Сходження безсмертного

Побіля стрімкої річки роздавався характерний стукіт заліза. Лі Мейці стояла по ступні на слизькому камінні посеред води та відточувала мистецтво меча на самоті. Зважаючи, що територія заклиначок розмежовується з чоловічою частиною, вона зовсім не хвилювалася, навіть перебуваючи в одних нижніх одежах.

– Тільки подивиться, – долинув насмішкуватий голос, що змусив її призупинити рухи та обернутися. – Це ж Лі Мейці.

З-за дерева вийшли три тендітні постаті, однак тільки обличчя Сю Юсі Лі Мейці впізнала.

Смарагдова тканина бойового ханьфу чітко окреслювала дівочі фігури, підкреслюючи невидиму оку міць та силу. Заклиначі з Лісових троп відзначалися з-поміж інших однією своєю унікальною рисою – у кожного до довгого волосся кріпилася стрічка зв'язана косицею, що лежала окремою деталлю на плечі.

Сю Юсі повсякчас перебирала дану деталь пальчиками та дивилася на нижні одежі Лі Мейці скрізь чорні вії. Уся її невелика постать випромінювала зухвалість та презирство, нібито намагалася безмовно кинути виклик на двобій та відігратися за минулий раз. Однак Лі Мейці лише обвела заклиначок поглядом та перемістилася на суху землю.

– Хіба в тебе немає друзів, що ти тренуєшся сама? – з показовою скорботою спитала Сю Юсі, опустивши іншу руку, не зайняту смарагдовою косицею, на піхви меча. – Ти так вихвалялася своїм... – вона нахмурилася та клацнула пальцями, просячи у своїх супутниць допомоги.

– Дзінь Сяоданєм, – промовила неголосно одна з них їй у вухо.

– ...Своїм Дзінь Сяоданєм, – продовжила Сю Юсі, нібито й не було заминки. – Який він здібний, що такий талант, як в нього, не знайдеться ні в кого з нас.

– Старша сестриця просто запитала мою думку, – несхвально відповіла Лі Мейці, складуючи руки на грудях в замок й борючись з бажанням витерти стікаючу по скроні крапельку поту. – Спитай будь-кого іншого з клану Золотавих вод – почуєш ту ж саму відповідь.

– Та невже? – посміхнулася дівчина. – Тоді, можливо, мені варто перевірити? Він сильніший за тебе? Чомусь на тренуванні в Снігових брилах я цього не помітила.

– Дякую за оцінку моїй навичок, – повільно промовила Лі Мейці й тільки після її слів до Сю Юсі дійшло, що вона ненавмисно похвалила свою конкурентку. Поки дівчина зі зніяковілим рум'янцем втупилася в неї важким поглядом, Лі Мейці продовжила: – Однак наразі А-Сяодань з братцем Дін Дзихао, вчителем Яном та ще деякими вихованцями відправилися на завдання. Якщо тобі так кортить зійтися з ним у поєдинку доведеться почекати.

– Що з тобою не так?! – зненацька вигукнула Сю Юсі, зробивши крок уперед. – Хіба ти не повинна заперечувати? Чому ти так легко дозволяєш будь-кому кидати виклик своєму нареченому?! Гадаєш, я не знаю, що ти кожному з заклиначок в Снігових брилах відповідала так, що бажання зійтися з цим Дзінь Сяоданєм в битви виникало само по собі? Вихваляєшся здібностями коханого? Та який в цьому, трясця, сенс?

– Можливо, їй бракує розуму, сестриця, – насмішкувато кинула дівчина позаду Сю Юсі. – Очевидно, вона намагається показати йому, що інші дівчата навіть не гідні стояти поруч з ним, адже не настільки здібні, як вона.

– Ви ж разом з дитинства? – спитала інша заклиначка з вузькими очима та викривленим в презирстві ротом. – Авжеж. За стільки років... тобі ж захотілося виділити свою унікальність, адже насправді Дзінь Сяодань навіть не дивиться на тебе, хіба я не права?

Якщо на слова Сю Юсі Лі Мейці ніяк не відреагувала та навіть хотіла заперечити згадку про «нареченого», то після влучно кинутих слів від цієї дівчини, вона зніяковіла опустила погляд.

– Що, справді? – здивовано повернулася Сю Юсі до своєї супутниці. – Мені здавалося...

– Так, однак напередодні тренування в крижаному озері, я почула, як молодші заклиначки зі Снігових брил давали їй найдурніші поради з завоювання чоловічого серця, які мені тільки доводилося чути, – засміялася та. – Прикинутися слабкою? Не здатною циркулювати енергію? За-мер-злою? Та якому заклиначу сподобається, коли ти не здатна потурбуватися про саму себе? В бою з почварами ніхто не стане перейматися твоїм життям, окрім тебе самої.

– Твоя правда, сестриця Юнь, – погодилася задумливо Сю Юсі. – Навіть мій брат неодноразово говорить, що я повинна стати майстернішою та спроможною захистити своє життя.

– Братець Тянькво говорить це тобі, тому що ти його молодша сестра, – раптом ланіти заклиначки Юнь почервоніли. – Навіть будь ти слабкою, він би пожертвував своїм життям, аби тільки ти не постраждала.

– Але ж ти сказала...

– Це не стосується кровних родичів! Нікому не подобається відповідальність!

– А як же «кохання»? – похмуро запитала Сю Юсі, нібито вже забувши про свою першочергову ціль – познущатися з Лі Мейці. – Хіба заради коханої людини не захочеться пожертвувати собою?

– Ти що, любовних романів перечитала? – спантеличилася та. – Тобі хоч раз такі пари в житті траплялися?

– В тобі немає ані краплини романтики!

– Я просто знаю, що ні жінки, ні чоловіки, особливо заклиначі, не настільки безрозсудні, аби поступати так само як прописують в книгах мрійники!

– Гм, сестри... – спробувала втрутитися Лі Мейці та учениці з Лісових троп навіть не звернули на неї уваги, продовжуючи запеклу суперечку.

– Єдине на що годні чоловіки – запропонувати подвійне вдосконалення!

– Сялань, скажи, – Сю Юсі наблизилися до третьої заклиначки, яка мала дещо розгублений вигляд, – ти ж не віриш у її нісенітниці?

Названа Сялань обвела усіх поглядом, навіть Лі Мейці, яка так і не змогла вставити ні слова, і якось знітилася.

– Ну, мені відома одна пара... – не встигла Сю Юсі радісно хлопнути в долоні, як Сялань продовжила: – ...та це знамениті заклиначі – Лов Айґво та Ма Хаожань.

– Що?.. Лов Айґво? Той самий Лов Айґво, єдиний заклинач у всій історії, який потрапив у Пекельний простір та повернувся на поверхню живим? – поки Сю Юсі намагалася переварити інформацію, як сестриця Юнь шокувала її ще сильніше.

– А, я чула про Ма Хаожаня! Його ім'я відоме в спілках, що спеціалізуються на створенні талісманів! У нього неймовірний талант та тонке чуття. Він створив талісмани, які поглинають життєву енергію. Навіть старійшина нашого клану користується деякими його розробками, а знаючи його кепський характер та жахливу вдачу – це про щось-таки говорить...

– Обрізані рукави?! – крикнула Сю Юсі, хитнувшись зі сторони в сторону.

Сялань опустила голову та пожала плечима:

– Їхня історія-таки відповідає твоєму враженню про «щире» та «справжнє» кохання, сестрице Сю. Тим більш, що Ма Хаожань – мій дядько, а тому я знаю про що говорю, – Ма Сялань різко підняла палець та наставила в перелякані очиці Сю Юсі: – Я ніколи нікому не дозволю їх ображати. Я з дитинства мріяла стати такою ж, як дядько Ма, і моє ним захоплення ні на краплину з того часу не зменшилося!

– Гаразд-гаразд, – безпорадно виставила руки вперед Сю Юсі, дивлячись якось на дівчину по-іншому. – Я трошки здивувалася, та нічого не казала про...

– Оскільки ви закінчили, я, певне, піду, – раптом усі троє почули голос Лі Мейці, яка вже натягнула на себе верхні одежі та пов'язала піхви на пасок.

– Ану стій!

Сю Юсі перекрила їй шлях, виставивши вперед руку.

Лі Мейці безпорадно видихнула.

Далебі, їй було навіть цікаво послухати їхню розмову та винести для себе щось нове, зробити деякі висновки зі своєї поведінки, неправильні кроки, та, можливо, дізнатися про трохи інше міркування про романтику зі сторони чоловіків. Однак, коли зайшла розмова про пару заклиначів, її охопило якесь погане передчуття. Вона і так повсякчас відчувала себе третім колесом, коли прослідувала за Дзінь Сяоданєм в школу сім'ї Дін, та весь час намагалася бути ближчою до хлопця, який натомість укріплював свою дружбу з братцем Дзихао.

В Лі Мейці ніколи не було тої людини до якої вона б змогла звернутися за порадою. До батьків? Як мати, так і батько, настільки були щасливі, що в неї виявилися здібності до культивування, що розчаровувати їх якимись порадами з приводу романтичних почуттів... До того ж як ще зовсім юна дівчина, вона соромилася своєї симпатії та усіма способами то намагалася її приховати, то навпаки, показати занадто явно, чим тільки спантеличувала Дзінь Сяоданя та несвідомо відштовхувала.

Інші дівчата частенько намагалися давати їй якісь поради, як діяти, що робити, хіхікали та жартували з неї. Однак на її повну впевненість при запитанні: «Хто сильніший, вона чи Дзінь Сяодань?» – Лі Мейці ні разу не завагалася з відповіддю, чим тільки підбурювала дівочу цікавість та природне прагнення заклиначок перевірити власну силу з опонентом, якого ледь не величали. І, очевидно, Дзінь Сяодань не прийняв ще жодного виклику від усіх тих дівчат, що пішли на поводу її ненавмисного вихваляння об'єкта своїх почуттів.

– Не вважай мене за задираку, – промовила Сю Юсі та покрилася зніченим рум'янцем.

«Саме на задираку ти й схожа» – подумала Лі Мейці, слухняно стоячи на місці перед виставленою долонею дівчини.

– Проте через наш двобій я не можу спокійно спати! Навіть брату в очі соромно дивитися! Я лише хочу провести з тобою справжній поєдинок.

– Не можна битися поза межами тренувальної площадки та без нагляду вчителя, – нахмурилася Лі Мейці, чітко дотримуючись правил клану. – Якщо хочеш двобій – йдемо до старійшини за дозволом, якщо звісно, тобі все одно, що за нами будуть спостерігати вихованці усього клану.

Сю Юсі опустила руку та закусила губу.

– Гаразд! – погодилася та через деякий час з припіднятим в зарозумілості підборіддям. – Я все одно прибула до вашого клану з нашим вчителем, тож отримати згоду від обох сторін – не складе труднощів.

***

Варто було Дзінь Сяоданю та Дін Дзихао у супроводі з вчителем Яном переступити поріг клану, як на них обрушилися шалені крики.

– Що відбувається? – спитав ошелешено Дзінь Сяодань у Дін Дзихао, який з такою ж розгубленістю на обличчі безпорадно знизав плечима.

В тренувальній залі зібралися ледве не всі учні, які наразі знаходилися на території Золотавих вод. Натовп кольору сапфіру, ніби невеличке насичене озеро, оточив колом площадку, з якої лунали звуки заліза, що зустрічалися один з одним в стрімких ударах. Парубки пролізли крізь щільні тіла учнів, аби встати у перший ряд. Приголомшення, що миттю зобразилося на обличчі Дзінь Сяоданя, не можна було описати слова.

Напевно, він вперше за останні сім років побачив, як Лі Мейці билася у повну силу.

Вона тримала меча однією рукою, відбиваючись від зброї супротивниці. Осяяний зеленуватим блиском меч літав навколо та намагався зачепити її слабке місце, однак Лі Мейці різкими та чіткими рухами встигала відкидати лезо від себе якомога далі, а потім протистояти дівчині, в руках якої були...

– Це намисто? – спантеличено спитав Дзінь Сяодань у Дін Дзихао.

– З аметистом, – підтвердив той, слідкуючи за рухами заклиначок пильним поглядом. – Схоже, що Сю Юсі кинула Лі Мейці виклик.

Аметист – самоцвіт, який вважається найдорожчим та найдорогоціннішим мінералом, який вбирає в себе духовну енергію настільки ж легко, наскільки випускає її за волею господаря з подвійною силою.

– Ти запам'ятав її ім'я? – у Дзінь Сяоданя здивовано відкрилися очі.

Дін Дзихао видав лише м'яку посмішку.

– Можливо, Лі Мейці й спромоглася перемогти її за якісь лічені секунди, однак варто запам'ятовувати талановитих заклиначів чи-то заклиначок, особливо, якщо вони з інших кланів. В майбутньому ви або можете стати добрими друзями, або ж ворогами, – дав Дін Дзихао розсудливу відповідь, однак підсвідомо Дзінь Сяодань відчував, що за цими словами приховувалося дещо інше.

В цей час Сю Юсі використала ціґон та упіймала власного меча за руків'я прямісінько в повітрі, поки Лі Мейці відстрибнула назад з якоюсь невдоволеністю на обличчі.

– Трясця, їх поєдинок триває вже другу паличку ладану, – сказав учень поряд з Дзінь Сяоданєм. – І куди подівся тільки старійшина Цяо?

– Він пішов майже одразу у супроводі з заклиначем Лісових троп, як тільки обидва переконалися, що їхні учениці не повбивають одна одну у перші ж секунди.

– Як безрозсудно! Хто ж тоді їх зупинить?

– Дійсно, шисьоне, хіба вони зупиняться самі? – Дзінь Сяодань повернувся, подивившись на чітко окреслений профіль Дін Дзихао.

Той розтулив вуста:

– Подивися.

Тільки-но він відірвав погляд від шисьона та перевів увагу на Лі Мейці, то тієї ж миті дівчина опустилася на одне коліно, а з кутика її рота потекла цівка крові. Вона мала вкрай невдоволений та похмурий вигляд, а поміж зведених брів навіть утворилася глибока морщинка.

На іншому боці зали Сю Юсі, яка ще мить тому стояла прямо та впевнено, раптом нахилилася та виплюнула повен рот крові. Однак вона не впала і навіть не відреагувала на «сестрице», що пролунало з натовпу. Насилу випроставшись, Сю Юсі витерла смарагдовим рукавом нижню частину обличчя та наставила на Лі Мейці вістря меча.

– Гаразд, пропоную зарахувати нічию! – сказала вона настільки голосно, що відлуння її голосу навіть придушило перемовини серед юрби люду.

Стан Сю Юсі, очевидно, був трохи гірший за Лі Мейці, і це бачили всі присутні. Проте, на думку Дзінь Сяоданя, якби заклиначки продовжили бій, то очевидного переможця не можна було б визначити до самого кінця. Тим більш, що Дін Дзихао відмітив Сю Юсі, а він повністю довіряв чуттю шисьона. Схоже, Лі Мейці також усвідомлювала цю неприйнятну ні для кого істину, оскільки піднялася з незворушним обличчям та просто кивнула головою.

Сю Юсі виглядала задоволеною, але за мить викашляла другий ковток крові. Її брови звелися до перенісся. Однією рукою Сю Юсі махнула сестричкам, аби ті допомогли, а іншу приклала до грудей, де відчувала жагучий біль від удару руків'я меча Лі Мейці.

Допоки юні паростки повнилися збудження та нетерпіння, кидаючи один одному слово за слово, захоплені тільки-но проведеним поєдинком, у відокремленому приміщенні під землею, велася тиха, але надважлива дискусія.