрізавши лезом повітря. – Однак, очевидно, що колись мечем користувався талановитий заклинач»

Залишивши думки позаду, він узявся до тренування. Варто було Дзінь Сяоданю нарешті випустити енергію Ці, яку він увесь цей місць безперестанно культивував, в меч, як лезо миттю засвітилося жовтим світлом. Його тілом циркулювала сила, яку Дзінь Сяодань зібрав в долоні іншої руки й провів нею по лезу.

Його розминка затягнулася аж до сходу сонця. Су Ши пройшлося шукати Дзінь Сяоданя округою за допомогою нюху Сяо Мао та повертати його назад, адже вечеря вже майже охолола.

Через пару днів опісля на самому світанку до тимчасового сховища повернувся Ван Юсюань. Коли він зайшов до хатинки, то побачив Су Ши, згорнутого клубочком на соломі, та Сяо Мао, який поклав свою тяжку голову з закритими чотирма очима на ноги хлопчику. Варто було Ван Юсюаню опинитися на порозі, почвара відразу ж відкрила очі й насторожила вуха. Впізнавши в парубкові свого господаря, Сяо Мао влігся зручніше та миттю провалився в глибокий сон.

Не побачивши в будинку Дзінь Сяоданя, Ван Юсюаня негайно стривожився.

Невже...

Одначе не встиг він як слід перелякатися, як з-за спини повіяло теплом чужого дихання.

Різко обернувшись, двоє хлопців зустрілися очима ледве не в сантиметрі один від одного.

У Ван Юсюаня миттю збилося дихання, але після того, як Дзінь Сяодань спокійно відвів погляд й відступив на крок, аби в привітанні поплескати його по плечу долонею, йому прийшлося запхати раптові думки якомога далі.

– Вітаю з поверненням, – щиро промовив Дзінь Сяодань, залишивши руку на плечі Ван Юсюаня в знак дружньої підтримки.

Ван Юсюань, який сприймав усі дотики Дзінь Сяоданя геть зовсім по-іншому, приклав чимало зусиль, аби натягнути на обличчя спокійну посмішку.

– Всього два тижні пройшло, невже заскучав за мною? – глузливо примружився Ван Юсюань.

На почуте з Дзінь Сяоданя вирвалася посмішка:

– Я скучив.

– Га? – брови Ван Юсюаня піднялися так високо, що, здалося, ніби зараз покинуть чоло й полетять аж до неба.

Очікувана реакція принесла Дзінь Сяоданю несамовите задоволення, він зайшовся веселим сміхом, ледве не надриваючи живіт.

Усвідомивши, що над ним просто пожартували, Ван Юсюань роздратовано скинув руку парубка зі свого плеча й, пирхнувши, увійшов до будиночку, залишаючи Дзінь Сяоданя голосно сміятися по ту сторону дверей.

***

– Коли ми повернемося до клану?

Запитання Дзінь Сяоданя під час обіду, як грім посеред білого дня, змусив Ван Юсюаня від неочікуваності випустити палички з пальців.

«Клан? Невже він про?.. – в голові Ван Юсюаня виникало запитання за запитанням. – Хіба я не стер усі спогади про клан Золотавих вод?»

Його погляд метався між мискою з рисом та власною тремтячою рукою, з якої випали палички.

«Невже навіть ста років практики над цією технікою не здатні стерти усі спогади людини остаточно?»

– Га? – здивовано перепитав Дзінь Сяодань, з набитим ротом. Він нахмурився й запрацював щелепами ще інтенсивніше: – Я просто замислився і запитав без задньої думки. Я пам'ятаю твої слова, що клан знищено. Просто не звертай уваги.

Проте навіть ця відповідь не задовольнила Ван Юсюаня повністю, хоча й змусила випустити полегшений видих.

Після трапези Ван Юсюань перепросив перед Дзінь Сяоданєм та Су Ши:

– Мені потрібно знову відлучитися. Можливо цього разу моя відсутність затягнеться на невизначений термін.

– Але ж ти повернувся лише два дні назад, – похмуро помітив Дзінь Сяодань. – Мені нудно сидіти тут без діла, навіщо тобі знову кудись йти? Візьми мене з собою.

– А хто буде піклуватися про Су Ши та Сяо Мао за моєї відсутності? – знаючи на що можна надавати, промовив Ван Юсюаня, чим змусив Дзінь Сяоданя відразу ж замовкнути й опустити голову. Видихнувши, він спробував заспокоїти: – Коли ззовні стане безпечніше, ми відправимося в мандрівку разом з вчителем. Але перед цим треба закінчити з нагальними справами.

– Якими? – зацікавлено схилив Дзінь Сяодань голову.

– Вчителю потрібно знайти священний артефакт, аби ми змогли жити без страху за майбутнє. Я маю допомогти.

– Гаразд, – Дзінь Сяодань засмучено кивнув. – Брате Юсюаню, чи не міг би ти залишити мені якусь зброю? Як я, заклинач без зброї, зможу захистити Су Ши та Сяо Мао, якщо раптом з'являться вороги?

Су Ши який сидів поруч ледь помітно здригнувся, але стримався, аби не перепросити перед юним паном. Пообіцявши Дзінь Сяоданю мовчати про те, що дав йому той старий й потворний меч, він не мав права зрадити його довірі.

Ван Юсюань не звернув увагу на опущену голову Су Ши, лише ніяково всміхнувся:

– Вибач, Сяоданю, але в мене немає ніякої зброї. Тобі краще зайнятися медитацією та поліпшити свої бойові мистецтва, якщо маєш на меті тренуватися, – Ван Юсюань просто не міг дозволити Дзінь Сяоданю отримати бодай якусь зброю. Йому в жодному разі не хотілося, аби Дзінь Сяодань пробудив пам'ять свого тіла, а можливо й розвіяв накладену на нього техніку й втік назад до того жалюгідного клану. – Коли я закінчу своє завдання, ми відправимося на край світу, і знайдемо найвеличнішого майстра, який скує тобі найкращого меча. Потерпи трохи, А-Сяоданю, – Ван Юсюань посміхнувся тепло, поклавши долоню на Дзінь Сяоданєву лопатку.

Щирий жест викликав в душі Дзінь Сяоданя сум'яття, від якого він не зміг відразу ж позбутися.

А коли Ван Юсюань прибрав руку, розвіялося й почуття, яке на мить збило Дзінь Сяоданя з пантелику.

Дзінь Сяодань натягнув на вуста посмішку:

– Гаразд. Нічого страшного, брате Юсюаню.

Ван Юсюань затримав погляд на його обличчі довше, ніж потрібно було, й лише подумки відмітив, що для якихось дій в сторону Дзінь Сяоданя ще занадто рано.

Вони попрощалися в сутінках, і Ван Юсюань перемістився за допомогою талісману, залишаючи Дзінь Сяоданя самотньо стояти в лі від будиночку.

Після відбуття брата Юсюаня, Дзінь Сяодань ще декілька хвилин постояв на місці, занурений у власні думки. Внутрішнє відчуття підказувало, що щось в їхній розмові було не так, але спогади про спільне життя з братом Юсюанєм в клані Багряних жил, змушували його переповнюватися сумлінням до самого себе.

– Я божеволію? – тихо запитав Дзінь Сяодань у порожнечі.

Сяо Мао був поряд й вигнув спину, потягуючись після сну на свіжій траві та видаючи звуки позіхання. Дзінь Сяодань хмикнув, спостерігаючи за діями почвари, й повернув в сторону хатинки, бажаючи негайно ж взяти меча до рук й потренуватися з ним аж до самої ночі.

***

Познайомившись з Ван Юсюань в восьмирічному віці, він відразу ж прив'язався до старшого парубка. Вміння та сила Ван Юсюаня змусили Дзінь Сяоданя перейнятися ним та забажати стати таким же вправним й досягнути більшої могутності, аніж просто становлення заклиначем.

Дзінь Сяодань народився в невеличкому й забутому імператором містечку, далекому від столичних благ й процвітання. Він абсолютно нічого не пам'ятав про своїх батьків, ні ким була його мати, ніяких спогадів про батька. Можливо, Дзінь Сяодань з самого початку був сиротою, якого пізніше на виховання забрав з собою безсмертний вчитель Лісінь, який вже тоді виховував Ван Юсюаня.

Коли Дзінь Сяодань навчився Очищати Ці, його прийняли до клану Багряних жил на чолі якого стояв тепер загиблий майстер Айґво.

П'ятьма роками пізніше, після клопіткої праці, праведні клани зруйнували їхню мрію про рівноправ'я між двома світами. Вбили майстра Айґво, наплювали на доброчесне відношення вчителя Лісіня до майбутнього світу й влаштували криваву війну на Забутих землях, під час якої загинули усі учні клану Багряних жил разом з його засновником. Лише вони втрьох змогли врятуватися, а також Су Ши з Сяо Мао, яких завчасно відправили до безпечного укриття, на випадок, якщо щось піде не так.

Під час битви Дзінь Сяоданя ворог вразив досить потужною технікою прямісінько в голову, саме тому його час від часу супроводжував сильний головний біль, а також з'явилися проґалини в пам'яті.

Дзінь Сяоданя дотепер переслідує відчуття при погляді на Су Ши та Сяо Мао, яких він з тої битви бачить найчастіше за інших, що він геть зовсім забув момент зустрічі з хлопчиком-слугою, ріст якого зупинився в той самий момент, як на ньому «праведні заклиначі» провели експеримент з технікою запечатування; а також Сяо Мао, колись маленької почвари, інстинкти якої Ван Юсюань змінив на більш «домашні». Дзінь Сяодань знає все про їхнє минуле, але дивне, неприємне відчуття, продовжувало докучати й не давало до кінця розслабитися.

Коли він розповів про це Су Ши, хлопчик лише збентежено похитав головою:

– Вам потрібен час, пане Дзіню. Травма голови – не жарт, яка пройде так швидко, як того хотілося б. Су Ши вважає, що пану потрібно більше відпочивати й менше культивувати.

– Не можу з тобою погодитися, – дещо невдоволено відповів Дзінь Сяодань й знову відправився тренуватися.

Тоді Дзінь Сяодань не помітив, який пригнічений вигляд мав Су Ши після його відповіді і як знервовано хлопчик м'яв руки в незнанні, як же правильно вчинити, аби не підвести юного пана й водночас не закласти в душу пана Дзіня сумління на його рахунок.